CC BY
19
actions conducted by the audience without the apparent presence of the artist. The main feature of the performance is innovation, although there is a transformation of the old content to a new quality. This art of action is created by the artist directly in front of the viewer. If, under the term "action", we mean a single action, which has a close connection with social performances, and usually has a social colour or an expression in the form of act, a gesture, a feature of the performance is regulation, the presence of elements of drama, the presence of a game moment, a script, an epatage.
Key words: action, happenings, performance, performance communication.
УДК 130.2(045)
Ю. С. Сабадаш
ЕВОЛЮЦ1Я ГУМАН1СТИЧНИХ ПОГЛЯД1В (ДО ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ «ГУМАНВМ»)
Висвтлено становления та розвиток ideu гуматзму. Зазначено, що освоення гуматстично'г проблематики потребуе насамперед визначення поняття «гуматзм» та розгляду еволюци гуматстичних поглядiв. Шдкреслено, що iдeя гуматзму впродовж багатовтовог wтори осмислювалася по^зному, однак, попри вЫ модифтаци, основний сенс гуматзму - визнання людини за найвищу цттсть - залишався незмтним. Наголошено, що в сучаснт европейськт фыософи тнують числент тдходи до проблеми людини, що передбачае багатовимiрнiсть поняття «гуматзм», а термт «гуматзм» використовуеться у вузькому й широкому значент: у вузькому - це iдeологiя доби Вiдроджeння, свтське вшьнодумство, а в широкому - це напрямок у сустльнт думщ, ознакою якого е захист гiдностi людини, гг свободи i права на всeбiчний та гармонтний розвиток.
Клю^о^^ слова: гуматзм, гуматстичне свтоставлення, Вiдроджeння (Ренесанс), культура, культуротворчi процеси.
Проблема виникнення та утвердження щей гумашзму була й залишасться одшею з ключових в icTopii людства. Свропейська культура приблизно вщ початку XV ст. активно використовуе поняття «гумашзм» для означення системи св^оглядних орiентащй, центром яких е людина, е визначення ii щнност та права на самореалiзацiю. У вузькому значенш гумашзм це - культурний рух передуам доби ^алшського Вщродження.
Iталiя не лише батьювщина щй гумашстичного свтоставлення, а й та краша, культура яко'1' найбшьш послщовно протягом столт теоретично обгрунтовувала, намагалася вщпрацювати специфiчну модель розвитку науки, мистецтва, педагогики, засадничими принципами яких були щй гумашзму. Саме утвердження гуманютичних принцишв свободи i рiвностi було гаслом патрютично'1' боротьби як гарiбальдiйцiв, так i представниюв антифашистського руху. У рiзнi, часто досить складш i суперечливi перiоди ^алшсько'1' ютори гуманiзм виступав як стимулюючим, так i оновлюючим фактором розвитку суспшьства. Iталiйська модель гуманiзму нiколи не була статичною, навпаки, ш властива пошуковють, динамiзм передусiм щодо теоретичного осмислення феномена гумашзму. Можна стверджувати, що щея гумашзму знаходиться в постшному руй, набуваючи нових ознак, як дозволяють говорити не лише про гумашстичш iдеали Вiдродження, а й, скаж1мо, про «новий гумашзм» Аурелю Печче'1'
чи гуманiстичну фiлософiю Умберто Еко.
Вперше спробу осмислити специфшу епохи Вiдродження в Ггалп зробив Дж. Вазарь 1де'1 гуманiзму набули широкого визнання за чаав Просв^ництва (Фр. Вольтер, I. Кант, Г. Лессшг, Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо, А. Смгг, Д. Юм та ш.), перетворившись iз того часу - нарiвнi з наукою, технолопею та iдеeю прав людини -«на глибинний i постiйно дiючий чинник загальноевропейсько! цившзацп» (В. Пнсбург, В. Кувакiн). Рiзнi пiдходи до вивчення епохи Ренесансу започаткували таю мислшеш як Г. В. Ф. Гегель, Й.- Г. Гердер, Ж. Мшле. Дотепер не втратила значення грунтовна робота Я. Буркхарда «Культура Ггалп в епоху Вщродження» (1860).
Вагомий внесок щодо вивчення ютори Вiдродження здiйснили М. Бердяев, О. Веселовський, М. Корелш, Д. Мережковський, П. Флоренський, а пращ Л. Баткша, Л. Брагто!, О. Горфункеля, О. Лосева, Н. Ревякшо!, В. Рутенбурга, Л. Чiколiнi стали реальним надбанням стосовно вщтворення атмосфери наукового пошуку в умовах ХГУ-ХУП ст., проведення аналiзу проблеми «Античшсть - Середньовiччя -Вiдродження» та реконструкци життевих i творчих доль видатних гуманiстiв.
Мистецтвознавчий аспект дослiдження Вщродження представлений роботами М. Алпатова, Б. Вшера, А. Ефроса, В. Лазарева, а в працях О. Ашкста, Г. Бояджiева,
0. Вишеславського, О. Габричевського, В. Гращенкова, I. Данилово!, О. Дж1велегова, Ю. Колпинського, А. Конена, М. Лiбмана, С. Мокульського, С. Роттенберга,
1. Смирново! розкрита iсторiя та теорiя живопису, театру, музики, скульптури, арх^ектури.
Власнi моделi розвитку гуманiзму в контекстi загальноевропейського культурного процесу створили вiдомi культурологи А. Дж. Тойнб^ Л. Февр, О. Шпенглер, Й. Хейзшга. Глибоке розумшня епохи передають дослiдження, присвячеш проблемам iталiйського гуманiзму, виконанi М. Гуковським, I. Голенщевим-Кутузовим, Л. Пшським.
В умовах ХХ ст. штерес до проблем Вiдродження позначений принципово важливими дослщженнями iталiйських вчених. Це передуам роботи А. Банфi, Е. Гарена, А. Грам^ Б. Кроче, яю певним чином пiдсумовують та узагальнюють напрацьованi традици.
У наукових статтях Л. Баткiна, М. Бахтша, К. Долгова, Б. Кузнецова, М. Петрова, М. Салеево! доведено тезу про плщнють комплексного пiдходу до вивчення культури конкретно! епохи. Досить повний аналiз концепщй Ренесансу мютять працi з юторп естетики М. Кагана, О. Лосева, М. Овсяншкова, В. Шестакова.
