CC BY
46Учет записки Тавршсъкого нацюнального ymeepcumemy iмет В. I. Вернадського.
Сергя: Фшологгя. Сощальт комунтаци. - 2014. - Т. 27(66), № 4. - С. 88-95.
УДК 821.161.2 - 2.029
Л1ТЕРАТУРНИЙ ТА СЦЕН1ЧНИЙ ПЕРЕКЛАД ДРАМИ ЯК ПЕРЕКЛАДОЗНАВЧА ПРОБЛЕМА Бойкарова JI. Р.
Таершський нащональний ymeepcumem шеш В. I. Вернадського, Омферополь
E-mail: Limire22@mtdlru
У стати розглядаеться корелящя лиературного та сцешчного перекладу драми, що с перекладознавчою проблемою. Драматпчний TBip - це, в першу черту, д1алог у дп, якпй при переклад! повинен зберегти всю д1ев1сть, сконцентровашсть думок, а головне - залишитися сцешчним i зручним для вимови акторам, зрозумшим для сприйняття на слух. Проблема перекладу драми щкава i актуальна в силу свого складного характеру, обумовленого д1алектичною природою цього синтетичного виду мистецтва. Подвшний естетичний код (штературний i театральний), визначае онтолопчну штермед1альшсть драматурпчного тексту. Тому штенцюнальшсть драми Грунтуеться на ¿мплщитному характер! конструкц11 тексту, яка в ньому мае бути Tinbioi позначена, але не названа, а також у забезпеченш автором можливост перекладу зшсту тексту з граф1чно! форми в акустико-в1зуальну. Неувага перекладача до штенцшно! структури драми може призвести до руйнування цшсносп твору, до спотворення його сутносп. Врахування перекладачем можливосп сцешчного втшення обрано! для перекладу драми необхщне з огляду на онтолопю тексту.
KiuoHoei слова: драматурпя, художнш переклад, штенцюнальшсть драми, сцешчне втшення.
Художшй переклад, як невщ'емна частина розвитку нац1онально1 л1тератури, збагачуе II новими ¡дсями i формами. Окрема увага прид1лясться драматург^', тому що драматичш твори мають двоюту сутн1сть - одночасно належать i .liTcpaTypi i театру. Тому при переклад! п'ес потр1бно враховувати цю спсциф1ку. п'еса повинна бути компактна, мютити об'емну ¿нформащю в межах компактного тексту. Перекладач обмежений у можливостях робити виноски або прикшцев! пояснения, адже глядачсв1 в театр! складно ними скористатися. Перекладацький текст повинен бути легким, доступним для вимови i легко сприйматися на слух; перекладач повинен шклуватися про дина\пзм pcn.iiK. насичешсть зм1сту. Yci щ нюанси вимагають особливого шдходу до перекладу драматичних тексив.
Проблема перекладу драми щкава i актуальна в силу свого складного характеру, обумовленого д1алсктичною природою цього синтетичного виду мистецтва. Подвшний естетичний код (л1тсратурний i театральний), визначае онтолопчну iнтсрмедiальнiсть драматурпчного тексту, пост1йно вимагае розглядати його або i як призначений для читання, i в ceHci вистави, акту висловлювання на сцен!. У результат! переплетения в текст! драматичного твору ознак, що дом!нують у р!зних видах комушкацн з читачем i глядачем - виникае свого роду подвшний стандарт для перекладач!в: з одного боку, театральна практика безумовно потребуе надшно! текстолопчно! п!дстави, i в цьому ceHci переклад повинен бути ор1ентований на вдумливе сприйняття читача-режисера i читача-актора, що припускае коментування культуролог1чних лакун, алюз1й, гри ел ¡в i т. д.; з шшого -постановка перекладено! п'еси спрямована на одноразове та миттеве сприйняття
тексту на слух, на перший план тут виходить продуктившсть комушкацн з глядачем, яка найчастше досягаеться за рахунок прийо\пв прагматично! адаптацп. значно трансформуючи оригшал. Дсякл дослщники пропонують подолати таку контроверзшшсть вимог, предавши ч1тку межу м1ж перекладами драми, призначеними для подальшо! публп<ацп i читання, i перекладами, безпосередньо шдпорядкованими мет1 постановочного процесу (так званими сцешчними редакщями або обробкою) [4, с. 10]. Однак цей поди е умовним, тому що в основу вистав часто лягають неодноразово видаш л1тературш переклади, обробка яких для сцени здшснюеться вже в площиш одше! мови без участ1 перекладача, в той же час сцешчш редакцн нерщко видаються i набувають щлком caviocTi иного <штературного» статусу. Тому важко не погодитися з X. Турком (Н. Turk), що справедливо вщзначив вразливють чисто утшптарного шдходу до визначення стратеги перекладу драми: «Переклад п'еси для театру навряд чи може стати запорукою Ii' сцешчного втшення, точно так само, як II л1тсратурний переклад зовс1м не означае, що вона назавжди залишиться призначеною лише для читача» [4, с. 71].
