CC BY
33Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского
Серия «Философия. Культурология. Политология. Социология». Том 22 (61). 2009. №»2. С. 29-37.
УДК 17.3
Л1БЕРАЛЬНЕ ТЛУМАЧЕННЯ 1ДЕ1 ГУМАН1ЗМУ В ПРАВНИЧ1Й
ДОКТРИН1
Тимохш О.М.
В статп розглядаються iсторичнi та концептуальш засади юридичного гуманiзму. Демонструеться щшьний зв'язок юридичного гуманiзму з лiберальною концепцieю права I. Канта. Принцип гумашзму тлумачиться як запорука уникнення викривлених форм правово! свiдомостi: юридичного цишзму та сентиментапiзму.
Ключов1 слова: юридичний гуматзм, право, лiбералiзм.
Якою за св1тоглядним спрямуванням мае бути юриспруденщя - це одне з найбшьш поширених питань в фшософп права. Звичайними для нього е вщповщ, що передбачають звернення до традицш природно-правового чи позитивютського праворозумшня. Протягом ХХ стол1ття м1ж двома типами праворозумшня склався паритет, що призв1в, з одного боку, до вгамування спекулятивних академ1чних дискусш, але, з шшого, - до розгубленост правниюв, яким важко усвщомити, що саме вони тлумачать, застосовують, захищають: закони держави, чи закони справедливость Йдеться про якусь незбагнену можливють позитивного права бути несуперечливим щодо природного права, можливють, яку пов'язують з щеею прав людини, з гумашзащею права як такого. Про щось под1бне, вщчуваючи загальт св1тов1 тенденци, писав вщомий росшський правник С.С. Алексеев «в результате недавней "революции в праве" именно сейчас, в наше время, право и власть начали меняться местами И именно сейчас, в наше время, на место права как сугубо силового образования приходит гуманистическое право - право современного гражданского общества» [5, с. 621]. Здаеться нова, така, що задовольняе вс сторони та штереси, вщповщь знайдена: юриспруденщя мае бути гуманютичною. Але, що саме означае гуманютичнють юриспруденции безумовно потребуе пояснень.
Не дивно, що за таких обставин поняття гумашзму та гуманносп останшм часом набули популярносп { у в1тчизнянш юридичнш л1тератур1. Кр1м доктринальних роз'яснень притаманна праву щея гуманносп вже давно знайшла свое втшення в р1зних нормативно-правових актах { в систем1 м1жнародного права, 1 в системах нащонального законодавства. Новине право Укра!ни не е виключенням, оскшьки проголошена ООН «Загальна декларащя прав людини» та прийнята Радою Свропи «Конвенщя про захист прав людини { основоположних свобод» накладае на держави, що !х прийняли та шдписали, обов'язок гарантувати людиш певний р1вень гуманносп з боку держави та суспшьства.
Важливою 1 визначальною, з позици вщповщного розвитку нащонального законодавства, е конструкщя з трьох статей основного закону, кожна з яких розкривае певний аспект втшення ще! гумашзму на р1вш позитивного права. Стаття 3 Конституци може розглядатися як така, що формуе принцип гумашзму вщносно
життя суспшьства та дiяльностi держави: «людина, И життя i здоров'я, честь i пдшсть, недоторканнiсть i безпека визнаються в Укра1ш найвищою соцiальною цшшстю». Стаття 28 вказуе (а не встановлюе) на пов'язане з цим принципом невщчужуване та непохитне суб'ективне право кожно! людини: «нiхто не може бути шдданий катуванню, жорстокому,нелюдському або такому, що принижуе його пдшсть, поводженню чи покаранню», маючи на увазi неможливiсть будь-якого, в тому числ^ юридичного виправдання ди проти людсько! гiдностi. Нарештi стаття 68 встановлюе вщносно всiх суб'ектiв право позитивне зобов'язання, яке доповнюе та обмежуе вимогу дотримуватися припишв позитивного права взагалк «кожен зобов'язаний... не посягати на права i свободи, честь i гiднiсть iнших людей». Як можна побачити з наведених положень основного закону пдшсть людини е тим стрижневим феноменом, навколо якого вибудовуеться конституцшне розумшня юридичного статусу людсько! особи. Але визнання та захист особисто! гiдностi безпосередньо не пов'язаш з принципом гумашзму, не кажучи вже про необхщшсть його деталiзацi! в нормах здатних гарантувати дотримання цього принципу в ушх сферах правозастосовно! дiяльностi.
