CC BY
27
УДК 159/95:7/01
Ошщенко 0.1.
ВИДОВА СПЕЦИФ1КА МИСТЕЦТВА В ДИНАМ1Ц1 КУЛЬТУРОТВОРЧОГО ПРОЦЕСУ
Анатз видово! специфжи мистецтва, осмислення форм художньо-творчо! д!яльносп людини здшснюеться автором статп на теоретико -методолопчному р1вш, однак не уникае водночас штерпретаци творчого процесу через поняття "1ндивщуальне" 1 "колективне", щоб шдкреслити природу 1 специфжу вщцв мистецтва як м1ж здшснення акту художньо! творчосп. Визначено три напрямки анатзу зазначено! проблеми: розподш вщцв мистецтва за принципом "розгалуження"; визнання прерогативи одного з вщцв мистецтва щодо шших в ¡ерархи вщцв мистецтва 1 надання йому статусу своерщного "надвиду"; розвиток естетично-щлкного сприйнятгя св1ту у згод1 ¡з принципом "синтетичност!" утворення вщцв мистецтва. Створення штегративного методу анашзу основних теоретичних моделей видоутворення мистецтва сприятиме творению комплексно! модел! дослщження видово! специфши мистецтва у динамщ культуротворчого процесу._
Кшець XX столггтя поставив перед естетичною наукою значну кшыасть загальнотеоретичних проблем, серед яких особливий ¡нтсрсс викликае питания видово! специфши мистецтва.
До теоретичного осмислення форм художньо-творчо! д1яльносп людини дослвдники зверталися протягом вс1е! ¡стор1У розвитку цившзацп I сьогодш в структур! естетично! науки можна простежити принаймш три напрямки аналпу видово! специф!ки мистецтва.
У межах першого напрямку, основу якого складае своер!дний принцип "розгалуження", функщонують дв! теоретичш модел!, одна з яких безпосередньо асощюеться з ¡мснсм Сократа /469-399 рр. до н.е/! базуеться на пошуку зв'язку понять "прекрасне" та "корисне". Зпдно Сократу !х екв!валентами у мистецгв! е два види: "архтектура", що символ!зуе поняття "корисне" ! безпосередньо пов'язана з утилггарними потребами людини, та "музика", що асощюеться з надлишковютю та розшшшю.
Автором друго! модел! був французький фшософ Гуго Сен-Вшторський /1096-1141/, який розподшив види мистецтва на "вшьш" та "мехашчш". До "вшьних" теоретик вщносив "слово", "музику", "архтектуру", "мехащчними" вважав "театрику" , що включала в себе "драму", "лггурпю" та "мютерио".
У модели запропонованш Г. Сен-Вшторським, можна простежити паростки ще двох теоретичних концепцш, безпосередньо пов'язаних з проблемою видово! специф!ки мистецтва. По-перше, вивчаючи ! анатомуючи "театрику", Г. Сен-Вшторський св1домо чи безсв1домо звернувся до питания жанрово-родово! структури мистецтва, що у подалыпому стало об'ектом досл!дження естетично! науки ! мистецгвознавства. По-друге, значний ¡нтсрсс викликае терм!нолопя, яку використував фшософ, вводячи поняття "вшьш" та "мехашчш" мистецтва. Можна припустит, що займаючись а нал пом його видово! структури, Г. Сен-Вшторський звертався до супутно! проблеми, що пов"язана з доелвдженням специф!ки художньо! творчостк
Феномен художньо! творчосп у р1зш ¿сторичш пер1оди викликав значний ¡нтсрсс науковщв /Платон, Ар1стотель, Ф. Нщше, 3. Фрейд, Л. Бергсон, К. Г. Юнг/, яш вивчали природу творчого процесу, демонструючи можливост! його багатоаспектно! ¡нтсрпрстащ!.
Ориг!нальну концепцто досл1дження художньо! творчост! було представлено у навчальному пособнику "Естетика". Автори наголошують на ¿снуванш двох р1зновид1в творчого процесу: "прямого" ! "опосередкованого", що дае !м шдстави вважати лггературу, живопис, музику, скульптуру видами мистецтва, в яких акт творчосп здшснюеться безпосередньо, тод1 як у театр! та кше-матограф! вш мае опосередкований характер. "... У межах прямого виду творчого процесу митець поелвдовно реал1зуе об'ективно-суб"ективний характер творчосп... Представники опосередкованого виду творчосп, як правило, пов"язаш з виробництвом [1]", а и об"ективна основа набувае ввдповвдно подв!йного характеру.
