CC BY
69
меш щебетала Мамина вишня в саду» [7, 160]; «Вишня вдяглася в намисто, мати щаслива й сумна» [7, 160].
Поеднання дендронiмiв у сполуки з дieсловами звуково! семантики увиразнюе, збагачуе естетику поетичних образiв: «<Шумлять смереки, звихрено шумлять, Неначе кличуть гори i долини» [7, 223]; «Тихо шумши в гаю явори, Низько схилили гшля. Втратив назавжди з пе! пори Спокш я» [7, 102].
Характерною рисою мовотворчостi Д. Луценка е також експлшащя семи «запах», а отже, й посилення конкретних асощативних зв'язкiв у пiсенних рядках: «Я ждав тебе, як ждуть медових квiтiв сшгами запорошенi луги» [7, 99]; «Кожна квтка пахуча свгтлу мить пам'ята» [7, 179].
1з вищезазначеного випливае, що структуру iндивiдуально-авторськоl ЛСП тсенно! поези Д. Луценка становлять антонiмiчнi та синонiмiчнi вщношення, репрезентованi у рiзних мiкропарадигмах. Ядром мовотворчосп поета е широке використання фольклоризмiв, якi зазнають мовно-естетично! модифшаци. Творчiсть поета-пiсняра зорiентована на розвиток елегшно-мшорного струменя народнопiсенностi. Мiкропарадигми нас^зних мотивiв, почуттiв, пейзажних картин подають iнформацiю про усталену картину св^у автора, дозволяють простежити, як мовш засоби виражають його свiдомiсть i мовленневу особистiсть.
Л1ТЕРАТУРА
1. Виноградов В. В. О языке художественной литературы. — М.: Высшая школа, 1959. — 367 с.
2. Русашвський В. М. Естетика художнього слова // Культура слова. — 1985. — Вип. 28. — С. 27-33.
3. Ставицька Л. О. 1ндив1дуальний стиль М. П. Бажанав сучаснш лиературнш мов1 // Жанри 1 стил1 в ютори украшсько! лттературно! мови. — К.: Наук. думка, 1989. — С. 199-215.
4. Ермоленко С.Я. Фольклор 1 лиературна мова. — К.: Наук. думка, 1987. — 202 с.
5. Данилюк Н.О. Розвиток семантично! структури народнотсенного слова у мов1 украшсько! поези друго! половини ХХ ст.: Автореф. дис. ... канд. фшол. наук. — К., 1984. — 20 с.
6. Сологуб Н.М. Поняття «андивщуальний стиль письменника» в контексп сучасно! лшгв1стики // Зб. наук. праць Чершвецького нацюнального ушверситету: Чершвщ: Рута, 2001. — С. 36-41.
7. Луценко Д. А я люблю, люблю: Шст. — Льв1в: Укра!нський письменник, 1995. — 259 с.
8. Жайворонок В.В. Знаки украшсько! етнокультури: Словник-дов!дник. — К.: Дов1ра, 2007. — 704 с.
1нна ШИЛ1НСЬКА
ЛЕКСИКОН ЯК СТРУКТУРНИЙ КОМПОНЕНТ КУЛЬТУРИ ПРОФЕС1ЙНОГО МОВЛЕННЯ МАЙБУТН1Х ФАХ1ВЦ1В У ГАЛУЗ1 КОМП'ЮТЕРНИХ 1НФОРМАЦ1ЙНИХ ТЕХНОЛОГ1Й
У нашт статтi розглядаетъся значення i роль лексикону особистостi як структурного компонента кулътури професшного мовлення майбутнъого фахiвця у галузi комп 'ютерних тформацтних технологш. Обтрунтована необхiднiстъ виходу за межi технки мови до паралелъного вивчення кулътури народу, мова якого вивчаетъся.