За роки незалежност в Укрш'ш вийшли роботи, в яких поглиблюеться юторико-фiлософське та естетико-мистецтвознавче розумшня сутшсних процесiв становлення i розвитку ^алшсько! моделi гумашзму (О. Александрова, В. Бiтаев, М. Братерська-Дронь, О. Воеводiн, В. Сфименко, М. Кушнарьова, Л. Левчук, В. Личковах, Л. Мiзiна, О. Онщенко, В. Панченко, О. Полщук); розкриваеться сутнiсть сучасного розумiння гумашзму як св^оглядного i аксiологiчного принципу (В. Лях, В. Пазенок, О. Соболь); висвгглюються принципи гумашзму в правi та проблеми взаемодп гумашзму i глобалiзму (С. Потебняк, О. Валуйський); аналiзуються психологiчнi типи, народжеш епохою Вiдродження (В. Роменець), та розкриваються окремi питання украшського ренесансного гумашзму (В. Глын, М. Кашуба, В. Литвинов, В. Ичик, М. Циганок).
Що ж до процесу становлення гумашстичних iдей, то, незважаючи на численнi дослiдження, ще й дос залишаються дискусiйними проблеми, яю вимагають з'ясування, i вiдповiдно внесення певних корективiв в сучаснi ощнки чи то фiлософських, чи то естетичних факторiв тогочасних культуротворчих процеав. На такий аспект слушно звертае увагу О. Александрова, яка зазначае: «Здаеться, важко
знайти таку iсторичну добу, до яко! було б настшьки суперечливе ставлення дослiдникiв; добу, якш, при всiй 1!, здавалося б, наочнш величi досягнень у галузях науки, мистецтва, л^ератури i фшософп, так важко визначити належне мюце в розвитку людсько! свiдомостi. Наскшьки оригiнальною i самостiйною була ця доба, наскшьки послiдовно вона випливала з простору мислення попереднього часу (Середньовiччя), i наскiльки грунтовною вона була для часу прийдешнього (Нового) [1, с. 143]».
О. Александрова переконливо показуе, скшьки суперечностей юнуе сьогодш у виявленнi та обгрунтуванш специфiки наслiдування: Середньовiччя - Ренесанс - Новий час. Адже йдеться не про просте наслщування, а, за висловом О. Александрово!, про «розгортання «спадковосп» через «мiнливiсть». Крiм цього, iснують розбiжностi i в оцшках ролi Античностi у становленш Вiдродження: i в значеннi конкретних видiв творчо! активностi людини - л^ература, живопис, музика, архiтектура - щодо втiлення гуманiстичних iдей, i у визнаннi надбань конкретних персоналш, i в тлумаченнi низки термшв.
Багатогранна й глибока iдея гумашзму впродовж багатовшово! юторп неодноразово змшювала свое обличчя: вона спростовувалася i пiдтверджувалася, персонiфiкувалася рiзними особистостями i уособлювалася нацiональними школами. Тому було б помилковим ототожнювати сутшсть гумашзму з його конкретною iсторiею. Однак попри вс модифшацп основний сенс гумашзму - визнання людини за найвищу щншсть - залишаеться незмшним. Повага до гiдностi людини, до !! права на достойне життя - один з неодмiнних критерпв цивiлiзованостi суспiльства.
В кра!нах Захщно! Свропи помiтний прогрес культури в епоху, названу Вщродженням (Ренесанс), припадае на останш столiття середньовiччя, тобто на XV-XVI ст. Проте розвиток культури як матерiальноi, а тим паче духовно! неможливо обмежити якими-то точними хронолопчними рамками, адже в Гталп паростки майбутньо! культури Вщродження виявляються вже в XIV ст. У XV ст. ренесансш процеси досягають повного розкв^у. У XVI ст. культура Ренесансу набула масштабiв загальноевропейського явища. Вражаючi досягнення духовно! культури ще! епохи широко вщом^ вони давно стали предметом найпильшшо! уваги, захоплення, вивчення, дослщження, осмислення й наслiдування. Це цшком зрозумiло i логiчно виправдано: адже в цш культурi вiдбився всебiчний i грандiозний прогрес людини, який нездатш перевершити нiякi досягнення прогресу технiчного. Звiдси - престиж доби Вщродження i популярнiсть цього термiна, вперше вжитого для характеристики деяких явищ !! духовно! культури. Але цей престиж значною мiрою пов'язаний i з введенням в ужиток поняття «гуманiзм».
Коренi гуманiзму сягають глибини втв, а саме - антично! i римсько-латинсько! культур. Щодо стародавньо! грецько! фiлософii, то, на думку фахiвцiв (М. Гайдеггер, О. Лосев), в культурi i свiтоглядi древнiх грекiв ще не виявляеться поняття гумашзму як усвщомлення величi людини. Згiдно з О. Лосевим, антична культура заснована на позаособистюному космолопзмь Стародавнiй грек не видшяе себе iз свiтового порядку, особистють в стародавнiй Грецii ще не е ноаем гуманiстичних iдей - «антична людина вшьна, космологiчна, позаособистюна [6, с. 169]». Разом з тим безперечним е той факт, що грецью софiсти, особливо Сократ, у сво!й фiлософii на перший план ставили духовш пошуки людини, !! намагання з'ясувати свое мюце у свiтi.
Iдеi, висловленi античними фшософами щодо людини, у подальшому стали тим пiдгрунтям, на якому зросла культура Вщродження (Ренесансу). Поняття «гумашзм» застосовують вже мислшеш стародавнього Риму. За свщченням iсторикiв одним iз перших його означив Марк Туллш Цицерон, який вживав слово «гумашзм» у значенш
iдеалу освiти за грецькими канонами. В античш часи поняття «гумашзм» часто вживаеться як синошм «вищо'1 осв^и». З часом це поняття залучасться для визначення як певного способу мислення, так i способу життя. Починаючи 3Í стоЫв, якi з 1'хшм космополiтичним св^оглядом закладали пiдвалини так званого абстрактного гумашзму, суть цього поняття дедалi бiльше набувае значення розумно'1 людсько'1 поведiнки щодо iнших людей, незалежно вщ 1хнього статусу та осв^и. Таким чином, змiстовне ядро поняття «гумашзм» утворюе уявлення про св^ську освiтy. Це розyмiння гyманiзмy мае принциповий характер для визначення специфши гумаштарних наук i гумаштарно'1 осв^и взагалi.
У подальшому слово «людяшсть» неодноразово вживали Тертyллiан, Лактанцiй (III-IV ст.) та iншi отцi християнсько'1 церкви, якi писали латиною. Цим словом апологети християнства пщкреслювали найвищу цiннiсть людини, протиставляючи релiгiйнy мораль, що символiзyвалася термiном «гyманiзм», бшьш примiтивнiй, жорстокiй i антигyманнiй моралi рабовласникiв. Проте слiд зауважити, що в наполегливому твердженш про вади схоластично'1 вченостi i церковно'1 моральности свое'1 епохи, яка багато в чому порвала з щеями i щнностями первiсного християнства, гyманiсти неодноразово апелювали до древнiх «батькiв церкви».
