CC BY
21Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского Серия «Филология. Социальные коммуникации» Том 25 (64) № 4. Часть 1. С.343-349.
УДК 821.162.1.0
Л^ературна спадщина Яна Каспровича в рецепцп 1вана Франка
Савчук (Урсу) Г. Ю.
1нститут ф'тологп Кивського нацонального yHieepcumemy '¡мен Тараса Шевченка, м. Кив, Украна
У cmammi йдеться про творчкть Яна Каспровича, розглянут1 знаковi подИ' його лтературного шляху, вiдзначенi напрацювання поета-перекладача дотичн з фран-ювськими розвiдками в цариш "сонетярства". Проаналiзовано лтературну спад-щину Я. Каспровича в рецепцИ' I. Франка.
Ключовi слова: I. Франко, Я. Каспрович, свтогляд, "сонетярство", творчiсть.
Передмовою до мое! статп е розвщка Валерiя Коршйчука «Перехресш стежки 1вана Франка i Яна Каспровича (типолопя творчостф», де bíh влучно визначив лтературну систему координат в, якш перебували 1.Франко i Я.Каспрович: «В юторда украшсько-польських культурних взаемин оргашчно вплелися «перехреснi стежки» Тараса Шевченка та Брошслава Залеського i Сигизмунда Сераковського, Пантелеймона Кулша i Мiхала Грабовського, Павла Грабовського i Брошслава Серошевсько-го. Безперечно, у цей типолопчний ряд можна поставити iмена 1вана Франка i Яна Каспровича, стосунки яких виходили за меж звичайно! приязнi. Це була ушкально близька за своею долею, свтобаченням, естетичною свiдомiстю мистецька пара, що репрезентувала новi обрп у лтературах обох слов'янських народiв. «Цший ряд фактiв з !хнього життя, - пiдкреслював В. Щурат, - вабить до того, щоб !х порiвнювати мiж собою» [1, с.345]. Справдi, обидва письменники вийшли з «хлопського загону», у молодi лта захоплювалися соцiалiстичною доктриною, щиро повiрили у новiтне «царство боже», перекладали Капiтал Маркса, знаходили однодумцiв у «проскрибованих» товариствах «Друга» i «Пацифша», а за полiтичнi переконання зазнавали тюремних переслiдувань. Обом !м довелося власними силами вибиратися з сощального дна, закшчувати перерванi унiверситетськi студи, а згодом й досягати докторських ступешв. Тож «nic dziwnego, - як вщзначае М. Купльовський, - ze ana-logiczne perypetie zyciowe podczas przypadkowego spotkania staj^. si^ pocz^tkiem ich zblizenia nie tylko towarzyskiego, ale i twórczego» [2, c.18]. Саме тому, напередоднi святкування дня народження «титана працi» - 1вана Франка, варто вiдзначити його постать на rai взаемозбагачення украшсько-польських взаемин на зламi столiть. По-стать Я.Каспровича стала «повштовхом до дп, бажанням додати мiцностi, духу, сили в мистещи, енергп в житп», а особистiсть 1.Франка тдкреслював Г.Конрад е багато-культурною: «Франко працював цiле життя в етногенез^ де перехрещувалися, проникали i взаемно збагачувалися паростки культури польсько!, укра1нсько1 i европей-сько!. Таке становище спричинило в ньому переконання, що елементи нащональш i штернащональш не мають мiж собою суперечностей» [3, с.8]. Мета статтi - про-аналiзувати лiтературну спадщину Я. Каспровича в рецепцп I. Франка.
Отже, особистост 1вана Франка та Яна Каспровича у свiтоглядi осучаснення польсько-укра!нських вщносин е цiкавим явищем в лтературознавств^ Вивчення творчостi польського поета - ^зь призму свiтобачення 1вана Франка е актуальним i сьогоднi, бо дозволить збагатити новими дослщженням лтературну спадщину Я.Каспровича вiд символiки в поези романтизму до еволюци рiзних лiтературних течiй. Сучасники називали Я.Каспровича наступною сiнтагмою понять: «ствцем пригноблених та неiмущих», «селянським богатирем» та «поетом сумлшня» [4, с.7].
