CC BY
2912. Dutourd J. Les Dupes, contes / J. Dutourd. - P. : Gallimard, 1959. - 162 p.
13. Dutourd J. Les perles et les cochons / J. Dutourd. - P. : Plon, 2006. - 218 p.
14. Leconte B. Quelques coups de burin pour la statue de Dutourd / B. Leconte. - P. : Plon, 1997. - 135 p.
15. Lemaotre H. Dictionnaire Bordas de littérature française et francophone / H. Lemaotre. - P. : Bordas, 1985. - [850p.] - P. 262-263.
16. Paucard A. Dutourd incorrigible / A. Paucard. - P. : Flammarion, 1997. -154 p.
17. Taillandier F. Le père Dutourd / F. Taillandier. - P. : Stock, 2011. - 86 p.
УДК.809.1.
М.М. Чобанюк (Самбiр),
кандидат фшолопчних наук, доцент кафедри мовно1 та мiжкультурноl комушкацп
Дрогобицького державного педагопчного ушверситету iм. I. Франка
Гумашзм та епоха постмодершзму: критерн зггкнення
Метою статп е аналiз поняття «гумашзм» та проблеми гумашстично1 спрямованосп лггератури завдяки сво!й контроверайносп до теорп i практики постмодершзму, що позначений деструктившстю i е виявом дегума-шзацшних процесiв у сучасному суспiльствi.
Минуле столiтгя - це цiлiсна епоха, в якш простежуеться своя культуро-формуюча iдея. Це iдея гуматзму, котра, втiм, у мистецтвi i в лiтерагурi виявляеться не тшьки в глибокому iнгересi до людсько! особистосп, що роз-глядаеться у найрiзноманiтнiших ракурсах, а й, хоч як це парадоксально на перший погляд, у зникненн людини з поля зору митця. «З одного боку - це прагнення гумашзацп людського буття i творчостi, з шшого - гiпертрофiя форми, зростання ролi прийому у таких масштабах, коли прийом iз засобу перетворюеться на мету. На змiну оргашчному образу прийшов ввдвертий конструкгивiзм, геометрiя стилю, яка витiснила зi змiсгу людину» [2].
Людина е такою, якою И зробила iсторiя. Литература й мистецтво без духовного простору, сакральних таемниць, традицп, так само, як людина без води i сонця, може жити лише у формах iмiтацil. «Що бшьше я думаю, то бiльше переконуюсь, що нема нiчого художнiшого за любов до людей» [11] - щ слова видатного французького живописця Ван Гога мiцно пов'язу-ють дш категорп - «гуманiзм» i «лггература».
Немае сумнiву у тому, що одним iз базових змютових критерив вiчностi лiтератури е И гумашстичний потенцiал. «Можна зiбрати докупи все кра-ще, що створено художниками за ва вiки, ^ користуючись науковим методом, вловити те загальне, що робить !х подiбними один до одного i що обумовлюе 1хню цiннiсть. Це загальне i буде законом. У творах, яш назива-ють безсмертними, загального дуже багато; якщо з кожного iз них викину
© Чобанюк М. М.
ти це загальне, твiр загубить свою привабливють. Отже, це загальне необх-iдне i складае ... обов'язкову умову будь-якого твору, що претендуе на безсмертя» [11]. Усi класики свгтово1 лiтератури - гуманiсти. Вочевидь, людство свiдомо, а то й шдсвщомо вiдчувае духовну потребу у творах iз потужним гуманiстичним потенщалом. Аксiоматичною е закономiрнiсть: що бшьше у лiтературному творi Добра, Людинолюбства, Милосердя, Всепрощения то бiльше у нього шанав залишитися жити у «великому чаа» (М. Бахтiн), тобто стати твором класичним.
