CC BY
41
help of the latest information and telecommunication methods, which allows more efficiently and quickly to exchange information and meet the needs of users.
Key words: scientific library, higher education institutions, Internet communications, web resources, social networks.
УДК:130.2:7.01
Ю. С. Сабадаш
КУЛЬТУРОТВОРЧИЙ ПОТЕНЦ1АЛ МИСТЕЦТВОЗНАВСТВА: ДО ПОСТАНОВКИ ПРОБЛЕМИ
Анал1зуеться проблема, яка несе в соб1 значний теоретичний потенщал задля подальшого розвитку сучасног культурологи. Наголошено, що матергал статт1 в1дтворюе етапи становлення й розвитку мистецтвознавства, як1 у певн1 Iсторико-культурн перюди перехрещувалися з гсторгею культури, оскшьки ц1 дв1 гтки гумантарного знання - в якост1 об'екту теоретичного анал1зу - «опрацьовували» мистецтво, з одного боку, як Iсторико-культурний феномен, а, з Iншого, - як заЫб естетико-художнього в1дтворення д1йсност1. Показано, що заявлена проблема, яка повинна враховуватися культурологами, розкривае культуротворчу суттсть мистецтвознавства, яке - хронолог1чно - значно випереджаючи культурологт -розвивалося паралельно з ¡стор1ею культури, маючи власш цш й завдання. В1дтворено - у стислому вигляд1 - Iсторт становлення та розвитку мистецтвознавства з акцентуванням на опануваннг ним поняттевою системою й виробленням наргжних культуротворчих щнностей, серед яких - гуматзм.
Клю^о^^ слова: мистецтвознавство, культуролог1я, культуротворчий потенциал, мистецтво, «ремгсник - майстер - митець», гуматзм.
DOI 10.34079/2226-2849-2019-9-17-52-61
Оскшьки за останш три десятил^я культуролопя займае все бшьш помине мюце в лопщ розвитку украшсько! гумашстики, стае зрозумшим й виправданим штерес науковщв до щло! низки теоретичних проблем, дотичних до культуролопчного знання. В лопщ цих мiркувань дослщження ютори становлення та розвитку мистецтвознавства з акцентуванням на опануванш ним поняттевою системою й виробленням нарiжних культуротворчих щнностей, серед яких - гумашзм - е, безсумшвно, щкавим та актуальним.
Метою дослщження е виокремити феномен «мистецтвознавство» в якост тсе! гумаштарно! науки, що, з одного боку, формуе структуру культурологи, а з другого, -володiе власним «культуротворчим потенщалом», який в лопщ европейських цившзащйних процеав «перехрещувався» й «взаемодiяв» з iсторiею культури.
Розширення дослщницького простору культурологи спираеться на т проблеми, яю вже знайшли вщповщне теоретичне осмислення. Так, украшсью культурологи -Ю. Афанасьев, М. Бровко, Л. Губерський, Ю. Легенький, Н. Павлiченко, В. Тузов, В. Чернець достатньо повно «вщпрацювали» проблему структурних елемешив культурологи, яка формуеться завдяки взаемоди низки гумаштарних наук, серед яких вщповщне мюце займае мистецтвознавство. О^м цього, на теренах сучасно! украшсько! гумашстики переконливо зафшсована специфша взаемоди культурологи та мистецтвознавства. Нам видаються слушними аргументи Т. Кохана, котрий вважае, що
«..^алог «мистецтвознавство - культурология», по-перше, спираеться на тотожнiсть i в однiй, i в шшш науцi таких складових, як теорiя та iсторiя, поза якими вони не можуть розвиватися; по-друге, щ гумаштарш науки - в межах поставленого конкретного дослщницького завдання - спираються на единi поняттево-категорiальнi засади: творчють, мотив, час, простiр, образ, тшесшсть, чуттевiсть, досвiд, синтез, спадкоемшсть та iн.» [4, c. 109]. Вщтак, на нашу думку, можна стверджувати, що на сучасному етат розвитку культурологи опрацьованi достатньо повно не лише структуры елементи, що формують цю науку, а й виявляеться специфша взаемоди окремих з них.
Водночас, до частково «вщпрацьованих» проблем належить, на наш погляд, проблема «культуротворчого потенщалу», що спираеться на поняття «культуротворчiсть», яке було об'ектом найбшьш послiдовного теоретичного аналiзу в наукових розвiдках О. Жорново!', В. Леонтьево!', О. Онiщенко. Те, що поняття «культуротворчють» продовжуе привертати увагу науковщв, пiдтверджують публшаци Т. Добшо!', зокрема, Г: дисертацiя на здобуття наукового ступеня кандидата культурологи «Творча спадщина Бориса Лятошинського в контекст! украГнського культуротворення (20-60-тi роки XX ст.)» (2018).
