CC BY
9
УДК 378:94(477)
Тищенко В.М., доктор фшософи, професор Лье1еський нацюнальний утеерситет еетеринарног медицины та бютехнологт
iмет С.З. Гжицького
"ЛАКОН1ЧНА УКРАША": РОЗДУМИ ПЕРЕД ЧЕТВЕРТИМ ВИДАННЯМ1
Процес забування людиною тих чи шших знань починаеться вже в момент 1х запам'ятовування. Це велика, сумна i непiдвладна нам ютина, - як, скажiмо, те, що рух людини до смерт починаеться в мить 11 народження. Вщ того, що ми не часто замислюемося над вказаними ютинами, вони (на жаль!) iстинами бути не перестають.
Отже зупинити процеси забування людство поки ще не в силах. А уповшьнити щ процеси, максимально подовжити 1х в чаа? Тут можливостi е. Реалiзацil деяких з них присвячено даний навчальний посiбник.
Почнемо iз запитання: чи всi ми пам'ятаемо (звертання не до спещалюив) алгебра1чш операцп з рiвняннями третього-четвертого ступеня, нюанси анал^ично1 геометри, тригонометричнi функци, методику розв'язання фiзичних задач, Перiодичну систему елеменив Менделеева - ну, i так далi. Апрiорi скажемо: пам'ятають, мабуть, не всi. Але ж вс ми i не один рш вчили це у середнш школi, отримували колись за це сво! "четвiрки" i "п'яирки". Знали ж! Пам'ятали ж колись!...
Знали. Пам'ятали. I забули.
Передбачаю, що швидю на задиркувате опонування читачi вже готовi до бою: "Так це коли було?! Середня школа! Давно було - тому й забули!"
Не постшаймо, однак, з категорично-емоцшними поривами.. Таблицю множення ми пам'ятаемо? Думаеться, кожен, хто вчився у середнш школ^ вiдповiсть позитивно. Але цю сакраментальну таблицю, в якш, до речi, 240 цифр i 80 дiй множення, ми вчили (на вiдмiну вiд алгебри, геометри чи тригонометри) не в старших класах, а в класах початкових, тобто ще бiльш "давно" - задовго до появи мужшх нот у нашiй фонетичнiй гамi i до змiни зовнiшнiх обриав наших фiгур.
Тодi ж ми запам'ятали i пам'ятаемо по сьогодш 6 основних одиниць довжини, 5 основних одиниць об'ему, 5 основних одиниць площ^ 4 основнi одинищ маси. Тодi ж ми запам'ятали i пам'ятаемо донинi мiсце кожно1 з лiтер в алфавiтi, першi шкiльнi вiршi; багато з нас i зараз готовi цитувати численш абзаци програмно1 шкшьно1 прози. Приклади мiцного, довготривалого запам'ятовування конкретних знань можна навести i з шших (у тому чи^ -спещальних) дисциплiн, що вивчаються нами на рiзних етапах життя.
1 Вадим Тищенко. Лакошчна Украна. Тези i вщповщ з юторп Народу i Держави в1д найдавшших чаав до початку XXI столитя. - Льв1в: Сполом, 2007. - 320 с. (Рекомендовано МОН). Тищенко В.М., 2008
196
Таким чином, аргумент "давно вивчали - тому й забули" не завжди коректний щодо дюдсько! пам'яи. Вона, людська пам'ять, - е унiкальний просторий храм, який даруе кожнш дюдинi Всевишнш. Але храм цей ми отримуемо в дар порожнiм. Як i чим вiн у подальшому буде наповнений, залежить вiд багатьох факторiв - об'ективних i суб'ективних.
Серед об'ективних видшимо один: чи мала людина не лише бажання, але й можливост вчитися, набувати знання, удосконалюватися iнтедектуадьно. Серед суб'ективних - вщдамо першiсть трiадi Предмет - Вчитель - Учень. (Напишемо тут останш слова з велико! д^ери, пiдкресдюючи !х унiверсадiзацiю для вЫх рангiв навчання).
У здiбного вчитедя не бувае «нещкавого» навчадьного матерiалу i не iснуе безнадiйних учшв. У нього вчаться всi. Хто на "5", хто на "3" - аде вЫ! У вчитедя ж менш здiбного, тобто у людини на цьому високому ( не побошося сказати - святому) мющ подекуди випадково!, з тими ж учнями маса проблем. А в учшв вщповщно - з учителем. Про яю знання i про яке запам'ятовування може тодi йти мова?
Не розкриемо великих професшних таемниць, якщо скажемо: ми рiзнi. Хтось робить свою справу добре, а хтось i не дуже добре. Це загальновiдома аксюма. Аде аксiомою е й шше: абсолютно тадановитi i повнiстю неталановит люди зустрiчаються рiдко. Тому ми (а ми, Вчитед^ - у першу чергу), незалежно вiд рiвня здiбностей зобов'язанi удосконадювати свое фахове вмшня, йти й йти вгору несюнченними сходинками майстерностi. I школи не заздрити кодегам, якi професшно кращi за нас.
