CC BY
121
Подальше наше дослiдження передба-чае визначити суть, структуру i змiст здо-
методологiчною i методико-технолопчною розробленiстю проблеми И формування.
го вчителя фiзичноl культури, обгрунтувати оргашзацшно-педагопчш умови та розроби-ти методико-технолопчний аспект 11 формування в процес бюлопчно! пiдготовки.
ров'язберк-аючо! компетентносп майбутньо-Л1ТЕРАТУРА
1. Апанасенко Г.Л. Проблемы управления здоровьем человека // Наука в олимпийском спорте. — 1999. — Спец. выпуск. — С. 56-60.
2. Белкин А.С. Компетентность. Профессионализм. Мастерство. — Челябинск: Юж.-Урал. книж. изд-во, 2004. — 176 с.
3. Воронш Д.£. Здоров'язбер1гаюча компетенттсть студента в сощально-педагопчному аспекп // Педагогика, психологш та медико-бюлопчш проблеми ф1зичного виховання 1 спорту. — 2006. — № 2. —
4. Компетенттсний шдхвд у сучаснш освт: свгговий досвщ та украшсьш перспективи: Б1блютека з освиньо! полгшки / Пвд заг. ред. О. В. Овчарук. — К.: К.1.С., 2004. — 112 с.
5. Нацюнальна доктрина розвитку освгга // Педагопка 1 психолопя професшно! освгга. — 2002. — № 2. — С. 9-22.
6. Нацюнальна доктрина розвитку ф1зично! культури 1 спорту. Указ Президента Украши в1д 28 вере-сня 2004 року № 1148.
7. Нжолаенко С. М. Освгга в шновацшному постут сустльства // Освгга Украни. — 14 серпня.
8. Фiзична культура: Програма для загальноосвп'тх навчальних заклада. 5-12 класи. — К.: Перун, 2005.
На основ! анал1зу педагог1чних, методичних, лтгв1стичних джерел, дисертацтних досл1дженъ у статт1 визначаютъся структурнI компоненти, показники та ргвнг сформованостг професшного мов-лення майбуттх медичних працгвниюв.
С. 25-28.
Микола Л1СОВИЙ
СТРУКТУРА I Р1ВН1 СФОРМОВАНОСТ1 ПРОФЕС1ЙНОГО МОВЛЕННЯ МАЙБУТН1Х МЕДИЧНИХ ПРАЦ1ВНИК1В
Нинi накопичено певний теоретичний i експериментальний матерiал щодо формування професiйного мовлення майбутшх фахiвцiв рiзних галузей народного господар-ства, освiти. Науковцi по-рiзному тдходять до вирiшення дано! проблеми, пропонуючи систему рiзноманiтних завдань, педагогiчнi технологи, розробляючи лiнгводидактичнi напрямки формування мовленнево! культури студентiв вищих навчальних закладiв. Проте далеко не завжди розглядаються компонен-ти, показники, критерп, та рiвнi сформовано-стi професiйного мовлення.
та навичками, визначити, що саме потрiбно вдосконалювати.
Метою статт1 е висвгшення струк-турних компонентiв, показникiв i рiвнiв сфо-рмованостi професiйного мовлення студен-тiв вищих медичних навчальних закладiв на основi педагогiчних, лшгвютичних наукових джерел, дисертацiйних дослiджень.
На нашу думку, перш шж формувати певш умiння, навички, тим бшьше професш-не мовлення майбутнiх фаивщв, необидно встановити й проаналiзувати його структуру, ознаки, виявити у студенев рiвень володiння мовними знаннями, мовленневими умшнями
С. Шумовецька зауважуе, що специф> ка мовленневого вмiння особистост полягае в тому, що !й постiйно доводиться свiдомо робити вiдбiр мовних засобiв з урахуванням мовленнево! ситуаци, яка, зазвичай, не по-вторюеться, виступаючи завжди в новш яко-стi. При цьому змшюються мотиви, цiлi, умови та iншi екстралiнгвiстичнi фактори, i тому стутнь складностi рiзних варiативних реалiзацiй треба враховувати в кожному конкретному випадку. Ось чому особистють з високою мовною культурою повинна воло-д^и не стшьки навичками, одним iз компо-нентiв яких е автоматизм, а мовленневими вмшнями, що е дiями, якi складаються з рiз-них операцiй, але мають загальну мету, тоб-то найбiльшою мiрою вщповщають потребам спiлкування [10, 32].
На думку В. Момота, високий рiвень культури професшно зорiентованого мов-лення забезпечуеться комплексом умiнь, найголовнiшi серед яких такi: оргашзатор-сью, iнформативнi, перцептивнi, контроль-но-стимулюючi [7, 51].
