CC BY
97УДК: 821.161.2.03.09
Рева Л. Г.,
кандидат фтолопчних наук, науковий сглвроб^ник НацюнальноТ бiблiотеки УкраТни iM. В.1. Вернадського НАН УкраТни
максим рильський - досл1дник безц1нно1 i нетл1нноживо1 спадщини заруб1жно1 л1тератури
19 березня 2007 р. виповнилось би 112 ромв вщ дня народження видатного украТнського письменника, вченого, державного дiяча М.Т. Рильського.
Постiйну плiдну дослщницьку роботу творчостi поета i вченого проводить 1нститут лгтератури iменi Тараса Шевченка, 1нститут мистецтво-знавства, фольклору та етнографи iM. М. Т. Рильського, Державний лiтературно-меморiальний музей М. Т. Рильського. В 1983-1990 рр. вийшло двадцятитомне зiбрання творiв М. Рильського, куди увшшло майже все з його довгол^нього доробку, у тому чи^ твори, якi за життя письменника не видавалися, уперше опублiкована епiстолярна його спадщина.
Вiдомi монографiчнi дослiдження творчостi М. Т. Рильського -I. К. Бтодща «Поетична мова Максима Рильського» (1965), Г. Д. Вервеса «Максим Рильський у колi слов'янських пое^в» (1972), Л.М. Новиченка «Поетичний свiт Максима Рильського» (1980), С. А. Крижашвського «Максим Рильський» (1985), ктька книжок спогадiв та бiблiографiчних покажчикiв, а також числены статп, йому присвячеш, серед яких одна з найперших - О. I. Бiлецького «Творчють Максима Рильського».
Ми прагнули розглянути лише основы моменти творчого шляху письменника, пов'язаного з його малою батьювщиною - Житомирщиною.
Максим Рильський (1895-1964) все творче життя пам'ятав про своТ прабатьмвськ коренк Власне, вiн i не став би Рильським-класи-ком, якби не живильн коренi своеТ маленькоТ батькiвщини. Максим Тадейович школи цього не приховував.
Всi дослщники спадщини майстра неодмiнно вiдзначали цей спадкоемний момент. Кожен по-своему, та все ж однаково - до ви-тоюв: «Дорог спогади дитинства i юностi для М. Т. Рильського багать-ма нитками зв'язан з рiдним селом Романiвкою на Житомирщиш..., де красуня Унава, минувши зелен садки з мальовничими левадами, розливаеться в широкий став. Звщси родом була його мати. В Ромаывц
та и околицях майбутнiй письменник вперше побачив навколишнiй свiт через чарiвну природу рiдного краю, який, за влучним висловом А. Малишка, «до найменших рисочок увiходив до його свщомосп з шснею» [1].
В уах анналах культурологiчних дослiджень зазначено про Рильського майже з однаковою точнютю: «Як учений i критик вш багато зробив для осмислення юторп лiтератури та ТТ сучасного досвщу» [2]. Саме таким, шсля I. Франка та Лесi Украшки за обсягом колосаль-ного доробку, постае класик украТнськоТ та св^овоТ лiтератури М. Т. Рильський. За значний науковий внесок його обрано академком АН УРСР (1943) та АН СРСР (1958). ВЫ був головою правлшня Сптки письменнимв УкраТни (1943-1946), обирався з 1946 р. житомирянами п'ять разiв депутатом ВерховноТ Ради СРСР, протягом двадцяти ромв - директором 1нституту мистецтвознавства, фольклору та етно-графiТ АН УРСР. Був головою УкраТнського i Мiжнародного комiтетiв славю^в. Його твори були удостоенi високих державних нагород: ЛеншськоТ' премiТ (1960) - за книги «Троянди i виноград» та «Далек небосхили», ДержавноТ премiТ СРСР (1943; 1950) - за книги военних рош «Слово про рщну матiр», «Св^ла зброя», «Свiтова зоря» i за переклад «Пана Тадеуша» А. Мщкевича.
