CC BY
25
УДК 378.1
Тищенко В.М., доктор фшософи, професор ©
Лье1еський нащональний утеерситет еетеринарног медицины та бютехнологт
¡мет С.З. Гжицького
Л1ДЕРИ ДИРЕКТОРП
Укра!на, тзня осшь 1918-го... Зб^ають останнi днi гетьманування Павла Скоропадського. Кавалерiйський красень-генерал, герой Св^ово! вiйни 19141918 роюв, колишнiй ад'ютант останнього росiйського iмператора Нiколая II, постать колоритна, суперечлива i трагiчна, - Павло Скоропадський ще не знае (на вiдмiну вiд нас, нинiшнiх), що через якихось три тижнi, 14 грудня 1918 року, вш напише останш сво! гетьманськi слова: "Я, гетьман уЫе! Укра!ни, на протязi семи з половиною мюящв прикладав уах сво!х сил, щоб вивести край з того тяжкого становища, в яюм вш перебувае. Бог не дав меш сил справитися iз цим завданням, i нинi я, з огляду на умови, яю тепер склались, керуючися виключно добром Укра!ни, вiдмовляюсь вiд влади".
Ще не знае тодi колишнiй росшський генерал i укра!нський гетьман, що зовам скоро вш в одязi нiмецького офiцерa з допомогою справжшх нiмецьких офiцерiв потай залишить Укра!ну. Залишить назавжди. Не знае малоросшський помiщик i росiйський дворянин Павло Петрович Скоропадський, що проживе ще досить довго, 27 роюв, в ем^аци, в Имеччиш i загине (ну, як же знову не згадати оту дивовижну, незбагненну людську долю), - загине у самому юнщ Друго! св^ово! вiйни вщ одше! з остaннiх бомб, скинутих з американсько! "л^аючо! фортещ" Б-17 iз милим веселеньким мишенятком Мжю Маусом, намальованим на гiгaнтському фюзеляжi...
Все у Божому свт мае початок i кiнець. Все, о^м самого Бога. Початок генерал-лейтенанта Скоропадського як гетьмана Укра!ни був 29 кв^ня 1918-го. Кiнець - 14 грудня того ж року. 230 дшв. Багато це, чи мало? Яка державницька яюсть тих дшв? Ввдповщь на щ питання продовжуе давати Iсторiя. Але знаемо, мабуть, найголовшше: конфлiкт мiж гетьманським урядом та багатомшьйонним укра!нським селянством, конфлжт, детонатори якого були закладеш вже в перших вiдверто пропомщицьких законах Скоропадського, досяг свого апогею саме шзньо! осенi 1918 року. Нaзрiвaло народне повстання.
Кожне повстання, кожна револющя здiйснюються масами. Але направляються маси особою або особами, яю нaдiленi даром, - вш може бути i позитивним, i негативним, залежно вiд зaдумiв, зaсобiв i результaтiв, - даром управляти масами, пiдпорядковувaти !х сво!й пол^ичнш та соцiaльнiй волi.
Симон Петлюра i Володимир Винниченко були Постатями з велико! л^ери. Потужний розум, всебiчнi знання, твердий характер, добра орiентaцiя в полiтичних лоцiях - визначили для них саме те мюце, звщки повинен був
© Тищенко В.М., 2010
239
прокладатися курс антигетьманського руху. Таким мюцем стала навiчно вписана в нашу юторичну пам'ять Директорiя.
Володимир Винниченко (Голова), Симон Петлюра, Федiр Швець, Опанас Ац^евський, Андрiй Макаренко. Саме вони 14 листопада 1918 року створили Директорш.
Вщдаючи належне усьому И складу, зупинимось у нашому есе на двох: на Симош Петлюрi та Володимирi Винниченку.
Коли читаеш твори цих видатних укра1нщв, то буквально фiзично вiдчуваeш !х пристрасну любов до Батькiвщини. Симон Петлюра та Володимир Винниченко - ушкальш особистоси, унiкальнi хоча б тому, що унiкальним i неповторним е шлях кожного з першопроходщв.
Петлюра i Винниченко по сутi першими очолили на Укра!ш БОРОТЬБУ за реальну владу. Вони сформували для цього збройш сили, i привели !х до перемоги над зовсiм непоганими професюналами Скоропадського. Пригадаймо хоча б твори Михайла Булгакова, який знав i любив Укра!ну, - i ми переконаемося у точностi попереднього речення.
Во!ни Симона Петлюри, Володимира Винниченка ^ звiсно ж, Свгена Коновальця перемогли не боягузiв, не дурниюв i не невдах. Чого варта перемога над таким противником?! Ш, перед вояками Директора був ворог, який умiв усе: нападати, захищатися, влучно стрiляти, атакувати смерчем кавалершських фаланг. Перемогти такого ворога - честь i слава для переможщв.