Сьогодш розширення мiжнародних зв'язюв, розвиток науково-техшчного прогресу, штернетизащя знань забезпечують доступ до рiзноманiтноl шформаци шоземними мовами, зокрема англшською. Вщповщно зростае потреба в умшш користуватися iноземною мовою з комушкативною метою. Розвиток комп'ютерних технологiй, шформацшно-комушкативних систем не лише змiнюе умови життедiяльностi людини, а й створюе новий культурний прос^р, у якому формуеться особистiсть. Змiни в економiчнiй, полiтичнiй, соцiальнiй, сферах, розвиток та удосконалення комп'ютерних технологiй призводять до виникнення нових понять i термшв. У цiй соцiокультурнiй ситуацil центральне мюце в гуманiтарнiй науцi займае лексикон як «фундаментальне динамiчне наукове дослщження» (з високою концентрацiею актуально! шформаци) проблем, пов'язаних з понятшним полем певно! галузi знань [8, 7]. Сьогодш освоення форм лексиконо-анаттичного мислення е необхiдним для кожного фаивця у галузi комп'ютерних шформацшних технологiй. В енергетичному полi лексикону ниш формуються i актуалiзуються уш комп'ютерно-вiртуальнi проекти i профетично освоюються юберпростори всесвiтньоl мереж1.
Мова як знакова система е найважлившим засобом людського спiлкування i передавання iнформацiï. Кожна народнiсть, етшчна група людей формуеться як мовна спшьнота. Одночасно з розвитком сустльства вiдбуваеться i розвиток мови. «Мова е тому умовою прогресу народiв, що вона е органом думки окремоï особи», — писав видатний украшський вчений О. Потебня [1, 39]. Мова i культура як форми штеграцп певноï спiльноти людей, ïx напрацьованого досвiду вiдрiзняють один лшгвоеттчний соцiум вiд iншого зпдно з властивим лише 1м специфiчним характерним рисам. Мова виражае смисл культури. Змiни, яких зазнае мова, зрушують ранiше встановленi понятiйнi смисли. Ускладнення мовних процесiв i сустльства загалом, зближення культур iнтенсифiкують процес смислотворення. Вщповщно зростае культурний потенщал людини, що стимулюе розвиток особистост i суспiльства.
Взаемозв'язок мови i культури дослщжували фiлософи, фiлологи, антропологи (О. Потебня, В. Гумбольдт, Е. Сетр, Б. Уорф, Ф. Боас та ш.) Питання, пов'язанi з формуванням культури фахового мовлення, висв^люються у працях Л. Мацько, Л. Кравець, З. Мацюк, I. Станкевич та ш. Особливостi органiзацiï та формування iндивiдуального лексикону людини дослщжувалися О. Залевською, Р. Фрумкiною, Дж. Дiзом, Дж. Кiшом, Ч. Осгудом та ш. Зазначенi джерела, безумовно, е теоретичною основою для дослщження ролi лексикону людини у формувант мовленневоï культури, зокрема, культури фахового мовлення. Сприятливим предметним полем виршення поставлено!' проблеми вважаемо iншомовну професшну пiдготовку майбутнix фаxiвцiв у галузi комп'ютерних iнформацiйниx теxнологiй.
Мета статт — визначити та проаналiзувати значення i роль лексикону особистостi як структурного компонента культури професшного мовлення майбутшх фаxiвцiв у галузi комп'ютерних шформацшних теxнологiй.
З позицiй культуролопчного пiдxоду результатом навчання iноземноï мови повинно бути формування нового коду вщображення дшсноси, утiм, не лише вербального, а й когштивного, який виражае змют i форму комунiкативно-прагматичноï норми мовленневоï поведiнки суспiльства. Комушкативно-прагматичну норму розумiють як правила вщбору мовних засобiв i побудову висловлювань у типових ситуащях спiлкування вщповщно до мети, умов та юторичного перiоду розвитку суспiльства [11, 3].
Людина входить у комушкащю як особистють з усiма притаманними ш якостями i властивостями. «Мовна особистють — шдивщ, який володiе сукупнютю здатностей i характеристик, якi зумовлюють створення й сприйняття ним текспв, що вирiзняються рiвнем структурно-мовноï складност та глибиною й точнiстю вщображення дшсносп» [2, 188].
