CC BY
24
УДК 130. 3
С. Б. Жданенко, кандидат фшософських наук, доцент;
С. С. Сиротенко, асистент
ЕВОЛЮЦ1Я ФОРМ ЗАХИСТУ Г1ДНОСТ1 ТА ЧЕСТ1 В АКС1ОЛОГ1ЧНОМУ КОНТЕКСТ
Проаналiзована аксiологiчна суттсть людськоЧ гiдностi та честi. 1х значущiсть для людини та сусптьства визначае необхiднiсть захисту з правовоЧ точки зору. Доведено кторичний характер розумтня змiсту гiдностi та честi, а також форм Чх-нього захисту. Зазначено, що гiднiсть та честь як перш за все моралью i соцiокуль-турт цiнностi в своЧй основi мають нематерiальний, а також матерiальний ттерес, що зумовлюе еволющю форм Чхнього правового захисту.
Ключовi слова: г1дтсть, честь, духовы цiнностi, сатисфакщя, компенсащя моральноЧ шкоди.
Актуальтсть проблеми. В аксюлопчнш системi людини та людства взагалi пдшсть i честь розглядаються як найвища духовна щншсть. Неви-падково вщповщно до ст. 3 Конституци Укра!ни людина, и життя i здоров'я, честь i пдшсть, недоторканшсть i безпека визнаються в Укра!ш найвищою сощальною цiннiстю. Як вщомо, щншсть будь-чого визначаеться значущiстю для суб'екта того, що складае щншсть. Гщшсть i честь безумовно мають власну цiннiсть, оскшьки вони е похщними вщ природи само! людини. В су-часнiй моральнiй та полгтико-правовш свiдомостi гiднiсть i честь людини визнаються основоположними цiнностями демократичного сустльства. Тому порушення гiдностi i чест отримували вiдповiдне до уявлень людей рiзних часiв адекватне суспiльне реагування i завжди були та залишаються об'ектом захисту з боку як морал^ так i права.
Анал1з науково!л1тератури показуе, що проблему людсько! пдносп i честi досить плщно розроблено в площинi практично! фшософп. Досить згадати Канта, Гегегя, Шопенгауэра, Ницше, I. Иль!на, М. Бахтша, П. Новго-родцева, В. Соловйова та ш. Значний внесок у дослщження проблематики особистих немайнових прав взагал^ та проблеми захисту чесп, гiдностi, д^ лово! репутаци фiзичних осiб зроблено вiдчизняними дослщниками. Насам-перед це роботи А. Ашммова, М. Апранич, О. Кохановсько!, Л. Красицько!, I. Локова, Л. Малюги, Ю. Молочкова, Н. Придворова, О. Шдопригори, Л. Рафiево!, В. Суховерхого, А. Церковно!, С. Чорнооченко, С. Шлмон, А. Ерделевського, К. Ярошенко та iн.
Мета статп полягае у з'ясуваннi процесу розвитку форм захисту гщно-стi i честi як способу вiдновлення справедлiвостi, що корелюе з iсторичним розумшням змiсту понять гiдностi i чесп, а також з iсторичним розумшням справедливостi.
54 © Жданенко С. Б., Сиротенко С. е., 2011
Основою ставлення людини до свпу, а також рiзних явищ природи i сус-пiльства е визнана самим сустльством значущiсгь ряду предмепв га подш, що слугують певними сустльними взiрцями, мiрами, вимогами, щеалами. До цього ряду належать пдшсть, честь, совiсть та iн. Поняття гiдностi настiльки тiсно пов'язане з поняттям чесп, що iнодi досить складно чгтко визначити вiдмiнностi в 1х змiстi. Гiднiсть i честь - показники морально! цiнностi людини. Зазвичай у правi щ поняття розглядають як парнi, навгть як едину ка-тегорiю, стшке словосполучення, що з рiзних сторш вiдображае одну й ту саму сукупшсть явищ морального життя, взаемозумовлешсть цих феноменiв [1, с. 89].
Слщ зазначити, що право «откуеться» суспiльними цiнностями шляхом 1хнього визнання, охорони та вiдновлення справедливостi в разi поставлення пiд сумнiв або паплюження цих цiнностей. Тому в рiзнi iсторичнi епохи фор-ми сусшльного реагування на порушення, а також захисту, зокрема, таких цшностей, як гiднiсть i честь, залежали вщ свiтосприйняття людьми розумш-ня справедливостi та адекватностi форм 11 поновлення.
