CC BY
47
6. Сухоруков М.М. Технология продаж страховых продуктов. - М.: Анкил, 2004. - 136 с.
7. Хайкин Р.М., Перемолотов В.В. С чем едят страховые продукты// Страховое дело. -2000, № 5. - С. 20.
8. Клапкчв М.С. Страхування фшансових ризиюв. - Тернопшь: Економiчна дума, Карт-бланш, 2002. - 570 с.
9. Гомелля В.Б., Туленты Д.С. Страховой маркетинг (Актуальные вопросы методологии, теории и практики). Второе издание. - М.: Анкил, 2000. - 128 с.
10. Зубец А.Н. Страховой маркетинг. - М.: Анкил, 1998. - 256 с.
11. Прядка А. Загальне та вщмшне "страхового продукту" та "страхово'1 послуги"// Страхова справа. - 2007, № 2. - С. 82-83.
12. Скибшський С.В. Маркетинг: Навч. пос. - К.: 1ЗМН, 1997. - 328 с.
13. William D. Perreaut, Jr., E. Jerome McCarthy. Basic Marketing: A Global-Managerial Approach. - IRWIN, 12th ed. - 1996. - 833 p.
14. Трофимова М. Страховой продукт как центральный элемент страхового маркетинга// Страховое ревю. - 2004, № 1. - С. 18-30.
15. Деминский С. Андеррайтинг в страховании// Финансовый директор. - 2006, № 8. - С. 5-9.
16. Б^даш В.Д. Страхування: Навч. пос. - К.: МАУП, 2006. - 448 с.
УДК 334.722.8:658.147 Acnip. М.М. Галущак - 1вано-Франтвський
шцюнальний утверситет нафти i газу
МЕХАН1ЗМ УТВОРЕННЯ АБСОЛЮТНОÏ РЕНТИ
Розкрито причинно-насшдковий зв'язок приватно'1 власносп з товарними вщно-синами, проаналiзовано вплив власносп на формування вартосп товару, а вщтак i рентних вщносин, зокрема, абсолютно!' ренти. На цш основi сформульовано науковi засади для досшдження механiзму формування абсолютно'1 ренти.
Post-graduate М.М. Haluschak - National university of oil and
gas of Ivano-Frankivsk
The tool formation of the absolute rent
It is bares the cause-effect relation private property with tradable relations, analyzes the influence property into the forming of value goods, and then rental relations, affinity, absolutely rent. At that basis is forming the scientific elements for research of tool forming absolute rent.
I. Вступ. Теор1я модифжаци вартосп товару необхщна для того, щоб правильно зрозумгги мехашзм утворення абсолютно: i диференщально1 земельно: ренти та ïï джерел. Вщправним пунктом нашого дослщження е вар-тють вщтворення, зокрема ïï р1зновид - цша виробництва.
Справа в тому, що тут з'являеться новий вартюнотв1рний чинник - приватна власшсть на землю. Приватна власшсть не е основним чинником виробництва, а, отже, не створюе вартосп, як праця товаровиробниюв, але бере участь у перерозподш створеноï вартосп. I ця участь реал1зуеться через встановлення приватноï власносп на засоби виробництва, у цьому випадку на землю.
II. Постановка завдання. Метою статп е: розкрити причинно-наслщ-ковий зв'язок приватноï власносп з товарними вщносинами, охарактеризувати особливосп процесу роздержавлення i приватизаци, окреслити вплив власнос-т на формування вартосп товару, а вщтак i рентних вiдносин, зокрема, абсо-лютноï ренти, з'ясувати загальнi положення формування цши, що створюе тдгрунтя для дослiдження механiзму формування абсолютноï ренти.
III. Результати. Земля не е продуктом пращ товаровиробниюв, а тому не може бути об'ектом 'х привласнення. Це продукт природи, як сонце, вода, повггря i т. д., а тому повинна бути доступною для Bcix товаровиробниюв безоплатно. Так i було тривалий час, коли землi було достатньо, а людей мало. Люди освоювали землю, обробляли ii i всi затрати пращ враховували у вартiсть вироблено'' продукци [1].