Максим Рильський народився у Киевi 19 березня 1895 р., але його дитинство пройшло в сел^ звщки походила його мати. Його батько, член «СтароТ громади», своТми поглядами схилявся до народ-ниш, виступав зi статтями на економiчнi та етнографiчнi теми. Про Т. Р. Рильського, батька поета, збереглися документи в архiвних фондах у чи^ матерiалiв секретних справ канцелярп КиТвського генерал-губернатора Васильчикова [3], який пропонував Тадея та Йосипа Розеславовичiв Рильських, студенев КиТвського унiверситету, за прищеплення ними селянам Бердичiвського пов^у «думок про рiвнiсть i комушзм» заслати до Казанi..
М. Коцюбинський у схвильованому листi до В. Гнатюка називае Тадея Рильського «надзвичайно талановитою людиною», а I. Франко написав пам'ят його теплий некролог, - пише М. Рильський у спога-дах «1з давнiх лп-».
«Рильський багато чим зобов'язаний у своему розвитку i вражен-ням дитинства, i впливу оточення, i впливу прочитаних книг» [4].
Свпх>гляд Максима Тадейовича формувався пiд впливом багатьох факторiв. Не лише дитинство, родина та оточення, але й тим, що у Киевi тривалий час вш мешкав на квартирах у батькових друзiв -родин композитора М. В. Лисенка та О. О. Русова, де в колi видатних дiячiв культури формувалася украТнська свщомють майбутнього
поета. Пзыше, у сво'й автобюграфп - поемi «Мандрiвка в молодють», М. Рильський напише про те, що музика назавжди з раннiх лп" мiцно увiйшла в його життя. Цьому сприяло й те, що серед його учителiв був брат вщомого композитора - Д. М. Ревуцький - словесник, який не лише прищеплював любов до рщного слова, але й мав хист прекрасного виконавця старовинних пюень i дум чаав козацько'' Укра'ни.
Нi 1905 -й рк, коли я, правда, був ще дитиною, нi роки реакци, н повсякчасне обертання серед альсько'' бщноти, нi книги, нi приятелi не помогли мен усталити твердий со^ально-пол^ичний свполяд... «Я, правда, не ттьки твердо усвiдомив уже за тих чаав, але й гостро, серцем вщчув со^альну несправедливiсть тодiшнього ладу, - але не бачив i не вмiв шукати виходу з того стану...», - писав М. Рильський у спогадах «1з давшх лю>.
Книга «На бтих островах» - перша збiрка юнацьких вiршiв поета. Острови - хмари, «з висоти яких поет-мрiйник спостер^ае не стiльки людське життя, сктьки життя власного, зраненого неподiленою любов'ю i наляканого реальною дiйснiстю серця» [5]. Книга тяжiе бiльше до романтизму, аыж символiзму. Вiдчуваеться вплив раннього Гейне - за мотивами й образами. Та все ж пошук себе, ютинного ви-разно проступае з його поезш.
Дещо подiбне, але з аналiзом творчост поета пiсля виходу книги вiршiв «На бiлих островах» (1910), читаемо i у С. А. Крижаывського: «Замилування рiдною природою, прагнення щастя i краси, повага до простого люду в наступне, досить складне, десятирiччя рятували поета вщ безщейносп» [6].
Вчився М. Рильський у приватнш гiмназií, директором яко'' був Володимир Науменко, голова Ки'всько'' укра'нсько'' «Громади» i редактор журналу «Киевская старина», з яко'' вiн зробив дорогоцшну скарбницю укра'нсько'' культури. В пмназп вiн був шанувальником не ттьки Достоевського, але й Мережковського: Звичайно, в поглядах страшенну мшанину Ми мали в т1 часи: в демократизм батьюв Я мережковщини вливав наполовину.
Та вже тодi глибоко полюбив я на все життя Шевченка, Пушкiна, Мiцкевича, «трьох найсвятiших мо'х учителiв, а з любов'ю до народно'' шсш я, здаеться, i вродився», - писав М. Рильський у спогадах «1з давых лiт». «Коли я називаю сво'ми лiтературними вчителями Шевченка, Пушкша i Мiцкевича, то не для того, щоб похвалитися, а для стверд-ження факту. Пушкшська яснють, пушкiнська простота завжди вабили мене, - навпъ тодi, коли я пщпадав пiд впливи, скаж1мо, французьких чи росшських символiстiв» [7].