Pi3Hi аспекти перекладу драматурги в останш роки привертають увагу пере кладам ¡в у всьому свт. Деяю вчеш зосереджували увагу на вивченш загальних аспскт¡в перекладознавства, використовували уривки з драматичних TBopiß лише як ¡люстративний мате pi ал для загальних положень (В. В. Коптшов, дисертацшш пращ У. В. Головач, Н. А. Кукошно!, О. М. Лучук), mini звертали увагу лише на в1ршовану п'есу (дослщження М. Т. Ажнюк, М. О. Донського, М. А. Новиково!), нав1ть ототожнювали специф1ку II перекладу з передачею поетичного тексту (О. Л. Кундз1ч. А. В. Федоров та ш). Особливо ц1нними е роботи зарубгжних вчених, спрямоваш на вивчення перекладу драматурги як «двоютого тексту», що мютить закладений в co6i театральний потенщал, тсатральн1 коди. Наприклад, дослщження Б. Шульце «Highways, Byways, and Blind Alleys in Translating Drama: Historical and Systematic Aspects of a Cultural Technique», 1998; С. Тотзево! «Realizing Theatrical Potential. The Dramatic Text in Performance and Translation», 1999; И. Левого «Мистецтво перекладу», 1974; В. Бурханова «Translation: Theoretical Prerequisites», 2003; Д. Ратайчаково! «Sluga Dwöch Panöw: Dwoisty zywot Dramatu», 1990; А. Ромашвсько! «"Hamlet" po polsku: teatralnosc szekspirowskiego tekstu dramatycznego jako zagadnienie przekladoznawcze», 2005). Аспекам ко м п ар ат и в i ст и к и драми присвячеш пращ «American Culture for Translators. Сполучеш Штати Америки: пупвник перекладача» О. Ю. Дубенко, «Типолопя украшсько! та американсько! лп-ератур» С. М. Пригод1я.
Анал1з сучасних досл1джень, присвячених перекладу драми, дозволяе говорити про И багатоаспектшсть i, в1дповщно, про розмаггтя св1тогляду, що i зумовлюе мету дано! стат.
Переклад драми е на сьогодшшнш день одшею з найменш вивчених стор1н художнього перекладу. Очевидну перифер1йшсть щй сфери дослщження в сучасн1й Hayni про переклад, в центр1 уваги яко! спочатку знаходилася i знаходиться поез1я, зазначила, наприклад, у сво!й робот1 шмецький слав1ст Б. Шульце (В. Schulze) [4, с. 5]. Опубл1 ковано!' з нею у сшвавторств1 з П. Фри-цом (P. Fritz) в 1991 р.
б1блюграфи з Teopiï та icTopiï перекладу драми випливае, що першим значним iмпульсом для постановки проблеми в 1960-х pp. стало активне вивчення драматурги Шексшра як вершини cbîtoboï л1тератури i св1тового театру.
У свош бшыпосп щ дослщження виконаш в традицшному pycni ко м п ар ат и в i ст и к и. розглядають переклад як д1еву форму м i ж л i тс рату р н и х взаемин, тобто присвячеш проблемам л1тературно1 рсцспцп драматичних твор1в. У зв'язку з цим вщзначимо принципово важливе спостереження Н. Грайнера (N. Greiner) про те, що спочатку, з позицн л1тературознавчого шдходу, дослщниками ставилося питания про перекладання драми як л1тературного твору, а не призначеного для сцени [5, с. 133].