Повшстю шдгримуючи на теоретико -методолопчному р1вш ¡дсю "прямо!" та "опосередковано!" творчосп, ми, водночас, бшып схиляемося до ¡нтсрпрстащ! творчого процесу через поняття "¿щцтадуальне" ! "колективне",
що тдкреслять природу I специфику вщцв мистецтва, у межах яких здшснюеться акт художньо! творчосп.
На нашу думку, теоретичш розробки видово! спсцифпш мистецтва та художньо! творчосп викликають особливий ¡нтсрсс I набувають вагомосп, коли зазначеш проблеми стимулюють \пркування самих митщв ¡. не зважаючи на те, мають вони об'ективний чи суб'ективний характер, перехрестя точок зору теоретик! в [ практик! в мистецтва сприятимуть створенню ¡нтегративного методу аналпу.
Розглядаючи проблему "¡ндивиуально!" та "колективно!" творчосп, звернемося до позицп, яку займав один з класшав евггового кшематографа, американський шнорежисер О.Уеллс/1915-1985/. Увшшовши в ¡сторш як творець фшьму "Громадянин Кейн" - незаперечного кшошедевра вслх час ¡в та народ1в, - О. Уеллс, завжди заздрив живописцям, ям займаються "¡ндив1 дуальною" творчютю, на в1д\пну ввд шнорежисера, котрий залежить ввд економ1чних обставин I пов"язаний з необхвднютю ствтворчосп. "... Малювати - це значить бути нашцаелившою людиною, тому що саме це основа творчосп,... вдеальний зааб самовиразу [2]".
Позищя О. Уеллса, на нашу думку, е вз1рцем об'ективносп митця: працюючи в одному вид1 мистецтва, розумгги перевагу творчих можливостей шшо го.
Водночас ¡стор1я оперуе протилежними прикладами, до одного з яких ми звернемося у зв'язку з продовженням аналпу типологи видово! специф1ки мистецтва.
Другий напрямок досл1дження зазначено! проблеми, пов'язаний з добою В1дродження { другою половиною ХУП-ХУШ ст. {¡нтсрпрстл вав и через ¡дсю "прерогативи" одного виду мистецтва щодо ¡ншого I надання йому статусу своервдного "надвиду". У цьому плаш найпоказовшою е позищя великого ¡тал1йського живописця I теоретика мистецтва Леонардо да Вшч1 /1452-1519/. Свою роботу "Трактат про живопис" видатний художник присвятив осмисленню видово! специф1ки поез1! скулытгури, живопису та музики ¡. залишивши прерогативу за сво!м улюбленим видом мистецтва, продемонстрував певну суб'ективщсть власно! позиц1!. Отож, на думку Леонардо, саме живопис мав зайняти перше мюце в ¡ерарх1У в ид ¡в мистецтва.
1дею "прерогативи" в1дстоював I розвивав у сво!х теоретичних працях сшввпчизник Леонардо да В1нч1 фшософ Д. В ¡ко /1668-1774/, який зосереджував увагу на так званих витончених мистецгвах, що культивують естетичну насолоду I притаманш "просв1тницьким часам"
Концепщя Д. В ¡ко була шдхоплена I розвинена представниками Болонсько! академ1! мистецтва, якк опираючись на ¡дсю "витонченост1", розробили власну теоретичну модель його видово! спсцифпш. Зпдно з градащею в ид ¡в мистецтва, запропонованою болонцями, статус "витончених" отримали "музика", "театр" та "хореограф1я", специф1ка яких не передбачала утшптарного начала.
Принцип "прерогативи", що був покладений в основу напрямку, представленого моделями Леонардо да В1нч1 та Болонсько! академп, ор1ентував на розвиток I збагачення лише одного людського почуття, тод1 як синтез мистецгв сприяв би розвитку естетично-цш1сного сприйняття св1ту.
Саме цю особлив1сть I в1дчув шмецький фшософ I теоретик мистецтва Г. Е. Лсссшг /1729-1781/, який у своему трактат! "Лаокоон. Про межл живопису та поезп" фактично проголосив ¡дсю необх!дносп синтезу вщпв мистецтва, започаткувавши тим самим трет1й напрямок анал1зу видово! спсцифпш мистецтва, що базувався на принцип! "синтетичносп".