Присвячуючи у текст дисертаци окремий пiдроздiл проблем^ яку ми аналiзуемо, - «Поняття «культуротворчють» у логiцi формування категорiального апарату культурологи» - Т. Добша з'еднуе означене поняття з творчютю композитора, яка «не завершуеться рухом вiд задуму до партитури, а пролягае через своерщну «естафету» вщ композитора до диригента, оркестру, творщв належних акустичних властивостей залу та до «суб'екта оцiнювання творчо!' пращ» - слухача» [1, а 7].
На думку Т. Добшо!', поняття «культуротворчють» охоплюе увесь «складний рух», що супроводжуе творчiсть композитора i «допомагае» збагнути «секрети» як шдивщуально!', так i колективно!' творчостi. Т. Добша мае ращю, коли в означеному контекст аналiзуе творчий процес саме Б. Лятошинського, «оскшьки вш продемонстрував не тiльки здатнiсть до шдивщуально!' творчостi, а й до колективно'1', успiшно спiвпрацюючи з дiячами кiно i театру» [1, а 7].
Оцiнюючи рiвень опанування змютом поняття «культуротворчiсть» як «частковий», ми маемо на увазi поки що неостаточну вичерпашсть можливостей цього поняття в структурi понятiйно-категорiального апарату культурологи. До штерпретаци внутршньо!' структури мистецтвознавства - протягом розкриття специфiки його культуротворчого потенщалу - ми ще повернемося, оскшьки уявлення щодо «комплексу наук», як вивчають мистецтво i включенi в контекст мистецтвознавства, до сьогодш не сприймаються фахiвцями однозначно. Зрештою, найбiльш типовою й широко представленою е точка зору, зпдно яко!' початковi елементи майбутнього мистецтвознавства - комплексу наукових дисциплш, що вивчають мистецтво, -сягають чаав Античностi i - у вщповщнш науковiй лiтературi - висувають на першi ролi Марка Вiтрувiя Поллюна (80-15 роки до н. е.) - римського архитектора, механiка, вченого-енциклопедиста, автора «Десяти книжок з арх^ектури». Щодо формально!' точки зору, така традищя мае право на юнування, наразi - фактично - настанови з арх^ектури Вiтрувiя вперше стали вiдомi лише за часiв Середньовiччя, коли у 1429 роцi в^рувшсью рукописи знайшов вiдомий iталiйський письменник, гумашст, вiдновлювач антично!' спадщини Поджю Браччолiнi (1380-1459).
У сучаснiй практищ оцiнки iсторико-культурних надбань античностi Вiтрувiя поцiновують за спробу опрацювати таю феномени як «тар мистецтва», «мистецтво» та пщшти до виокремлення ще!' рiзних видiв мистецтва в самостшну проблему. Саме спираючись на рукописи Вiтрувiя, в широкий ужиток входить поняття
«спiврозмiрнiсть», яке - тзшше - «вписуеться» в низку таких дотичних понять, як «пропорцшшсть», «мiра» та «гармонiя». Як вiдомо, згодом ус цi поняття набувають нарiжного значення не лише в мистецтвознавства айв естетицi, допомагаючи «збагачувати» теоретичш i практичнi аспекти гуманiтарного знання.
Слiд враховувати, що сучасний дослщник юторп становлення мистецтвознавства, маючи перед собою розгорнуту систему видiв мистецтва, повинен уявляти стан того ж Вiтрувiя, котрий, по суп, м^ лише фантазувати з приводу «чистого мистецтва», адже за його чаав замють поняття «митець» iснувало поняття «ремюник», а до сфери мистецтва вщносили рiзнi види людсько!' дiяльностi, оцiнюючи якi фахiвцi вживають поняття «ремюництво».
В означеному контекстi показовою е точка зору вщомого римського лшаря, грека за походженням Клавдiя Галена (131-217), котрий - водночас iз прямими професiйними проблемами - откувався процесом розвитку науки i мистецтва, об'еднуючи «у групу «вшьних мистецтв» граматику, риторику, дiалектику, арифметику, геометр^, астрономiю, музику, тодi як «мехашчними» (видами мистецтва - Ю. С.) вважав архiтектуру, землеробство, нав^ащю» [6, c. 17].
Оцiнюючи позищю Галена, укра'нський фiлософ О. Ошщенко пiдкреслюе, що «структуралiзацiю, яку запропонував Гален, можна пояснити нерозумшням дослщником феномену мистецтва як такого. Водночас, Гален вважае за можливе вщнести до групи «вiльних» мистецтв скульптуру та живопис, оскшьки вони незалежш вiд вiку людини, а отже, ними можна займатися до старост!» [6, а 17]. Проблема вшу людини, на думку О. Ошщенко, пщкреслюеться саме тому, що i за чаав Галена, мистецтво функцюнуе в межах «ремiсництва», воно не вщокремлене вiд науки й не набуло «усвщомлено! сучасниками» самостiйностi.