Ян Каспрович i 1ван Франко - ушкально близька за своею долею, свтобаченням, естетичною свiдомiстю мистецька пара, що репрезентувала новi обри у лтературах обох слов'янських народiв. Важко уявити собi культурне та громадське життя лтературно! Галичини, саме Львову кшця XIX столiття без згадки про дiяльнiсть перекладача, поета, лтературознавця та драматурга Яна Каспровича.
Починаючи з 1888 р. вiн постшно присутнiй в культурному життi мюта: спочатку як перекладач, журналiст, поим, як професор кафедри порiвняльного лтературознавства, а в 1921 р. вже як ректор Львiвського унiверситету. Свщоцтвом вагомо! ролi письменника в лiтературi свого часу стала увага до його творчосп вщомо! особистостi - 1.Франка. До речi, саме творча спадщина Яна Каспровича вiдображена в багатьох рецензiях, статтях та критичних працях 1вана Франка.
У ичш 1889 р. на запрошення видавця газети «Кур'еру Львiвського» Б.Вислоуха Ян Каспрович пере!жджае до Львова, де в редакци часопису вперше вщбулась зустрiч з 1ваном Франком, який вже другу зиму тдробляв у сусадв.
В той час, як вщзначав 1.Франко «польська поезiя знаходиться на роздорiжжi», «шляхетська стихiя вщходила у минуле з недовiрою до народу вважаючи його зборищем створшь темних i грязних», «вiдчувався подих нового св^у - самобутнього, рщного i повного сил» [5, с.351].
Взаемна симпатiя, що швидко виникла мiж письменниками, невдовзi переросла у щиру довголiтню дружбу. Новий сшвроб^ник з «Молодо! Польщi» в «Львiвському кур'ерi» ввiйшов до вузького кола найближчих друзiв укра!нського поета; мандруе з ним «шхотою» по примюьких селах, вiдвiдуе родинне гнiздо у Нагуевичах, тримае до хреста його первютка Андрiя, не раз згадуе про свого приятеля у листах до наречено! Ядвии Гансовсько!. Вщчувши душевну спорiдненiсть приятеля вiн надалi зазначив в однiй iз праць: «Зрозумiло, що дiйсно народнi мелоди можуть зазвучати в польськiй поези, як i в iншiй лтератур^ лише коли вони виростуть шд християнським дахом. Нам здаеться, що саме Каспровича ми можемо привтати, як нову зiрку, яка шдноситься на горизонтi польсько! лiтератури» [6, с.240].
Зазначаеться, що переклади Я.Каспровича, «плодовитого поета» (особливо iз улюбленого !м Шеллi), з'явилися вже в тогочасних журналах, а також окремими виданнями, була видана збiрка вiршiв «Бiблiотекою Мрувки», та таким чином поет вже мав певну частину читачiв.
Усi переклади Я.Каспровича бшьшою чи меншою мiрою - варiанти його оригiнально! творчостi: вони доповнювали збiрку або контрастувалися з нею. Ситуащя керувала ним: динамiзував переклад у момент, коли змют надихав, пiдсилюючи слабкi сторони оригiналу. I навпаки, коли змют не зворушував, його мова ставала канцелярською, з елементами сшьсько! говiрки. Щиростi у творчосп вдавати не мiг. Не ми i привласнювати чужих думок. Якби був гнучюшим, не шанував понад усе авторство чужих думок, мав би значно менше недолшв. Ян Бергер, вважав, це своерщним трагiзмом Яна Каспровича. Мистецтво перекладу з вшом шлiфуеться, до вищих критерi!в художностi. Наприклад, раннiй переклад «Дона Карлоса» Шiллера перевершив досконалютю пiзнiшi переклади. Загалом спостерiгаеться неоднозначнють в оцiнцi перекладiв Яна Каспровича. Одш стверджують, що позицiя його перекладiв у польському лiтературознавствi стабшьна, наводячи для прикладу
переклади П.Шеллi «Ода до Захiдного в^ру», Д.Байрона «Чайльд Гарольд», переклади В.Шекстра, Гете «Прометей», Ф.Шiллера «Дон Карлос», Ф.Нщше «Ранкова зоря», яю не мають у польськiй перекладнш лiтератyрi кращих аналогiв. Iншi вважають, що його стилiстичнi манери, «разкта в оригiнальнiй поезiï», у перекладах перешкоджають набагато бiльше, ще й тому, що вживав ïx, незважаючи на епоху та iндивiдyальнiсть автора, що вщповщшсть оригiналy повинна бути бшьшою, i переконують, що в основнш масi його перекладацький спадок мертвий, тобто не використовуеться. Проте, вс однозначно визнають неоцiненне значення перекладацькоï дiяльностi поета свого часу у представленш польському читачевi визначних явищ европейськоï лiтератyри всix чаав i народiв. Переклади Яна Каспровича потребують ще вникливого i докyменталiзованого вивчення, аби бути надежно оцшеними. Все ж з особливим пафосом найвдалше вiн переклав «Оду до Захщного вiтрy» - це був дшсно автентичний Ф.Шеллi. I все ж пальму першосн з помiж кращих Я.Каспрович вiддавав Д.Байрону, дух якого, вважав був найдосконалшим i надто вiдрiзнявся вiд середовища, призначеного йому творцем. Як зазначав 1.Франко: «...для iндивiдyаль-ноï творчостi поета вщкриваегься широке поле, i ш про якийсь рабський переказ оришалу не може бути й мови» [5, с.350].
