CC BY
54
УДК 340.12
О. Г. Ковальчук, здобувачка ЛЮДСЬКА ПДШСТЬ I ПРИВАТНА ВЛАСН1СТЬ
Розглянуто гiднiсть як мiру утвердження в людит особистiсного начала, пов 'язану передусж з цттстю людини та оцтюванням йзначення i мкцяу суспiльствi та державi. Описано основн риси приватноI власностi. Головним е питання про 1х взаемн зв 'язки. Для утвердження своеI гiдностi людина потребуе незалежних джерел iснування; приватна властсть виступае тдгрунтям гiдностi. Без права на властсть неможливi автономтсть i вшьний розвиток особистостi, обмеження контролю з боку держави.
Ключовi слова: людська гiднiсть, властсть, приватна властсть, право приватноI власностi.
Актуальтсть дослгдження мае суттeвi тдстави. У фшософи права на сучасному еташ и розвитку спостертаеться посилення гумашстично! спря-мованосп. Людина розглядаеться як мета права, i цим пояснюеться зростан-ня шгересу дослшнишв до проблеми людсько! пдносл. З другого боку, питання про власшсть взагалi i про приватну власнiсть зокрема е фундаменталь-ним у розвитку суспiльства, оскшьки саме право на власнiсть лежить в осно-вi людського буття. Незважаючи на !х зовнiшню простоту i надзвичайно широкий спектр варiантiв ставлення до них на рiзних етапах розвитку люд-ства, i досi цi питання е предметом активного дискурсу у фшософи права. Ц обставини зумовлюють також своечасшсть i питання про взаемнi зв'язки мгж гiднiстю людини i приватною власшстю.
Проблема людсько! гiдностi привернула до себе увагу А. Л. Ашамова, О. О. Бандури, М. М. Гуренко, О. В. Грищук, М. I. Козюбри, П. М. Рабшови-ча та шших дослшнишв. Проблему приватно! власностi та права приватно! власносп вивчали, зокрема, таю сучасш вченi Укра!ни та ближнього зарубiж-жя, як Д. В. Дождев, М. В. Домашенко, I. В. Лазня, В. О. Рибалшн, В. £. Ру-баник, К. I. Скловський, I. В. Спасибо-Фатеева, Ф. I. Шамхалов, Я. Н. Шевченко, Ю. С. Шемшученко. Питання про взаемнi зв'язки приватно! власносп з пдшстю спецiально вивчали дуже мало. Саме воно й обране метою даного дослщження.
Пдшсть виступае мiрою утвердження в людиш особистiсного начала. У структурi особистосл й у практичнiй поведiнцi пдшсть реал1зуеться через так! чесноти, як самодостаттсть, самостiйнiсть, незалежнiсть, вiдповiдальнiсть, вимогливють до себе та до шших тощо. Поняття гщносп людини пов'язуеться в основному з цiннiстю людини та ощнюванням и значення i мiсця у суспiльствi та держат. М. Й. Коржанський визначае пдшсть особи як право на громадську
156
© Ковальчук О. Г., 2010
повагу, що грунгуеться на визнанш суспiльством цiнностi ще! особи [1, с. 223]. На думку В. Бачшша, пдшсть - це кагегорiя егики га природного права, що означае цшшсть людсько! особи, яка визнаеться, з одного боку, нею самою, а з другого - 11 сошальним оточенням. Свщомють власно! гiдносгi вiн розглядае як функцш загально! та правово! культури людини, похвдну ввд рiвня розвине-носл 11 духовного «я» [2, с. 283].
Заслуговуе на увагу те, що гiдний iндивiд прагне блага не тшьки для себе, а й для шших. «Пвдшсть людини, - пишуть П. М. Рабшович та О. В. Грищук, - це внутрiшня оцiнка людиною власно! самощнносп, яка грунтуеться на об'ективно шнуючш цiнностi дано! людини для шших суб'екпв» [3, с. 191]. Право особи на пдшсть е такою цшшстю, котра мае знайти визнання у конституцi! будь-яко! цивiлiзовано! держави.
