CC BY
36
3. Гальперин П. Я. Психология мышления и учение о поэтапном формировании умственных действий // Исследование мышления в советской психологии: Сб. науч. трудов. — М.: Наука, 1966. — С. 236-278.
4. Зязюн И. А. Профессиональное развитие личности в контексте культурных ценностей / Проблемы постсекундарного профессионального образования / Клуб профессионального образования стран Центральной Восточной Европы. — К.: Вища школа, 1998. — С. 130-136.
5. Леонтьев А. Н. Избранные психологические произведения: В 2-х т. / А. Н. Леонтьев; Под ред В. В. Давыдова и др. — М.: Педагогика, 1983.
6. Ляудис В. Я. Методика преподавания психологии. — М.: Изд-во МГУ, 1984. — 82 с.
7. Решетова З. А. Процесс усвоения как деятельность // Современные проблемы дидактики высшей школы: Сб. избр. трудов Междунар. конф. — Донецк : Изд-во ДонГУ. — 1997. — С. 3-12.
8. Рубинштейн С. Л. Проблемы общей психологии. — М.: Педагогика, 1976. — 496 с.
9. Талызина Н. Ф. Педагогическая психология. — М.: Академия, 2001. — 288 с.
10. Эльконин Д. Б. Избранные психологические труды / Д. Б. Эльконин; Под ред. В. В. Давыдова,
B. П. Зинченко. — М.: Педагогика, 1989. — 554 с.
Микола Л1СОВИЙ
ЗМ1СТОВИЙ АНАЛ1З СФОРМОВАНОСТ1 ПРОФЕС1ЙНОГО МОВЛЕННЯ МАЙБУТН1Х МЕДИЧНИХ ПРАЦ1ВНИК1В
На основI анализу педагоггчних, методичних, лгнгвгстичних джерел, дисертацшних дослгджень у статт1 визначаються структурнI компоненти, показники та ргвнг сформованостг професшного мовлення майбутшх медичних працгвниюв.
Сьогодш накопичено певний теоретичний i експериментальний матерiал щодо формування професшного мовлення майбутшх фахiвцiв рiзних галузей народного господарства, освгги. Науковщ по^зному тдходять до виршення дано! проблеми, пропонуючи систему рiзноманiтних завдань, педагопчш технологи, розробляючи лшгводидактичш напрямки формування мовленнево! культури студенев вищих навчальних закладiв. Проте далеко не завжди розглядаються компоненти, показники, критери, та рiвнi сформованосп професшного мовлення.
На нашу думку, перш шж формувати певш умшня, навички, тим бшьше професшне мовлення майбутшх фахiвцiв, необхщно встановити й проаналiзувати його структуру, ознаки, виявити у студенев рiвень володiння мовними знаннями, мовленневими умшнями та навичками, визначити, що саме потрiбно вдосконалювати.
Метою статт1 е аналiз структурних компонентiв, показникiв i рiвнiв сформованосп професiйного мовлення студентiв вищих медичних навчальних закладiв на основi педагопчних, лiнгвiстичних наукових джерел, дисертацiйних дослщжень.
Дослiдження в галузi психолiнгвiстики (М. Жинкш, О. Леонтьев, О. Лурiя) дають пiдстави твердити, що для повноцшного спшкування людина повинна мати цшу низку вмiнь: по-перше, швидко i правильно орiентуватися в умовах спшкування; по-друге, правильно спланувати свое мовлення; по-трете, знайти адекватш засоби для передачi його змiсту. Сам мовленневий процес учеш визначають як творчий, оскшьки одну i ту саму думку рiзнi люди передають по^зному [1, 56].
C.Шумовецька зауважуе, що специфша мовленневого вмiння особистосп полягае в тому, що !й постiйно доводиться свiдомо робити вiдбiр мовних засобiв з урахуванням мовленнево! ситуаци, яка, зазвичай, не повторюеться, виступаючи завжди в новш якосп. При цьому змiнюються мотиви, цш, умови та iншi екстралiнгвiстичнi фактори, i тому ступiнь складностi рiзних варiативних реалiзацiй треба враховувати в кожному конкретному випадку. Ось чому особистють з високою мовною культурою повинна волод^и не стiльки навичками, одним iз компонентiв яких е автоматизм, а мовленневими вмшнями, що е дiями, якi складаються з рiзних операцiй, але мають загальну мету, тобто найбшьшою мiрою вщповщають потребам спiлкування [10, 32].