Слщ визнати, що стосовно доби Античносп можна говорити лише про початковий перюд у становленнi мистецтвознавства, оскшьки бшьшють тогочасних фiлософiв - защкавлено ставлячись до мистецтва - наголошували на його естетичнш природi, по сут, оминаючи тi аспекти, яю в сучаснiй штерпретаци конкретних сфер гумаштарного знання, належать мистецтвознавству. Нараз^ саме в умовах Античностi на перехресп теорп мистецтва та естетики формуеться вкрай важлива щея «ммезису -наслiдування», яка на значний юторичний перiод виступить як в якост пояснення природи мистецтва, так i засобом осягання сутi дiяльностi «ремiсника», котрий, наслiдуючи навколишнiй св^, створюе художнiй твiр. На сторшках монографп укра!'нського естетика Ю. Юхимик «Мiмезис: естетико-мкстецтвознавчий аналiз засадничого принципу класичного мистецтва» (2005) вщтворена специфша мислення тогочасного «ремiсника», котрий, «керуючись потребою та доцiльнiстю (чи, вщповщно, !'х вiдсутнiстю) намагався «художньо подво'ти» «об'екти та явища видимого оточуючого св^у з одночасним iгноруванням шших важливих - i не менш реально юнуючих, проте не завжди настiльки ж вiдчутно-наочних сфер буття» [9, c. 35].
На нашу думку, позищя Ю. Юхимик заслуговуе на тдтримку й позитивну оцшку, хоча - згодом - виявляеться, що «ммезис - наслiдування» як специфiчне «художне подвоення» об'екту чи явища не обмежуеться «класичним мистецтвом», а може бути визначене як транскультурний феномен, окремi зрiзи якого простежуються в руа мистецтва i в сучасних умовах. Наразi очевидне i те, що «розмивати» межi «мiмезису» мистецтво почало вже в умовах англшського романтизму, коли в його надрах поступово формуеться принцип вщображення. Саме мистецтвознавство виявляе культуротворчий потенщал «ммезису», а теорiя культури його закршлюе, у власному аспекп зберiгаючи в умовах рiзних юторико-культурних перiодiв.
Новий етап у становленш мистецтвознавства, на нашу думку, можна виокремити
в умовах Середньовiччя, де - завдяки напрацюванням Теофiла, В. де Оннекура, Сугерiя (Сюжара), Ч. Ченшш, Г. Сент-Вiкторського мистецтвознавча проблематика поступово окреслюе власний «культурний проспр», а естетика все виразнiше у теоретичних розмислах тогочасних мислителiв включаеться в контекст фшософи.
Зрештою, найяскравшим етапом у становленнi мистецтвознавства виявляеться доба Вiдродження, яка, продовжуючи формувати мистецтвознавство, оргашчно зв'язала його як з мистецькою практикою, так i з естетикою. Це привело до введення в широкий ужиток поняття «майстер», яке замiнило античного «ремюника», мистецтво почало визнаватися «дiяльнiстю», а не «ремюництвом». На нашу думку, ус означенi трансформаци доцiльно представити рухом наступних ланок: «майстер - мiмезис -художнiй твiр - мистецтво - iсторiя та теорiя мистецтва».
Водночас, мистецтвознавство - на рiвнi теори мистецтва, - набуваючи самостiйностi, вiдкривае для себe новi теоретичнi можливостi в процесi взаемоди з естетикою, а саме: естетико-мистецтвознавчий пщхщ до конкретного твору мистецтва й мистецтва як такого. Дещо тзшше в контекст тих дисциплш, комплекс яких сумiсний з мистецтвознавством, додалася психология, адже iсторико-культурний процес, ланки якого ми вщтворили, починаеться p «майстра» - людини, котра е найважлившим «чинником» щодо здатносп художньо-образно «наслiдувати» навколишню дiйснiсть. Зважаючи на це, усе, що пов'язано з !! дiяльнiстю, повинно було бути осмисленим iз урахуванням особи «майстра», специфши його дiяльностi, а також потенщалу художньо! творчостi, яка виступала об'ектом теоретично! уваги з боку саме психологи.
Вщтак, враховуючи теоретичш напрацювання межi «пiзне Середньовiччя -ранне Вiдродження», запропонований нами «рух ланок» доцiльно представити бшьш розгорнуто, а саме: «майстер - мiмезис - художнiй твiр - мистецтво - iсторiя та теорiя мистецтва - мистецтвознавство». Якщо «мистецтвознавство» визначаеться як комплекс наук, якi дотичнi до мистецтва, то в означений нами перюд такими науками виступають естетика i психолопя, а мистецтвознавство все впевнешше починае «користуватися» естетико-психологiчним знанням. Повертаючись до бшьш детального аналiзу структури мистецтвознавства, про необхщшсть якого ми заявили рашше, зазначимо, що на межi ХХ-ХХ1 столiття ми можемо з^кнутися iз визначенням ще! гумаштарно! науки як тако!: 1. «...що е комплексом суспшьних наук, яю вивчають мистецтво як складову художньо! культури»; 2. «...мистецтвознавство вивчае сощально-естетичну сутнiсть мистецтва, його походження та закономiрностi» [3, с. 484].