Так, ще на шкшьнш лавi ^вш написав першi вiршi нiмецькою мовою. Серед перекладiв, що збереглися, Й.В.Гете «Iфiгенiя в Тавриди», «Торкватто Тассо», фрагменти «Фауста», драма «Прометей», Ф.Шшлер «Розбiйники», «Димитрш», Ф.Грiльпарцер «Лихо бреxyновi», Ф.Хеббель «Пг i його перстень» (фрагмент) та ш.
Коли на початку шчня 1889 року приятель дебютував збiркою «Поезiï», що вийшла у Львов^ то 1.Франко надрукував в «Kurierze» простору рецензiю i став одним iз перших дослiдникiв творчостi свого польського побратима.
Поетична збiрка вiбрала в себе 125 вiршiв, об'еднаних в окремi тематичнi цикли, з яких найбiльш значним е цикл соненв з «Хати». Навколо циклу розгорнулася дискушя в польськiй публщистищ, а 1.Франко, оцiнюючи поетичний дебют Каспровича, нара-зi порiвняв його з Т.Шевченком. Соцiадьно-критична i, зокрема, селянська тема була одшею з ведучих в творчосп Я.Каспровича початку 90-х роюв. Вона повною мiрою проявилася в поетичнiй збiрцi «З селянсько1' ниви» i в драмi «Кiнець свiтy».
З 1889 по 1900 рр. Я.Каспрович працював в редакци газети «Львiвський кур'ер», яка була нсно пов'язана з демократичним рухом. В цей час вш написав поему «Христос», яка пройнята бунтарським духом. 1з-за свое1' антиклерикально!' спрямованосн поема була вилучена i заборонена австршською цензурою. У цен^ поеми - конфлiкт мiж Христом i Люцифером, яю символiзyють в щейнш концепцiï твору добро i зло. «Пересказ таких мест, их модернизация, а чаще всего разбавление их водой, и «украшательство, без какой либо идеи», - так критично оцшюе 1.Франко бiблiйнi мотиви приятеля [5, с.353].
Слщ вщзначити, що перюд працi поета в «Львiвськомy кyр'ерi» (1889-1900) принiс велик змiни в особисте жиггi так i у творчють. Пiсля дебютованоï збiрки Я.Каспровича «Поезiï», в 1888 рощ, почали з'являтись i iншi його визначш працi: поема «Христос» (1890р.), «Кохання» (1895р.), «Кущ дикоï троянди» (1898р.), а також драма «Бунт Наполеона» (1899р.) та шшь
Вiршi його пройнятi тим духом iдеалiзмy, тим гарячим подихом до прогресу, любовi i братерства, без котрих немае поези в сучасному значеш слова: вони пройнян тим духом, якому властиво бути господарем у всш сучаснш европейскiй поези. З часом таю вщгуки стануть ще гострiшими, однак, Каспрович не гшвався за неï i розyмiв приятельську критику. «_цей облiк, не монол^ний, суттево ще не достатньо сформований», «поет не зразу знайшов дорогу, найбiльш вдалу його таланту», «... дорогу, котру вш повинен пройти и залишити», «.романтичне ганчiр'я..., як грубий анаxронiзм в поези Каспровича» [5, с.357].
