CC BY
18Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского Серия «Юридические науки». Том 26 (65). 2013. № 2-2. С. 10-16.
УДК 340.11
НАУКОВ1 П1ДХОДИ ЩОДО ВИЗНАЧЕННЯ СОЩАЛЬНО! ПРИРОДИ ПРАВА
Дунас О. I.
Львiвський нацюнальний ункерситет теш 1вана Франка м. Львiв, Украша
Стаття присвячена з'ясуванню сутносп поняття «право», що впродовж тривалого часу е одтею з центральних проблем юридично! науки та фшософп права, адже право - мiра свободи, а його розумшня визначае парадигму, принцип i змгстовну модель юридичного пiзнання, предмет i метод вдаовдао! правово! концепцп юриспруденцп.
Ключовi слова право, праворозумiння, специфжа права, право як форма сощально! регуляци, фшо-софське розумшня права, природа права, правова система, теорiя природного права.
Постановка проблеми. Праворозумшня - це наукова категор1я, що вщображае процес
1 результат щлеспрямовано! розумово! д1яльносп людини, й шзнання права, його сприй-няття (ощнку) й ставлення до нього як до цшсного сощального явища. Праворозушння в широкому сенс може розглядатися як штелектуальна д1яльшсть, мета яко! - шзнання права; окрем1 елементи шзнавально-правово! д1яльносп (сприйняття правових явищ, уявлення про правов1 явища та право в цшому, поняття права), а також сукупнють (або система) штерпретованих правових знань, здобутих у результат шзнавально-правово! д1яльносп.
Анал1з досл1дження даног проблеми. В р1зш часи окрем1 аспекти дано! проблеми, а саме: поняття та значення ¡ерархп джерел права (нормативно-правових акпв), принципи системного шдходу до дослщження сощально!' природи права, типолопю нормативно-правових акпв та !х класифшащю тощо, дослщжували Алексеев С. С., Мурашин О. Г., Нерсесянц В. С., Поленша С. В., Сильченко Н. В., Сирих В. М., Т1-машкова Е. В., Шебанов А. Ф., Богдашвська I. Ю., Гурова Т. В., Заб1гайло В. К., Ко-зюбра М. I., Марченко М. М., Оксамитний В. В., Ошщенко М. М., Пархоменко Н. М., Скакун О. Ф., Тарахонич Т. I., Тихомиров Ю. В., Шемшученко Ю. С. та ш.
Мета даног статт1 полягае у дослщженш сощально!' природи права як усвщомлення правово! дшсносп кр1зь призму правових теорш, доктрин, концепцш, шзнання сутносп й рол1 права при регулюванш суспшьних вщносин, а також фшософських { сощолопч-них категорш, що вщображають зв'язки права та шших сощальних явищ.
Виклад основного матергалу. Процес розвитку наукового шзнання права, поглиблен-ня й конкретизащя його поняття, тобто науково-понятшний споаб тлумачення { тракту-вання природи, розумшня { значення права, його об'ективних { сутнюних властивостей, форм його зовшшнього емшричного прояву, вираження, специф1ки права як особливого типу й форми сощально! регуляци мають важливе теоретико-прикладне значення. По-
няття права - нетзнана едтсть правово1 сутностi i явища. В поняттi права мютиться певна теорiя, теоретико-правова eднiстъ i змiст певно! концепцп юриспруденции
За способом побудови виокремлюють два основних види типологи - емпiричну й теоретичну. Емпiрична грунтуеться на основi кiлъкiсногlо опрацювання та узагальнення дослщних вiдомостей про правовi сприйняття, уявлення, поняття рiзних суб'ектiв пра-ворозумшня; фшсаци стiйких ознак подiбностi та вщмшносп мiж рiзними правовими образами; систематизацй й вщповщно1 науково! штерпретацп результату типологiчного опису i зютавлення; й теоретичну, пiд якою розумiюгъ будiвництво щеально1 моделi, що виступае узагальненим вираженням сукупностi ознак, виявлених у резулътатi досшд-ження таксожмчного опису окремих конкретних правових образiв. Як приклад можна навести основш типи фiлософсъко-правових напрямiв: геологiчний, натурашстичний, об'ективно-iдеалiстичний, суб'ективно-iдеалiстичний, мiстичний, економiчний, сощаль-ний, формально-догматичний [1, с. 44]. Принципом теоретично1 типологи е системне сприйняття праворозумiння, яке передбачае виокремлення системних закономiрносгей i зв'язюв мiж окремими типами [2, с. 685].