Термш «гуматзм» вважаеться загальнозрозумшим i загальновживаним по-няттям. В етичному план - моральний принцип, в основi якого лежить переко-ианiсгъ у безмежних можливостях людини та 11 здатносп до удосюналення, вимога свободи й захисту гiдиостi особистосп, ¿дея про право людини на шастя. Вужче -людянiсть, увага й любов до людини, гоговиiстъ 1й допомогти. У фшософсьюму розумiниi - це вторично змшна система поглядiв, сталим складником яких е виз-нання цiнностi людини як особистосп, и права на свободу, задоволення духовних i ма1е»альних потреб, розвиток здбностей. У конкретно-кторичному зиаченнi гуманiзм - штелектуальна течтя, котра виникла в епоху ВТдродження в 1тали (початок XIV ст.), а попм, у ХУ-ХУ! ст., поширилася по всiй £врот. 1де1 гуманiзму можна виявити у фольклор^ в лпературд, фiлософських трактатах та ре лишних доктринах рiзиих народов ще зi стародавньо! доби. В епоху ВТдродження гуманiзм вперше виступив як цшсна система поглядiв i широка теч1я сустльно! думки, викликавши справжиiй переворот у культур й свiтоглядi людей того часу, вш став потужним культурним рухом. Наприюнщ XXV ст. з'явилося саме слово «гуматст». Представниками гуманiзму ВТдродження були Петрарка, Данте Апг'ер^ Рафаель та ш., ютр викладали курси з антично! граматики й риторики, займалися фшосо-фiею, iсторiею, етикою, справами освгти, пропагуючи власнi ¿деали життя, пов'я-зат з духовним розкрiпаченням особистост1, свободою творчост! Усi цi напрями дяльносп називали гуматстичними, тобто властивими людит. Гуманiзм юнця XIV - середини XXV ст. трансформуеться остаточно в нову свiтоглядиу систему, котра наск^зь проникнута критицизмом та мае свгтський характер. Головна ¿дея гуманiзму - актуалзащя через гуманiстичну дiяльнiстъ можливостей iидивiда. Гуманiзм справив величезний вплив на тогочасне мистецтво й литературу (Данте Алiг'ерi, Боккаччо, Леонардо да Вiнчi, М1келанджело, Рабле, Шекспiр, Сервантес). Традицц гуманiзму ВТдродження продовжили вiдомi просвiтителi XXVIII ст. (Гольбах, Ддро, Монтеск'е, Гете, Шшлер, Гердер та ш), письменники та мислител ХХ1Х-ХХ ст. В Укран иайвидатнiшим продовжувачем ¿дей гуманiзму епохи Вщюджен-ня у XVIII ст. був Г. Сковорода, котрий глибоко осмислив мiсце людини у свiтi, суттсть людського щастя, сенс людського буття, узагальнив укранську середньо-вiчну традшцю i дав заств литератур нацюнального вТдродження. Важливим для нас е його вчення про едиiсть трьох свiтiв - макрокосмосу, де живе щд сонцем усе народжене, мжрокосмосу - свiту людини, в якш вадбиваеться весь великий свiт, i свпу симвстав, через якi одкриваеться людин1 правда (передусiм свiт Бiблii) - щ три свiти нерозривт. Якщо залишити людину без свпу символiв, то «вона почне вести боротьбу проти природи i проти себе» [12]. У ХХ1Х-ХХХ ст. да' гуманiзму пронизу-ють твори багатьох укра!нських письменниюв, котрi звертаються до проблем конкретно! людини та створення об'ективних умов реатзацц 11 щастя (Шевченко, Леся Укра!нка, Франко, Коцюбинський, Ольжич, Багряний, Самчук, Костенко та ш.).
На думку А. Ф. Лосева, у термша «гуматзм» виявилася «вельми плачевна доля, яка була, втм, i у всх iнших надто популярних термшв, а саме доля величез-но! невизначеност1, багатозначност i часто навгть банального верхоглядства» [10, с. 108].
Росшський науковець Т.Слшина зауважуе: «Ни для кого не секрет, что гуманизм рос из теологического корня, и связь эта никогда не прерывалась, она то специально подчеркивалась, то намеренно затушевывалась. Гуманизм то сосредоточивался на ценностях земных и светских (например, в эпоху Просвещения в Западной Европе), то вновь возвращался к своему теологическому источнику; гуманисты то уходили в дебри атеизма, то возвращались в лоно церкви. Гуманизм словно двигался по кругу, всякий раз уничтожая или возрождая собственные ценности. Внутри самого гуманизма постоянно возникали явления, вызывающие его кризис, но сохранившиеся корни вновь и вновь заставляли возрождаться гуманистическую идеологию, которая всегда отличалась исключительной адаптивностью к изменяющимся социальным и культурным условиям жизни человечества» [7, с. 5].
