Літературний напрям «критичний вимисел» як актуальна проблема літературознавства Текст научной статьи по специальности «Философия, этика, религиоведение»

УДК 821. 133. 1 - 3 Нотомб 09

М. Ю. Белявська-Слюсарева,

викладач кафедри романськоТ фiлологiT та перекладу Харшського нацiонального унiверситету iменi В. Н. Каразiна

Лiтературний напрям «критичний вимисел» як актуальна проблема лггературознавства

У сучаснiй лiтературнiй добi простежуються певнi змiни концепцiT творчост у порiвняннi iз модерним дискурсом ХХ столгття. Творам притаманна плиннють жанрових канонiв, взаемоперетин родiв, розгалужена система оповщальних iнстанцiй. Усi ц процеси зосереджують увагу навколо можливост утворення iнших лiтературних форм, дос невiдомих, що робить Тх досить привабливими для науков^в i читача. Але водночас такий с^мкий розвиток приводить до необхщносп наукового обфунтування та пiдпорядкування нових лiтературних явищ до вже юнуючих течiй, шкт та естетичних засад, а також пошуку нового наукового iнструментарiю для окреслення л^ературноТ' сучасностi. У статт виявляеться спроба класифiкацГT явищ литературного процесу межi ХХ - ХХ1 столiть, пошуку Тх детермiнантних рис та виокремлення певних тенденцш. У зв'язку з наведеним вище, перш за все, слщ окреслити загальнокультурний, пол^ичний та економiчний контекст сучасно'Т л^ературноТ творчостi, сформулювати провiднi проблеми сучасноТ лiтератури, дослiдити еволюцiю естетичних категорш в лiтературi, а також поняття жанру, систематизувати сучаснi мистецьк напрями, Тхне втiлення у сучасному л^ературному доробку.

Спроби iнтерпретувати л^ературний процес межi ХХ - ХХ1 столiть були наведенi такими л^ературознавцями, як Д. Вiар, Ж.- П. Ршар, П. Журд, Ж.-Л. Моро, М. Оже, Н. Мшель, М. Кайю, М. Мажорано, Ж. Бодрiяра, М. Дамбра, А. Мюра-Брюнель, Ж.-Л. Потро, П. Барр^ В. Руднев, I. 1л'Тн.

Межа ХХ - ХХ1 столiття ознаменувалась глобальною економiчною кризою, яка одразу потягнула за собою негативн соцiальнi наслiдки, таю як безробгття, стан загальноТ розгубленост та вигнання у населення, появу нових форм та прошармв бщноти; а також фiнансовi, серед яких безкарна та масштабна спекуля^я.

Наступною сферою, яка зазнае у цей перюд кризи, стае культурна. Тут можна вщм^ити занепад таких со^альних та суспiльних iнститутiв, як школа, армiя, iнститути вищо' влади, а також родина та приватне життя людини. Не обшдеться без уваги й щеолопчна криза, що суттево вплинула на усi сфери життя, зокрема на сучасне мистецтво.

Слщ також згадати геополггичну свiтову кризу з и наслiдками у виглядi змiни геополiтичноТ мапи свiту, тероризм, як шструмент урегулювання полiтичних питань. Еколопчна криза зростае сьогоднi до планетарних масштабiв та ставить пщ сумнiв виживання та подальше юнування людини як виду. Та, врешт решт, бiологiчна криза, що зумовлена, перш за все, неоднозначнютю досягнень наукового прогресу, що був покликаний зробити св^ кращим та легшим для юнування людини; по друге, появою ново''' св^овоТ епщемп - СН1Ду, - що загрожуе мтьйонам життiв (варто зазначити, що ця тема займае не останне мюце у проблематиц сучасного мистецтва). З шшого боку, розвиток генноТ шженерп, iнновацiйних медичних технологiй, технологiй вщтворення людини та iн., що, у свою чергу, не дае вщпов^ на жодне з питань щодо подальшого юнування людства, натомють збтьшуе Т'х кiлькiсть. Неодмiнно, це не могло не вплинути на творчють письменниш, i пiдтвердження цьому можна знайти у творах «Елементарн частинки» (1998 р.) М. Уельбека, або «Трю'зми» (1997 р.) М. Дар'есек.

Саме за таких обставин, у мит^в виникае бажання символiчного вираження власного свтосприйняття та суб'ективно'' гами вщчутлв у творах, де реалiзуеться пошук власного мiсця автором, прагнення до дiалогу з читачем, а також спроба зрозум™ якою обернеться для свп"у ця межа столггь...

