CC BY
30
УДК 94(477) UDC
DOI: 10.17223/18572685/53/19
ОСОБИСПСТЬ I ДУХОВНА ПОЗИЦ1Я о. Г. КОСТЕЛЬНИКА В 1СТОРИКО-КУЛЬТУРОЛОГ1ЧНОМУ РАКУРС
М. Ю. Ч1карькова
Чернiвецький нацiональний унiверситет iM. Ю. Федьковича УкраТна, 58000, м. Чернiвцi, вул. Коцюбинського, 2 E-mail: [email protected]
Авторське резюме
Г. Костельник - поет, критик, перший русинський прозаТк, автор першо! нормативно! граматики русинськоТ мови, вщомий церковний дiяч. Однак ця непереачна особистiсть була далека вщ цiлiсностi, i в лiтературi про Г. Костельника зазвичай спо-стер^аеться тенденцiйнiсть: його трактують то як святого, то як зрадника i злочин-ця. У свiдомостi о. ГавриТла над!Т i деструктивнi тенденци епохи вiдбилися повною мiрою, що i е основним предметом дано! статл, в якiй ця ф^ра зображуеться у всiй повнотi !! обдарувань i прорахункiв. Формування подiбного характеру в лонi сучасного церковного оргашзму - дуже цiкавий i не до кiнця осмислений феномен. Костельника не захоплювала перспектива залишитися в рамках «мало! батьювщи-ни», не задовольняла його i доля священика, зате приваблювала кар'ера ушверси-тетського професора фiлософiТ i духовна незалежшсть; вiн навiть накликав на себе опалу римсько! кури, обстоюючи iдею повернення в евхаристи до схщно! етклези. Але пiсля радянсько! окупацiТ i приеднання ЗахiдноТ УкраТни до Радянського Союзу штелл^ибельш орiентацiТ витiснила фантастична мрiя очолити нову, втьну вiд пiдпорядкування Риму украТнську церкву, опозицiйну одночасно i комунiстам. Для цього вiн ствпрацював з НКВС i навiть умовляв священиюв-уша™ залишити свою церкву, не гребуючи при цьому навiть рукоприкладством. Влм, НКВС шантажував i його самого - за свою негнучюсть вш заплатив життям сина. Його власну трапч-ну загибель приписують то радянським спецслужбам, то нацiоналiстам. Машавел-лiзм дивно уживався в цш особистостi з чистотою душi i навiть наТвнiстю. Фiгура Костельника, так само далекого i вщ злодiяння в повному сенсi цього слова, i вiд святостi, вттюе типову долю европейського iнтелектуала епохи модерну, терзання «фаусшсько! душi», трагед^ людини, що впала в спокусу перевлаштувати свiт i заплатила за це власним життям.
Ключовi слова: украшська церква, «фауспвська душа», макiавеллiзм, европеТзм, модерн.
ЛИЧНОСТЬ И ДУХОВНАЯ ПОЗИЦИЯ о. Г. КОСТЕЛЬНИКА В ИСТОРИКО-КУЛЬТУРОЛОГИЧЕСКОМ РАКУРСЕ
М. Чикарькова
Черновицкий национальный университет им. Ю. Федьковича Украина, 58000, г. Черновцы, ул. Коцюбинского, 2 E-mail: [email protected]
Авторское резюме
Г. Костельник - поэт, критик, первый русинский прозаик, автор первой нормативной грамматики русинского языка, известный церковный деятель. Однако эта незаурядная личность была далека от целостности, и в литературе о Г. Костельнике обычно наблюдается тенденциозность: его называют то святым, то предателем и преступником. В сознании о. Гавриила надежды и деструктивные тенденции эпохи отразились в полной мере, что и является основным предметом данной статьи, в которой эта фигура изображается во всей полноте ее и дарований, и просчетов. Формирование такого характера в лоне современного церковного организма - очень интересный и не до конца осмысленный феномен. Костельника не устраивала перспектива остаться в рамках «малой родины», не удовлетворяла его и стезя священника, зато влекли карьера университетского профессора философии и духовная независимость; он даже навлек на себя опалу римской курии, отстаивая идею возвращения в евхаристии к восточной эпиклезе. Но после советской оккупации и присоединения Западной Украины к Советскому Союзу интеллигибельные ориентации вытеснила фантастическая мечта возглавить новую, свободную от подчинения Риму украинскую церковь, оппозиционную одновременно и коммунистам. Для этого он сотрудничал с НКВС и даже уговаривал священников-униатов оставить свою церковь, не гнушаясь при этом даже рукоприкладства. Впрочем, НКВС шантажировало и его самого: Костельник заплатил за свою негибкость жизнью сына. Ответственность за его трагическую гибель возлагают то на советские спецслужбы, то на националистов. Маккиавеллизм странно уживался в этой личности с чистотой души и даже наивностью. Фигура Костельника, равно далекого и от злодеяния в полном смысле данного слова, и от святости, воплощает типичную судьбу европейского интеллектуала эпохи
модерна, демонстрирует терзания «фаустовской души», трагедию человека, впавшего в искушение переустроить мир и заплатившего за это собственной жизнью.
Ключевые слова: украинская церковь, «фаустовская душа», маккиавеллизм, европеизм, модерн.
PERSONALITY AND SPIRITUAL POSITION OF G. KOSTELNIK IN THE HISTORICAL AND CULTURAL ANALYSIS
M. Yu. Chikarkova
Yuriy Fedkovych Chernivtsi National University, 2 Kotsyubinsky Street, Chernivtsy, 58000, Ukraine E-mail: [email protected]
Abstract
The outstanding personality of Gabriel Kostelnik is far from integrity. He is considered a saint, a traitor, and a criminal. His way of thinking fully reflects the hopes and destructive trends of the era. In this paper, Gabriel Kostelnik is depicted in the fullness of his talents and miscalculations. The formation of such a character within the modern church is a very interesting phenomenon. Kostelnik did not like the idea of remaining in the "small homeland". Neither was he satisfied with the prospect to be a priest. He was attracted by the career of a university professor of philosophy, so he even brought upon himself the disgrace of the Roman curia, defending the idea of returning to the Eucharist for the Eastern epiclesis. After the Soviet occupation, his intellectual interests were driven out by a fantastic dream to lead a new Ukrainian church, free from obligations to Rome and opposed to the Communists. He collaborated with the NKVS and even persuaded Uniat priests to leave his church, even by means of physical assault. However, the NKVS blackmailed Kostelnik,too: his inflexibility was paid for with the life of his son. Kostelnik epitomises the typical fate of a European intellectual of the Modern Age, "Faustian soul", which fell into the temptation of the world's reconstruction and paid for it with his life.
Keywords: Ukrainian church, "Faustian soul", Machiavellianism, Europeanism, modernism.
Гавршл (Габор, Тавро) Теодорович Костельник (1886-1948) народив-ся в русинсыкш греко-католицыкш родин переселенщв i3 Закарпаття,
в селi Руск Крстур, яке здавна було культурним центром паннонських русишв; досить сказати, що тут, як i о. Гаврш'л, згодом побачить св^ Дюра Папгаргаi, вiдомий русинський письменник. Батько майбутньоТ знаменитостi був парохом мкцевоТ церкви. Сам Г. Костельник став поетом, критиком i першим русинським прозаТком, автором першоТ нормативно' граматики русинськоТ мови, а також вщомим церковним дiячем у бурхливу пору розвалу Австро-Угорщини та енергiйного по-шуку нацiональноТ самоiдентифiкацiТ народами, що ТТ складали, так само, як i в годину розгулу шовiнiстичноТ i тоталiтаристськоТ експансп i розпалу ДругоТ свiтовоТ вiйни. Водночас вш широко переступив кордон своеТ «малоТ батьювщини». За домiнантою iнтересiв вш за-лишаеться в iсторiТ насамперед як священик i богослов, причому його церковна дiяльнiсть розгорталася у страдницькому Львовi першоТ третини ХХ ст., спочатку ще «австршському», по^м - «польському» i врештi-решт - «радянському».