Гiднiсть е особливим екзистенцшним станом людини, що виражае 11 само-оцшення як свщомо1 особистосп, самоповагу, особистiсну цiннiсть. Поняттям «гщшсть» визначаеться ставлення людини до само1 себе i суспiлъства до не1 як до визнано1 цiнностi. Цим поняттям позначаеться сукупнiсть уявлень про само-цiннiсть особи, 11 сощальну рiвнiсть з iншими людьми, за допомогою яких визначають конкретну мiру суспiлъноl цiнностi людини. Уявлення про гщтсть виконують функцiю регулятора людськш поведiнки: за будь-яко1 ситуацil лю-дина мусить поводитися так, аби не втратити свого власного «обличчя».
Честь - поняття морально1 свщомосп i категор1я етики, що включае мо-менти усвiдомлення iндивiдом свого сусшльного значення та визнання цього значення з боку сусшльства. Честь - визнання, яке оточукге добровшьно виражають лкдинi як нос1ю втшених у нiй та нiй самш iндивiдуальних цiн-ностей; те визнання та повага, яко1, на 11 думку, вона мае право вимагати вщ людей свого соцiального кола. Честь - зовншне суспiлъне визнання вчинюв людини, 11 заслуг, що виявляеться у повазi, авторитетi, славь Почуття честi, притаманне особистостi, пов'язане з прагненням досягти високо1 оцшки з боку оточуючих [1, с. 95].
Честь е категорiек iсторичнок, змiст яко1 визначаеться етосом епохи та зумовлюе статусне становище людини. Сустльне схвалення приходить до людини з боку 11 соцiального оточення, тому зазвичай йдеться про станову, вiйськову, ж1ночу, чоловiчу, професiйну честь, тобто про спецiалiзованi якос-п, притаманнi представникам вiдповiдного середовища. Столгттями сформу-лювались так1 поняття, як чоловiча гiднiсть, жiноча честь. Ще в Стародавнiй Грецil та Стародавньому Римi поняття гiдностi та чесп спiввимiрялися з по-вагою до особистосп, спiввiдносилися з мораллю та правом. Але в п часи повага мала суто матерiалъну тдставу - багатство, майно, худоба. Боги над^
ляли людину багатством i одночасно - повагою та шаною оточуючих. Майно, яке можна було порахувати, було свого роду мiрок моральних якостей, вщ-критою книгою, яку можна «прочитати». Закономiрно, що раби у Стародав-ньому Римi, будучи людьми, не вважалися не тшьки суб'ектами права, а й нос1ями таких людських якостей, як пдшсть i честь. Римське право вважало рабство явищем нормальним: закршлення безправного стану рабiв, змщнен-ня рабсько1 залежностi, пригнiчення та експлуатащя - нарiжний камiнь вме1 його юторп [2, с. 62].
У Середньовiччi думка про повагу гiдностi особистосп з'явилась у вчен-нi Томи Аквшського про природний закон, який приписуе всiм людям праг-нути самозбереження та продовження роду, шукати iстину i справжнього Бога, поважати пдшсть кожно1 людини. Це положення про божественну за сво1м першоджерелом людську гiднiсть е великим внеском Томи Аквшського та взагалi християнського гумашзму в концепцiк невщчужуваних природних прав людини.
Основою жшочо1 честi i односп у середньовiчному суспiльствi були сексуальна чистота та цнотливють. Це правило рiвнок мiрок стосувалось i вельможних дам, i простолюдинок. Розпуста чи втрата цноти (навiть натяк на це) незалежно вщ того, внаслщок чого й чому це сталося, могли стати на завадi укладення шлюбу i повнiстк компроментували дiвчину та 11 родину (батьюв, чоловта) в очах громади. У першу чергу це стосувалося майбутньо-го потомства, чие походження дуже важко довести чоловiку. Адюльтер мате-рi позбавляв 11 синiв права на спадок, а також позначався на 1'хнш репутацп.
При цьому вид суспiльного реагування i адекватнiсть системи заходiв в1дновлення суспiльного порядку та справедливой! (свого роду засобiв правового захисту) з точки зору уявлень людей того часу пов'язувалися безпо-середньо iз фiзичним впливом, по суп, зворотним виявленому порушенню i мали значною мiрок символiчний характер.