Виходячи з усього наведеного вище, постае питання: чи коректно вважати л^ературу сьогодення також «кризовою», або ж натомють етичшше було б дослщити, з подальшим виокремленням у нш суттево iнших категорiй та концетчв, що свiдчили би про якюно «iнший» творчий рiвень, або етап?

Початок 1980-х рош ознаменувався бурхливим виплеском лп"ературних творiв. Вони являють собою перетин експериментально'' лп"ератури та практики вшьноУ вигадки. В них можна знайти мшанину юторичного, полiтичного, наукового та фiлософського стилiв, гру архетипами, паралiтератруними формами, спроби вщобразити уявне суспiльного та штимного характеру на рiвнi художнiх образiв. Зокрема цi характеристики стосуються романного жанру. Деяк письменники вiдмовляються вщ рис роману на користь персонально'''

сповщ^ що перетинаеться з вигадкою, або текспв соцiального характеру на межi з iнтимним щоденником. Провiдним питанням у творах постае пошук: що таке насправдi реальнiсть, як ТТ втiлити у словах, як про неТ розповiсти, не вдаючись до загального реалiзму, або, навпаки, до тотального суб'ективiзму. Така оповiдь сьогодш набувае форм реалiтi-шоу, гостросюжетного детективу, або бойовика, соцюлопчного опитування. Деяк спрямовують свою оповiдь «реальность у бк фiлософiТ, етики, iншi вдаються до психоаналiзу, третi - до фотографiчного вiдтворення. Але Тх уах об'еднуе одне -пошук «новоТ» парадигми творчостi, вщмшноТ' вiд ^еТ, що пропонуе единий прийнятий концепт на сьогодш - концепт постмодершзму, канони якого майже зовам не спроможш охопити сучаснють у лп"ературк

Про появу такого поняття, як «постмодершзм» пише ще Р. Панвщ у своТй фунтовнш працi «Криза европейськоТ культури» (1917 р.) [11]. Згодом його пщтримае британський фтософ, iсторик та письменник, А. Тойнбi [5], надаючи цьому поняттю таких характеристик, як вщмова вiд традици, розгублення людини перед реальнiстю св^у. Феномен постмодернiзму дослiджували Ж. - Ф. Лютар [9], Ж. Деррща [3], П. Баррi [1], В.П. Руднев [4], 1.П. 1льТн [3] та ш.. На думку Ж. Деррща, засадами естетики постмодершзму стали постструктуралiзм та деконструк^я, з яких вш, власне, й бере свш початок. Деконструкцiя для нього являе собою не руйшвний iнструмент, а саме новий тип розумшня шляхом декомпозицп та рекомпозицiТ задля отримання нового результату. В основi ваеТ системи стоТть текст, що зазнае руйнувань та трансформацш з метою ускладнення та бшьшоТ невизначеностi змюту. 1стина визначаеться поняттям-фiкцiею, а тому пропагандуеться повна вщмова вщ неТ. Iнтертекстуальнiсть та аллюзiйнiсть на сюжетному рiвнi, iронiчна форма сенсопередачi, неоднозначна спрямованють та характер тексту, мовна гра як шструмент творчоТ свободи автора, подвшний код читання, орiентований на масового читача та на читацьку ел^у, або професiоналiв, тобто знищення кордошв мiж жанрами, текстами, читачами, неможливють однозначного та однакового сприйняття тексту та розумшня авторського задуму, що призводить до феномену «смерт автора» за Р. Бартом [3] та самодостатност тексту - такими постають перед нами характеры риси цього напряму. Усю естетичну пал^ру постмодернютського тексту можна дослщити на матерiалах творiв У. Еко, П. Зюсмнд, К. Воннегута, В. Пелевша, I. Кальвiно та ш..