Але згодом, коли людей стало бшьше, i зростала потреба у виробнищш сшьськогосподарсько'' продукци, земля ставала дефщитом, який потрiбно роз-подiляти серед виробниюв ще'' продукци. З'являеться конфлiкт економiчниx ш-терешв, що веде до виникнення трудового права на землю. Суть його полягае в тому, що землероб може розпоряджатися своею дшянкою землi доти, доки вш ii обробляе. Якщо вiн передумав ii обробляти, то далянка землi визнаеться вшь-ною i передаеться тому, хто хоче на нш працювати. Тому таю форми привласнення земл^ як позначки на дерев^ вже не визнаються за дiйснi. Щоб людина мала право на користування цiею землею, потрiбно, щоб вона доклала свое'' працi до Mi - розчистила лiс, обробила грунт i т. д. У результат кожна делянка землi закрiплюеться за селянином (шм'ею) на пiдставi трудового права на не! I таке привласнення землi набувае приватновласницького землекористування.
Але така приватна власшсть на землю е частковою. Вона прирiв-нюеться до трудовоi власност тшьки в тому значеннi, що на ii освоення була затрачена певна праця. Що ж до ii створення, подiбно до шших продук^в пращ, то вона i надалi залишаеться як така, що створена природою. А тому у подальшому перiодi всi затрати працi на обробггок землi враховували у вар-тiсть сiльськогосподарськоi продукцii, а не у вартють землi. Таким чином, за-галом виxiдним положенням в економiчнiй думцi е те, що земля - це продукт природи, а тому не мае вартост^ а вщтак не може бути i об'ектом привласнення; вона мае бути доступна вЫм як необхщний чинник виробництва, на рiвнi з шшими речовинами, силами i явищами природи.
Обмеженiсть землi як основного засобу виробництва сшьськогоспо-дарсько'' продукцй' та поклади корисних копалин, з одного боку, та легкий доступ до не'' з метою обмеження ii використання, з шшого, привели до утвер-дження приватноi власностi на землю, як i на будь-якi iншi продукти працi.
Подальший розвиток вiдносин власност пiшов двома шляхами: схщ-ним i заxiдним. У народiв Схщно'' Азii i Росii тривалий час збершалась об-щинно-передiльна форма власност на землю. I лише в народiв Заxiдноi Свро-пи утвердилася приватна власшсть на не''. Цьому сприяла, передусiм, обме-женiсть землi i поява майновоi нерiвностi. Хто багатший, у кого бiльше робо-чих рук, хто захопив рашше бiльше землi, той володiе i бiльшою ii часткою. Iншi, не маючи такоi можливостi, володiли меншою часткою землi, або й зов-сiм ii не мали. Община, визнаючи право кожно'' людини на юнування, одно-часно визнае, що безземельш також мають право на землю, якщо вони хочуть працювати на нш. Тому перюдично здшснюе передiл землi. Забирае надли-шок землi у багатих i передае ii безземельним або малоземельним.
Щоб не допустити нового передшу земл^ багатi намагаються закрши-ти за собою дшянки землi уже за допомогою не тих чи шших позначок, чи
трудово! участi в !х освоенш, а юридичними актами, силою закону i держави. Пiд впливом цього чинника (надбудови) остаточно утверджуеться приватна власшсть на землю, хоч у теоретичному плат це суперечить теори трудово! приватно! власностi.
Насамперед вiльна, незайнята земля захоплюеться у приватну власшсть пануючими особами - королями та герцогами. По^м до них приеднуеться дворянство й духовенство. Королi роздають сво! землi сво!м шдлеглим - васалам i сеньйорам взамш на виконання певних повинностей (служба в арми, постачан-ня рекру^в i коней, утримання армi! тощо). Так утворюеться помiщицька (феодальна) форма власносп на землю i селян-крiпакiв. Згодом усi цi групи захоп-люють собi у приватну власшсть не тшьки вшьну землю, а й землю, якою рашше володши вшьш селяни, роблять !х сво!ми крiпаками.
У результат остаточно утвердилася феодальна (приватна) власшсть на землю, яка використовувалась !! власниками як засiб виробництва додат-кового продукту для свого утримання i збагачення. Цей додатковий продукт i виступав у формi земельно! ренти, спочатку вщроб^ково! (панщина), по^м продуктово!, а вiдтак i грошово!.
З виникненням феодалiзму в Роси общинно-передiльне землекористу-вання зберiгалося, хоч усе це вщбувалося в межах феодально! власност на землю. Шсля лiквiдацi! крiпацтва (1861 р.) воно продовжувало зберiгатися у Сибь ру. В Укра!нi i у середнш чорноземнiй смузi Росi! передшу землi пiсля лшвщацн крiпацтва серед селян майже не було через те, що земля тут була дуже щнна i кожний селянин мщно тримався за не!, тим бшьше, що мусив платити великий викуп, що вважався платою за землю, викуплену у приватну власшсть [1].
