CC BY
107
УДК 81.25(045)
Т. М. Школьченко, М. В. Школьченко
М1СЦЕ ПЕРЕКЛАДУ В ДАВНЬОУКРАШСЬКШ Л1ТЕРАТУР1
Х - XVIII СТОР1Ч
Проблема перекладу сягае свогм кортням у глибоку давнину. Вона багатоаспектна, багатогранна. У статт1 досл1джуються перекладацью процеси на тл1 розвитку украгнськог лтератури, починаючи в1д гг витотв - перекладног християнськог лтератури й до творчост1 Григоргя Сковороди.
Клю^о^^ слова: слов 'янська абетка, перекладна лтература, в1занттська лтература, б1бл1йн1 переклади, Свангел1е, Псалтир, Апостол, латиномовна украгнська поезгя, польськомовна украгнська поезгя, переклади БгблИ слов'янськими мовами, Остромирове Свангел1е, Пересопницьке Свангел1е, Острозька Б1бл1я 1вана Федорова.
Актуальшсть перекладацько! дiяльностi стала невщ'емною складовою сучасного шформацшного простору, тому й виникае нагальна потреба у навчанш як майбутшх фахiвцiв-перекладачiв, так i вчшешв-словесниюв, пращвниюв управлшсько! сфери цьому мистецтву. Розширення комушкацп мiж народами супроводжуеться вивченням мов та '1хшм адекватним перекладом. Вже в давньоруськш лiтературi простежуеться така багатомовнiсть i багатогранна перекладацька дiяльнiсть. Власне цим проблемам i присвячена дана стаття.
Метою статп е з'ясування сутностi перекладу як процесу мiжмовноi та мiжкультурноi комушкацп, який формуеться ще в перюд давньоукрашськох лiтератури та першi спроби створення теори перекладу, яю пов'язуються з виданням «Адельфотесу» та iменами викладачiв Киево-Могилянсько! академп.
Завдання статп - здiйснити систематизований виклад юторп перекладу в давньоукрашськш лтератури вiд найдавнiших часiв до творчосп Г. Сковороди на тлi та у зв'язках iз процесами европейсько! (св^ово!) естетично'1 свiдомостi. Подальшi науковi розробки питань перекладу викладенi авторами статп у пiдручнику «Теорiя i практика перекладу».
Лiтература Кшвсько!' Русi XI - XII ст. складаеться як з оригшальних, так i з перекладних пам'яток. Перекладна лiтература мала великий вплив на оригшальне письменство, нерщко визначаючи його жанри, композицiю, щейний змiст. Величезна бiльшiсть пам'яток перекладно'1 лiтератури Ки'1всько'1 Русi мае сво'1'м джерелом лiтературу вiзантiйську, тобто сукупшсть творiв грецькою мовою, написаних у Вiзантiйськiй iмперii з IV до XV ст. i за сво'1'м складом дуже рiзноманiтних. Створюючись на основi антично! спадщини, вiзантiйська лтература увiбрала в себе також частину доробку староеврейсько'1 лiтератури, низку пам'яток схщних лiтератур, зазнала згодом i впливу лiтератур Захщно! Свропи [2]. Але до слов'янського читача, який щойно прийняв християнство, прийшла вона не у всш свош повнот!, а переважно вибiрково - спочатку в складi Бiблii. Величезна заслуга у долученш слов'янського люду до Книги Книг належить видатним слов'янським просв^ителям братам Кирилу i Мефод^. Як зазначае академiк В. !стрш, «...по-перше, Кирило, вiдправившись з братом 863 року у мiсiонерську подорож до Моравп, створив першу впорядковану слов'янську азбуку i цим саме започаткував широкий розвиток слов'янсько'1 писемносп. По-друге, Кирило i Мефодiй переклали з грецько'1 мови багато книг, що слугувало початком формування старослов'янсько'1 л^ературно! мови та слов'янсько'1
книжно! справи. По-трете, Кирило i Мефодiй протягом довгих рокiв вели серед захщних i пiвденних слов'ян велику просвiтницьку роботу i цим сприяли розвитку писемносп у цих народiв» [4, с. 5].