Але, нав^ь якщо зважити на один з постулалв постмодершзму про те, що будь-який текст може бути розглянутий як постмодернютський, або ж його легко можна перетворити на такий, то розглядаючи твори письменнимв межi ХХ - ХХ1 ст., там виокремлюються iншi риси. Провщний французький теоретик та письменник, 1в Мабен, з цього приводу каже: «Jamais le roman n'a ^й aussi vivant. Le souvenir des grands noms de l'entre-deux-guerres et de l'immйdiat apms-guerre ne paralyse que les lecteurs dйpourvus de curiosità qui se servent de ces йvocations nostalgiques pour cacher leur ignorance et leur paresse. Dйsormais, les romanciers sont seuls. Ils йcrivent sans chercher а se situer par rapport а ceux qui les ont prйcйdйs. Cette individualisation gйnиre une diverse qui, l^me des mfarences contraignantes, est d'une exceptionnelle richesse. Elle oblige en revanche le lecteur pr^ du confort du «groupe» ou du «mouvement» а aller а la dйcouverte de chaque texte, de chaque auteur. Il ne peut plus lire distraitement, rassum par le nom d'un auteur consacm et confortable. Il ne peut plus lire sans dйsir. Oui, jamais le roman franзais n'a йШ aussi vivant. Malgm la tà^vision qui dйvore la plus grande part du temps libre naguиre donnй а la lecture, malgm l'invasion du mar^ par des «bestsellers» habilement fabriquйs, malgm les carences de la presse qui remplit de moins en moins sa mission d'information, des йcrivains йcrivent des romans, des йditeurs convaincus les publient, des lecteurs attentifs, curieux, gourmands les ach^ent et les lisent» [8; с. 5]. «Нколи ще французький роман не був таким живим. Спогади про велик персонали' перюду мiж двома вшнами, або ж шслявоенноТ л^ератури приголомшують лише чи^в, позбавлених цкавосп, що смакують цi ностальгiчнi спогади задля того, щоб приховати свою неосвщченнють та ледацтво. Тепер письменник залишився сам на сам iз собою. Вш пише, бiльше не намагаючись зайняти якесь мiсце вiдносно сво'|'х попередникiв. Ця iндивiдуалiзацiя породжуе небачене розма'гття вiдтiнкiв його творчостi, втьних вiд стримуючих посилок та алюзш. А також вона зобов'язуе читача, позбавленого комфорту групи або течи, прямувати до сприйняття безпосередньо тексту, письменника. Бтьше вш не може просто спокшно читати, знаючи напевне кого вш читае. Бiльше вш не може читати без бажання. Так, школи ще французький роман не був таким живим. Незважаючи на телебачення, що зжирае бтьшу частину людського життя, яке не так давно присвячувалося читанню, незважаючи на всепоглинаючий ринок бестселерiв, «виготовлених» на швидку руку, незважаючи на бездiяльнiсть преси, що все прше виконуе свою функцiю постачальника об'ективноТ iнформацiï, письменники пишуть своТ

романи, упереджен видавц ïx публiкують,а читач^ зацiкавленi та уважнi, ïx купують та читають...» (Переклад тут i далi БелявськоТ М. Ю.).

Одним з перших, хто зосередився на дослщженш ново!' концепци' творчостi у лггератур^ на можливому вiдxоду вш постулатiв постмодернiзму та пошуку рис «шшого», яке згодом й стане головною засадою нового л^ературного напряму, був Д. Вiар [8]. У сво'1'х пошуках вiн приходить до висновку, що сучасна л^ературна тради^я ставить питання: «: comment dire le гйе1 sans tomber sous le coup des dйformations esthMiques et idйologiques du rйalisme? comment arracher le sujet aux caricatures de la littàrature psychologique sans l'abandonner aux lois de la structure? comment restituer l'Histoire collective ou les existences singulrnres sans verser dans les faux-semblants de la ligne narrative? en un mot, comment renouer avec une littàrature transitive sans mйconnaоtre le soupзon? Car le soupзon perdure: fortement posй par la gйnйration pm^dente, il constitue lMritage des йcrivains d'aujourd'hui. Comment йа-ire avec le soupзon? Tel est l'enjeu critique de la littàrature pmsente, que celui-ci s^nonce effectivement dans les ouvres ou que celles-cise dйploient implicitement а partir de lui» [8; с. 133] «: як описати дiйснiсть, не вдаючись до естетичних деформацiй або ж щеологп реалiзму? Як вирвати сюжет iз карикатур псиxологiчного дискурсу, не пщдавши його занадто жорсткiй структуризаци? Як вiдтворити загальну оповiдь, або окремi оповiдi, не пiддаючись на xитрощi оповiдальноï лiнiï? Одним словом, як повернутися до «переxiдноï» л^ератури, не завдавши шкоди припущенням? Тому, що вони й дос в^грають важливу роль: виходячи iз свщомосп попереднього поколiння, вони зоставляють щейну скарбницю письменникiв сьогодення. Як правильно ними користуватися? Саме вони е метою сучасноТ лiтератури, якi проявляються у творах, або ж навпаки, завдяки яким, твори iмплiцитно розкриваються самi по собi».