Безпосередньо гумашзм як принцип затверджуеться в Кримшально-виконавчому кодексi: ст. 5 «Принципи кримiнально-виконавчого законодавства, виконання i вiдбування покарань». З гуманiзмом як принципом, що регулюе питання кримшально! вщповщальноси, пов'язанi два рiшення (справа про призначення судом бшьш м'якого покарання, справа про рiвень пенси i щомiсячного довiчного грошового утримання) i один висновок Конституцiйного суду Укра!ни (щодо обмеження депутатсько! недоторканносп). Також, знову як принцип, гумашзм закршлено в ст. 3 «Закону Украши про державну службу» i низщ iнших нормативно-правових актiв вщнесених до адмiнiстративного права. Бiльш детальний аналiз закрiплення та застосування принципу гумашзму в нацюнальному законодавствi можна знайти в дослщженш С. По^бняка [10, 133-138]. Нажаль, жоден з юнуючих сьогоднi нормативно-правових актiв не мютить в собi анi ретельного тлумачення, анi, навiть, будь-якого визначення принципу гуманностi.
Чим далi вщ конституци i чим ближче до практичного застосування, принцип гумашзму втрачае свш вплив, перетворюеться на декларативну общянку. Сьогоднi в Укра!ш сфера його використання обмежуеться адмiнiстративною, особливо, правоохоронною дiяльнiстю, гуманнiстю переймаються, переважно, державнi службовцi. Не дивно, чому складаеться враження, що згадки про гуманшсть в нормативно-правових актах використовуються виключно задля покращення враження суспшьства вщ прийняття непопулярних та недостатньо прозоро мотивованих судових чи адмшютративних рiшень. Iнодi на шту!тивному рiвнi гуманнiсть починае сприйматися як протилежшсть справедливостi. Фактично, вiдбуваеться iнфляцiя принципу гумашзму, його перетворення з правового принципу на щеолопчний штамп. Складаеться враження, що ця сфальшована кшщвка не спроможна виконати шяко! справжньо! функци, але здатна лише замаскувати певну «кульгавiсть права», виправлення яко! можливо виключно не правовими засобами, наприклад, полiтичними чи моральними.
Л1беральне тлумачення idei ayMaHi3My в правничiй doKmpuHi
Отже виникае кардинальне для юридично! доктрини питання: чи здатна вона сформувати адекватну i прозору концепщю власно юридичного гумашзму, чи змушена буде вiдiслати до фшософських, свiтоглядних та iнших тлумачень гумашзму, знехтувавши автономiею права вщносно iнших систем сощально! регуляци. Перший варiант виглядае набагато привабливiшим, оскшьки вiн не лише тiшить бажання юридично! доктрини бути джерелом права вщносно його принципiв, але й вщповщае !! головнiй цiлi - бути мистецтвом добра та справедливосп .
Долучаючись до реконструкцi! юридичного гумашзму, слщ неодмiнно пам'ятати одне з положень преамбули Договору про конститущю для Свропи, яке мютить в собi чи не едине нормативне пояснення гуманiзму та цшностей, що його утворюють: «Свропа е континентом, що його мешканщ, вщ прадавнiх часiв поступово залюднюючи його терени, створили цившзащю, виплекали впродовж столiть вартостi, що е шдвалинами гуманiзму: рiвнiсть людей, свободу, шанування розуму». Тому саме в цившзащйнш спадщинi Свропи варто шукати i матерiал, i вказiвки на те, як саме слщ розумiти гумашстичну природу права.