Вщновлення справедливостi (гiдностi потерпiлих) у разi паплюження ж1ночо1' честi вщбувалося залежно вiд того, хто е винуватцем ситуац11: якщо чоловiк - то покарання вчинялося шляхом приниження через фiзичне насиль-ство над статевими органами (кастращя) злочинця, чия гiднiсть безпосередньо пов' язувалася з сексуальною сферою.
Такий спосiб поновлення справедливосп примушуе згадати про принцип талюну, вiдомий ще з Закошв XII таблиць, що е промiжним ступенем мiж правом вбити людину i прийняти вiд не1 грошовий штраф. Однак у самому Римi принцип талiону i, як наслщок, система кримiнальних покарань, що передбачае «символiчне калiцтво» винних, не була особливо розвинена. Але подiбнi покарання були широко поширеш у Вiзантil, зокрема, у випадках адюльтеру чи шших злочинiв на сексуальному Грунп. Як вважають iсторики, саме звщси принцип талiону й було в цшому сприйнято захiднок правовою традищею.
Та ж сама картина спостер^аеться й у середньовiчнiй 1талп: якщо на чоловiка, винного в адюльтер^ чекала кастрацiя, то виннiй жшщ вiдрiзали нiс, аби своею красою вона бшьш не зваблювала чоловтв. Обидва випадки покарання насамперед тдкреслювали деформацiйний ефект, що дозволяв за рахунок приниження злочинцiв вщновити одшсть i честь не тiльки безпо-середнiх жертв, а й уме! мюько! спiльноти.
У Францп адюльтер поряд iз згвалтуванням та вбивством розщнювався як тяжкий кримiнальний злочин i карався на смерть. Невiрних дружин вщ-правляли до монастирiв; щодо чоловiкiв, застосовувалися покарання, спря-мованi на приниження !хньо1 пдносп. Однiею з ефективних форм покарання був так званий бщ тобто пробiжка мiстом без одягу разом з коханкою шд градом ударiв, що приводило до публiчного висмiяння, приниження чоловiка. Застосовувались й iншi форми впливу, що означали символiчне перетворення чоловiка на жшку, позбавлення його статево! iдентичностi.
Як уже зазначалося, вщновлення справедливостi залежить вщ Г! !сторич-ного розумiння. Давш греки !! називали «належною мiрою» (Пiфагор) чи «р!вном!ршстю» (Арiстотель). Якщо визнати, що ушверсальною формулою справедливост е спiврозмiрнiсть дiяння та вщплати, то питання полягае у ви-явленнi ще! спiврозмiрностi. В арха!чних суспiльствах вона розумiлася без-посередньо як «око за око, зуб за зуб». Але вже Еткур наголошував на до-говiрному характерi справедливостi, що мае мiнливий змiст.
Як змiстовний аспект правово! ще! можна розлянути систему цiнностей, що реалiзованi в правi. Основною правовою щнностю права е не особиспсть, а справедливiсть, котра розумiеться як такий порядок, в якому кожному на-лежить «свое». Основу ще! справедливостi становить iерархiчне сшввщно-шення цiнностей як iдеального цiлого.
Розумшня справедливо! вщплати як «рiвне за рiвне» в буквальному сенсi в епоху Середньовiччя поширювалось не тшьки на сферу сексуально! пове-дшки. Наругою над честю вважалися також богохульство, ображення, пока-раннями за що були проколювання язику, вигнання, ганебний стовп.
Тшьки у XV ст. пщ впливом гумашстичних щей Вщродження в европей-ськ!й сусшльнш свiдомостi розумiння гiдностi i чесп, а також справедливо-стi (а вщтак, й !! в^дновлення) набувае нового змюту. «Символiчне калiцтво» поступово поступаеться грошовим штрафам. Подальший розвиток отримала винайдена ранiше система так званих приватних штрафiв (як! сплачувалися ображеному, потертлому, а не на користь громади, держави або !ншо! владно! шституцп) у разi запод1яння шкоди, в тому числ! г!дност! i чесп.