«Людська гiднiсть, як багатоаспектна цшшсть людини, - зазначае О. В. Грищук, - глибоко проникла у змют права. Ознаки i якостi, що характе-ризують та визначають людську гiднiсть, складають онтолог^чну основу прав i свобод людини, !! правового статусу. У свою чергу, людська гвдшсть через систему сощальних зв'язк1в е вихвдною у взаемовщносинах м1ж людьми i зна-ходить свое безпосередне воображения у гiдностi кожно! людини» [4, с. 81].
Пдшсть е вродженою рисою людини. Платон у пращ «Республжа» зазначае, що душа мае складову, яку вш назвав «пмос», або «духовнiсть». Люди шукають визнання сво!х досто!нств або тих людей, предмепв чи принципiв, в яш вони цi досто!нства вклали. Схильнiсть вкладати себе як певну цiннiсть i вимагати визнання ще! цiнностi - те, що сучасною мовою можна назвати гiднiстю. Платон торкався цього питання й у «Держаи». Тут вш заначав, що пмос повинен служити загальному благу. 1ншими словами, тiмос мае управ-лятися розумом [5, кн. IV].
I. Кант також вважав пдшсть вродженою рисою людини. У сво!й ввдомш працi «Метафiзика нравiв у двох частинах» вiн твердив, що людину слiд роз-глядати як особиспсть, тобто як суб'екта морально практичного розуму, i в цьому планi вона вища ввд всяко! цши; адже як таку !! належить цiнувати не просто як зааб для цiлей iнших та i сво!х власних цiлей, але як мету саму по соб^ тобто вона мае певну пдшсть, завдяки якiй примушуе всi iншi розумнi iстоти на свiтi поважати !! [6, с. 373]. На його думку, людина не мае права знищувати у сво!й особi суб'екта моральностi, бо «це те ж, що викорiнювати в цьому свт моральнiсть у самому !! iснуваннi, тому що вона в людиш, адже особистiсть е мета сама по собц отже, розпоряджатися собою просто як засо-бом для будь-яко! мети — означае принижувати пдшсть людства у сво!й особi» [6, с. 360]. «Так само як людина не може ввддати себе ш за яку щну (що суперечило б обов'язку самоповаги), - писав Кант, - так само вона не може вчинити проти тако! ж необхвдно! поваги до iнших як людей, тобто вона зобов'язана практично визнавати пдшсть людства в уах шших людях; отже,
на людиш лежить обов'язок, пов'язаний з повагою, яку необхвдно виявляти до Bcix шших» [6, с. 405].
Звернемося тепер до Гегеля. Вш вважав, що люди, як тварини, мають природш потреби i бажання, спрямованi назовнi, так1 як 5|Жа, пиття, житло, а головне - самозбереження. Але людина принципово вiдрiзняeться вiд тварин тим, що, ^м цього, вона бажае бути «визнаною». Зокрема, вона бажае, щоб ïï визнавали особистiстю, тобто ютотою, яка мае певну гiднiсть. Ця риса перш за все стосуеться ïï готовносп ризикнути життям у боротьбi всього лише за престиж, бо тшьки людина здатна подолати своï найглибшi твариннi шстинк-ти заради вищих, абстрактнiших принципiв i цшей. Вiдповiдно до Гегеля, двобоем первюних бiйцiв рухае жадання визнання, бажання, щоб iншi визна-ли ï\ особистостями за те, що вони ризикують життям у смертнш сутичцi. «Iндивiд, який не ризикував життям, може бути звичайно визнаний особис-тiстю, - писав фшософ, - але iстини цiеï визнаносп як певноï самостiйноï самосвiдомостi вш не досяг» [7, с. 102].
У результат! цих битв людське суспiльство роздiлилося на клас пашв, готових ризикувати своïм життям, i клас рабiв, як1 поступалися природному страху смерть Склалися «два протилежних види свiдомостi: свiдомiсть само-стшна, для якоï буття-для-себе е сутшстю, iнша - несамостiйна, для якоï життя чи буття для певного шшого е сутнiстю; перше - пан, друге - раб» [7, с. 103]. Але вщносини панування i рабства, що приймали рiзнi форми в усiх суспiльствах, заснованих на нерiвностi, в усiх аристократичних суспiльствах, якими характеризуеться велика частина юторп, абсолютно не могли задо-вольнити жадання визнання нi у пашв, m у рабiв. Зрозумшо, раб взагалi не визнавався людиною нi в якому сенсi. Але таким же ущербним було i визнання, яким користувався пан, тому що його визнавали не iншi пани, а раби, яш не були цшком людьми. Незадоволешсть цим недостатнiм визнанням, при-таманна аристократичним суспшьствам, складала «суперечнiсть», що е ру-шiйною силою переходу до подальших етапiв.
