CC BY
114Ученые записки Таврического национального университета имени В. И. Вернадского Серия «Филология. Социальные коммуникации». Том 26 (65). № 4, ч. 2. 2013 г. С. 162-168.
УДК 811.161.2:008:82.09
КУЛЬТУРА ХУДОЖНЬОТ МОВИ В ОЦ1НКАХ М. РИЛЬСЬКОГО
Пелипась М. I.
Таврйський нащональний ушверситет iменi В. I. Вернадського, м. &мферополь
В статп висвгглено ставлення М. Рильського до рiзних аспектов культури художньо! мови, до и ститстичних засобiв. Проаналiзовано мiркування видатного вченого про мовну природу поетично! майстерностi, а також простежено критичнi зауваження мовознавця з приводу порушення ститстич-них норм i, як наслiдок, збщнення художньо! палiтри лiтературного твору в доробку ряду укра!нських письменникiв, збщнення арсеналу виражально-зображальних засобгв у мовi публщистики.
Ключовi слова: культура художньо! мови, мовна норма, мiжмовна омонiмiя, засоби поетичного звукопису, наголос, народна мова.
Актуальшсть даного дослщження зумовлена недостатшстю комплексного вивчення науково! д1яльносп М. Рильського щодо культури художньо! мови.
Мета статт - анал1з науково! спадщини М. Рильського та висв1тлення його практичних порад, що мають значення для розв'язання актуальних проблем укра!нсько! мови.
Проблематика дослщження зумовлюе розв'язання низки конкретних завдань: 1) провести дослщження теоретично! 1 практично! д1яльност М. Рильського в галуз1 культури художньо! мови; 2) висв1тлити ставлення М. Рильського до р1зних аспекпв нормативних засад 1 культури художньо! мови, до !! стилютичних засоб1в; 3) про-стежити м1ркування видатного вченого, щодо численних факпв порушення сшва-ками мовних норм, вщстутв вщ оригшального тексту; 4) проанатзувати критичш зауваження мовознавця з приводу вмшня чи, навпаки, невмшня поет1в використо-вувати засоби поетичного звукопису, звукового шструментування мови твору.
Грунтовними е дослщження у цариш культури укра!нсько! мови е пращ Ю. Яновського, П. Панча, О. Гончара, Б. Харчука, Д. Бшоуса та Б. Антоненка-Давидовича, М. Пилинського.
Культура мови - це, як вщомо, «р1вень володшня нормами усно! 1 писемно! л1тературно! мови... а також свщоме, цшеспрямоване, майстерне використання мов-но-виражальних засоб1в залежно вщ мети й обставин спшкування. Наука про культуру мови - окрема галузь мовознавства, яка, використовуючи даш юторп укра!нсько! л1тературно! мови, граматики, лексиколог!!, стилютики, словотвору, виробляе науков1 критерп в ощнщ мовних явищ. Важливими складовими частинами культури мови е ортолопя, лшгвостилютика (функщональна та експресивна оцшка мовних засоб1в). Головне завдання культури мови - виховання навичок лггературного спшкування, засвоення й стабшьне використання лггературних норм у слововжитку, граматичному оформленш мови, у вимов1 та наголошуванш, не-прийняття спотворено! мови або суржику» [4, с. 285].
Глибоке знання як укра!нсько!, так { низки шших мов, об1знашсть з досягненнями мовознавства, несхитна переконашсть у безмежних можливостях рщно! мови й усвщомлення власно! причетносп до розвитку нацюнально! культури
- ось т фактори, яю штовхали М. Рильського до активно! роботи на нивi мовно! культури, до боротьби за и чистоту i правильнiсть: «Рильського по праву вважаемо теоретиком i практиком нацiонально-мовного виховання i мовно! культури» [3, с. 3]. У статп «Про мову» вiн вщзначав: «Нам, робiтникам пера, вручено коштовний скарб, неоцiненний алмаз: народне слово. Маемо обов'язок - доглядати його, сте-регти його, шлiфувати його, щоб дедалi бiльше граней у ньому переливалось i виб-лискувало, вiдбиваючи все незрiвнянне багатство наших дшв» [11, т. 16, с. 347]. Проте значення мови та !! культури полягае не тшьки у створеннi художнiх творiв, а й у шднесенш науки, виробництва, освiти, культури всього народу. «Мова, - писав М. Рильський, - могутне знаряддя i для сшлкування людини з людиною, i для науково! та публщистично! думки, i для ораторського мистецтва, i для поетично! творчостi, i для дшового листування, i для дипломатичних переговорiв i т. iн. Не тшьки поет, проза!к, драматург, але й фiзик чи математик доконче повинш мати до сво!х послуг багатий, гнучкий, точний i виразний мовний аппарат» [11, т. 16, с. 466].