Як слушно зазначив В. Шевчук, «найдавшша писемна лiтература на нашiй землi постала на основi двох джерел: усно! словесностi, творено! продовж попередшх вiкiв, а з прийняттям християнства - iз засвоення вiзантiйсько-болгарського культурного експорту» [12, с. 22].
Про мюце перекладiв в юторп давньоукра!нсько! лiтератури досить розлого викладено у монографп О. Бiлецького «Вiзантiйсько-болгарська перекладна лггература» [2]. Як зазначав дослщник, перекладна лiтература мала переважно практичну мету. Вона слугувала поборникам нового релшйного культу у тзнавальному значенш, прищеплюючи !м новi поняття, почуття, формуючи новi правила поведiнки. О. Бшецький завважив, що з великого рiзноманiття лiтератури в Ки!вську Русь Вiзантiя iмпортувала не те, що призначалося для верхiвки вiзантiйського суспшьства, написане проза!ками i поетами, як продовжували античнi традицп. Передавалося лише те, що було необхщним для потреб нового християнського культу. Отже, коротко охарактеризуемо найранiшi з перекладно! л^ератури у слов'янському свiтi книги - т^ що входили до складу Бiблii.
Цей звiд складаеться як з пам'яток староеврейсько! л^ератури, так i з пам'яток християнсько-грецько! лiтератури. Перша частина бiблiйного зводу (Старий Запов^) складаеться з книг розповщних (книга «Буття», книга «Вихщ», книги 1суса Навина, Суддiв, Рут, чотири книги «Царств» та ш.), книг лiро-епiчних (твори пророкiв, книга 1ова), лiричних (Псалтир, Пiсня тсень), законоуставних i т.п.
У етчнш частинi Старий Заповiт подае староеврейсью мiфiчнi перекази про створення св^у, про життя першо! людсько! пари - Адама i Сви в раю, чудесному гаю, створеному богом, про порушення людьми божественно! заборони i вигнання !х з раю. Далi розповiдаеться про життя перших людей i !хне потомство аж до того часу, коли розгшваний бог виршив знищити рiд людський потопом, залишивши з усiх людей тшьки праведника Ноя з його ам'ею; про мiфiчну iсторiю еврейського народу, який тд проводом Мойсея виходить з египетського рабства шукати мiсце «землi об^овано!»; про утворення староеврейського царства, його подш i зруйнування ассирiйцями i вавилонянами, про вавилонський полон i повернення на батьювщину.
У другш частинi Бiблii (Новому Заповiтi) розповiдаеться про чудесне народження, життя, вчення, чудеса, смерть i воскресшня 1суса Христа, про останш часи людства, про кшець свiту i «страшний суд» над живими i мертвими.
Бiблiйнi книги вщкривали оберненому в християнство читачевi цiлий свiт рiзноманiтних нових настро!в i образiв, виховували неофiтiв у смиреннш покорi новому божеству. Багаторазово й рiзноманiтно теми, мотиви, образи бiблiйних книг були використанi подальшою лiтературою. В iсторiю слов'янсько! культури увшшло «Остромирове Свангелiе» (1056-1057) як неперевершений зразок давньослов'янського мистецтва рукописно! книги та «Пересопницьке Свангелiе» (1556-1561), яке справедливо вважаеться важливою вiхою в iсторii розвитку укра!нсько! мови. Таким чином, першi переклади Бiблii, якi мали практичне, настановче значення, пщготували грунт для перекладiв i лiтератури свiтського, художнього спрямування. У Кшвськш Русi протягом XI - першо! половини XIII столбя перекладалися науковi збiрки («Фiзiолог»), iсторичнi та л^ературш твори («Iсторiя iудейськоi вшни Iосифа Флавiя»). Як засвiдчуе л^опис [7, с. 89], Ярослав Мудрий зiбрав писцiв, якi перекладали з грецько! i написали багато книжок, що збер^алися у церквi Софп Ки!'всько! - першiй бiблiотецi на Русь «Iзборник» Святослава 1073 року мютить, окрiм церковних творiв,
статп з граматики, поетики, лопки, загадки. До «Iзборника» 1073 року додано список книг, яю церква забороняла читати вiруючим. Це був перший приклад цензури. Згаданий додаток був щкавий тим, що до нього увшшло чимало книг св^ського змюту, що були в об^у в XI ст., але до нас не дшшли.