Гегель вважав, що ця суперечшсть була подолана в результат! Французь-коï революцп. Внутрiшньо нерiвнi визнання господарiв i рабiв замiненi визнанням ушверсальним i взаемним, де за кожним громадянином визнаеться людська гiднiсть уйма шшими громадянами i де ця пдшсть визнаеться i державою шляхом надання прав.
Гегель у правах бачив щось самодостатне, осшльки воютину задоволь-няють людину не матерiальнi цiнностi, а визнання ïï становища i пдносп. На противагу йому, зазначае сучасний американський футуролог Ф. Фукуяма, Гоббс, Локк та американськ1 батьки-засновники вважали, що права достатньо великою мiрою iснують як гарантiï збереження сфери приватного життя. Шсля Американськоï i Французькоï революцiй Гегель стверд^вав, що 1стор1я добiгае к1нця, тому що боротьба за визнання не мае пвдстав [8, с. 17-18].
Фукуяма шдтримуе думку, зпдно з якою жадання визнання свое! осо-бистостi, гiдностi е найфундаментальшшою людською потребою. Комунiзм у наш час програе лiберальнiй демократа, пише фiлософ, оск1льки вiн створюе вельми ущербну форму визнання [8, с. 18-19]. Тому лiберальна демократiя мае величезне iсторичне значення - адже вона вирiшила питання про визнання шляхом замши вщносин пана i раба унiверсальним i рiвним визнанням, за-мiнила iррацiональне бажання бути визнаним вищим за iнших рацюнальним бажанням бути визнаним рiвним шшим [8, с. 21].
Таким чином, наш аналiз людсько! гiдностi сввдчить про те, що ця риса виникла й еволюцiонувала у людини як в iarorn, котра завжди знаходилася в межах бiльшоï чи меншо! людсько! спiльноти, розвивалася разом з нею. Дана обставина i визначае ва основш риси людсько! пдносп.
Тепер розглянемо питання про зв'язок пдносп як права людини i гро-мадянина з власшстю та правом власносп. Для ввдчуття гiдностi, самодос-татностi людина потребуе незалежних джерел iснування; можна вважати, що тдгрунтям гiдностi виступае приватна власшсть. Вона значною мiрою визначае становище людини в суспшьств^ Без права на власшсть неможливi авто-номнiсть i вiльний розвиток особистосп.
Право приватно! власностi е важливою пiдставою права на пдшсть, робить громадянина самодостатнiм, самостiйним. Саме самостшшсть, пише Ю. В. Кушаков, е тим виршальним, що вимагаеться для природи права, що дозволяе вивищення правового статусу громадянина, який вiдповiдно до ви-мог громадянського суспiльства посвдае центральне мiсце в суспшьному житп, вивищуе його над владою та iншими соцiально-полiтичними шститушями суспiльства взагал1. Самостiйнiсть перш за все полягае в тому, щоб кожен був сам собi паном i, отже, мав яку-небудь власшсть i насамперед був «власником себе самого» та не служив (у власному розумшш слова) нiкому, ^м суспiльства. Саме власнiсть, на його думку, робить людину «саму собi паном» i тому грома-дянином держави, що не залежить ввд влади [9, с. 143-144].
Як вважае Р. Циппел1ус, приватна власшсть надае матерiальнi умови для в№ного розвитку особистостi i слугуе правовому спокою, обмежуе дiяльнiсть держави. Поряд з шшими «iнституцiйними гарантми» вона «слугуе й тому, щоб надати ваги сошально-життевим функцiональним царинам з обмеженою здатшстю до приватного самоконтролювання i звiльнити !х вiд тоталитарно! державно! виконавчо! влади» [10, с. 236].
