CC BY
36
16. Пинчук Н.А. Размещение стокорегулирующих лесных полос в Молдавии// Земледелие. - 1988, № 2. - С. 27-28.
17. Пилипенко О.1. Оптимiзацiя зональних, люоаграрних екологiчних систем// Люо-вий журнал. - 1994, № 4. - С. 21-24.
18. Скородумов А.С. Эродированные почвы и продуктивность сельскохозяйственных культур. - К.: Урожай, 1973. - 272 с.
19. Соловш 1.П. Формування оптимально! лсистосп створенням лсових культур в агро-ландшафтах Захщного Лсостепу: Атореф. Дис.. .канд. с. - г. наук: 06.03.01. - Львiв, 1992. - 18 с.
20. Харитонов Г.А. Водорегулирующая и противоэрозионная роль леса в условиях Лесостепи. - М.: Гослесбумиздат, 1963. - 255 с.
21. Jakubowski G. Lesistosc a problemy ochrony srodowiska// Post^py techniki w lesnictwie. - Warszawa: Swiat, 1994. - Nr. 55. - S. 65-71.
22. Gensirouk S., Kopiy L., Gorosko M. Perspective of ecological optimization of agricultural landscapes in Western region of Ukraine// Ecological management of landscape. - Warszawa, 1980. - P. 88-90. _
УДК 630.443 Я.М. Слободян, М.О. Срко, П.Я. Слободян,
Т.1. Полатайчук - УкрНДЫрлк M. П. С. Пастернака, м. 1вано-Франк1вськ
КУЛЬТУРАЛЬНО-МОРФОЛОГШШ ОЗНАКИ ТА АНТАГОШСТИЧШ В1ДНОСИНИ З PLEUROTUS OSTREATUS
(FR. EX JACQ.) QUEL ПРИКАРПАТСЬКОГО ШТАМУ ARMILLARIELLA MELLEA (FR. EX VAHL) KARST.
В умовах Прикарпаття видшено мюцевий штам збудника кореневих гнилей хвойних та листяних порщ Armillariella mellea (Fr. ex Vahl) Karst, вивчено культу-рально-морфологiчнi особливосп та взаемовплив його i3 Pleurotus ostreatus (Fr. ex Jacq.) Quel в умовах культури.
Ya. Slobodjan, M. Sirko, P. Slobodjan, T. Polatajchuk - UMFRI
The cultural morphologe peculiarity Prykarpathians strain Armillariella mellea (Fr. ex Vahl) Karst and antagonistics relations from Pleurotus ostreatus (Fr. ex Jacq.) Quel in conditions culture
The locals strain pathogens of roots rots coniferous and leaf trees Armillariella mellea (Fr. ex Vahl) Karst, in condition Prykarpattia selected, the cultural morphologe peculiarity and antagonistics relations from Pleurotus ostreatus (Fr. ex Jacq.) Quel in conditions culture studied.
Armillariella mellea (Fr. ex Vahl) Karst - один i3 найнебезпечшших сап-ропаразилв, який викликае бшу гниль корешв i окоренково1 частини стовбура як листяних так i хвойних порщ [1]. Патоген е яскраво вираженим полiфагом, трапляеться на 236 видах рослин [2] i поширений у помiрному i субтротчному поясах. Гриб характеризуемся широким дiапазоном полiморфiзму. До 80-х ро-юв вважалось, що збудником захворювання е тшьки один вид. Armillariella mellea (Fr. ex. Vahl) Karst = Armillaria mellea (Vahl) Quel = Clitocybe mellea (Vahl) Ricken описаний вперше у 1790 рощ датським мжологом M. Vahl. Подальше вивчення гриба вщкрило значш морфологiчнi та бюлопчш вiдмiнностi плодових тiл та ризоморф як у природ^ так i в штучнш культурi [3]. На цей час в Еврош в рамках вщомого виду A. mellea видшено п'ять iнтерстерильних форм [4], як характеризуються рiзною агресившстю до рослини-господаря.