Мовна особистють юнуе в культурному просторi, який вщображаеться в ïï свiдомостi як форма юнування культури на рiзниx рiвняx (професiйному, побутовому, науковому), стереотипах i нормах. Характерною рисою мовноï особистост е наявнiсть словникового запасу з певною частотнютю вживання ств вiдповiдно до окремих синтаксичних моделей. Якщо синтаксичнi моделi е типовими для представниюв тiеï чи iншоï мовноï спiльноти, то лексикон людини може свщчити про ïï належнють до певного соцiуму, рiвень осв^и, характер тощо [9, 119]. Як мовна особистють, людина володiе концептуальною i мовною картинами св^у. Концептуальна картина може бути рiзною у рiзниx людей навiть однiéï нащональносп i подiбною у людей рiзниx нацiональностей за певних умов життедiяльностi. Суспiльна система цiнностей, соцiальниx вщносин вiдображаеться в мовi народу i приймае участь у створенш мовноï картини свiту. «Свiт пiзнаеться через мову, сутнють якоï полягае не лише в передаванш думок вщ людини до людини, а i в функци бути носiем i хранителем думки, всього знання в шдивщуальнш i колективнш свiдомостi людини» [3, 9].
Культура е тим чинником, що спонукае змши у мов^ передусiм, у лексицi, що вщображае ïx i фiксуе [13, 243]. Певний тип культури вiдрiзняеться особливостями своеï лексики, що характеризуе вiдповiдну iсторичну епоху. Сьогоднi штенсифшащя iнформацiйниx процесiв, внутрiшньо-мовнi, внутрiшньо-культурнi протирiччя формують меxанiзм розвитку мови i культури [12, 246]. Пщ впливом цих протирiч виникае новий феномен, нове значення вводиться в семантичне поле мислення людини певного лшгвокультурного сощуму. 1нноваци у мовi та культурi перебувають у процесi взаемного переходу. З одного боку, розвиток мови е результатом протирiччя мiж новим феноменом i тим, що уже закладено в мовц з шшого —
розвиток культури вщбуваеться завдяки мовному потенщалу, необхiдному для легалiзацiï нових смислових понять.
Слово не завжди збiгаeться з думкою, а е засобом ïï розвитку, стверджував О. Потебня. Розглядаючи мову як творчу дiяльнiсть, певний спосiб мислення, вчений вважав, що причина збагачення мови полягае у безперервнш боротьбi думки зi словом: «Думка, виплекана словом, починае вщноситися безпосередньо до самих понять, у них знаходить свое шукане знання, на слово ж починае дивитися як на стороннш i довшьний знак...» [1, 26]. Слово, вважав вчений, визначае всьому свое мюце в систем^ допомагаючи людинi зрозумiти не тiльки шших, а й себе, дае змогу ознайомитися з духовним багатством свого народу та загальнолюдським надбанням.
У процесах продукування i сприйняття мовлення ютотну роль вiдiграе лексикон людини. У методищ викладання iноземних мов вивчення лексики традицiйно розумiють як оволодшня певним словниковим запасом, що е вщповщним набором iншомовних лексичних одиниць, необхiдних для формування лексичних навичок спшкування. Результати останнiх психолшгвютичних дослiджень (О. Залевська, О. Кубрякова та ш.) свiдчать про необхщнють вiдмови вiд вузького трактування термша «лексикон» як iндивiдуального словникового запасу. Ще в 70-х роках ХХ ст. була розроблена концепщя лексикону як динамiчноï функцiональноï системи, здатноï до самоорганiзацiï та перебудови, зпдно з якою лексикон трактуеться як «лексичний компонент мовленневоï органiзацiï людини» [5, 74-75].
Ю. Караулов визначае лексикон як один iз структурних рiвнiв (асоцiативно-семантичний) органiзацiï мовноï особистосп, до якого входить фонд лексичних i граматичних засобiв, якi використовуе особистють у своему дискурс [7, 87-92]. Лексикон мовця представлений як вербалiзованою (належить до сфери мовноï свiдомостi), так i невербалiзованою (пов'язана iз пiдсвiдомiстю або надсвiдомiстю) частинами структури мовноï особистостi. Невербалiзована частина утворюеться за допомогою пасивного словника людини. Одинищ пасивного словника можуть активiзуватися i переходити в сферу свщомосп, тобто за певних умов переходять в активний словник особистосп, iншi ж, навпаки, витiсняються iз пам'ятi i переходять у пасивний словник.