Безперечно, що у цш непересiчнiй особистостi вирували неви-черпш запаси енергп, якi потребували реалiзацiТ, i, завдяки своему прагненню все осягти й упорядкувати, вш виявився далеким вщ цiлiсностi; його вади так само грандюзы, як i його рiзнобiчнi таланти, що дае пщставу назвати його справжньою «ренесансною людиною». Але це тривiальне визначення явно недостатне. Сучасна психолопя твердить, що в однш людинi може мктитися до 30 абсолютно рiзних особистостей. Ось i в о. ГавриТл сподiвання, динамiка, строкатiсть та деструктивы тенденци епохи позначилися повною мiрою. Проте предметом окремого наукового штересу ця динамiчна складнiсть дос ще не виступала - в лiтературi про о. ГавриТла спостер^аеться або тенденцiя беззастережноТ iдеалiзацiТ (аж до вшця святого включно), або прагнення дезавуювати його як кторичну постать, ба, навiть принизити i зганьбити.
Ми покладаемо своТм завданням проаналiзувати цю постать у всш повнотi ТТ обдарувань та прорахунюв, маючи на метi реалiстичне та багатогранне вщтворення Тх злуки в однш особистосп й уникнення iдеалiзацiТ й тенденцiйностi. Життя, злети, помилки та особливо заги-бель непереачноТ людини завжди мiстять у собi пласти не до кiнця зрозумтого матерiалу. Але певнi пiдсумки пщвести усе ж таки можна.
Як уже мовилося, в оцшках життя й творчосп Г. Костельника немае згоди. Недаремно о. О. Прник уживае формули «нас^зь незрозумiла постать о. ГавриТла Костельника», оцшки дiяльностi якого «i досi звучать руковмиваючим: "...розпни Його"» (Гiрник 2006Ь). О. Пагiря харак-теризуе Г. Костельника як фкуру, що «залишаеться на сьогоднi однiею з найзагадковших та найсуперечливiших в iсторiТ УкраТни першоТ половини ХХ ст.» (Папря 2009: 387). Л. Юрса пише, що вiн «ввiйшов
в icropm украшсько'| культури як суперечлива постать» (Юрса 2014: 295). Тут i доci вирують приcтраcтi й прагнення до однозначно!', вичерпно'| оцшки. На жаль, спроби синергетичних пiдходiв часом бiльше викликають питання, ыж подають вiдповiдi. Так, монографiя Л. Вежель рясые неточностями й вщвертими помилками, а розумуван-ня про спалахи на Сонц та «ци^чне розмiщення планет», 3i схемою яких начебто в'яжеться вся його творчкть» i ям нiбито дозволили Г. Костельнику встановити «чiткi перiоди в еволюцп християнства й життi Церкви, чи пасаж про украшав, ям нiбито спокутують «грiхи за злам прад^всько!' вiри - язичницькоЬ (причому ц мiркування знову ж таки приписуються о. Г. Костельнику) не можуть викликати шчого, крiм зчудування (Вежель 2003: 5, 147). Водночас, у зв'язку з появою останшм часом нових друкованих матерiалiв, дiяльнicть i погляди Г. Костельника потребують бiльш детального аналiзу.
Приступити до завдання дати нещеолопзовану та незаангажовану оцшку Г. Костельнику дуже непросто. Адже, по-перше, у нас глибоко вкоренилася традищя писати про непереачну оcобиcтicть, особливо ж про визначного дiяча церкви, з оглядкою на агiографiчний канон, що провокуе замовчування або швелювання люд^^ недоcконалоcтi, протирiч цiеï iндивiдуальноcтi й особливо ïï ганебних вчинкiв (вiд яких, на жаль, шхто не застрахований). Герой такого iдеалiзованого портрету мае бути бездоганним з морального погляду, вщданим свош церквi та народовi й певною мiрою нагадувати iкону своею статичыстю, чистотою лiнiй i редукщею живих кольорiв. Так, у Росп, а почасти й у сьогодшшнш Украïнi зазвичай проголошуеться, що оста-точний вибiр Г. Костельника, який вщкинув унiю й перейшов на бк роciйcького православ'я, був правильний i виправданий; бтьше того, о. Гаври'ла не так давно таки спробувала каноызувати УПЦ Москов-ського патрiархату (iнiцiатива архiепиcкопа Львiвcького i Галицького Августина; см.: Львiвcька епархiя). Тут cпоcтерiгаетьcя вiдверто штучна геро'зафя цiеï трагiчноï поcтатi, яку пропонують сприймати в щеали зованому ракура, зумовленому iнерцiею агiографiчного жанру. Але нав^ь питання про мучеництво о. Гаврила залишаеться смутним: у московськш церквi однозначно трактують його вбивство як справу рук украшських нацюналк^в, а в Украïнi найчаcтiше переконаш, що вбив о. Гавриïла агент НКВС, що, зрозумто, icтотно впливае на саму постановку проблеми.
Сьогодшшне незалежне украшське православ'я намагаеться бтьш об'ективно розiбратиcя у хитроcплетiннях поведшки Костельника i розглядае його як певною мiрою провicника УПЦ КП. Характерна зважена стаття о. М. Лагодича, в якш проаналiзовано великий, зокрема архiвний, матерiал, котрий дозволяе точшше уcвiдомити перипетiï
«роману» о. Гавршла з НКВС; тут зроблено, на наш погляд, i глибоко вiрний висновок: «Амбггшсть цього львiвського душпастиря не лише позбавила його подальшо!' кар'ери в УГКЦ, але й життя» (Лагодич 2014: 66).
Здаеться також виваженою позицiя також вже згадуваного вище сучасного греко-католицького священика о. О. Гiрника, який слушно зауважуе: «iснуе переконання, що о. Г. Костельник все свое життя по-слщовно йшов до подш Львiвського "псевдособору 1946", трактуючи це як покладену на нього Богом mî^ лквщацп' Берестейсько!' унп' та повернення греко-католицько!' церкви в лоно православ'я. Це не лише офщшна версiя РосшськоТ православно!' церкви й радянсько'1 irro-рюграфм (i. Паславський), але й украшських iнтелектуалiв-дисидентiв (Я. Дашкевич). Упм, навiть поверхове ознайомлення з надрукованими ще за життя фтософськими працями Костельника, особливо його рукописною та етстолярною спадщиною, дають пiдстави твердити: о. Гаврш'л був далекий вщ ортодоксального православ'я i послщовно прямував до свiтогляду, окресленого на початку ХХ ст. як "католицький модершзм"» (Гiрник 2008).
Загалом же греко-католицька думка, при всш принциповосп оцiнки вчинку «зрадника», забарвлена щирим спiвчуттям до цього чоловка, акцентуючи його душевнi муки та приречешсть у тому «новому свт», в який вiн потрапив. Але й зайво'| сентиментальностi тут годi шукати. Звернемося до офiцiйного сайту УГКЦ (матерiал за 31 жовтня 2009 р.). На запитання, чи реабЫтовано Костельника, вщповщае адмiнiстратор сайту о. Олег: «...а що значить "реабтгговано"? В чому саме? РПЦ хоче його каноызувати - чув; як непереачну, але збщовану людину, що шукала якогось виходу у складнш ситуацп', але помилилася - важка тема, але можливо; але як католика, що залишив Церкву Христову, -точно ш <...> Я грiшний тому i пропоную звернутися до УКУ - серед Живо!' кторп' почерпнете i те, що мене вразило: о. Костельник ходив до священимв, намовляючи на схизму, з чекктом; сiдали за спл, говорив о. Гаврш'л, а чеккт постiйно мовчав (лише перед собою на спл клав тстолет); о. Костельник часто зривався на крик, деколи бив стврозмовника... Я давно вже не при дтах кторичних, але дуже пропоную передивитися цю сторону проблеми. Хоча основа моему (?) ш не поведшка бщного зденервованого чоловiка, а саме: священика / богослова / фтософа, який у непевний час не просто вщркся КЦ, а свое вмшня / освггу спрямував на написання антикатолицьких поверхневих заангажованих творiв».