Одним з перших, хто звернув особливу увагу на призначення тексту драми для сцени, видшив це як окрему проблему перекладу i дав ш наукове обгрунтування, був представник перекладацьюл школи колишньо1 Чехословаччини I. Левий. У свош концепци вш виходить з основних характеристик сцешчного д1алогу, яю вимагають пильно! уваги перекладача, що працюе над текстом п'еси. Усього таких характеристик I. Левий видияе чотири. По-перше, сцешчний д1алог - це особливий випадок виголошувано1 промови. I. Левий вводить термши «зручновимовшсть» i «зручнозрозумшсть», що характеризуют переклад для сцени в аспект дикци i синтаксису. У якосп третього критер1ю вчений називае збереження в переклад! стил1зовано1 мови як одну з обов'язкових умов драматичного твору взагат.
По-друге, сцешчний д1алог мае складну семантичну структуру, так як «рсплп<а. кр1м в1дношення до об'екту висловлювання, вступае в щлий ряд подальших семантичних зв'язюв» [1, с. 188]. Висловлювання персонажа може виражати вщношення i до предмет!в на сцеш, i до самого драматичного стану. У даному випадку необхвдний «дейстичний» переклад, що 36epirae стимул до певно1 pcaKuiï актора (жести, MÎMÎKa, рухи) там, де вони були закладеhî в орипналк KpiM цього, м нож и н н i ст ь адресат! в сцен1чно1 репл1ки (вона одночасно i часто по-рпному сприймаеться кллькома слухачами) означае ïï внесения в1дразу в кшька семантичних контекст1в» [1, с. 191], що вимагае врахування як ïï двоютосп, так i багатозначност1 в переклад!.
По-трете, д1алог на сцеш являе собою словесну д1ю, яка в одних випадках зумовлюеться самою конструкцию, «вселяе акторов1, як промовити репл1ку», в ¡нших - лише пунктирно позначае написаним текстом. Завданням перекладача I. Левий бачить у збереженш принципу побудови фрази, що несе певний заряд «сцешчшл енергп» (темп, ритм, штонащя) [1, с. 196].
I нарситп. д1алог на сцеш - це не т1льки форма побудови промови псрсонажлв. але i одночасно ïx характеристика. Розповщаючи про щось, персонаж розпов1дае i про себе. Саме лексичний лад мови дае початковий стимул акторов1 в робот1 над образом. Вщтворити манеру мовлення персонажа, його мовленневу характеристику в переклад! далеко не завжди можливо через м1жмовну i м1жкультурну асиметр1ю. У mobî перекладу можуть бути в1дсутн1ми необхщний сленг, простор1ччя, д1алект. Однак п1двищена увага перекладача до деталей мовного оформления повинна сприяти окресленню перспективи розвитку персонажа у вщповщносп з задумом
драматурга, його вщносинами з шшими героями п'еси, послщовшстю розкриття окремих рис його характеру.
Тому здшснення сцешчного перекладу драми передбачае усвщомлення того, що перекладеиий текст мае чи може стати основою театрально! постановки. Як вказуе Л. Фелдек, перекладач драми часто працюе за конкретним замовленням, тобто вш об1знаний про театр, в якому буде здшснена шсцешзащя [1, с. 87]. Участь театру у створенш драматичного тексту може бути непрямою 1 прямою: непряма вщбуваеться з власне пасивного або активного театрального досвщу автора, знань про сучасний йому стан театру, безпосередня - у сшвпращ автора 1 учасншав для створення конкретно! постановки. У процса такого сшвроб1тництва здшснюеться транспозищя «тексту п'еси» в «текст подання» (у семютично! термшологн) або граф ¡ч но го «прототексту» з аудю-в1зуальним «метатекстом» (зпдно текстолопчно! термшологн) [4, с. 18]. При цьому вщбуваються два (зазвичай паралельних) процеси. 1нтенцюнальш можливосп первюного авторського тексту реатзуються в конкретному виконанш паралшгвютичному (звукова 1 клнетична складов! акторського виступу) ! екстрал!нгв!стичними (сценограф1я, музика, осв1тлення та ш.) засобами. 3 шшого боку, при кожнш постановщ авторський текст зазнае змш шд впливом концепцп режисера, який може опускати певш частини тексту р1зного об'ему - в1д окремих ел ¡в до шлих дш, зм1нювати послщовшсть композищйних частин драми, перерозпод1ляти рсплпчи м1ж д1йовими особами та ¡н.: едине, що традиц1йно забороняеться в театральних колах - це вписувати нов! тексти, однак ! ця заборона порушуеться б!льшою чи меншою м1рою. Природно виникаюче протир1ччя м1ж авторським ! режисерським баченням призводить до компромюу, звичайним проявом якого е вщдшення один в1д одного двох тс кет ¡в - авторського та сцешчного. Останшй продовжуе свое становления на кожшй конкретшй вистав! (реприз!), утворюючи разом з шшими складовими театрально! постановки завжди новий «драматичний тв1р».