1.Франко констатуе: «не сповнилися надiï, як i дехто (i я в tîm числi) покладав на Я.Каспровича, як на сшвака enoneï хлопського життя» [5, с.356].
Такi франкiвськi роздуми про перший перюд поетичноï дiяльностi Я.Каспровича.
Варто зазначити, що та свтоглядна й духовна сув'язь, спорщнешсть життевих колiзiй, близькiсть естетичних почутпв i емоцiй проявилися насамперед у лiричнiй творчостi, де помiтнi не ильки iдейно-тематичнi паралелi, спiльнi мотиви, але й характерна типолопя образного мислення, поетики обох письменниюв.
Натомють, бачимо, що 1ван Франко намагаеться в своïх працях надати дружню оцiнку творчiй дiяльностi Яна Каспровича, як перекладача i ощнити «пробу пера» -поета, як критик.
«Молодечий романтизм» Яна Каспровича вже проявляеться перших тенденцiйно закроених збiрках «З вершин i низин» (1887) та «Поези» (1889) виходять з одних i тих же щеолопчних, а зрештою й методолопчних систем: соцiальноï утопiï, селянського радикалiзму, вiдкритого демократизму, позитивiстськоï та реалютично1' естетики з елементами натуралiзму. Особливе мюце в обох книгах займають цикли «Галицькi образки» i «Z chalupy».Особливовисокоï художньо1' майстерностi досягли поети в «сонетних» працях.
У семютичному просторi збiрки «З вершин i низин» 1.Франко вiдводив особливу роль циклу «Тюремш сонети», розглядаючи ïx як важливий складник цiеï лiричноï книги, в якiй прагнув виповюти себе й увесь свiт: поета-пророка, Спасителя, юторичну i сучасну парадигму буття Украши з ïï проблемами, свтовщчуттям, народностям, розмаггтям людських думок i почутпв. Иого лiричнi суб'екти, виголошуючи монологи чи дiалоги, розмiрковують уголос, про складну реальнiсть, погляди, «фшософда серця».
В циклi «Тюремш сонети» (46 поезш), що був створений мiж 7 вересня i 4 жовтня 1889 року у львiвськiй в'язнищ - пiсля третього арешту поета, обурений поет антигуманшстю свiту, надав пафосу тюремним сонетам, виразний публщистичний та лiричний струмшь. 1.Франко змальовуе натуралiстичнi картини тюремного побуту, образи в'язнiв та тюремниюв, що переростають в узагальнений образ полщшно-колонiальноï «тюрми народiв».
Польський же поет сво1' вiршi написав у вроцлавськш в'язницi, де перебував з вересня 1887 р. по травень 1888 р. за участь у сощалютичному рус шмецько1' молодi i, вiдповiдно, результатом його творчють стае також «сонетярство», що за 1.Франком трактуеться: «... прямим результатом пробудження його самошзнання до поетичного становлення» [6, с.245].
Вже перший побiжний погляд на обидва цикли засвщчуе ïx генетичну спiльнiсть, аналопчшсть лiричного переживання. Цiлком можливо, що саме вроцлавсью невольничi сонети наштовхнули 1.Франка на думку про власний, окреслений строгим контуром середньовiчного канону, «тюремний щоденник».
Cонетнi iсторiï, Каспровича хоч i не творять едино1' сюжетно1' лiнiï, проте, зiтканi з рiзниx трагiчниx фактiв, сплiтаються в суцшьний клубок людських змагань i трущв, документальну xронiку, переживань i пристрастей. Иого персонаж «Z chalupy» не вiдразу попадають в екстремальш ситуацiï, вони живуть iлюзiями, сподiваннями на кращi часи, однак сувора правда сшьських буднiв кидае 1'х у безжалiсний вир безуспiшноï боротьби за юнування. «Гинучий свiт», приречений на вимирання, постае також зi сторiнок iншиx циклiв i збiрок: «По селах», «До Бразилiï», «Спомини», «Obrazki z natury», «Z chlopskiego zagonu», «Obrazy», gawçdy, opowiadania. У тих моторошних documents humains (людських документах) з вщдалених у простор^ але близьких спiльною недолею шдпрських та куявських околиць проявляються схож1 ситуацiï, сцени, аналогiчнi життевi випадки, подiбнi настрох, вчинки, вiддзеркалюються «охилеш, нужденнi, голоднi й xолоднi» постап галицьких i познанських бiдакiв.