Таким чином, можна розпочати розмову про появу ново!' течи, яка починае свое юнування наприкшц 80-х рош ХХ ст. та являе собою не «новий», а «шший» концептуальний погляд: штерпритацш та втiлення ^оричноТ та лп"ературноТ спадщини. Сучасна лiтературна критика не може надати концептуально!' бази для теоретизування цього напряму та л^ератури взагал^ яка продовжуе з'являтися на полицях книгарень, та яку продовжують називати нейтральним поняттям «сучасна». Як пщкреслюе Д. Вiар, поняття «постмодерн» або «надсучасшсть» виявляються украй недоречними та недостатшми. А також велика ктькють спроб створити назву з

префксом нео- лише пщкреслюе, на його думку, неспроможнють осмислити сучаснiсть, вийшовши за рамки вже колись осмисленого. Вони вже за своею морфолопчною та семантичною природою виявляються суперечливими. На прикладi понять «нео-романтизм», «нео^ризм», «нова автобiографiя», «нео- фантастика» вш демонструе, як префiкс нео- актуалiзуе поняття, а корiнь слова знов тягне його структурних моделей минулого. [10; с. 22-23]. Тут виникае питання: чи е можливим сприйняття «нового» литературного доробку як винахщ саме «нового» у лiтературi, або ж як рiзновид, нова комбша^я вже iснуючого лiтературного фонду? I, у такому разк чи спроможна критична думка вщшти вiд основоположной структуралютсько! схеми, та чи вийшла з не! сама лiтература?

Незважаючи на те, що лiтература все ще вбачаеться структуралютською критикою у рамках «л^ературно! юторп», вписуючи послщовнють напрямiв, течiй, шкiл та рухiв у лiнiйний, або одновимiрний шлях розвитку, де кожне нове л^ературне поколшня протиставляе себе попередньому завдяки Тхньому «новому», письменники ж, самi по собi, уникають будь-яких штамшв, ярликiв, шаблонiв та формул, так, якби це загрожувало !х творчому методу стандартними рамками та кошюванням. Натомють у них виокремлюються нова проблематика, новi форми та поява нових оповщальних iнстанцiй, з якою пов'язана поява ново! поетики оповд На вiдмiну навiть вiд передуючо! л^ературно! доби постмодернiзму, яка фунтувалася на впевненому досвiдi та свщомост^ нова ера постае як досвщ невизначеностi, який стае невiд'емною складовою «ново!» поетики. Займаючись дослщженням цього феномену, Д. Вiар, Ж.- П. Ршар, П. Журд, Ж.-Л. Моро [10] та iншi сучаснi теоретики одностайно виокремлюють у цьому новому, а точыше «шшому» плинi наступн засади: розмиття родо-жанрових меж; пошук та тяжiння до похмурого, жахливого, його естетична репрезентацiя; протистояння та уникнення штамтв та шаблонiв; ризик створення складного, незрозумтого для читання; постiйний дiалог; спроба надання прозорост та писання дiйсного; дiалог тексту твору з наукою, з л^ературою минулого, повернення уваги до шстанцм «я», штертекстуальнють, але у ракурс сприйняття iснуючих творiв не як елемет1в едино! лтературно! юторп, приналежних до тенденцiй, рухiв та шкт, а як окремих незалежних витворiв мистецтва поза межами будь-яко! естетики, втьних для цитування, алюзiй, ремшюценцш, вiльно! iнтерпретацiТ, навiть коригування на свш лад, вiдхiд вiд лiричного монологiзму, вiд органiчного самовираження на користь

дiалогу, що самооргашзуеться та структуруеться, взаeмодiя велико! кiлькостi функцiональних стилiв.

Непщпадання сучасного лiтературного фонду у межi вже iснуючих тенденцiй та напрямiв спричиняе появу наступноТ проблеми, що полягае у пошуку назви вже описаного нового л^ературного явища. У пошуках назви були висунутi варiанти «нео-модершзму» або «сюрмодершзму» (М. Оже) [11], «другий модерн» (Н. Мшель) [11], «надсучасна л^ература» (М. Кайю) [11] та iн. Але найповшше цей лiтературний феномен розкривае та характеризуе термш „критичний вимисел" (fictions critiques), запропопонований М. Мажорано, М. Дамбр, А. Мюра-Брюнель та Ж.-Л. Потро [7], виходячи з того, що «нова» лггература е, по-перше, критичною: вона розглядае та оцшюе усе, що ш трапляеться, з чим вона стикаеться, що ТТ позбавляе будь-якого солiпсизму; по-друге, це л^ература «перехщна»: вона розглядае усе це не заради гри уяви та вигадки, але у пошуках конкретних бракуючих елемен^в, як послугували б Тй слiдами, документами, змютовними знаками, що потребують розшифрування; по-трете, и можна назвати «матерiальною» через ТТ вправне володiння матерiальними шструментами написання, якi слугують i об'ектом, i засобом його окреслення, а також форма оповд що розглядаеться тепер як матерiальнiсть змiсту; та через ТТ постiйний дiалог з iсторiею, лiтературною спадщиною, науками, вона е л^ературою дiалогiчною. А цей самий «вимисел» бтьше не може розглядатися як простий продукт уяви, лише як риторичне питання, часто з пояснювальною функ^ею, яке виникае на перетин уяви та рефлексп.