Яскравим прикладом любовi поета до рщно! мови й турботу за не! е i його по-етичне звернення до читачiв у вiршi «Мова» iз закликом берегти, плекати мову, за-хищати !! вiд рiзних негативних впливiв:
Як парость виноградног лози,
Плекайте мову. Пильно й ненастанно
Пол1ть бур 'ян. Чистша в1д сльози
Вона хай буде. В1рно 7 слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч / живе свогм живим життям [11, т. 4, с. 142].
М. Рильський з неослабною увагою стежив за дотриманням норм укра!нсько! мови i критикував вщступи вщ них як у загальнонародному розмовному мовленш, так i в мовi художньо! лiтератури на вшх рiвнях мовно! структури.
Сам блискучий стилют, М. Рильський лишив нам сво! мiркування про культуру художньо! мови та мовну природу поетично! майстерносп, а також критичш заува-ження з приводу порушення стилiстичних норм i, як наслщок, збiднення художньо! палiтри лiтературного твору в доробку ряду укра!нських пое^в та проза!кiв, збщ-нення арсеналу виражально-зображальних засобiв у мовi публщистики. Письмен-ник, постiйно стежачи за мовою художньо! лiтератури i газетно-журнально! продук-цi!, раз у раз з пркотою вiдзначав: «...коли вже зайшло про лiтературу i пресу, то не можна тут обштись без пркого зiтхання. Прочитавши кшька номерiв першо!-лiпшо! нашо! газети, доконче зустршеш не тiльки усталенi вже, узвичаеш, на жаль, а проте помилков^ чужi характеровi укра!нсько! мови звороти, вживання ^в у невластивому значенш тощо, а й пересвщчишся - i це ще прше лихо - в бiдностi лексичного запасу, в жахливш убогостi синтаксичних конструкцш, властивих де-яким (не вшм, звичайно) нашим журналiстам. Та й у художнш лiтературi не все га-разд. Менi, наприклад, завдае болю уперте вживання декотрими нашими проза!ками дiеслова „нервувати" (що вiдповiдае росiйському „нервировать") у значенш „нерву-ватися" (росiйське „нервничать")» [11, т. 16, с. 467-468]. Ставлення письменника до мови художньо! лтератури та до лтературно! мови в цшому з однаковою увагою як до змюту, так i до мовного оформлення твору передае щею, висловлену ранiше
163
О. О. Потебнею: «В оргашзованому суспшьсга з серйозним ставленням до л1тера-тури складаеться { по вщношенню до писемно! мови громадська совють, почуття корист1, м1ри { краси, яю однаково зв'язують письменника 1 читача. Думка повинна розвиватися, отже, 1 мова повинна рости, але непом1тно, як трава росте. Все, що зу-пиняе увагу на самому слов!, будь-яка не тшьки неясшсть, але помина незвичай-шсть його вщволшае увагу вщ змюту. Лише прозорють мови дае змюту можливють д1яти легко, сильно, художньо» [10, с. 172].
Як людина, що одержала р1зносторонне виховання, закоханий в укра!нську на-родну шсню, знавець { тонкий цшитель оперного мистецтва, М. Рильський не м1г стояти осторонь численних, на жаль, фактов порушення стваками мовних норм, вщстутв вщ оригшального тексту { просто неуважносп, а то й неповаги до текстово! основи музичного твору. Вш був змушений констатувати: «Неповага 1 не-увага до словесного тексту - поширене у нас, а проте неприпущенне явище. Саме щею неповагою 1 неувагою можна пояснити слабеньку дикщю багатьох наших сшваюв-солют1в, ансамбл1в { хор1в. Саме через цю неповагу { неувагу дехто з наших укра!нських оперних сшваюв так немилосердно перекручуе тексти, що виходить мова 1 не укра!нська, 1 не росшська. Вщзначу тут, до реч1, явище, яке вс1м чомусь видаеться нормальним: жоднш опернш дирекци не спало б на думку приймати на роботу сшвака, музикально неграмотного, але мовна неграмотшсть, незнання т1е! мови, якою сшваемо, - будь-ласка! Скшьки завгодно!» [11, т. 15, с. 366].