Тут-таки до оцшки ситуацп прилучаеться iнок Дiонiсiй: «Я особи-сто не займався нiколи вивченням життепису о. Костельника, проте майже ва, з ким я говорив про нього, радше жалти, ыж осуджували
його. Жалти, бо мав помилкове розумшня про тодшне московське православ'я i про советську владу. Був членом "iнiцiативноï групи", але iнiцiатива знищення УГКЦ походила, очевидно, не вщ нього <...> Можна говорити про драму людини, яку шантажували, змусили до сшвпращ, а коли в повнот використали i побачили, що вш готовий розкаятися, - просто вбили. До реч^ о. Г. Костельник втшаеться великим авторитетом у русишв з Сербiï, з яких був родом i для яких уклав граматику ïхньоï мови» (Отець Костельник 2009). Однак тут е й певна лггота: його «схизма з чемстами» розглядаеться як вимушений крок, як зумовлена непорозумшням помилка, але нам здаеться, що тут ситуащя усе ж таки ямсно шша.
До непереciчноï особистосп Гавриïла Костельника cлiд пiдходити з максимальною об'ектившстю, як парох-мученик на те й заслуговуе. Водночас, подiбно, бачити в ньому виключно невинну жертву, й тим бтьше - святого, однаково буде помилкою. Якраз багатогранысть i суперечливкть цiеï постав найбiльш вартi на увагу, осктьки саме тим цiхуетьcя людина новггнього типу, для якоï не старовинна цткысть, а плюралiзм i релятившсть стають пщфунтям життевоï позицiï та поведшки. Формування такого характеру в лот сучасного церковного оргашзму - надзвичайно цкавий i до кшця ще не осмислений феномен.
Звернемося до деяких факлв, що промовляють cамi за себе.
По-перше, одразу ж зазначимо, що працювати виключно для свого малого русинського народу, де вш i дос «втшаеться великим авторитетом», о. Гаврил однозначно не забажав: «Я пмназт cкiнчив у Загребi i м^ писати або по-хорватському, або в бачвансько-украш-ському дiалектi. Хорвати (тодi ще не було Югославии - малий i убогий народець. А писати ттьки в бачвансько-украшському дiалектi - це означало писати для 25 000 селкшв. I одне i друге було замалим полем для моеï душП Моею мрiею було стати професором ушверситету, i то професором фшософм, як предмету, щоб "проповiдувати" новЬ одначе "нереволюцiйнi" (неатеïcтичнi, неcоцiалicтичнi i т. д.) погляди. Ям це мали бути погляди в подробицях, я тодi ще того не знав, ттьки прочував, що щось таке я cвiтовi дам. Але якби я лишився в Хорвату то я муав би писати по-хорватському. Хоч я почувався натвхорватом, все-таки я волiв би був писати для мого "руського" народу (назва "украшець" тодi в нас ще й вщома не була)» (Гiрник 2006b). Таким чином, о. Гавршл iдентифiкуе себе аж шяк не як виразника iнтереciв та cподiвань «25 000 cелюхiв»; дрiбнi в його очах i масштаби Хорватiï; полем дiяльноcтi його як «украшця» мае стати значно бтьша i помiтна в cвiтi Украша, нехай би навiть тiльки Захщна. I, якщо згадати максиму «субота для людини, а не людина для суботи», то дуже подiбно, що вiд
самого початку о. Гаврш'л любив, як висловився вщомий театральний режисер К. Стаыславський, «не мистецтво в собЬ а себе в мистецтвЬ». Не вш для русишв Украши, Хорватп чи навггь церкви, а вони - для його самоствердження. Цей «титашзм» свгговщчуття е виразом не християнського духу, а духу модерну, який робить «альфою й омегою» вже не куса Христа, а «мое», людське «Я». У прагненнях о. Гаврила вщ самого початку було багато св^ського, себелюбного. Зокрема варто принагщно згадати, що фiлософiя, яка так його приваблювала, згадуеться в Бiблiï лише один раз, i то рiзко негативно - у Посланш до колосян апостола Павла: «Стережггься, щоб шхто не звiв вас фЬ лософiею та марною оманою за переданням людським, за стихiями свггу, а не за Христом» (Кол. 2, 8).
З тих тр пройшло немало часу, й сьогодш теолопя вже вiльно й охоче спткуеться з фiлософiею (досить пригадати хоча б томiзм), але в контекст тодiшнiх цiннiсних установок факт залишаеться фактом: о. Гаврил мислив себе найперше фшософом i професором, а не свяще-ником i теологом. Хоча заради правди зауважимо, що, переймаючись фтософськими проблемами, Г. Костельник залишаеться релкшним фшософом, визнае матерiальне i духовне начала свггу, розмiрковуе про природу людськоТ душi тощо ^рчук 2013), глибоко цкавить його проблема теодице' (Загребельний 2013), а штугтивктську фiлософiю вш цiнуе насамперед тому, що вона «пщтверджуе iстиннiсть релiгiï та iдеалiзму взагалi <...> показуе хибнiсть матерiалiзму» (Шеремета 2014).
Втiм, i оцшки Г. Костельника як фiлософа та теолога доволi роз-бiжнi. Якщо сучасш украïнськi аналiтики - О. Прник, В. Степенко та ш. - вважають, що Костельник цтком гiдно представляе сучасний фiлософський пошук i навгть перебувае як фтософ на порозi ново' науковоГ парадиГми (Гiрник 200ба), то, на думку дослщника з дiа-спори о. i. Гриньоха, вш «був вщомий зi своГх у теологiï лiберальних i модернiстичних переконань», i «плоди його творчосп на перший погляд вражали своею оригшальнктю, <та> при глибшш аналiзi ви-явилися без глибшоï думки i без солщного Грунту» (Стеценко 2011: 114). Не слщ вiдкидати й реального впливу на фтософську кон-цепцiю Костельника ладу його поетичного свггосприйняття (Прник 2007), що робило його лопку ускладненою й часом неочкуваною. Й навгть у цих своïх дослщженнях о. Гавриïл був здатний спровоку-вати гостру ситуацiю.
1928 р. вш публiкуе трактат «Спiр про етклезу мiж Сходом i Заходом». Придтимо деяку увагу цш репрезентативнiй працi, оскiльки вона оргашчно вписуеться в наш дискурс.
По-перше, звернемо увагу на те, що у сферi трансцендентного Г. Костельник почуваеться цтком невимушено й пише про штелт-
бельш речi легко й просто: «Привщ до написання cеï розвiдки дала мен книжка о. Дра Русснака пщ заг. "Епиклизись". Нинi, коли на Захода як доси не бувало, змоглося заштересовання хриcтiянcьким Сходом, отся проблема дуже на чаа. Вона також становить один з "камеыв претконовенiя" мiж хриcтiянcьким Сходом i Заходом. Хоч тут властиво не розходиться про догму, себто про правду вiри, котра була би Цер-квою усталена й проголошена, а все ж таки обi сторони так трактують свш погляд, мовби вш був догмою. Видно, що непорозумшня лежить глибше й обшмае куди ширший горизонт, ашж сама епiклеза, як така. Погляд на етклезу е дуже знаменним викладником цiлоï системи богословського думання на Заходi й на Сходк Ось тому отся проблема така дразлива; тому вона виходить незвичайно повчаючою, коли до неï поставитися, як слщ» (Костельник 1928: 3).