Навчадьний предмет приймаеться або вiдкидаеться, стае улюбленим або ненависним великою мiрою через учителя. А якщо перед студентською аудиторiею iсторик, то тут (хай дарують менi кодеги iншого фаху, i хай вiрно мене зрозумшть) вимоги дещо зростають. Аудиторiя справедливо чекае вщ iсторика не лише грунтовного й гдибокого, аде обов'язково щкавого, захопдюючого викдаду. Пригадаймо слова Марка Туллiя Цицерона, якi ось уже бшьше двох тисяч роюв несуть дюдству чи не найкраще визначення штори: "Iсторiя — свщок чаыв, свiт ктннн, життя пам'я™, вчителька життя, - в чому, як не в промов1 оратора, знаходить вона безсмертя?"
Важко тепер не погодитись: викладання ютори - це вид ораторського мистецтва, який тдкоряеться законам д^ературного слова й ч^ко! композицп. Хто хоч раз слухав, скажiмо, декцiю 1вана Петровича Крип'якевича, то залишив у пам'ят це справжне свято Знань i Слова. Вдячний цьому великому шторику, вдячний усiм талановитим сво!м Вчитедям iз Львiвського унiверситету, -Вчитедям, вщ яких не тiдьки принишкливо довив кожне слово, аде й, здавалося, слухав навiть паузу мiж 1хшми неповторними у свош досконалост фразами.
Говорячи про талант усного й письмового слова юториюв як вагому умову запам'ятовування сказаного та написаного ними, не можна обшти питання про сам навчально-науковий матерiал, що пропонуеться запам'ятати i засво!ти студентам. Хотiдося б вiдзначити: абсолютна бшьшшть сучасно! та вщроджено! в^чизняно! юторюграфп е серйозними досдiдженнями далекого й
197
недавнього минулого Украши. Хто знайомий i3 предметом розмови, погодиться з таким твердженням.
Але чи прийшов час, коли професшну добросовюшсть юториюв можна визнати абсолютною? Гадаемо, поки що - ш. Зустрiчаeться, на жаль, довiльне поводження з фактами, коли у ставленш до iсторичних подiй та шторичних осiб переважають побутово-емоцiйний, або (ще гiрше) кон'юнктурний пiдходи замiсть пщходу наукового.
Пояснимо. Ми любимо Укра!ну i ненавидимо ii недругiв - у вс часи й для вах поколiнь. Окрiм кари шчого iншого недругам, як правило, не бажали й не бажаемо. Молитися за них - хай простить Господь - над нашу силу. I все ж... I все ж при всьому тому Кодекс Чест професшного юторика (це суто внутршнш документ, його не вручають разом iз дипломами та атестатами, а може, й треба би було...) не дозволяе ставитись упереджено нав^ь до заклятих ворогiв. Ну i зовс1м неприпустимо (даруйте, ще й не шляхетно) св1домо казати про них неправду.
Той же Кодекс Чест забороняе несправедливо возвеличувати всiх "сво!х", метушливо-емоцiйно вкарбовуючи ix iмена на скрижалi геро!в i мученикiв. У нас насправдi достатньо героiв i, на жаль, - мучениюв. G серед них i такi, чш iмена й обличчя ми не знаемо i, може статися, не взнаемо школи. Подяка дослщникам, якi присвятили себе пошуку й вiдродженню славетних iмен - для нащадюв, для Нацп.
Обов'язок юторика бути об'ективним в ощнках, незалежно вiд власних симпатiй, антипатш та громадських пристрастей, у чомусь схожий з обов'язком лжаря завжди об'ективно дiагностувати будь-якого пацiента. I як лшар, що записуе дiагноз на пiдставi перш за все наявних клiнiчниx даних, так i iсторик вдаеться до викладу й висновюв у першу чергу на базi надiйниx документальних джерел. Саме там епохальш й мiзернi поди, нашi особистостi й нашi шкчеми, злочини i жертви, перемоги i поразки, генiальнiсть i дурницi, - у своему невблаганному, реальному, навши зафiксованому реестрi...
I коли спостерк'аеться дописування чогось до цього реестру, або навпаки вилучення з нього, - там ди можна кватфкувати двома словами: професiйний злочин. Пщсумовуючи сказане, xотiлося б усiм нам побажати: навчитися про хороброго, сильного i вмшого ворога (xiба не бувае такого?) говорити, що вш хоробрий, сильний i вмiлий;
вщважнтнсь за власнi помилки прорахунки, грixи й недолiки, мати претензii до себе, а не до сусвдв з уах сторiн географiчноi карти.
I не впаде при цьому з украшсь^' голови "корона", не принизимо ми себе таю - хай не багаи, але горд^ розумнi, впевненнi й чеснi - перед жодним европейським i неевропейським людом.