У XVII ст. Гуго Гроцш зазначав, що важливо заподiяння шкоди чесп i доброму iменi нанесенням ударiв, ображанням, злосл!в'ям, прокляттям, на-см!шкою та !ншими под!6ними способами. При цьому сл!д розр!зняти по-рочн!сть вчинку в!д його наслщюв, адже першому вiдповiдае покарання, а другому - вщшкодування заподiяноl шкоди шляхом визнання свое! вини,
виказання знаков поваги, доведения невинуватосп i тому подiбними способами. Хоча й грошi за бажанням потертлого також можуть сплатити такого роду заподiяну гiдностi шкоду, оскшьки грошi е загальним мiрилом користi (зиску) речей.
Новий час, збер^аючи сощальний характер гiдностi i чесп, наповнюе 1х, на вiдмiну вщ Середньовiччя, особистiсним змiстом: все бшьше в 1х основу кладеться не сощальний статус, а iндивiдуальна самосвщомють особистостi, що призводить до формування та розвитку почуття власно1 гвдносп i честi. Поступово щея рiвностi людей вiд природи, тобто «природно1 рiвностi», стае основою уявлень про те, що будь-яка людина як iстота розумна, завдяки сво-е1 належиостi до людського роду, мае деяку абстрактну гiднiсть людини як тако1. Не соцiальна група, а автономна особиспсть стае суб'ектом моральное' регуляцп. Моральний статус ще1 особистосп залежить уже не тiльки вщ 11 оцiнквания з боку сустльно1 думка, а формуеться за вщносно незалежними критерiями. Гiднiсть набувае морального характеру, що дорiвнке життю.
Еволющя уявлень про людину, соцiокулътурнi щнносп i подальше фор-мування та змщнення правових засад людського сшвюнування безпосередньо впливали на еволкцiк сусшльного реагування i систему форм захисту пд-ностi та честi.
У Новий час найбшьш поширеною формою сатисфакцп, тобто задово-лення (удоволення) за образу честi, були дуель Кров, життя стали екшвален-том гвдносп i честi. Дуелi суворо регламентувалися дуельним кодексом. Це поединок мiж двома чоловiками, мета якого - отримати моральну сатисфакцию, задовольнити бажання одного з дуелянпв вiдповiсти за нанесену його пдносп образу з додержанням максимально чесних та рiвних умов бою. По суп екшвалентшсть порушення та вщплати, яка iснувала у часи талюну, була замiнена на чесний поединок мiж потерпiлим i порушником, де кожен отри-мував рiвну можливiсть у фiзичному двобо1 вiдновити справедливють, по-вернутися до попереднього стану речей. Важливо, що iнодi сам факт дует, а не тшьки фiзична смерть чи калiчения порушника, за умови прощення по-тертлим свого кривдника мiг вважатися достатньою сатисфакцiек та еле-ментом морального задоволення поругано1 гiдностi i чесл. Як правило, дуелi вщбувалися тшьки всередиш окремих суспiльних верств i зазвичай асощю-валися з аристокрапею, тобто мали становий характер. Дует асоцгювалися з такими поняттями, як шляхетшсть, честь i справедливiсть та сприймались як свого роду ритуал, що прийнятий в дворянському та офщерському середо-вищ!, «чесна гра», де р!вш можливост супротивниюв i принцип взаемопо-ваги закладено в самi правила поединков - дуельний кодекс. Класична дуель вщбувалася за певними правилами, за додержанням яких вщповщали своею гiднiстк i честю не тшьки дуелянти, а й 1хш секунданти. Але в той же час спостер^ались й дуел^вбивства, коли на спровокований поединок проти супротивника, що погано волод!в зброею, виходив до бар'еру професiйний
дуелянт. Тому ще у XVI ст. у Францп, де на дуелях гинули сотш гордих дворян, дуелi були забороненi, але, незважаючи на заборону, вони тривали. В Рос!! Петро I видав жорстк закони проти дуелей, що передбачали покаран-ня аж до смерть Однак на практицi щ закони не застосовувались, оскшьки майже до кшдя XVIII ст. в Рос!! дуелi були вкрай рщким явищем. За доби Катерини II серед дворянсько! молод! дуелi починають поширюватися, при цьому дворянська молодь вважала, що образа мае бути змита кров'ю, а вщ-мова в!д поединку - ганьбою. Шзшше, в 1787 р., Катерина II видала «Машфест про поединки», в якому безкровна дуель каралася засланням до Сиб!ру, а по-ранення ! вбивство шд час дуел! дор!внювалися кримшальному злочину. Микола I взагал! ставився до дуелей з вщразою. Але жодш заборони часто не допомагали, оскшьки сустльне сприйняття адекватносп образи ! сатисфакци могло переважати страх бути покараним за законом. Важливо, що сприйняття публ!чного покарання порушника, в!роодно, не могло розглядатися як достатньо адекватне, екв!валентне поруганим пдност ! честь Дуел! в Рос!! вщр!знялись особливою жорстоюстю: дистанщя м!ж бар'ерами складала 10-15 крок!в, були навгть дуел! без секунданпв та л!кар!в, сам на сам. Отже, часто-густо дуел! закшчувалися трапчно, у тому числ для обох дуелянпв.