До найважливших умiнь, що е основою мовленнево! компетенци майбутнього фахiвця, Н.Тоцька вiдносить: умшня вести дiалог, дотримуючись вимог мовного етике-ту в рiзних життевих ситуацiях (у дружньо-му кол^ у ситуаци безпосереднього спшку-вання на зборах, виробничих засiданнях, дшових зустрiчах, розмовах по телефону); умшня створювати уснi монологiчнi вислов-лення (виступати на засщанш з повщомлен-ням, доповiддю; подiлитися в колi знайомих побаченим, почутим, пережитим; висловити свое ставлення до обговорюваного питання; дати певнi роз'яснення); умшня адекватно сприймати на слух дiалог i монолог, що пе-редбачае зосередження уваги на осмисленш висловлення (теми, факпв, доказiв головного i другорядного, логiки викладу), викорис-тання рiзних прийомiв фшсацл почутого (запис ключових слiв, плану висловлення, статистичних даних) залежно вiд комушка-тивного завдання (участь у дискуси, передача шформацп iншому, використання 11 у сво-!й роботi); умшня створювати письмовi тексти рiзних стилiв i типiв, рiзних жанрiв;
умшня користуватися рiзними видами чи-тання [9, 16].
Аналiзуючи професiйне мовлення вчи-теля загальноосвiтнiх дисциплiн, Л. Лучкша видiляе такi компоненти розвитку культури мовлення майбутнього педагога: мовна, мов-леннева, професшна компетенци, мовна св> домiсть, мовнi здiбностi [4, 32].
У структурi професiйного мовлення студенпв-аграрниюв Т. Берегова теж видшяе мовленневу майстернiсть, яка визначаеться як умшня: орiентуватися в змiстi висловлю-вання (визначити основну думку, тему, пе-редавати його змiст); ч^ко й логiчно будува-ти висловлювання на професiйну тему (складати план, визначати композищю, здiй-снювати послщовний перехiд вiд однiеl мiк-ротеми до шшо!, дотримуючись вiдповiдних засобiв зв'язку в текстi, послуговуючись офщшно-дшовим, науковим, розмовним стилями); вiдбирати мовш засоби вiдповiдно до змiсту, стилю висловлювання.
Бшьшють дослiдникiв у структурi мовленнево! культури особистостi виокремлю-ють умiння вибирати й реалiзовувати про-грами мовленнево! поведiнки залежно вщ умов, мети та ситуаци спiлкування, тобто наявнiсть комунiкативно! компетенци (Т. Берегова, М. Пентилюк, Н. Тоцька, С. Шумовецька).
На думку вчених, змют комушкативно! компетенци являе собою методично, психо-лопчно, лшгвютично узгоджену еднiсть усiх компонентiв, яю створюють ситуацi! спiлку-вання: сощальш й комунiкативнi ролi; мiсця, де вщбуваеться спiлкування; теми й плани !х розкриття, функцi! мови й штенцюнальний план висловлювання. Об'еднуючи в збалан-соване цiле цi рiзнi аспекти використання мови, саме комушкативна компетенцiя адекватно й повно вщображае картину спiлку-вання особистосп в певному професiйному колективi, з конкретною людиною, сприяе реалiзацi! ушх функцiй мовлення.
До комунiкативних умшь М. Пентилюк вiдносить: умшня правильно визначити тему висловлювання i ч^ко дотримуватися !! меж; будувати висловлювання вщповщно до його мети, основно! думки й адресата мов-
лення; використовувати найбiльш BaroMi факти i докази для розкриття теми й основно! думки висловлювання; будувати висловлювання лопчно й послщовно; вибирати тип i стиль мовлення залежно вщ мети i ситуаци сшлкування; використовувати рiзнoмaнiтнi мoвнi засоби вiдпoвiднo до типу, стилю, жанру висловлювання; удосконалювати висло-влювання [6, 37].
Одним i3 обов'язкових кoмпoнентiв сформованосп культури прoфесiйнoгo мовлення дослщники вважають також мовну свiдoмiсть, без якoï неможливе формування мoвнoï особистосп. Однак мовна свiдoмiсть е не компонентом, а чинником, вщ якого значною мiрoю залежить рiвень мoвленневoï культури oсoбистoстi, бажання удосконалю-вати власне мовлення.