Це авторське Credo. Воно визначило методичш та лопчш конструкцп опрацьованого матерiалу. Про результати судити читачам - нашим Колегам, нашим Учням, - думку яких приймемо з увагою i вдячшстю.
Можна з упевненiстю стверджувати, що стимулюванню запам'ятовування i уповiльненню процеав забування вiдчутно допомагае
198
квалiфiкована й систематична перевiрка набутих знань. Один iз сучасних методiв контролю - тестування.
Тестування, висловлюючись мовою шахiстiв, - блщ-туршр, коли на обдумування кожного ходу вщводяться навiть не хвилини, а секунди. Гросмейстери суперкласу поважають i часто практикують такi туршри, у тому числi - св^ового рiвня. Досконало пам'ятаючи всi сходжеш й передбачаючи всi можливi лабiринти у чародiйному шаховому царствi, його королi й принци вступають у незрiвнянну битву iнтелектiв, побудовану на швидкост i безпомилковостi зустрiчних думок.
Поабник "Лакошчна Украша" пропонуе своерщний блiцтурнiр, але з тою особливютю, що швидкiсть i безпомилковiсть вщповщей вимагаеться лише вiд одно! сторони - вщ студентiв.
Подiлений на тематично-хронолопчш роздiли, текст е спробою синтезу часу, подiй, iмен2. Це суто функщональне видання, побудоване за принципом Тести-Пам'ять-Знання, де контрольш питання пщпорядковаш головному -допомогти запам'ятати вщповвд на них.
С видання тестового призначення написанi по-iншому: вщповщь формулюеться однозначними "Так", "Ш", "В Серот", "Грушевський", "22 Ычня", "Шмеччина" i т.п. Такий гшертестовий (назвемо його так) пщхщ також щкавий i, очевидно, корисний. Дозволю собi лише зауважити, що коли абсолютна бшьшшть питань передбачае вiдповiдь, складену з двох, трьох, десяти л1тер, то це непоко!ть у плат формування практичного мовного ряду наших вихованщв, !х словникового арсеналу, що, на жаль, i без того не завжди "вистршюе" фiлологiчними перлинами.
Розчаровуе й шша крайнiсть - коли контрольне питання супроводжуеться вщповщдю обсягом у 4-5 (а iнодi навiть 10-12) сторiнок книжкового тексту.
Обидва полярш по формi приклади схожi в одному - вони суперечать основному тестовому правилу: оптимальному академiчному, лакошзму.
Однак це не слово рецензента i навт не натяк на нього. Це лише дружш мiркування; з ними, можливо, й не погодяться нашi колеги, якi абсолютно вправi бачити власну тестову систему у вищш школi вiдмiнною вщ системи автора.
Але й автор залишае за собою таке ж право. Тому, вщдаючи належне шшим професiйним зусиллям i поглядам, вважав доцшьним пiти у заданому напрямi власним шляхом.
2 А чи вс1 вони ув1йшли до ще! книжки? Просимо вибачення у профес1онал1в, як1 н1коли не поставлять так питання. Проте е активш аматори, що (знаемо з досвщу) можуть сказати: „А там немае ще того, того й того!". Бажання бачити у таких книжках все 1 вах е, мабуть, добрим, але нездшсненним. I р1ч не у розм1р1 друковано! площ1: жодна шльшсть стор1нок 1 том1в не в змоз1 вм1стити ВСЮ вичизняну 1стор1ю, як, зрештою, й юторш будь-яко! 1ншо! кра!ни. Виникае необхщшсть певного диференц1ювання 1сторичного матер1алу, що, на жаль, сприймаеться згаданою категор1ею наших шановних читач1в так, як зазначено вище. -В.Т.
199
Лтература
1. Вадим Тищенко. Лакошчна Украша. Тести i вщповвд з юторп Народу i Держави. Вщ найдавшших чаЫв до початку XXI столiття. - Львiв: "Сполом", 2000. - 128 с. (Рекомендовано МАПУ).
2. Його ж. Лакошчна Украша... - Львiв: "Сполом", 2001. - 210 с. (Рекомендовано МОН).
3. Його ж. Лакошчна Украша... - Львiв: "Сполом", 2003. - 256 с. (Рекомендовано МОН).
4. Його ж. Лакошчна Украша... - Львiв: "Сполом", 2007. - 320 с. (Рекомендовано МОН).
Summary Vadim Tyshchenko
"LACONIC UKRAINE": REFLECTIONS ARE BEFORE FOURTH EDITION
Qualified and systematic testing of acquired knowledge favour the stimulation of remembrance and moderate processes. Testing is one of the modern methods of control. Present manual is dedicated for selection and formulation as tests as the answers for them.
The manual also contain the author's Educational course programme of the history of Ukraine for higher schools of III-IV levels acreditation. The programme is based on regeneration and recent historiography.
Стаття надшшла до редакцИ 14.04.2008
200