Як стале словосполучення поняття юридичний гуманiзм, а, точшше, гуманiстична юриспруденцiя (humanistic jurisprudence) використовуеться, хоча i досить рiдко, в ютори Свропейсько! цивiлiзацi! у зв'язку з певною школою коментування римського права у Франци, вiдомим представниками яко! були Гiльом Бюде та Андреа Альцiатi. 1хня позицiя зводилася до рекомендацш «поводитися з давшми текстами як нормативними й нехтувати авторитетом середньовiчних iнтерпретацiй, що призвело до виникнення конкурентного «Французького методу» (mos gallicus) iнтерпретацi! римського права» [1, р.168; також див. 3, р. 204-205]. Дехто з юториюв доводить, що Бюде i Альщат мали не аби який вплив на Кальвша, який вивчав у нього право i потiм користувався отриманими знаннями шд час свое! полггично! дiяльностi в Женевi. Згодом Кальвш надихне ватажкiв англiйсько! революци, а його доктрина божого суверештету стане чи не важливiшою щеею у боротьбi з владою, заснованою на авторитета Але було б значним перебшьшенням казати про значний вплив гумашстично! юриспруденцi! на пол^ичну чи правову традицiю Нового часу - вона залишаеться маловiдомою та екзотичною сторшкою iсторi!.
Вiдсутнiсть власно! концепци права та використання традицшних для доби вiдродження фiлологiчних та юторичних методiв вiдносить власно юридичний гумашзм до рiзновиду ренесансного гумашзму взагал^ що передбачае розумiння античносп як доби, за яко! людина юнувала у злагодi з власною природою, а створене !! мистецтвом (а право було одним з таких мистецтв) е взiрцем досконалосп. Отже гумашзм передбачав розумшня права як мистецтва, досконалють якого полягае у вщповщносп вимог даного мистецтва ютиннш природи тих речей, з якими воно мае справу, тобто людей i держави. Нестатзоване, сконцентроване на педантичному вщображенш дрiбних деталей образотворче мистецтво Ренесансу отримало вщповщне втiлення i в сферi права, лише з пею вiдмiннiстю, що замють анатомi!, ботанiки чи мехашки, правники гуманiсти керувалися iсторiею задля приведення iде! закону у вщповщшсть до реалiй
конкретного суспшьства. Н. Маюавел^ Ж. Боден, Г. Гроцш, Ф. Бекон е яскравими представниками та засновниками европейського, ренесансного, гуманютичного розумшня права.
Цей ренесансний погляд на право було успадковано л1беральною традищею в юридичнш наущ. В цьому легко переконатися, достатньо подивитися, яким чином i в якому контекст термш «юридичний гумашзм» набувае актуальност сьогодш. Власно, словосполучення юридичний гумашзм в сенс певно! складово! л1берально! доктрини права започаткував вщомий росшський фшософ права Е.Ю. Соловйов. Палкий прихильник фшософп Канта, вш прагне продемонструвати викривлешсть псевдогумашстичного, сентиментального, з одного боку, та антигумашстичного, насильницького, з шшого боку, розумшня права. Не дивно, що Соловйов, демонструючи природу юридичного гумашзму, звертаеться до розгляду поняття карно! справедливость В Росп використання принципу гуманносп також зосереджено в сфер1 кримшально! юстици, оскшьки сам принцип сформульовано в ст. 7 «Кримшального кодексу Росшсько! Федерацп», до того ж, сама держава сприймаеться громадсьюстю з точки зору ефективност виконуваних нею «карательних» функц1й. Пом1ж оц1нок карно! пол1тики держави завжди 1снують два протилежних табори: представники першого вимагають поблажливосп до злочинц1в, другого - бшьш жорсткого вироку; обидва впевнеш, що в1дстоюють 1нтереси справедливост1. Соловйов запевняе в необхщносп подолання цих крайнощ1в: «и мстительное сострадание к потерпевшему, и жалостливое сострадание к осужденному преступнику должны признать нормативный приоритет этой справедливости и именно таким способом обуздать себя в качестве самостийных страстей. Только подчиняясь началу карательной справедливости (только включаясь в культуру совершенно особого юридического гуманизма, который ставит во главу угла понятие заслуженного жизненного удела), сострадание и милосердие к осужденному перестают оскорблять неутоленную мстительность тех, кто терпит от преступлений» [11, с. 128].