1915 р. М. Рильський вступае до Ки'Твського ушверситету. Вiн устиг закшчити гiмназiю, побувати на медичному факультет уыверси-тету, перейти на юторично-фтолопчний, i, залишивши унiверситет, вступити на службу (в 1917 р. М. Рильський займав посаду «помiчника секретаря СквирськоТ продовольчоТ управи»), потiм -учителював. До кiнця 20-х ромв - у творчостi поета - перюд шукань.
Складний i суперечливий був шлях поета. Прекрасний майстер вiрша, поет з свiтлим i радiсним свiтосприйманням, митець з широким юто-рико-культурним кругозором... - вш певний час пiсля революцГТ стояв осторонь вщ ново'Т дiйсностi, - говорив про нього Л. Новиченко [8].
Збiрка, яка засвщчила появу видатного поета - книга «Пщ осшыми зорями» (1918 р., друге видання - 1926 р.). Поет захоплюеть-ся Гора^ем, iдеалом Г. Сковороди. Звертання до рщно'Т природи, яка в його творчосл набувае все бтьшо'Т конкретностi е ыби «запасним аеродромом» у молодого М. Рильського. В раншх вiршах Т'Т, конкрет-ностi, ще не було. Там були ^ти, птахи, б^ острови хмар на блакит-ному морi неба. Потiм з'являеться бта гречка, спiлi яблука, щука, цтий ряд образiв, навiяних спостерiганнями завзятого рибалки, гострим чуттям i зiркiстю мисливця. В екскурсiях поета в природу нема ычого романтичного: головне, що в нш полонить, - це законо-мiрнiсть ТТ явищ, розлитий у нш «дух життя», що переливаеться i в людську iстоту i наповнюе Т'Т здоров'ям i радiсною силою: За що я мушу сумувать? Я молодий, я жить бажаю...
Уся творчють М. Рильського 20-х рокiв аж до 1929 р., як зазначае С. Крижашвський, - «повтьний процес формування матерiалiстич-ного свiтогляду, перебореним суб'ективiзму i прагнення до синтезу, в посиленн нацiонального колориту - наближенн до класичних зразкiв i джерел народноТ творчостi» [9].
Клянусь тоб1, веселий св1те, Клянусь тоб1, мое дитя, Що буду жити, поки жити Мен1 дозволить дух життя.
Так входить реалiзм в пейзажну лiрику 20-х рокiв.
У всш величi талант М. Рильського розвинувся саме в 20-х роках, коли з невеликими перервами з'являються таю збiрки як «Синя далечшь» (1922), «Поеми» (1925), «^зь бурю i снiг» (1925), «Тринад-цята весна» (1926), «Гомш i вщгомш», «Де сходяться дороги» (1929).
Лiрика поета зростала на вершинних досягненнях укра'Тнсько'Т та свтово'Т поези, антично'' мiфологiТ'.
В другiй половинi 20-х рош продовжуеться еволюцiя М. Рильського як поета - гуманюта, що актившше звертаеться до змалювання
людини. Пронизан великою любов'ю до життя, людини, рщно! приро-ди, вони вщзначаються тонкими психологiчними спостереженнями, глибокими лiричними роздумами, правдивiстю образiв, орипналь-нiстю форми. Людина повинна вщчувати радiсть буття i брати все прекрасне вщ природи.
Художня система поета, за вас! eдностi и загальних стильових принципiв, демонструс в той же час рiзноманiтнiсть манер i стилютич-них розгалужень. «М. Рильський - поет миттсвого спалаху, стисло висловлено! лiричноl iмпресil^„, поет медитативний, сказати б, сонетний; майстер побутово-конкретного описового малюнка чи й цто! картини, часто осв^лено! щирою усмшкою» [10].
Найвизначнiшi риси поетичного ясновидшня Рильського 20-х рош, цiлком зрiлого майстра, були по™ через безплiднi («яловЬ) 30-50-i роки перенесет до чаав «"третього цвтння" - кiнець 50-х -початок 60-х ромв (найближчi тут паралелi до нашого поета iз слов'янських мищв - Д. Тадiянович, М. Фурнаджгёв, Б. Пастернак, Д. Максимович» [11].
Найяскравше талант М. Рильського з рiзноманiттям жанру i форм виявився в поетичнш лiрицi. «I якщо вже говорити про вершини Рильського, то вони в його штимнш лiрицi", - писав О. Гончар [12].