Траочшсть наслщюв дуелей як способу виршення м!жособистюних конфлжпв, загибель або скал!чення омб пануючого стану призвели до вщпо-вщного переощнювання суспшьних заход!в реагування на цей спомб захисту пдност ! чесп, перш за все у розумшш вже достатньо сформовано! та струк-туровано! системи публ!чних покарань, що взяла на себе державна влада.
В 1894 р. Олександр III офщшно дозволив поединки офщер!в за особис-тими образами, що не стосуються служби. При цьому дуел! мали вщбуватися вщповщно до дуельного кодексу. Розпорядник пропонував дуелянтам востан-не примиритися, а в раз! !хньо! вщмови поединки проходили за правилами. Наприкшщ бою супротивники потискували один одному руки. Допускався також пострш у повгтря, якщо його здшснив той, хто викликався на дуель, а не той, хто надюлав картель (виклик). У противному раз! дуель вважалася недшсною, фарсом, оскшьки при цьому жодний з противников не тддавав себе небезпещ.
До к!нця XIX ст. в еврот склалася така модель поединку, коли результатом дуел! все рщше ставало тяжке ф!зичне ушкодження. Сатисфакц1я перед-бачае саме звернення до дуел!, а не кровопролиття. Вона почала вважатися також публ!чним вибаченням, визнанням власно! неправоти одшею з! сторш, яке задовольняе вимогам шшо! сторони [3, с. 262-268].
Очевидно, що сатисфакщя скорше за все належить до сфери моральних вщносин, феномешв морально! свщомость Спомб захисту односп ! чест регламентувався не спльки правом, скшьки звичаем, моральними устоями. Правове регулювання передбачае визнання права людини за захист пдност ! чесп, тобто надання !м правового значення та змюту.
З початком буржуазних революцш у свт, а на нацюнальних теренах -з початку ХХ ст. у морально-правовш свщомост людство перейшло вщ етики «обраних» до етики рiвноправних, головними характеристиками яко1 е пдшсть i честь як невщ'емний атрибут особистосп, що не потребуе додат-кового визнання сощумом. Под!бне уявлення про пдшсть закрiплене в кон -цепци прав людини, що належать кожному незалежно вщ раси, нацюнальнос-п, статi, вжу, соцiалъного стану тощо.
Ключовим поняттям сучасно1 теори прав людини е «повага людськох гвдносп», тобто уявлення про самоцшшсть особистосп, 11 ушкальшсть. Це означае, що права людини мають етичний характер i передбачае високий р!-вень духовно-морального розвитку суспiлъства. I сьогодш дискурс прав лю-дини можливий за умови визнання 1х з боку шших. Потреба у визнаннi зу-мовлена подвшною природою людини, яка, з одного боку, е !стотою тшесною, а з другого - вшьним суб'ектом. За Гегелем, визнання е особливим станом самосвщомосп, коли носш останньо1 сшввщносить себе з шшим суб'ектом, намагаючись показати себе як вшьну самiсть.
Право в його глибинному екзистенцiйно-антропологiчному вим!р! стало розумиися як система взаемного визнання пдносп суб'ектiв правового стл-кування, в актах визнання здшснюеться конституквання людини як право-здатного суб'екта. За Ржьором, визнання, або взаемне визнання, людей е такий тип взаемовщносин, коли люди не намагаються пристосувати один одного до сво1х цшей та потреб. Це е вщносинами р!вних партнерiв, як! уважно став-ляться до вщмшностей та особливостей шшого. Саме таке визнання здатне стати основою здшснення р!вних прав. Права людини пов'язаш з ушверсаль-ними людськими обов'язками, перш за все з обов'язками визнавати права шших людей. У суспшьнш свщомосп та наукових роботах сформульовано принцип, зпдно з яким людина не е самодостатньок, вона потребуе шших людей, живе не тшьки для себе, а й задля шших, здатна встановлювати порядок у взаемовщносинах з ними. Цей порядок Грунтуеться на визнанш прав шшого, тому фшософський погляд на права людини акцентуе врахування присутносп «1ншого» в моему екзистенцшному простор! [4].