Поняття «належно! життево! долЬ> змушуе нас знову згадати вплив ренесансного юридичного гумашзму на протестантських теолопв, бо саме вони докладали найбшьших зусиль у визначенш нових норм суспшьного життя модерно! Свропи { висували вимоги на адресу держави щодо правового визнання релтйних, моральних, сощальних 1нтерес1в та прагнень притаманних людськ1й природ!. Обумовлена природою людяносп необхiднiсть обмеження насильства, особливо насильства з боку держави, коли йдеться про необхщшсть покарати за порушення закону, не важливо, йдеться про вбивство, крадiжку, критику влади, сповщання власного розумшня Бiблi! - стае ключовою щеею юридичного гумашзму, що поступово перетворювався на лiберальну доктрину права. Саме проголошення свободи джерелом права i умовою правового статусу особи дае остаточне пояснення сенсу будь якого закону i пол^ично! дiяльностi, тобто можливостi застосування примусу до конкретно! людини i необхвдшсть обмеження цього примусу. Презумпщя людсько! свободи в сенсi умови введення будь-якого легального зовшшнього або морального внутршнього примусу мае привести мiркування про гуманнiсть правово! дiяльностi у всiх !! проявах до трансцендентально! фшософи
Л1беральне тлумачення '¡деТ гуманiзму в правничiй докmринi
права I. Канта, отже сенс юридичного гумашзму, оскшьки вш збер^ае актуальнiсть за умов сьогодення, можна адекватно прояснити саме в И перспектив^ виклавши добре вщомий кантiвський юридичний лiбералiзм як юридичний гумашзм. I хоча стрибок вщ ренесансних юристiв та протестантських теолопв до кантiвського вчення про право виглядае досить дивно, Е. Соловйов вважае його цшком доречним, кажучи про каш!вське розумiння свободи: «формула» закон, который человек дает себе самому» для Лютера, Цвингли или Кальвина была исторически невозможна. И все-таки, мне думается, они были бы в состоянии перевести ее на свой язык» [12, с. 185].
«Гуманшсть» як концепт канпвсько! фшософи мае декшька смислових рiвнiв [4, р. 65], кожен з яких розкрито в окремих текстах, ^ це важливо, вони утворюють систему, доповнюють один одного, але школи не змшуються: гуманшсть метафiзики норовливоси, гуманшсть здiбностi судження, гуманшсть релш!, гуманнiсть антропологи - це досить рiзнi пласти, кожен з яких визначено за обставин розгляду рiзних аспекпв людсько! природи. Юридична гуманнiсть, як гуманнiсть пов'язана з правом, належить до царини практичного розуму i мае вiдповiдну корелящю з гуманнiстю антропологiчного та сощально-юторичного дискурсiв, але залишаеться незалежною i в жодному випадку не визначаеться шчим, крiм власних апрiорних принцишв. Також важливим для розумiння гуманност е той факт, що Кант школи не ототожнюе И з належнютю до людського виду. «Важливо шдкреслити, мiж iншим, що людяшсть не обов'язково належить лише нашому виду i тому гiднiсть розумно! природи i статус цiлi само! по собi жодним чином не ставить нас вище iнших можливих розумних iстот» [2, р. 119-120]. Гуманшсть пов'язуеться каш!вським трансценденталiзмом з юнуванням розуму у формi добро! вол^ тобто з усвiдомленим та обгрунтованим творенням (а не лише бажанням) добра. 1ншими словами, гуманшсть е, в першу чергу, неодмшною складовою практичного розуму, що засвщчено згадкою про не! в, так званш, другiй, персональнiй формулi категоричного iмперативу.