100
Лiсiвницькi дослвдження в yKpaiHi
Пошуку ефективних методiв боротьби Í3 патогеном придшяеться велика увага. У даний час вггчизняними i зарубiжними вченими вивчаються 6i-ологiчнi методи боротьби Í3 застосуванням грибiв-антагонiстiв. Так, Í3 профь лактичною метою, для площ з порубковими залишками з низьким шфек-цiйним фоном перспективним методом вважаеться використання грибiв-ан-тагошс^в. Штучне зараження пнiв цими грибами може забезпечити ix захист вщ пораження кореневими гнилями, викликаних опеньком. Результати дос-лiджень [5] iз вивчення взаемовiдносин опенька iз дереворуйшвними грибами показали, що вони складаються за типами:
1. Гриби наростають на опеньок без зменшення швидкостi свого росту, опеньок, при цьому вщмирае (Peniophora gigantea, Coniophora puteana, Schizophyllum commune, Coriolus versicolor, Piptoporus betulinus);
2. Гриби наростають на опеньок, сповшьнюючи свiй рют, опеньок при цьому вiдмирае (Fomitopsis pinicola, Laetiporus sulphureus);
3. Гриби припиняють свiй рiст ще перед контактом iз опеньком, утворю-ючи зону iнгiбiцii' (Fibuloporia vaillantii, Lentinus lepideus, Bjerkandera adusta);
4. Гриби припиняють свш рют при контакт iз опеньком, утворюючи приконтактнi валики (Phellinus igniarius, Lenzites betulina).
Мета роботи полягала у видiленнi чисто'' культури прикарпатського штаму опенька справжнього, вивченш культурально-морфологiчниx особли-востей та взаемовпливу його iз Pleurotus ostreatus (Fr. ex Jacq.) Quel в умовах культури. Методичною основою для проведення дослщжень послужили за-гальноприйнят мiкробiологiчнi методи [6-8].
Прим1тка: 1 - плеврот у монокультура 2 - плеврот у дуальнш культурi з опеньком; 3 - опеньок у монокультура 4 - опеньок у дуальнш культурi з плевротом.
Рют культури гриба вивчали на агаризованих поживних середовищах: сусло-агаровому (СА), сусло-агаровому 1з вщваром дубово! кори та картопля-но-глюкозному (КГА). Сусло-агарове середовище виявилося найбшьш спри-ятливим для розвитку культури гриба. На ньому ч1тко проявлялися морфоло-пчш ознаки патогена (табл. 1, рис. 3) на вЫх етапах розвитку. У перюд адап-таци навколо шокулюму сусло-агарове середовище змшювало свое забар-влення до темно-коричневого. З початку росту мщелда колотя набувала бь
1. Лiсова типологiя, еколопя та бiологiя лiсу
101
лого забарвлення, бархатисто! структури (рис. 4). Впродовж 10 дiб колiр мь целда поступово змiнювався вiд бiлого до св^ло-коричневого. Разом iз змь ною забарвлення змiнювалася i структура колони, яка до кшця росту набува-ла склеротичного характеру. Змiни проходили в напрямку вщ центру колони до перифери. Колонiя у кшцевому етапi розвитку набувала неправильно! форми. Подiбний розвиток патогена спостерiгався на сусло-агаровому сере-довищi iз вщваром дубово! кори (табл. 1). Колотя у цьому випадку була бшьш погруженою.
100 90 5 80 * 70 .«г 60 £ 50 I 40 30 20 10 0
х
с;
*-ж А к * *
3456789 10 11 "4 Час, доба
1
2
3
Рис. 2. Рст колонш грибiв при 25°С
На картопляно-глюкозному середовишд колотя розвивалася у виглядi мало помггно! прозоро! плiвки (табл. 1). Реверзум на СА та на СА з вщваром дубово! кори набував св^ло-жовтуватого вщтшку (рис. 5).
Особливу увагу звертали на рiст i розвиток ризоморф, якi е найбшьш вагомою таксономiчною ознакою гриба. 1м належить важлива роль у заражен-нi дерев патогеном. Охоплюючи значт плошi, ризоморфи уражують корiння рослин, i мають здатнiсть скорiше засвоювати субстрат, нiж грибниця (рис. 4).