Костельник бере крупним планом вчення про Етклезу, сугшсть якоï полягае в лггургшнш молитвi про перетворення хлiба й вина на реальш Тiло i Кров Христ^ (Святi Дари). Транccубcтанцiацiя, яка тут вщбуваеться, е процесом повного перетворення хлiба i вина в Тто i Кров Христову. Це е розвитком заповщаного Христом на Тайнш Вечерi чину спожиття хлiба та вина, ям потрактовано як Його Тто й Кров. При цьому в етклезах схщного (вiзантiйcького i вiрменcького) обряду молитва мicтить прошення про сходження Святого Духа на Дари та ix освячення, а у захщних обрядах молитва звернена до Бога-Отця чи Святоï Тршц i е проханням про прийняття Дар'ш як жертви (т. зв. eucxidHa та HucxidHa етклеза). Неважко побачити, що в захщному варiантi акцентуеться радше ÏHÏuiamuea людини, шж Божаласка. Й дуже цкаво, що отцевi Гавриïлу, попри весь склад його особистосп, видавався вiрнiшим cxiдний варiант, що cвiдчить про пщвищену чутливicть до проблеми людського дерзання. До того ж вш вдаеться до критики схоластично-казуктичного способу мiркування Римcькоï церкви, вказуючи водночас на те, що й тут cпоконвiчно уживався схщний чин: «Отже коли маемо на увазi першi три, або й чотири столггтя, то з цiлою певнicтю можемо заключати, що римська л^урпя в cвоïx основних частях була така сама, як i вс схщш лiтургiï. Авжеж сама схема римcькоï лiтургiï й дотепер така сама, як схема схщних лiтургiй. Значить, що в римськш лiтургiï муста бути також етклеза - та й то така, яка була в схщних лггурпях» (Костельник 1928: 67).
Зрозумто, чому ця праця Г. Костельника викликала гшв римcькоï курiï та заборону авторовi викладати у Львiвcькiй дуxовнiй академiï. Таким чином, навггь гранично пiднеcена над проблемами буденносл теологiчна проблема виршуеться о. Гавриïлом у форматi гострого «земного» конфлкту.
Маятник, що розгойдувався у його свщомосп, набирав усе крутiшоï амплгтуди. Й, подiбно, чим бiльше хвилювали його суто теоретичнi проблеми - осягнення фiзикою мiстичноï реальностi, проблема ате1зму як рiзновиду релiгiйного мислення, природа стигматизму тощо, тим гостршим ставало прагнення взяти безпосередню участь в щеолопчно-полгтичному герцЬ що розгортався навколо. Вочевидь, вш до самого кшця так i не усвщомив, що континуум, в якому вш перебував, накрило цунамi примусовоï секуляризацп, й Грунту пiд ногами вже фактично немае.
Опублковаж в останн десятилiття документи радянських спецслужб свщчать, що Г. Костельник, який обшмав на той момент високий церковний пост в УГКЦ, планував, зберкаючи негативне ставлення до комушзму, створення в умовах СрСР незалежноТ i вiд Риму, i вщ Москви украïнськоï греко-католицькоï церкви, що, зрозумто, добром закiнчитися не могло - ця непереачна людина явно не до кшця усвщомлювала, з якою аморальною i нещадною квазiрелiгiею ш довелося мати справу. Вiн досить простодушно гадав, що нова влада усе ж таки гратиме «за правилами», не розумтчи, що сутысть комушстичного режиму - зухвале богоборство та циычне зречення будь-якоï моралi. Отож йому випало пережити низку випробувань у спробах налагодити контакт з фею владою, яка у вщповщь шан-тажувала його арештом сина Богдана. Вщ нього вимагали стати на чолi бушмто «добровтьноЬ лiквiдацiï греко-католицькоï церкви й подальшого розчинення ïï у РПЦ. Г. Костельник тодi на ствробгшицтво не погодився, й його сина Богдана було страчено. Надiй на класичний дiалог, в якому народжуеться iстина, у казусi взаемин з радянським тоталгтарним режимом не залишилося. Тепер можна було сподiватися на майбутне хiба виключно у формат трансцендентного, в духовному лон церкви. Звичайно, християнський спiритуалiзм був сферою, де вш почувався як вдома. Але старi кордони, що роздтяли християн, давно видавалися йому тенетами, й вш одчайдушно сподiвався на якийсь новий синтез свгтового християнства («витворити щось вище i вщ православiя i вiд римокатолицизму», «зреставрувати давню, дiйсно католицьку церкву» (рукопис 1945 р. «Покликання нашоï утя^ь^ церкви»).
Й полем для цього експерименту у його фат^ях мала тепер стати аж шяк не «мала батьмвщина». Начебто хоча б тут складало-ся: Украïна, яка, з мовчазноï згоди захiдних лiдерiв, була примусово об'еднана Сталiним у формат «Украши Радянськоï», чекала, в уявi вкрай знервованого Г. Костельника, на духовного лщера, котрий, очевидно, вбачав тут можливосп для реалiзацiï своïх надiй поновити «нероздiлене християнство», безпiдставно сподiваючись на якусь
утотчну «церковну автономiю» в межах СРСР. Але до пори до часу вш останнього кроку не робив.
Те, що ^^атива в cправi залучення Г. Костельника до лiквiдацiï унiï належала усе ж таки в першу чергу органам держбезпеки СРСР, добре показано у статп Д. Веденеева, створенш на оcновi маловiдомиx або вперше використаних докумен^в радянських органiв держбезпеки.
Автор досить рельефно змальовуе, що точкою вщлку тут усе ж таки були протирiччя свггогляду, релiгiйнi та сусптьно-пол^ичш погляди самого Костельника, якi на належному штелектуальному рiвнi висв^-лювалися в доносах тих аген^в НКВС, ям cамi були священиками й мали вщповщний рiвень оcвiти (Веденеев 2017: 88).
А. Вишиванюк вщзначае, що на боротьбу з ушатством були кинул краш^ кадри НКВС, ям чинили на пастиря великий тиск, i показуе, що Г. Костельник до виконання повноважень щеолога i керiвника акцп поеднання був обраний i примушений чемстами, але водночас вони покладалися на нього не вповш (Вишиванюк 2012a: 59). Дослщниця також акцентуе, що на ствробггництво з НКВС парох тшов усе ж таки не одразу, мотивуючи це тим, що ушя вкоренилася серед населення й переслщування лише нададуть ш ореолу мучеництва та спровокують масовий перехщ до римо-католимв, а також тiею обставиною, що ще живий митр. Андрей Шептицький (Вишиванюк 2012b: 61).
У церковних колах позищя Костельника особливого захоплення не викликала. Так, Макарш, православний епископ Львiвcький i Терноптьський, звинувачував Костельника у бажанш використати ситуащю на власну користь (Вишиванюк 2012a: 61); в свою чергу, «Ыфативна група» на чолi з Г. Костельником рiзко заперечувала кандидатуру Макарiя як «чужого» (Шлихта 2014: 230). Характерно, що й ушатська церковна влада в нових обставинах окупацiï та терору не занадто покладалася на о. Гавршла, коли йшлося про перспекти-ви греко-католицькоï церкви в СРСР (Чорнописька 2017: 34). Сам Г. Костельник прекрасно розумiв, що з'еднання уыатських громад з РПЦ мусить вщбутися примусово, й, попри cвоï бадьорi рапорти як керiвника «Iнiцiативноï групи» владi про cотнi й cотнi священимв, якi буцiмто побажали вiдiйти вщ Риму, про те, що за цими священиками йде народ, визнав у лисп до патрiарxа Московського Алекая I, що cпрaвдi переконаних серед тих священимв не буде й твсотш (Ясеницкий 2018).
