CC BY
174
of the legal values of society. The logical continuation of awareness of human civil liability for certain social processes is making her own citizenship and evaluation of events taking place in society. Citizenship is the cornerstone of human social action. Key words: civic responsibility, legal society, civic competence, citizenship.
УДК 340.12+1:316.3
1.1. Коваленко, кандидат фшософських наук, доцент
1НТЕГРАТИВНЕ ПРАВОРОЗУМ1ННЯ В КОНТЕКСТ ФЕНОМЕНОЛОГ1ЧНОГО ОСЯГНЕННЯ ПРАВА
Статтю присвячено аналiзу розвитку фыософсько-правовог рефлексИ' вумовах кризи рацiоналiстичноi парадигми та появи некласичних титв праворозумтня. Ви-значеш тенденцп розвитку класичних та некласичних теорт у контекстi кореляцп мiж типамирацiональностi, типами праворозумтня та вiдповiдноi iм методологи. Показаний евристичний потенщал ттегративного праворозумтня, обумовленого феноменологiчною методологieю до^дження права.
Ключовi слова: класичм i некласичш типи праворозумтня, ттегральна концеп-щя права, феноменологiя.
Актуальтсть проблема. Юриспруденщя належить до вельми консервативно! царини наукового знання i доволi рщко тдпадае тд радикальш змши. Це пов'язано з тим, що наслщки модершзацп теорп права у виглядi змш законодавчо! бази та процедур практики можуть не тшьки позитивно вплинути на стан правопорядку в суспшьсга. У такому контекст консерватизм теорп права виявляеться формою захисту правових норм та щннос-тей вщ непередбачених i нав^ь руйшвних наслщюв.
Однак наприкшщ Х1Х ст. вплив сощально-культурних та загальнонау-кових змш на теорш права обернувся необхщшстю виршення питання евристично! щнносп класичних титв праворозумтня. Унаслщок цього на початку ХХ ст. правознавчi теорiя та методолопя збагатилися сощолопч-ним, анал^ичним та психологiчним пiдходами, що не завжди сполучають-ся з базовими принципами класично! науково! рацiональностi [1, с. 14-19].
З шшого боку, докоршш змiни у парадигматицi наукового знання спри-чинили коригування в уявленнях про його ращональшсть. Як наслщок, класичнi правовi теорп втратили свою «однорщшсть», що, у свою чергу, дало поштовх для розвитку некласичних концепцш права.
© Коваленко I. I., 2015
129
Перед сучасною сощальною фiлософieю та фiлософieю права стоггь серйозне наукове завдання — висловити мовою методологи зростання взаемообумовлених взаемодш мiж рiзними суб'ектами, фрагментами та аспектами буття. Без цього неможливе вщтворення зв'язкiв мiж поколшня-ми, рiзними культурами, природними та сощальними системами. Картина свiту, створювана сучасним суспшьствознавством, виявляеться крiзь призму трансформацп логiко-методологiчних схем, а методологiчнi трансформацп дозволяють чiткiше охарактеризувати важливi тенденцп вiдтворення й роз-витку форм суспшьного буття.
AHani3 наукових публшацш з обрано'1 теми свiдчить про наявшсть свое-рiдного ренесансу гумашзму, пов'язаного з тим, що людина (особистiсть) стае метою правових дослщжень. Дослiдження проблеми сощально-право-во'1 щнносп особистостi поступово витiсняють науковi публшацп, в яких особистiсть виключаеться з правово'1 дiйсностi або у редукованому виглядi виявляеться в аспектi правового юнування суб'екта. Результатом оновлено-го праворозумшня став, зокрема, розвиток суб'ективного права (питання правових штереав, цшей, засобiв та стимулiв у правi та правовiй полiтицi тощо) [2-4; 6; 7; 10; 11].
Ще одним свщченням оновлення теорп та методологи права можна вва-жати пошук у наукових публiкацiях ключово'1 категорп, що мiстить усi аспекта феномену права. Зокрема, як гранично онтолопчш категорп пропо-нуються поняття «правове життя», «правова комушкащя», «правовий дiалог», «правотворчють». У таких публшащях спостерiгаеться збагачення нормативного, дiяльнiсного та аксiологiчного пiдходiв iдеями фшософсько'1 феноменологи, екзистенцiалiзму та герменевтики.