Зпдно зi столипiнською земельною реформою кожному члену сшьсь-ко! громади надавалося право вимагати вщ громади видiлення у приватну власшсть ^е! частини общинно! землi, якою вш володiв. При цьому вона переходила у його приватну власшсть без викупу, або з невеликою платою гро-мадь На думку М.1. Туган-Барановського, очевидця тих подш, зацiкавленi у виходi з общини були такi групи: 1) т селяни, якi володiли бшьшою кшьюс-тю землi, нiж !м належало при новому передiлi; 2) бщт селяни, якi не вели або майже не вели свого господарства, а, одержавши у приватну власшсть землю, мали намiр продати ^ таким чином. зарадити своему становищу; 3) багат селяни, як мали змогу викупити надши сво!х односельчан i тим самим розширити свое землеволодiння. Середнi верстви селян, як становлять ос-новну бшьшють, втрачали вiд розтягування таким чином земель, оскшьки ко-жен з цих груп селян старався закршити за собою т землi, якими вш тимча-сово користувався. Внаслщок цього общинна земля перетворилася в "клапти-ки розiрвано! ковдри" [1].
На основi тако! земельно! реформи розгоршася боротьба селян, яка, з одного боку, привела до розпаду общинно! власносп на землю, а з шшого, поставила на порядок денний питання про лшвщацш будь-яко! приватно! власностi на землю, що i було зроблено в результат бiльшовицького перевороту 1917 р. Приватна власшсть на землю була л^щована i встановлена державна власшсть з передачею !! в безплатне i безстрокове користування селянам.
На основi тако1' форми власностi на землю у 30-х роках ХХ ст. насиль-ницьким i кривавим методом проводилась колективiзацiя шдив^альних се-лянських господарств i утворювалися колгоспи i радгоспи. Бшьшовицька держава використовувала колгоспи як один iз важливих засобiв нагрома-дження коштiв для проведення iндустрiалiзацiï краши шляхом нее^вален-тного обмшу промислово1' i сiльськогосподарськоï продукци, низько1' оплати працi й примусово1' працi у колгоспi. Це була середньовiчна панщина ХХ ст. Звичайно, що все це викликало протест у селян, який жорстоко придушував-ся. I лише у 60-70-т роки ХХ ст. була створена певна (яка явно поступалася рiвню цившзованих держав) матерiально-технiчна база для колективного сшьськогосподарського виробництва, пiдготовленi вщповщш кадри i т. д. Усе це сприяло шдус^альному розвитку села, зростанню продуктивносп працi, оплати пращ й добробуту селян, хоч ус щ процеси ще рiзко вщставали вiд рiвня розвитку й оплати пращ промислового виробництва.
Але селяни настшьки зненавидши колгоспи й радгоспи, що цих пози-тивних змш уже не помiчали i радi були ïx лiквiдацiï, оскiльки справжнього колективного управлшня колгоспним виробництвом не було. Усе за них ви-ршували голови колгоспiв i, як правило, на свою користь: для зростання сво-го власного добробуту чи добробуту свого начальства, вщ якого залежало ix перебування на цш посадi. Це було своерщне "одержавлення" колгоспного виробництва, яке зб^алося з одержавленням i загальнонародноï власносп, де розпоряджався цiею власнiстю не народ, а партшний i державний чиновник. Саме цей чинник i привiв до об'ективноï необxiдностi проведення економiч-них реформ в уЫх галузях економiки, в т.ч. й сшьського господарства.
В умовах незалежносл роздержавлення i приватизацiя у сшьському господарствi проводилась на загальних тдставах, як i в усix шших галузях -шляхом розподiлу (паювання) землi i всього майна колгоспу серед члешв ко-лективу з наступною передачею цих пшв в ïx приватну власнiсть. 1накше ка-жучи, в основу аграрно1' реформи закладено столипiнську земельну реформу, яка, по сут^ привела до тих же результата, про якi згадувалось вище. Земля через паювання переходить у приватну власшсть селянам, а вщтак стане предметом кушвльпродажу.