Все свос творче життя М. Рильський плщно працював як пере-кладач. У цш царинi йому належить одне з найпочесшших мiсць в украшськм л^ературк
Безвихiдь, пошуки iстин, якi, на жаль, втрачаються, по сутi, тупи-кова ситуацiя поета в УкраМ, призводить до того, що митець все часпше звертасться до перекладацько! дiяльностi, шукаючи в св^о-вш лiтературi те, чого бракувало в украшськм. Вiн ще не м^ повiрити, що тоталiтарна система, яка руйывною силою згортала все прогре-сивне напрацювання поета, загрозливою тшню поставала перед свободою творчостi митця, змушуючи його кривити душею, писати жалюгщш, монотонно страхiтливi «Я - син кражи Рад», «Хлопчення з розумними очима» тощо - не справжнього М. Рильського, не поета, не громадянина - а данина систему аби не чтали. Свого роду втеча вщ самого себе. Проте з цтковитою певнiстю, вщповщальнютю, вiддаючись i заглиблюючись повнiстю, живучи бтьше на паперi -вш був справжнiм iз перекладами. «Як i Тичина, як i Рильський... Ва вони були внутрiшньо зламан ще в роки терору; адже мусили вибирати: або - або»... [13].
Взiрцем перекладацько! майстерностi с його переклад «Пана Тадеуша» А. Мщкевича. М. Рильський ще на початку 20-х рош почав перекладати цей твiр, продовжуючи роботу до кшця свого життя.
Найголовшша його праця - «Пан Тадеуш», переклад яко' «являе собою таке велике досягнення, що... глибоке теоретичне осмислення його... потребуе спе^ального дослщження», - писав Г. Вервес [14]. Ця поема вважаеться енциклопедiею життя Польщi друго'' половини XVIII i перших десятилiть Х1Х ст. Сам М. Рильський, дослiджуючи творчiсть А. Мщкевича, зазначав: «Ю. Пшибось, сучасний польський поет, у передмовi до першого тому Нацiонального видання творiв Мiцкевича (Кракiв, 1949. - С. V), говорив, що "слово Мщкевича це насамперед голос мтюыв, це геро'Тчний заклик до боротьби"» [15]. «Не заперечуючи впливiв на свою творчють, Мiцкевич одначе уперто пщкреслюе зв'язок сво'х балад i романсiв з народною поезiею... Балада тзышого часу "Чати" мае пщзаголоовок «укра'Тнська балада"» [16]. В цш же статтi М. Рильський зiзнаеться, що «бувають поети, якi супроводять нас усе життя. Таким поетом був i е для мене Адам Мщкевич» [17]. «Блискучий переклад, але ж яка блискуча й першо-основа. Чи не вперше Мщкевич вщкриваеться менi в уай своТ'й величi. I так по-сучасному звучить», - пише О. Гончар [18].
Досконалi його переклади з французько'': вiд класики XVII ст. до поезш Верлена, зокрема: «Ернаш» В. Гюго, «Сiрано де Бержерак» Е. Ростана, «Орлеанська дiва» Вольтера та iн. З англшсько''' вiн переклав В. Шекспiра «Король Лiр», «Дванадцяту нiч», «Ромео та Джульетту», сонети; з росшсько''' - О. Пушкша «eвгенiй Онегiн» та ш.
М. Рильський був послщовним у виборi творiв для перекладу. Його приваблювали письменники, внутрiшньо близью йому чи то за тематикою, чи то характером обдарування, чи особливютю свпх>вщчуття. 1з болгарських пое^в його зацiкавив Христо Ботев своею революцшною, сповненою народних iнтонацiй поезiею; iз чеських -Святоплук Чех своею проповщдю загальнослов'янського братання; з польсько' - окрiм А. Мщкевича, Ю. Словацький...
Природа Житомирщини, украшська народна творчiсть, головне, пiсня - постшно присутнi в творчостi майстра. Так само укра'нське тло, навпъ i опосередковане - невiд'емний атрибут у численних перекладах М. Рильського. I тут - не важливо - ^алшських, шмецьких чи шших авторiв. У кiлькiсному вщношенш його переклади - це бтьша частина творчого доробку. Вiн збагатив украшську лiтературу прекрасними перекладами класиш i сучасних митцiв лiтератури.