Збройнi сили Директора заслужили тодi i честь, i славу. Бш пiд Мотовилiвкою 18 листопада 1919 року став одночасно i кульмшащею, i розв'язкою збройного протистояння Скоропадський - Директорiя. Добiрний офщерський полк, де були i повного банту Георпевсью кавалери, що отримали всi чотири Хрести на фронтах Першо! св^ово!, - цей полк не витримав i вiдступив. Кращого за нього у Скоропадського не було.
I нехай хтось спробуе посперечатися з очевидним, здивовано знизувати перед ним плечима. Очевидним е те, що син полтавського вiзника, колишнш учень Полтавсько! духовно! семшари, колишнш вчитель, колишнш бухгалтер i колишнш журналют Симон Петлюра виявив найголовнiший свiй талант зовсiм в шшш сферi - полководському мистецтвь Головний отаман вiйськ Укра1нсько1 Народно! Республши виправдав перед сучасниками i нащадками даровану йому Обставинами мiсiю. Виправдав, наскiльки це було в його силах, в людських можливостях взагалi.
На початку вже згадувалося про твори Симона Петлюри та Володимира Винниченка. С можливiсть прочитати !х всi. Принаймнi, тi вЫ, що у нас опублiкованi. Але кожен раз, коли вщкриваеш, здавалося б, вже знайомi сторiнки, вщчуття незвiданого виникае обов'язково.
Хочеться нагадати, що Симон Васильович Петлюра (1879-1926) був ще й публiцистом, майстром сощально-пол^ично! полемiки. Слова-стрiли з-пiд його пера не знали на обранш мшеш горезвiсного "молока", не тулилися сором'язливо до середнiх цифр, а били просто в десятку. Почитаймо i ще й ще
240
раз переконаемося, що високе слово цього сина Украши, ïï оборонця i патрюта сто1ть над кайданами, ешафотами i багнетами, тому що мщшше, дiйовiше i довговiчнiше за них.
Директорiя... Симон Петлюра... Володимир Винниченко... Нерозривний зв'язок iмен i часу. Його величност Часу, який вах i вся обов'язково ставить на свое мшце.
М!сце Володимира Винниченка в юторп Украïни було вакантним, поки на поличному небосхилi не засяяла ота зiрка першоï величини - сам Володимир Винниченко.
Доля Володимира Кириловича Винниченка (1880-1951) чи не найскладшша i не найсуперечливша серед тих, хто становив у першш чвертi XX стол^тя полiтичну елiту украïнськоï наци. Достатньо сказати, що вш добровольно повернувся з емiграцiï у 1920 рощ i навт був призначений заступником Голови Раднаркому УРСР. Але вже в цьому ж 20-ому знову вшхав за кордон, де i перебував до могили.
Значна особистють завжди шукае себе на цiй земль Шукае, як правило, протягом усього свого життя. Шукае присюпливо i болюно. Посереднiсть же адаптуеться до обставин легко i просто, моментально мiняючи при цьому переконання, друзiв, щех', висловлювання, прапори, Батькiвщину. I серед тих "мшяйл", як водиться, найбшьше "активних борщв", "принципових критиюв" i галасунiв.
Бог 1'м Суддя. А ми ж не судiмо i, можливо, несудимi будемо.
Що ж до Володимира Винниченка, то як i кожну людину, а тим бшьше -полiтичного i державного дiяча, - спробуемо тзнати його по дiлах його, враховуючи при цьому, що у керiвникiв вищого державного рангу слово також е дiлом.
...18 грудня 1918 року, рiвно через мiсяць тсля бою пiд Мотовилiвкою, Директорiя УНР урочисто вступае до Киева. Софпвський майдан заповнено вщерть. Молебен i вшськова панахида вражають сво1'м розмахом. Вщкриваеться ще одна сторiнка украшськох' iсторiï. Серед тисяч i тисяч людей на видному почесному мющ двое, яких не можна не пом^ити i не можна не втзнати. Це Голова Директора Володимир Винниченко i Головний отаман вшськ Украшськох' Народно1' Республiки Симон Петлюра.
Високий, стрункий, елегантний Винниченко серед п'яти члешв Директора чи не найбшьш вiзуально сприйнятлива постать. Але здалеку не видно його очей - пронизливих, мудрих, iронiчних i сумних одночасно. За своï 38 роюв Винниченко вже багато побачив, тзнав, зрозумiв, вiдкинув, збагнув. Блискучий оратор, талановитий i знаний л^ератор, драматург. Понад 100 п'ес, оповщань, сценарив, 14 романiв, багатюща публщистика, сорок один том щоденникових запиав - це загальний пiдсумок його творчость Але вже тодi, у грудш 1918-го, чимало його творiв побачили свiт, оскiльки друкувався вш з 1902 року.