Формування мoвнoï культури, за словами Л. Мацько, вщбуваеться поступово й неу-хильно, якщо молода людина свщомо ставиться до вдосконалення свое! мовно! oсoбистoстi й ставить за мету досягти високо!' мовно!' культури. Найвищими рiвнями формування мовно! особистосп й виявами мовно! культури е рь вень вoлoдiння фаховою метамовою (термшо-системами, фрaзеoлoгiею, композищйно-жанровими формами текстотворення) та р> вень мовного iмiджу сoцiaльних ролей (поль тика, ученого, керiвникa) [5, 2].
Отже, aнaлiзуючи oснoвнi компоненти i критери сфoрмoвaнoстi культури професш-ного мовлення фаивщв рiзних галузей виро-бництва, oсвiти, всi дoслiдники одностайш в тому, що обов'язковими складниками мовленнево! культури спещалюта мають бути:
- знання норм л^ературно! мови i фахово! термiнoлoгiï;
- сукупшсть навичок точного оформ-лення усного чи писемного висловлення;
- умшня вибирати тип i стиль мовлення залежно вщ мети i ситуаци сшлкування;
- умшня використовувати рiзнoмaнi-тш мовш засоби вщповщно до типу, стилю, жанру висловлювання;
- бажання удосконалювати власне мовлення.
Звщси випливае, що структура мовленнево! культури фaхiвця охоплюе певну
суму мовних знань (мовну компетенщю), умшня використовувати щ знання вщповщ-но до умов спiлкувaння (мовленневу та ко-мунiкaтивну кoмпетенцiю), бажання шлiфу-вати власне мовлення, розширювати сво!' знання як у гaлузi мови, так i через мову (мовну свщомють).
Цiлкoм очевидно, що одних знань не-достатньо для реaлiзaцiï мовленнево! дiяль-нoстi, необхщно вмiти !х застосовувати. Про яюсть пiдгoтoвки спецiaлiстa судять не за кшьюстю й рiвнем знань як таких i не за роз-витком абстрактного мислення, а за здатшс-тю застосовувати щ знання на практищ, використовувати мислення для виршення нових прoфесiйних завдань.
Таким чином, на oснoвi aнaлiзу педа-гoгiчнoï, методично!, лiнгвiстичнoï лтерату-ри в структурi прoфесiйнoгo мовлення меди-чних прaцiвникiв ми видшили тaкi компоненти:
1. Когнтивний — знання норм сучас-но! укра'нсько! лтературно! мови (oрфoепi-чних, акцентних, лексичних, синтаксичних, мoрфoлoгiчних, стилiстичних, oрфoгрaфiч-них тощо), фахово! термiнoлoгiï;
2. Комушкативно-операцШний — умшня використовувати мовш засоби вщпо-вщно до мети, умов, ситуаци сшлкування; володшня базовими професшно-мовленневими умiннями, необхвдними для медично! гaлузi;
3. Експресивний — володшня екстра-лiнгвiстичними засобами сшлкування (мелодика, фразовий наголос, паузи, ритм, тембр, темп i сила голосу).
Немае сумшву, що професшне мовлення медичних прaцiвникiв повинно вщпо-вiдaти нормам сучасно! укра'нсько! лтера-турно! мови. Мова з багатьма ïï функщями (кoмунiкaтивнoю, номшативною, культуро-носною, мислетворчою та ш.) забезпечуе належний рiвень грaмoтнoстi носив певно! прoфесiï, формуе !хне вмшня спiлкувaтися в усiх сферах комушкаци — у дiлoвих вщно-синах, у наущ, oсвiтi, культурi, економщ тощо. Особливо це стосуеться медичних пращвниюв, мовлення яких мае бути яюс-ним. Рiвень !хньо! культури професшного
мовлення залежить вщ змюту й послщовнос-Ti, T04H0CTÎ й доречност висловлювання, багатства словника, досконалого володшня умiнням поеднувати слова в реченш, будува-ти рiзноманiтнi структури, активно застосо-вувати норми лнературно1' мови.
Отже, для того, щоб задовольнити потреби функцiонування, мовлення медиюв повинно мати певнi комушкативш якостi — правильнiсть, точнiсть, лопчшсть, вираз-нiсть, лаконiчнiсть, доречнiсть. Основною комушкативною якiстю мовлення дослщни-ки (Б. Головш, М. 1лляш, М. Михайлов, М. Пентилюк, М. Пилинський) вважають правильнiсть, оскiльки саме правильшсть мовлення забезпечуе його взаеморозумiння та едшсть.
Правильним е професiйне мовлення спещалюта, який володiе фаховою термшо-логiею на рiзних рiвнях мовно1 системи. Те-рмiнологiя медицини — одна з найскладш-ших термшосистем сучасно1 науки. Це вiдкрита система, в якш спостерiгаеться пос-тшний процес замiни одних лексем шшими, виникнення нових термiнiв. Знання фахово1 термiнологiï е обов'язковою умовою сфор-мованостi культури професiйного мовлення фаивця медичноï галузi, оскiльки без цього не можна грамотно зафшсувати результати обстеження, виписати рецепт, оформити ме-дичний документ.