На нашу думку, представлений нами матерiал переконливо показуе необхщшсть постшно стввщносити рiвень розвитку мистецтвознавства як гумаштарно! науки з конкретним юторико-культурним етапом становлення мистецтва. При цьому слщ зазначити, що мистецтвознавство - спираючись на теор^ мистецтва - розвиваеться значно швидше шших гуманiтарних наук, оскшьки визначаеться динамiчнiстю змiн на теренах художньо-мистецьких форм. Усе, означене нами, слщ враховувати, розглядаючи як добу Вщродження, так i оцшюючи культуротворчий потенщал Нового часу.
Оскiльки доба Вщродження протягом останнього десяташття е об'ектом наших власних наукових штереав, яю, передусiм, були втiленi у монографiях «Гуманiзм як феномен ^алшсько! культури» (2008) та «Умберто Еко: гумашзм культуротворчих iдей» (2012), стисло представимо окремi зрiзи авторсько! позици, дотичнi до проблематики цiеi науково! розвiдки.
Передусiм зазначимо, що не можна не рахуватися з тим, що доба Вщродження виступае об'ектом теоретичного аналiзу, починаючи вщ XIV стшття. За час, який
пройшов, принаймнi, на теренах европейсько'1' гуманiстики опрацьованi ii (доби Вщродження - Ю. С.) iсторiя, теорiя та cyTHicHa специфiка. Не дивлячись на це, юторико-культурний проспр Вiдродження дае привiд як для нових вiдкриттiв, та i для продовження дискусш з природу його конкретних проявiв. Нашу тезу яскраво пщтверджують украшсью фaхiвцi, роботи яких - хронолопчно - пов'язaнi з роками незалежносп, а саме: О. Александрова, В. Б^аев, В. €фiменко, М. Кушнарьова, В. Панченко. Нараз^ незважаючи на поcтiйне зaцiкaвлене ставлення науковщв до Вiдродження, практично yci як icторико-фiлоcофcькi, так i сучасш доcлiдження виокремлюють поняття «гумашзм» в якосп нaрiжноi ознаки цього юторико-культурного перiодy. «Вщраховуючи» становлення гталшського Вiдродження вiд поcтaтi Франческо Петрарки (1304-1373) - видатного поета i «першого гумашста», котрий «заклав тдвалини нового cвiтобaчення, що покликало до життя й нову систему культурних цшностей - гyмaнiзм, у цент якого перебувала людина». Як вщомо, наступники «першого гумашста» - М. Фечшо, Дж. Мiрaндоло, А. Валла, Л. Альберт -намагалися втшити принципи гyмaнiзмy у рiзнi сфери тогочасного ^алшського життя [7, c. 12-13].
Свое! остаточно! знaчyщоcтi й виразносп iтaлiйcьке гyмaнicтичне cвiтоcтaвлення досягае за чаав Леонардо да Вiнчi (1452-1519), котрий провiв бiльш ч^ку, нiж це було рaнiше, межу мiж наукою i мистецтвом, тднявши останне на рiвень не лише самостшно!, а й самодостатньо! сфери людсько! дiяльноcтi. При цьому, утвердження нового погляду на мистецтво зроблено Леонардо дещо cпецифiчним чином, оскшьки вiн проголошуе мистецтво наукою i протягом усього життя впливае на подальше утвердження значення як теорп мистецтва, так i мистецтвознавства. Пщтвердження цьому ми знаходимо в «Судженнях про мистецтво», де Леонардо робить кшька вкрай значущих зауважень, а саме: «...якщо живопиcцi не описали ii (йдеться про науку живопису - Ю. С.) i не звели ii в науку, то це не провина живопису i вiн не стае менш шляхетним вiд того, що лише незначна частина живописщв е професшними л^ераторами». Окрiм цього, вiн зазначае: «Та наука корисшше, плiд яко! нaйбiльш пiддaетьcя повiдомленню, i навпаки, менш корисна та, яка менше тддаеться повщомленню» [5, c. 9]. Слщ констатувати, що на меж XV-XVI cтолiть людство отримало чимало «корисних повщомлень», передyciм, вiд самого Леонардо!
У естетико-мистецтвознавчому аспект^ Леонардо завершив пошуки сво'1'х попередникiв щодо окремих acпектiв проблеми творчоcтi, визначивши загальш обриси поcтaтi «майстра», зафшсувавши окремi пcихологiчнi оcобливоcтi творчого процесу (роль фантазп й натхнення) та закршив доcлiдницькy перспективу щодо проблеми видово'1' cпецифiки мистецтва, аргументуючи живопис в якосп виду мистецтва здатного розвивати зiр людини, ii усвщомлене ставлення до кольору та впливати на aктивiзaцiю людсько'1' чyттевоcтi: «...живопис вiдрiзняетьcя вiд науки тому, що вш звертаеться не тiльки до розуму, але й до фантазп. Саме завдяки фантазп живопис може не тшьки наслщувати природу, але i змагатися, i сперечатися з нею. Вш створюе нaвiть i те, що не icнyе» [5, c. 70].