102
Лшвницьш дослiдження в УкраТш
КГА е найбшьш сприятливим середовищем для ризоморф, довжина яких на 19 добу розвитку становила 20-50 мм. Водночас на СА { на СА з вщваром дубово! кори довжина ризоморф становила вщповщно 20-30 мм { 17-23 мм. Вони крив1 за формою, дихотом1чно розгалужеш, крихю, товщина !х перебувае у межах 0,5-3 мм. На початку росту ризоморфи майже бшого кольору, який пос-тупово змшюеться до темно-коричневого. У кшщ росту вони покриваються бь лим мщел1ем, який згодом набувае темно-коричневого забарвлення { склеротично! структури як { колотя. При м1кроскошчному вивчент ризоморф вста-новлено, що зверху вони покрит темно-бурою оболонкою, яка складаеться 1з товстостшних темнокоричневих пф, що зрослися м1ж собою. Всередиш знахо-диться бша трубчаста серцевина, що складаеться з однорщних переплетених м1ж собою пф, яка служить для проведення кисню, поживних речовин, про-дукпв обмшу [3]. 1ншу будову мае вершина ризоморфи (в нашому випадку довжина !! до 3,2 мм). Вона густо вкрита причепними щетинками, як концен-труються на верх1вщ ризоморфи. Зпдно з лггературними даними [3], причепш щетинки у перюд шдвищено! вологост набухають, вид1ляючи липкий слиз, { при наближенш до кореня дерева, чшляються до його поверхш.
5 6
Швидюсть лшшного росту культури ощнювалась за збшьшенням дь аметра колонш. Для бшьш повно! характеристики росту колонш гриба визна-чали ростовий коефщент (РК), який враховуе не тшьки д1аметр колони, але й висоту !! { щшьшсть (табл. 2).
Колони гриба вирощували за температур 120 С, 200 С та 250 С. При 120 С мщелш гриба не р1с на жодному 1з середовищ. При 250 С показники швидкост лшшного росту гриба як на СА, так { СА 1з вщваром дубово! кори, були стабшьними з початку росту { становили вщповщно 1,1-1,25 мм на добу та 0,9-1,1 мм на добу. Швидюсть лшшного росту мщелш гриба за 200 С зрос-тала поступово вщ 0,5 до 1,15 мм на добу на СА та вщ 0,25 до 0,9 мм на добу на СА з вщваром дубово! кори. У подальшому розвитку добов1 параметри швидкост росту мщелш знижувалися.
Ростовий коефщ1ент за температури 250 С на СА становив 19,8, на СА з вщваром дубово! кори - 18,7, а за 200 С - вщповщно 15,0 та 13,8.
1. Лкова типолопя, еколопя та б1олог1я л1су
103
Оптимальною температурою для розвитку мщелш та ризоморф видь леного штаму опенька е температура 250 С. Варто зазначити, що оптимум росту гриба не завжди зб^аеться з максимальною штенсившстю розкладу де-ревини, яка ще залежить вiд iнтенсивностi видiлення й активност вщповщ-них екзоекзимiв [6].
Вагомим показником для характеристики грибiв е наявшсть фенолок-сидаз, оскшьки iснуе думка [9], що вони у вищих базидюмщетв беруть участь у таких процесах: розкладi деревини i деградацi! лiгнiну, захиснш дп проти радiацi!, мiкробно! ди, детоксикацi! отрут при розкладi деревини, пло-доутвореннi, взаемовiдносинах гриба i рослини-господаря. Дослiдження iз вмiсту фенолоксидаз (лаккази, тирозинази та пероксидази) проводили з вико-ристанням яюсних хiмiчних реакцiй. Результати дослiджень засвiдчили наявшсть вЫх трьох ферментiв у дослщному штамi гриба (табл. 3). За нашими да-ними, видшений штам можна вiднести до 1-о! групи грибiв, в яких яюсш ре-акцi! на ферменти лакказу i тирозиназу позитивнi i протжають швидко [10].