З когнiтивноï точки зору лексикон розглядають як «систему, яка вiдображае в мовнш здiбностi знання про слова та е^валентш 1'м одиницi i виконуе складнi функцiï, пов'язанi як зi словами, так i з структурами репрезентацп енциклопедичних знань, що стоять за словами» [6, 142]. Значення слова забезпечуе взаеморозумшня мiж людьми у процес комунiкацiï, тобто воно повинно бути системно-мовним i вщповщно проходити через призму шдивщуального досвiду людини [6, 168]. Чистота мовлення, вшьне оперування рiзноманiтними словесно-виражальними засобами, чiткiсть, виразнiсть, лопчнють, самобутнiсть е необхiдними вимогами, що визначають рiвень культури професiйного мовлення як вмшня володiти мовою i пов'язаш з ерудицiею, свiтоглядом людини, культурою мислення, оволодшня техшкою мовлення та культурою спшкування мовця.
Особливо важливу роль у процес оволодшня шоземною мовою вщграють ключовi слова, яю розкривають найбiльш значимi концепти певноï культури. Ключовi слова характеризуются певною частотнiстю ix вживання у вщповщнш культурi, що зумовлюе несиметричнють понять, якi виражаються ними, у рiзниx народiв [4, 54]. Важливу роль у визначенш змiсту таких ^в вiдiграе розкриття культурного компонента значення. А. Вежбицька зазначае, що мiжкультурнi вщмшност мiж концептами, яю пов'язанi з поняттям свободи в рiзниx культурах, зумовлюють рiзне сприйняття змюту цього поняття окремими народами через вщмшносп не у способах вщображення об'ективноï реальностi, а у способах концептуалiзацiï об'ективноï реальностi [16, 125-126]. Так, для англшщв «freedom» — це не прившей для обмежено].' кiлькостi людей, а передуем, загальне право. Основна iдея поняття асощюеться з тим, щоб людиш не нав'язували будь-яких iдей або дш. Росiйська ж «свобода» означае вщсутнють будь-яких зовнiшнix обмежень. Вщповщно украïнський термiн «свобода» ближчий до росшського розумiння поняття, а не до англшського.
Ч. Фiллмор зазначав, що людина не лише вибирае певне слово зi свого шшомовного лексикону, а i тягне разом з ним усю «сцену», яка радше належить рщнш, а не шшомовнш культурi [14, 114]. Вщповщно значення слова сприймаеться через призму щнностей рiдноï культури. Р. Ладо писав, що у процеш оволодшня шшомовним лексичним словником
вщбуваеться знайомство з новою формою слова, а не з його значенням, котре уже вщоме в рщнш мовi [15, 84]. При цьому юнуе дуже обмежена кшьюсть слiв, якi повнiстю спiвпадають за вшма сво!ми значеннями у двох мовах (е^валентна лексика). Будь-яка мова мютить слова, що вiдображають важливi для конкретного суспiльства поняття, яю вiдсутнi в мовi шшо! культури (безеквiвалентна лексика) [3, 56-57]. Фоновi або свiтогляднi знання, присутнi в свщомосп певно! спiльноти людей, вщображають специфiку нащонально! культури i вiдрiзняються вiд вiдповiдних знань шшомовно! культури.
Знання про елементи об'ективно! реальносп вiдбираються i залишаються в значенш слiв, вiдображають !х нацiонально-культурний фон. Понятшна семантика слова е загалом стабшьною, тодi як лексичний фон змшюеться навiть упродовж життя одного поколшня. Змiни у культурi спонукають модифiкацiю лексичного фону, який е «шструментом просiювання, вiдбору i збереження колективного досвщу» носив певно! мовно! спiльноти [3, 79].
Основна мета вивчення iноземно! мови (за професшним спрямуванням) — застосування набутих знань у професшнш дiяльностi та сощальнш мiжособистiснiй комунiкацi! як в Укра!ш, так i за !! межами. У кожному вцщ професiйно! дiяльностi iснуе специфiчний понятшно-категорiальний апарат з властивою йому системою термшв та професiоналiзмiв. Вiдповiдно кожна мова професшного спiлкування вiдрiзняеться вiд шших професiйних мов своею лексико-семантичною системою, що використовуеться представниками певно! галузi з комунiкативною метою в ситуащях, якi безпосередньо пов'язанi з професшними, навчальними, виробничими та науковими аспектами дiяльностi. Професiйна мова, як i наукова, характеризуеться логiчнiстю, точнютю, абстрагованiстю, яснiстю, об'ективнiстю [10, 55]. Крiм того, вона повинна бути чистою, виразною, естетичною. У професшнш дiяльностi важливу роль вiдiграе дiалогiчна форма спiлкування оскiльки виникае необхвднють обмiну думками, обговорення питань щодо прийняття рiшень. Фахiвцi вступають у безпосереднш словесний контакт, який потребуе володшня вiдповiдними мовними знаннями, здiбностями, навичками та культурою професiйного мовлення. Мова е критерiем освiченостi людини i свiдчить про рiвень розвитку !! загально! культури.