Звернемо увагу на те, що етимолопчна природа термша «гуматзм» дво!-ста, тобто сходить до двох латинських ^в: humus - грунт, земля; humanitas -людятсть. Поеднання «грунтового» (земного) i «людського» не здаеться ви-падковою, якщо згадаемо, що «Тод Господь Бог утворив чоловша з земного пороху та вдихнув йому в тзди ввддих життя, i чоловш став живою ютотою» (Святе письмо. Книга Буття 2; 7). ). 1ншими словами, навгть походження терм-iна неоднозначне i несе в ot6í заряд двох стихш: земний, матерiально! стихй' i стихи людських взаемин. В класичтй латин1 humanus, окрiм загального зна-чення «щось характерне для людини, притаманне людин1», мав ще два: «доб-розичливий» i «вчений, високоосвiчений». Неввд'емною ж осо6ливiстю людини вважалася мова, а скарбницею мови i основою вченост - лпература (litterae, humanae litterae). У XV ст. в гталшських ун1верситетах викладачiв класично! лiтерагури - грецько! i латинсько! (humanae litterae) - називали гуман1стами (humanista). Невдовзi термiн (humanista) поширюеться у н1мецькомовному свiтi, а далi по всiй Gвропi в гталшсько-латинському значеннi «вченого-знавця антично! литературно! спадщини». Ввд цього humanus походить i humanismus.
У сьогоденному постмодерному сусшльсга спостерiгаеться перевага матерiальних цiнностей над духовними, ввдчужешсть вщ культури, за-ниження моральних норм поведiнки в суспiльствi. Поступово втрачають свою акгуальнiсть висок1 загальнолюдськ1 гумашстичш цiнностi як основа духовност особистосп. Винятковою причиною i водночас наслвдком таких змiн е драматичний досввд ХХ столiття. Свiтовi вiйни i юнцентрацшт табори тоталiтарних систем надають постмодернiстам багатющий матерiал для !хмх «антигумашстичних» висновюв. Власне iнтелектуальна, сощальна i культурна дiйснiсть минулого столiття засввдчила певнi проблеми в самому серщ гуманiзму й поставила шд сумнiв його майбутне. Щд знаком запитання опи-нилось i саме поняття «гуманiзму». «Поняття людяносп, «гуманiзму».... е збезчещеними i пустими. Поряднi люди не можуть його використовувати в доброму значент, поряднi люди взагалi перестали його вимовляти!» [3].
Поглянувши на юторш европейсько! думки, ми зауважимо, що сумн-iви постмодернiстiв не е безтдставними: гуманiзм у минулому зазнавав
ввдчутних ударiв, та й сьогоднi немае надiйних основ, аби безоглядно йому довiряги. Три кити, на яких опираеться класичний гумашзм, - греко-римсь-ка спадщина, християнська етика та рацiоналiзм - розпливаються в рiзнi боки у сучаснiй фрагментарнiй культура
Уроки ютори сввдчать, що практичне впровадження в життя гуматстич-них iдеалiв часто супроводжувалося насильством. Гумашстичш гасла вия-вилися придатними до рiзноманiтних спекуляцш i застосування для шдкршлен-ня найрiзноманiтнiших iдеологiй; мшьйони людей було знищено в 1х iм'я. Тому навiть тi мислител^ як1 не належать до постмодерного напрямку, гос-тро критикували гумашзм. Так, Сартр переконував: «Ми не повинт вiрити, що iснуе якась людськ1сть, як1й можемо поклонятися... Культ людськосп прямуе до замкнутого в собi гуманiзму ... Прямуе до фашизму» [13, с. 80].