Метою cmammi е розгляд евристичних можливостей штегрально'1 кон-цепцп праворозумiння в контекст феноменологiчного осягнення права.
60-70-т рр. минулого столiття стали часом вимог оновлення методологи права, що ззовш активно тдтримувалось фшософською рефлексiею в межах критично'1 теорп суспiльства (М. Хоркхаймер, Т. Адорно, Г. Мар-кузе). Реакцiею на кризову ситуащю у класичному правознавсга став «Рух за критичне дослщження», заснований на принципах радикально'1 критики класичних теорiй та доктрин, що, на думку його учасниюв, в умовах усклад-нення соцiального життя були приречеш на поверхневi судження та умови-води [2, с. 63].
Слщ визнати, що класичне правознавство з його визначенням права як форми рацiоналiзацii суспшьства дедалi частiше ставало ненадiйним засо-бом пояснення проблем сучасного суспшьства. У зв'язку з цим Н. Луман констатуе, що будь-яка методолопчна схема мае не тдганятись тд юную-чi суспiльнi тенденцп, а вщповщати 1'м. Результатом же невiдповiдностi
колишшх теоретичних настанов сучасним реалiям стають разюча неправильна орiентацiя самоспостережень i значний стутнь неузгодженостi [3, с. 194].
Технолопчш змiни, притаманнi новiй iсторичнiй епоа, викликали сут-тевi змiни у сприйнятт правово! реальностi. Це стосуеться передуам при-роди публiчно! учасп у правi, що проявляеться у розширенш вшьно! сфери обговорення права та правових ршень, в активнш трансформацп сфери захисту приватного життя iндивiда, особливо у частинi захисту вщ можли-востi згубного використання та отримання шформацп тощо.
Слщ також зазначити, що вагомий внесок у становлення некласично! теорп права зроблений радянською й особливо пострадянською наукою. Так, у пострадянськiй юриспруденцп розвиток висловлено! ранiше ще! ба-гатоаспектного пiдходу до права вилився в дискуаю з проблем праворозумтня. З одного боку, це було спричинено методолопчним вакуумом, що утворився внаслщок критики марксистсько-лентсько! фшософп. З другого боку, гостро вщчувалась незатребуванiсть у сучасних умовах ушверсальних уявлень про право, претензiй на !хню повноту та просв^ницько-перетво-рювальну мiсiю.
Наступна тенденцiя у парадигмальних змшах соцiального пiзнання ви-значаеться прагненням правознавщв встановити кореляцiю мiж типами рацiональностi, типами праворозумiння та вщповщно! !м методологi!. Так, класичний тип науково! рацiональностi сформував три головш теоретичнi варiанти праворозумiння та вщповщну !м методологiю — позитивiзм, юс-натуралiзм та соцiологiзм. Некласичний тип ращональносп пов'язаний iз розвитком ттегративного типу праворозумтня. Постнекласична ращональшсть передбачае конкретизащю iнтегративного праворозумтня з викорис-танням можливостей синергетики, герменевтики та комушкативно! теорi!.
1нновацШними можна вважати дослiдження, в яких критикуеться супе-речка про те, який саме з класичних титв розумтня права вважати найвiр-шшим та в яких пропонуеться виробити певну синтетичну теор^. Прикладом такого куту зору е дiалогiчна концепшя права I. Честнова, в якт автор пропонуе розглядати право в едносп фiлософського, соцiологiчного та культурно-юторичного критерi!в [4, с. 45-51]. Необхщшсть такого пiдходу продиктована як складшстю самого права, так i взаемообумовленiстю кри-терi!в та принцитв класичного, некласичного та постнекласичного титв ращональносп. Так, класична рацiональнiсть корелюе з фiлософiею права Нового часу, змют яко! склали суперечки мiж прибiчниками природного права та юридичного позитивiзму. У XIX ст. фшософп права замiщае не-класична ращональшсть, що спираеться на досвщне знання та щншсть життя як такого. Саме у той час виникае сощолопя права з домтуванням
у нш сощолопчного критерш, що виявляе вплив сощальних факторiв на розвиток права. 1з середини ХХ ст. формуеться третш тип рацiональностi — соцiокультурний, з акцентами на дiалогiзмi, конвенцiональностi та антро-пологiзмi. Саме тому дiалоriчна концепцiя права може мiстити конгломерат найпопуляршших фiлософських течiй та множину даних, отриманих у га-лузi антропологи, етнологи та ютори права.