Отже, Директорiя, як було сказано, почала свш столично-державницький шлях. Серед тих, хто генерував постанови, закони та iдеï Володимиру
241
Винниченку належить особливе мюце. Bíh - сама енерпя, рiшучiсть, BneBHeHiCTb, дiя.
23-28 ачня 1919 року вiдбулася сесiя Трудового Конгресу, який затвердив Акт злуки УНР i ЗУНР, проголошений 22 Ычня 1919 року в Киевг
На превеликий жаль, Володимиру Винниченку судилося бути у складi Директора лише до лютого 1919 року. На жаль тому, що велетенський потенщал ще! обдаровано! людини було використано на украшськш землi лише частково. Велика людина здатна на великий чин: 11 лютого 1919 року Володимир Винниченко залишае Директорш i передае вс сво! повноваження Симону Петлюрг Чи м^ вш тодi дiяти iнакше? Мабуть, ш: таким було рiшення його Укра!нсько! Сощал-Демократично! Роб^ничо! Парти.
Особиста трагедiя виходу з укра!нсько! пол^ично! орб^и вiдбувалася на тривожному загальному фош розходжень щодо стратеги подальшо! боротьби. Директорiя вважала сво!м головним ворогом бшьшовиюв i Денiкiна, а тому була готова на союз з Польщею. ЗУНР на чолi з Свгеном Петрушевичем свого ворога бачила в Польщi i не виключала союзу з Денiкiним. Чим це все скшчилося, добре вiдомо: не стало ш УНР, нi Директора, нi ЗУНР. Для керiвникiв Директора почалося життя в ем^раци.
Для Винниченка це 31 рж. 31 рж на чужинi. 31 рж роздумiв, вiдчаю, нади. Його "Вщродження наци", "Запов^ борцям за визволення" - як вiкопомнi скрижалi нашо! ютори, яку за словами Володимира Винниченка "читати треба з бромом, ... це одна з нещасних, безглуздих, безпорадних iсторiй, до того боляче, досадно, прко, сумно перечитувати, як нещасна, зацькована, зашарпана нащя тiльки те й робила за весь час свого державного (чи вiрнiше: твдержавного) iснування, що одгризалась на всi боки... Уся iсторiя - безупинний, безперервний ряд повстань, вшн, пожарищ, голоду, набiгiв, вшськових переворотiв, iнтриг, сварок, пiдкопування. Чи не те саме стае тепер?"2
Прю слова. Страшнi слова. Гшв, сум, нерви, безвихщь. Але...
Але давайте не погодимось (i надмiрно! смшивост тут навiть i не потрiбно), не погодимось з Володимиром Винниченком. Хай простить вщомий пол^ик: наша iсторiя не так вже й вiдрiзняеться по вказаних ним параметрах вщ багатьох европейських i неевропейських юторш. Прикладiв i аргуменив тут достатньо, не будемо !х перераховувати. Але наша iсторiя - це наша iсторiя. I сварити !!, зриваючись на публiцистичний фальцет, мабуть, все ж не слщ.
Повторимо вщоме: Historia est magistra vitae. У цьому !! найголовшша цiннiсть i заслуга. Вона дшсно вчителька життя. I вчить вона добре. Решта -вже залежить вiд учнiв. Хто ми: вiчнi двiйочники, ледарi й нероби, чи розумш, стараннi, здiбнi учнi. Ось де сакраментальне питання нашого "Бути чи не бути?", ось де вщповщь на волання, на заломлеш в розпачу руки, на кляте "нам не дали!!!" i на ще бшьш трикляте "нам дадуть...".
Нiхто, нiколи i нiчого нам не дасть. Та й чому, зрештою, вони (хай кожен !х бачить по-своему) мусять нам щось давати? Ну, а якщо вже дадуть, то вони й
2 Винниченко Володимир. Заповгг борцям за Визволення. - Кшв: Криниця, 1991. - С. 122.
242
замовлять музику. Замовлять для нас такий таночок, що навряд чи в наци вистачить сил вщтанцювати його до юнця.
Так от для того, щоб не довелося майбутшм дослщникам вiтчизняноï штори дшсно приймати тд час своеï роботи бром, ми не повинш дозволити численним зарубiжним професшним залицяльникам вивести Украшу на виснажливi смертельнi пiдскоки, присiдання i оберти тд ïx музику.
Вислiв Винниченка "про бром", який ми згадали у попередшх абзацах, знають i часто цитують майже всi. Але ж Винниченко говорив не тшьки це. Почитаемо: "...Советський Союз так чи шакше розвалиться ... цьому розваловi будуть сприяти зовнiшнi чинники, ... щ чинники матимуть до певноï мiри силу вирiшувати долю пщсоветсьюх народiв. I з другого боку пам'ятаю, що е численш вороги украïнськоï державностi, якi будуть напружувати всi своï сили, щоб ... роздерти Украшу i шматками ïï торгуватись на iнтернацiональному торжища"3.