Паралельно iз зором, Леонардо звертае увагу як на iншi «зовшшш» - слух, нюх, дотик - почуття людини, так i оперуе aрicтотелевcьким поняттям «загальне почуття»: у Леонардо це «senso commune», а в cередньовiчнiй схоластищ - «sensus communis». Оcкiльки, - це переконливо доведено ^алшськими науковцями - Леонардо був знайомий з латинським перекладом окремих роб^ Арютотеля, вш опирався на чiтке визначення «загального почуття» - поняття, яким давньогрецький фшософ окреслив «сприймання того, що виступае загальним для рiзномaнiтних почутпв (рух, cпокiй, образ, величина, число, едшсть)». Водночас, Леонардо на власний розсуд штерпретував
думку Арiстотеля та середньовiчних схоластiв, стверджуючи, що «загальне почуття» здатне «виказувати» судження «про вс вiдомостi, що !х приносять окремi почуття» [5, c. 382].
На нашу думку, теоретичш напрацювання Леонардо дають пщстави вважати, що його щкавило i понятiйне забезпечення тих дослщницьких вiдкриттiв, якими супроводжувалася його напружена творча дiяльнiсть. Так, вш зберiгае поняття «спiврозмiрнiсть», «пропорцшнють», «мiра», «гармонiя», якi - ми це вже рашше показали у даному текст - виступали надбанням мислителiв Античностi. Водночас, саме Леонардо «реашмуе» поняття «канон», обгрунтоване Полшлетом у V ст. до н. е., «загальне почуття» та «образ», введет в ужиток Арютотелем.
Сучасш науковцi, котрi реконструюють добу Вщродження, обов'язково звертають увагу на теоретико-практичну дiяльнiсть Джорджо Базарi (1511-1574) -вщомого iталiйського живописця, автора «Життепису найвiдомiших живописцiв, скульпторiв i зодчих» (1550). Вщдаючи належне i живописнш спадщинi Дж. Вазарi, i його «Життепису», слщ прийняти точку зору О. Ошщенко, котра наголошуе на значенш цього послiдовника Леонардо да Вiнчi в якостi засновника «академiчного руху», що, на думку О. Ошщенко, «остаточно закрiпив за митцями статус Г'хньо! приналежностi до ел^арних шарiв суспiльства» [6, c. 28].
Процес, який ми назвали б «ел^аризащею митщв», трансформувався i у сферу мистецтва як такого, спонукавши до формування феномену «витончених мистецтв», кореш якого, як слушно зауважуе О. Ошщенко, живляться «науковою дiяльнiстю Болонсько!' академп, що фактично започаткувала введення в теоретичний ужиток цього термша», який - тзшше - тдтримали Дж. Вiко та I .Кант [6, с. 28-29].
Власне, самi представники Болонсько!' академп до «витончених мистецтв» вiднесли театр, музику та хореограф^, хоча - тзшше - перелш видiв мистецтв, яю отримували статус «витончених», як вщомо, змiнювався. Подiляючи думку О. Ошщенко щодо вщсутносп у втизнянш естетицi реального iнтересу до проблеми «витончених мистецтв», вона - згодом - виявиться одшею iз складових елементв у процесi становлення «ел^арного мистецтва» в контекстi його функцюнування в теоретико-практичному русi «некласично!» естетики.
О^м означеного, брати Карраччi (Агостшо, Анiбелле, Лодовiко), котрi заснували Болонську академп (1585), в структурi яко!' вiдкрили першу професiйну художню школу, були, з одного боку, прибiчниками творчост Мiкеланджело, а з другого, - намагалися не вщмовлятися вщ мистецьких надбань Античностi, сприяючи -таким чином - формуванню важливо!' теоретично!' настанови, яка й до сьогодш збер^ае свое значення, а саме: «традищя - спадкоемнiсть - новаторство».
Вщтак, доба Вiдродження, в контекст яко!' включаеться i Високе Вщродження (друга половина XV-XVI ст.), сформувала i закрiпила «гуманiзм» як транскультурне поняття, яке, на нашу думку, як i поняття «ммезис» мае право на статус «транскультурне». Водночас, ця «транскультуршсть» мютить в собi i рiзний об'ем, i рiзну сферу проявленостi: «мiмезис - наслщування» це лише засiб юнування «художнього твору - мистецтва», потенщал якого витримав випробування часу, що й дае право говорити про його «транскультуршсть». При цьому, як об'ект теоретичного аналiзу, «ммезис» не виходить за межi мистецтвознавства в широкому розумшш цього аспекту гумаштарного знання.
Транскультуршсть поняття «гумашзм» дещо шшого гатунку: сформувавшись в лопщ розвитку мистецтвознавства, воно досить швидко «зруйнувало» його межi, набувши св^оглядних та морально-етичних рис. Розглядаючи подальший розвиток «гуманiзму» у просторi ^алшсько!' культури, породженням яко!' «гуманiзм» i виступае,
досить яскраво виявляються «за» i «проти» цього феномену. До його позитивних рис -OKpiM спрямованостi «на людину» та намагання «олюднити» свiтоставлення кожного з нас - «гумашзм» виявився досить динамiчним феноменом, здатним «рухатися» як за творчо-мистецькою, так i за сощально-щеолопчною сферами людсько'1 дiяльностi. У динамiчному характерi «гуманiзму» прихованi i його негативш зрiзи. Це яскраво продемонстрував «маньеризм» як форма «еклектичного гумашзму» кiнця XVI столiття.