Саме власшсть е виршальною умовою збереження шдивщуальносп кожно! людини, слугуе !! самоствердженню i самореалiзацiï, зазначае Ф. I. Шамхалов. Це свщчить про тiснi зв'язки мiж володiнням приватною власнiстю i такими речами, як самоствердження iндивiда, взаемне визнання, вщповщальшсть, зв'язок мiж пошаною до власносп i повагою до людини [11, с. 33].
Аналiзуючи ввдносини власносп та ix спiввiдношення з правом, В. С. Нерсесянц вшзначав, що «...власнiсть, право власносп i право взагалi... мають сенс лише там, де е, визнаються i дiють Гндивгдуально-людське начало i вимiр у суспiльному житп людей, де, отже, окрема людина, шдивш як такий визнаеться незалежною та самостiйною особою - суб'ектом власносп i права, тобто економiчно та юридично вiльною особою. Лише iз сукупностi таких оаб та 1'х вгдносин складаються особливий тип i форма сощального спшку-вання i соцiального життя взагал1 - так зване громадянське суспшьство, що породжуе вiдповiднi загальнi державш форми i законодавчi настанови. ... Знищення ж приватно)! власносп i разом з тим усяко].' iндивiдуальноï власносп на засоби виробництва означае по суп справи заперечення економiчноï та правовоï самостiйностi i незалежносп окремоï людини, iндивiда...» [12, с. 131].
Г. Радбрух звертае увагу на такий нюанс: «В особиспснш теори влас-ностi власшсть - це не панування людини над рiччю, а зв'язок мгж людиною i рiччю. Гiднiсть властива не тшьки людиш, а й речь Не тшьки людина ви-користовуе рiч, але й вона зi свого боку потребуе уваги вш людини. Потребуе, вiдповiдно до своеï цiнностi, щоб за нею доглядали, утримували в порядку, використовували ïï, радiли ïh. Словом, потребуе любовь Так що вшношення мгж людиною i рiччю починае одержувати щось спiльне з вiдносинами мiж людьми» [13, с. 154].
Розглядаючи питання про зв'язок людськоï пдносп та власностi, слш згадати, наприклад, вшому легенду про Дiогена та Олександра Македон-ського. 1мператор був уражений мудрктю фiлософа i пообщяв дати йому все, що вш попросить. Ус знали, що Олександр школи не порушував свого слова, i Дюген отримав можливють стати дуже багатою людиною. Але фь лософ тшьки сказав: «ТодГ вщйди вбж, ти менi сонце закриваеш». ГрГзний, але мудрий Олександр не розгшвався, а, помовчавши, сумно вимовив: «Якби я не був Олександром, я б хопв бути Дюгеном». Ддоген мав високо розви-нене почуття власноï' гГдностГ. Його шдгрунтям була не речова власнiсть ^mf вГн практично не мав, чим i пишався), а духовна - здатшсть глибоко розумГти сутнГсть речей.
У зв'язку з цим питанням О. О. Бандура звертаеться до Шарля Бодлера та Омара Хайяма. Бодлер у вГршГ «Вино лахмггнишв» каже про «гордють у злиденносп - ту головну умову, за якоï' людина стае подГбною БоговЬ>. Хайям також в однГй свош рубаï описуе рГнда (жебрака), який не визнавав жодноï' влади над собою i поводився з людьми, «наче сам Гмператор». Тут потрГбно зважити на спГввгдношення тГлесного й духовного у природГ людини, яка вшо-бражуеться у спГввгдношеннГ матерГальних i духовних життевих потреб, пише О. О. Бандура. Для фГзичного життя, юнування людини необх1днГ певш мГнГ-мальнГ матерГальнГ умови. Коли вони мають мюце, тодГ можна вести мову про
задоволення духовних потреб. Звичайно, у кожно! людини свое сшвввдношен-ня цих рiзновидiв потреб. Приватна власшсть мае значення як тдстава для гiдностi не завдяки сво!м абсолютним розмiрам (вона може бути мшмально необхвдною для життя), а у сшвввдношент з потребами людини. Як це кажуть, не той бвдний, у кого мало, а той, кому мало. Якщо наявно! у людини влас-ностi досить для задоволення !! потреб, то вона мае пвдстави для того, щоб ввдчувати себе гiдною, самодостатньою. Але, звичайно, зазначае дослвдник, абсолютна 61льш1сть потребуе для ввдчуття власно! гiдностi тако! власностi, яка була б достатньою для забезпечення пристойного людського життя як само! людини, так i !! сiм'! [14, с. 17].