Зазначимо, що етимолопчна насиченiсть поняття «гумашзм» дозволяе вживати його в рiзних значеннях. На це звернув увагу украшський естетик В. Б^аев. Вiн наголошуе на вживаннi термша «гyманiзм» в широкому та вузькому значенш. У вузькому значеннi гумашзм - це щеолопя, свiтське вшьнодумство доби Вiдродження; у широкому значенш, «прогресивне спрямування у сyспiльнiй думщ, ознакою якого е захист гщност людини, ii свободи i права на всебiчний, гармонiйний розвиток [2, с. 38]». Слщ врахувати й те, що з моменту свого зародження i до нашого часу гумашзм як пщгрунтя фшософських вчень i як культурне явище неодноразово змшював свое обличчя, виступав i виступае в рiзних формах та шостасях. За хронологiчними критерiями визначають античний, ренесансний, просвiтницький, сучасний i нов^нш гyманiзм.
Згiдно iз св^оглядними критерiями розрiзняють секулярний, теологiчний, матерiалiстичний, iдеалiстичний, рацiоналiстичний, iррацiоналiстичний, природний та космолопчний гyманiзм. Визначають також захщний (европейський) та схiдний (азiатський) типи тлумачення людини. Вт!м, незважаючи на ютотш вiдмiнностi i навiть деяю протилежностi, всi рiзновиди гyманiзмy зб^аються в головному - у визнанш людини найвищою цiннiстю. Поняття «гумашзм» «означае те фiлософське тлумачення людини, за яким все суще в цшому штерпретуеться, вимiрюеться вiд людини i вщповщно людиною [1, с. 51]».
Сприймання гумашзму в контексп щеолопчних засад доби Вiдродження е типовим для позицп укра'1'нських фахiвцiв. До точки зору В. Б^аева е близькою i позицiя В. Сфименка. Розглядаючи гyманiзм як щеолопю Вiдродження, вiн зауважуе, що «гумашзм попервах виникае як св^ське вшьнодумство епохи Вщродження. Започаткований у середиш XIV ст. передовими мислителями Гталп, вiн швидко поширюеться по всш католицькiй Свропi й стае головною течiею в тогочасному духовному житп, впливаючи на фiлософськy, етичну, естетичну думку, на мистецтво Вщродження впродовж XIV-XV ст. [4, с. 259]».
Як вщомо, термш «гумашзм» був створений так само, як i термши «законник» (legista), «юрист» (giurista), «знавець каношчного права» (canonista), «художник» (arttista), що вказуе на викладачiв i вчителiв граматики, риторики, поезп, iсторii, фiлософii. Крiм того, вже в XIV ст. з'явився термш «гумаштарш дисциплши» (studia humanitatis). Вважалося, що в духовному становленш людини головна роль належить
словесностi, тобто поезп, риторищ, юторп та фшософп. Дiйсно, з уах iнших дисциплiн саме вони виявляються найбшьш придатними для формування духовностi людини.
Поглиблене тлумачення щей античного греко-римського гумашзму знаходимо у видатних мислителiв перiоду Вiдродження. Першим, хто сформулював поняття «Renissance», тобто Вщродження, i надав цьому слову значення «бойового паролю» культурно-гумашстично! дiяльностi, був Джорджо Вазарi, автор «Життепису славетних живописцiв, скульпторiв та зодчих» (1550). За його точкою зору, це був час вщродження античносп, яку вш вважав щеальним зразком людсько! культури. Здавалося б, цшком слушне пояснення нового поняття, яке Дж. Вазарi вводив у теоретичний ужиток. Проте бшьш прискiпливий погляд виявляе приховаш суперечностi. На це звертае увагу О. Александрова, спираючись на визначення доби Вщродження: «Як робочу ппотезу можна взяти визначення, що Вщродження (XIV-XVI ст.) - то цшюна культура, яка увiбрала в себе все життя людини, а не окремi його характеристики. Це своерщне поеднання будь-якого живого людського досвщу: матерiального, духовного, правового, етичного i естетичного [1, с. 144]». Привертае увагу, що запропоноване визначення О. Александрова розглядае як «робочу ппотезу», тобто, будучи знаним фахiвцем в галузi юторп фшософп, вона визнае «бш плями» стосовно доби Вiдродження. Що ж, власне, !! не задовольняе? Дослщниця дае чiтку вiдповiдь: «...сам термш "вщродження" - бiльше затьмарюе, шж прояснюе смисл. Визначальний змiст, який вкладали в нього ^алшсью митщ (Дж. Вазарi), - це повернення до антично! пластики, цшсного сприйняття свiту, вiдродження демократп, фшософп тощо [1, с. 144]». Цей «визначальний змют» обумовлював низку складних процеав, серед яких, як зазначае О. Александрова, передуам звшьнення свiтогляду вщ однобiчностi середньовiчного свiтосприймання, поеднання традицш античностi «з iдеалами нового життя, нових соцiально-економiчних вiдносин». Посилюеться штерес до «виявлення своерiдностi людсько! особистосп», i саме в такому контекст! починають функцюнувати i педагогiка, i естетичне виховання, i мистецтво. Зазначимо, що як iсторiографiчна категорiя термш «вщродження» увшшов в ужиток значно тзшше, у XIX ст., завдяки робот Якоба Буркгардта «Культура Ренесансу в Гталп» (1860).
Поступово змiст термiна еволюцiонував. Вiдродження стало означати емансипащю науки i мистецтва вщ богослов'я; зменшення iнтересу до християнсько! етики; зародження нацiональних лiтератур; прагнення людини до свободи вщ обмежень католицько! церкви. З часiв ^алшського Вiдродження термiн «гуманiзм» почав вживатися у двох основних значеннях: як визначення л^ературно-художнього напряму, що мае на ме^ утвердження нового образу людини, високоморально! i освiченоi особистосп, i як фiлософсько-гуманiтарне вчення, що в теоретично-свiтоглядний та етико-естетичний споаб об'еднуе всi теорГ! i вчення, якi грунтуються на розумшш людини як визначально! мети i вищо! цiнностi. В цьому - другому -аспек^ гуманiзм почав розроблятися вщповщними науками про людину та суспшьство. У науково-просвiтительський об^ термiн «гуманiзм» ввiв нiмецький педагог Ф. Итхаммер у 1808 рощ. Вш стверджуе вищiсть, самодостатнiсть i значимiсть людини; проголошуе поза - i антилюдським усе, що сприяе !! вiдчуженостi i самовiдчуженостi; вщхиляе концепцiю прiоритету iдей та ютин «надлюдського» походження в низцi феномешв поцейбiчного свiту.