На сторшках монографп «Гуманiзм як феномен ^алшсько! культури», ми послiдовно вiдтворити творчо-спонукальну функщю гуманiзму, адже лише в ^алшському культурному просторi саме ця система сощально-моральних та естетичних цшностей надихала «Рисорджименто» - нацiонально-визвольний, демократичний рух 1780-1870-х рокiв, що «характеризувався прилученням до визвольного процесу широких народних мас i завершився створенням незалежно'1 едино! 1талп» [7, с. 119]. Гумашзм - у своему сутшсному значенш - знайшов вщбиття у «веризмi» - впливовому л^ературно-мистецькому методi, який привнiс в ^алшську культуру, починаючи вiд кiнця 70-х роюв XIX столiття, життеву правду. Як зазначав Франческо де Санктю (1817-1883) - вщомий лiтературний критик, фшософ, реформатор iталiйськоï мови, активний учасник революцшних подiй 1848 року - «все щеальне треба замшити реальним». Це творче завдання, яке було ч^ко сформульоване й висунуте перед ^алшською художньо-творчою спiльнотою, блискуче реалiзував видатний письменник, прихильник реалiстичноï методологи Джованнi Верга (18491922), навколо котрого згуртувалася цша плеяда непереачних особистостей [7, с. 152153].
Теоретичний потенцiал феномену «гумашзм» простежуеться i в напрацюваннях, як мали мiсце протягом XX столбя, адже - лише на теренах ^алшсько'1' гуманiстики -були обгрунтоваш авторськi моделi гуманiзму такими вщомими тогочасними фiлософами як Б. Кроче, А. Банф^ А. Грамшi, на пщгрунт яких сформувалася концепцiя «нового гумашзму» Аурелю Печче'1' (1908-1984), котрий - в якостi керiвника «Римського клубу» - висунув iдею «революцп гуманiзму» - «соцiальна справедливiсть i рiвноправне суспiльство». Окрiм цього, А. Печче'1' значну увагу придшяв феномену «свобода», який повинен нас^зно проходити ^зь усi сфери суспiльного життя [7, с. 259].
Слiд зазначити, що - на окреслених нами перюдах й яскравих персоналiях -iсторiя теоретичного осмислення гумашзму не завершуеться, оскшьки не лише в iталiйську, а й загалом европейську гумашстику друго'1 половини минулого столiття була «вписана» нова яскрава сторшка - теоретичш напрацювання Умберто Еко (19322016).
Таким чином, заявлена у статп проблема, яка повинна враховуватися культурологами, розкривае культуротворчу сутшсть мистецтвознавства, яке -хронолопчно - значно випереджаючи культуролопю - розвивалося паралельно з iсторiею культури, маючи власнi цш й завдання. Повертаючись до юторп европейського мистецтвознавства, окремi iдеï якого мали, як ми вважаемо, культуротворчий потенщал, то в умовах Нового часу слщ наголосити на факт пщключення до новаторських вщкритпв на теренах мистецтвознавства теоретиюв рiзних краш Свропи, якi, з одного боку, прийняли ще! гуманiзму та продовжили ïx розвивати, а з другого, - привнесли певну самобутнють у той культурний проспр, що був сформований протягом Античност - Середньовiччя - Вiдродження.
Перспективи подальших наукових розвщок пов'язанi iз дослiдженням особливостей розвитку мистецтвознавства чаав Просвiтництва з акцентуванням на опануваннi ним поняттевою системою й виробленням нарiжних культуротворчих
цiнностей, оскiльки саме протягом XVII столбя в ужиток входить поняття «митець», остаточно завершуючи «понятшний рух»: «ремiсник - майстер - поет - митець», ^м того, «розум», в якостi пiдrрyнтя творчого процесу, висyваeться на першi позицп, а «правила», «мораль», «чистота мови», «витончений смак» виступають засадничими чинниками, що визначають рiвень обдарованостi митця.
Список використаноУ лiтератури
1. Добiна Т. Г. Творча спадщина Бориса Лятошинського в контекстi украшського культуротворення (20-60-т роки XX ст.) : автореф. дис. ... канд. культурологи : спец. 26.00.01 / Тетяна Геннадпвна Добша; Нац. муз. акад. Украши iм. П. I. Чайковського. - Кшв, 2018. - 19 с. ; Dobina T. H. Tvorcha spadshchyna Borysa Liatoshynskoho v konteksti ukrainskoho kulturotvorennia (20-60-ti roky XX st.) : avtoref. dys. ... kand. kulturolohii : spets. 26.00.01 / Tetiana Hennadiivna Dobina; Nats. muz. akad. Ukrainy im. P. I. Chaikovskoho. - Kyiv, 2018. - 19 s.