Переписувачi вщомих у кра!ш з 10 ст. старослов'янських перекладiв Святого Письма - ченщ монастирiв Ки!всько! Русi несвщомо вносили у тексти окремi фонетичш та морфологiчнi риси укра!нсько! мови. Украшсью елементи проникали i в переклади творiв св^сько! лiтератури - юторичних (хронiки), географiчних («Християнська топографiя»), художнiх (повiсть про Варлаама i Йоасафа, «Александрiя» та iн.). Складений у Вiзантii збiрник афоризмiв i притч «Пчела», перекладений у 12 ст., неодноразово переписувався в Укра!ш протягом кшькох сторiч, поступово збагачуючись укра!нською народною лексикою та фразеолопею. Найвизначнiшою пам'яткою на укра!нськш мовi е «Пересопницьке Свангелiе» (15561561), де вщбилися характернi особливостi тогочасно! мови. У XVII - XVIII ст. в Укра!ш поширюються у перекладах з латинсько!, ^алшсько!, польсько! мов рицарськi романи (про Бову Королевича, про Петра Золот Ключi та iн.), моралiзаторськi твори («Повють про сiмох мудрецiв»), байки Езопа, окремi новели з «Декамерона» Боккаччо, зазнаючи ютотних переробок на укра!нському rрунтi. Посилаемося на видання «Тисячол^я: Поетичний переклад Укра!ни-Руси. Антологiя». - К.: Дншро, 1995. Упорядник цього видання М. Москаленко у передмовi наголошуе на тому, що, починаючи з X - XI ст. перекладш книги з Болгарп ввозилися на землi Украши-Руа. Тут вони активно поширювалися i переписувалися. Мова цих книг (староболгарська, вона ж старослов'янська, або просто слов'янська) була зрозумшою. Протягом двох останнiх столт i досi точаться дискусп щодо походження слов'янсько! мови та !! вiдношення до книжних типiв давньорусько! л^ературно! мови. Як зазначае М. Москаленко, вони пов'язаш з релшйною i свiтською лiтературою, але мiж ними немае рiзкоi межi. Упорядник антологл наводить величезну кiлькiсть текспв релiгiйного, богословського, свiтського характеру, яю були вiдомими поцiновувачам «мудрощiв» на слов'янських землях завдяки невтомнiй пращ безвюних перекладачiв. Слушним е зауваження М. Москаленка про те, що «ш в украшськш, нi в росшськш, нi в болгарськiй наущ, нi в фiлологiчних студiях шших слов'янських народiв досi немае узагальнюючих дослщжень перекладно! лiтератури IX - XV стол^ь, що е великою спшьною спадщиною всiх слов'янських народiв, якi прийняли кириличну абетку» [9, с. 29].
У лiтературi давнш ще не iснувало теоретичних засад у перекладацькш справi. Майже ва поети й письменники давньоукра!нсько! доби були практиками - не лише у переписуванш книг, а водночас i перекладачами, що робило !х справжшми майстрами книжно! «багатотрудно! роботи». Вони володiли старослов'янською, латинською, грецькою, польською, староукра!нською, а зчаста й шшими мовами. Як зазначають вiдомi украiнськi медiевiсти В. Яременко та В. Микитась, «характерною особливютю середньовiчноi культури була двомовнiсть i багатомовшсть. Поряд iз народними мовами вживалася латина, яка ввдграла велику роль у розво! науки i культури. Вся усна словесшсть створювалася новими нащональними мовами, а красне письменство -латинською мовою» [8, с. 12-13]. Як зазначае В. Яременко, десятки тодшшх авторiв творили водночас кшькома мовами [1, с. 11].