Знову звернемося до Ф. Фукуями. Вш пише, що навиь у сучасному суспiльствi, побудованому на принципах лiберально! демократi!, е багато людей, нездатних задовольнитися взаемним визнанням, оск1льки багатий буде i далi, кажучи словами Адама Смгга, упиватися сво!м багатством, а бвдний -соромитися свое! убогостi i розумiти, що побратими-люди його просто не помiчають. Вiдсутнiсть регулярних i конструктивних виходiв для жадоби престижу може просто призвести до Г! викиду на поверхню в екстремальнш i патологiчнiй формi. Потрiбно скинути надмiрну енергiю, здатну розiрвати суспшьство на частини [8, с. 489].
Дослвдник зазначае, що першою й найважлившою ввддушиною в цьому розумшш в лiберальному суспiльствi е пвдприемництво та iншi форми еконо-мiчно! дiяльностi. Звичайно, люди працюють перш за все i головним чином для задоволення сво!х матерiальних потреб. Але поведшку пiдприемцiв i про-мисловцiв важко було б зрозумии просто як справу задоволення власних потреб. Каштал1зм не просто дозволяе, але позитивно вимагае певного подконтрольного жадання визнання в боротьб1 пвдприемщв за те, щоб стати кращим за суперник1в. Сама структура демократичних кашталютичних кра!н на зразок Сполучених Шталв залучае найбшьш талановиту 1 честолюбну натуру до б!знесу, а не до политики, армп, ушверситету чи церкви [8, с. 488].
Шший американський футуролог, Дж. Нейсбит, також зазначае, що пвдприемництво приваблюе людей, яким притаманне почуття гвдносп. У свт б!знесу, пише в1н, люди шукають незалежносп, можливост! розраховувати на себе { допомагати со61 самим. Ця незалежшсть досягаеться п!дприемництвом, роботою не за наймом - або створенням малого б!знесу.
Останн! тридцять рок1в у Америщ позначен! феноменальним зростанням шлькосп п^дприемств. З 11 млн американських п^дприемств 10,8 млн належать малому 61зшсу 60 млн з приблизно 100-м1льйонно! американсько! робочо! сили працюють на малих пвдприемствах. Iз зростанням кшькосп знов вини-каючих пвдприемств прийшло i нове розум1ння внеску малого бiзнесу в еко-номшу США. Здаеться, колективне мислення Америки зсуваеться у 61к мак-сими: «Що добре для малого 61зшсу, то добре для Америки». Недавш до-
слвдження переконали полггачних i економГчних оглядачГв, що саме завдяки малому бГзнесу, а не великим корпоращям створюеться бшьшють нових ро-бочих мюць, вгдбуваеться зростання економГки i малГ шдприемства до того ж продуктившшГ i легше сприймають нове [15, с. 211-212].
На думку дослщника, все це разом свгдчить про те, що самодопомога у виглад тдприемництва - це гдея, для якоï' знову прийшов час, i ïï дебют вгд-бувся в 70-х роках XX ст. Але не завжди вона була така популярна: у п'ятдесятих дух вшьного пгдприемництва був майже мертвий. Ще жива була пам'ять про Велику депресш i Другу сватову вшну, i ми шукали захисту в шститупв великого бГзнесу i уряду. Стара американська над1я на себе спала непробудним сном Гз-за того простого факту, що великий бГзнес i уряд цшком з роботою справлялися. Це був розквГт ГндустрГал1зму та iнституцiйноï допо-моги. Але в 60-п роки посилилося загальне розчарування шститутами, i все змшилося. Ми стали шукати виходу Гз залежносп вгд одного з головних ш-ститупв - корпораци. Напришнш 70-х рок1в все це вибухнуло бумом тдпри-емництва [15, с. 215].