Але вже значна частина селян не задоволена таким паюванням, ос-кшьки крашд дшянки дiстались тим, хто був ближче до цього розподшу - чиновникам колгоспного виробництва. Загальнш мас селян дiсталися гiршi дь лянки землi, або й зовЫм нiчого не дiсталося через те, що забули (а скорше всього не захотши) внести ïx до списку цього паювання. Таким же чином роз-подiлялась i техшка колгоспу. У результатi одш мали можливiсть створити фермерськi господарства, а iншi - а це основна маса селян - одержану землю не мають чим обробляти. 16 млн. га орних земель в Укра"ш заросло бур'яна-ми й чагарниками через неможливють ïx залучити у сшьськогосподарське ви-робництво. Для ведення шдус^ального фермерського господарства не створена вщповщна матерiально-теxнiчна база. Для ïï створення потрiбнi швести-ци в межах 40 млрд. дол. США. Таких грошей у кра"ш немае. А стара матерь ально-техшчна база вже зруйнована. Харювський тракторний завод за рж ви-
пускае таку кiлькiсть TpaKTopiB, яку рашше випускав за добу. Тому сшьсько-господарське виробництво знаходиться в глибоюй економiчнiй кризi. Та й питання власност на землю остаточно не виршене. Паювання землi вщбуло-ся, але без видiлення дiлянки в натурь Тому селяни знаходяться в "шдвше-ному" станi: з одного боку, шби то вони приватн власники цих дiлянок зем-л^ а з iншого, не мають права розпоряджатися нею як своею. У тому чи^ купувати й продавати ïï або закладати шд заставу в банк, щоб одержати пози-ку для ведення сшьськогосподарського виробництва. Та й купувати ïï немае за що через бщшсть селян. Поки що праведно i неправедно скуповують ïï "грошовитi люди", яю збагатились пiд час проведення економiчних реформ. А це означае, що селянин i надалi залишиться без землi, як залишились без фабрик i заводiв робiтники. Вона опиниться в руках тих, яю не мають безпо-середнього вщношення до сiльськогосподарського виробництва i скуповува-тимуть землю як вигiдне кашталовкладення, ставши, таким чином класом землевласниюв.
Отже, iсторичний процес розвитку вщносин власностi показуе, що:
• об'ектом власност е продукт природи, а не людсько1 пращ, як цього вимагае теор1я трудово1 приватно1 власиостг А тому така власшсть мае бшьше юри-дичний, шж економ1чний змшт i пов'язана 1з закршлеииям земл1 за землеко-ристувачем;
• з тако1 власност можна утворювати будь-як форми, незалежно вщ р1вня розвитку продуктивних сил;
• буття ïï, коли така власшсть визначалась позначками на камет чи деревц а ввдтак утвердження приватноï, пот1м державноï i знову приватноï власност! Тут усе залежить ввд того, якою е патвна думка (надбудова) суспiльства в той чи шший перiод землекористування. На заходi iснувала приватна, а на Сходi - общинна i державна власшсть на землю. Так дiаметрально проти-лежнi форми власност на один i той же об'ект власност може бути тшьки тд впливом суб'ективних чиннишв.
Сучасний рiвень розвитку продуктивних сил, побудований на основi ко-операцiï працi, вимагае колективноï (суспiльноï) форми власност на землю. Тшьки така власшсть на землю може вщкрити широк можливост для викорис-тання сучасноï техшки i технологiï виробництва сiльськогосподарськоï продукци. У США iз 3 млн. фермерських господарств 270 тис. великих iндустрiально-го типу господарств виробляе 80 % валовоï сшьськогосподарсь^' продукцiï.
Надання власностi на землю такого ж змюту, як i на виготовлений продукт, перетворюе цю власшсть в нетрудовий тип, що використовуеться для одержання нетрудових доходiв у формi земельноï ренти, що е основою юнування класу землевласниюв. Саме це i е рушшною силою на встановлен-ня приватноï власностi на землю.
Оскiльки юнцевою метою аграрноï реформи е утворення приватноï власностi на землю й перетворення ïï на товар, то це стане вихщним пунктом у нашому дослщженш механiзму утворення абсолютноï земельноï ренти.
За визначенням класиюв полiтекономiï i багатьох економiстiв сучас-ностi, причиною утворення абсолютноï ренти е монополiя приватноï власнос-т на землю.