На думку В. Момота, високий рiвень культури професiйно зорiентованого мовлення забезпечуеться комплексом умiнь, найголовнiшi серед яких такi: органiзаторськi, шформативш, перцептивнi, контрольно-стимулюючi [7, 51].
До найважливших умiнь, що е основою мовленнево1 компетенци майбутнього фахiвця, Н. Тоцька вщносить: умiння вести дiалог, дотримуючись вимог мовного етикету в рiзних життевих ситуацiях (у дружньому кол^ у ситуаци безпосереднього сшлкування на зборах, виробничих засiданнях, дшових зустрiчах, розмовах по телефону); умшня створювати уснi монологiчнi висловлення (виступати на засщанш з повiдомленням, доповщдю; подiлитися в колi знайомих побаченим, почутим, пережитим; висловити свое ставлення до обговорюваного питання; дати певш роз'яснення); умiння адекватно сприймати на слух дiалог i монолог, що передбачае зосередження уваги на осмисленш висловлення (теми, факпв, доказiв головного i другорядного, логiки викладу), використання рiзних прийомiв фшсацл почутого (запис ключових слiв, плану висловлення, статистичних даних) у залежностi вiд комушкативного завдання (участь у дискуси, передача шформаци iншому, використання 11 у сво!й роботi); умiння створювати письмовi тексти рiзних стилiв i титв, рiзних жанрiв; умiння користуватися рiзними видами читання [9, 16].
Аналiзуючи професiйне мовлення вчителя загальноосвiтнiх дисциплш, Л.Лучкiна видiляе такi компоненти розвитку культури мовлення майбутнього педагога: мовна, мовленнева, професшна компетенци, мовна свщомють, мовнi здiбностi [4, 32].
У структурi професiйного мовлення студентiв-аграрникiв Т.Берегова теж видiляе мовленневу майстернiсть, яка визначаеться як умiння: орiентуватися в змют висловлювання (визначити основну думку, тему, передавати його змют); ч^ко й логiчно будувати висловлювання на професшну тему (складати план, визначати композищю, здiйснювати послiдовний переид вщ одше1 мiкротеми до шшо1, дотримуючись вщповщних засобiв зв'язку в тексту послуговуючись офiцiйно-дiловим, науковим, розмовним стилями); вщбирати мовнi засоби вiдповiдно до змюту, стилю висловлювання.
Бiльшiсть дослщниюв у структурi мовленнево1 культури особистосп виокремлюють умiння вибирати й реалiзовувати програми мовленнево1 поведiнки залежно вщ умов, мети та ситуаци сшлкування, тобто наявнють комушкативно1 компетенци (Т. Берегова, М. Пентилюк, Н. Тоцька, С. Шумовецька).
На думку вчених, змют комушкативно1 компетенци являе собою методично, психолопчно, лiнгвiстично узгоджену еднють усiх компонентiв, якi створюють ситуаци спiлкування: соцiальнi й комунiкативнi ролц мiсця, де вiдбуваеться спiлкування; теми й плани !х розкриття, функци мови й iнтенцiональний план висловлювання. Об'еднуючи в збалансоване цiле щ рiзнi аспекти використання мови, саме комушкативна компетенцiя адекватно й повно вщображае картину спiлкування особистостi в певному професшному колективi, з конкретною людиною, сприяе реалiзацil усiх функцш мовлення.
До комунiкативних умiнь М. Пентилюк вщносить: умiння правильно визначити тему висловлювання i чiтко дотримуватися И меж; будувати висловлювання вщповщно до його мети, основное' думки й адресата мовлення; використовувати найбшьш вагомi факти i докази для розкриття теми й основно1 думки висловлювання; будувати висловлювання лопчно й послщовно; вибирати тип i стиль мовлення залежно вщ мети i ситуац^ спiлкування; використовувати рiзноманiтнi мовш засоби вiдповiдно до типу, стилю, жанру висловлювання; удосконалювати висловлювання [6, 37].
Одним iз обов'язкових компонешгв сформованосп культури професiйного мовлення дослщники вважають також мовну свiдомiсть, без яко! неможливе формування мовно1 особистосп. Однак мовна свiдомiсть е не компонентом, а чинником, вщ якого значною мiрою залежить рiвень мовленнево1 культури особистостi, бажання удосконалювати власне мовлення.
Формування мовно1 культури, за словами Л. Мацько, вщбуваеться поступово й неухильно, якщо молода людина свщомо ставиться до вдосконалення свое1 мовно1 особистостi й ставить за мету досягти високо1 мовно1 культури. Найвищими рiвнями формування мовно1 особистосп й виявами мовно1 культури е рiвень володiння фаховою метамовою (термшосистемами, фразеологiею, композицiйно-жанровими формами текстотворення) та рiвень мовного iмiджу соцiальних ролей (пол^ика, ученого, керiвника) [5, 2].