Письменника обурювали випадки невмотивованих вщстутв вщ тексту при виконанш авторських { народних тсень. Так, у вщомш тст на слова М. Старицького з першим рядком «Н1ч яка, Господи, мюячна, зоряна...» «сшваки наш1, побоюючись „релтйного" звернення „Господи", вол1ють замшяти його на „зоряна". Хай { так, - хоч релшйносп в цьому зверненш стшьки ж, як { в щоденно-му нашому „спасибо („спаси Бог"). Але як же вони, музикальш люди, не пом1чають, що, заганяючи слово „зоряна" в середину рядка, а в кшщ його ставлячи „ясная", вони вбивають таку виразну риму: „зоряна - зморена"?» [11, т. 18, с. 611]. «Др1бниця, кажете? - продовжуе письменник. - Меш - людиш, що любить строгу в1ршовану форму, - це не здаеться др1бницею. № один оперний диригент не дозволить сшваков1 довшьно переставляти ноти в музичнш фраз1, та й сам ствак соб1 цього не дозволить. А слова - можна?» [11, т. 18, с. 611-612]. Так само письменник оцшюе факт замши багатьма виконавцями у вщомш народнш шсш «Взяв би я бандуру...» сл1в «Через ту д1вчину / Бандуристом став» на «Через ту бандуру...»: «Ншомуй на думку не спаде, що вш сшвае шсештницю! Як можна стати бандуристом „через бандуру", скрипалем „через скрипку", письменником „через перо"!» [11, т. 18, с. 612].
Чимало недоречностей доводилося спостер1гати письменников1 в штерпретащях стваками перекладних оперних л1брето: це випадки суб'ективно-невмотивованого втручання виконавщв у мовну основу музичних твор1в, причому сшваки нерщко вщштовхувалися не вщ т1е! мови, якою мав виконуватися тв1р, тоб-то укра!нсько!, а вщ шшо! мови - росшсько!, яка була мовою повсякденного спшкування артистов { яку вони на!вно сприймали навтоь як оригшальну мову л1брето. М. Рильський зауважуе з цього приводу: «...Я вже не кажу про те, чого
164
можна наслухатись у наших оперних театрах, зошбна в перекладних операх. Дивна рiч! Тут уже кожен артист раптом починае вщчувати себе знавцем мови, редагувати словесний текст, як тшьки йому подобаеться, спираючись при цьому на найрiзноманiтнiшi аргументи: „Я такого слова не знаю", „це негарно звучить", „це звучить грубо", „це звучить непристойно" i т. ш. До речi - на „непристойне зву-чання" мають нашi дiячi оперового мистецтва якийсь особливо загострений слух, те, що французи називають „^ргйшаИоигпё" - погано скерований розум. Одна ствачка заявила колись менi, що не можна ствати слова „помiч" (у розумiннi „допомога"), бо воно нагадуе !й чоловiчi пiдтяжки - „помочи"...» [11, т. 18, с. 613].
У цьому зв'язку вш привертае також увагу до можливост й небезпеки мiжмовно! омонiмi! в розумшш тих чи iнших отав твору [див., наприклад, словник мiжмовно! укра!нсько-росiйсько! омонiмi!: 5], до явища «фальшивих друзiв» пере-кладача [12, с. 755]. «У давнш укра!нськш пiснi спiваеться:
Максим козак Залiзняк, Максим з Запорожжя, Як ви!хав на Укра!ну, Як повная р о ж а...
Р о ж а по-укра!нськи - назва кв^ки (рос. м а л ь в а чи - в захщних говорах Укра!ни - рос. р о з а, загальноукра!нське т р о я н д а). Що ж вийшло б, коли б ми це зрозумши з позицш росшсько! мови: „полная рожа" у народного ватажка!» [11, т. 18, с. 613], пор. також поданий вище випадок з асощюванням укр. помгч i рос. помочи «тдтяжки».