Суть ïï зводиться до того, що приватна власшсть обмежуе вшьний доступ сшьськогосподарських виробниюв (капiталу) до земл^ яка е основним засобом виробництва цiеï продукци. Цей доступ може вщкритися лише в тому випадку, коли землевласник за певну плату дасть дозвш на ïï використан-ня. Всяка власшсть мае економiчний змют лише в тому випадку, коли вона приносить певний дохщ. 1накше можна оголосити себе власником уЫх зе-мельних благ i бути жебраком, не мати з цього шякого доходу. Землевласни-ки на це не зпдш. Тому вони утворюють монополш приватноï власностi на землю, згiдно з якою шяка земля безоплатно не може бути залучена у сшьсь-когосподарське виробництво.
Це вже об'ективна умова виробництва сiльськогосподарськоï продукций яка стае вартiснотвiрним чинником, тобто входить до складу вартосп вщ-творення, зокрема цiни виробництва i пропорцшного розвитку усix галузей нацiональноï економiки, незалежно вiд об'ективних там умов виробництва.
Якщо цiна виробництва при вшьному доступi капiталу до землi (тобто при вiдсутностi монополи приватноï власностi на землю) становить c + v + pc,
то за наявносп цiеï умови вона зростае на ту суму грошей, яку потрiбно заплати-ти за орендування землi як тако", без врахування ïï якосп: zw1 = c + v + pc + pa .
Ця плата за користування землею взагал^ без врахування ïï якосп, i становить абсолютну земельну ренту (Ra), яка е формою реалiзацiï приватноï влас-ностi на землю i яку одержують абсолютно вс землевласники. Звiдси ra = zw1 - cw = ( c + v + pc + ra ) - ( c + v + rc ), тобто це рiзниця мiж тою цшою виробництва, яка утворюеться при наявносп монополи приватноï власносп, i ™ю цшою виробництва, яка утворюеться лише на основi затрат пращ при вшьному достуш кашталу до земл^ без монополи приватноï власносп на землю.
Тривалий час економюти не могли пояснити меxанiзм утворення абсо-лютноï земельноï ренти, виходячи з ди закону вартостi, хоч вщчували, що вона юнуе як об'ективна реальнiсть. Визнавали науково обгрунтованим лише меxанiзм утворення диференцiальноï ренти. Зокрема, Д. Рiкардо вважав, що пояснити мехашзм утворення абсолютноï ренти на основi д^ закону вартосп практично неможливо [2].
Шзшше цю справу зробив К. Маркс у третьому томi "Кашталу". Вш виходив з того, що оргашчна будова капiталу у сшьському господарствi знач-но нижча, шж середньогалузева у промисловостi, а тому монополiя приватноï власностi на землю приводить до того, що сшьськогосподарська продукщя реалiзуеться не за цшою виробництва, а за вартютю. Тому абсолютна рента становить собою рiзницю мiж вартiстю сiльськогосподарськоï продукц^ i щ-ною виробництва.
Цей мехашзм утворення абсолютноï ренти можна прошюструвати за допомогою такоï схеми (табл. 1).
Внаслщок рiзноï органiчноï будови кашталу норма прибутку рiзна в цих галузях. Мiжгалузева конкуренцiя i переливання капiталiв приводить до утворення середньоï норми прибутку й щни виробництва: 90с + 10v + 20p; 80c + + 20v + 20p; 70c + 30v + 20p. Але вшьному переливанню кашталу у сшьське господарство, де норма прибутку найвища, перешкоджае монополiя приватноï
власносп на землю. Це може вщбутись при умовi, коли за певну плату буде одержано дозвш землевласника на землекористування. Це й призводить до того. що сшьськогосподарська продукщя реалiзуеться не за цiною виробниц-тва, а за повну вартють. I та частина додатково! вартосп, яка створена у сшь-ському господарствi i виступае як надлишок над середнiм прибутком, i е абсолютною рентою, яку одержують землевласники, реалiзуючи свою приватну власшсть на землю.
Табл. 1. Схемаутворення абсолютное земельноiренти*
^nysi Авансовый кат-тал Створе-ний при-буток Вар- тшть Галузева норма прибутку Середнш прибуток Цша виробництва Абсолютна рента
I 70с + 30v 30m 130 30 % 20 120 0
II 80c + 20v 20m 120 20 % 20 120 0
III 90c + 10v 10m 110 10 % 20 120 0
Вся пром-сть 240c + 60v 60m 360 20 % 60 360 -
Сшьське госп-во 60с + 40v 40m 140 40 % 20 120 20
Примггка: *Политическая экономия. Капиталистический способ производства. -М.: Высшая шк., 1987. - С. 215.