Вельми продуктивною слщ вважати також i концепцiю С. Максимова, який стверджуе, що юторичш типи праворозумшня не втрачають з часом свое'' актуальностi, а навпаки, будучи рiзними способами осмислення правово'1' реальносп, вони взаемозбагачують одне одного й розвиваються за ра-хунок асимшяци нових методiв природничо-наукового та сощально-гума-нiтарного знання. Автор пропонуе поеднану класифшащю, до складу яко'1 входять класичний та некласичний позитивiзм, класичне та некласичне природне право, класичний та некласичний сощолопчний тдхщ.
Поширення принципiв некласично'1 рацiональностi на теор^ права слiд вважати однiею iз засад сучасних версiй iнтегративного праворозумшня. Розвиток цього типу розумшня права вилився у стшку тенденцiю межi ХХ-ХХ1 ст. Слiд також наголосити, що стутнь и актуальностi суттево зростае на перехщних етапах вщ класично'' до некласично', а також вщ не-класично'' до постнекласично'' теорп та методологи права.
Початок розвитку штегративного праворозумiння припадае на межу Х1Х-ХХ ст. Саме тодi теорп природного права та юридичного позитивiзму вiдчули на собi синтезуючий вплив з боку соцiологiчних теорш права. На-ступний етап розвитку штегративного розумшня права був обумовлений боротьбою проти домшування в захщноевропейськш науцi настанов по-зитивiзму, бiхевiоризму та психологiзму, початком яко'' стала феноменоло-гiя Е. Гуссерля. Сучасний штерес до теорiй iнтегративного розумшня права пов'язаний передуЫм iз наслiдками кризи класично'' рацiональностi (зокрема, з вщсутшстю ефективно'' теорп та методологи сощального тз-нання), новими викликами правово'' дiйсностi, переосмисленням цшностей правово'' культури внаслiдок широких дискусш з проблем правосуб'ектностi, взаемовiдносин держави та суспшьства, законносп та правопорядку.
З-помiж суттевих завдань, що постали перед штегративним праворо-зумiнням, ч^ко вимальовуеться феноменологiчна проблема визначення предметного смислу права. Осягнення його е своерщним горизонтом або аспектом освоення предмета через змши залежно вщ рухливосп iнтенцiй свiдомостi. Тому у феноменолопчному дослiдженнi предмет штегративно-го розумшня визначаеться як смисловий конф^урат, у якому результати теоретичного тзнання правово'' реальностi спiввiднесенi iз загальнозрозу-мiлими принципами и духовно-практичного освоення. На думку правниюв,
прибiчникiв ттегративного розумтня права, його предмет мае фшсувати межi й визначати специфшацп права. Для них важливе науково-об'екти-вiстське дослщження, пошук вихщно! засади та центрального аспекту правового об'екта.
Значний потенщал сучасних доробок у галузi концептуалiзацп ттегративного праворозумтня можна звести до таких типолопчних положень: 1) ттегративне праворозумiння покликане дати унiверсальне визначення права, що е компшящею рiзних методологiчних пiдходiв (В. Бабаев); 2) т-тегративне праворозумiння мае стати результатом синтезу методологи права з природничими, техшчними та суспшьними науками (Д. Керимов); 3) ттегративне праворозумтня мае стати результатом створення ттеграль-но! юриспруденцп, покликано! дати ощнку перспективним напрямам право-знавства, здолати роз'еднашсть роздiлiв юридичного знання та впорядку-вати найефективнiшi засоби залучення до нього (Г. Графський).