Та, як би там не було, Г. Костельник очолюе капггулянтський Львiв-ський собор 1946 р., де було проголошено лшвщащю унiï та воз-з'еднання з РПЦ. I роль Костельника в цш cитуaцiï виглядае вкрай неоднозначною. До того ж деям його вислови свщчать не лише про високу християнську свщом^ь, а й про невгамовну жагу слави i влади,
про драйв, який вш отримував вщ небезпечноï гри з потужними й антигумашстичними силами епохи, ба, навпъ, про справжнiй мама-веллiзм та цинiзм. Ось вiн скаржиться агеш^ НКВС: «Я дав ножем у спину Пат, зробив для вгтчизни бтьше, нiж патрiарх Алексш, менi слiд дати Орден Золотоï Зiрки, а не митру» (Веденеев, Лисенко 2016). Отже, своï послуги радянському режимовi вiн цiнував досить високо й був цтком свщомий щодо характеру речей, ям чинив зовам не лише пщ примусом.
Тому якось не вiриться у прекраснодушш версiï типу тiеï, що була свого часу висунута учнем о. Гаврила iсториком Я. Дашкевичем. Ос-таннiй вважае, що, створюючи 1945 р. ^щативну групу по лквщацп УГКЦ, Г. Костельник робив це не пщ тиском чеюспв, але пiд впливом змалку засвоеного «наïвного простолюдного москвофiльства» й, попри «абсолютно щирий украшський патрютизм», був людиною, яку, мовляв, зачарували Схщ та перспектива вiдродження «Святоï Русi в Украïнi», й вш став «добровiльним колаборантом дуже високого рангу» (Гавршл Костельник 2007: 293-294).
Звичайно, можна певною мiрою зважити на те, що симпатп о. Гавршла до Схiдноï церкви пояснювалися давньою галичанською традищею сподiватися на потужну православну Росiю. Йому мусили бути добре вiдомi духовш коренi москвофiльства, яке простежуеться вже в сподiваннях украïнських православних Х^ ст. на iвана Грозного та московський Третш Рим (Загайко 1957: 32-33) - утм, тодi в Украïнi мало уявляли собi жахи, що чинилися в державi московитiв, а Г. Костельник вже мусив про те знати. Та у середин ХХ ст. вщгомш цiеï течи на Галичинi ще якось трохи вщчувався; зокрема радянськ окупанти планували спочатку провести Львiвський собор 1946 р. при опорi саме не прихильникiв москвофiльства. Але реально то була вже лише безпорадна купка старих i немiчних, абсолютно безпер-спективних людей. i Гавриïловi Костельнику, який мислив достатньо тверезо й цишчно, цей плацдарм вже навряд чи здавався мщною опорою. Бтьш ймовiрною виглядае точка зору, запропонована О. Папрею, - «радянськ спецслужби використали кар'еристськi схиль-ностi священика для досягнення власноï мети», свою роль зiграло й усвщомлення необхiдностi врятувати греко-католицьких священимв вiд масових репресiй в умовах наступу на УГКЦ, причому амбщм Г. Костельника дозволяли йому думати, що вш «переграе» радянський режим (Папря 2009: 395-396).
Роль церковного очтьника в дехристиянизованому, фактично неоязичницькому суспшьав ХХ ст. дуже й дуже непроста. Мусили укладати ямсь угоди з власною совктю й там духовш велетш, як А. Шептицький та Й. Слтий. Та якщо провести паралелi мiж Г. Костель-
ником, з одного боку, i митрополитами А. Шептицьким i Й. Слтим, - з шшого, котрим ^ею чи шшою мiрою теж випало подiбне випробу-вання, то кидаеться у Bi4i велетенська npipBa мiж ними.
I Шептицький, i Слтий мусили, звичайно, прилучатися до методiв «вку цього», аби зберегти свою церкву. Шептицький у 30-т рр. нав^ь сфотографувався з наручною пов'язкою 3i свастикою, оскiльки, як багато хто тодЬ мав певнi шюзм щодо Гiтлера, але його позiрний «нацизм» умить розтанув, коли виявилися страшн злочини окупантiв -тодi митр. Андрей, ризикуючи власним життям, безбоязно затавру-вав у сво'|'х листах до фашистських ватажмв |'хш дм' щодо евре'|'в. А в 40^i рр., вже за радянсько!' окупацп', вiн мусив послати прив^альну телеграму Сталiну, яка, в^м, мало на що вплинула. Проте очевидно, що робилося все це не за покликом душЬ а виключно з дипломатичних мiркувань, що все це лише «муо^сть змп'на», бо митрополит Андрей не «здав» свою церкву неприятелям. Й тому безсило «зависае» в'1'длива реплiка В. Петрушка щодо «величественных панегириков, который (sic!) митрополит Андрей (кандидат в блаженные католической церкви!) на своем долгом веку успел пропеть и Францу Иосифу, и Николаю II, и Адольфу Гитлеру, и Иосифу Сталину» (Петрушко 2003). Митр. Слтий також вщмовився зрадити ушю й провiв близько 20 ромв у радянському ув'язненш, вщкидаючи пропозицп' ствробгтництва зi владою. Елементи макiавеллiзму були тут вимушеним моментом - в залишку перед нами постав, монументальнi у свош цткносп, люди, якi належали духовно до християнського Середньовiччя. Й це зовам не означае штучного випрямлення особистосп. А. Гуревич пише, що цткшсть свiтогляду епохи Середньовiччя аж шяк не передбачае гармонiйностi та несуперечносп - навпаки, «середньовiчна культура знову та знову вимальовуеться перед нами у виглядi неможливого, здавалося би, сполучення опозицш», ï"ï вивчення «постшно зiштовхуе нас з парадоксальним переплетенням полярних протилежностей -сублiмованого та низького, стритуального та грубо-тiлесного, похму-рого та комiчного, життя та смертЬ> (Гуревич 2007: 29-30).
У ситуацп' же Г. Костельника, навпаки, наочно виступае шизощна за своею природою готовшсть людини нашого сьогодення осягнути одразу й вповнi цтком взаемовиключнi речi. Це початки плюралк-тичного, релятивiстського мислення, що його нин бурхливо насаджуе постмодернiзм. Така ситуащя призводить до деструкцп' особистосп, нашарування й боротьби в нашш свщомосп взаемопротилежних орiентацiй. I ця ситуащя примушуе ще раз замислитися, що ж лишило нам у спадщину Середньовiччя i як нехтуе фею спадщиною новочасна культура. Здаеться незайвим процитувати сучасного французького фтософа О. Бульнуа: Середньовiччя поставило кардинальн екзистен-
щальы питання, як в годину модерну й постмодерну лише вартються та перетасовуються (Бульнуа 2010).
Цей казус Костельника, котрий одночасно був i щирим христи-янином, що втьно ширяв духом у прослр християнського Неба й глибоко вболiвав за Церкву, i циычним авантюристом, що припускав цтком аморальш вчинки, визначаеться, однак, не якимись виключно особистими духовними вадами о. Гаврила. Це був, мабуть, один з перших проявiв невщомого ранiше у таких граничних проявах роз-ладу щентичносп, який у сучаснiй психологГ| та психiатрiï вважають за розлад множинноï особистостi й порiвнюють з шизофрешею, хоча дiагностика тут зовам не е простою справою. «До причин появи мно-жинноï особистосп можна вiднести: нестерпний стрес (насильство, втрата батьмв), прояв захисних механiзмiв в онтогенезi, наслiдки воен або природних катастроф» (Воронович 2012: 107). Ось справжне психолопчне тдГрунтя майбутнього постмодернiстського плюралiзму, що поступово формуеться у зденервованому сусптьс^ ХХ ст.