Саме тому ми виокремили таю показники сформованосп когттивного компонента професшного мовлення студенпв-медиюв:
- знання норм сучасноï украïнськоï л> тературноï мови, володшня ними на рiзних рiвнях мовно1' системи;
- володiння медичною термiнологiею та професiйною лексикою;
- знання особливостей усного й писе-много професшного мовлення медично1' га-лузi.
Проте одних знань недостатньо для досконалого володiння мовою, потрiбно вм> ти ïx використовувати вщповщно до ситуацiï мовлення, до реальних умов професiйноï дiяльностi. Особливостi мови людини, фахь вця безпосередньо пов'язаш з виконанням
ними соцiальноï рол^ з рiвнем культури. Широта вщбору лексики, умiння знайти вда-ле i потрiбне слово для вираження певного стану — все це компоненти сощального портрету людини. У зв'язку з цим одним iз складниюв професiйного мовлення медич-них працiвникiв е комушкативно-операцшний.
Лiкувальна дiяльнiсть завжди супро-воджуеться складанням i читанням докумен-пв, тому умiннями чiтко, стисло, лопчно, правильно фiксувати iнформацiю, отриману вщ пацiента; знання правил оформлення, вимог до написання дiловиx паперiв, що ви-користовуються в медичнiй галуз^ е обов'язковим компонентом професiйного мовлення медичних працiвникiв.
Високий рiвень сформованосп комут-каттно-операщйного компонента професшного мовлення майбутнix медичних пра-щвниюв вiдображають такi показники:
- умшня використовувати лексичне багатство украшсько1' мови;
- володшня культурою конструктивного дiалогу та полшогу;
- умшня сприймати, вщтворювати готовi та створювати науковi фаxовi тексти, застосовувати професшну термiнологiю у рiзноманiтниx комунiкативниx процесах;
- володiння прийомами пiдготовки i виголошення публiчного виступу;
- умшня оформляти дiловi папери, якi використовуються в медичнш галузi;
- умшня помiчати як чужi, так i влас-нi мовленневi недолiки;
- прагнення шлiфувати свое мовлення;
- рiвень задоволення iндивiдуума якiстю власно1' мовленнево1' культури.
Володiння цими умшнями забезпечуе реалiзацiю однiеï з основних комушкативних якостей мовлення — правильность
Проте, як слушно зауважуе М. Зубков, правильшсть мовлення ще не засвщчуе справжнього опанування мови. Можна гово-рити або писати досить правильно, але надто одноманiтно. Такому мовленню бракуе тво-рчого пiдxоду, стилiстичноï виразносп. А живомовне мистецтво досягаеться вмшим i доцiльним уживанням слiв рiзниx стилiв,
рiзноманiтниx синтаксичних конструкцiй, а також в усному мовленш — багатством ш-тонацiй [3, 56].
1нтонащю вважають одним iз джерел збагачення мови засобами виразностi, важ-ливою умовою культури мовлення (Г. Гладша, В. Сенiна); засобом, що посилюе вплив мовлення на свщомють людей (Б. Головiн); структурним компонентом мовлення, носiем семантичних значень та засобом вияву i передачi емоцiйно-експресивного характеру висловлення (А. Багмут, I. Борисюк, Г. Олшник).
Крiм умiння правильно висловлювати-ся, дотримуючись норм сучасно1' укра1'нсько1' лiтературноï мови, правил мовленневого ети-кету, знання фахово1' термiнологiï, в медичнiй галузi iстотне значення мае енергетика, що ïï створюе людське мовлення, його експресив-нiсть, тональна варiантнiсть. Пацiентовi iмпо-нуе, коли лiкар не метушиться, вимовляе фра-зи впевнено i виразно, виражаючи цим свою позицiю i переконання в правильностi висло-влюваних пропозицiй i аргументiв.
За словами О. Орлова, сумно, а то й злочинно, коли допускаються помилки шд час встановлення дiагнозу чи лiкування тшь-ки тому, що лшар не зрозумiв хворого, не виявив терпiння, мудрост в розмовi з паще-нтом, i що ще гiрше, коли хворий не зрозу-мiв лшаря, iнтелектуальнi, емоцiональнi по-тенцiали його слова [8, 150-151].