Коли сказано? У серпнi 1949 року. Так, так - не 91-го, а саме 49-го. Перед чужими пророками колшкуемо, старанно i голосно вигукуемо 1м "Слава!", а сво1х, трапляеться, забуваемо. Чужi ж пророки-ментори повчають нас, як молодшокласниюв i навт розмахом свого перста вказують нам на наших воропв i на наших друзiв.
В Украши немае постшних друзiв i постшних ворогiв. В Украши е лише постшш iнтереси. Змiнивши у попередньому реченнi вiдомий британський витв, прочитаймо його ще раз. I запам'ятаймо. Це безпрограшний полiтичний хщ. А полiтика - це глобальна шаxiвниця, на якiй деякi гросмейстери дають навiть сеанси одночасноï гри. Так чому б нам, стародавньому европейському народу, не пройтися уздовж шаxiвниць далекого та близького зарубiжжя i перемагати, перемагати, перемагати, демонструючи фшгранну майстернiсть своеï полiтико-дипломатичноï думки?...
... Я не був на могилi Винниченка у далекому закутку французь^ провшцп. Не судилося. Не поталанило.
Але я довго стояв на паризькш вулицi Расiн бшя колишньоï книгарнi Жiльбер - на мющ, де було вбито Симона Петлюру. Тут, 25 травня 1926 року пролунали от сiм - ам (!) пострiлiв Самуша Шварцбарда: двi кулi у брукiвку i п'ять в жертву.
Жертва i вбивця давно ввдшшли у вiчнiсть. Iсторiя запам'ятала ïx обох - як пам'ятае Авраама Лiнкольна i Джорджа Бутса, Степана Бандеру i Богдана Сташинського, Джона Фщджеральда Кеннедi i Лi Харвi Освальда... Список цей можна значно подовжити.
Я стояв на вулищ Расiн i пригадував слова Симона Петлюри: "А ти зневiрений i втомлений, блукаеш серед цього бруду, чуток, провокацiй, тдлесливих обiцянок, котрi тiльки розпорошують твоï сили й розбивають дух твш. Зневiр'ю, розчаруванню не може бути мкця в час, коли на довп лiта вирiшуеться
3 Винниченко Володимир. Заповгг... - С. 11.
243
твоя доля, твое щастя i твш добробут. Тшьки мщь, едшсть та тверде, непохитне стремлшня до повно! незалежностi й свободи може бути нашим побратимом...".4
Хто може сказати краще? Хто може сказати сучасшше?
Директорiя, Симон Петлюра, Володимир Винниченко i сотш, тисячi iнших знаних i безiменних борцiв за незалежну Укра1ну, як Клаас у знаменитому ромаш Шарля де Костера, з нетлшних юторичних гробниць стукають сво1м попелом у нашi серця, у нашу крихку духовнiсть.
Прислухаемось. Вклонимося. Помовчимо. I, випроставшись, - гляньмо вперед. На румбi 1стори нове столiття i нове тисячолiття. Незбагненний, неосяжний океан часу. Що там, на тому фантастичному протилежному березi? Цього не знае шхто. Але одне можна стверджувати: будь-яка вiдстань починаеться з першого кроку, з першого метра, з першо! милi.
Рушаймо ж. Смшивше. З Богом. Во Здравiе. Во Благо. Во Славу.
Лггература
Стаття е авторським матерiалом, частиною власно! концепци, з найбiльш повним висв^ленням яко! Шановнi Читачi можуть, зокрема, ознайомитись у монографiях: Тищенко В.М. У еолодшнях Логоса. - Львiв: Сполом, 2002. - 342 с.; Тищенко В.М. Викладач еищог школи: феномен професп. - Львiв: Сполом, 2006. -398 с. А також у навчальному поабнику: Тищенко В.М. Лакошчна Украгна. -Львiв: Сполом, 2009. - 320 с. (Гриф МОН).
Summary Vadim Tyshchenko
Lviv National University of Veterinary Medicine and Biotechnologies named after S.Z.Gzhytskyj LEADERS OF DIRECTORY
Every revolt, every revolution, is carried out the masses. But the masses are sent by a person, or persons which are provided with a gift - he can be and positive, and negative, depending on the projects of facilities and results, - by a gift to manage the masses, to subordinate them the political and social will.
Simon Petlyura and Vladimir Vinnichenko were Figures from a capital letter. A powerful mind, comprehensive knowledges, hard character, good orientation, is in political sailing directions, - defined for them exactly a that place, where the course of antihetman motion must was be laidfrom. By such place became forever entered in our historical memory of Directory.
Стаття надшшла доредакцИ 10.09.2010
4 Петлюра Симон. Статл. - Кшв: Дншро, 1993. - С. 180-181.
244