Таким чином, механiзм утворення абсолютно! ренти пояснено, вихо-дячи з ди закону вартостi, чого не змiг зробити Д. Рiкардо. I, по сут^ вважа-лися двi причини утворення абсолютно! ренти: монополiя приватно! власнос-тi на землю й низька оргашчна будова сiльськогосподарського кашталу. Цю думку одностайно подiляли вс економiсти-марксисти, як едино правильну, науково обгрунтовану.
Але з середини ХХ ст. вщбулися значнi змiни в умовах виробництва сшьськогосподарсько! продукцi!. Сшьське господарство в цiлiй низцi кашталю-тичних кра!н з мануфактурного перетворилися у високопродуктивне шдустрь альне виробництво, де оргашчна будова кашталу рiвна будовi промислового ка-пiталу, або навпъ перевищуе його. Так, у США вже у 1961 р. на одного робгтни-ка обробно! промисловосп припадало 5968 дол. основних засобiв виробництва, в той час, як у сшьському господарствi - 19168 дол., в т.ч. без щни землi 10 тис. дол. А енергоозброешсть працi становила у сшьському господарста 33,3 к.с., в той час, як у промисловосп - лише 16,1 к.с. У Захщнш Шмеччит (ФРН) на одного робгтника промисловостi припадало у 1960 р. 15 тис. марок основних засобiв, а у сшьському господарста - 19 тис. Фондоозброешсть сшьськогосподарсько! пращ в Англй приблизно така ж, як i у промисловосп [3].
У зв'язку з цим виникла дискушя з приводу утворення в цих кра!нах абсолютно! ренти. Одш економiсти (Г. Шмельов, Г. Мюллер та ш.) висловили думку про зникнення в цих кра!нах абсолютно! ренти нав^ь при збереженнi приватно! власносп на землю [3, 4]. Iншi економiсти вiдкидають таке припу-щення, причому частина з них (Е. Брегель, А. Патрушев, в Солертинська, в Лисов та ш.) беруть шд сумшв або просто заперечують наявнiсть вищо! будови сшьськогосподарського капiталу i пояснюють юнування в цих кра!нах абсолютно! ренти, виходячи iз загальноприйнятих положень [5]. Iншi (Л. Любошиць, М. Мещанковський та iн.) намагаються пояснити мехашзм утворення абсолютно! земельно! ренти лише на основi монополй приватно! власносп на землю [4, 6].
Остання думка, на наш погляд, е бшьш правдоподiбною. Рiвень орга-нiчноï будови кашталу у сшьському господарствi не може бути m причиною, ш умовою утворення абсолютноï ренти, бо цей рiвень не залежить вщ того, iснуе приватна власнiсть на землю чи ш, одержують землевласники абсолют-ну ренту чи ш. Органiчна будова капiталу у кожнш галузi визначаеться тех-нологiею виробництва i вказуе на мюце у суспшьному подiлi виробництва, яке посщае та чи iнша галузь. Безпосередньо причиною утворення абсолют-ноï земельноï ренти е монополiя приватноï власносп на землю. Тому з лжвь дацiею цiеï причини зникае i абсолютна рента.
А низька оргашчна будова сшьськогосподарського капiталу, яка справ-дi на той час була нижча, шж у промисловостi, тут залучена для того, щоб пояснити мехашзм утворення абсолютноï ренти, виходячи з ди закону вартосп. Цим самим доводилось i те, що джерелом утворення абсолютноï ренти е до-даткова вартiсть, створена у сшьському господарсга, хоч на практищ кашта-лiст-орендатор вiдносив ïï до витрат виробництва. А приватна власшсть е тим кордоном (бар'ером), перехщ через який вимагае певноï плати.
Загалом суть цього процесу схоплена правильно. Недолжом цього по-яснення е лише те, що не була належним чином розроблена теорiя модифжа-ци вартостi товару, зокрема стосовно сшьськогосподарського виробництва. Тому замють вартосп вщтворення використовувалась вартють виробництва.