Особливо цкавило поета «Слово о полку Iгоревiм», при перекладi якого М. Рильський «радив орiентуватися на фольклора розмiри, по можливостi, зберiгати стиль пам'ятки - цих правил вш дотримувався й сам» [19]. Максимальне наближення до орипналу, як за змютом, так i за стилем. Його переклад вiдзначаеться пластикою слова,
точнютю передачi найрiзноманiтнiших вiдтiнкiв настрою, заверше-нiстю образiв i картин, - вщзначае М. Бондар. I все це - у нерозрив-ному зв'язеу з природою. Причому не на и тлi, а як ешзод життя природи. Згадаймо втечу князя 1горя з половецького полону: А 1гор - князь поскочив горностаем М1ж очерети висок1, Бтим гоголем на воду полинув. 1спав же в1н на коня бистрого Ще й помчався вовком- ароманцем До лугу донецького, Ще й полет1в ясним соколом, Гуси-лебед1 в туман сизому На п1дживок соб1 забиваючи.
Критика вiдзначае: «Слово о полку Iгоревiм» за виданням 1800 р. у перекладi М. Рильського (1938) - «належить до найкращих перекладiв "Слова" ХХ ст.» [20].
В 1952 р. вийшло повыше видання «Слова», з фотокотею першо-друку "Слова", прозовий переклад М. К. Грунського, вiршовий -М. Рильського, коментар та шслямова - С. Маслова [21].
Л. Новиченко, послщовний дослщник творчостi М. Рильського, не зм^ протистояти систему констатував, що той «був поетом новоТ со^ал^ичноТ УкраТни», створивши «з такою силою, силою полум'яно-го громадянського гшву i разом з тим особистоТ сповiдi» вiрш «Я -син КраТни Рад» [22]. Та й вш не зм^ приховати того, що, власне, зветься справжшм, i, говорячи в кращих тради^ях соцiалiстичного реалiзму за «справдшнього» Рильського, в тому числi, i за «пiзнього» Рильського, коли вже боятися особливого було шчого, коли багато що було зроблено, а головне - iм'я спрацьовувало як вагомий фактор, Л. Новиченко писав: «Рильський - оптимют i життелюб, але його оптимiзм чесно вироблений i виборений у постiйнiй прац душi, у подоланнi життевих дисонанав, i вiн аж нiяк не виключае драматичних колiзiй духу» [23].
Постшш роздуми поета про роль митця у сусптьств^ про саму поезш як служницю прекрасного, про мистецтво, духовну культуру, гумашзацш сусптьства, про час та його мюце у житт кожноТ людини, про вiчнiсть як плин часу тощо - фтософськ мотиви постiйно присутн у творчостi М. Рильського особливо на схилi лiт. Досвiд поета-нео-класика? Досвiд поета-класика? Та все ж лiрика його - безумовно свп"ла. Вона - прекрасна. Без тУ зубожiння душi, яка е безсмертною. М. Рильський був одним iз тих, хто утвердив в украТнськш поезп класичний вiрш, зокрема, сонети, октави, терцини. Своею творчютю вiн вiдстоював право на життя сонета i октави, ямба i дзвiнкоТ рими.
Навпъ в осен не бачить Рильський тютчевського «ущерба, изнеможения и кроткой улыбки увядания», - а те саме виявлення вiчно творчоТ сили, яка, зiбравши плоди, перейде на зимовий вщпочинок, щоб по™ вiддатися творчому буянню весни», - п^^чав О. Бiлецький [24].1 тут - знову присутн (як завжди) живильнi сили витокiв - з народного, з давньоруського епосу, етносу, з того, з чим завжди жив i був немислимим без того, що е справжшм, великий син УкраТни -М. Рильський. Маеться на увазi також до того i впливи творчост Тараса Шевченка, 1вана Франка, Лесi УкраТнки, Олександра Пушкiна, Адама Мiцкевича та багатьох шших майстрiв слова, сила слова яких стала для Максима Тадейовича своерщною Бiблiею. «Велик поети -завжди сучасники для нових поколшь, як щоразу вiдкривають у них нове, суголосне своТй доб» - писав М. Рильський [25]. Чи не про себе? Коли тривоги життьовоТ Тебе охопить в1тер злий, По вшця сили трудовоТ У серце стомлене налий, Нехай не вие самотина, Як чорний пес за вор1тьми! Скажи кр1зь муку: я людина! Скажи кр1зь горе: я з людьми!