Почуття власно1 гщносп допомагае правильно регулювати цшшсш вщ-носини мгж людиною та сустльством.
Найвищим виявом людськох односп е шляхетшсть - моральна велич людськох особистосп. Вона притаманна будь-якш людиш, що чесно виконуе свш борг, живе за моральними принципами. Усвщомлення свое1 порядносп, морально1 цшносп важливе для людини не менш, шж честь, повага, що 1й виказуе сусшльство. Високорозвинуте почуття власно1 гщносп застер!гае людину вщ омани ним сусшльства та шших людей, позбавляе таку оману сенсу. Усвщомлення людиною власно1 гщносп е формою самосвщомосп та самоконтролю, на нш засновуеться вимогливють людини до себе. Вона передбачае та вимагае людину скоювати вщповщш моральш вчинки та, навпаки,
не дозволяе скоювати нижче свое! гщносп. У цьому сенс! розумшня власно! гщносп поряд !з сумлшням ! честю е одним !з способ!в усвщомлення люди-ною свое! вщповщальносп за себе як за особиспсть.
У той же час людська гщшсть Грунтуеться на адекватнш самоощнщ. У людини, що мае занижену самоощнку, може розвитися невпевнешсть, вона е надто скромною, ор!ентуеться на середнш результат, що може перейти у са-мопринижешсть. Така людина може стати об'ектом принижения з боку шших, втратити власну гщшсть. Завищена самоощнка, перебшьшення власних чеснот призводить до пихатосп, гордовитосп, нетерпимост до чужих думок. Так! люди зазвичай безтдставно вимагають до себе особливо! поваги, стають шдозршими та конфлжтними.
Показником ! м!рою гщносп людини е ставлення до гщносп шшо! людини. У правовому вим!р! почуття гщносп конкретизуеться в аксюмах право-свщомосп, як! визначають т способи духовного життя та настанови свщо-мосп, що роблять право можливим. Так, людина повинна сприймати себе як деяку щнтстъ, яку слщ вщстоювати у боротьб! за юнування. Завдяки почут-тю власно! гщносп вона усвщомлюе свою вщповщальшсть у вщстоюванш власних прав та здшснюванш обов'язюв. Автоном1я як здатшсть до самооб-меження ! управлшня виражае духовну зршють людини. Взаемне визнання вказуе на спомб буття права як духовного ставлення м!ж людьми, що перед-бачае здатшсть ! потяг до вол!, розуму та почутпв.
Гщшсть ! честь е особистими немайновими благами, невщдшьними вщ особистосп. Вони виникають з моменту народження людини. Як так! вони визнаються правом (державою) ! потребують мехашзму захисту. За чамв установлення буржуазних стосунюв та поширення товарно-грошових вщ-носин до традицшного арсеналу способ!в захисту гщносп ! чесп, як! значною м!рою отримали правовий змют, додаються ще й майнов!
Iдея компенсацп морально! шкоди, тобто сплати грошових сум чи надан-ня шшого матер!ального екв!валенту у зв'язку !з запод!янням шкоди гщносп ! чест людини, вкоршилася у сучасну сустльну свщомють ! запроваджена у закон! та судовш практищ. У той же час при виршенш питання про ком -пенсащю морально! шкоди щ поняття слщ розр!зняти.
Захист гщносп ! чесп в кра!нах розвинено! демократ!! мае тривалу перед-юторгю [6]. Пройшло немало столгть, перш шж держава визнала за людиною право на життя. Спочатку була заборона на людощство. Полонених перестали вбивати ! стали обертати в рабство. Дал! слщувала вщмова вщ людських жертвоприношень. Його замшили жертовними тваринами. Наступним кроком стала вщмова вщ страти. Нин! вона законодавчо заборонена у бшьш шж 30 кра!нах. Право на життя захищене багатьма м!жнародними правовими документами, що забороняють або засуджують агремю, геноцид, тероризм, р!зш види озброень.