Отож культивоване постренесансною свщомктю Г. Костельника себелюбство й орiентацiя на «правду вку цього», якi постшно входили у конфлiкт зi щирим християнським сумлiнням, накладалися й на психолопчний тиск в особистому житп з боку НКВС та реальну загрозу життю близьких. Саме ця вибухонебезпечна сумш i призвела Г. Костельника до психолопчного зламу й трагiчноï загибелк
Водночас вш, як бачимо, постае справжнiм сином Европи в один з найбтьш похмурих моментiв ïï iсторiï. i недаремно саме це акцен-туе один iз сьогоднiшнiх дослiдникiв: «Фтософ-богослов Гавриïл Костельник був людиною европей^^ вченостi (протягом 2,5 рокiв навчався у Швейцара здобув ступiнь доктора фтософГ|), отже, добре знав найнов^ свiтогляднi вчення та здобутки европейськоï науки i культури» (Мiрчук 2015: 173). Але ця суха довщка явно потребуе додатку бтьш монумеш^зуючого узагальнення.
Треба визнати, що психолопчна складнiсть захiдноï людини, ïï «фаусланство», визначенi конфлiктнiстю, закладеною в фундамент европейськоï цивiлiзацiï, яка утворилася, якщо використати аналогiю з науками про земну кулю, шляхом тектошчного ката^зму, шляхом взаемного насування подiбного до титанiчноï лiтосферноï плити масиву христян^^ культури на ще живу язичницьку основу з ïï моральною релятившстю i, водночас, невгамовною вгтальною енер-гiею та прагненням боротьби та ди\
i якщо спроецiювати постать о. Гавршла на титаычну постать гьо-тiвського Фауста, то залишиться лише чудуватися достатнш схожостi контуру, нехай масштаби вимишленого героя та реальноï особистосп усе ж таки рiзнi. Адже О. Шпенглер недаремно зробив символом
захщно' цивЫзацп' Фауста Гьоте, який втомився вщ святенництва й добрих справ i, облуканий демошчною спокусою, спробував-таки пе-ребудувати свiт по-своему, не гребуючи порушенням закошв моралi. Але все оте виявилося сатанинським облуканням.
Л1ТЕРАТУРА
Бульнуа 2010 - Бульнуа О. Що нового? Середньовiччя // Фтософська думка. 2010. № 1. С. 114-136.
Вежель 2003 - Вежель Л.М. Ф^ософсько-естетична та журналiстська дiяльнiсть ГавриТла Костельника у ру^ духовних процесiв УкраТни I-Ï пол. ХХ ст. Ки'в: КиÏв. нац. ун-тет iменi Тараса Шевченка, 2003. 335 с.
Веденеев 2017 - Веденеев Д.В. «Решительный враг Ватикана и унии». Спецслужбы и протопресвитер Гавриил Костельник в контексте создания предпосылок к ликвидации унии в Западной Украине (1939-1944 гг.) // Вестник Православного Свято-Тихоновского гуманитарного университета. Серия 2: История. История Русской Православной Церкви. 2017. Вып. 79. С. 85-105.
Веденеев, Лисенко 2016 - Веденеев Д., Лисенко О. «Самый образованный священник Западной Украины...» Радянськ спецслужби й о. Гаври'л Костельник (1939-1948 рр.). URL: http://www.historians.in.ua/ index.php/en/component/content/articLe/21-dosLidzhennya/1882-dmytro-viedienieiev-oLeksandr-Lysenko-samyi-obrazovannyi-sviashchennyk-zapadnoi-ukrayny-radianski-spetssLuzhby-i-o-havryiL-kosteLnyk-1939-1948-rr-prodovzhennia?itemid=149 (останнш перегляд : 05.06.2018).
Вишиванюк 2012a - ВишиванюкА.В. К вопросу о роли иерархии и духовенства Русской Православной Церкви в кампании ликвидации Украинской Греко-Католической Церкви в 1945-1949 гг. // Вестник Православного Свято-Тихоновского гуманитарного университета. Серия 2: История. История Русской Православной Церкви. 2012. Вып. 3 (46). С. 56-58.
Вишиванюк 2012b - Вишиванюк А.В. Особенности религиозной политики советских властей в западных областях УССР в 1939-1941 гг. // Вестник Православного Свято-Тихоновского гуманитарного университета. Серия 2: История. История Русской Православной Церкви. 2012. Вып. 2 (45). С. 56-71.
Воронович 2012 - Воронович И.Н. Феномен множественной личности в социокультурном пространстве // Универсальное и национальное в культуре: сб. науч. ст. Минск, 2012. С. 100-108.
Гаврил Костельник 2007 - Гаврил Костельник на xni доби: пошук ктини: зб. наук. пр. Львiв; Ужгород: Гражда, 2007. Вип. 8. 526 с.
Прник 2006a - Прник О. Гаврил Костельник як фтософ на порозi ново' науково' паради^ми // 1стс^я релтй в Укра'на: науковий ш^чник. Львiв: Логос, 2006. Кн. II. С. 61-69.
Прник 2006b - Прник О. Забутий ювилей. (Гу 120-рочнщи од народзеня о. др. Гаврила Костельника) // Шветлосц, число 3. Нови Сад, 2006. С. 345-351 URL: http://www.harazd.net/index.php?gLowna=statii_szczegoLy&numer_ artykuLu=166 (останнш перегляд: 03.06.2018).
Прник 2007 - Прник О. Вплив поетичного таланту на формування фто-софськоУ концепцп Г. Костельника // Вкник Львiвського унiверситету. Серiя фтолопчна. 2007. Вип. 39, ч. II. С. 199-205.
Прник 2008 - Прник О. Гаврил Костельник як представник католицького фтософського модершзму // ктс^я релiгiй в Украïнi: наук. шо^чник. Львiв: Логос, 2008. Кн. ii. С. 77-85.
Гуревич 2007 - ГуревичА.Я. Избранные труды. Средневековый мир. СПб.: Изд-во СПб. ун-та, 2007. 560 с.
Загайко 1957 - Загайко П.К. УкраУнсью письменники-полемiсти кшця Х1У - початку ХУИ ст. в боротьбi проти Ватикану i унп. Кшв: Видавництво АН УРСР, 1957. 86 с.
Загребельний 2013 - Загребельний I. Концепция «свп^ як вiчноï школи» Г. Костельника в оптицi богословсько1 проблеми теодице1 // Фiлософськi обрп. 2013. № 29. С. 154-161.
Лагодич 2014 - Лагодич М.М. Роль о. Г. Костельника у створенн «шща-тивно1 групи по возз'еднанню греко-католицько1 церкви з православною» та пщготовц Львiвського собору 1946 р. // Гумаштарний вiсник. 2014. Ч. 21, вип. 5. Ч. I. С. 57-69.
Львiвська епархiя - Львiвська епархiя УПЦ (МП) розпочала каношза^ю о. Костельника, який на Львiвському соборi 1946 року спричинився до лквщацп УГКЦ_URL: zik.ua/news/2008/09/20/150638 (останнш перегляд: 04.06.2018).
Мiрчук 2013 - Мiрчук I. Фтософсью погляди Гаврила Костельника на проблеми людського буття // Людинознавчi студiï. 2013. Вип. 28. Фiлософiя. С. 157-168.