Все сказане багато в чому пояснюе досить широке вживання термЫв «вiдродження» i «гумашзм» для характеристики визначних епох у глобальному розвитку культури. За останш десяташття з'явилося чимало праць, у яких розглядаються ^ чи iншi аспекти близькосхiдного або далекосхiдного Вщродження i
пов'язаного з ним гумашзму. Чимало написано про грузинське, iранське, вiрменське, арабське, iндiйське, китайське Вщродження. Ще ранiше iсторики-медieвiсти писали про «каролшгське Вщродження» VШ-IX ст., яке вщдзеркалило вiдомий пiдйом культури в крашах Захщно! Свропи в перюд 1хньо'1 феодалiзащi та про значне вщродження культури в цих крашах в умовах пщйому мюького життя в XII ст. Саме по собi це явище з iсторюграфiчноi i фшософсько! точки зору цшком зрозумiле i закономiрне, тому що воно вiдбиваe поглиблене уявлення про розвиток культури рiзних народiв у добу Середньовiччя.
У мистецтвi ж гумашзм е вираженням в художшх творах прогресивних суспiльних iдей, що полягають у захистi гiдностi i прав особистостi, п свободи i всебiчного, гармонiйного розвитку, тобто це боротьба засобами мистецтва за гуманшсть уйх суспiльних вiдносин.
Витоки гумашстично! культури епохи Вiдродження укра'шсью дослщники вбачають у творчостi Данте Ал^'ер^ через те, що поет вважав людину своерiдною «ланкою мiж тлшним i нетлшним», обгрунтовуючи це положення в сво'х фiлософських трактатах та в образнш системi «Божественно! комеди». «Данте, - як зазначае В. Сфименко, - вважав свободу людсько'! дiяльностi обов'язковою умовою не лише посмертного воздаяння, а й морально! оцшки людини. Шляхетнiсть людини полягае в '!'! дiяльностi, яка може пщнести природне (людське) до божественного [4, с. 260]».
На пiдставi вивчення хронологи та осмислення джерел виникнення, становлення й розвитку гумашзму склалася думка, що «першим гумашстом» слщ визнати великого iталiйського поета Франческо Петрарку (1304-1374) - творця ново!' европейсько'! лiрики, автора всесв^ньо вiдомих сонет1в, присвячених мадоннi Лаур^ патрiотичних концон, iнвектив проти папсько'! курп, вiршiв, що склали його знамениту «Книгу тсень» рiдною мовою. У сво!'х творах, як пщкреслюе В. Сфименко, «Петрарка заклав пщвалини нового свiтобачення, що покликало до життя й нову систему культурних цшностей - гумашзм, у центрi якого перебувала людина [4, с. 260]». Як зазначае дослщник, далi «Ренесансний антропоцентризм став необхiдною ланкою на шляху до ново!' онтологл, до нового св^орозумшня, до ново!' фшософп - фшософп гуманiзму, увага яко! зосереджувалася на внутрiшньому свт людсько'! особистостi в 11 земному юнуванш, в 11 активнiй творчш дiяльностi, сповнених земними пристрастями [4, с. 261]».
В. Сфименко розглядае й рiзнi сфери, яю охоплював гуманiзм як головна течiя в духовному житп епохи Вiдродження - це i «громадянський гуманiзм» Леонардо Бруш, i «християнський гуманiзм» Джованш Пiко делла Мiрандола, i концепщя «загально'! релЫ'!» Марсiлiо Фiчiно, i пошуки гуманiстiв в галузi виховання та осв^и (П'етро Паоло Варджерю), тому що безумовно, саме гумашстична педагогiка сприяла формуванню нового типу особистосп - багатосторонньо'!, вшьно'!, незалежно'! вiд догм i традицiй, iз розвинутим почуттям власно'! гiдностi у стосунках iз сучасниками та попередниками в юторп. За висновками В. Сфименка «гумашзм як щеолопя Вщродження ввдграв головну роль в оновленш культури епохи. .. .вш сформував нове ставлення до людсько'! особистостi, визнав шдивщуальшсть однiею з найцiннiших людський якостей [4, с. 265]».
Виходячи з того, що людина моральна за своею природою ютота здатна безмежно вдосконалюватися пщ впливом св^сько'! осв^и i виховання, Петрарка створив вчення, що утверджувало людську гщшсть у реальному життi. Гуманiсти наступних поколiнь, розвиваючи ще'! Петрарки, запропонували принцип ново!' ушверсально'! релш! (М. Фечшо), ново'! синтетично!' фшософп (Дж. Мiрандоло), ново! етики (Л. Валла), виховно'! доктрини (Л. Альберт^, поличного устрою (М. Падуанський, Н. Маюавелл^.
Гуртки гуманiстiв, якi спочатку виникли в Гталп (початок XIV ст.), поступово перетворилися на могутнш гумашстичний рух, який охопив Имеччину, Францiю, Голландiю, Англiю, з часом - вс европейськi кра!ни, в тому чист Укра!ну.
Як вже зазначалося, осмислення доби Вщродження мае значний джерелознавчий доробок. Однак це не означае, що вчеш досягли одностайно! думки щодо !! характеристики, а пояснюеться, насамперед, неординаршстю названого перюду юторп культури Свропи, в якш вiдбуваються значнi змiни в уах сферах життя людини, пов'язаш з такою засадничою рисою доби, як гумашзм.
Прерогатива гуманiстики - тлумачення людини як вищо! цшносп, дослiдження шляхiв та засобiв «олюднення людини», тобто !! виховання й формування на принципах людяностi. Видатш мислителi доби Вiдродження сформулювали цшу низку засадничих для фшософсько! та естетично! гуманiстики iдей. Головна серед них - щея самостiйностi людини, яка, так би мовити, залежить вщ само! себе. Це, власне, фiлософiя особиспсного, iндивiдуального вдосконалення, це усвщомлення свободи у «виборi себе», це самоутвердження i самореалiзацiя. Митщ Вiдродження створюють своерiдний культ людини, захоплюються !! розумом, духом i тiлом. Саме свiдомiсть i незалежна суспшьна позицiя, гордiсть i самоповага, усвщомлення власно! сили i здiбностей стають провiдними темами творчостi таких видатних дiячiв Вiдродження, як Данте, Петрарка, Боккаччо, Сервантес, Томас Мор, Томазо Кампанелла та ш. Зауважимо, що для лiтераторiв ще! доби був властивий «карнавальний стиль» зображення людини (М. Бахтш), коли автори охоче користувалися засобами iронii, гумору, сарказму, гшерболи у життеписi геро!в сво!х творiв.
