CC BY
21
УДК 378.1
Тищенко В.М., доктор фшософи, професор ©
Лье1еський нащональний утеерситет еетеринарног медицины та бютехнологт
¡мет С.З. Гжицького
1СТОРИЧН1 ЕСЕ: ЗАДУМ, ЗМ1СТ, РЕЗУЛЬТАТ
Кожен автор усвщомлюе, що його друкована праця (монографiя пiдручник, навчальний посiбник, брошура, стаття) матерiалiзують щею. У даному випадку йдеться зовам не про щеолопчне наповнення цього термiну. 1дея - це головна думка науково-навчального твору, яка значною мiрою вiддзеркалюe фаховий рiвень автора, бачення ним матерiалу та здатшсть його опрацювання. Коли публiкацiя мае переважно шторичний характер, то щея вимальовуеться особливо рельефно.
Майстерно волод^и будь-яким знаряддям працi, значить до тонкощiв знати усi його властивоси. Наша мова у числi тих знарядь - найбшьш дивовижна i складна. Думок, вiльних вiд мовного матерiалу, вiд мовно! субстанци не юнуе. Тому, якщо ми хочемо знати, як саме думае, як мислить людина, нам бажано знати, як вона виконуе закони мови, у тому чи^ - мови письмово! Скажемо, лаконiзм, зокрема лакошзм письмово! навчально! мови, це вмшня максимально коротко й концентровано виразити авторський задум. Лаконiчна мова - важливий педагогiчний (особливо письмовий) заЫб, однак перебiльшення його ролi, iзоляцiя вiд iнших елементiв навчальних комушкацш може призвести до схематизму, що, зрозумшо, впливае на якiсть нашо! роботи та неминуче - на !! результат.
Загальною гармонiею мовного синтезу керуе викладач. Вiн не просто поеднувач рiзноманiтних компонентiв, якi стають частинами цiлого, не пасивний провщник тексту iнших авторiв, але сам е творцем i усного, i друкованого Слова. Професiонал вищо! школи, маючи свiй задум, сво! педагопчш концепци, керуе виражальними одиницями, спрямовуючи i здiйснюючи едину навчальну волю.
Ну, а якщо знання тих закошв недостатне? Що тодi? Чи народжуються у такому випадку лекщя, книга? У тому-то й бща, що i лекцiя, i книга, i брошура, i стаття у цьому випадку народяться. Слова й сторшки будуть. Не буде, на жаль, якост!
Творче бачення - це вщкриття якихось нових сторш навчально! дисциплiни, вирiшених кожним автором по-своему. Скшьки, скажiмо, написано пщручниюв, посiбникiв, монографiй з ютори Укра!ни! Скiльки вiдповiдно прочитано всiма нами тих книг! Вщзначимо: наукова грунтовшсть бiльшостi праць - поза сумшвом. А тепер спробуемо назвати в них кшька абзацiв, якi особливо нам запам'яталися...Назвемо, мабуть, не вщразу i не завжди.
© Тищенко В.М., 2010
225
Пошук ефективного навчального ракурсу np™iB до юторичного есе -максимально синтезовано! форми подачi MaTepiany, який впливае на розум, почуття i, що важливо, - на уяву студенев. Оптимальний pозмip, вiльнa композицiя, iндивiдyaльнi враження та мipкyвaння автора, яскравий змiст i форма при бездоганному поводжeннi з фактами, - ось вимоги до цього, на жаль, недостатньо практикованого в Укра!ш науково-л^ературного твору.
Коли говорити у цьому плaнi про власш спроби, то вони певною мipою вiдобpaжeнi у кiлькох юторичних есе; три з яких (за принципом тематично! та хронолопчно! несхожоси) пропонуються на стоpiнкaх Вiсникa.
Працюючи над текстом, знову i знову задаешся питанням про оптимальну форму навчального слова. Яке воно: "аристократичне", "аршське", iз зверхневим, гонорово-потужним характером, - чи "демократичне", спрощене, знижене до розумшня всiмa, кого ми навчаемо i виховуемо? Така постановка питання е, мабуть, не зовам точною. Слово повинно бути профеешним. Це поняття включае весь науковий, л^ературно-художнш та емоцшний арсенал викладача вищо! школи.
Отже, серед умов ефективност науково-навчальних пyблiкaцiй одне з найголовшших мiсць належить мовi автора. Саме вона володiе доцентровою штелектуальною силою. Пам'ятаймо: littera scripta manet. Написане залишаеться.
Ще на стади рукопису всi ми pозyмiемо, що майбутне читання (коли поталанить i читання дiйсно вiдбyдeться) нашо! статп, книги являе собою оpигiнaльнy форму мовного спшкування, здiйснювaного за допомогою тeкстiв. Читачами, скоpiш за все, можуть бути колеги та студенти, причому - з piзноl причини i з piзними нaмipaми. Авторський задум i форма його втшення переломлюються через систему потреб, штереЫв, мотивiв читaчiв, а також, що реально, - 'ix еимпатш чи антипатш до автора. Все це ноpмaльнi i нeминyчi фактори, як так чи iнaкшe впливатимуть на читацьку оцiнкy.
Звичайно, стаття, брошура, книга мають у пeвнiй мipi об'ективний змiст, виражений текстом. Але читач^ особливо колеги, не пасивно вщбивають цей змiст, а, як правило, взаемодшть iз ним у процес сприйняття й pозyмiння написаного. Напрям думок автора, його фахових концепцш може „лягти на контркурс" щодо aпpiоpних потокiв читацьких уподобань. Таке траплялося, трапляеться i буде траплятися. Ми ж, прогнозуючи бшьш-менш точно склад сво!х читaчiв, мусимо, очевидно, керуватися iншими оpiентиpaми.