Слщ зазначити, що наведет точки зору являють собою можливi моделi ттегративного праворозумтня, проте не варiанти визначень його предмета. Специфша ттегративного праворозумтня передбачае перегляд не тшь-ки традицтних уявлень про право, а й принцитв правово! методологи. Це, у свою чергу, потребуе рефлексивно! позицп та ракурсу бачення ще! про-блеми, в рамках яко! юснатуралiзм, позитивiзм та сощолопзм будуть вве-денi у некласичну методолопчну програму як рiзнi ттерпретацп права.
Позицiя синтезу загальних для вах типiв традицiйного праворозумiння принцитв дае можливють вирiшити зазначену проблему. Так, у дiалогiчнiй концепци I. Честнова виявляються таю суттевi положення.
Перший принцип - принцип об'ективiзму — втшюеться у пiзнавальнiй настановi на розумiння права як об'ективно юнуючого феномену. Для всiх титв праворозумтня об'ективтсть мае едину засаду — люди застають право у готовому виглядi й зобов'язаш узгоджувати свою поведтку з його вимогами та нормами. Наслщком тако! метаюридично! пiдвалини стають правовi аксiоми: розумшсть абстрактно! («унiверсально!») людини, «природа речей», а також самоочевидш права людини чи ппотетична «основна норма» [5].
Другий принцип — принцип рацюнальносп — додае до принципу об'ек-тивносп iдею причинно! обумовленосп права як втiлення свiтового розуму, свiтово! гармонi!. Право оголошуеться рацюнальним у «кiнцевому рахунку», а також вважаеться проявом дiалектики випадкового та необхщного [5].
Третiй принцип — принцип фундамешашзму — проявляеться у спробi зняти всi протирiччя та побудувати ушверсальну, замкнену (вiдособлену) аподиктичну систему знань. Саме такий принцип визначае наукову спро-можшсть юриспруденцi! та !! соцiальний статус у суспшьсга. Зазначимо,
що можливють побудови аподиктично' системи знань з чаав Аристотеля заснована на онтолопчному припущенш наявносп у складi сущого всеза-гальних та достовiрних начал. Тому тзнання предмета фактично означало не дослщження його як невiдомого об'екта, а вияв таких начал як готового знання.
Принцип стабшьносп, на думку I. Честнова, ввдграе об'еднуючу роль з-помiж традицiйних типiв праворозумшня. Так, для юридичного позити-вiзму питання про змiну права завжди пов'язане з питанням про смисл дь яльност законодавця, а отже, виходить за рамки юридичних питань. Теорiя природного права також не вщповщае на питання про динамку права, оскiльки визначае право виходячи з щеальних уявлень про мораль, природу людини, И екзистенцiю, що перебувають у сталому станi.
Сощолопя права, як зауважуе I. Честнов, виносить за дужки змши у сус-пiльствi та обмежуються лише «вивченням впливу права на фшсоваш па-раметри суспшьства...» [5].
Наступний принцип — принцип мошзму — корениться у властивому для кожного типу праворозумшня метафiзичному принцит передзаданосп сощально' реальностi. Причому якщо природно-правовi концепцп тради-цiйно розвиваються у рамках такого домiнуючого стану, то лепстсью теорп, декларуючи антиметафiзичну спрямовашсть, насправдi включають й до схем дедуктивно' процедури оформлення юридично' практики. Так, напри-клад, для виршення протирiччя мiж християнською максимою, що заборо-няе застосування сили у вщповщь на зло, та давньоримськими джерелами права з нормою, що дозволяе застосовувати силу для вщбиття сили, серед-ньовiчнi схоласти спирались виключно на лопчш засоби [6, с. 139-141]. Зняття дано'' суперечносп вiдбулося шляхом запровадження бшьш широко'' пiдстави, що формулюеться як принцип виправдання обмеженого застосування сили. У результат i зааб висування правово'' колiзii, i метод й' нормативно'' регуляцп стають формами незворотного розвитку й поширення духу унiверсальноi нормативностi.