Отже, аналiзуючи ochobhî компоненти i критерiï сформованостi культури професшного мовлення фахiвцiв рiзних галузей виробництва, освпи, Bei дослiдники одностайнi в тому, що обов'язковими складниками мовленнeвоï культури спещалюта мають бути:
- знання норм лiтературноï мови i фаховоï термiнологiï;
- сукупнiсть навичок точного оформлення усного чи писемного висловлення;
- умшня вибирати тип i стиль мовлення залежно вщ мети i ситуаци спшкування;
- умшня використовувати рiзноманiтнi мовш засоби вщповщно до типу, стилю, жанру висловлювання;
- бажання удосконалювати власне мовлення.
Звщси випливае, що структура мовленнево1' культури фахiвця охоплюе певну суму мовних знань (мовну компетенщю), умшня використовувати щ знання вiдповiдно до умов спшкування (мовленневу та комушкативну компетенщю), бажання шлiфувати власне мовлення, розширювати сво1' знання як у галузi мови, так i через мову (мовну свщомють).
Цiлком очевидно, що одних знань недостатньо для реалiзацiï мовленнево1' дiяльностi, необхiдно вмпи ïx застосовувати. Про якiсть шдготовки спецiалiста судять не за кшькютю й рiвнем знань як таких i не за розвитком абстрактного мислення, а за здатнютю застосовувати щ знання на практицi, використовувати мислення для виршення нових професшних завдань.
Таким чином, на основi аналiзу педагогiчноï, методично1', лiнгвiстичноï лператури в структурi професiйного мовлення медичних пращвниюв ми видiлили такi компоненти:
1. Когштивний — знання норм сучасно1' укра1'нсько1' лiтературноï мови (орфоешчних, акцентних, лексичних, синтаксичних, морфологiчниx, стилютичних, орфографiчниx тощо), фахово1' термiнологiï;
2. Комушкативно-операцшний — умiння використовувати мовш засоби вщповщно до мети, умов, ситуаци спшкування; володшня базовими професшно-мовленневими умiннями, необxiдними для медично1' галузц
3. Експресивний — володiння екстралшгвютичними засобами спiлкування (мелодика, фразовий наголос, паузи, ритм, тембр, темп i сила голосу).
Немае сумшву, що професiйне мовлення медичних пращвниюв повинно вiдповiдати нормам сучасно1' украшсько1' лiтературноï мови. Мова з багатьма ïï функцiями (комунiкативною, номiнативною, культуроносною, мислетворчою та iн.) забезпечуе належний рiвень грамотностi носiïв певно1' професи, формуе 1'хне вмiння спiлкуватися в ушх сферах комунiкацiï — у дшових вiдносинаx, у науцi, освт, культурi, економiцi тощо. Особливо це стосуеться медичних працiвникiв, мовлення яких мае бути якiсним. Рiвень 1'хньо1' культури професiйного мовлення залежить вiд змiсту й послiдовностi, точностi й доречносп висловлювання, багатства словника, досконалого володшня умшням поеднувати слова в реченш, будувати рiзноманiтнi структури, активно застосовувати норми лнературно1' мови.
Отже, для того, щоб задовольнити потреби функщонування, мовлення медикiв повинно мати певш комунiкативнi якостi — правильшсть, точнiсть, логiчнiсть, виразнiсть, лаконiчнiсть, доречнють. Основною комунiкативною якiстю мовлення дослщники (Б. Головiн, М. 1лляш, М. Михайлов, М. Пентилюк, М. Пилинський) вважають правильнiсть, оскiльки саме правильшсть мовлення забезпечуе його взаеморозумшня та едшсть.
Правильним е професiйне мовлення спещалюта, який володiе фаховою термшолопею на рiзниx рiвняx мовно1' системи. Термшолопя медицини — одна з найскладшших термiносистем сучасно1' науки. Це вщкрита система, в якiй спостершаеться постiйний процес замiни одних лексем шшими, виникнення нових термiнiв. Знання фахово1' термiнологiï е обов'язковою умовою сформованосп культури професiйного мовлення фах1вця медично1' галузi, оскiльки без цього не можна грамотно зафшсувати результати обстеження, виписати рецепт, оформити медичний документ.