(20 вересня 1952 р.).
Завжди в украТ'нсьш лiтературi велася спроба засвоТти пушкiнську спадщину. «Але нiколи - ми можемо сказати це, не боячись пере-бтьшення, - пушкшська муза не зустрiчала на УкраТ'ш такого вiрного вiдгуку, як у перекладах Рильського... «Мщний вершник» Пушкша -«це дiйсно межа, за яку ^и вже шкуди» [26].
Дослщники творчостi М. Рильського неодноразово пщкреслю-вали, наскiльки важливими для поета були питання культури мови, осктьки вш, як перекладач л^ературних творiв, твердив, що мова «це - основний матерiал, основне знаряддя, це наша зброя...» [27].
За допомогою багатьох мовних нюанав та прийомiв ми вщкри-ваемо для себе близью до оригшалу твори А. Мщкевича, О. Пушкiна, В. Шекстра, Вольтера, «Трiстана та 1зольду»...
Портрет М. Рильського як письменника-гуманюта не буде повним, якщо не сказати про його багатий творчий доробок л^ературно-науковоТ спадщини, зокрема в царин лiтературознавства, критики, мовознавства, фольклористики, театрознавства, кшознавства, теорiТ образотворчого мистецтва. Особливо яскраво талант майстра розкрився в перюд обрання його директором 1нституту мистецтво-знавства, фольклору та етнографи АН УРСР. Хоча, як критик, вш про-бував себе й значно рашше. Першi його критичнi статтi - це гос^
рецензи на твори письменнимв-початш^в. Розпочинають вони свш вiдлiк вiд 1918 р. Як критик, вш виступав i пiзнiше, в 20-30-х роках. А ще тзнше вiн все часпше працюе над аналiтикою лiтераrурознавчого процесу. Лише Тарасовi Шевченковi було присвячено понад 70 наукових праць. В численних статтях про Т. Шевченка, I. Франка, Лесю Украшку, О. Пушкша, М. Лермонтова, М. Гоголя, Л. Толстого та багатьох шших М. Рильський вiдстоюe значення спадщини класично''' лiтератури.
«I сучасне, i минуле вселяють в поета вiру в силу й могутнiсть слов'янського духу, змщнюють його любов до рiзноманiтних проявiв слов'янсько' культури. М. Рильський закликае слов'янство до ед-нання...» [28].
Саме в цьому ракурс М. Рильським написано статтю «Пушкш i Шевченко». Для М. Рильського - «Пушкш - явище певно''' епохи i певного класу» [29] Шевченко - «спiвець дружби народiв, друг Сераковського i Бронюлава Залеського, до якого вiн звертаеться: «Подай же руку козаковi i серце чистее подай» [30].
Талановитим публщистом М. Рильський виявився ще в раннш юностi - етюдами, ескiзами, сюжетними оповiданнями. Першим публщистичним твором його був «Чарiвний город".
Окремо' уваги заслуговують його «Вечiрнi розмови» - спткуван-ня з читачем на шпальтах газети «Вечiрнiй Ки'в». Такi виступи, хоч i не були лiтературним новаторством - iсторiя пам'ятае дещо подiбне, коли А. Доде, французький письменник, щопонедтка виступав в однш iз паризьких газет. Проте на нацюнальному грунт цi зустрiчi набували своерiдностi, новизни в плат часового простору. Статт торкалися ршомаытно''' тематики життя украшав, киян - вiд запуску лшп метро 6 листопада 1960 р. - до л^ературознавчих есе, а багато довiрчих розмов ми зараз розглядаемо як заповп;
Любов до людей i доброзичливiсть у ставлены до них - основы риси характеру поета, вченого, як вш виявляв протягом усього, iнодi дуже непростого свого життя. Свщченням цього е спогад мое'' мами, Нши Максимiвни Реви, Заслуженого пра^вника культури Укра'ни, професора. В серпы 1951 р. вона шсля закшчення вузу в росшсько-мовному Харковi при'хала до Киева. Випадково дiзналася, що для вчителiв мiста оргашзовано зустрiч з М.Т. Рильським. Чи то погано спрацювало мiськно, чи з яко'сь шшо''' причини, але на вечiр прий-шло лише 7 оаб, якi були впевнеш, що зустрiч не вiдбудеться за мало' чисельносп присутнiх. Однак, рiвно о 19 годинi, тобто в той час, на який заплановувався захщ, увшшов Максим Тадейович. Вш навiть не глянув, сктьки людей сидiло в залi, i бiльше двох годин натхненно говорив про л^ературу, про м мiсiю бути «зв'язковим братнiх
лп"ератур», естетичний щеал митця, культуру мови вчителя, викла-дача-словесника...