Iсторiя розвитку права свiдчить про взаемопроникнення щей юридичного позитивiзму та природного права. Так, наприклад, одним iз найважливь ших моментiв розвитку природного права слщ вважати конституцшне за-крiплення низкою держав концепцй прав людини. Крiм того, ускладнення форм сощально! дiяльностi, розростання конфлштогенносп мiжнародних вiдносин поставили на порядок денний питання про створення певно' вищо' системи правосуддя, що керуеться вимогами справедливости миру та про-цвiтання людства. У свою чергу, позитивне право освоюе сфери сощального життя, яю традицшно регулювались нормами моралi та були прерогати-
вою природного права. Наприклад, таю проблеми, як сощальш гаранта для оаб дитячого та похилого вшу, соматичш права, право евтаназп тощо.
Таким чином, навряд чи з повною впевнешстю можна говорити зараз про юнування альтернативних концепцш. Змют права формуеться в про-цесi осмислення проблем соцiального вщповщно до перерахованих типiв праворозумiння. Принципи та результати такого осмислення втшюються в уявленнях про належне, яю згодом або формалiзуються i стають, наприклад, правовими нормами, або збер^ають статус моральних вимог. Слщ тдкреслити, що такi наслiдки належать до вае! потенцiйно нескшченно! множини конкретних явищ правового життя, але вкоршеш у даностях со-щально! реальностi.
Визнання обумовленостi права сощальною реальнiстю привело на початку XX ст. до виникнення соцюлопзму як нового методу праворозумтня. Визначаючи його сутшсть, Н. Алексеев зазначав: «Пщ соцюлопзмом ми розумiемо той рщ емпiричного знання, який не обмежуеться простим описом та систематизащею iсторично обумовлених форм права, а прагне до осяг-нення !хшх функцiй» [7, с. 24]. До середини XX ст. застосування соцюло-пчного пiдходу спричинило виникнення нового напряму у правознавсга — соцюлогп права. Головною потребою соцiологiчних теорш е прагнення вивчати право не як ввдрвану вiд повсякденного життя систему правових норм та понять, а як д^чий правопорядок. Так, Р. 1еринг, критикуючи тра-дицшний подiл права на об'ективне (абстрактне) та суб'ективне (конкретне), наполягав на тому, що такий розподш, навт за певних дiалектичних об-мовок, позбавлений змюту. «Суть права е практичне здшснення. Правова норма, що школи не отримувала такого здшснення або знову його втратила, не може претендувати на таке найменування: вона стала юторичною пружиною у механiзмi права, яка не бере учасп в його робот i яку можна ска-сувати без будь-яко! змши...» [8, с. 38].
Слщ також зазначити, що при дослщженш механiзмiв зв'язку суспшьства та права юристам-соцiологам важко утримуватись у встановлених рамках. Так, зокрема, вчення про солщаршсть Л. Дюп, вчення про право як соць альну цшшсть Р. Паунда або вчення про право як форму оргашзацп гро-мадських спiлок Е. Ерлiха у своему фундаментi так само е метафiзичними, як i теорi!, якi вони критикують. Дiйсно, усвiдомлення необхiдностi соцi-ально! солщарносп, узгодження iнтересiв — це скорее бажанi цiлi або цiнностi, що юнують у свiдомостi людей, однак школи не можуть бути здшснеш. Тому поняття факту у свiтлi соцюлопзму набувае метафiзичного характеру, який показуе, що ^м фактичного (матерiального) зв'язку мiж правом i суспшьством iснуе ейдетичний зв'язок.
1ншим BapiaHTOM розвитку сощолопзму, орieнтованим на вивчення pi3-них модуав сприйняття права, е американська pеaлiстичнa школа права. Ïï представники не ставлять сво'1'м завданням пошук об'ективних структур певних «реальних норм» i обмежуються описом обставин (економiчних, расових, pелiгiйних фaктоpiв, несвщомих нaхилiв тощо), що впливають на суддю в момент прийняття ршення [9, с. 684-685]. Хоча реалюти справедливо вказують на конструктивний сумшв як на джерело розвитку закошв, вiдкpитим залишаеться питання про принципи pеaлiзaцiï такого сумнiву. На думку Синхi Суpiя Пракаша, реалютична теоpiя «може бути застосована лише там, де судова система не задушена та не залякана законодавчими органами i де взaемодiя соцiaльних сил е достатньо вшьною, аби ïx можна було науково поpiвнювaти та оцшювати» [10, с. 212].