Аналiзуючи мову укра!нсько! поезп, М. Рильський звертав особливу увагу на вмшня чи, навпаки, невмшня поетiв використовувати засоби поетичного звукопису, звукового шструментування мови твору. Вш, зокрема, зауважував: «Я читаю багато перекладiв, багато оригiнальних творiв, вiршiв по-укра!нськи, i бачу, як шчого не варт непоганому поету чотири приголосних поставити вряд, так що цього вголос читати не можна, лише можна прочитати про себе. I таких випадюв багато» [11, т. 13, с. 346]. Рецензуючи одну кандидатську дисертащю, поет, до реч^ вщзначив факт неправильного розумшня дисертантом термшв «звукова iнструментовка» i «звуко-пис» [11, т. 16, с. 413].
З особливою увагою ставився М. Рильський до мовно-художшх особливостей творчосп молодих укра!нських пое^в, вiдгукуючись на появу нових поетичних збiрок, появу нових iмен в укра!нськш лiтературi (це, зокрема, статп «Щасливо! дороги» [11, т. 13, с. 268-279], «Батьки i дгги» [11, т. 18, с. 556-564], «Молодi голоси» [11, т. 13, с. 189-193]). Так, у статп «Молодi голоси» дослiдник вщзначае: «Поетич-ний вiршований роздiл книжки в цшому радуе. Тим прикрше бачити у молодих авторiв техшчш недогляди й помилки, на яю, думаю, повинен був звернути увагу редактор. Це стосуеться, по-перше, наголошв. У явному розбрат з нормативами укра!нсько! лiтературно! мови перебувають, примiром, такi наголоси, як "три сёстри" (Л. Забашта); ми говоримо вс сестри, але дв/, три, чотири - сестри. ...О^чаються iнколи й фонетичш недоладностi: "складае в судно строгих секцш сталь" (Л. Забашта), -така алтеращя на „с" навряд чи закономiрна тут художньо. "З значком гвардiйським на грудi" (Л. Кочугур) - тяжко читати. "Широким шляхом
165
йшов 1ван (П. Шабатин) - навряд чи можливо й вимовити. Бувають часом i огрiхи образного та мовного порядку. Наприклад, у М. Гiрника читаемо: "Хлопець на диво! - чудового складу". Не думаю, - продовжуе далi сво! зауваження вчений, -щоб слово „склад" було тут на своему мющ» [11, т. 13, с. 191-192]. Випадки невправносп у звуковому iнструментуваннi текстiв та акцентуацшних вiдхилень учений вiдзначае i в шшш статтi: «Не тшать мене й окремi наголоси, хоч деяю з них i прищепились у нашiй мовi: „завждй", „друга", „к4жу", „отам4н", „Полтавщйна". Нормальною украшською мовою „Полт4вщина". Ще бiльше смутять мене тяжю збiги приголосних, що трапляються, на жаль, у багатьох товаришiв: „шляхом йти", „як любила, так й тепер кохаю"; „з кожним вдаром", „травень йде", „радють й горе"» [11, т. 13, 276]. У статп «Батьки i дгги» М. Рильський, аналiзуючи першi збiрки тепер уже вiдомих украшських поетiв М. Вiнграновського, I. Драча, В. Коротича, констатуе в 1хшх творах i факти мовно-стилiстичних огрiхiв (наприклад: «Не курличуть чорногузи, любий Миколо, вони тiльки клацають дзьобами. Курли-чуть iншi птахи, що школи не гнiздяться на хатах, - журавль..» [11, т. 18, с. 563]), а також формальних «викруташв», нечггкост вираження за допомогою мовних засобiв iдеï твору.
Пильно стежив письменник-мовознавець i за творчютю молодих украïнських прозаïкiв. Так, говорячи про позитивш моменти утворах однiеï збiрки оповiдань, поет все ж зауважуе: «Тим прикрiше бачити у них окремi мовнi огрiхи. Наприклад, I. Колюник у хорошому оповщанш "Свято в горах" пише: „...мiсцевi чорбаджi (багатiï) замордували в турецькш затворницi господаря цього дому лише за те, що той волав жити на полониш". Можливо, правда, - говорить М. Рильський, - що тут друкарська помилка: "волав" замють "волiв". У С. Вишняка надибуемо таку нарочи-ту "красивють": "квiтнуть ïï чарiвнi надiï". В. Луценко в непоганому оповщанш "Його помилка" сам припускаеться мовно1' помилки: "...з оцим негром доводилось мати на вiйнi загальнi стосунки"» [11, т. 13, с.193].