Отже, драматичний текст, який реально функцюнуе в тсатрк являе собою вщкриту проте!чну структуру. Це твердження стосуеться не лише орипнальних. але ! перекладених драматичних текст1в. Головна в!дм!ншсть перекладено! драми полягае в тому, що основою для вистави стае не первюний авторський тв1р, а його штерпретащя, сформульована перекладачем: тут працюе сшльна для вс1е! перекладно! л1тератури схема вщносин, при яклй автор мае справу з дшешетю ! в1льний при вщбор! факт ¡в для свого твору, в той час як перекладач знаходиться в ¡денному простор!, обмеженому штенщями орипнального тексту. У зв'язку з цим класичний ланцюжок учасншав комушкацн при передач! шформацн при первюному текст! драми розширюеться ! виглядае наступним чином (за Я. Ференчиком): АВТОР - ПЕРЕКЛАДАЧ (штерпретащя-1) - ДРАМАТУРГ I РЕЖИСЕР (штерпретащя-2) - шип учасники створення постановки: СЦЕНОГРАФ, КОМПОЗИТОР, АКТОР (штерпретащя-З) - ГЛЯДАЧ/СЛУХАЧ. Наведений ланцюжок вщображае хронолопчну послщовшсть виникнення кожно! ¡нтсрпрстац1! на шдстав! попередньо! (виключаючи, однак, описи випадюв, коли драматичний текст виникае безпосередньо в процса шецешзацн або вар1анту перекладу-режисури). 1ерарх1чна послщовшсть е ¿нтерпретащею: перекладач, под1бно автору,
поступаеться провщною роллю рсжиссровк що означае менший вплив творчо! перекладацысо! д1яльност1 на формування сцешчного перекладу драми.
Стосовно художнього перекладу драми, то метою перекладача в цьому випадку е створення естетично цшного л1тературного артефакту. Для внутршнього анатзу перекладу в рамках теорш комушкацн та шформаци вщтворюеться процес генезису перекладених тскспв. Комушкацшний ланцюжок, що з'являеться при переклад! будь-якого тексту, виглядае наступним чином: АВТОР - ПЕРЕКЛАДАЧ -ЧИТАЧ.
Процес художнього перекладу зпдно з концепцию I. Лев1 подшяеться на три фази: розумшня, штерпретащя та перестшпзащя оригшалу [1, с. 51]. Кожен переклад е штерпретащею, конкретизащею оригшального тексту, в бшышй чи меншш \iipi заснованою на штенцюнальних властивостях оригшалу. При художньому переклад! драматичного тексту, як 1 при переклад! ешчного чи л1ричного текспв, штерпретащя оригшалу, здшенювана перекладачем, е единою 1 останньою. Перекладач драми, що працюе без сшвпращ з драматургом або режисером (за умови, що вш сам не виконуе зазначеш функцп) виявляеться самостшним у вибор1 формальних засоб1в, творчого шдходу. У такому випадку переклад мае тшьки шформативну функц1ю 1 повинен в1дпов1дати наступним основним вимогам, що 1х потребуе будь-який перекладний текст художньо! л1тератури:
1. Точшсть (в1ршсть або правдивють) - тотожн1сть ¡нформац^'. що повщомляеться р1зними мовами [2, с. 7]. Цей принцип грунтуеться на збереженш в перекладному текст1 р1вноваги \пж «загальним» 1 «винятковим» (стосуеться, наприклад, нацюнально! та часово! специф1ки тексту) [1, с. 111-127], «штересом абсолютним 1 штересом вщносним» [1, с. 388-389].