У цшому, за безперечно'1' нaявностi значних щей, слабкими мюцями сощолопзму е нехтування понaдемпipичною стороною права та його щншс-ною природою, вщсутшсть самостшно'1' моделi теоретичного обгрунтування сво'1'х пpинципiв (з-помiж методологiчниx принцитв соцiологiзму е спiльнi як з юрнатуралютичною, так i з позитивютською парадигмами), а також проста, позбавлена фшософсько-правово' рефлексп констaтaцiя факту зв'язку мiж дiйсно iснуючим правом та суспшьними вiдносинaми [7, с. 27].
Отже, загальш для класичних титв пpaвоpозумiння проблеми та обме-ження визначають головнi причини становлення ново'1' фшософсько-право-во'1' парадигми — штегративного праворозумшня. Мета його — не стшьки у простому мехашчному сполученш досягнень класичних типiв праворозумшня, а у ствоpеннi «адекватно'1' юриспруденцп, яка буде осередком пере-осмислених простих та незмшних iдей, здатних витримати випробовування штелектуальною критикою, стати комплексною та сумiжною з багатьма правовими фiлософiями, у кожнiй з яких мютиться чимало iстинниx доводiв та тверджень» [2, с. 58].
Феноменологiя виявилась одним iз кaтaлiзaтоpiв виникнення некласич-них iдей у правь У ïï межах був запропонований новий методолопчний шструментарш та сформоване розумшня сощально'1' pеaльностi, засноване на принцит штерсуб'ективносп та вченш про життевий свiт. Говорячи про специфшу впливу феноменологи на праворозумшня, С. I. Максимов зазна-чае: «Цей пiдxiд, що виходить iз «внутpiшнього досвщу» людини, яка е учасником правового стлкування (комушкаци), вимагае ставитись до права як до особливого св^у, що здшснюеться у певних смислових полях та виражаеться у певному етоа. Тут вщбуваеться конституювання права iз са-моочевидностей (пpезумпцiй), що приймаються безумовно. Не можна просто запровадити той чи шший закон, довшьно змшити систему права —
необхщно вловити та вщтворити його смисли, що здтснюються у правовому спшкуванш...» [11, с. 115].
Становлення ттегративного праворозумтня сполучасться з розвитком феноменологи та досвщу застосування ïï до дослiдження права. Зокрема, метод феноменолопчно'1' редукци дозволяе представити правове життя як предмет ттегративного праворозумтня. Принцип ттенцюнальносп задае методолопчний напрям розвитку ттегративного праворозумтня. Вщповщ-но до даного принципу правове життя виявляеться як предметно-смислове утворення. Оскшьки воно активно формуеться й спрямовуеться свщомютю правового суб'екта, це передбачае осмислення специфши його дослщження й розробку адекватно'1' методолопчно'1' програми. Принцип iнтерсуб'ективностi пов'язаний iз гносеолопчним напрямом розвитку iнтегративного праворозумтня, адже слугуе здоланню монологiзму традицтних типiв праворозу-мiння. Концепцiя життевого свiту визначае гносеологiчний, онтологiчний та праксеолопчний напрями, оскiльки розкривае духовш, iнтелектуальнi та соцiально-iсторичнi передумови правового життя.
Феноменология, будучи методологiчною засадою ттегративного праворозумтня, розширюе гранит сприйняття права, встановлюванi традицт-ними типами праворозумтня, що дае можливють виходу у царину багато-мiрного опису права, в якому воно виявляеться як дтсний свiт права або правове життя.
Феноменолопя права пов'язана з ттегративним праворозумiнням не тшьки тим, що вона заснована на визнанш взаемозалежностi класичних титв праворозумтня, а й тим, що пропонуе мехашзм розвитку знання про право з допомогою критичного рефлективного позицюнування та дiалогу мiж альтернативними традищями праворозумiння. Виявлення того, що право е джерелом множини ттерпретацт, що прагнуть у своему послщов-ному розвитку до ттегративно'1' едносп, передбачае пошук нових шляхiв осмислення права.