Професiоналiзм фаивця залежить вiд якостi професiйно! подготовки, iндивiдуальних здiбностей, а також рiвня розвитку культури професiйного мовлення. Мовш одиницi лексикону фаивця певного виду дiяльностi повиннi адекватно передавати сутнють категорiй i понять науки, техшки та iнших сфер професiйно! дiяльностi. 1ншомовний лексикон студента включае лексичт одиницi, якi вiдносяться до загальнопобутово! та професiйно-орiентовано! сфер комунiкацi!. В основу мови професшного спшкування покладена сучасна лiтературна мова. Залежно вщ умов спiлкування вона суттево спрощуеться, збагачуеться професiоналiзмами, термiнами та жаргошзмами.
Термiнологiчна лексика е показником наукового стилю, сприяе створенню единого шформацшного простору. Проте велика кшьюсть термшв е одночасно i загальновживаними i вiдносяться до окремо! галузi знань. Змют поняття i фону слова суттево вiдрiзняеться вiд змiсту поняття i фону термiна [3, 67]. Для неспещалюта доступ (access) — одне поняття, для програмюта юнуе велика кшьюсть понять — довыьний, асоцгативний, дозволений, ланцюговий, груповий, посл1довний, цикл1чний, прямий (arbitrary, associative, authorized, chained, clustered, consecutive, cyclic, direct). Тобто для спещалюта важливе значення вадграе диференщащя речовин, предмеив та !х властивостей.
До професiоналiзмiв належать слова, яю безпосередньо пов'язанi з професшною дiяльнiстю або родом занять [10, 61]. Вщповщно кожен вид професшно! дiяльностi вимагае дотримання певних норм мовленнево! поведiнки, закрiплених за ним. Володшня термшолопчною лексикою, професюнашзмами сприяе формуванню культури професiйного мовлення, рiвень сформованостi яко! дае змогу точно, лакошчно висловлювати сво! думки, розум^и та адекватно сприймати повщомлення, орiентуватися в умовах комунiкацi! вщповщно до ситуацi! спiлкування.
Особливе мюце у лексиконi фахiвцiв комп'ютерних шформацшних технологiй займае комп'ютерний жаргон як специфiчна лексична система, що функщонуе у процесi неофiцiйного спiлкування фахiвцiв цiе!' галузi та користувачiв рiзних рiвнiв. Комп'ютерний сленг широко використовуеться в !нтернет-спшкуванш. Лексика комп'ютерного жаргону вiдрiзняеться вiд
професiйноï термшологп програмiстiв специфiчним емоцшним забарвленням, до певноï мiри не точним визначенням понять, яю замiняють професiйнi термiни у неофiцiйному спшкуванш. Володiння комп'ютерним жаргоном дае можливють представникам цiеï галузi вiдчувати себе членами окремоï професiйноï групи, закротС для iншиx.
Професiя фаивця комп'ютерних шформацшних теxнологiй передбачае наявнiсть високого рiвня iнтелекту, особливо таких його властивостей, як вербальш здiбностi, лопчне мислення, ерудицiя. Крiм того, розвинеш вербальнi здiбностi пов'язують з високим загальним рiвнем iнтелекту та вважають передумовою устшного вивчення iноземниx мов. Пщ вербальними здiбностями ми розумiемо великий словниковий запас, наявнiсть умшь будувати граматично правильнi, простi i зрозумш вирази, адекватно використовувати лексичш одиницi, мовну культуру, вiдчуття мови. Загальновщомо, що мова е одним iз об'ектiв вивчення iнформатики як засiб i сфера створення, обробки, збер^ання i передавання iнформацiï. Крiм того, iнформатика тiсно пов'язана з лшгвютичним забезпеченням iнформацiйниx систем. Професшний програмiст, як правило, володiе декшькома мовами програмування, кожна з яких мае свою власну граматику. Постшна робота з мовою як iз знаковою системою, а також вимоги граматичноï правильностi i точностi тексту програми сприяють розвитку вербальних здiбностей спецiалiстiв, котрi оперують як природними, так i штучними мовами.