2. Адекватшсть (або цЫсшсть) - едн1сть форми 1 зм1сту тексту на нов1й мовн1й основ1 [2, с. 4-7].
3. Естетична цшшеть перекладу як самост1 иного л1тературного артефакту [1, с. 86-93].
4. Функцюнальна екв1валентшсть - здатшеть перекладеного тексту функцюнувати в культурному просторк формування нащонально! л1тератури [1, с. 159].
3 вимог в1рност1 1 функцюнально! екв1валентност1 випливае, що переклад драматичного твору повинен бути здшененим таким чином, аби вш \пг виконувати функц1ю, аналог1чну функц11 оригшалу. Естетично повнощнним може бути тшьки самостшний тв1р мистецтва, якому притаманна певна структура, смислова едшеть зв'язюв. Процес осягнення художнього тексту стосуеться сфери герменевтики, зокрема поняття герменевтичного кола: «Спочатку значения щлого невиразно вгадуеться, пот1м у св1тл1 цього вгадування в1дбуваеться розум1ння окремих частин. Розумшня частин накладаеться на розумшня щлого, що сприяе його специфшацп у процеа шдтвердження або коригування початкового розум1ння» [3, с. 102].
Герменевтичне коло з'являеться протягом усього перекладацького процесу: так перекладач у функцп читача орипнального тексту шзнае смислову едшеть твору; сформульоване розумшням ¡дс!' тексту, що перекладаеться, прийнята перекладачем
загальна штерпретащя впливае на виб1р мовних та шших засоб1в при переклад! кожно1 «одинищ перекладу» [2, с. 24-28]. При цьому маеться на уваз1 перспектива розвитку дн та (можливо) характер!в. а також герменевтичне коло розумшня тексту - вщ щлого до частини 1 знову до щлого - у майбутнього читача. Вщтак створюеться вар ¡ант герменевтичного кола в сфер! перекладацько! д!яльностг
При переклад! драматичного тексту уевщомлення такого характеру роботи мае особливе значения. Цшсшсть структури, когерентшеть драматичного тексту може забезпечуватися р1зними засобами. Не завжди адекватним засобом е авторсью ремарки: вони можуть брати участь у створенш смислових зв'язюв всередиш твору, однак сама наявнють ремарок у драм1 необов'язкова. Не завжди обов'язкове, на думку деяких дослщниюв, 1 стшпстичне оформления ремарок у вщповщност! >л стилем прямо! мови (така невщповщшеть, навпаки, сприяе враженню фрагме нтар ноет \) [1, с. 194-196]. Смислова еднють драми створюеться взаемовщношенням мовлення та ситуацп. промови 1 промовця. Кожна решпка, вимовлена персонажем драми, е одиницею сенсу, що забезпечуе змшу загально! драматично! ситуацн: як тшьки решпка виголошена, вона сшввщноситься з контекстом буття кожно! дшово! особи, пронизуе вел р1вш сенсу твору, видозмшюючи 1х 1 набуваючи сама нових вщтшюв значень. Перекладачев! драматичного тексту необхщно вщтворити конструкщю драми, експлщитний прояв яко1 можливий лише частково в мовленш персонаж!в. збершши при цьому лакошчшеть 1 означений характер ще! мови.
Головш особливоси перекладу драматичного тексту формулюються наступним чином:
1. Особливосп перекладу драматичного тексту залежить вщ функцюнально! спрямованост! оригшально! драми. Зпдно з цим розмежовуються л1тературний та сцешчний види перекладу драматичного тексту. При л1тературному переклад! драми акцентуеться поетична функщя, при сцешчному - апелятивна 1 фатична функцп.
2. Для сцешчного перекладу драми, як 1 для л1тературного, чинш суттев1 вимоги, яким повинш шдлягати трансформацн художшх тс кет ¡в шших л1тературних род ¡в (в!рнють, адекватшеть, естетична щншеть, функцюнальна екв1валентшсть). Хоча перекладач л1рики та ешки здебшыпого е единим 1 останшм штерпретатором при передач! шформацп оригшального тексту читачевг
3. Драматичний текст завжди зазнае змш в процес1 шдготовки спектаклю, що призводить до вщокремлення сцешчного тексту драми вщ первюного авторського. Безпосередня участь театру у створенш перекладу драматичного тексту, насамперед сшвроб1тництво перекладача 1 режисера, може призвести до появи адекватного сцешчного перекладу п'еси.