Такi та багато шших зауважень, побажань, рекомендацш знаходимо ми у зверненнях ученого до читачiв, фiлологiв, викладачiв шкш. М. Рильський постiйно наголошував, що мова - це щось набагато бшьше за механiчний зв'язок мiж людьми, це не просто зашб спiлкування, це - вщбиток свiдомостi людини, прояв цiеï св> домостi. I справдi, з того, як говорить людина, можна уявити ïï загальний розвиток, осв^у, культурний рiвень. Що культуршшою е людина, то розвинешшою е ïï мова, багатшою на лексичний запас, барвистшою уживанням прислiв'ïв, приказок, розма-тшою епiтетами, метафорами, порiвняннями. Мабуть, не бувае людей, яю вщзна-чалися б високим iнтелектом i водночас прим^ивною мовою, але е люди, на думку вченого, яю говорять гарною барвистою мовою, а пишуть сухо, безбарвно [11, т. 13, с. 243]. Боротьба за чистоту мови i високу мовну культуру е запорукою людсь^' культури. Дбати про очищення мови вщ усього зайвого, про шднесення ïï на висо-кий культурний рiвень - це обов'язок не тшьки вчених-мовознавщв, письменниюв, журналю^в, дикторiв, працiвникiв редакцш i видавництв, викладачiв рiдноï мови. Це обов'язок кожноï грамотноï людини [11, т. 16, с. 466]. Щцтвердження цiеï думки про величезну роль дикторiв, викладачiв, письменникiв у боротьбi за пiднесення
166
мови на найвищi щаблi слугування народу знаходимо ми i у письменника, мовознавця Бориса Антоненка-Давидовича [1, с. 9].
Найважлившим джерелом розвитку лексики лтоературно1 мови поет вважав вивчення народно! мови: «Ми повинш дбати про збагачення нашо! лексики, i не лише заглядаючи в словники, а прислухаючись до народу. Я певний, що кожний письменник, якби вiн записував не тшьки факти з життя, про яю пише потiм у тво-рах, а вивчав мову народу, то це була б i йому користь, i нам, що читають щ твори» [11, т. 16, с. 325]. М. Рильський радить молодим поетам i проза!кам звертатися до мови, ïï вивчення: «Нема чого й казати, що знання мови, багатство ïï - це найголовшше знаряддя письменника» [11, т. 13, с. 243]. В шшому своему вистуш вш знову зауважуе: «Я хочу сказати, мiж шшим, i про знання мови. Я не кажу про те, що взагалi корисно для початювця-поета вивчити якусь шоземну мову i практи-кувати, скаж1мо, в техшщ вiрша, а технiка - велика справа; перекладаючи з ujeï мови, це поширюе й образи» [11, т. 13, с. 231]. Вчений часто ставив за приклад для шших творчють i мовний шдхщ П. Тичини. Цей поет, у розумшш М. Рильського, «не дае себе закувати шяким приписам i канонам» [11, т. 13, с. 217]. Водночас вш досить умшо орудуе словом, не залишаючи шякого натяку на недоцшьнють вживання останнього.
Звертаючись до критиюв, поет говорить про надмiрну ix прискiпливiсть, коли вони «стають в позу ревнителiв чистоти мови, плутаючи чистоту з бiднiстю i соль даризуючись iз деякими лiтературними редакторами, яю керуються в своïй практи-чнiй роботi списками „дозволених" i „заборонених" слiв, причiсуючи живу лтоера-турну мову пiд гребiнець трафарету» [11, т. 13, с. 270]. «Говорячи про мову того чи шшого твору, - пише вш, - toï чи iншоï книжки, нашi критики часто обмежуються такими невиразними загальниками, як „добра" мова, "чиста" мова, а як зазначають недолши в мов^ то частенько обмежуються виписуванням окремих ^в i зворо^в, супроводжуючи ïx ущипливими й загадковими знаками питання та оклику» [11, т. 13, с. 270].
Висновки. М. Рильський постшно тдкреслював значення культури украшсько].' мови як для збереження та шлiфування краси i самобутносп самоï мови, так i для розвитку культурно-освггнього рiвня мовцiв. Вiн привертав увагу до ролi xудожньоï лiтератури, театру, засобiв масовоï iнформацiï, школи у вихованш в людей навичок культури мовлення.