«Дiй таким чином, щоб ти нiколи не скористався людяшстю, як у власнiй особi, так i в особi всякого шшого, лише як засобом, але завжди в той самий час i як цiлю» [6, с. 429]. Цшком слушно, можна вважати наведену формулу категоричного iмперативу джерелом юридичного гумашзму, оскшьки цей iмператив розповсюджуеться i на сферу прав. Значущють для права каш!вського, побудованого на бу^ категоричного iмперативу розумiння гумашзму для збережено i сьогоднi, в чому легко переконатися - достатньо згадати конституцшне положення про мету дiяльностi держави в особi людини. Завдяки персональнш формулi категоричного iмперативу Кант наповнюе метафiзичним сенсом та надае загальнозначуще та очевидне пояснення вщомому традицiйному розрiзненнi, що походить ще з чашв римського права, розрiзнення мiж рiччю та особою: оскшьки рiч е цiнною залежно вiд того засобом для досягнення яко! цiлi вона е, тодi як особа е абсолютно цшною як цiль само по собь
Пiдстави для розумiння того, чим насправдi е використання людини як реч^ було закладено Аристотелем, який в другш книзi Полiтики пише про те, що знаряддя, якщо воно лише використовуеться, активне та окремо юнуюче е
власшстю, i людина може ставати такою власшстю, втрачаючи свободу, перетворюючись на раба - раб той, хто юнуе, щоб задовольняти практичш потреби людини, як, наприклад, лiжко або одяг. Звщси випливае вiднесення раба до речей, «але людина не е яка-небудь рiч, отже не е тим, що можна застосовувати лише як зашб» [6, с. 205]. Друга формула категоричного iмперативу, коли тлумачить людину як цшь, обмежуе свавшля та владу над нею з боку будь-кого, шшо! людини, спшьноти, держави, отже унеможливлюе рабство в ушх його проявах. Юридичний гумашзм, таким чином, е вимогою розуму дiяти в такий спосiб, який унеможливлюе рабське поводження з людиною, бшьш того,береже та стверджуе !! свободу. Робити людину вiльною вщ насильства, дискримiнацi!, експлуатацi! - таким е гумашстичний пафос категоричного iмперативу.
Надаючи пояснень щодо втiлення категоричного iмперативу I. Кант вiдразу згадуе, як приклад, про права людини i таю його мiркування постають як продовження концепцi! Дж. Локка про невщчужувашсть цих прав, коли в них йдеться про власшсть, безпеку, свободу, тобто збереження пдносп людського життя. «Порушник прав людей мае намiр скористатися особою шших як засобом, не беручи до уваги, що !х, як розумш iстоти завжди варто цiнити також як цш» [6, с. 430]. Перетворення людини на раба, позбавлення засобiв iснування, !! використання як крок до знищення - так само оцшюе порушення прав Дж. Локк. Але на вiдмiну вщ Локка, який вважае рабство нестерпним iз-за його несумiснiстю з правом на життя, Кант ставить заборону рабства на перше мюце. У власних мiркуваннях щодо можливостi обирати мiж рабським iснуванням i можливютю зберегти життя, на його думку, не повинно бути жодних вагань, бо розумна та пдна людина без сумнiвiв обере смерть, захищаючи власну свободу, а той, хто вщмовиться вiд свободи заради невшьницького життя, втратить людянiсть та пдшсть, перетвориться на рiч. Тому з часом Кант схиляеться до думки, що бути вшьним, не бути рабом - це едине право людини, справжнш сенс якого розкрито в категоричному iмперативi, в його персональнш, пов'язанш з iдеею гуманносп редакцiею. Гуманiзм, таким чином, е доктриною визнання та втiлення в правопорядку права людини, в тому сенс^ в якому Кант пише про нього як про найсвятше, що е у Бога на земл^ тодi як «рабство е найвищiм злом в людськш природЬ» [7, с. 220]. Гуманiзм, що вкладае i робить центральною в понятп людяностi iдею свободи вщ рабства, заслуговуе на iм'я юридичного, бо його, справдi, було сформовано на тлi правово! думки Нового часу.