У давньоукрашськш лiтературi наявнi таю масиви творiв як укра!нська латиномовна та польськомовна поезiя. Укра!нська латиномовна поезiя пов'язана з творчiстю тих украшщв, якi у XV - XVI ст. навчалися в ушверситетах Захщно! Свропи, де мовою науки й л^ератури була латина. Зародження укра!нсько! польськомовно!
поези обумовлювалося прийняттям Люблшсько!' унп у 1569 роцi, пiсля яко!' польська мова була поширена в Литв^ Бшорусп та в Укршш. Нею писали сво!' твори i власне укра!'нсью письменники - Мелетш Смотрицький, Лазар Баранович i поети, яю можуть бути залученi як до польсько!', так i до укра!'нсько!' лiтератури - Мартин Пашковський, Симон Шимонович, брати Замойськi та ш. Дiйшла до нас i величезна кiлькiсть книжних, тобто авторських, творiв, писаних староукра!'нською мовою. Один iз перших таких вiршiв - опис герба, надрукований в Острозькш Бiблii, автором якого був Герасим Смотрицький [3, с. 9-10]. Отже, побутування на теренах давньоукра'нських земель у культурному середовищi - вщ старослов'янсько!', латини, iнших европейських мов, викликане складними юторичними умовами, - породило явище так званого «полшнтазму». Це давало змогу в шшомовних творах вiдшукувати новi теми, ще!', яскравi художнi образи, попри сувору релшйну регламентацiю. Давньоукра!'нський читач, навчившись читати чуже, почав творчо переробляти й те, що надходило вщ рiзних народiв свiту. Орiентуючись на свого читача, давньоукрашсью письменники писали сво!' твори чи то латиною, чи то польською, чи то староукра!'нською мовами, а зчаста i самi цi твори перекладали для тих, хто володiв мовою шшою. Протягом XV -XVII столт в укра!'нських землях для потреб навчання у братських школах створюеться цша низка рiзномовних пiдручникiв з граматики як слов'янсько'!, так i грецько!', польсько!' мов. У Львовi у 1531 роцi була складена i видана книга «Адельфотес. Грамматша доброглаголивого еллинословенского язика» [6, с. 15]. Особливютю ще!' книги було те, що надрукована вона була двома мовами - грецькою i слов'янською; грецью термши порiвнювалися зi слов'янськими. Водночас ця книга слугувала пщручником з грецько!' мови у схщних школах. У Середньовiччi були вiдомi грецько-польськi, латино-польськi пiдручники, якими послуговувалися учш. Таким чином, практична дiяльнiсть письменникiв, поетiв-перекладачiв давньоукра!'нсько!' доби - вщ зародження масово!' писемносп i до лiтератури ново!' - виконала велику просв^ницьку мiсiю. Ця проблема заслуговуе на глибоке вивчення. Поступово виникае потреба i в теоретичному обгрунтуванш складних процесiв перекладу цього перюду.
Однiею з перших i найцiннiших спроб обгрунтування теорп i практики перекладу у староукрашськш лексикографа е «Лексiкон словеноросскiй», який було видано в друкарш Киево-Печерсько!' лаври 1627 р. Його автор - Павмо Беринда - мовознавець-лексикограф, поет, перекладач, педагог, друкар, гравер. Над «Лекаконом» вш працював понад 30 роюв. Тут е елементи енциклопедичного, тлумачного, етимолопчного, орфографiчного та деяких iнших видiв словниюв. «Лексiкон» налiчуе 6982 реестрових слова, складаеться з двох частин. У першш iз них 4980 церковнослов'янських слiв перекладаються тогочасною книжною укра'нською мовою. У другiй частинi тлумачаться шшомовш власнi назви та iмена людей (2002 реестрових слова) [11, с. 23].