4. При л1тературному 1 сцешчному перекладах стд враховувати штенцюнальну структуру драми.
Список лггератури
1. Левый И. Искусство перевода [перевод и предисловие Вл. Россельса] / И. Левый. - М. : Прогресс,!974. - 394 с.
2. Рецкер Я. И. Теория перевода и переводческая практика / Я. И. Рецкер. - М. : Международные отношения, 1974. - 124 с.
3. Цурганова Е. А. Западное литературоведение XX века : энциклопедия / Е. А. Цурганова. - М. : Intrada, 2004. - 560 с.
4. Schultze В. Problems of cultural transfer and cultural identity : personal names and titles in drama translation / B. Schultze // Interculturality and the Historical Study of Literary Translations. - Berlin, 1991.- 190 p.
5. Greiner N. Übersetzung und Literaturwissenschaft / N. Greiner. - Tübingen, 2004. - 167 p.
Бойкарова JI. Р. Литературный и сценический перевод драмы как переводоведеческая проблема / Л. Р. Бойкарова // Ученые записки Таврического национального университета имени
B. И. Вернадского. Серия: Филология. Социальные коммуникации. - 2014. - Т. 27(66), № 4. -
C. 88-95.
В статье рассматривается художественный и сценический перевод драмы как переводоведеческая проблема. Драматическое произведение представляет собой, в первую очередь, диалог в действии, он при переводе должен сохранить всю действенность, концентрированность мыслей, а главное -остаться сценическим и удобным для произношения актерам, понятным для восприятия на слух. Проблема перевода драмы интересна и актуальна в силу своего сложного характера, обусловленного диалектической природой этого синтетического вида искусства. Двойной эстетический код (литературный и театральный), определяет онтологическую интермедиальность драматургического текста. Поэтому интенциональность драмы основывается на имплицитном характере конструкции текста, которая в нем должна быть только обозначена, но не названа, а также в обеспечении автором возможности перевода содержания текста из графической формы в акустиско-визуальную. Невнимание переводчика к интенциональной структуре драмы может привести к разрушению целостности произведения, к искажению его сущности. Для переводчика весьма важно учитывать возможности сценического воплощения переводимой им драмы, это необходимо с точки зрения онтологии текста.
Ключевые слова: драматургия, литературный перевод, сценический перевод, интенциональность драмы, сценическое воплощения.
Boykarova L. R. Literary and stage translation of drama as problem of interpretation / L. R. Boykarova // Scientific Notes of Tavrida National V. I Vernadsky University. - Series: Philology. Social communications. - 2014. - V. 27(66), № 4. - P. 88-95.
The article considers the literary and stage translation as problem of interpretation. Dramatic work is, first and foremost, the dialogue in action, which the translation must preserve all the efficiency, focus on thoughts, and most importantly to remain scenic and convenient for the pronunciation of the actors, and understandable for listening. The problem of translation of the drama interesting and relevant because of their complex nature, caused by the dialectical nature of this synthetic art form. Dual aesthetic code (literary and theatrical), defines the ontological intermediality dramatic text, constantly requires to consider him or herself in terms of performance, or as the text of the play, only as an act of expression on the stage.
Features of drama translation of the text depends on the translated drama. In this regard, the split between art and stage translations of dramatic text. In literary translation, the drama focuses poetic function, when performing the translation is appealing. For the art of play writing to a greater extent than for the stage, the actual basic requirements that must be met by the translation of literary texts from other literary genera (loyalty, adequacy, aesthetic value, functional equivalence). The translator here is the sole and final interpreter in the transmission of information of the original dramatic text to the reader.
Therefore, the intentionality of the drama is based on the implicit nature of the design of the text, it should be only indicated but not named, as well as providing the author the possibility of translating the text content of the graphic form in acoustic-visual. The inattention of the translator to the intentional structure of the drama can lead to the destruction of the integrity of the work, to the distortion of its essence. Thus it becomes apparent that considering translator capabilities insanely translated them drama necessary from the point of view of the ontology of the text.
Keywords: dramaturgy, literary translation, stage translation, intentionality of drama, adapt for stage.
Стаття надШшла до редакци 13 листопада 2014року