Друга модель цього руху пов'язана з теоретичною концепщею шмецького фшософа Г. В. Ф. Гегеля /1770-1831/, на думку якого "абсолютна ¡дся" може бути розкрита через три форми, що фактично ототожнюються з основними формами сусшльно! сввдомосп: через мистецгво, в основу якого покладено емощйно-чуттеве начало, рел!пю, що базуеться на феномеш в1ри, ! фшософто, яка синтезуе в соб1 мистецгво та рел!пю. У свою чергу мистецгво проходить три етапи розвитку: символ!чшй, класичний та романтичний, кожному з яких в!дпов1дае певний вид. Так, символ1чний етап ¿нтерпретуеться Гегелем через мистецгво арх1тектури; класичному - в!дпов1дае скульптура; живопис ототожнюеться з переходом в1д класичного до романтичного етапу;
музика пов'язуеться з романтизмом, тод1 як поез1я завершуе лопку цього руху I е переходною ланкою в1д мистецтва до релт!. Таким чином, Гегель вважав, що поез1я шби синтезуе в со61 р1зш види мистецтва I об'еднуе форми сусшльно! св1домосп.
Позищя фшософа стимулювала численш дискусп. що тривають I сьогодш, але внесок Гегеля в досл1дження проблеми видово! специф1ки мистецтва безперечно вагомий, адже, спираючись на принцип юторизму, вчений проанал1зував природне тялання в ид ¡в мистецтва до синтезу ¡. як наслвдок, можливють цшсного осмислення основних форм сусшльно! сввдомост!.
Теоретичш обгрунтування проблеми синтезу в мистецгв!, що були здшснеш Г. В. Ф. Гегелем, знайшли свое практичне шдтвердження у 1895р., коли виникае мистецгво шно, специф1чною особливютю якого е синтетична природа.
Запропонований принцип класифшацп видово! специф!ки мистецгв дае можливють переконатися, що практично у кожну художню епоху виникала потреба в осмисленш зазначено! проблеми. 3 загального контексту випадае лише один перюд - Середньов1ччя, що е самобутньою сторшкою в ¡сторп мистецтва ! викликае значний ¡нтсрсс саме у зв"язку з особливостями його видово! специф!ки.
На нашу думку, орипнальну модель середньов!чного мистецтва запропонував видатний французький письменник та теоретик мистецтва В. Гюго /1802 - 1885/у ромаш "Собор Паризько! богоматер!".
Окремий роздш свого твору В.Гюго присвячуе анал1зу мистецтва середньов!чно! архггектури - зодчества, що сконцентрувало у со61 вел матер1альш та духовш сили суспшьства. У добу Середньов!ччя вел види мистецтва шдкорялися зодчеству, ! ттльки на початку XVI ст. воно поступово перестае бути виразником основних ¡дей сусшльства. Письменник наголошував, що саме цю епоху занепаду арх1тектури називають епохою В!дродження. "...3 тте! хвилини, як зодчество зр1внялося з ¡ншими мистецгвами, з т1е! хвилини, як воно перестало бути мистецгвом всеохоплюючим, мистецтвом пануючим, мистецгвом тирашчним, воно вже не здатне стримувати розвиток ¡нших мистецтв. I вони звшьнюються, розбивають ярмо зодчого... Самостшнють сприяе зростанню. Рпьблсння стае ваяниям, розпис - живописом, л1турпя - музикою...
Саме це породило Рафаеля, Мшель-Анджело, Жана Гужона, Палестрину - цих св1точ1в променистого XVI стол!ття [3]".
Можна припустити, що в структур! романа "Собор Паризько! богоматер!" представлено своервдне фшософське ессе, в якому феномен зодчества анал!зуеться у контекст! середньов!чного свпюсприйняття. Адже вкладаючи у вуста свого героя Клода Фролло таемшто слова: "Книга вб'е буд!влю", В. Гюго звертаеться до загальнофшософсько! проблеми модершзащ! мислення ! св!домосп: вже не собор буде б1бл1ею не письменно! людини -"кам'яна книга звшьнить мюце бшьш м1цн1й! довгов!чшй книз! - паперов1й [4]".
Розглядаючи проблему видово! специф!ки мистецтва, анал1зуючи основш теоретичш модел1, необх1дно усв1домлювати складшсть ! багатоаспектшсть и ¿нтерпретащ!. I \пркування практик!в мистецтва з цього приводу сприятимуть створенню комплексний модель що дасть можливють аналпувати видову специф1ку мистецтва у динам!щ культуротворчого процесу.
Перетк посилань
1. Эстетика. - Уч. пособие /под ред. докт. филос. наук Л. Т. Левчук,- К.: "Вшца школа", 1991,-С. 192.
2. Уэллс об Уэллсе. - М.: "Радуга", 1990. - С. 7.
3. Гюго В. Собр. соч. В 15 тт. - М.: "Худ. лит-ра", 1953,- Т. 2,- С. 189.
4. Там же.-С. 180-181.