Право на одшсть i честь у рiзних формулюваннях закршлене в бшьшо-сп сучасних демократичних конституцш. Так, в Основному закон Шмеччини роздiл номер один вiдкриваeться словами: «Людська гiднiсть непорушна. Пошана i захист ii - обов'язок будь-яко! державно! влади». Сучаснi гарантii поваги до пдносп i честi включають також право на певний життевий рiвень, право на оплачувану працю i соцiальне забезпечення (навiть якщо йдеться про осiб, що вщбувають покарання у мiсцях позбавлення вол^, право на доступ до культури та всебiчний розвиток особистосп.
Законодавче забезпечення (вiрогiдно, нiде i нiколи) не гарантувало охо-рону гiдностi i честi в повному обсязi. Необхiдно, аби сама людина була готова !х захищати i вщстоювати [7]. Для цього як мжмум вона повинна усв^ домити себе особистiстю. Пройшло не одне стотття, перш нiж людина на-вчилася думати i дiяти самостiйно, усвiдомила свою значущiсть, видшилася iз загально! маси подiбних. Сучасна наука спростовуе мiф про первюну рiв-нiсть i справедливiсть первюного суспiльства.
Первiснi племена, так само як i сучасне суспiльство, будувалися на ieрар-хiчнiй основi. У них мали мюце внутрiшньоплемiнна ^ж чоловiками i женками, дорослими i дiтьми, сильними i слабкими) та мiжплемiнна нерiвнiсть. Проте, незважаючи на вiдмiнностi, люди в першу чергу вiдчували себе част-кою цiлого. Давня людина не мислила себе поза родом.
Злагоджешсть дш племенi пояснювалася не самообмеженням кожного в iм'я всiх, а вщсутшстю усвiдомленостi iндивiдуальних iнтересiв i потребами у самозбереженш та продовженш роду. У мiру всi бшьшого матерiального самозабезпечення в im, житт, одязi, iнших матерiальних благах, з руйнуван-ня eдностi роду формувалася потреба особи в самовираженнi, досягненш iндивiдуальних цiлей i особистому усшху.
В античному суспiльствi теж не було свободи особи в ii сучасному розу-мiннi. Проте людина вже шдкоряеться суспiльству цiлком свщомо. Така здатнiсть стала наслiдком розвитку громадянських чеснот i отримувалася в процес спецiального вчення i виховання. Найважливiшим чинником, що сприяв зростаючш самосвiдомостi особи, стала приватна власшсть. Ii право-ве закрiплення робило людину суб'ектом всiляких цивiльних правовщносин, привчало до самостiйностi i ризику. Невипадково в багатьох европейських мовах слова «особа» i «власшсть» мають загальний коршь. Наприклад, «собственность» та «особь» в росшськш; Eigentum (власшсть) i Eigenschaft (влас-тивють, якiсть), Meinung (особиста думка) i mein (мiй) в нiмецькiй; private (приватний) i privacy (сфера особистого життя) в англiйськiй. Будучи поро-дженою самосвiдомiстю особи, власнiсть стала одшею з найважливiших умов особисто! свободи. Благополуччя людини залежало вщ ii особистих зусиль. За помилки вона особисто несе вiдповiдальнiсть. Приватна власшсть зробила людину приватною особою - суб'ектом шдприемницько! дiяльностi, що укла-дае договори та вщповщае за них згiдно iз законом.
У Середш в!ки погляди на людину як на ютоту, повшстю пщпорядковану роду, племен!, держав!, починають зм!нюватися. Стверджуеться гщшсть особи безвщносно до !! сощального статусу. Це вщбуваеться завдяки християн-ським уявленням про духовну силу особи ! вщповщальност людини безпо-середньо перед Богом. Приймаючи християнську в!ру, людина засвоюе й уяв-лення про себе як про «образ ! под!бшсть Божу». Людиш дарована свобода вол!, яку в не! шхто не мае права вщняти. Завершення процесу самосвщомо-ст особи вщбуваеться в перюд Ренесансу ! Новий час.
Погляди гумашспв на людину становлять каркас сучасно! сусшльно! й !ндивщуально! свщомость Вчення просвгтниюв про природне право ! сус-тльний догов!р слугуе обгрунтуванням политично!', економ!чно!, сощально! свободи, сприяе формуванню уявлення про свободу штелектуальну.