Таким чином, для тактовного, штет-гентного лшаря тд час розмови з колегами, пащентами, ïxнiми родичами мае велике значення не тшьки змiст його ^в, але й форма, штонащя, вираз обличчя, врахування шдивщуальних особливостей людей. Без цього не можна говорити про високу культуру професшного мовлення медичних пращв-никiв, про рiвень сформованостi ïï експреси-вного компонента, показниками якого е володшня екстралiнгвiстичними засобами спiлкування: умiннями використовувати тон, силу голосу, виражальш можливосп штона-ци.
Для визначення сформованосп профе-сiйного мовлення у студенпв-медиюв нами було видiлено три рiвнi: емтрично-
iнтуïтивний (низький), репродуктивний (се-реднiй), реконструктивно-творчий (високий).
Емтрично-ттутивний (низький) р> вень характеризуеться вiдсутнiстю систем-них знань, бiдним словниковим запасом студента, частими випадками неправильного слововживання, фрагментарним вщтворен-ням мовного матерiалу, великою кiлькiстю орфографiчниx i пунктуацiйниx помилок, значним порушенням орфоепiчниx i акцент-них норм лiтературноï мови, невмiнням реа-лiзовувати мовленневi ди, xарактернi для медичноï галузi. Характерними е низька мо-вна свiдомiсть, вiдсутнiсть прагнення удо-сконалювати власне мовлення.
Репродуктивний (середнт) рiвень ви-значаеться знаннями граматики й стилiстики здебшьшого в теоретичному аспектi, здатнi-стю з помилками й неточностями дати ви-значення понять; вщхиленнями менше нiж на 50% вщ акцентних, орфоепiчниx, орфог-рафiчниx, пунктуацiйниx, лексичних норм лiтературноï мови; незначною невiдповiднiс-тю мовних засобiв метi й ситуац^ мовлення. Проблеми з налагодженням спiлкування ви-никають в основному через недостатнш сло-вниковий запас.
Реконструктивно-творчий (високий) рiвень сформованостi культури професiйно-го мовлення студенпв вищих медичних навчальних закладiв передбачае наявнiсть гли-боких i мiцниx знань з мови, ïx застосування в рiзниx ситуащях, при цьому студент може припускатися незначних огрixiв як в усному, так i в писемному висловлюванш; сформо-ванiсть навичок оформлення дшових папе-рiв, що використовуються в медичнш галуз^ навичок монолопчного висловлювання, вмiння вести дiалог; наявшсть естетичних зовнiшнix засобiв, теxнiки та культури мовлення; свщоме ставлення до мови взагалi, бажання вдосконалювати власне мовлення.
Висновок. Окреслеш компоненти (ко-гнiтивний, комунiкативно-операцiй-ний, експресивний), показники та рiвнi дали нам можливють визначити виxiднi позиц^, роз-робити методику формування професiйного мовлення майбутшх медичних працiвникiв у вищих медичних навчальних закладах.
Л1ТЕРАТУРА
1. Бабенко О. Плекаймо мовну особистють // Дивослово. — 2004. — № 4. — С. 56-59.
2. Головин Б. Н. Основы культуры речи. — 2-е изд. испр. — М.: Высш. школа, 1988. — 320 с.
3. Зубков М. Г. Укра!'нська мова: Ушверсальний доввдник. — Х.: Школа, 2004. — 496 с.
4. Лучшна Л. В. Формування мовленнево!' культури майбутшх учител1в загальноосвгтшх дисциплш: Дис... канд. пед. наук. — К., 2000. — 232 с.
5. Мацько Л. Матимемо те, що зробимо: До питання формування мовно!' культури // Дивослово. — 2001. — № 9. — С. 2-3.
6. Методика навчання р1дно!' мови в середшх навчальних закладах: Пвдручник / М.1.Пентилюк, А. Г. Гелетова, С. О. Караман та ш.: За ред. М. I. Пентилюк. — К.: Ленв1т, 2000. — 263 с.
7. Момот В. М. Формування професшно зор1ентованого мовлення у студенпв техшкум1в i коледшв техшчного профшю: Дис... канд. пед. наук. — К., 2002. — 185 с.
8. Орлов А. Н. Исцеление словом. — Красноярск.: Изд-во Краснояр. ун-та, 1989. — 512 с.
9. Тоцька Н. Л. Формування професшно зумовленого мовлення студенпв техшчного ВНЗ (з технолоп-чних спещальностей легко!' промисловосп): Дис... канд. пед. наук. — Херсон, 2001. — 215 с.
10. Шумовецька С. П. Формування мовно!' культури особистосп у вшськовому вуз1: Дис... канд. пед. наук. — Хмельницький, 1999. — 167 с.