Хоч необxiдно при цьому визнати, що К. Маркс впритул шдшшов до розв'язання цiеï проблеми. Зокрема, в третьому томi "Кашталу", розглядаючи процес кашталютичного виробництва загалом, вш розробив теорiю утворення ринковоï вартостi i цiни виробництва. При цьому це вш пояснюе шсля того, як з'ясував у другому томi "Капiталу" закономiрностi вiдтворення сукуп-ного суспiльного продукту. Отже, мехашзм утворення ринковоï вартосп i щ-ни виробництва вш уже пояснюе на основi вщносин вiдтворення. А тому ринкова вартють - це i е, по сут^ вартiсть вiдтворення, а цша виробництва -ïï рiзновид. Саме тут вш використовуе вплив сшввщношення попиту i про-позицп на формування цих категорш.
Бiда лише в тому, що послщовники К. Маркса належним чином не сприйняли лопку "Кашталу", а саме, що вартють, яка з'ясовуеться у першому i другому томi "Кашталу" i ринкова вартють, з'ясована у третьому тому "Кашталу" - не одне i те ж, що це вже вартють вщтворення, яка формуеться шд впливом закономiрностей вщтворення сукупного суспшьного продукту, зокрема шд впливом потреб планового i пропорцшного розвитку суспшьного виробництва, про що вже йшлося рашше.
Але у шдручниках з полпекономи мехашзм утворення прибутку й ць ни виробництва, а вщтак i ренти з'ясовуеться до вивчення теми "Вщтворення суспшьного кашталу". А тому ця модифжащя вартосп товару пояснюеться лише на основi мiжгалузевоï конкуренц^ i переливання кашталу, що вщбу-ваеться в гоншш за максимальними прибутками.
Крiм того, робився акцент на те, що вартють товару - це втшена у продуктi праця товаровиробниюв i не розкривався змют цього втiлення - що це елементарна частина (клггина) всiеï системи товарних вщносин, а отже, е
втшеними у продукт товарними вiдносинами. Тому змша вартостi товару не розглядалась у контекстi з розвитком товарних вщносин i, головне, до вартю-ноутворювальних факторiв ринковоï вартостi (вартосп вiдтворення) не включались таю виробничi вiдносини, якi е для товаровиробника об'ективними умо-вами виробництва, зокрема, наявшсть монополи приватноï власносп на землю. Саме вона е об'ективним бар'ером для сшьськогосподарського товаровиробника, що змушуе сплачувати землевласнику певну суму грошей за дозвш на використання земль
Хоч при цьому треба зазначити, що суспшьна щна виробництва сшьсь-когосподарськоï продукци, як буде показано дал^ визначаеться не середнiми, як у промисловосп, а гiршими умовами виробництва. А це i е вже вщнесення умов виробництва до вартiснотвiрного чинника. Що ж до утворення абсолютноï ренти, то це питання залишилося логiчно незавершеним i дотепер. На це е i певне пояснення. Передушм xотiлося тдкреслити, що абсолютна рента - не пустотша категорiя, а вiдображае цшком реальну вартiсть. I ця вартють створюеться затратами додатковоï пращ сшьськогосподарських працiвникiв. Але вже в умовах, коли оргашчна будова сшьськогосподарського кашталу зрiвнялася з будовою промислового кашталу, це твердження проявило свою помилковють.
Ця помилковiсть полягае в тому, що земля не являеться продуктом людсь^ пращ, а отже, не мае вартосп, а тому щна землi е фальшивою сощ-альною вартiстю, тобто такою вартютю, яка утворюеться внаслiдок певних виробничих вщносин. Тому фальшивою, з точки зору затрат пращ, е i приватна власшсть на землю, шакше кажучи, е нетрудовим типом приватноï власносп. Через те i абсолютна рента, яка е формою реалiзацiï нетрудовоï приватноï власносп на землю, також не мае у свош основi вартосп, тобто е фальшивою сощальною вартютю.
Але коли вона реалiзуеться як справжня вартють, то натомють цiеï фальшивки землевласники одержать реальну вартють. Звщки вона взялася? Ось камшь спотикання, який примушував економюта залучати до мехашзму утворення абсолютноï ренти низьку оргашчну будову сшьськогосподарсько-го капiталу. Це давало часткову вщповщь на це питання - за рахунок додат-ковоï вартостi, створеноï у сшьському господарсгвь
Насправдi, абсолютна рента товаровиробниками включалась у витра-ти виробництва сiльськогосподарськоï продукци, що штучно шдвищувало щ-ну на не". Купуючи цю продукщю за такими щнами, споживач вiддавав това-ровиробнику свою реальну вартють, що й наповнюе абсолютну ренту реальною вартютю, яку одержують землевласники.