Культура Вiдродження обгрунтовуе i зовсiм iнше ставлення до особистосп самого художника, заперечуючи середньовiчне уявлення про нього, як про ремюника. «Замiсть простих ремiсникiв в них почали бачити людей особливих, тих, що сприяють пщвищенню мiжнародного престижу мiста або держави...», - стверджують украшсью науковцi М. Кушнарьова та В. Панченко у сво!й робот «Проблема творчо! особистостi в культурi iталiйського Вiдродження [5, с. 40]». Дослщники вважають, що в добу Вщродження «вщбувся рiшучий поворот у розумшня змiсту та значення особистосп художниюв. 1х почали нагороджувати за видатш досягнення у мистецтва.. У свiтлi цього зрозумiло, чому Комiзо Медiчi сказав, що "художники - це небесш створiння, а не в'ючш вiслюки", а папа Лев X багато що вибачав Мшеланджело [5, с. 40]». Символом Ренесансу стае постать всебiчно розвинено! особистосп, яку уособлюе художник-творець. Творець ново! епохи - це конкретне втшення унiверсальноi людини, всебiчно освiченоi особистостi. В епоху Вiдродження художника називають «Божественним генiем», з'являеться спещальний лiтературний жанр, пов'язаний з описом бюграфп творчо! особистостi - так зваш «життеписи». Вважалося, що кожна людина, як не за родом занять, то хоча б за сво!ми штересами, повинна наслщувати художника. Через змшу ставлення до людини змшюеться i ставлення до мистецтва, яке набувае високо! соцiальноi цшносп.
У сферi естетико-мистецтвознавчих дослiджень доби Вщродження украшсью науковцi виокремлюють, передуам, проблеми художньо! творчостi та видово! специфiки мистецтва. Пiдкреслимо, що пщхщ до цих проблем мае яскраво виражений естетико-культуролопчний аспект. А це дозволяе, так би мовити, вписати зазначеш проблеми в лопку культуротворчих процеав i позбавитися описовостi традицшного мистецтвознавства.
Виокремимо i позицiю О. Ошщенко, яка вважае доцiльним поеднати стосовно доби Вщродження проблеми художньо! творчосп та видово! специфши мистецтва. Ця iдея концептуалiзуеться у наступнш тезi: художня творчiсть як чинник формування
видово! специфiки мистецтва. У поле зору дослщника потрапляють i Альбертi, i Леонардо да Вшч^ i Дж. Вазарi [7].
Досить своерщно у цей час представлеш естетичнi дослiдження, якi велися не мистецтвознавцями, не фшософами, а практиками мистецтва - художниками. Загальноестетичш проблеми розглядалися в межах того або шшого виду мистецтва, переважно живопису, скульптури, арх^ектури, тобто тих мистецтв, що набули найповшшого розвитку саме в цей перюд. Щоправда, досить умовним стосовно Вщродження був подш дiячiв Ренесансу на вчених, фiлософiв чи художникiв. Практично всi вони були ушверсальними особистостями. «Тодi не було майже жодно! пом^но! людини, яка б не здшснила далеких мандрiвок, не володiла б чотирма або п'ятьма мовами, не славилась би в кшькох галузях творчосп [8, с. 165]».
Отже, Вщродження - це звертання до античносп, але вся культура даного перюду зайвий раз доводить, що Вщродження у чистому вигляд^ Вщродження як вороття, не бувае. Мислительвщродженщ бачили в античносп те, що хотши. Тому зовам не випадково, що особливу защкавлешсть у цей перюд викликае неоплатошзм. О. Ф. Лосев блискуче показуе причини поширеносп саме ще! концепцп в добу ^алшського Вiдродження. Неоплатонiзм не мiг не привернути уваги вщродженщв iдеею еманаци (витiкання) божественного змiсту, iдеею насиченосп свiту (космосу) божественним змiстом ^ нарешт!, iдеею Сдиного як максимально конкретного оформлення життя i буття. Бог стае ближче до людини, вш мислиться майже панте'1'стично: Бог злитий зi свiтом, вiн одухотворюе св^. Тому свiт i вабить людину. Розумшня людиною свiту, наповненого божественною красою, стае одним з головних св^оглядних завдань епохи Вщродження.
Найкращим засобом розумшня Божественно'! краси, що наповнюе св^, справедливо визнаються можливосп людських почутпв: виникае пильний штерес до вiзуального сприйняття, а звщси - розквiт просторових видiв мистецтва (живопис, скульптура, архiтектура). Адже саме щ мистецтва, на переконання дiячiв Вiдродження, дозволяють точнiше запам'ятати та втшити Божественну красу. Це одна з причин того, що культура Вщродження яскраво виявляе художнш характер.
Гумашсти були творцями ново'! системи знання, у цен^ яко'! постала проблема людини. Основна щея гуманiзму i полягала в тому, що реальна, земна i внутршньо вiльна людина була в гумашспв мiрою всiх речей. «Людину по праву називають i вважають великим чудом, живою ютотою, дiйсно гщною замилування [9, с. 211]», -наголошував у «Промовi про гщшсть людини» Джованнi Пiко дела Мiрандола.
Наша спроба зануритися у виявлення специфши поняття «гуманiзм», яке оргашчно пов'язане з поняттям «вiдродження», вимагае залучення бшьш широкого кола проблем, зокрема проблеми естетичних категорш. Теоретики Ренесансу продовжували як розробляти цшу низку тих естетичних категорш, яю склалися ще в Античносп, так i визначати новь Природу та сутшсть прекрасного вони пояснювали за допомогою понять «гармошя» i «гращя». Широко застосовуваний у живописi та поези античний принцип «мiмезиса» (наслщування) достатньо глибоко обгрунтовувався в трактатах Франческо Патрищ i Томазо Кампанелли. Категорiя «пропорцiя» асоцiювалася у теоретиюв i практикiв Вiдродження, насамперед, з правилом «золотого перетину». У тракта^ «Про божественну пропорщю» iталiйський математик Луiджi Пачолi писав, що правилу «золотого перетину» пщпорядковуються всi земш предмети, якi претендують бути гарними. В естетищ Вiдродження значне мюце посiдае i категорiя «трагiчне». Суть трапчного свiтовiдчування полягае в нестшкосп особистостi, яка, в кiнцевому пщсумку, спираеться тiльки на саму себе. Трапчне свiтовiдчування великих вiдродженцiв пов'язане iз суперечливiстю цiеi культури: з одного боку, у нш присутне
переосмислення античностi, а з шшого, продовжуе домiнувати християнська тенденщя. З одного боку, Вiдродження - епоха радюного самоствердження людини, а з шшого -епоха найглибшого розумшня вае! трагiчностi !! юнування. Про це свiдчать, наприклад, сонети Петрарки та розписи в Окстинськш капелi Мiкеланджело. Категорп естетики цього перюду динамiчно розвивалися та ютотно модифiкувалися.