Юридичний гумашзм вибудовуе власний образ людини та суспшьства та прагне його здшснення. Для нього протилежнютю iсторично наивному, нажаль, антигуманному, рабському юнуванню е спiлкування та взаемшсть вiльних людей, яка забезпечуеться виключно дiевим правопорядком, якщо його засновано на повазi до свободи, непохитност iде! людяностi як цш в собi. Але виникае справедливе питання про реальнiсть втiлення юридичного гумашзму, про можливiсть iснування вщповщного правопорядку в дiйсностi. 1ншими словами, сумшви викликае наявнiсть iсторичних та сощальш умов, яки б сприяли iдеям юридичного гуманiзму та спрямовували моральний розвиток людства вiд стану розподшу на рабiв та господарiв до стану спiльноти рiвних та вшьних громадян. Якщо такi сумшви не
Л1беральне тлумачення '¡деТ гуманiзму в правничiй докmринi
вдаеться подолати, то юридичний гумашзм миттево перетворюеться ще на один красивий, правда, утошчний проект, а думка про неусувний характер пол^ично! та сощально! дискримшаци, насильства й експлуатаци дискредитуе будь-яю розмови про справедливiсть та рiвнiсть. Скепсис щодо юридичного гуманiзму дае плщну землю для поширення зерен юридичного цишзму, якi завжди криються в ще! зв'язку права з зовшшшм примусом i здатнi, якщо не виправдати, то визнати неминучою наявнють умов для постiйного юнування рабства та тиранiчного господарювання людини над людиною.
Прагнучi вщкинути скепсис вiдносно юридичного гуманiзму, потрiбно вказати на те, де саме практичнш розум мае шукати тдстави свого iснування в людськiй природа Варта уваги вiдповiдь на це питання може бути знайдена на сторшках «Критицi здiбностi судження», в словах Кант про те, що гуманшсть вказуе на сшвчутливють, точшше, залученiсть до спiвiснування та здатнють щиро доводити всiм власну позищю як на основну рису, що вiдрiзняе людину вiд тварини, i робить можливою згiдну з законом товариськють, утворюе непохитну спiльноту, дае можливють вирiшити важке завдання - поеднати свободу та примус [9, 355-356]. Схильнють людини до публiчного юнування та сшвчутливосп е запорукою юторичного i соцiального втiлення вимог практичного розуму в дшсному правопорядку, звюно, якщо не розглядати вщкритють iншому виключно в межах психолопчно! симпатi!, а тлумачити в контекст прагнення порозумiння i згоди як засобу рацiоналiзацi! людського свiту.
Намагаючись подолати цишчне тлумачення права як спрямоване проти свободи застосування сили, юридичний гумашзм ризикуе впасти в шшу крайнють -юридичний сентимешашзм з його пiдсвiдомим бажанням дожити до таких чашв, коли право буде непотрiбним. З точки зору вимог категоричного iмперативу вкрай важливо не перетворити гуманшсть на симпатда, тому юридичний гумашзм не мае вщношення до милосердя або поблажливоси, не важливо, йдеться про ставлення раба до господаря, жертви до злочинця чи навпаки. Милосердя, яким живиться юридичний сентимешатзм i яке пасуе людиш, ризикуе зрiвнятися з ощадливютю, особливо, коли йдеться про милосердя з боку того, хто мае владу, або право, наприклад, держави. Це дуже легко побачити, достатньо звернутися до шституту амнюти, тому що вш, як i все в карному законодавсга, е демонстративним для розумшня принципу гумашзму. Традицiйно сприйнята амнiстiя (вона не в^^зняеться за сенсом, лише за колом суб'екпв до кого i ким вона застосовуеться, вiд помилування) як дарунок народов^ проголошена шбито у вiдповiдностi до гуманiзму - рудимент антигуманного сприйняття людини пештенщарною системою, що сприймае засудженого як державну власнiсть, раба, якого можна вщпустити на свободу. Така амнюпя була традицiйною привiлею суверенiв у вш часи, коли йшлося про те, що вони володши народом, могли або забрати, або подарувати життя. Часпше за все амшспя як помилування використовувалась часто-густо як пол^ичний засiб завойовування слави милосердного, який пробачае винних, та справедливого, який звшьняе невинних, правителя. 1нша справа, це амнiстiя як визнання неможливостi здiйснювати покарання не перетворюючи людину на зашб, не створюючи для не! нелюдськи, тваринш умови юнування.