Вщповщно до цього, видiляюгъся нормативний, природно-правовий, соцiологiчний, якi набули повсюдного поширення в сучасному правознавствi [3, с. 32]. Басюн Ю. Я. у межах цього ж типу виокремлюе метафiзичний, антропологiчний, соцiологiчний типи праворозумшня [4, с. 4].
Право - це i державно-органiзоване, i соцiалъне, i псиичне, i нормативне явище. Вщ-повщно, може бути принаймш чотири поняття права: державно-оргашзащйне, сощоло-гiчне, психологiчне, нормативне. Жодне з них не може дати вичерпного знання про право. Дослщник мае приймати як предмет ту чи iншу грань i пояснювати iншi, виходячи з домшанти обрано1 гранi [5, с. 442].
Розумшня права - це давня i дуже важлива проблема, яка так i не отримала до сьогод-нiшнъого дня безперечного ршення. Така сигуацiя характерна не лише для впчизняно1, але й для зах1дно1 юриспруденции Вiдомий британський юрист Уокер Д. писав: «Було зроблено багато спроб словесного визначення (права), але, можливо, жодна з них не е задовшьною i не отримала загального визнання» [6, с. 716].
У цш галузi накопичеш такi багатi традици, стiлъки видатних фiлософiв i блискучих юристiв намагались пояснити сутнiстъ права, що складно оч^вати вiдкриттiв, проривiв, революцiй. Максимум, на що можна розраховувати, - це теоретично переконлива i практично застосовувана комбiнацiя з вщомих iдей.
Ось чому всi числент визначення вкладаються в рамки давно i добре вiдомих основних титв розумiння права. 1х чотири.
1. Юридичний позитивiзм (нормативiзм), що розуше право як сукупнiстъ норм, вста-новлених або санкцiонованих державою.
2. Соцюлопчний позитивiзм, який вбачае в правi реалънi соцiалънi вщносини, що ма-ють юридичнi наслщки i виникають в рiзних сусшльних об'еднаннях або створюються рiшенням судових i адмiнiстративних органiв.
3. Теорй природного права, згiдно з якими, право виводиться з розуму або природи суспiлъства i людини, а людит приписуються вродженi i невщ'емт права, що iснуютъ незалежно вщ держави i передують ш (останне положення здобувае широкого визнання починаючи з ХУИ-ХУШ ст., коли складаються класичнi уявлення про природне право).
4. Фшософське розумiння права, що зводить його до принципу свободи: право визна-чае умови, за яких людина, пов'язана або надшена суспшьним статусом, може дiяти вшь-но, iншими словами, визначае сферу або меж1, мiру свободи людини, оскшьки остання розумiетъся не як самоуправство, а як розумна суспшьна поведiнка.
Чотири назван тдходи сшд визнати основними i класичними, бо кожен з них грунтуеть-ся на одному принцит: норм1 поведшки, встановлено1 верховною владою, реальних вщно-синах, що спричиняють юридичн насщдки, нев1дчужуваних правах особистосп i абстракт-нш формул свободи (людина втьна в тш м1р1, в якш вона не посягае на свободу шших оаб).
З них першi два (юридичний i соцюлопчний позитивiзм) надають праву цiлком реального змюту (норми або вщносини), приймають право таким, яке воно е насправд^ а останнi мають абстрактний, суто теоретичний характер, виходять iз того, яким повинно бути право.
У минулому столiттi виник ще один пiдхiд до визначення природи права, який, на вщмшу вiд попереднiх, можна назвати похщним, тому що вiн базуеться на поеднанш в рiзному спiввiдношеннi принцитв, що полягають в основi перших чотирьох пiдходiв. Його називають iнгегративним розумiнням права. В iнтегративному mдходi об'еднують-ся норми, вiдношення i правосвiдомiсть, тобто уявлення про те, якими повиннi бути пра-вовi норми i правовi вiдносини.
Вс названi шдходи об'еднуе те, що вони являють собою спробу визначити юридичну природу права, тобто виходять з встановлення в рiзних формах прав i обов'язюв. Але е й iншi пiдходи, соцiальнi у ширшому значеннi слова, що виявляють зумовленiсть права низкою соцiальних i навiть природних явищ. Визначення залежносп права вiд клiмагу, грунту, величини територи, населення, звича1в, решги народу, державного устрою, чим займались ще Арютотель, Боден, Монтеск'е, являе собою зразок такого шдходу. Згiдно з ним, право диктуеться не лише волею суверена, але й цшим рядом природних, юторич-них, сощальних, економiчних i полiтичних факторiв.