Сдшсть тематичного та смислового поля феноменологи права та ттегративного праворозумтня не заперечуе специфши першо'1', яка полягае у тому, що завдання поеднання рiзних титв праворозумтня в едине тле е похщним вщ головно'1' iдеï феноменологiï права — «реставраци» феномену права, що приховуеться за оболонками понять та методiв наукового право-знавства. Феноменологiчний тдхщ передбачае бачення права як единого, цшсного предмета, що перебувае у процеа конституювання смислiв та ттенцюнальних вимiрiв.
Феноменологiя права, так само як i iнтегративне праворозумiння, наць лене на пошук единого, проте не одного смислу права. У тдсумку замють претензiй на повну ютину 1'м притаманне визнання необхщносп комунiка-
тивно-дискурсивного обгрунтування правових принцитв i норм. Реалiзу-еться ця вимога за рахунок видшення особливо' позицп суб'екта тзнан-ня — позицп учасника правових вщносин, який осмислюе свое буття у правь Феноменолопчний заклик «Назад до речей!» в штегративному право-розумшт виявляеться у вимозi з'ясувати та описати суб'ект, що постшно розвиваеться, як вихщну засаду праворозумiння. Феноменолопчне тлума-чення предмета iнтегративного праворозумшня показуе обмежетсть рекон-струкцiй сутност права, якi виходять з дисциплшарних обмежень. Вона заперечуе продуктивнiсть щеальних моделей, не зв'язаних з актуальним юнуванням людей та правовим досвщом.
У зв'язку з цим вбачаеться правомiрним скористатись феноменологiчною редукцiею та взяти поняття права «у дужки», замшивши його смисловим корелятом — концептом «правове життя». I згодом, у результат дескрипцп та штерпретацп його характеристик, можна буде виявити вщтворений ви-хщний образ права. 1нтегративне праворозумiння слiд розкривати через систему уявлень, штерпретацш структури та процеси правового життя, за-снованих на едност онтологiчного та гносеолопчного аспектiв та об'ек-тивованих та суб'ективованих вимiрiв як вiдповiдних ракурав феномено-логiчного дослiдження.
л1тература
1. Ильин В. В. Классика - неклассика - неоклассика: три эпохи развития науки /
B. В. Ильин // Вестн. МГУ. - Сер. № 7. - Философия. - 1993. - № 2. - С. 14-19.
2. Графский В. Г. Интегральная (синтезированная) юриспруденция: актуальный и все еще незавершенный проект / В. Г. Графский // Правоведение. - 2000. - № 3. -
C.49-64.
3. Луман Н. Тавтология и парадокс в самоописаниях современного общества / Н. Луман // Социо-Логос. Вып. 1. - М. : Прогресс, 1991. - 210 с.
4. Честнов И. Л. Принцип диалога в современной теории права (проблемы право-понимания) : дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.01 / И. Л. Честнов. - СПб., 2002. -322 с.
5. Честнов И. Л. Диалогичность правовой реальности [Электронный ресурс] / И. Л. Честнов. - Режим доступа: http://poПt.mezhdunarodшk.ru/art.php3?rub= 361^=13361.
6. Берман Г. Западная традиция права: эпоха формирования / Г. Берман ; пер. с англ. - М. : Инфра-М, Норма, 1998. - 622 с.
7. Алексеев Н. Н. Основы философии права / Н. Н. Алексеев. - СПб. : Лань, 1999. -251 с.
8. Иеринг Р. Борьба за право / Р. Иеринг ; пер. с нем. - М. : Феникс, 1991. - 63 с.
9. Антология мировой правовой мысли: в 5 т. - Т. III. Европа. Америка: XVII-XX вв. - М. : Мысль, 1999. - 829 с.
10. Сурия Пракша Синха. Юриспруденция. Философия права / Сурия Пракша Син-ха. - М. : Издат. центр «Academia», 1996. - 320 с.