2. Eere™^ : тдруч. / за заг. ред. Л. Т. Левчук. - 3^e вид., доп. i перероб. - Кшв : Центр учбово'1 лгг., 2010. - 520 с. ; Estetyka : pidruch. / za zah. red. L. T. Levchuk. - 3-tie vyd., dop. i pererob. - Kyiv : Tsentr uchbovoi lit., 2010. - 520 s.
3. Искусствознание // Большая Советская Энциклопедия в 30-ти т. - 3-е изд. -Москва : Советская Энциклопедия, 1972. - Т. 10 : Ива - Италики. - С. 480-484.; Yskusstvoznanye // Bolshaia Sovetskaia Эntsyklopedyia v 30-ty t. - 3-e yzd. - Moskva : Sovetskaia Эntsyklopedyia, 1972. - T. 10 : Yva - Ytalyky. - S. 480-484.
4. Кохан Т. Г. Мистецтвознавство в стрyктyрi культурологи: потенщал мiжнаyкового дiалогy / Т. Кохан // Мистецька осв^а в культурному просторi Украши XXI стшття : матерiали Miжнар. наук.-творчо1 конф., м. Кшв, м. Одеса, 28-30 квт 2015 р. - Кшв : НАККЮМ, 2015. - С. 108-110 ; Kokhan T. H. Mystetstvoznavstvo v strukturi kulturolohii: potentsial mizhnaukovoho dialohu / T. Kokhan // Mystetska osvita v kulturnomu prostori Ukrainy XXI stolittia : materialy Mizhnar. nauk.-tvorchoi konf., m. Kyiv, m. Odesa, 28-30 kvit. 2015 r. - Kyiv : NAKKKiM, 2015. - S. 108-110.
5. Леонардо да Винчи Суждения / Леонардо да Винчи. - Москва : ЭКСМО-Пресс, 1999. - 416 с. ; Leonardo da Vinchi Suzhdeniya / Leonardo da Vinchi. - Moskva : EKSMO-Press, 1999. - 416 s.
6. Ошщенко О. I. Художня творчють в контекст гумаштарного знання : моногр. / О. I. Онщенко. - Кшв : Вища шк., 2001. - 179 с. ; Onishchenko O. I. Khudozhnia tvorchist v konteksti humanitarnoho znannia : monohr. / O. I. Onishchenko. - Kyiv : Vyshcha shk., 2001. - 179 s.
7. Сабадаш Ю. С. Гумашзм як феномен ^алшсько1 культури : моногр. / Ю. Сабадаш. - Кшв : ДАККЮМ, 2008. - 361 с. ; Sabadash Yu. S. Humanizm yak fenomen italiiskoi kultury : monohr. / Yu. Sabadash. - Kyiv : DAKKKIM, 2008. - 361 s.
8. Сабадаш Ю. С. Умберто E^: гумашзм кyльтyротворчiх iдей : моногр. / Ю. Сабадаш. - Кшв : НАККЮМ, 2012. - 156 с. ; Sabadash Yu. S. Umberto Eko: humanizm kulturotvorchikh idei : monohr. / Yu. Sabadash. - Kyiv : NAKKKIM, 2012. -156 s.
9. Юхимик Ю. В. Miмезис: естетико-мистецтвознавчий аналiз засадничого принципу класичного мистецтва : моногр. / Ю. Юхимик. - Кшв : Eкспрес, 2005. -177 с. ; Yukhymyk Yu. V. Mimezys: estetyko-mystetstvoznavchyi analiz zasadnychoho pryntsypu klasychnoho mystetstva : monohr. / Yu. Yukhymyk. - Kyiv : Ekspres, 2005. -177 s.
Стаття надшшла до редакцп 15.04.2019
ISSN 2518-1343 (Online), ISSN 2226-2849 (Print)
BICHHK MAPiynOHLCLKOrO ^EP^ABHOrO YHIBEPCHTETY
CEPLS: OLTOCOOM, KYnLTYPOnOn^, CO^OnOrLS, 2019, BHH. 17
Yu. Sabadash
CULTURAL FORMING POTENTIAL OF THE ART: DEFINING THE
PROBLEM
Since over the past three decades, cultural studies has taken an increasingly prominent place in the logic of the development of Ukrainian humanism, it becomes clear and justifies the interest of scientists to a number of theoretical problems relating to cultural knowledge. In the logic of these arguments, the study of the history of formation and development of art with an emphasis on mastering them cognitive system and the development of the cornerstones cultural values, among which humanism is definitely interesting and relevant.
The aim of the study is to highlight the phenomenon of "art" as the Humanities that, on the one hand, it forms the structure of cultural studies, and on the other, it has its own "cultural potential", which in the logic of European civilizational processes "crossed" and "interacted" with the history of culture.