Обидва поети вiдчутно показали трагiчну дисгармонiю в життi людини i природи, людини i суспiльства. Змальовуючи «сво!х братiв i своякiв у селянському капкаш», обидва поети видобувають з мистецько! палiтри чорно-бiлi барви, що задокументовують мовою вiршiв людську недолю, страждання, злиднi, безпросвiтне горе, розпач i безнадiю.
Невiльничi сонети Я.Каспровича е бiльш суб'eктивнi в моделюванш внутрiшнього свiту людини. Образ тюрми служить насамперед тлом, на якому вiдсвiчуються особистi страждання поета-в'язня, який використовуе подекуди i традицшну казематну атрибутику. Правда, у польському цикл вiдсутнiй единий авторський задум, а сценарш подiй складаеться з окремих фрагменив лiричного переживання, тобто як таково! цшсносп твору немае. Однак, з таких еклектичних уламюв утворюеться моза!чна картина тюремного побуту, визрiвае образ нескореного людського духу. Тут художш перцепцп обох письменниюв збiгаються аж до прямих ремшюценцш, до iдентичного вiдчуття власно! недоль
Жорстоке, гнобливе, негуманне ставлення до людини за гратами лише озлоблюе 11, поглиблюе антисуспшьш настро!, спонукаючи до нових протиправних дiй: «сей шлях важкий - чи до добра прямуе?».
Але найбшьших мук в неволi зазнае гордий i незалежний дух лiричного героя: «неначе риба в сiтi, мiй вольний дух в тюних тих стшах б'еться». Виникае питання, отже хто винен у бунт поета-громадянина, переслщуванш його за вiльнодумство, за пол^ичш переконання? 1.Франко i Я.Каспрович шукають вiдповiдi у лукавствi та шдступносп системи, «що чоловiка пха на путь непутний». «Не в серщ людськiм зло! А зла основа - Се глупота й то та мщна будова, що здвигнена людьми i !х же губить», - вважае герой «Тюремних сонепв».
Можливо, й тому загострене вщчуття особисто! й народно! недолi сублiмувалося саме у сонетних «щоденниках», як у 80-х роках стають, до реч^ характерним явищем для шдневшьних слов'янських лiтератур.
Безперечно, новаторським була дискурсивна практика 1.Франка та Я.Каспровича в жанрi сонету. Зокрема, оргашчно, з нацiональним пiдтекстом, поезiя мала класичну письмову форму, багатогранний змют, вдосконалювалася канонiчна сонетна строфа, вдосконалюваласявитончешсть сонета. Основна семантична ознака - орiентацiя на взаемопроникнення «особистого» та «загального»; у цьому полягала незвичнють сонетного лiризму побратимiв. Але незважаючи на рiзножанровi структури -вiршованi оповiдання у 1.Франка та сонети у Я.Каспровича !х поеднуе новелютична напруга з обов'язковим драматичним кшцем.
1.Франко витворив власне укра!нську модифшащю сонета, прикметну не формою, а змютовою наповненiстю i реалiстичнiстю поетики.Франковий сонет перекував сам мюце i час творення поезi! цього жанру.
Принапдно вiдзначити, що значне мюце в творчосп Я.Каспровича пiсля 90-х зно-ву зайняла перекладацька i лiтературно-критична дiяльнiсть. Вiн писав дослщження про польських поетiв, робив численш переклади з англiйсько! i антично! поезй. Поетичну творчiсть Я.Каспровича «пороншського» перiоду вiдкривають вiршованi збiрки «Балада про соняшник» (1908) i «МитЬ> (1911), фiлософсько-символiчнi роздуми поета над життям, а також iмпресiонiстське зображення картин природи.