Дж. Нейсбит вгдзначае такий шкавий факт: кшьшсть вищих керГвнишв, що перейшли з великих фГрм в малГ, в другш половинГ 70-х рокГв виросла удвГчц керГвники, що зробили такий перехщ повГдомляють про бГльше за-доволення вГд роботи, а ГнодГ i про фшансовий виграш [15, с. 216]. «Головна мета американського кашталГзму у вГсГмдесятих, - робить висновок футуролог, - повернути Америщ дух пГдприемництва. У великих оргашзащях не заохочуються самовираження i честолюбство працГвник1в. Америка потребуе того, щоб був вГдроджений притаманний малому бГзнесу дух пГдпри-емництва^» [15, с. 217].
Л1ТЕРАТУРА
1. Коржанський М. Й. КримГнальне право Украши: Частина Особлива / М. Й. Коржанський. - К. : Генеза, 1998.
2. Бачинин В. А. Энциклопедия философии и социологии права / В. А. Бачинин.
- СПб. : Юрид. центр Пресс, 2006. - 1094 с.
3. ФшософГя права: проблеми та тдходи : навч. посГб. / П. М. Рабшович, С. П. Добрянський, Д. А. Гудима та ш. ; за заг. ред. П. М. Рабшовича. - Львш : Львгв. нац. ун-т Гм. 1вана Франка, 2005. - 332 с.
4. Грищук О. В. Людська пдшсть у правь фшософсью проблеми / О. В. Грищук.
- К. : Атака, 2007. - 432 с.
5. Платон. Держава / Платон. - К. : Основи, 2000. - 355 с.
6. Кант И. Метафизика нравов в двух частях / И. Кант // Соч. : в 6 т. - М. : Мысль, 1965. - Т. 4, ч. 2. - С. 107-453.
7. Гегель Г. В. Ф. Феноменология духа / Г. В. Ф. Гегель // Соч. - М. : Соцэкгиз, 1959. - Т. IV. - 440 с.
8. Фукуяма Ф. Конец истории и последний человек / Ф. Фукуяма. - М. : АСТ Ермак, 2005. - 588 с.
9. Кушаков Ю. В. Нариси з кторп шмецько! фшософп Нового часу / Ю. В. Кушаков. - К. : Центр навч. л-ри, 2006. - 572 с.
10. циппсд1ус Р. фшософ1я права : тдручник / Р. циппсд1ус. - К. : Тандем, 2000.
- 300 с.
11. Шамхалов Ф. И. Собственность и власть / Ф. И. Шамхалов. - М. : Экономика, 2007. - 412 с.
12. Нерсесянц В. С. Философия права / В. С. Нерсесянц. - М. : НОРМА, 2005.
- 656 с.
13. Радбрух Г. Философия права / Г. Радбрух. - М. : Междунар. отношения, 2004.
- 240 с.
14. Бандура О. О. Основш цшносп права як система / О. О. Бандура // Право Укра!ни. - 2008. - № 5. - С. 14-19.
15. Нейсбит Дж. Мегатренды / Дж. Нейсбит. - М. : АСТ : ЗАО НПП «Ермак», 2003. - 380 с.
ЧЕЛОВЕЧЕСКОЕ ДОСТОИНСТВО И ЧАСТНАЯ СОБСТВЕННОСТЬ
Ковальчук О. Г.
Рассмотрено достоинство как мера утверждения в человеке личностного начала, связанная прежде всего с ценностью человека, оценкой его значения и места в обществе и государстве. Описаны основные черты частной собственности. Главным в данной статье является вопрос об их взаимных связях. Для утверждения своего достоинства человек нуждается в независимых источниках существования; частная собственность выступает основанием достоинства. Без права на собственность невозможны автономность и свободное развитие личности, ограничение контроля со стороны государства.
Ключевые слова: человеческое достоинство, собственность, частная собственность, право частной собственности.
DIGNITY OF MAN AND PERSONAL PROPERTY Kovalchuk O. G.
Dignity is considered as the measure of assertion in the man of the personality beginning, related foremost to the value of man and estimation of its value and place in society and state. In addition, the basic lines of personal property are described. In this article a question is main about their interconnections. In order to ratify the dignity a man needs independent sources of existence; a personal property is the base of dignity. Without a right to the property the interaction and free development ofpersonality, limitation of control from the side of the state are impossible.
Key words: human dignity, property, personal property, right of personal property.