Особливе значення мае визначення соцiальноl природи права, тобто його зумовленосп штересами рiзних класiв, груп i прошарюв суспiльства. При вирiшеннi цього питання стикаються двi точки зору: право слугуе для загального блага, тобто виражае загальний iнтерес, i право е вщображенням вол1 i штерешв груп або класiв, пов'язаних з владою. Перша точка зору щеальна, друга реальна, але практично в кожнш правовш системi е в рiзних сп1вв1дношеннях елементи як загального, так i класового або групового iнтересу.
Для зах1дно1 юриспруденцil останшх десятилiть характерне зближення рiзних на-прямкiв правово1 думки, в першу чергу, позитивютського i природно-правового. Роджер Шайнер у книзi «Норма i природа», виданiй в Оксфордi в 1992 р. доводить, що «юридичний позигивiзм, в мiру того, як вш стае бiльш вигонченим i реагуе на критику, неминуче рухаеться до позицiй, близьких до теори природного права, а теорiя природного права, в свою чергу, розвиваеться в напрямку юридичного позитивiзму» [7, с. 52]. Браян Бшс, автор огляду англо-американських теорiй права ХХ ст., погоджуеться з одним iз визнач-них представник1в школи природного права Рональдом Дворюним, який стверджуе, що, по сутi, мiж тими, хто вважае, що в нациспв було «право», i тими, хто впевнений, що його не було, немае принципових розбiжностей, якщо, звiсно, вони солiдарнi в засуд-женнi гiтлерiвського режиму. Зрозумiло, що хочуть сказати i тi, i iншi. Обидвi точки зору по-своему розумт i примиреннi [7, с. 12]. «В ходi цих дискусш, - пiдсумовуе Бiкс Б., -
доходиш до висновку, що питання про те, чи називати конкретну норму чи систему норм «правом», чи не називати, не мае суттевого значення. Врештьрешт, це лише назва, хоча вона i волод1е значним моральним i психолопчним впливом» [7, с. 109].
Сучасна захiдна лгтература вщдае перевагу плюрашзму перед пошуками единого визначення чи едино! методологи. «Розвинуп правов1 системи можна розглядати принайми з п'яти головних точок зору: 1) фшософсько!, 2) юторично!, 3) компаративют-сько!, 4) анаштично!, 5) соцюлопчно! або функщонально!, - пише Уокер Д., - ... Проте було б помилковим тдходити до дослщження права виключно з будь-яко! одше! з цих точок зору: повне розум1ння вимагае того, щоб уа вони були використаш» [6, с. 670]. Така позищя видаеться домшуючою в захiднiй юриспруденции
У курсi лекцiй «Загальна теорiя права», що вийшов у 1993 р., Бабаев В. К. закликав «повернутись до старо!, добре розроблено! в дореволюцшнш, в тому чист i росiйськiй юриспруденцi!, iде! под^ на природне i позитивне право» [8, с. 113], а Туманов В. А. зазначив, що «можна говорити не лише про мирне сшвюнування, але й про певну ште-грацiю цих напрямiв» [8, с. 22-23].
Професор Лазарев В. В. розрiзняе «професшне визначення права» i «наукове розумш-ня права» [9, с. 29], що, незважаючи на вщмштсть змiсту, нагадуе фшософське i при-кладне розумiння права в Гегеля. Професор Раянов Ф. М., зазначивши багатозначнiсть слова «право» i рiзноплановiсть позначуваних ним явищ, пише: «.В нашш вiтчизнянiй юридичнш науцi при вживаннi поняття права не прийнято уточнювати, про яке право йде мова. Звiдси спроба дати визначення поняття права взагаш» [10, с. 4].
Але ця плщна тенденцiя не домiнуе. Бшьшють сучасних дослiдникiв продовжу-ють шукати едине визначення права. Ц пошуки школи стикаються з колосальними труднощами.