7 8
Встановлення характеру взаемовпливу грибiв проводили iз викорис-танням методу порiвняння росту грибiв у чистих моно- i дуальних культурах за температур 200 С та 250 С. У чашках Петрi (кожний варiант у 3-х повтор-ностях) вирощено моно- та дуальш культури опенька справжнього та плевро-ту черепичастого. 1нокулящя середовища (СА у кожнiй чашщ Петрi) здiйснювали на вiдстанi 4 см одна вщ одно!. Культури вирощували в темнотi. Дiаметри колонш вимiрювали на 2, 4, 5, 6, 7, 8, 11, 12, 13 день. Стушнь анта-гошзму визначали за параметрами iз затримки росту колонiй грибiв i нарос-тання !х одна на одну. Результати дослщження показали залежнiсть взаемовпливу грибiв вiд температури в монокультурах та вщ температури i продук-тiв метаболiзму у дуальних культурах (рис. 1, 2, 6-8). Швидюсть росту плев-роту черепичастого та опенька справжнього була вищою за 250 С у монокуль-турь Максимального розмiру (90 мм у дiаметрi) колонiя плевроту черепичастого за 250 С досягла на 7-ий день росту, у дуальнш культурi - на 11-ий день
104
Лiсiвницькi дослiдження в УкраТш
росту. За 200 С таких po3MipiB колони досягли на 8-ий та 13-й день. Пригш-чення розвитку колонш грибiв у дуальних культурах спостер^алось при наб-лиженнi ix одна до одшё' (на 7-ий день за температури 250 С та 8-ий день за температури 200 С). Повне припинення росту опенька справжнього зафжсо-вано при повному наростанш на нього колони плевроту черепичастого (на 11-ий день при 250 С та 13-ий день при 200 С).
Аналiзуючи розвиток грибiв у дуальних культурах ми встановили, що продукти метаболiзму опенька пригнiчують розвиток плевроту черепичастого, швидюсть росту його при цьому знижуеться порiвняно iз ростом у моно-культурi. Продукти метаболiзму плевроту черепичастого дещо стимулюють рют опенька на початковому етапi, шзшше, при наближеннi колони плевроту черепичастого рют опенька пригшчуеться, i повне припинення розвитку патогена (рис. 8) наступае при суцшьному наростанш колони плевроту (у на-шому випадку на 11-13 день).
Отже, в результат проведених дослiджень:
• одержано чисту культуру прикарпатського штаму опенька справжнього та проведено його вдентифшащю;
• за наявнiстю ферменпв штам е представником першо! групи грибiв, в яких реакцii на ферменти лакказу та тирозиназу позитивт та протшають швидко, а за величиною ростового коефщенту вiн належить до грибiв умовно-видше-но1 третьо! групи;
• за морфологiчними ознаками видшений штам можна вiднести до одте!" iз ш-терстерильних форм, яка е особливо небезпечним патогеном листяних порiд дерев (бук, дуб, граб);
• велику роль у поширент iнфекцii опенька вщграе наявнiсть субстрату у виг-лядi порубкових залишшв, як необхiдно л^щовувати;
• за наявностi порубкових залишшв на дiлянках низького iнфекцiйного фону, до яких, у першу чергу, можна ввднести буковi лiсосiки, дощльно використо-вувати гриб-антагонiст опенька - плеврот черепичастий.
Л1тература
1. Цилюрик А.В., Шевченко С.В. Люова ф^опатолопя: Практикум. - Корсунь-Шевченкiвський: Пол^аф. центр ПП м1ренам, 1999. - 203 с.
2. Соколова Э.С., Семенкова И.Г. Лесная фитопатология: Учебник для вузов. - М.: Лесн. пром-сть, 1981. - 312 с.
3. Manka K. 1961 a. Badania nad laboratoryjna metoda okreslania patogenicznosci szcze-pow opienki miodowej- Armillaria mellea (Vahl.) Quel. Folia Forestalia Pol.Seria A, S. 25.
4. Korhonen K. 1978. Interfertility studies on the Armillariella mellea complex and on He-terobasidion annosum. Mat. Z Konf. IUFRO w Kassel, dotyczacej chorob korzeni drzew iglastych. -S. 259-266.
5. Бадяй С.В. Биологические особенности опенка осеннего [Armillariella mellea (Fr.) Karst.]. Автореф. д-и на соис. уч. степ. канд. биол. наук. - Ленинград, 1972. - 21 с.
6. Pипачек В. Биология дереворазрушающих грибов. - М.: Лесн. пром-сть, 1967. - 274 с.
7. Дудка И. А. Методы экспериментальной микологии. - К.: Наук. думка, 1982. - 549 с.
8. Бухало А.С. Высшие сьедобные базидиомицеты в чистой культуре. - К.: Наук. думка, 1988. - 144 с.
9. Molitoris H.P. Wood degradation phenoloxidases and chemotaxonomy of higher fungi// Mushroom Sci. - 1978. - 10, pt.1. - P. 243-263.
10. Marr C.D. Laccase and tirosinase oxidation of spot-test reagents// Mycotaxon. - 1979/9, № 1. - Р. 244-276. _
1. Лкова типолопя, еколопя та бюлопя лку
105