У добу Вiдродження людська особистють набувае небачено! ранiше цшносп: поглиблюючи античне розумiння гуманiзму, видатш дiячi Ренесансу представили його як вираження «цшсносп людського духу», свщчення «повноти та неподiльностi» людсько! природи. По-новому тепер сприймаеться i тшеснють людини: пiсля середньовiчного «прокляття плотЬ» наступае !! реабiлiтацiя - створюеться культ фiзичноi краси, втшено! в полотнах Ботпчелл^ Леонардо да Вшч^ Рафаеля. Але головним для гумашспв-класиюв був людський дух, неповторнiсть та ушкальшсть кожного iндивiдуума. Особливо! сили ренесансному гуманiзмовi надавало те, що щея Людини талановито розкривалася засобами високого мистецтва, в якому оргашчно поеднувалися «чиста думка» i свiжий чуттевий досвiд митця. Мистецтво Ренесансу висловлювало сво! iстини i спостереження вщ людини, про людину i для людини. Для культури ще! доби мистецтво мало таке саме всеохоплююче значення, як для XVIII ст. - фiлософiя, для XIX ст. - наука, для XX ст. - техшка. Пануе думка, що саме в цей перюд формуеться поняття особистосп як тако! («внутршня людина»).
Надалi гуманiстичнi ще! знайшли свiй розвиток i поглиблення у творах та практичнш дiяльностi видатних представникiв Просвiтництва. На прапорах просв^шешв - Дж. Локка, А. См^а, Д. Юма, Фр. Вольтера, Ж.-Ж. Руссо, Г. Лессшга, I. Канта та ш. - були накреслеш два головних гасла: наука i прогрес. Саме ними мала керуватися вшьна i свiдома людина.
Глибокий i об'ективний аналiз епохи Вiдродження, а значить i гумашзму як iсторичного явища незалежно один вщ одного зробили Гердер, Гегель та Мшле, а !хш мiркування та оцiнки не втратили актуальност до теперiшнього часу, як i працi багатьох iнших дослiдникiв. Так, Я. Буркгард у сво!й робот! «Культура Гталп в епоху Вщродження» (1860) стверджував, що Ренесанс був щлковитим запереченням середньовiчноi епохи заборон та догматв. Така категорична точка зору суперечила переконанням шших поцiновувачiв естафети двох великих епох, котрi вбачали спадкоемнiсть середньовiччя в пщвалинах новацiй Вiдродження. Час i доскшлива робота багатьох поколiнь дослiдникiв довели наявшсть впливу середньовiчноi культури, але не дали пщстав вважати безперечною ш одну зi згаданих концепцш.
В умовах XX ст. штерес до проблем iталiйського Вiдродження позначений принципово важливими дослiдженнями спiввiтчизникiв гумашзму. Це перш за все роботи Е. Гарена, Б. Кроче, А. Грамш^ А. Банф^ яю певним чином пщсумовують та узагальнюють напрацьоваш традицii.
Зокрема, Еудженiо Гарен, який понад п'ятдесят роюв плiдно займався проблемами теорп та iсторii ^алшського Вiдродження, у сво!й працi «Iсторiя iталiйськоi фiлософii» не лише розглянув термшолопчний ряд дослiджуваноi епохи, але й зробив спробу визначити хронолопчну послщовшсть певних роздiлiв розвитку ^алшсько! культури. Ця так звана «перюдизащя Гарена» передбачае подiл епохи вщ XIV до середини XVII ст. на три умовш перiоди: 1) «доба гуманiзму»; 2) «вiдродження»; 3) «контрреформащя i бароко». Авторитет Гарена в науковому свт дав право такому подшу закрiпитись в л^ератур^ але полемiку породжував той факт, що сам гумашзм не вичерпався у першому перюд^ а й дотепер залишаеться одшею з провщних iдей фiлософii, полiтики, соцiологГ!, мистецтва тощо. В сво!х дослiдженнях Е. Гарен постшно наголошуе на «полемютичнш свiдомостi» доби Вiдродження, на
«яскраво вираженому потягу до буття» 11 сучасникiв, на виробленш «програми розриву iз старим св^ом з метою затвердження iнших форм осв^и i спiлкування». Цi риси ренесансно! свiдомостi формувалися цiлком свщомо, як противага релЫйно-аскетичному св^осприйманню середньовiччя, як заперечення ще! ^ховносп життя -одше! з тез середньовiчноi моралi.
Вагомий внесок у вивчення юторп Вiдродження внесли росшсью дослiдники. Так, наприкiнцi Х1Х - на початку ХХ ст. з'являються теоретичш та художньо-публщистичш роботи О. Веселовського, М. Корелша, Д. Мережковського. До сьогодш викликають iнтерес роботи М. Бердяева та П. Флоренського, а пращ Л. Баткша, Л. Брагшо!, О. Горфункеля, О. Лосева, Н. Ревякшо!, В. Рутенбурга, Л. ЧшолЫ стали реальним надбанням щодо вщтворення атмосфери наукового пошуку в умовах ХГУ-ХУП ст., проведення реального аналiзу «Античнiсть - Середньовiччя - Вщродження» та реконструкцп життевих i творчих доль видатних гуманiстiв.
Мистецтвознавчий аспект дослщження Вiдродження представлений роботами М. Алпатова, В. Лазарева, А. Ефроса, а в працях О. Ашкста, Г. Бояджiева, О. Габричевського, Ю. Колтинського, А. Конена, М. Лiбмана, С. Роттенберга розкрита iсторiя та теорiя живопису, театру, музики, скульптури, арх^ектури.
Епоха Вiдродження, як важливий етап у розвитку культури европейсько! цившзаци, розглянута в роботах провщних европейських культурологiв, зокрема Й. Гейзшга та О. Шпенглера.
В Укрш'ш ще! ренесансного гуманiзму, штерес до яких яскраво виявлено в роботах Я. 1саевича, М. Кашуби, В. Нiчник, М. Поповича та шших, починають поширюватися з друго! половини XVI ст. Серед укра'нських зачинателiв гумашстично! культури XV-XVI ст. особливо вирiзнилися Ю. Дрогобич, П. Русин, С. Орiховський. А найвщомшими в укра'нськш гуманiстицi були роботи Г. Сковороди, який у своему вченш про людину акцентував увагу на !! внутрiшньому духовному сташ («фiлософiя серця»). Цей мандрiвний фшософ оспiвував внутрiшню свободу особистосп, !! незалежнiсть. Мета людського життя - це «радiсть серця», «внутрiшнiй лад», «мщшсть душi». Висуваючи iдею щастя як вищу мету людського життя, Г. Сковорода створюе вчення про «сродну працю» як одну iз найважливших передумов досягнення людиною щастя, реалiзацii дiйсно людського способу життя, самоствердження особи, найвищу насолоду особистосп. Пригадаемо i вiдоме дослiдження I. Голешщева-Кутузова «Гуманiзм у схiдних слов'ян (Укра'на i Бiлорусь)», завдяки якш Укра'на активно була включена до европейського ренесансного контексту.
