CC BY
14
УДК 378.1
Тищенко В.М., доктор фшософи, професор ®
Лье1еський нацюнальний ушеерситет еетеринарног медицины та бютехнологт
¡мет С.З. Гжицького
ПЕРШООСНОВА ЛЮДСЬКИХ КОМУН1КАЦ1Й
Студентська аудиторiя, коли вона нас слухае, спрямовуе свою увагу на думки i почуття, що передаються з допомогою першооснови людських комунiкацiй - Слова. I тут вимоги до викладача специфiчнi. Мова у навчанш вищого рiвня дiе ефективно, якщо на першому мкщ серед И складових буде граматична бездоганшсть.
Урок граматики сво!м Колегам, звичайно ж, не входить у завдання автора. I не лише з етичних мiркувань. Усе свое професшне життя сам навчаюся оптимальному застосуванню правил словосполучення, морфологи, орфоепи, семантики, лексики, фразеологи, синтаксису. I це йде вiд усвiдомлення, що граматичш помилки може дозволити собi лише учень. Але вони неприпустимi для вчителя. По-перше, такi помилки пом^ш нашим вихованцям i пщсвщомо знижують вартiсть невiрно сказаних ^в та цiлих мовних зворотiв. А по-друге, вщчуття власно! граматично! недосконалост е з ряду тих чинниюв, що формують чи не найнебезпечшший для нас комплекс - комплекс невпевненоси, професшно! меншовартостi. Комплекс же цей володiе кумулятивними властивостями, тобто накопиченням перед кожною лекцiею та в ходi И.
Грамотнiсть робочого слова - найбшьш яскравий показник мовно! культури викладача. А це, у свою чергу, ткно пов'язано iз загальною культурою людини, потенщалом И наукового та художнього мислення. Справедливо припустити, що коли педагог iз затрудненням викладае думки, то, очевидно, вш i мислить дещо хаотично, безсистемно. Такi випадки вщверто засмучують. Брак грамотно! побудови мови призводить до недолшв, якi девальвують навчальний матерiал. Можна б навести приклади порушення узгодженостi слiв у складних реченнях, помилкового вживання вщмшюв, неточностi у прийменниках, наголосах; схильност до дiалектизмiв. Але таке унаочнення мало би на сьогодш пом^ний друкований обсяг. Хочеться, аби ми частше згадували працю 1вана Опенка „Наука про рiзномовнi обов'язки", де наголошуеться на проведеннi занять сучасною л^ературною мовою, вилучення з процесу навчання дiалектичних слiв, недоторканостi академiчного правопису. I. Огiенко був переконаний у необхщност застосування сучасно! л^ературно! мови в усiх сферах дiяльностi освiтнiх закладiв: веденнi документаци, усному спшкуванш, письмових навчальних завданнях.
Граматичш хиби у безмежному своему розмагтп, особливо в умовах становлення укра!нсько! мови як державно!, як мови викладання у вищiй школi е, на жаль, далеко не поодиноким явищем в усiх (пщкреслимо - в усх) регiонах Укра!ни,
® Тищенко В.М., 2011
з тою лише рiзницею, на якому грунт - польсько-австршському чи росшському -зросли нашi граматичш проблеми.
Кожен i3 викладачiв вищо! школи, очевидно, задавався питанням, у чому принципова рiзниця мiж л^ературною i не лiтературною мовою. Одною з вщповщей може бути така: л^ературна мова - мова особлива. Лише вона мае свою, нехай непостшну й мшливу, але необхщну норму, пiдпорядковуеться певним (хоча також мшливим та гнучким) правилам. Тому словники л^ературно! украшсько! мови (у списку використано! та рекомендовано! л^ератури названо кiлька новiтнiх таких видань) не е для нас просто описом мови, своерщним злшком з натури. Це книги законiв. А отже, вони мають забороняти неправильну мову i захищати правильну.
Щоденно ми з^каемося з тисячами слiв - усних i письмових. Як знати, котрi з них належать до вiрноl, „законно!" мови, а котрi - нi. Пiдiйдемо iз цим питанням до спещалктв-мовознавщв, але й вони, скорш за все, потягнуться за словником. Найбiльш авторитетна вщповщь саме там, бо право на л^ературний статус надаеться слову тсля належного пошуку саме в л^ератур^ тобто у письмових формах мови. Те слово, яке прийнято письменниками, поетами, а також ученими, вважаеться л^ературним, навт коли для когось воно незнайоме або незвичне. А от якщо слово звучить лише в усних бесщах або воно зустрiчаеться зрщка у дуже спецiалiзованих професiйних виданнях, не виходячи за 1х рамки, тодi з наданням йому вищеназваного статусу краще, мабуть, почекати.
Не радуе також надмiрне вживання шоземних термiнiв, переважно англiйських. Говорячи це, ми усвщомлюемо, що в украшськш мовi е чимало слiв, запозичених з шших мов (англшсько!, грецько!, латинсько!, шмецько! тощо), а тому аж шяк не закликаемо вилучати !х iз професiйного, чи-то навiть побутово-повсякденного обiгу. Йдеться лише про випадки явно! фетишизаци iноземних iменникiв, прикметникiв, дiеслiв; надання !м переваги тод^ коли поруч iснуе ч^кий украшський аналог.
Спостерiгаючи наше сьогодення в аспект мовно! динамiки, будучи читачами, слухачами i глядачами втизняних ЗМ1, можна помiтити боротьбу двох тенденцш. Перша: нетерпляче прагнення до фшолопчних змiн, активне запровадження нових ^в, а також - нова вимова ^в ранiше вiдомих; i друга тенденцiя - бажання зберегти непорушними класичнi вербальнi форми.
Нам видаеться, що аш перша, аш друга з тих сил не зможуть поки що взяти гору. Поки що... Прогнозувати бшьш далек результати не наважуемось - рiзне може бути.
Щодо вузiвських педагопв, то нам не слiд, звичайно, гальмувати рух мови вперед, але ще бiльше не слiд схилятися перед И випадковими дивацтвами. В, образно кажучи, мозкових словниках викладача вищо! школи повинно бути лише те, що поза сумшвом вважаеться л^ературною нормою, тобто тим мовним фундаментом, на якому тримаеться уся споруда нашо! професи. Таким чином, стае зрозумшим, що в обов'язки викладача входить всебiчне удосконалення свое! мови. Це е для нас таким же необхщним, як для ствака
297
музичний слух. I однаковкть норм вимови повинна стати такою ж 3aKOHOMipmc™, як i однаковкть норм правопису. I не лише 3aKOHOMipmcTO -законом. У першу чергу для сучасно! украшсько! школи. I середньо!, i вищо1.
Лiтеpaтуpa
Стаття е авторським матерiалом, частиною власно! концепцiï, з найбiльш повним висв^ленням якоï Шановнi Читачi можуть, зокрема, ознайомитись у монографiях: Тищенко В.М. У еолодшнях Логоса. - Львiв: Сполом, 2002. - 342 с.; Тищенко В.М. Викладач еищог школи: феномен професп. - Львiв: Сполом, 2006. -398 с. А також у навчальному поабнику: Тищенко В.М. Лакошчна УкраЫа. -Львiв: Сполом, 2009. - 320 с. (Гриф МОН).
Summary Vadim Tyshchenko
Lviv National University of Veterinary Medicine and Biotechnologies named after S.Z. Gzhytskyj FUNDAMENTAL PRINCIPLES OF HUMAN COMMUNICATIONS
Building a phrase, it is desirable to be able to find such way of linguistic communications, when the relief line of idea is sent alongside with select direction of facts, uniting during exposition in a logical context.