Висновки. Сучасна практика вщшкодування морально! школи мае гли-бинне коршня в уявленш про людську гщшсть ! справедлив!сть. Незважаючи на те що в арха!чних культурах гщшсть ! честь спиралися на майнов! пщста-ви ! лише згодом набули морального зм!сту, вони завжди вважались чеснотою, мали власну щншсть ! тому потребували ! отримувала захист з боку права. У сучаснш сусшльнш свщомосп, що грунтуеться на принципах гумашзму ! цивМзованосп, моральна шкода компенсуеться в матер!альнш форм!, за-стосовуючи грош! як загальний екшвалент. I хоча такий спомб може розгля-датися як сумшвний, тшьки вш здатний формал!зувати сшврозм!ршсть д!-яння та вщплати цивМзованим шляхом.
Л1ТЕРАТУРА
1. Лозовий В. О. Етика : навч. поаб. / В. О. Лозовий, М. I. Панов, О. А. Стасевська. -К. : Юршком Iнтер, 2007. - 224 с.
2. Пщопригора О. А. Основи римського приватного права : тдручник для студ. юрид. вуз!в та фак. / О. А. Пщопригора - К. : Вентург, 1997. - 336 с.
3. Гордин Я. Право на поединок / Я. Гордин - Л. : Свобода, 1989. - 316 с.
4. Алексеев С. С. Философия права / С. С. Алексеев. - М. : НОРМА, 1999. - 336 с.
5. Черкасова Т. В. Гражданско-правовая защита чести, достоинства и деловой репутации как форма социально-правовой защищенности граждан / Т. В. Черкасова - М. : Гардарики, 2001. - 274 с.
6. Чиркин В. Е. Общечеловеческие ценности и современное государство / В. Е. Чир-кин // Государство и право. - 2002. - № 2. - С. 5-13.
ЭВОЛЮЦИЯ ФОРМ ЗАЩИТЫ ДОСТОИНСТВА И ЧЕСТИ В АКСИОЛОГИЧЕСКОМ КОНТЕКСТЕ
Жданенко С. Б., Сиротенко С. Е.
Проанализирована аксиологическая сущность человеческого достоинства и чести. Их значимость для человека и общества определяет необходимость защиты
с правовой точки зрения. Доказан исторический характер понимания содержания достоинства и чести, а также форм их защиты. Отмечается, что достоинство и честь как прежде всего нравственные и социокультурные ценности в своей основе содержат нематериальный, а также материальный интерес, что обусловливает эволюцию форм их правовой защиты.
Ключевые слова: достоинство, честь, моральные ценности, сатисфакция, компенсация морального вреда.
THE EVOLUTION OF FORMS THE DIGNITY AND HONOUR PROTECTION IN THE AXIOLOGICAL ASPECT
Zhdanenko S. B., Sirotenko S. Y.
The authors of the article perform valuable essence analysis of a personal dignity and honor. Their value for an individual and society defines indispensability of protection by law. Historical character in understanding the content of honor and dignity is proved, as well as forms of their primarily legal protection. It is noted that honor and dignity as moral and sociocultural values basically have non material and material interest that causes evolution offorms of their legal protection.
Keywords: dignity, honor, moral values, satisfaction, valuable essence, compensation of moral damage.
УДК 323.28:1:620
I. В. Владленова, кандидат фшософських наук, доцент;
Е. А. Кальницький, кандидат фшософських наук, доцент
НАНОТЕРОРИЗМ: НОВ1 МОЖЛИВОСТ1 ТА СОЦГАЛЬШ ЗАГРОЗИ
Розглянуто феномен тероризму i соцiальнi небезпеки, як можуть спричинити нанотехнологИ. Все це ставить перед мiжнародною стльнотою проблему застосу-вання не ттьки антитерористичних заходiв, а й до^джень гуматтарного аспекту цШ проблеми. Зазначено, що ва тi проблеми як створюють ниш терористи, з роз-витком i впровадженням нанотехнолог1й можуть ктотно збтьшитися.
Ключовi слова: нанотероризм, зброя, нанотехнологп, сусптьство, небезпека.
Актуальтсть проблеми. Розвиток нанотехнологш об!цяе величезш по-тенцшш вигоди. Дослщження в галуз! ф!зики та д!агностики нанорозм!рних систем, бюнаносистем, наноелектрошки тощо вже сьогодш вщкривають велик! можливост для застосування отриманих знань у вмх сферах життед!-
64 © Владленова I. В., Кальницький Е. А., 2011