Мiрчук 2015 - Мiрчук I. 1деолопчш пошуки Гаври1ла Костельника у кон-текстi укра1нсько1 нацiональноï щентичносп // Людинознавчi студiï. Серiя: Фiлософiя. 2015. Вип. 32. С. 170-181.
Костельник 1928 - О. Гаврш'л Костельник. Сшр про ешклезу. Мiж Сходом i Заходом. Львiв: Друкарня Ставротгшського iнституту пiд зар. А. Яськова, 1928. 150 с.
Отець Костельник 2009 - Отець Костельник - Офщшний форум Украш-сько1 Греко-Католицько1 Церкви. URL: http://forum.ugcc.org.ua/viewtopic. php?t=1494 (останнiй перегляд: 03.06.2018).
Пагiря 2009 - Пагiря О. Гаври1л Костельник та ОУН: проблема стосунюв (1941-1948 рр.) // З архiвiв ВУЧК-ГПУ-НКВС-КГБ. 2009. № 2 (33). С. 387-416.
Петрушко 2003 - Петрушко В. К предполагаемой беатификации униатского митрополита Андрея Шептицкого // Официальный сайт Украинской
Православной Церкви. URL: pravosLavye.org.ua/.../vLadisLav_petrushko_k_ predpoLagaemoy_be (останнш перегляд: 06.06.2018).
Стеценко 2011 - Стеценко В. ГавриТл Костельник - орипнальний рель гiйний мислитель i фтософ // Вкник Львiвського ун-ту. Серiя фiлософська. 2011. Вип. 14. С. 113-123.
Чорнописька 2017 - Чорнописька В. Роль К. Шептицького в розв'язанн церковно-релтйних проблем СхщноТ Галичини у перiод конфесшно-релтй-них трансформацш (1944-1946 рр.) // Вкник Нацiонального унiверситету «Львiвська полп"ехжка». Серiя: Юридичнi науки. 2017. № 876. С. 32-39.
Шеремета 2014 - Шеремета О.Ю. Методолопя вивчення лiберальноï теологи Гаврила Костельника // Гумажтарний корпус: зб. наук. пр. Ки'в: Генеза, 2014. Вип. 3. С. 353-356.
Шлихта 2014 - Шлихта Н. «Украинский» как «не-православный», или Как греко-католики «воссоединялись» с Русской православной церковью (1940-1960-е гг.) // Государство, религия, церковь в России и за рубежом. 2014. № 4 (32). С. 208-234.
Юрса 2014 - Юрса Л.В. «Граматика бачвано-рушкей бешеди» Гаврила Костельника та ïï значення у формуванж й розвитку укра'шсько!' мови // Науковi записки нац. ун-ту «Острозька академiя». Серiя «Фiлологiчна». 2014. Вип. 48. С. 295-296.
Ясеницкий 2018 - Ясеницкий В.М. «Инициативная группа» и ее деятельность по подготовке Львовского собора 1946 г. // Общество: философия, история, культура. 2018. URL: https://cyberLeninka.ru/articLe/n/initsiativnaya-gruppa-i-ee-deyateLnost-po-podgotovke-Lvovskogo-sobora-1946-g (останнш перегляд: 04.06.2018).
REFERENCES
BuLnua, O. (2010) Shcho novoho? Seredn'ovichchya [What is new? MiddLe Ages]. Filosofs'ka dumka. 1. pp. 114-136.
VezheL, L.M. (2003) Filosofs'ko-estetychna tazhurnalist-s'ka diyal'nist'Havryyila Kostel'nyka u rusli dukhovnykh protsesiv Ukrayiny I-yipol. XXst. [The phiLosophicaL, aesthetic and journaListic activity of GabrieL KosteLnik in the process of spirituaL processes of Ukraine of the first haLf of the 20th century]. Kyiv: Taras Shevchenko Kyiv NationaL University.
Vedeneyev, D.V. (2017) "ReshiteL'nyy vrag Vatikana i unii". SpetssLuzhby i proto-presviter GavriiL KosteL'nik v kontekste sozdaniya predposyLok k Likvidatsii unii v Zapadnoy Ukraine (1939-1944 gg.) ["The decisive enemy of the Vatican and the Union". SpeciaL services and arch-presbyter GavriiL KosteLnik in the context of creating prerequisites for the Liquidation of the Union in Western Ukraine (1939-1944)]. Vestnik Pravoslavnogo Svyato-Tikhonovskogo gumanitarnogo universiteta. Seriya 2: Istoriya. Istoriya Russkoy Pravoslavnoy Tserkvi. 79. pp. 85-105.
Vedeneyev, D. & Lysenko, O. (n.d.) "Samyy obrazovannyy svyashchennykZa-padnoy Ukrayny..."Radyans'ki spetssluzhby y o. Havryyil KosteL'nyk (1939-1948 rr.) ["The most educated priest of Western Ukraine . . ." Soviet Special Services and Fr. Gabriel Kostelnik (1939-1948)]. [Online] Available from: http://www.historians.in.ua/index.php/en/component/content/ article/21-doslidzhennya/1882-dmytro-viedienieiev-oleksandr-lysenko-sa-myi-obrazovannyi-sviashchennyk-zapadnoi-ukrayny-radianski-spetssluzhby-i-o-havryil-kostelnyk-1939-1948-rr-prodovzhennia?itemid=149 (Accessed: 5th June 2018).
Vishivanyuk, A.V. (2012a) K voprosu o roli iyerarkhii i dukhovenstva Russkoy Pravoslavnoy Tserkvi v kampanii likvidatsii Ukrainskoy Greko-Katolicheskoy Tserkvi v 1945-1949 gg. [On the role of the hierarchy and clergy of the Russian Orthodox Church in the campaign of the liquidation of the Ukrainian Greek Catholic Church in 1945-1949]. Vestnik Pravoslavnogo Svyato-Tikhonovskogo gumanitarnogo universiteta. Seriya 2: Istoriya. Istoriya Russkoy Pravoslavnoy Tserkvi. 3(46). pp. 56-58.
Vyshyvanyuk, A.V. (2012b) Osobennosti religioznoy politiki sovetskikh vla-stey v zapadnykh oblastyakh USSR v 1939-1941 gg. [Features of the religious policy of the Soviet authorities in the western regions of the Ukrainian SSR in 1939-1941]. Vestnik Pravoslavnogo Svyato-Tikhonovskogo gumanitarnogo universiteta. Seriya 2: Istoriya. Istoriya Russkoy Pravoslavnoy Tserkvi. 2(45). pp. 56-71.
Voronovych, Y.N. (2012) Fenomen mnozhestvennoy lichnosti v sotsiokul'turnom prostranstve [The phenomenon of multiple personality in the sociocultural space]. In: Usovskaya, E.A. (ed.) Universal'noye i natsional'noye v kul'ture [Universal and national culture]. Minsk: Belarus State University. pp. 100-108.
Garasim, Ya. (2007) Havryyil Kostel'nyk na tli doby: poshuk istyny [Gabriel Kostelnik on the background of the day: the search for the truth]. Lviv; Uzh-horod: Hrazhda.
Hirnyk, O. (2006a) Havryyil Kostel'nyk yak filosof na porozi novoyi naukovoyi paradygmy [Gabriil Kostesnnik as a philosopher on the threshold of a new scientific paradigm]. In: Istoriya relihiy v Ukrayina [History of Religions in Ukraine]. Lviv: Logos. pp. 61-69.
Hirnyk, O. (2006b) Zabutyy yuvyley. (Gu 120-rochnyitsy od narodzenya o. dr. Havryyila Kos-tel'nyka) [Forgotten Jubilee. (The 120th anniversary of the birth of Gabriel Kostelnik)]. Shvetlosts. 3. pp. 345-351. [Online] Available from: http:// www.harazd.net/index.php?glowna=statii_szczegoly&numer_artykulu=166 (Accessed: 3rd June 2018).