Список л^ератури
1. Антоненко-Давидович Б. Д. Як ми говоримо / Б. Д. Антонечко-Давидович. - К. : Либ1дь,1991. -256 с.
2. Бшодщ I. К. Поетична мова Максима Рильського : [монографш] / I. К. Бшодвд . - К. : Наук. думка, 1965. - 175 с.
3. «Великий гранослов свого народу...» (До 95-р1ччя з дня народження М. Т. Рильського ) // Мо-вознавство. - № 3. - 1990. - С. 3-11 .
4. Ермоленко С. Я. Культура мови // Украшська мова : Енциклопедш / С. Я. Ермоленко. - К. : Украшська енциклопед1я 1меш М. П. Бажана, 2004. - С. 285-286.
5. Кочерган М. П. Словник росшсько-украшських м1жмовних омошмгв / М. П. Кочерган. - К. : Академш, 1997. - 400 с.
6. Масенко Л. Мова i суспшьство : Постколошальний вим1р : [монографiя] / Л. Масенко. - К. : Ви-давничий д1м «КМ Академiя» , 2004. - 164 с.
167
7. Мовознавство на Украш за п'ятдесят роюв. - К. : Наук. думка , 1967. - 456 с.
8. Шмчук В. Проблеми украшського правопису ХХ - початку ХХ1 ст. ст. : [монографiя] / В. Шмчук. - К., 2002. - 116 с.
9. Опенко I. (Митрополит 1ларюн). 1сторш украшсько! лггературно! мови : [монографш] / I. Опенко. - К. : Либвдь, 1995. - 296 с.
10. Потебня О. Естетика i поетика слова / О. Потебня. - К. : Мистецтво, 1985. - 304 с.
11. Рильський М. Зiбрання творгв у двадцяти томах / М. Рильський. - К. : Наук. думка, 1983-1990.
12. Трофимович К. К. «Фальшивi друзЬ> перекладача // Украшська мова : Енциклопедш / К. К. Трофимович. - К. : Украшська енциклопедш iменi М. П. Бажана, 2004. - С. 755.
Пелипась Н. И. Культура художественного языка в оценках М. Рыльского / Н. И. Пелипась // Ученые записки Таврического национального университета имени В. I. Вернадського. Серия «Филология. Социальные коммуникации». - 2013. - Т. 26 (65), № 4, ч. 2. - С. 162-168.
В статье отражено отношение М. Рыльского к разным аспектам культуры художественного языка, к его стилистическим особенностям. Проанализированы размышления выдающегося учёного о языковой природе поэтического мастерства, а также прокомментированы критические замечания языковеда по поводу нарушения стилистических норм и, как следствие, обеднение художественной палитры литературного произведения в творческом наследии ряда украинских писателей, оскудение арсенала выразительно-изобразительных средств в языке публицистики.
Ключевые слова: культура художественного языка, языковая норма, межязыковая омонимия, средства поэтической звукописи, ударение, народный язык.
Pelypas' M. I. The culture of the language in M. Rul'sky assessments / M. I. Pelypas' // Scientific Notes of Taurida V. I. Vernadsky National University. - Series: Philology. Social communications. - 2013. -Vol. 26 (65), No 4, part 2. - P. 162-168.
Profound knowledge of both Ukrainian and other languages with achievements in linguistics, strong conviction in wide opportunities of the native language and the understanding of personal contributions to national culture development are the factors which encouraged M. Rul'sky to work hard at language culture, as well as its accuracy.
This article «The culture of the language in M. Rul'sky assessments» made an attempt to analyze scientific works of the scholar in different aspects of the language culture, the nature of poetic skills as well as its stylistic means. This outstanding stylist himself left us his thoughts and critics about stylistic norms infringements and as a result the impoverishment of artistic palette of a literary work of some Ukrainian poets and prose writers, also the impoverishment of expressive means in the language of publicism.
The research of the scholar's thoughts as a person who was given a broad education, being in love with Ukrainian song, an expert in musical comedy art is done. Numerous infringements of language norms, deviations in original text and simply lack of attention as well as disrespect to textual basis of the musical work are carried out.
The critical remarks on poets' skills or lack of them in using poetic means of poetic sound description, the sound instruments of the text language are considered.
Key words: The culture of the language, language norm, interlingual homonymy, means of poetic sound description, stress, folk language.
Поступила в редакцию 22.11.2013 г.
168