По-перше, едине визначення повинно було б стати дшсно ушверсальним, тобто при-датним для всiх часiв i народiв, для всiх правових систем i традицiй. Тим часом, в кожну iсторичну епоху переважають певш i характернi саме для не! тенденцл розумiння права. Деяк1 школи тюно пов'язанi з нацiональними традищями юриспруденцi!. Хоча сощоло-гiчний напрям юридично! науки виник приблизно одночасно i в Захiднiй Gвропi, i в Росi!, i в Америщ, вiн е особливо близьким англо-американськш традицi! i набув в !! рамках значного поширення i впливу. Психологiчно в кра!нах «загального права» i романо-гер-мансько! системи одш й тi ж акти прийняття судових i адмiнiстративних рiшень сприй-маються по-рiзному. В традицiях романо-германсько! системи цi акти розглядаються як застосування права, як застосування загально! норми, сформульовано! в законi, до конкретного випадку. В кра!нах «загального права» вважаеться, що кожного разу, вирiшую-чи справу, суддя, при всiй його пов'язаностi законами i прецедентами, створюе, творить право для конкретного випадку, вш покликаний зробити право кращим.
Прихильники <шбертарно-юридично! теорi! держави i права» видають формулу «право - це формальна свобода шдивща» за загальне поняття права. Але прикладаючи !! до дшсносп, вони змушенi визнати, що в доiндустрiальних суспiльствах «право ще не е загальною i рiвною для всiх мiрою свободи», те саме обмеження поширюеться на суспшьства системоцентристського типу, особливо в умовах деспотi! [11, с. 75]. Чи не випливае з цього, що формулi «право - це свобода» слщ було б в1дмовити у замаху на ушверсальне визначення права?
По-друге, навряд чи можливо поеднати теоретичний i практичний тдходи до права. Чiтке видiлення цих двох категорiй окреслене в 1мману!ла Канта, а в Фрiдрiха Гегеля втшене у двох поняттях права: фшософському i прикладному. Але в 1мману!ла Канта i Фрiдрiха Гегеля ця дихотомiя отримала формулу, а не суть. По суп, два тдходи, теоретичний i практичний, виникли ще в давнину та юнували паралельно. Прикладний шдхщ створювали юристи, фiлософський - фiлософи. Мiж ними iснують точки спiвпадiння, але кожен перебувае у сво!й площит.
По-трете, протирiччя, аналогiчне до вщмшносп мгж фiлософським i прикладним ро-зумiнням права, iснуе i мiж належним i сущим в прав^ тобто мiж правом, яке воно е, i правом, яким воно повинно бути.
Це протирiччя, або грань мгж реальним правом та щеалом права, прагнуть скасувати лише представники так званих «чистих теорш права». Кельзен пояснюе все право, неза-лежно вщ його змюту сферою належного i вiдмовляеться вщ морально! оцiнки правових норм. По-шшому шдходять до справи новi прихильники чистоти в розумiннi права, яю висунули «лiбертарно-юридичну теорiю права». Даючи однобоке визначення права (право - це формальна свобода i рiвнiсть), виводячи за межi права так зваш неправовi закони, вони ототожнюють право зi справедливiстю i навiть стверджують, що поза правом i крiм права немае i не може бути нiяко! справедливости
Тим часом майже вся iсторiя реального, а не лiбертарно-юридичного права - це iсторiя несправедливостi, ^ як зазначав Iерiнг Р., за кожне виправлення ц^е! несправедливостi доводилось вести важку боротьбу.
Теорiя природного права (йдеться про сучасне тлумачення природного права, яке бере початок у ХУП-ХУШ ст. i мае мало спiльного зi змiстом, який вкладали в цей термш Арiстотель i навiть Гуго Гроцш) мае iдеологiчний i полгтичний характер, це програма перетворення юнуючо! недосконало! правово! системи. Тверезе ставлення до доктрини природного права було сформульоване вiдомим росiйським юристом, щеологом евразш-ства Алексеевим М. М.: «природно-правовi уявлення хоча науково i померли, проте практично ще живуть i продовжують мати вплив» [12, с. 387].
Це означае лише, що термш «природне право зберпаеться лише як традицiя, що кон-цепцiя повнiстю демiстифiкуеться i сприймаеться як уявлення про найкраще для сьогод-нiшнього дня право, про справедливють в галузi права. Саме так ощнюеться теорiя природного права бшьшютю його прихильниюв в Х1Х-ХХ ст. як на Заходi (Освальд Шпенглер, Дж. дель Веккйо тощо), так i в Росй. «Сучасне природне право», писав Новгородцев П. I., повинно бути побудоване «як вчення про щеал сусшльного розвитку» [13, с. 53-54].