Пiд час Першо! свiтово! вiйни, за зиму 1914-1915 роюв, переклав усього Еврипiда, хоч його шхто не квапив. Цьому передували переклади 1904 року драми сатирiв Евритда «Кiклоп», фрагменти Бакхша i Гомера. Коли працював над творами Есхша, обкладався англiйськими, шмецькими, французькими перекладами, не звертаючись до Есхша в оригшаль Жартуючи, називав Есхша сво!м iдолом, який охороняе його вночi, а вранцi розповщае, як гарцюють на полицях книжки з його бiблiотеки, i жалiеться, що вiн вiдкладае переклади його творiв задля написання власних.
У 1916 рощ з'явилася нова поетична збiрка Я.Каспровича «Книга жебракiв», яка стала видною i популярною пiсля «Пмшв» книгою поета. Ця збiрка, передуем, знаменита тим, що тут Я.Каспрович знову обертаеться до мотивiв свое! ранньо! лiрики i, таким чином, значною мiрою вiдступае вiд штамтв «младопольського» модернiзму. Головними мотивами книги стали мотиви еднання людини з природою, дитячi спогади, а також трапчш мотиви, наявнi враженнями Першо! свiтово! вiйни. Остання поетична збiрка Я.Каспровича «Мiй свiт» вийшов в 1926 рощ. До нього увшшли вiршi, стилiзованi у дусi народних уральських тсень.
Погляд на життя в них свiдомо обмежений поняттями i представленнями простих людей, жителiв Татр. Поет розповiдае про своерщнють побуту, звича!в, обрядiв i вiрувань горцiв, використовуючи при цьому численш елементи гуральського фольклору i мiсцевi дiалектнi форми.
Висновки. Пiдсумовуючи вищевикладене, потрiбно вiддати належне Я. Каспровичу
- поету, драматургу, фiлософу, державному дiячевi, а також оцiнюемо Я. Каспровича
- перекладача, котрий збагатив польську лтературу перекладами творiв рiзних епох, мов, стилiв близько вюмдесяти авторiв. Як перекладачем в освт ним зацiкавились передусiм знавцi-лiтератори зарубiжжя, коли вiн став вiдомим поетом, одним з «найталановинших, таких, що справдi вносять щось нове в польську поезда» [5, с.360].
У творчосп письменника 1ван Франко видiляв три фази: полпико-фшософську, реалiстичну та неоромантично-католицьку. Критик зазначае, що прикмети кожно! фази постiйно присутнi в творчосп Яна Каспровича: «в кожнiй фазi якась одна прикмета розвиваеться вшьшше i покривае собою, приглушуе шшЬ> [5, с.362].
Ян Каспрович прагнув пiзнати i вiдтворити рiзнi стил^ наснагу якому надали твори тих письменниюв, якi «силою свого духу, свое! уяви, свого розуму змогли порщнитись з абсолютом, яю свое мистецтво вщокремили вiд того, що в житп е тимчасовим i випадковим, а натомiсть донести до сфери вiчностi».
«Репетицiя бiблiографi!» - саме те видання, 1929 року, куди увшшов викладацький доробок i залишилось, як поетичний спадок поета - перекладача. Вш надав сво!м перекладам велике значення i убачав у перекладацькш дiяльностi просвiтницьку мюда Таким чином, Ян Каспрович, вщдавши «працю свого, тому простому народовЬ» зобразив рiзку, документально достовiрну поезда на селянсью теми, зiгрiту теплим авторським чуттям, пропущену крiзь призму особисто! творчо! iндивiдуальностi, котра прозвучала як гшвне оскарження соцiально! несправедливости грiзний протест на нелюдськi, суспшьш вiдносини.
Так, саме франкiвськi розвщки найбiльше розкрили творчiсть польського побратима та привели його свтоглядну позищю до тих вершин розумiння i пiзнання самого себе, залишилийого в аналiзi та критицi, що саме Ян Каспрович - людина часу, що дасть польськш культурi «нове зарево на свганку» лiтературних зленв «молодо! Польщi».
«Загальновизнаними головними чинниками творчосп е два елементи: емощ! та штелект, почуття i думки, серце i розум. Iндивiдуальнiсть творця, його характер регулюють !х сшвдда, i саме гармонiя цих двох починань, - тобто повне панування волi творця над якими дае твори, що стають класикою нащонально! та свтово! культури, а творщ - классиками» [7, с.110].