Аналiз псиxолiнгвiстичноï, фiлософськоï, культурологiчноï та педагогiчноï лiтератури дае пiдстави вважати, що юнуе певна вiдповiднiсть мiж словником мовноï спiльноти та культурою народу. Культурний компонент значення слова залежить вщ системи цiнностей, способу життя, моделей поведiнки носив мови. Лексикон людини як «динамiчна функцiональна система», здатна до самооргашзаци i перебудови, е структурним компонентом культури фахового мовлення i вщграе важливу роль у ïï формуванш. Вербальш здiбностi фаxiвцiв комп'ютерних iнформацiйниx теxнологiй вщграють важливу роль в адекватному вiдборi мовних та мовленневих засобiв в умовах комушкативного пiдxоду та сприяють формуванню культури професшного мовлення.
Фахова шформащя сьогоднi оновлюеться кожнi три-чотири роки завдяки бурхливому розвитку науково-техшчного прогресу. Професiя фаxiвцiв комп'ютерних шформацшних технологш належить до галузi знань, яка насамперед зазнае змш та шновацш через постiйне введення нових понять i термiнiв вiдповiдно до новггшх теxнiчниx удосконалень та розвитку людського штелекту. Постiйне пiдвищення культури професшного мовлення е важливою умовою професшного розвитку фаxiвцiв. Для забезпечення процесу ефективноï професiйноï комунiкацiï необхщно формування таких умiнь i навичок мовноï особистостi, якi можуть забезпечити адекватне розумiння значення слова, рiзниx типiв дискурсу, правильну побудову висловлювання з урахуванням специфiки мовленневого спшкування.
Л1ТЕРАТУРА
1. Антолопя свггово1 лггературно-критично1 думки ХХ ст. / За ред. М. Зубрицьког — Льв1в: Лггопис, 1996. — 636 с.
2. Бацевич Ф. С. Основи комушкативно1 л1нгвютики: Подручник. — К.: ВЦ «Академ1я», 2004. — 344 с.
3. Верещагин Е. М., Костомаров В. Г. Язык и культура: Лингвострановедение в преподавании русского языка как иностранного. — 3-е изд., перераб. и доп. — М.: Русский язык, 1983. — 269 с.
4. Елизарова Г. В. Культура и обучение иностранным языкам. — СПб.: КАРО, 2005. — 352 с.
5. Залевская А. А. Слово в лексиконе человека: Психолингвичтическое исследование. — Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1990. — 206 с.
6. Залевская А. А. Введение в психолингвистику: Учебник для студ. вузов, обуч. на филол. Специальносьтях. — М.: Рос. гос. гуманит. ун-т, 2000. — 382 с.
7. Караулов Ю. Н. Русский язык и языковая личность / Отв. ред. Д. Н. Шмелев. — М.: Наука, 1987. — 263 с.
8. Лексикон нонклассики. Художественно-эстетическая культура ХХ века / Под ред. В. В. Бычкова — М.: Российская политическая энциклопедия. — 607 с.
9. Маслова В. А. Лингвокультурология : Учеб. пособие для студ. вузов. — М.: Академия, 2001. — 208 с.
10. Мацько Л. I., Кравець Л. В. Культура украшсько1 фахово1 мови: Навч. поабник. — К.: ВЦ «Академ1я», 2007. — 360 с.
11. Починок Т. В. Формирование социокультурной компетенции как основы межкультурного общения // Иностранные языки в школе. — 2007. — № 7. — С. 2 - 6.
12. Рябова М. Э. Амбивалентность языка и культуры: социально-психологические и философские аспекты // Мир психологии. — Москва — Воронеж. — 2007. — № 2. — С. 241-247.
13. Сепир Э. Избранные труды по языкознанию и культурологи: Пер. с англ. / Общ. ред и вступ. ст.
А. Е. Кибрика. — 2-е изд. — М.: Прогресс, 2002. — 656 с.
14. Fillmore Ch. Topics in lexical semantics // Cole R.W. (ed.) Current issues in linguistics. — Bloomington:
Indiana University Press. 1975. — P. 76-138.