11. Максимов С. И. Правовая реальность: опыт философского осмысления : монография / С. И. Максимов. - Харьков : Право, 2002. - 327 с.
интегративное правопонимание в контексте
феноменологического постижения права
Коваленко И. И.
Статья посвящена анализу развития философско-правовой рефлексии в условиях кризиса рационалистической парадигмы и появления неклассических типов право-понимания. Выделены тенденции развития классических и неклассических теорий в контексте корреляции между типами рациональности, типами правопонимания та соответствующей им методологии. Показан эвристический потенциал инте-гративного правопонимания, обусловленного феноменологической методологией исследования права.
Ключевые слова: классические и неклассические типы правопонимания, интегральная концепция права, феноменология.
integrative understanding of law in the context of a phenomenological study of law
Kovalenko 1.1.
Fundamental changes in views about rationality gave impetus to the development of non-classical concepts of law and a radical critique of classical theories and doctrines. Changes in the perception of the legal reality touched on the nature ofpublic participation in the law. This was manifested in the expansion of the free scope of discussion to the law and legal decisions in the active transformation of the sphere ofprotection ofprivate life of the individual, especially in terms ofprotection from possible harmful use and information, etc.
Analysis of trends in the development of the jurisprudence of the last decades indicates the presence of a kind of Renaissance and humanism: human (personality) is the purpose of legal research. The result of a renewed understanding of the law was, in particular, the development of subjective rights. Appeared extremely ontological categories «legal life», «legal communication, legal dialogue», «legislating». Observed enrichment of traditional approaches ideas ofphilosophical phenomenology, existentialism and hermeneutics. Lawyers strive to establish a correlation between the types of rationality, the types of legal thinking and the corresponding methodology. The classic type of scientific rationality formed three main theoretical ways of understanding law and the methodology ofpositivism, jusnaturalism and sociology. Non-classical type of rationality associated with the development of the integrative type of understanding of law. Postclassical rationality in-
volves the specification of integrative understanding of law with the use of synergists, hermeneutics and communication theory. The dissemination of the principles of non-classical rationality in the theory of law should be considered as one of the foundations of modern versions of integrative understanding of law.
The significant potential of modern developments in the field of integrative conceptualization of legal thinking can be reduced to the following typology: 1) integrative understanding is intended to provide a universal definition of law, which is a compilation of different methodological approaches; 2) integrative legal thinking should be the result of a synthesis of the methodology of law with natural, technical and social Sciences; 3) inte-grative legal thinking should be the result of the integral law designed to evaluate promising areas of law, to overcome the disunity of the sections of legal knowledge, and organize the most effective ways of attracting to him.
Goal of legal thinking: the creation of adequate modern jurisprudence. This thinking is based on phenomenologicalphilosophy, in particular, on the principle intersub ktelnet, nancholas. Legal life is understood as a domain-conceptual education. The concept of life world determines the epistemological, ontological andpraxiological direction. Phenomenology and integrative understanding of the right push the boundaries of comprehension of the law and giving the opportunity to enter into the area of multidimensional descriptions of law.
Key words: classical and non-classical types of understanding of law, the integrated concept of law, phenomenology.
УДК 340.12
Ю. В. Мелякова, кандидат фшософських наук
Ф1ЛОСОФСЬКИЙ АНАЛ1З ФЕНОМЕНУ ГЛОБАЛ1ЗОВАНОГО ПРАВА
Сучасна тенденщя iнтеграцii Украши на Захiд потребуе парадигмального ви-значення глобалiзованого права у фшософському аспектi. Транснацюнальний характер вiдносин у сферi економти, фтанив, полтики, тформацп вимагае правовог регуляцп на засадах дiалогу. Фтософська рефлекЫя виявляе i констатуе певш при-родш властивостi глобалiзованого права, його моральний, комуткативний, над-iсторичний характер, що виключае будь-як форми прiоритетностi й домтантнос-тi учасниюв свтовог системи права, а, як на^док, змушуе визнати глобалiзоване право лише iдеальною сутмстю.
140
© Мелякова Ю. В., 2015