Протягом всього свого життя М. Рильський, як депутат ВерховноТ Ради СРСР, не поривав своТх зв'язкiв з Ромаывкою... Про це згадують його родичi — Марiя Рильська-Мартинюк у спогадi «Мш дядько», друзi—А. Малишко у вiршi «За Ромаывським небом — синi причали», М. Талапаевський «Наш Максим Тадейович», П. Масоха «Слуга народу», Г. Донець «Подорож в Романiвку», В. Кучер «В рщному краю».
Л. Забашта передала хвилюючу зустрiч Максима Тадейовича iз земляками i друзями у вiршi «М. Рильський даруе селу Романiвка пiанiно». В1н вже старий I сивий, як Бетховен Прив1з в Ромашвку до школи п1ан1но, В1н Гл1нку й Лисенка заграв I Гулака, I усм1хнулись люди так гостинно, Коли по клавшах його легка рука, Як човничок, зл1тала I ниряла У звуки, в гшв, у радють та любов, Душа поета кликала й ридала...
I вс1м здалось, що разом з ним зайшов До клубу Мусоргський з Бетховеном I Глшка, I Лисенко з'явивсь через роки В «Безмежшм пол» й Леся УкраТнка 1шла через Ромашвсью бузки. Розв1шав в1н мелодп шовков1 Для серця дорогого «Рушничка» I вже Малишко встав на тому слов1, Максима руку трепетно шука.
Сп1вали вс1, аж задрижчали стши, Серця топилися, немов еа сонц1 в1ск, I падала пщлота на кол1на — Над людянютю зводивсь обел1ск! Ставки Роман1вки повышали вщ сп1ву I зацв1тали бези вдалин В останн1й раз вш був тод1 щасливий I своТй бузков1й р1дн1й сторон1.
I. Драч, представляючи останне видання поета, написав: «... Рильський знав справжню 1^ру любовi i мiру ненавистi, ^ можливо, тiльки тому чи не найбтьше мистецьки зберiгся з-помiж своТх ровес-никiв» [31].
Поете! Будь соб1 суддею, I в ноч1 тьми I самоти Спинись над власною душею, I певний суд вчини над нею, I осуди, I не прости.
Устануть свщки TeMHOOKi Зо дна поблщлоТ душi, — I скажеш Тй: у CBiT широкий 1ди, не знаючи про спокiй, I, согршивши, не грiши.
Лiтература
1 .Бойко В. Пюень високий дар [В с. Ромашвка — на батьмвщиш М. Рильського] // УкраТна. - 1962. - №3. - С.7.
2.!стор1я украТнськоТ л1тератури ХХ столггтя: У 2 кн. - Кн. 1: 1910-1930-Ti роки /За ред. В.Г. Дончика. - К., 1994. - С. 215.
3. ЦД!А УкраТни. - Ф.442. - Опис 810. — Спр. 132; Опис 76. -Спр.2 i т.д.
4. Бтецький О. Творчють Максима Рильського // Радянське л^ературознавство. - 1947. - №7-8. - С.37-38.
5.Бтецький О. Творчють Максима Рильського. - С.39.
6. Крижашвський С. Максим Рильський. - К., 1985. - С.13.
7. Рильський М. Слово про л^ературу. - К., 1974. - С. 223
8. Новиченко Л. Поeзiя i револю^я. - К.: Дшпро, 1968. - С. 151.