Постмодертзм особливо зосереджуеться на тому, що стаеться з думкою, коли зникають не лише вдеологи, а й самi 1х шдстави. Зокрема, це питання цiкавить нас з огляду на поняття людини, rуманiзму, гуматстичних вартостей. У певному сенсi можна погодитися з декларацiями головних представниюв постмодернiзму (таких, як Фуко, Деррвда) про «смерть людини», тому що колишне поняття людини було сильно дискредитоване. Нового ж постмодер-тсти принципово не пропонують. Зввдси у наших сучасниюв почуття безпо-радносп й незахищеност! Епоха постмодерну - це час, коли «людина зостав-лена напризволяще» [9, с. 236], зауважуе Петер Козловський. Проте, говорить дат мислитель, «крах утопи призводить до ново! щироссп, нового ввднайдення себе» [9, с. 271]. Французький постмодернiст Андре Глюксман вважае, що Захвд послуговувався платошвською вдеею Добра, яка лягла в основу вах його «благих» намiрiв. 1дея Добра бере до уваги насамперед позитивне: добро, здоров'я, нормальнiсть; зло ж трактуеться як брак Добра, а вщтак являеться нам як щось «маревне, хитке, повнiстю залежне ввд умов свого виявлення» [6, с. 205]. Гуматсти впевненi, що перебувають в iстинному добрi та що мають Здагнiсть i обов'язок «викоршити все зло» [6, с. 237]. Глюксман, як i бiльшiсть його сучасниюв, виходить iз трагичного досввду ХХ столiття. Причиною зла, що сталося, вiн уважае гуманiстичний вдеал Людини - довершений i чистий, який не хоче миритися з грубими, приземленими умовами iснування. Зпдно з платонiвською дiалектикою, Добро - вдеал Людини - е чимось реальним i першорядним, натомiсть умови iснування, негативнi людськ1 якосп, вади - е чимось вторинним, зовшштм, що шддаеться викорiненню i виправленню. 1дея Добра - це та «соцюкосмолойчна ввдмичка яку використовували i Сталш, i Гiтлер» [6, с. 262] у сво1х намаганнях створити «нову людину», нову расу, вдеальне сусп1льство тощо. Злi нахили, що е всередит людини, як i зло, яке доводиться робити в силу «юторично1 необхвдносп», виступають явищами тимчасовими, вщчутними лише для безпосередшх сво!х об'екпв. Опираючись на так1 судження, Глюксман пропонуе свою «одинадцяту заповедь» - «хай нiщо нелюдське не буде для тебе чужим - не вимагае: роби! але побач - зло» [6, с. 271]. Гумашзм, задивлений у свш образ Людини, унеможливлюе сприй-няття i передбачення зла, що постшно (як показуе досввд) дае про себе знати. Навиъ коли гумашзм критикуе i засуджуе зло, то трактуе його як щось непос-тшне, випадкове, вщносне. Зло хоч i не заперечуеться, проте стае сумтвним у своему змiстi та в сво!х проявах. Воно за таких умов поодае мiсце «байстрюка
на межi людсько! гуманносп, на тш rpaHi, де вона не сприймасться» [6, с. 206]. Звичайно, подекуди «нова шиpiсть» постмодеpнiзму звучить як декларатив-ний aнтигумaнiзм. Проте в остант десятил1ття серед постмодертспв спосте-piгaeться суттеве оновлення гуматстично! тематики. «Я не вважаю, що критика, яку зусгpiчaемо у постмодершзм^ виникла з метою тдважити основнi гумaнiстичнi вартосп. Радше навпаки, ця критика сприяе зaхистовi гуматзму перед можливим закидом, що оскшьки йому бракуе paцiонaльних i наукових пiдкpiплень, то вiн не може бути життездатним i переконливим свиоглядом. Тобто, ми не мусимо посилатись на метaфiзичнi засади (Бога, Розум чи Науку) для того, щоб обгрунтовувати свою пpихильнiсть до широко взятого гуматзму (демократ, толерантносп, гуманного сусп1льства, в якому людина е вiльною i може всебiчно розвиватись i pеaлiзовувaтись). Навпаки, на нашу користь свщчитиме, коли ми усввдомимо, що згaдaнi прюритети (права люди-ни, демократия, толеранттсть i т. п.) е единими тдставами, як1 ми коли-небудь мали чи потребуемо. Тiльки за таких обставин ми можемо безпосередньо переходити ввд абстрактного фiлософувaння до поширення гумaнiстичних програм» [4, с. 89].
Кожна дорога рано чи тзно потребуе нового покриття, так само й потребуе нових прюритепв людина ( в яку б епоху вона не жила), ii гумaнiзм. Влас-не, людина прагне створити досконалий, абсолютний гумaнiзм. Цей гуманзм мае бути взipцем в юторично-вультурному пpостоpi й in aeterno - у вiчностi, ii необмеженому пpостоpi. Таким чином, гумaнiзм е бшьш шж людським понят-тям. «Вш е тим, чим людина не можг бути у своему буттц вiн е тим, чого людина прагне, - прагненням до Абсолюту, до Бога. Гуматзм не е закнченим моментом так само, як i людина. Людина - безюнечна у своему бутп, постшно конфлжтна проекц1я свого «Я»; шлях, що не мае юнця» [8, с. 48].