«Морально - пише Кант - не завжди можливе таке покарання, яке необхщно фiзично. Однак розмiр покарання визначаеться з морально! точки зору» [7, с. 222]. Прюритет моралi в питаннях покарання означае для юридичного гумашзму можливiсть замiни правового покарання на виключно моральну процедуру -пробачення особi скоеного нею злочину, але не в наслщок поблажливостi, а в наслщок поваги до !! гiдностi. Юридичний гуманiзм уходить як вщ сентиментального, так i вщ цинiчного бачення правово! сфери i означае, в такому контекстi, не ствчуття стражданням жертви або покараного злодiя, а, виключно, систематичну широту юридичного мислення, здатшсть подивитися з позици iншого як третейського суддь Тобто виконати добре вiдому вимогу: «не бути суддею у власнш справЬ», не пропонувати всiм власних ршень, не ставити з прихильшстю на чиюсь точку зору, залишатися вщстороненим вiдносно чужих справ. Гумашзм взагалi оцiнюються Кантом як образ мислення «спрямований на поеднання благоденства з благодшшстю в побутi» [8, с. 524]. вимагае, таким чином, вщповщно! культури, здатно! його сформувати.
Гумашзм полягае в ошкуванш правовими засобами моральним життям особи. В жодному випадку перевагу помiж таких засобiв не повинне мати покарання, а, скорше, помiркована правова пол^ика. Одним з важливих елементiв !! здiйснення е необмежена свобода слова та заборона цензури: вона передбачае - все, навт те, що заборонено чинити, можна обговорювати та захищати. Завдяки цш свободi спшьнота зможе краще зрозум^и бажання громадян, !хш моральнi прагнення та вподобання, згодом вщ такого розумiння може виникнути i дозвiл на рашше забороненi дi!, якщо вони не нестимуть шкоди шшим i утримання вщ яких не сприймаеться як громадський обов'язок, захищений зовнiшнiм примусом. Отже юридичний гумашзм, неодмшно, прагне зменшення сфери карно! вiдповiдальностi шляхом поступового розширення сфери морально! дп та !! узгодження з бажанням благополуччя. Моральний та життевий аскетизм не повинш перекреслювати iдею людяносп як цiлi та надiю на досягнення щастя. Ригористичнi вимоги доброчинносп, зверненi до когось, крiм самого себе, в позбавленому елементарних благ суспiльствi е моральним, але не гуманним закликом до людини i не вщповщають притаманному доктринi юридичного лiбералiзму образу мислення.
Як можна побачити, спрямований проти будь-яких замахiв скористатися правом задля порушення свободи шляхом насильства, жодного милосердя юридичний гуманiзм, тiм не менш, не означае. Вш схиляеться до визнання природно! та нешюдливо! для iнших морально! недосконалостi людини поряд з !! свободою, за використання яко! людина несе вже не виключно моральну, але й юридичну вщповщальшсть, пов'язану зi шкодою шшим. Вш надае пiдстав для зменшення сфери карно! вщповщальност задля утворення можливостей для найрiзноманiтнiшого розвитку людства. Вш вчить юридичне мислення розсудливосп, що означае помiркованiсть пiд час з'ясуванш в межах спiльних штерешв зв'язкiв користi з обов'язками, не протиставлення користi обов'язку, створення умов, в яких обов'язюв може бути бшьше, якщо для тих, хто !х виконуе, е можливiсть отримувати вщ цього втiху.