Така концепцiя природного права позбавляе його сили закону, характеру найвищого права не в моральному, а в юридичному сена. 1ншими словами, користуючись умовно i за традищею термiном «природне право», ми не визнаемо його зазiхань на те, щоб бути ддачим тут i зараз. У цьому сенсi нормативютська критика природного права цiлком пе-реконлива: людина не мае прав поза сусшльством i державою, вона може !х отримати в державi лише завдяки визнанню концепцiй прав людини, але це зазiхання завжди зали-шиться ненадiйним, бо воно залежить вiд волi i гарантш держави.
Ексцес теорi! природного права полягае в тому, що воно визнаеться безпосередньо дiючим i найвищим не в моральному, а в юридичному сена. Якщо не допускати ексцесiв, немае пiдстав для суперечок з позитивютами.
У перел^ основних тишв розумiння права фiлософський тдхщ нерiдко не зазна-чаеться. Помiж тим, по своему вiн не менш важливий, нiж iншi.
Якщо теорiя природного права - щеал, то фiлософське розумiння права - це абстрак-цiя, математична формула правовое' норми, яку можна однаково застосувати як до природного, так i до позитивного права. Вона полягае в тому, що право - це свобода, свобода кожно1 особи, але при обов'язковш повазi до свободи (а, значить, i законних iнтересiв) iнших ошб. А це передбачае обмеження свободи на засадах взаемносп. Моя свобода об-межуе свободу всiх шших осiб, свобода всiх iнших оаб обмежуе мою свободу. Ось правило Канта. В ньому мютиться визнання i свободи, i необхдносп И обмеження. «Право немислиме без елеменпв свободи i рiвностi, принаймш в !х найскромнiшому виявi» [13, с. 115], - писав Новгородцев П. I. i додавав: «В самому понятп права мютиться обмеження свободи, i розмiр цього обмеження може дуже iстотно змiнюватись» [13, с. 278].
Фiлософському розумшню права придiляеться недостатньо уваги в нашш теори держави i права. Ба бшьше, йому iнодi дають неправильне тлумачення. З ототожнен-ня права зi свободою в пострадянський час стали виводити прiоритет прав особистосп. Це повнiстю суперечить тому, що I. Кант називав загальним критерiем права. Адже в його основi знаходиться категоричний iмператив, ушверсальне правило моралi, вiдоме Мойсеевi, Конфуцiевi i Христовi. Гегелiвська формула «будь особою i поважай iнших в якосп осiб» повнiстю спiвзвучна з визначенням категоричного iмперативу в 1мману1ла Канта. Що це, якщо не варiацiя на тему «полюби ближнього свого, як самого себе»? Про який прiоритет може йти мова? Зпдно з твердженням Канта, загальний принцип права полягае в поваз^ увазi до прав та ^ереав iнших осiб. Будь-яке використання свободи на шкоду свободi iнших оаб е порушенням, запереченням права, зловживання правом. Саме так це положення завжди тлумачили видатнi юристи. «Але з поняття особистостi, - писав Новгородцев П. I., - випливають не лише й претензи, але i И обов'язки. Звщси народжуеться обов'язок взаемного визнання» [13, с. 111]. I тому право «немислиме без взаемного визнання оаб, без начала солщарносп» [14, с. 115].
Ексцес фшософського розумiння права полягае у тднятп його до рангу самоспйно1 сутностi, що не залежить вiд позитивного права i стоггь над ним. Такою е «шбертарно-ю-ридична теорiя права i держави», що взяла на озброення гег^вську формулу фшософсь-кого розумiння права i вщкинула, забула симетричне йому в системi Гегеля «прикладне розумiння».
Отже, чотири основнi типи розумшня права подiляються на двi реальш (два види по-зитивiзму) i двi абстрактнi, iдеальнi конструкци (теорiя природного права i фiлософське розумiння права). Вони рiзнi, але i взаемопов'язанi. Тут можна було б тршки виправити Дж. дель Веккйо, який вважав, що природне i позитивне право розвиваються паралель-но i незалежно одне вiд одного. Насправдi м1ж ними немае китайсько1 стiни. Реальнiсть нерiдко трансформуе i викривлюе iдеали. Але з шшого боку, iдеал впливае на дшснють, iнодi частково втiлюючись в нш.