9. Крижашвський С. Максим Рильський: Критико-бюгр. нарис. -К.: Рад. письменник, 1955. — С. 37.
10. Iсторiя украТнськоТ л^ератури ХХ стол^тя: У 2 кн. — Кн. 1: 1910-1930-т роки /За ред. В.Г. Дончика. — К., 1994. — С. 217.
11.Вервес Г. УкраТнц на рандеву з бвропою. — К./!н-т ютори НАН УкраТни. - 1996. - С.84.
12. Гончар О. Щоденники: У 3 т. - Т. 3. - К.: Веселка, 2004. - С. 89.
13. Гончар О. Щоденники. - Т.3. - С. 352.
14. Вервес Г. Визначне досягнення мистецтва перекладу // Лт газ. - 1950. - 25 ач.
15. Рильський М. Про поезт Адама МЩкевича. - К.: Держл^видав, 1955. - С.71.
16 Рильський М. Про поезш Адама МЩкевича. - С.79.
17. Рильський М. Там само.
18. Гончар О. Там само. - С. 46.
19. Бондар М.Г. "Слово о полку Iгорeвiм" у творчост М. Рильського // М. Рильський i свггова л^ература /Матeрiали наук. конференций присвяченш 60^ччю вщ часу народження М. Рильського / Упор. i ред.: П. Охрiмeнко; Сумська обл. оргашза^я книголюбiв. - Суми, 1995. - С.16.
20. Охрiмeнко П. М. Рильський i свтова л^ература. - С.8.
21. «Слово о полку 1гореве»: Фотокотя 1800 р. Пер. М.К. Грунського; Пер. у вiршах дшсного чл. АН УРСР М.Т. Рильського;
Ст. i коментар чл.-кор. АН УРСР С. Маслова. - К.: Держ. вид-во худож. лт, 1952. - 118 с.
22. Новиченко Л. Максим Рильський // lсторiя украТнськоТ л^ератури: У 2 т. - Т.2: Радянська л^ература. - К., 1988. - С.387.
23. Новиченко Л.Там само. - С.390.
24. Бтецький О. Творчють Максима Рильського.. - С.42.
25. Рильський М. Слово про л^ературу. - К., 1974. - С.55.
26. Бтецький Л. Творчють Максима Рильського // Рад. л^ературознавство. - 1947. - №7-8. - С.44-45.
27. Рильський М. Ясна зброя // Мистецтво перекладу. — С. 239.
28. Гудзш М. Слов'янськ видання Держл^видаву УкраТни (Про зб. М. Рильського "Чаша дружби", "Сербськ етчы пюнГ i "Слов'янськ балади" // Бтьшовик УкраТни. - 1947. - №3. - С. 57.
29. Рильський М. Пушкш украТнською мовою // Рильський М. Мистецтво перекладу. - К.: Рад письменник, 1975. - С.137.
30. Рильський М. Художнш переклад одыеТ сло'янськоТ мови на шшу. - К.: Вид-во АН УРСР, 1958. - С. 50.
31. Драч I. До джерел Максима Рильського // Рильський М. Лiрика. - К.: ВАТ вид-во «КиТвська правда», 2005. - С. 6.
УДК: 82-343
Семелюк Р. Н.,
асглрант кафедри заруб1жноТ л1тератури Кам'янець-Под1льського нац1онального университету
1мен1 1вана Ог1енка
евоер|дн1сть художнього методу
дж. джойса в опов1данн1 «мертв1»
Роботу над оповiданнями, що згодом увшшли до збiрки «Дублшф» Дж. Джойс розпочав у 1904 роц^ важливий перiод його творчого роз-витку, коли вiн завершив збiрку поезiй «Музика Чамбера» та пщготував до друку перший варiант роману «Ствен-герой», що знаменувало початок його зртоТ л^ературноТ дiяльностi.
Оповщання, що складають збiрку «ДублшцЬ, традицшно вва-жають видатним зразком реалiзму i водночас класикою модернютсь-коТ новели [1, с. 17]. У межах типологп реалiзму тут маемо той його варiант, в якому основний фон опов^д репрезентуеться у найдрiбнi-ших, тiсно переплетених деталях подш, образiв та навколишньоТ