Отже, перекладацька дiяльнiсть давньоукра'нських письменникiв, перш за все, мала на ме^ просвiтницьку мiсiю. Але глибоких дослiджень цього питання в укра'нському перекладознавствi ще обмаль. Маемо дослiдження I. Корунця [5]. Одна з вагомих спроб заповнити цю прогалину належить дослщникам кафедри лопки Нацюнально'! юридично'1 академii Укра'ни iм. Ярослава Мудрого (м. Xаркiв). Вченi Юркевич О. М. - доктор фшософських наук, професор, завщувач кафедри логiки академii i Бевз Н. В. - пошукувач кафедри теоретично'! '1 практично'! фшософп ще'! ж академi'! простежили проблему «Переклад фшософських текспв в Украiнi: iсторiя i сучаснiсть» [13]. У публшацп слушно завважено, що перекладацька писемшсть бере свiй початок ще з чаав Ки!'всько!' Русi, наголошуеться на високому рiвнi перекладiв давньоруського перюду. В XV сторiччi розширюються культурш зв'язки укра!'нського
суспiльства з Захiдною Свропою, що потребувало неабияко'' лшгвютично'' пщготовки учасникiв взаeмовiдносин. Важливу роль в icTopiï культури схiднослов'янських народiв ввдграла Острозька Бiблiя, надрукована 1ваном Федоровим у Острозi 1581 року слов'янською мовою у перекладi з грецько'. Ця книга для Заходу була своерщним свiдченням щеолопчно'' i морально'' зрiлостi слов'янського люду.
У XVII столiттi Киево-Могилянська Академiя стае центром перекладацько'' дiяльностi. На бiльш високому рiвнi перекладаються в стiнах Академп окремi бiблiйнi тексти, фiлософськi та богословсью трактати. У 1734-1745 рр. (i3 перервами) тут навчався Г. Сковорода. Цшавою сторiнкою укр. перекладно'' лiтератури XVIII ст. були переклади й перестви Г. Сковороди з Оввдя та Горацiя. Як зазначають вченi [13], «незважаючи на велику кшьюсть дослщжень..., малодослiдженою залишаеться постать Г. Сковороди як блискучого перекладача i теоретика перекладу». Автори дослщження аналiзують переклади Г. Сковороди з грецько', з латинсько'' мов i наголошують на тому, що зауваження у видатного письменника щодо перекладу розаяш у його примiтках до творiв. Наводиться приклад того, що Г. Сковорода подшяе перекладачiв на двi категорп: перекладач-буквалiст (translator) i перекладач-тлумач (interpres) [10, с. 177]. У науковш розробцi аналiзуються i фшолопчш пошуки Г. Сковороди, простежуються його погляди щодо вибору перекладацького тексту, що дае можливють творчого пщходу до перекладу. Слiд зазначити, що спостереження про майстернiсть Г. Сковороди, яю проведенi фахiвцями-фiлософами тд кутом зору перекладу власне фшософських творiв в Укра'ш, стануть у пригодi i лiнгвiстам для висв^лення багатогранно'' дiяльностi укра'нського непересiчного гешя, i е безпосереднiм внеском у теорш перекладу.
У Середнi Вши переклади були переважно буквальними, в XVII - XVIII ст. -«вшьними», для яких характерними були скорочення i навт змши. Шзшше перекладачi прагнуть до вiдповiдностi оригшалу, до точно'' передачi змiсту i художшх особливостей твору. Але перекладацька дiяльнiсть залежала чи то вщ потреб «офiцiозу», чи то вщ особистих смакiв i уподобань перекладача. Умови в Укра'ш XVII - XVIII ст. мало сприяли розвитку культури перекладу в залежност вщ пол^ики вiдношення до укра'нського народу. Спочатку Петро I, а потсм Катерина II своею пол^икою призвели до руйнацп кращого в Сврот вищого навчального закладу -Киево-Могилянсько'' академп. Вiдбуваеться офiцiйний вiдтiк укра'нських науковцiв i дiячiв культури до Росп. Укра'нська мова заборонена, а офщшною мовою стае росiйська. Григорш Сковорода бiльшiсть сво'х перекладiв здшснював росiйською мовою, i лише 7 творiв було перекладено ним на укра'нську книжну мову того часу [13, с. 243].
Список використаноУ л1тератури
1. Аполлонова лютня: поети XVII - XVIII ст. / перед. В. Яременка; упоряд. та прим. В. Маслюка, В. Шевчука, В. Яременка; за ред. В. Крекотня. - К. : Молодь, 1982. -320 с.