При цьому в масштабi всього суспшьства штучне шдвищення цiн, як буде показано дал^ призводить до знещнення вартостi грошовоï одиницi, а вщтак "розбавлення" всiеï створеноï у краш вартостi. Це вiдбуваеться на основi ди закону едностi товарного i грошового об^у, який, по суп, дотепер не вивчений, а тому не використаний для пояснення мехашзму утворення земельноï ренти [7].
Саме на основi ди цього закону е можливють пояснити джерело утворення абсолютноï ренти, не порушуючи дiю закону вартосп i не залучаючи до цього низьку оргашчну будову сшьськогосподарського виробництва. Вона утворюеться при будь-якому рiвнi i причиною ïï утворення е монополiя приватноï
власностi на землю. А додаткова вар^сть е джерелом утворення абсолютно! ренти тшьки з точки зору зiставлення тих умов виробництва (щни виробництва 2ж) сiльськогосподарсько! продукцi!, якi вiдбуваються за вщсутносп монополи приватно! власностi на землю (вшьному доступi до земл^, з тими умовами виробництва (цшою виробництва, т^ 1), якi вщбуваються за !! наявностi:
Га = - ^ = (С + V + рс + Га ) - (С + V + рс ) = Га .
IV. Висновки. Таким чином, як випливае з ще! формули, та вар^сть, яка виступае у формi абсолютно! ренти, не мае прямого вщношення до виробництва сшьськогосподарсько! продукцй. Воно може вщбуватися цшком нормально i без не!, але для цього потрiбний вiльний доступ до цього чисто природного за-собу виробництва, подiбно до того, як використовуеться сонячна енерпя, вода, повпря i т.д. Отже, приватна власшсть на землю, а вщтак абсолютна рента - це чисто сощальне явище, продукт встановлених таким чином виробничих вщно-син. Але тшьки з урахуванням цiе! умови виробництва буде вироблятися сус-пшьно необхiдна кiлькiсть сiльськогосподарсько! продукцi!, а отже, й плановий та пропорцшний розвиток цiе! галузi з ушма галузями економiки кра!ни.
Лiтература
1. Туган-Барановський М. Полiтична економiя. Курс популярный. - К.: Наук. думка, 1994. - С. 194-197.
2. Рикардо Д. Начала политической экономики// Классика экономической мысли. - М.: ЭМКО-ПРЕСС, 2000. - С. 403-479.
3. Мировая экономика и Международные отношения. - 1966, № 1.
4. Мировая экономика и Международные отношения. - 1968, № 2.
5. Мировая экономика и Международные отношения. - 1967, № 2, 4, 9.
6. Мировая экономика и Международные отношения. - 1966, № 6.
7. Павлишенко М.М. Мехатзм дц закону едносп товарного i грошового об^ в аграрному сектор^/ Вюник .^вського ДАУ: Економка АПК. - Львiв: ЛДАУ. - 2005, № 12. - С. 53-60.
УДК 637.37:334.012 Доц. С.С. Гринкевич, канд. екон. наук;
магктрант 1.В. Литвинець - nbeiecbm КА
Д1АГНОСТИКА Ф1НАНСОВОГО СТАНУ В КОНТЕКСТ СУЧАСНИХ ТЕНДЕНЦ1Й РОЗВИТКУ ЕКОНОМ1КИ
Розглянуто поняття дiагностики фшансового стану пiдприeмства, необхiднiсть проведення своечасного та об'ективного аналiзу вiтчизняних тдприемств на сучас-ному етапi розвитку Украши, виявлено основнi типи фшансово'1 ix стiйкостi.
Ключов1 слова: фшансовий стан пiдприемства, фiнансова стiйкiсть, дiагности-ка фiнансового стану.
Assoc. prof. S.S. Grynkevych; undergraduate I.V. Lytvynets' - L'viv commercial academy
Diagnostics of financial consisting is of context of modern tendencies of development of economy
The concept of diagnostics of the financial state of enterprise is considered, necessity of leadthrough of timely and objective analysis of domestic enterprises on the modern stage of development of Ukraine, found out the basic types of their financial firmness.
Keywords: financial state of enterprise, financial firmness, diagnostics of the financial state.