Висновки. Пщсумовуючи викладене, можемо констатувати, що, надаючи великого зна-чення фiлософському розумiнню права, слщ мати на уваз^ що реального буття воно не мае, це не самоспйне явище, що iснуе десь поряд з законами, чи стоть вище за закони, а науко-ва абстракцiя, що переконливо розкривае суть правового регулювання, але лише з одного боку, а саме в тому, що стосуеться морального принципу, який лежить в його основа
Список лгтератури:
1. Трубецкой Е. Н. Энциклопедия права / Е. Н. Трубецкой ; МВД России, Санкт-Петербургский университет. - Санкт-Петербург : Лань, 1998. - 218 с.
2. Философский энциклопедический словарь / [ред. Л. Ф. Ильичев и др.]. - Москва : Советская энциклопедия, 1983. - 836 с.
3. Баранов П. П. Философия права : учебное пособие / [П. П. Баранов и др.]. - Ростов-на-Дону : РЮИ МВД России, 2002. - 156 с.
4. Баскин Ю. Я. Очерки философии права / Ю. Я. Баскин ; науч. ред. Г. К. Черкасов. - Сыктывкар : Коми респ. тип., 1996. - 53 с.
5. Кистяковский Б. А. Социальные науки и право: очерки по методологии социальных наук и общей теории права / Б. А. Кистяковский. - Москва : М. и С. Сабашниковы, 1916. - 704 с.
6. Walker D. M. The Oxford companion to law / David M. Walker. - Oxford : Clarendon Press ; New York : Oxford University Press, 1980. - 1366 p.
7. Bix B. Jurisprudence: theory and context / Brian Bix. - 2nd ed. - London : Sweet & Maxwell, 1999. - 274 p.
8. Общая теория права : курс лекций / под общ. ред. В. К. Бабаева. - Нижний Новгород, 1993. - 544 с.
9. Общая теория права и государства / под ред. В. В. Лазарева. - Москва : Юристъ, 1996. - 472 с.
10. Раянов Ф. М. Юридическое право: время разобраться по существу / Ф. М. Раянов. - Уфа : Издание БашГУ, 2001. - 29 с.
11. Четвернин В. А. Демократическое конституционное государство: введение в теорию / В. А. Чет-вернин ; РАН, Институт государства и права. - Москва : ИГП РАН, 1993. - 140 с.
12. Алексеев Н. Н. Русский народ и государство / Н. Н. Алексеев. - Москва : Аграф, 1998. - 640 с.
13. Новгородцев П. И. Об общественном идеале / П. И. Новгородцев. - Москва, 1991. - 640 с.
Дунас О. И. Научные подходы к определению социальной природы права / О. И. Дунас // Ученые записки Таврического национального университета имени В. И. Вернадского. - Серия: Юридические науки. - 2013. - Т. 26 (65). № 2-2. - С. 10-16.
Статья посвящена выяснению сущности понятия «право», что на протяжении длительного времени является одной из центральных проблем юридической науки и философии права, ведь право - мера свободы, а его понимание определяет парадигму, принцип и содержательную модель юридического познания, предмет и метод соответствующей правовой концепции юриспруденции.
Ключевые слова право, правопонимание, специфика права, право как форма социальной регуляции, философское понимание права, природа права, правовая система, теория естественного права.
SCIENTIFIC APPROACHES TO DEFINING SOCIAL NATURE OF LAW
Dunas O. I.
Lviv National University named after Ivan Franko, Lviv, Ukraine
The article is devoted to the nature of the concept of "Law" that for a long time is one of the central problems of jurisprudence and philosophy of law, as the law - a measure of freedomand its understanding of the paradigm defines principles and substantive model of legal knowledge, object and method appropriate legal concept of law. The author examines the social nature of law as the legal awareness of reality through the prism of legal theories, doctrines, concepts, knowledge of the nature and role of law in regulating social relationsand philosophical and sociological categories that reflect the relationships of law and other social phenomena.
The above four approaches to understanding the law: legal positivism (normatyvizm), sociological positivism, natural law theory and philosophical understanding of the law in the article. author considers that these approaches are basic and classic, but every one of them is based on the same principle: the standards of conduct that are prescribed by the supreme power, real relationships that cause legal consequences inalienable individual rights and abstract formula of freedoms (man is free to the extent that which it does not restrict the freedom of others). From them the first two (legal and sociological positivism) grants the law completely real content (rules or relations), take law so that it actually is, and the last have an abstract, purely theoretical in nature, out of order, which must be right. Excess philosophical understanding of the law is to raise it's to the rank of an independent entity, which is independent of positive law and stands over it.
Key words: law, specific law, law as a form of social regulation, a philosophical understanding of the law, the nature of law, the legal system, the theory of natural law.