Саме тому ми виокремили таю показники сформованосп когттивного компонента професшного мовлення студеш!в-медиюв:
- знання норм сучасно1' украшсько1' лторатурно1' мови, володiння ними на рiзниx рiвняx мовно1' системи;
- володшня медичною термшолопею та професшною лексикою;
- знання особливостей усного й писемного професшного мовлення медично!' галузь
Проте одних знань недостатньо для досконалого володiння мовою, n0Tpi6H0 вмiти ïx використовувати вiдповiдно до ситуаци мовлення, до реальних умов професiйноï дiяльностi. Особливостi мови людини, фаxiвця безпосередньо пов'язанi з виконанням ними соцiальноï ролi, з рiвнем культури. Широта вiдбору лексики, умшня знайти вдале i потрiбне слово для вираження певного стану — все це компоненти сощального портрету людини. У зв'язку з цим одним iз складниюв професiйного мовлення медичних працiвникiв е комушкативно-операцшний.
Лiкувальна дiяльнiсть завжди супроводжуеться складанням i читанням докумештв, тому умшнями чiтко, стисло, логiчно, правильно фшсувати iнформацiю, отриману вiд пацiента; знання правил оформлення, вимог до написання дшових паперiв, що використовуються в медичнш галузi, е обов'язковим компонентом професшного мовлення медичних працiвникiв.
Високий рiвень сформованостi комушкативно-операцШного компонента професшного мовлення майбутшх медичних працiвникiв вщображають такi показники:
- умiння використовувати лексичне багатство украïнськоï мови;
- володшня культурою конструктивного дiалогу та полшогу;
- умiння сприймати, вщтворювати готовi та створювати науковi фаxовi тексти, застосовувати професiйну термiнологiю у рiзноманiтниx комунiкативниx процесах;
- володшня прийомами шдготовки i виголошення публiчного виступу;
- умiння оформляти дiловi папери, якi використовуються в медичнш галузц
- умiння помiчати як чуж^ так i власнi мовленневi недолiки;
- прагнення шлiфувати свое мовлення;
- рiвень задоволення шдивщуума якiстю власно1' мовленнево1' культури.
Володшня цими умшнями забезпечуе реалiзацiю одше1' з основних комунiкативниx якостей мовлення — правильность
Проте, як слушно зауважуе М. Зубков, правильнють мовлення ще не засвiдчуе справжнього опанування мови. Можна говорити або писати досить правильно, але надто одноманiтно. Такому мовленню бракуе творчого пiдxоду, стилютично1' виразностi. А живомовне мистецтво досягаеться вмшим i доцiльним уживанням ^в рiзниx стилiв, рiзноманiтниx синтаксичних конструкцш, а також в усному мовленш — багатством iнтонацiй [3, 56].
1нтонащю вважають одним iз джерел збагачення мови засобами виразностi, важливою умовою культури мовлення (Г. Гладша, В. Сенiна); засобом, що посилюе вплив мовлення на свiдомiсть людей (Б. Головш); структурним компонентом мовлення, ношем семантичних значень та засобом вияву i передачi емоцiйно-експресивного характеру висловлення (А. Багмут, I. Борисюк, Г. Олшник).
Крiм умiння правильно висловлюватися, дотримуючись норм сучасно1' украшсько1' лiтературноï мови, правил мовленневого етикету, знання фахово1' термiнологiï, в медичнш галузi iстотне значення мае енергетика, що ïï створюе людське мовлення, його експресивнють, тональна варiантнiсть. Пацiентовi iмпонуе, коли лiкар не метушиться, вимовляе фрази впевнено i виразно, виражаючи цим свою позицiю i переконання в правильностi висловлюваних пропозицш i аргументiв.
За словами О. Орлова, сумно, а то й злочинно, коли допускаються помилки шд час встановлення дiагнозу чи лiкування тшьки тому, що лiкар не зрозумiв хворого, не виявив терпiння, мудрост в розмовi з пацiентом, i що ще прше, коли хворий не зрозумiв лiкаря, iнтелектуальнi, емоцюнальш потенцiали його слова [8, 150-151].
Таким чином, для тактовного, штелшентного лшаря пiд час розмови з колегами, пащентами, ïxнiми родичами мае велике значення не тшьки змют його ^в, але й форма, штонащя, вираз обличчя, врахування шдивщуальних особливостей людей. Без цього не можна говорити про високу культуру професшного мовлення медичних пращвниюв, про рiвень сформованосп ïï експресивного компонента, показниками якого е володшня екстралшгвютичними засобами сшлкування: умшнями використовувати тон, силу голосу, виражальш можливосп штонаци.
Для визначення сформованостi професшного мовлення у студентiв-медикiв нами було видшено три рiвнi: емшрично-шту!тивний (низький), репродуктивний (середнш), реконструктивно-творчий (високий).