Hirnyk, O. (2007) Vplyv poetychnoho talantu na formuvannya filosofskoyi kontseptsiyi H. Kostel'nyka [The influence of poetic talent on the formation of the philosophical concept of G. Kostelnik]. VisnykL'vivs'koho universytetu. Seriya filolohichna. 39(II). pp. 199-205.
Hirnyk, O. (2008) HavryyiL KosteL'nyk yak predstavnyk katoLyts'koho fiLosofskoho modernizmu [GabrieL Kostesnnik as a representative of CathoLic phiLosophicaL modernism]. In: Istoriya relihiy v Ukrayina [History of ReLigions in Ukraine]. Lviv: Logos. pp. 77-85.
Gurevich, A.Ya. (2007) Izbrannye trudy. Srednevekovyy mir [SeLected Works. The MedievaL WorLd]. St. Petersburg: St. Petersburg State University.
Zagayko, P.K. (1957) Ukrayins'ki pys'mennyky-polemisty kintsya XIV - pochatku XVII st. v borot'bi proty Vatykanu i uniyi [Ukrainian writers-poLemicists of the Late 14th and earLy 17th centuries in the struggLe against the Vatican and the Union]. Kyiv: URSR AS.
ZagrebeLnyy, I. (2013) Kontseptsiya "svitu yak vichnoyi shkoLy" H. KosteL'nyka v optytsi bohosLovskoyi probLemy teodytseyi [Concept of "the worLd as an eternaL schooL" by G. KosteLnik in the option of theoLogicaL probLem of the theodicy]. Filosofs'ki obriyi. 29. pp. 154-161.
Lagodich, M.M. (2014) RoL' o. H. KosteL'nyka u stvorenni "initsiatyvnoyi hrupy po vozz'yednannyu hreko-katoLytskoyi tserkvy z pravosLavnoyu" ta pidhotovtsi Lvivskoho soboru 1946 r. [The roLe of G. KosteLnik in creating an "initiative group on the reunification of the Greek CathoLic Church with the Orthodox Church" and preparation of the Lviv CathedraL in 1946]. Gumanitarnyy visnik. 21(5). pp. 57-69.
Lviv diocese of the UOC (MP). (2008) L'vivs'kayeparkhiya UPTS(MP) rozpochala kanonizatsiyu o. Kostel'nyka,yakyy na L'vivs'komu sobori 1946 roku sprychynyvsya do likvidatsiyi UHKTS [Lviv diocese of the UOC (MP) began canonization of Father KosteLnik, who Led to the Liquidation of the UGCC in Lviv CathedraL in 1946]. [OnLine] AvaiLabLe from: zik.ua/news/2008/09/20/150638 (Accessed: 4th June 2018).
Mirchuk, I. (2013) FiLosofski pohLyady HavryyiLa KosteL'nyka na probLemy Lyudskoho buttya [PhiLosophicaL views of GabrieL KosteLnik on the probLems of human existence]. Lyudynoznavchi studiyi. 28. pp. 157-168.
Mirchuk, I. (2015) IdeoLohichni poshuky HavryyiLa KosteL'nyka u konteksti ukrayinskoyi natsionaL'noyi identychnosti [IdeoLogicaL searches of GabrieL KosteLnik in the context of Ukrainian nationaL identity]. Lyudynoznavchi studiyi. Seriya: Filosofiya. 32. pp. 170-181.
KosteLnik, G. (1928) Spir pro epiklyezu. Mizh Skhodom iZakhodom [A dispute about epicLesis. Between East and West]. Lviv: Drukarnya Stavropihiyskoho instytutu pid zar. A. Yaskova.
KosteLnik, G. (2009) OfficiaL Forum of the Ukrainian Greek CathoLic Church [OfficiaL Forum of the Ukrainian Greek CathoLic Church]. [OnLine] AvaiLabLe from: http://forum.ugcc.org.ua/viewtopic.php?t=1494 (Accessed: 3rd June 2018).
Pagirya, O. (2009) HavryyiL KosteL'nyk ta OUN: probLema stosunkiv (19411948 rr.) [GabrieL KosteLnik and OUN: the probLem of reLations (1941-1948)]. Z arkhiviv VUCHK-HPU-NKVD-KHB. 2(33). pp. 387-416.
Petrushko, V. (2003) K predpolagayemoy beatifikatsii uniatskogo mitropolita Andreya Sheptitskogo [To the alleged beatification of the Uniate Metropolitan Andrey Sheptytsky]. [Online] Available from: pravoslavye.org.ua/.../vladislav_pe-trushko_k_predpolagaemoy_be (Accessed: 6th June 2018).
Stetsenko, V. (2011) Havryyil Kostel'nyk - oryhinal'nyy relihiynyy myslytel' i filosof [Gabriel Kostesnnik is an original religious thinker and philosopher]. Visnyk L'vivs'koho un-tu. Seriya filosofs'ka. 14. pp. 113-123.
Chornopiska, V. (2017) Rol' K. Sheptytskoho v rozv'yazanni tserkovno-re-lihiynykh problem Skhidnoyi Halychyny u period konfesiyno-relihiynykh transformatsiy (1944-1946 rr.) [The role of K. Sheptytsky in solving the church and religious problems of Eastern Galicia during the period of confessional-religious transformations (1944-1946)]. Visnik Natsional'nogo universitetu "L'vivs'ka politekhnika", Seriya: Yuridichni nauki. 876. рр. 32-39.
Sheremeta, O.Yu. (2014) Metodologiya vyvchennya liberal'noyi teolohiyi Havryyila Kostel'nyka [Methodology of studying Gabriel Kostelnik's liberal theology]. Humanitarnyy korpus. 3. Kyiv: Geneza. pp. 353-356.
Shlikhta, N. (2014) "Ukrainian" as "Non-Orthodox": How Greek Catholics Were "Reunited" with the Russian Orthodox Church, 1940s - 1960s. Gosudarstvo, religiya, tserkov' v Rossii i za rubezhom - State, Religion and Church in Russia and Worldwide. 4(32). рр. 208-234 (In Russian).
Yursa, L.V. (2014) "Hramatyka bachvano-rushkey beshedy" Havryyila Kostel'nyka ta yiyi znachennya u formuvanni y rozvytku ukrayins'koyi movy ["Grammar of the Bachvano-Rushkeya Bezhedi" by Gabriel Kostelnik and its importance in the formation and development of the Ukrainian language]. Naukovi zapysky nats. un-tu "Ostroz'ka akademiya, seriya "Filolohichna". 48. pp. 295-296.
Yasenitskiy, V.M. (2018) "Initiative Group" and its activities for the preparation of the Cathedral of Lviv in 1946. Obshchestvo:filosofiya, istoriya, kul'tura. 2. [Online] Available from: https://cyberleninka.ru/article/n/initsiativnaya-gruppa-i-ee-deyatelnost-po-podgotovke-lvovskogo-sobora-1946-g (Accessed: 5th June 2018) (In Russian).
Чикарькова Мария Юрьевна - доктор философских наук, профессор кафедры культурологии, религиоведения и теологии Черновицкого национального университета им. Ю. Федьковича (Украина).
Чшарькова Марiя Юрпвна - доктор фтософських наук, професор кафедри культурологи, релтезнавства та теологи Чершвецького нацюнального ушверситету iM. Ю. Федьковича (Украша).
Mariya Yu. Chikarkova - Yuriy Fedkovych Chernivtsi National University (Ukraine).
E-mail: [email protected]