It is noted that the most striking stage in the formation of art studies is the Renaissance, which, continuing to form art studies, organically linked it with both artistic practice and aesthetics. This led to the introduction into wide usage the concept "master", which replaced the ancient "craftsman", art was recognized as an "activity" and not a "handicraft". In our opinion, all these transformations should be represented by the movement of the following links: "master - mimesis - work of art - art - history and theory of art".
Consequently, the Renaissance formed and consolidated "humanism" as a transcultural concept, which, in our opinion, as well as the concept "mimesis" has the right to the status of "transcultural". At the same time, this "practice of visual culture" contains different volume and different sphere of manifestation: "mimesis - inheritance" is only a means of existence of the "work of art", the potential of which has withstood the tests of time, which gives the right to talk about its "transculture". At the same time, as an object of theoretical analysis, "mimesis" does not go beyond art in the broad sense of this aspect of humanitarian knowledge.
Transcultural essence of the concept "humanism" is of a slightly different kind: it formed in the logic of the development of art, it quickly "destroyed" its borders, acquiring ideological and moral and ethical features. Considering the further development of "humanism" in the space of Italian culture, the product of which is "humanism" and acts quite clearly manifested "for" and "against" this phenomenon. Before its positive features in addition to the focus "on the person" and the attempt to "humanize" the world relation of each of us - "humanism" was quite a dynamic phenomenon, able to "move" both in the creative and artistic, and in the socio-ideological spheres of human activity. The dynamic nature of "humanism" is hidden in its negative sections. This clearly demonstrated "mannerism" as a form of "eclectic humanism" of the late XVI century.
It should be noted that the history of theoretical understanding of humanism is not completed in the periods outlined by us and bright personalities, because not only in Italian, but also in the whole European humanism of the second half of the last century there was "inscribed" a new bright page, these are theoretical developments by Umberto Eco.
So, the problem fixed in the article, which should be taken into account by the specialists in the sphere of cultural studies, reveals the essence of cultural studies, which chronologically surpasses cultural studies and develops simultaneously with the history of culture, having its own goals and objectives. Returning to the history of European art studies, it should be emphasized the fact of connection to innovative discoveries in the vastness of art
theorists from different countries of Europe that some ideas of which had, as we believe have cultural potential in the conditions of Modern times, which, on the one hand, accepted the ideas of humanism and continued to develop them, and on the other, it brought a certain identity to the cultural space formed during the Antiquity - the Middle Ages - the Renaissance.
The perspectives for the further research are associated with the study of the features of the development of art studies of the Enlightenment with an emphasis on mastering their conceptual system and the development of the cornerstones of the cultural values, because during the XVII century everyday life includes the concept "artist", finally completing "concept movement": "craftsman - master - poet - artist", in addition, "mind" puts forward as a kind of basis of the creative process and "rules", "purity of the language", "refined taste " act as fundamental factors, that determine the level of a talented artist.
Keywords: art studies, cultural studies, cultural potential, art, "craftsman - master -artist", humanism.
УДК 168.522
С. М. Холодинська
ВПЛИВ 1ДЕЙ А. БЕРГСОНА НА СТАНОВЛЕННЯ ТЕОРЕТИЧНИХ ОР1еНТАЦ1Й М. СЕМЕНКА
У cmammi np0aHani30eaH0 основт засади тту'гтив^тсько'г концепцп meopnocmi А. Бергсона, що включае таю важливi аспекти, як ттерпретацт феномену «творч^ть» i3 з'ясуванням специфти двох його eudie, а саме: науковог та художньог. Наголошено на особливт ролi iдей А. Бергсона у вироблеш Семенком власного ставлення до фенометв «штугщя», «час» та «непередбачуватсть творчого процесу». Серед цих понять Семенко найбыьш активно тдтримував тту'щю, що видавалася футуристам найактившшим чинником творчостi на рiзнuх етапах створення художнього твору, а саме: вiд задуму до його реалiзацiг. Завдяки поважному ставленню Семенка до iдей, висунутих Бергсоном, можна стверджувати про налагодження творчих зв 'язюв мiж украгнською та французькою художньою штелшенщею на початку ХХ столття.
Ключовi слова: авангардизм, iнту'гтuвiзм, модертзм, творчий процес, «украгнська модель футуризму», художня творч^ть.
DOI 10.34079/2226-2849-2019-9-17-61 -66
На нашу думку, «реконструкщя» теоретичних вимiрiв спадщини засновника «украшсько! моделi футуризму» Михайля Семенка (1913-1937) робить вкрай необхщним уважне ставлення до постат A^i Бергсона (1859-1941), до щей якого - як Семенко, так й iншi прихильники футуризму - ставилися не лише з увагою, а i з певним тететом.
Метою статп е аналiз впливу шту1тивютсько'1 концепцп творчост А. Бергсона на становлення теоретичних орiентацiй засновника «украшсько! моделi футуризму» М. Семенка.
Методология дослщження полягае у застосуванш теоретичного потенщалу персоналiзацп як фундаментального принципу культуролопчного аналiзу, який базуеться на потенцiалi порiвняльного аналiзу.