Емтрично-ттуШивний (низький) рiвень характеризуеться вiдсутнiстю системних знань, бщним словниковим запасом студента, частими випадками неправильного слововживання, фрагментарним вщтворенням мовного матерiалу, великою кiлькiстю орфографiчних i пунктуацiйних помилок, значним порушенням орфоешчних i акцентних норм лпературно! мови, невмшням реалiзовувати мовленневi ди, характерш для медично! галузi. Характерними е низька мовна свщомють, вiдсутнiсть прагнення удосконалювати власне мовлення.
Репродуктивний (середнШ) рiвень визначаеться знаннями граматики й стилютики здебiльшого в теоретичному аспекта, здатнiстю з помилками й неточностями дати визначення понять; вщхиленнями менше нiж на 50% вiд акцентних, орфоешчних, орфографiчних, пунктуацiйних, лексичних норм лпературно! мови; незначною невiдповiднiстю мовних засобiв метi й ситуаци мовлення. Проблеми з налагодженням спiлкування виникають в основному через недостатнш словниковий запас.
Реконструктивно-творчий (високий) рiвень сформованоста культури професiйного мовлення студентiв вищих медичних навчальних закладiв передбачае наявшсть глибоких i мiцних знань з мови, !х застосування в рiзних ситуацiях, при цьому студент може припускатися незначних огрiхiв як в усному, так i в писемному висловлюванш; сформованiсть навичок оформлення дшових паперiв, що використовуються в медичнш галузi, навичок монологiчного висловлювання, вмшня вести дiалог; наявнiсть естетичних зовшшшх засобiв, технiки та культури мовлення; свщоме ставлення до мови взагал^ бажання вдосконалювати власне мовлення.
Отже, окреслеш компоненти (когнiтивний, комунiкативно-операцiйний, експресивний), показники та рiвнi дали нам можливють визначити вихiднi позици, розробити методику формування професшного мовлення майбутшх медичних пращвниюв у вищих медичних навчальних закладах.
Л1ТЕРАТУРА
1. Бабенко О. Плекаймо мовну особистють // Дивослово. — 2004. — № 4. — С. 56-59
2. Головин Б.Н. Основы культуры речи. — 2-е изд. испр. — М.: Высш. школа, 1988. — 320 с.
3. Зубков М.Г. Укра!нська мова: Ушверсальний довщник. — Х.: ВД «Школа», 2004. — 496 с.
4. Лучшна Л.В. Формування мовленнево! культури майбутшх учител1в загальноосвишх дисциплш: Дис... канд. пед. наук. — К., 2000. — 232 с.
5. Мацько Л. Матимемо те, що зробимо: До питання формування мовно! культури // Дивослово. — 2001. — № 9. — С. 2-3.
6. Методика навчання р1дно! мови в середшх навчальних закладах: Пвдручник / М.1.Пентилюк, А.Г.Гелетова, С.О.Караман та ш.: За ред. М.1.Пентилюк. — К.: Ленв1т, 2000. — 263 с.
7. Момот В.М. Формування професшно зор1ентованого мовлення у студенлв техн1кум1в 1 коледж1в техн1чного проф1лю: Дис... канд. пед. наук. — К., 2002. — 185 с.
8. Орлов А.Н. Исцеление словом. — Красноярск.: Изд-во Краснояр. ун-та, 1989. — 512 с.
9. Тоцька Н.Л. Формування професшно зумовленого мовлення студенлв техшчного ВНЗ (з технолопчних спещальностей легко! промисловосп): Дис... канд. пед. наук. — Херсон, 2001. — 215 с.
10. Шумовецька С.П. Формування мовно!' культури особистост1 у вшськовому вуз1: Дис... канд. пед. наук. — Хмельницький, 1999. — 167 с.
В'ячеслав ВО6ВОДШ
СТАНОВЛЕННЯ ТВОРЧОГО ПОТЕНЦ1АЛУ МАЙБУТНЬОГО МУЗИКАНТА-ВИКОНАВЦЯ ЯК ПЕДАГОГ1ЧНИЙ ПРОЦЕС
У статт1 проаналгзовано становлення творчого потенцгалу майбутшх музикант1в-виконавц1в. Визначено три групи методгв становлення творчого потенцгалу майбутнього музиканта-виконавця: проблемно-пошуковI (метод синектики, ¡мгтацтного моделювання, метод проблемних завдань); евристичнI (метод емпатИ, Сократова беада, метод естетичного колективного анализу музичного