15. Lado R. Linguistics across cultures. Applied linguistics for languages teachers. — Ann Arbor: the
University of Michigan Press, 1966 (first printing 1957). — 147 p.
16. Wierzbicka A. Understanding cultures through their key words. English, Russian, Polish, German and
Japanese. — New York. Oxford: Oxford University Press, 1997. — 317 p.
ЛЫя БАРАНОВСЬКА, 1рина САРАЖИНСЬКА
ФОРМУВАННЯ ПРОФЕС1ЙНО-МОВНО1 ОСОБИСТОСП МАЙБУТНЬОГО ФАХ1ВЦЯ ПРАВООХОРОННО1 СФЕРИ
У cmammi зроблена спроба на засадах компетенттсного та особистгсно зоргентованого п1дход1в обтрунтувати складовг процесу формування профестно-мовно'1 особистостг майбуттх фахгвцгв правоохоронно'1 сфери. ПридШеться увага аналгзовг поняттевого апарату з проблеми, характеристик результатгв дослгдження з питань тдготовки фахгвця-юриста, здатного до яюсно'( взаемодИ мовою професИ.
Сьогодш система юридично! освгги в Укра!ш набувае нового змюту i змшюеться вщповщно до потреб суспшьства, яю зумовлюють вщповщш вимоги до рiвня професшно! тдготовки майбутшх фахiвцiв правоохоронно! сфери у ВНЗ. Професшно-мовна тдготовка е складовою фахово! тдготовки, а тому в нш вщбуваються змши шд впливом таких процешв, як розширення сфери правового регулювання, поява нових галузей права i вщповщно - галузей законодавства, активiзацiя кодифшацшних процешв, виникнення нових термшосистем права, наявнють численних мовно-термшолопчних проблем у сферi сучасно! правово! комунiкацi!.
Кшцевим результатом фахово орiентовано! мовно! освгги мае бути високий рiвень мовно! культури юриспв, а вона, вщповщно, сприяе пiдвищенню !х фахово! культури.
У сучасних умовах з метою тдвищення рГвня професiйних знань, умшь та навичок студентiв особливо актуальним е використання компетентнiсного тдходу, який мае особистюний i дГяльнюний аспекти, прагматичну й гуманiстичну спрямованiсть. Цей тдхвд визначае роль досвщу та умшь практично реатзовувати знання, виршувати завдання. Застосування компетентнiсного тдходу дасть можливють шдвищити адаптованiсть випускниюв до !х жигтедiяльностi в умовах зростаючого дишмГзму, пiдготувати !х як активних суб'ектiв ново! освГтньо! парадигми — «освга протягом всього життя». Щдх1д вiдзначаегься певною iдеею, концепцiею, принципами i центруеться на основних для нього однш або юлькох категорiях. Якщо для системного тдходу такою визначальною категорiею е «система», для проблемного тдходу — «проблема», то для компетенттсного тдходу — «компетенщя» i «компетентнiсть» [5, 32-37].
М. Холстед i Т. ОрджГ вважають компетенцп важливими результатами освгш, яю повинт бути сформованi в усГх, хто навчаеться, пронизувати вс предмети, проходити через вс рГвш освгш i розроблятися на високому рГвш. При цьому ключовГ компетенци — не окрема частина навчального плану, вони штегроваш в його змют. У процес викладання будь-яко! дисциплши можна розвивати iнформацiйну, комунiкативну i мовну компетенци [16, 24-27].
Компетентнють (вщ лат. competentia — приналежнють за правом) — це володшня компетенщею; володшня знаннями; досвщ у певнш галузi. На думку Т. Маслово!, «поняття компетентностi пов'язане, перш за все, саме з дГяльнютю, ¡з здатнiстю виконувати певнi професшш ди, в основГ яко! лежать необхщш професiйнi знання та вмшня... Компетентнiсть передбачае наявнiсть у людини внутршньо! мотиваци до яюсного виконання вшх професiйних завдань, наявнють професiйних цiнностей. Компетентний спецiалiст виходить за меж предмета свое! професп, мае певний творчий потенцiал саморозвитку» [9, 59].
З огляду на зазначене суттевою педагогiчною проблемою, на нашу думку, е формування в студеипв професшно-мовно! компетентностi, яка е, як найважлившою складовою загально! професшно! компетентности так i основою фахово! ерудици та культури спiлкування.