Важливим, на наш погляд, слщ вважати той факт, що устхи сучасних дiячiв вiтчизняноi гуманiстичноi науки, якi в умовах самостийно'! укра!'нсько!' держави активно й неупереджено висв^люють бiлi плями щодо наявносп та самобутност1 укра'нського Вiдродження, яке розвивалося пiд впливом европейських традицш i сповiдувало провщш принципи вiри в можливостi людсько! особистостi, наближення !! до природи i возвеличення людини в художнш творчостi - виявилися досить пом^ними. При цьому вiтчизнянi гуманiсти, орiентуючись на канони античностi, наслiдуючи европейсью ренесанснi школи, дбали про збереження нацюнально! специфiки i iдентичностi.
Показово, що лише за останш десяташття побачили свiт грунтовнi дослiдження впливу епохи Вщродження на безперервний розвиток св^ово! гумашстики i культури таких вщомих укра'нських авторiв, як С. Безклуба, В. Б^аева, А. Дорога, В. Сфiменка, Л. Левчук, О. Ошщенко, В. Роменеця тощо.
Навт за таким коротким перелiком дослщниюв можна скласти уявлення про той масив даних, який вже напрацьовано й опублшовано, але штерес до Вщродження та його гумашстично! щейно! енергетики не згасае, тому що виявляються новi теми й
аспекти, KOTpi вимагають зусиль, пошуюв, пiдходiв для розкриття феномена виникнення та поширення щй антропоцентризму i харизми св^ського вiльнодумства по всш Gвропi.
Автори монографп «Гумашзм: сучаснi штерпретацп та перспективи» зазначають: «ХХ столiття пiддало сумнiву i критищ навiть класичнi концепцп гумашзму. Людина в сучасному свiтi знов перетворилася на найактуальшшу проблему.. .[3, с. 48]». Гумашстичш щй в нашi днi представленi найрiзноманiтнiшими вченнями та концепщями: етика ненасильства - Г. Д. Торо, Р. У. Емерсон; ще'1' дiалоговоi моралi, сформульованi М. Бахтшим, М. Бубером, А. Л. Мейером, Ф. Ебнером; екологiчна етика Р. Атфшьда, О. Леопольда, П. Шепарда; комунiкативна етика Ю. Габермаса та К. О. Апеля; бюетика Д. Каллагана, Р. Утц «штегральний гумашзм» Ж. Марiтена; «теономна культура» П. Тiллiха; безрелiгiйне християнство Д. Бонхоффера; штегральна мовна комунiкацiя П. Лоренца та Х. Перельмана. Одшею з найпом^шших сучасних концепцiй «звшьнення людини» е екзистенцiальний гуманiзм.
Сучасна св^ова гуманiстика формуеться i розвиваеться в контекст! становлення загальнолюдсько'1' культури, в ситуацп, коли потреба в дiалозi культур i цивiлiзацiй стае одшею iз найсуттевiших проблем сучасносп. Саме на початку третього тисячол^я формування «ново'1 епохи» усвiдомлюеться як взаемозв'язок i взаемозалежшсть всiх краш св^ово'1 спiльноти. ЮНЕСКО запропонувало ХХ1 ст. вiдзначити як «столiття осв^и», а фундаментом освiти мае бути сучасна система гумаштарного виховання, яка орiентуеться на самоцiннiсть людини як на взiрець унiверсальностi, на активне та творче ставлення до життя, розумшсть у поеднаннi з розвинутою культурою чуттевостi, з усвiдомленням власно'1' вiдповiдальностi.
Отже, поняттям «гуманiзм» охоплюеться загальна тенденцiя, що починаеться з Франческо Петрарки, i знаменуе собою новий перюд в юторп естетично'1' думки i художньо'1' культури, адже гумашзм доби Вщродження не був ч^ко вираженою фiлософською думкою, це була, скорее, культурна i педагопчна програма, серцевиною яко'1 була людина.
Список використано1 л1тератури
1. Александрова О. В. Фiлософiя Середнiх вшв та доби Вiдродження / О. В. Александрова. - Кшв : ПАРАПАН, 2002. - 172 с. ; Aleksandrova O. V. Filosofiia Serednikh vikiv ta doby Vidrodzhennia / O. V. Aleksandrova. - Kyiv : PARAPAN, 2002. -172 s.
2. Бгтаев В. А. Естетичне виховання i гумашзащя особи : моногр. / В. А. Б^аев. -Кшв : ДАККЮМ, 2003. - 232 с. ; Bitaiev V. A. Estetychne vykhovannia i humanizatsiia osoby : monohr. / V. A. Bitaiev. - Kyiv : DAKKKiM, 2003. - 232 s.
3. Гумашзм: сучасш штерпретацп та перспективи / В. С. Пазенок, В. В. Лях, О. М. Соболь та ш. - Кшв : Укр. Центр духовно'1' культури, 2001. - 380 с. ; Humanizm: suchasni interpretatsii ta perspektyvy / V. S. Pazenok, V. V. Liakh, O. M. Sobol ta in. -Kyiv : Ukr. Tsentr dukhovnoi kultury, 2001. - 380 s.
4. Сфименко В. В. Культура Вщродження / В. В. Сфименко // Iсторiя свгтово'1' культури / за заг. ред. Л. Т. Левчук. - Кшв: Либщь, 1999. - С. 212-251 ; Yefymenko V. V. Kultura Vidrodzhennia / V. V. Yefymenko // Istoriia svitovoi kultury / za zah. red. L. T. Levchuk. - Kyiv: Lybid, 1999. - S. 212-251
5. Кушнарьова М. Б. Проблема творчо'1' особистост! в культурi ^алшського Вщродження / М. Б. Кушнарьова, В. I. Панченко // Теоретичш проблеми художньо'1' культури : зб. наук. ст. - Переяслав-Хмельницький, 1995. - Вип. 1. - С. 40-44 ; Kushnarova M. B. Problema tvorchoi osobystosti v kulturi italiiskoho Vidrodzhennia / M. B. Kushnarova, V. I. Panchenko // Teoretychni problemy khudozhnoi kultury : zb. nauk.
st. - Pereiaslav-Khmelnytskyi, 1995. - Vyp. 1. - S. 40-44
6. Лосев А. Ф. Дерзание Духа (Личность. Мораль. Воспитание). / А. Ф. Лосев. -Москва : Политиздат, 1988. - 366 с. ; Losev A. F. Derzanie Dukha (Lichnost. Moral. Vospitanie). / A. F. Losev. - Moskva : Politizdat, 1988. - 366 s.