2. Бшецький О. I. Вiзантiйсько-Болгарська перекладна л^ература [Електронний ресурс] / О. I. Бшецький. - Режим доступу: http://www.ukrcenter.com/library/read.asp7id =292.
3. Давня укра'нська л^ература: хрестома^я / за ред. М. М. Сулими. - 2-ге вид. -К. : Освгта, 1992. - 576 с.
4. Истрин В. А. 1100 лет славянской азбуки / В. А. Истрин. - М.: Изд-во АН СССР, 1963. - 180 с.
5. Корунець I. В. Бшя витоюв укра'нського перекладознавства / I. В. Корунець // Всесвт - 2008. - № 1/2. - С. 188-194.
6. Лiтературознавчий словник-довiдник / за ред. Р. Т. Гром'яка, Ю. I. Ковалiва,
B. I. Теремка. - К. : Академiя, 2007. - 752 с. - (Nota bene).
7. Л^опис руський / пер. з давньорус. Л. С. Махновця ; вщп. ред. О. В. Мишанич. - К. : Дншро, 1989. - 591 с.
8. Микитась В. Л. Давньоукрашсью студенти i професори / В. Л. Микитась. - К. : Абрис, 1994. - 288 с.
9. Москаленко М. Н. Тисячол^я: переклад у Державi слова / М. Н. Москаленко // Тисячол^я: Поетичний переклад Украши-Руси : антология. - К. : Дншро, 1995. -
C. 5-38.
10. Сковорода Г. С. Повне зiбрання творiв : у 2-х т. / Г. С. Сковорода. - К. : Наук. думка, 1973. - Т. 1. - 532 с. ; Т. 2. - 576 с.
11. Украшська л^ература у портретах i довщках: Давня л^ература - л^ература XIX ст. : довщ. / редкол.: С. П. Денисюк, В. Г. Дончик, П. П. Кононенко та ш. - К. : Либщь, 2000. - 360 с.
12. Шевчук В. О. Муза Роксоланська: Украшська л^ература XVI-XVIII стшть : у 2-х кн. / В. О. Шевчук. - К. : Либщь, 2004. - Кн. 1 : Ренесанс. Ранне бароко. - 400 с.
13. Юркевич О. М. Переклад фшософських текспв в Укрш'ш: iсторiя i сучасшсть / О. М. Юркевич, Н. В. Бевз // Фшософсью обри. - 2009. - № 22. - С. 236-253.
Стаття надшшла до редакцп 24.10.2013
T. M. Nikolchenko, M. V. Nikolchenko
PLACE OF TRANSLATION IN OLD UKRAINIAN LITERATURE IN THE X -
XVIII CENTURIES
The problem of translation has its roots in antiquity. It proves to be multifold and versatile. The authors study the translation processes against the backdrop of the development of Ukrainian literature from its origins - translated Christian literature, to G. Skovoroda's works.
Keywords: Slavic alphabet, translated literature, Byzantine Literature, Bible translations, Gospel, Psalms, the Apostle, Ukrainian poetry in Latin, Ukrainian poetry in Polish, translations of the Bible in Slavic languages, Ostromyr's Gospel, Peresopnytsky's Gospel, Ostrog's Bible by Ivan Fedorov.
УДК 821.111-312.4.09Киплинг
М. В. Норец
РОМАН Р. КИПЛИНГА «КИМ» - ВЕКТОР ЭВОЛЮЦИИ ЖАНРА ШПИОНСКОГО РОМАНА
Данная работа посвящена анализу жанровой доминанты шпионского романа Р. Киплинга «Ким». В исследовании предпринимается попытка проанализировать становление жанра шпионского романа в конце Х1Х - начале ХХ века, в контексте происходящих исторических событий, с учётом факта причастности автора тем или иным образом к деятельности британских спецслужб. Автор анализирует шпионский роман «Ким» с точки зрения его жанровой идентификации и его дальнейшего влияния на развитие жанра английского шпионского романа в целом. Предлагается рассмотреть роман Р. Киплинга «Ким» как роман, ставший прародителем и вектором его дальнейшей эволюции.
Ключевые слова: шпион, жанр, жанровая доминанта, роман, герой.