1. Чи защкавило написане нами тих, кого за призначенням могло защкавити у першу чергу. Читацька ayдитоpiя, як вже було сказано, прогнозуеться досить точно.
2. Чи принесе наша праця корпеть - як l! прихильникам, так i неприхильникам. Мотиви оцiнки ними книги у даному випадку не мають значення.
3. Чи сприятиме вона формуванню нових теоретичних уявлень, здатних викликати вiдповiднi ди у науково-педагопчнш гaлyзi, зокрема - в удосконаленш письмового навчального слова.
226
Основна увага усього попереднього тексту зосереджена на письмовш мовi викладача ктори не лише тому, що автор працюе за цим фахом. Головна причина в шшому: iсторiя за вщомим i багатократно цитованим висловом е „Вчителька життя". А серед одвiчних вимог до Вчителя одне з перших мшць по праву належить правдивости А тому говорячи про яюсть друкованого слова iсторикiв як вагому умову запам'ятовування сказаного та написаного ними, не можна обшти питання про сам навчально-науковий матерiал, що пропонуеться запам'ятати i засво!ти студентам. Хотшося б вiдзначити: абсолютна бшьшють сучасно! та вщроджено! в^чизняно! шторюграфи е серйозними дослiдженнями далекого й недавнього минулого Украши. Хто знайомий iз предметом розмови, погодиться з таким твердженням.
Але чи прийшов час, коли професiйну добросовшшсть iсторикiв можна визнати абсолютною? Гадаемо, поки що - нi. Зустрiчаеться, на жаль, довiльне поводження з фактами, коли у ставленш до юторичних подiй та iсторичних оаб переважають побутово-емоцiйний, або (ще прше) кон'юнктурний пiдходи замiсть пiдходу наукового.
Пояснимо. Ми любимо Укра!ну i ненавидимо И недругiв - у вс часи й для вах поколiнь. Окрiм кари нiчого шшого недругам, як правило, не бажали й не бажаемо. Молитися за них - хай простить Господь - ми не зможемо. I все ж... I все ж при всьому тому Кодекс Чест професшного юторика (це суто внутршнш документ, його не вручають разом iз дипломами та атестатами) не дозволяе ставитись упереджено нав^ь до заклятих воропв. Ну i зовам неприпустимо (даруйте, ще й не шляхетно, панове) свiдомо казати про них неправду.
Той же Кодекс Чест забороняе несправедливо возвеличувати вах „сво!х", метушливо-емоцiйно вкарбовуючи !х iмена на скрижалi геро!в i мучениюв. У нас насправдi достатньо геро!в i, на жаль, - мучениюв. С серед них i таю, чи! iмена й обличчя ми не знаемо ^ може статися, не взнаемо школи. Подяка дослщникам, якi присвятили себе пошуку й в^одженню славетних iмен - для нащадюв, для Наци.
Обов'язок юторика бути об'ективним в оцiнках, незалежно вiд власних симпатiй, антипатiй та громадських пристрастей, у чомусь схожий з обов'язком лiкаря завжди об'ективно дiагностувати будь-якого пацiента. I як лжар, що записуе дiагноз на пiдставi перш за все наявних клiнiчних даних, так i юторик вдаеться до викладу й висновюв у першу чергу на базi надiйних документальних джерел. Саме там епохальш й мiзернi поди, особистост й нiкчеми, злочини i жертви, перемоги i поразки, генiальнiсть i дурницi, - у своему невблаганному, реальному, навжи зафiксованому реестрi...
I коли спостер^аеться дописування чогось до цього реестру, або навпаки вилучення з нього, - якими б нашрами й обставинами це не пояснювалося, -таю ди слщ квалiфiкувати як неприпустимi.
Пiдсумовуючи сказане, хотшося б уам нам побажати:
навчитися про хороброго. сильного i вмшого ворога (хiба не бувае такого?) говорити, що вш хоробрий, сильний i вмiлий;
вiдважитись за власш помилки прорахунки, грiхи й недолжи, мати претензп до себе, а не до сусвдв з уах сторiн географiчноl мапи.
227
I не впаде при цьому з украшсько! голови „корона", не принизимо ми себе таю - хай не багаи, але горд^ розумш, впевненш й чесш - перед жодним европейським i неевропейським людом.
Це авторське Credo. Воно визначае методичш та лопчш конструкци професiйного робочого матерiалу. Його оцiнка належить читачам - нашим Колегам, нашим Учням, - думку яких приймемо з увагою i вдячнiстю.
Л1тература
Стаття е авторським матерiалом, частиною власно! концепци, з найбiльш повним висвiтленням яко! Шановнi Читачi можуть, зокрема, ознайомитись у монографiях: Тищенко В.М. У еолодтнях Логоса. - Львiв: Сполом, 2002. - 342 с.; Тищенко В.М. Викладач еищог школи: феномен професп. - Львiв: Сполом, 2006. -398 с. А також у навчальному поабнику: Тищенко В.М. Лакошчна Украгна. -Львiв: Сполом, 2009. - 320 с. (Гриф МОН).
Summary Vadim Tyshchenko Lviv National University of Veterinary Medicine and Biotechnologies named after S.Z.Gzhytskyj HISTORICAL ESSAYS: PROJECT, MAINTENANCE, RESULT The search of the effective educational foreshortening resulted in a historical essay - maximally synthesized form of serve of material which influences in opinion, sense and, that it is important, - on imagination of students. An optimum size, free composition, individual impressions and reasonings of author, bright maintenance and form, is at the irreproachable handling facts, - here requirements to it, unfortunately, not enough практикоеаного in Ukraine of scientifically literary work.
Стаття надшшла доредакцИ 10.09.2010
228