7. Ошщенко О. I. Художня творчють у контекст гумаштарного знання : моногр. / О. I. Онщенко. - Кшв : Осв^а, 2001. - 179 с. ; Onishchenko O. I. Khudozhnia tvorchist u konteksti humanitarnoho znannia : monohr. / O. I. Onishchenko. - Kyiv : Osvita, 2001. -179 s.
8. Энгельс Ф. Введение к «Диалектике природы» // Энгельс Ф. Диалектика природы / Ф. Энгельс. - Москва : Политиздат, 1987. - 483 c. ; Engels F. Vvedenie k «Dialektike prirody» // Engels F. Dialektika prirody / F. Engels. - Moskva : Politizdat, 1987. - 483 c.
9. Pico della Mirandola G. De hominis dignitate, Heptaplus, De ente et uno e scritti vari / G. Pico della Mirandola ; a cura di Eugenio Garin. - Firenze : Vallecchi, 1942. - 601 p. : ill.
Стаття надшшла до редакцп 20.04.2017
Ju.Sabadash
THE EVOLUTION OF HUMANISTIC VIEWS (CONSIDERING THE DEFINITION OF THE NOTION «HUMANISM»)
The article presents the formation and the development of the Italian model of the humanism. It defines that the mastering of the humanistic problems demands first of all the definition of the notion "humanism" and the consideration of the evolution of the humanistic views. The author highlights that the idea of the humanism along old history of centuries was considered in different ways, though, in spite of all modifications, the basic sense of humanism is the recognition of a person to be the highest value that remains unchangeable.
The author stresses that in the modern European philosophy there exist numerous approaches to the problem of the person that makes the notion "humanism" multidimensional, and the term "humanism" is used in narrow and wide interpretations: in a narrow one, it is the ideology of the Renaissance period, circular freethinking, and in a wide one, it is a trend in the circular thinking, the feature of which is the defence of the dignity of the person, his/her freedom and right for thorough and harmonic development.
The article fixes that modern humanistic ideas are presented by different studies and conceptions. Only during independence years of Ukraine the question of humanism was raised in works by O. Alexandrova, S. Bezkluba, V. Bataeeva, A. Dorogoyi, V. Evimenko, M. Kushnaryova, L. Levchuk, O. Onishenko, V. Panchenko, V. Pazenko, V. Romenetz, N. Hamitova.
The author defines that for Italian Renaissance of the XIV-XVth centuries there was typical interest for antique heritage, which was mixed with the process of national revival and strengthening of the democratic forms of social life. Humanism of that period worked out a fundamentally new understanding of a person, considering the sense of his/her being in cognition and creative activity. The origin of the humanistic movement in Italy is connected with Florence and the founder of this movement was D. Alighieri, whose poetic works and philosophic and politic treaties became the source of many humanistic ideas. The first humanist is considered to be F. Petrarca, who was the first to formulate the ideas and principles of humanism. He is named one of the first humanists and the way of life (his life interests and necessities were fully subdued to the studies of literature, history and philosophy). Many followers of F. Petrarca (G. Bocaccio, C. Salutati, L. Bruni, G.P.
Bracciolini, G. Manetti, L.B. Alberti etc.) in literature, in art and in philosophy proceeded the development of the ideas of humanism deepening them. Negating the principles of the Middle Age dogmatics, they renovated their modern theory of art due to the working out notional and categorical units and stimulated the attention of the artists to the mastering of new artistic problems.
Key words: culture, culture-forming process, humanism, humanistic introduction, the Renaissance.
УДК 392(477)(045)
А. А. Ткач
РОДИННА ОБРЯДОВ1СТЬ УКРАШЦ1В: СТАН ДОСЛ1ДЖЕННЯ
У cmammi подано характеристику родинног обрядовост1 украгнського народу, проанал1зовано теоретичн тдходи до сутностi понять «обряд» «традицп», «звичаг», «ритуал», визначаються засоби поширення украгнських родинних традицт. Автором проведено детальний аналiз наукових до^джень, присвячених украшськт родиннт обрядовостi.
Клю^о^^ слова: обряд, традицп, ритуали, звичаг, символи, родинна обрядов^ть, народини, вестля, поховально-поминальн обряди.
Украша, мабуть, одна з европейських держав, яка багата народними обрядами i традищями, яскравють i барвистють яких вражае людську уяву. Обрядовi дп акумулювали в собi вiрування i традицп не лише християнства, що налiчуе тисячол^ню юторш, але й бшьш давнього вiрування - язичництва. Сотш народiв, що прийшли з усiх кiнцiв св^у i осiли на територп Украши, залишили свiй слiд в обрядах, традищях i ритуалах.
Украшська родинна обрядовють дослiджувалася iсториками, етнологами, фшософами, музикознавцями, фольклористами з рiзних точок зору. Використання, здавалося б, незвичних, нетрадицшних методiв студiювання часом здатне на досить продуктивш результати.
Метою статп е узагальнення теоретичних пiдходiв щодо украшських родинних обрядiв, звичшв, традицiй, ритуалiв та аналiз наукових дослщжень.
Сучаснi науковцi у своïх працях зазначають рiзнi пiдходи щодо грунтовного вiдображення розвитку обрядiв, традицш, звичшв та ритуалiв.
Обрядовють розкривае внутршнш змiст подiй формуючи вщповщш почуття, погляди, настроï пiд впливом природних чинниюв, язичницьких та християнських вiрувань. Термiн «обряд» часто порiвнюеться з термiнами «традищя», «звичай». Але поняття «обряд» не доцiльно поеднувати з поняттям «звичай», яке мае ширше значення.
Обряд за А. Пономарьовим, це сукупнють традицiйних умовних дш, котрi в образно-символiчнiй формi виражають усталенi зв'язки людей з природою та помiж собою; сукупнють обрядiв, пов'язаних з вiдзначенням знаменних подiй, переважно культового змiсту, становить ритуал; урочисте ж вщзначення знаменних подш, яке включае розважальш елементи та деякi обрядовi дп, - це свято [6, с. 265]. Звичай - це успадкований стереотипний спойб поведшки у суспшьсга, соцiальнiй групi, певних ситуацiях, укоршений в побутi. Традицп (лат. tradition - передача, переказ) - це досвщ,