Яну Каспровичу це вдалося завдяки концентраци уваги на двох проблематичних елементах буття: якостi асимiльованих цiнностей i способу !х асимiляцi!. Якщо для багатьох асимшящя означала стати жертвою впливу культури, то для Яна Каспровича такий екстенсивний характер культури був неприйнятним. Вш протиставив йому шший - iнтенсивний. Суб'ект у сво!й дiяльностi, на його думку, повинен керуватися в основному фундаментальним досвщом.
Ян Каспрович дiйсно залишив в спадщинi напрацювання з ycix лггературних течiй свого часу, збагатив польську лтературу, i став надбанням свггово! класики.
В ютори лiтератyри Я.Каспрович залишаеться насамперед як поет, котрий проторував у польськш поези новi стежки, ввiв новi мотиви, барви та близький до фольклору словник.
Майстер свого художнього слова, вш вдався до найрiзноманiтнiших поетичних форм i розмiрiв; розробив тонiчне вiршyвання, збагатив польський вiрш виразнiстю, свободою поетичного висловлювання.
Иого творчiсть на тлi кiлькох лтературних поколiнь, не випадково, стала живою шюстращею процесу розвитку польсько! лтератури вiд постромантичних традицiй, через непоетичну поезiю позитивiзмy, натyралiзмy, аж до наростання символiчних i експресiонiстичних тенденцш.
Феноменальна особиста i творча сшвпраця 1.Франка та Я.Каспровича на порозi вiкy служить яскравим прикладом цившзованого спiвжиття наших народiв. Обидва письменники стали предтечами нового мислення, нових традицш, ново! епохи в духовнш ютори незалежно! Укра!ни i незалежно! Польщi.
Список лiтератури
1. Щурат В. поез1я з1в'ялого листя // Вюник Льв1вського ушверситету. Сер1я фшолопч-на / Щурат В. - Льв1в, 2004.
2. M. Kuplowski, Iwan Franko jako krytyk literatury polskiej, Rzeszow, 1974.
3. Gorski Konrad - Jan Kasprowicz studia / Gorski Konrad, Panstwowy Instytut Wydawniczy Krakow - 1977.
4. Коршйчук В., 1ван Франко i Ян Каспрович / Коршйчук В., - Льв1в, 2001.
5. Франко И. Изобранные сочинения пер. под ред. М. Ф. Рыльского, т.5 / М.: -1951.
6. Франко I., Поез1я Яна Каспровича в: З1брання твор1в: у 50т., xXXVII - ввдгук на Po-ezje та 1.Я. Франко, Гинучому свиш1. Поези Я. Каспровича / Франко I. - К.: 1986.
7. Berger Jan. Przeklady Kasprowicza.Cz.1: Poezja niemiecka / Berger Jan, Poznan: 1948.
Савчук (Урсу) А. Ю. Литературное наследие Яна Каспровича в рецепции Ивана Франко // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия «Филология. Социальные коммуникации» - 2012. - Т.25 (64). - № 4. Часть 1. - С.343-349.
В этой статье речь идет о творчестве Яна Каспровича, рассмотрены знаковые события его литературного пути, отмечены наработки поэта-переводчика соприкасающиеся с франковскими разведками в области "написания сонетов". Проанализировано литературное наследие Я. Каспровича в рецепции И. Франко.
Ключевые слова: И. Франко, Я. Каспрович, мировоззрение, "написание сонетов", творчество.
H. Savchuk (Ursu) literary heritage of Y. Kasprowycha in reception I .Franko //
Uchenye zapiski Tavricheskogo Natsionalnogo Universiteta im. V.I. Vernadskogo. Series «Filology. Social communications». - 2012. - V.25 (64). - № 4. Part 1. - P. 343-349.
The article presents the works of Yan Kasprowych, considered landmark events of his literary path, marked achievements of the poet and translator of the tangent Frankivsk inquiry into "sonetyarstva". Analyzed literary heritage Y.Kasprowycha in reception I.Franko.
Keywords: I. Franko, Y. Kasprowych, outlook, "writing sonnets," creativity.
Поступила до редакци 29.09.2012 р.