Вважаемо, що основою всього е Любов, i висл1в про те, що Любов спасе свiт, не е абсурдним i навним. «Hi, ми повинт йти дал1 i до юнця складним, одиноким шляхом щирост1 й любов^ на який ми вступили» [5, с. 61], - зазначае Гессе, один iз гумaнiстiв ХХ столптя. Кр1м того, саме любов найближче межуе з християнським милосердям. Бердяев вважае, що любов i е «не що iнше, як ствердження буття в його повит й утвердження буття на вiчнiсть. Любов е завжди любов до особистосп, бачення ц1е! особистостi в Бозi й ствердження вiчного життя цiеi' особистост1 через випpомiнюючу енергш [1, с. 274].
Проблема «гумашзм i постмодеpнiзм» е надзвичайно складною, вир-iшення ii потребуе глибшого aнaлiзу й спостереження. Було розглянуто лише калька нюaнсiв стосовно гумашзму в епоху постмодеpнiзму. Адже цi поняття е якщо не основними, то принаймш достатньо важливими для кожного з нас (людей, яш живуть в епоху -пост...).
Список використано'1 лiтератури
1. Бердяев Н. Опыт парадоксальной этики / [Електронний ресурс] / Н.Бердяев. - Режим доступу до видання : www.magister.msk.ru/library/philos/ berdyaev/berdn011. htm.
2. Богуцький Ю. Укра!нська культура в европейському контекстi [Електронний ресурс] / Ю. Богуцький. - Режим доступу до видання : www : pidruchniki.ws > Культуpологiя.
3. Бородаев С. Гуманизм в культуре и культура в гуманизме [Элект-ронний ресурс] / С. Бородаев - Режим доступа до издания : Web ИРБИС64 - Библиотека БФУ им. И. Канта lib.kantiana.ru/.../cgiirbis_64.exe?...
4. Величко А. Постмодерна етична реконструкщя гуматзму : чи мож-ливий гуматзм без метафiзичних педвалин? / А.Величко // Дiалог людей i культур як шлях нового гумашзму : Матерiали Х Всеукрашсько! науково-практично1 конференцiï для студенпв i молодих вчених, 23-24 березня 2007 р., Львiв. - С. 87-94.
5. Гессе Г. Собрание сочинений : В 8 т. / Г.Гессе. - Т. 8. - М. : Издательство, 1995. - 384 с.
6. Глюксман А. Одинадцята заповедь / А.Глюксман; [ пер. з фран. О. Шевченко, £. Еременко]. - Кшв.: Смолоскип, 1994. - 354 с.
7. елшина Т. Художестенно-эстетические аспкты проблемы гуманизма в литературе Серебряного века : В.Розанов, А.Блок, Н. Гумилев : дис. ... канд. филол. наук : 10.01.01 / Елшина Татьяна Алексеевна. - Великий Новгород, 2002. - 23 с.
8. Карповець М. Криза особистосп в культурному дiалозi пост сучас-toï епохи / М. Карповець // Дiалог людей i культур як шлях нового гумашзму : Матерiали Х Всеукрашсьнн науково-практично1 конференцл для сту-денпв i молодих вчених, 23-24 березня 2007 р., Л^в. - С. 45-52.
9. Козловски П. Принципы этической экономии [Електронний ресурс] / П. Козловски. - Режим доступу до видання : www : seinst.ru/page201.
10. Лосев А.Ф. Эстетика Возрождения/ А.Ф.Лосев. -М : Мысль, 1978. -234 с.
11. Осташко Н. Гумашстична спрямовашсть лiтературного твору як джерело його художностi [Електронний ресурс] / Н.Ю. Осташко. - Режим доступу до видання : http://www.lib.ua-ru.net/diss/cont/31887.html.
12. Сверстюк £. Укранська ллература i християнська традицiя [Електронний ресурс] / £.Сверстюк. - Режим доступу до видання: www.school58.org/.. ./p_abymlyiy_byy_e_l.
13. Jean-Paul Sartre. Egzystencjalizmjest humanizmem [Електронний ресурс] / Jean-Paul Sartre. - Режим доступу до видання : www.worldcat.org/.../ egzystencjalizm-jest-h.
УДК 82.091
Ю.О. Чура (1вано-Франювськ),
астрант кафедри свiтовоï лiтератури Прикарпатського нацiонального унiверситету iм. В. Стефаника
Н1мецькомовна мазеп1ана Х1Х стол1ття у контекстуально-типолопчному вим1р1
Актуальн1сть досл1дження. Шмецькомовна мазепiана Х1Х столiття представлена широким колом авкрв та порiвняно великою юлькютю рiзно
© Чура Ю. О.