Л1беральне тлумачення idei ayMaHi3My в правничiй doKmpuHi
Таким чином, сенс юридичного гумашзму, оскшьки вш сьогодш е неодмiнною складовою захiдного розумшня права, полягае в тому, щоб подолати протиставлення суб'ективного права обов'язку i змiнити сприйняття права об'ективного. Об'ективне право - це не лише примус до виконання обов'язюв, встановлених нормами, воно також е гаранпею безпримусового, вшьного виконання суб'ектами власних обов'язюв. Воно передбачае: свобода - це право зобов'язувати самого себе. Нарешп, юридичному гумашзму притаманне бачення права як природного, але повшьного шляху покрашення звича!в людства, на якому щастя та моральшсть достягаються не без пiдтримки права, але не завдяки йому.
Список литературы
1. A Treatise of Legal Philosophy and General Jurisprudence. - Vol. 7: The Jurists' Philosophy of Law from Rome to the Seventeenth Century. - Springer, 2007, XXVIII, 948 p.
2. Allen Wood. Kant's Ethical Thought. - Cambridge: Cambridge University Press, 1999/ - 338 p.
3. Charles G. Nauert, Jr. Humanism and the culture of Renaissance Europe. - Cambridge University Press, 1995. - 237 p.
4. Richard Dean. The Value of Humanity In Kant's Moral Theory. - New York: Oxford University Press Inc., 2006.- 270 p.
5. Алексеев С.С. Право: азбука - теория - философия: Опыт комплексного исследования / Алексеев С.С. - М. : Статут, 1999. - 712 с.
6. Кант И. Основоположение к метафизике нравов (1785). Критика практического разума (1788) / Кант И ; [подгот. к изд. Э. Соловьевым, А. Судаковым, Б. Тушлингом, У. Фогелем] // Сочинения в 4-х томах на немецком и русском языках. - Т. III. - М.: Московский философский фонд, 1997.— 784 с.
7. Кант И. Сочинения в шести томах. / Кант И. - Т. 2. - М.: «Мысль», 1964. - 511 с.
8. Кант И. Сочинения в шести томах. / Кант И. - Т. 6. - М.: «Мысль», 1966. - 743 с.
9. Кант И. Критика способности суждения. / Кант И // Сочинения на немецком и русском языках. - Т. 4. - М. : Наука, 2001. - 1120 с.
10. Поргребняк С.П. Основоположт принципи права / Погребняк С.П. - Х. : «Право», 2008. - 240
с.
11. Соловьев Э.Ю. Переосмысление талиона. Карательная справедливость и юридический гуманизм / Соловьев Э.Ю. // Новый мир. - 2004. - № 4. - С. 123-143.
12. Соловьев Э.Ю. Категорический императив нравственности и права. / Соловьев Э.Ю. - М. : Прогресс-Традиция, 2005. - 416 с.
Тимохин А.М. Либеральное толкование идеи гуманизма в правовой доктрине // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия: Философия, Культурология, Политология, Социология. — 2009. - Т. 22 (61). - № 2. - С. 29-37.
В статье рассматриваютсяисторические и концептуальные основания юридического гуманизма. Демонстрируется тесная свiязь юридического гуманизма с трансцендентальной философией И. Канта. Принцип гуманизма раскрывается як гарантия устранения искаженных форм правосознания: юридическог цинизма и сентиментализма.
Ключевые слова: юридический гуманизм,
Timochin O.M. The Liberal interpretation of humanism idea in the legal doctrine // Scientific Notes of Taurida National V.I. Vernadsky University. Series: Philosophy. Culturology. Political sciences. Sociology. -2009.- Vol. 22 (61).- № 2.- P. 29-37.
The historical and conceptual foundation of legal humanism are considered in the article. The close connection of legal humanism with the Kantian liberal concept of the low is shown. Principle of humanity is examined as condition to elimination of legal consciousness bent forms: legal cynicism and sentimentalism.
Keywords: legal humanism, jurisprudence, liberalism.
Поступило в редакцию 16.10.2009