Якщо естетичною базою постмодернiстського напряму вважаеться мiнiмалiзм на рiвнi не сттьки форми твору, як у його буквальному розумшш не як звертання до «м^мального», а як «м^мальне звертання» до будь-чого, а модерызм спирався у цьому на максималютськ засади, то «новий» напрям, „критичний вимисел" об'еднуе у своТй естетиц обидва цi суперечливi напрями та повертаеться до традицп. Це поеднання тут базуеться на мiнiмiзацiТ форми, часо-просторових вимiрiв твору, спрощення його сприйняття з одного боку, та максимiзацiТ змютовного шару, розгортанн та збiльшеннi напруги iнтриги, складност образiв, неоднорiдностi та багатоаспектностi емоцшного тла.

Таким чином, пiдсумовуючи викладене вище, можна говорити, про:

- поступовий вщхщ вщ концепту постмодернiстськоТ ери у

сучасному л^ературному процесi;

- появу нових тенденцп, що формують ютотно новий лiтературний напрям, також спрямований на дослщження та осмислення «юнуючого сьогодення», не вдаючись до осмисленого раыше iсторико-лiтературного фонду;

- пошук ново!', точнiше «шшо!» парадигми творчосп, виходячи з виокремлених характерних рис нового л^ературного напряму;

- недостатнють iнструментарiю для бiльш детальншого аналiзу сучасного лiтературного фонду для теоретизацп нових феноменiв.

У подальшому науковому пошуку слiд провести детальний аналiз творiв сучасних письменникiв для вщстеження закономiрностей та функцiонування «ново!» парадигми у рамках шдивщуального творчого методу автора.

Лггература

1. Баррi П. Вступ до теорп' : лiтературознавство i культурологiя / П. Бар^ / К. : Смолоскип, 2008. - 360 с.

2. Кристева Ю. Разрушение поэтики // Французская семиотика : От структурализма к постструктурализму / Пер. с фр. и вступ. ст. Г.К. Косикова / Ю. Кристева - М. : Прогресс, 2000. — 536 с.

3. Ильин И. Постструктурализм, деконструктивизм, постмодернизм / И. Ильин / М. : Интрада, 1996. - 256 с.

4. Руднев В. П. Словарь культуры ХХ века. / В. П. Руднев / М. : Аграф, 1997. - 384 с.

5. Тойнби А. Дж. Постижение истории : Сборник / Пер. с англ. Е. Д. Жаркова / А. Тойнби / М. : Рольф, 2001. — 640 с.

6. Auerbach E. Mimesis. La Représentation de la Rйalitй dans la Littàrature Occidentale / E. Auerbach /—P. : Gallimard, 1968. — 559 p.

7. Blanckeman B. Le Roman Franзais au Tournant du XXI Srncle / B. Blanckeman, A. Mura-Brunel, M. Dambre. — P. : Presses de la Sorbonne Nouvelle, 2004.—590 р.

8. Blanckeman B. Le Roman Franзais Aujourd'hui У Transformations, Perceptions, Mythologies./ B. Blanckeman / P. У Prétexte, 2004.—123p.

9. Le Roman Franзais Contemporain / M., Proguidis L., J.-P Salgas., D. Viart. — P. : Ministre des Affaires Etrangles -adpf., 2002. — 174 p.

10. Guth A. Un Eurc^en, Penseur et Po^e Allemand en Qui<te de Totalité 1881 - 1969./ A. Guth, P. Rudolf. — P. : Paris Йditeur, 1973. - 795 p.

11. Lyotard J.-F. La Condition Postmoderne. Rapport sur le Savoir

/ J.-F. Lyotard / P. : Les Editions de Minuit,1979. - 128 p.