CC BY
32Учет записки Тавршсъкого нацюнального ymeepcumemy iмет В. I. Вернадського.
Сергя: Фшологгя. Сощальт комунтаци. - 2014. - Т. 27(66), № 4. - С. 21-30.
УДК 811.161.2:82.09
ХАРАКТЕРИСТИКА МОВНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ТВОРЧОСТ1 КОБЗАРЯ У РОЗДУМАХ МАКСИМА РИЛЬСЬКОГО
Пелипась М. I.
Таершський нащональний ymeepcumem шеш В. I. Вернадського, Омферополь
E-mail: p_shkola@mail.ru
У стати розглянуто погляди Максима Рильського на особливосп мови i стилю Тараса Шевченка. Проанатзовано лиркування видатного вченого щодо значения творчосп Т. Шевченка в оновленш та збагаченш виражально-зображальних можливостей украшсько! лиературно! мови, а також простежено характеристику М. Рильським неперевершено! поетично! майстерносп Кобзаря у використанш засоб1в звукопису, трошв i фггур, р1зних лексико-стшистичних po3pHfliB, у побудов1 синтаксичних конструкцш, в особливостях в1ршування i т. ш.
KiuoHoei слова: майстер слова, народний поет, творча шдивщуальшсть, старослов'яшзми, церковнослов'яшзми, мовностил1стичний анал1з, шдив1дуальшсть стилю, пересшви, л1тературна двомовшсть.
Актуальн1сть даного дослщження зумовлена недостатшстю комплексного вивчення науково! д1яльност1 М. Рильського щодо мовних особливостей творчосп Т. Шевченка. Мета статп - анал1з науково! спадщини М. Рильського та висв1тлення його практичних порад. Об'ектом дослщження е л1нгв1стична, публ1цистична спадщина М. Рильського. Предметом дослщження е виявлення та оцшка на ochobI вивчення праць, окремих висловлювань М. Рильського щодо значения творчосп Т. Шевченка в оновленш та збагаченш виражально-зображальних можливостей украшсько! л1тературно! мови.
М. Рильський вщ водив надзвичайно велике значения використанню виражально-зображальних можливостей слова в л1тературно-художнш творчосп i мовнш майстерност1 иисьменника. BiH писав, зокрема: „Навряд чи хто буде заперечувати, що слово, мова - основний буд1вельний матер1ал i головна зброя письменника" - i одночасно зауважував з жалем: „Проте власне на мовну сторону творчост1 великих прозашв, драматург! в. поет1в св1ту багато критиков i л1тературознавц1в у минулому та чимало й наших сучасниюв не звертали i не звертають Tie! найпильшшо! уваги, яко! вона заслуговуе" [9, т. 16, с. 480]. BiH так схарактеризував роль ново! на той час галуз1 фшолопчно! науки - лшгвостшпстики: „Вчен1, яю працюють у ui й галузк стоять шби на меж1 м1ж л1нгв1стикою у вужчому значенш слова i л1тературознавством у загальноприйнятому розумшш. Сво!ми студ1ями над лексикою, синтаксисом, фразеолопею та ¡ншими елементами мови того чи шшого письменника, того чи шшого л1тературного прямування вони не тшьки збагачують мовознавство, а й поглиблюють аналгз творчост1 письмснникчв. наочно показуючи, як слово творця слугуе його mhc.ii. як виявляе воно його ¡дсйно-естетичш концепщ!, яку роль eijirpae ¡ндив1дуальна мова письменника в розвитку загальнол1тературно! мови i т. ¿н." [9, т. 16, с. 480; див. також: 9, т. 16, с. 415].
Основне мюце в цш частиш мовознавчо! спадщини М. Рильського поадають \пркування (окрем! зауваження, полем1чш нотатки, повшпп характеристики й нав1ть цш мовш портрети) про творчють Тараса Шевченка.
Характеризуючи Т. Шевченка як „нашого найбшыпого художника слова" [9, т. 12, с. 293], „майстра слова, який мало р1вних соб1 мае в свтэвш лиератур!" [3 мовознавчо!..., с. 87] 1 приеднуючись до вже загальноприйнято! його характеристики як основоположника ново1 украшсько! л1тературно! мови [див., наприклад: 9, т. 16, с. 481, 452], М. Рильський ¡стотно поглиблюе наше розумшня мюця гешального Кобзаря в ¡сторп украшсько! л1тературно! мови. Його м1ркування з комплексу проблем „Шевченко 1 украшська мова" висловлеш в серп статей про Кобзаря: „Тарас Шевченко" (1939-1955 рр.), „Поетика Шевченка" (1953 р.), „Балада Шевченка „У т1е! Катерини" (1958 р.), „Народ I народний поет" (1963 р.), „Шевченкове нове слово" (1964 р.), „Патрютична поема" (1964 р.) та ш., у грунтовних статтях-реценз1ях на монографда I. К. Бшодща „Т. Г. Шевченко в юторн укра!нсько! л1тературно! мови" (1964 р.) та шдручник П. П. Плюща „Нариси з юторн украшсько! л1тературно! мови" (1959 р.), у вщгуку про кандидатську дисертащю А. Г. Деркача „Старослов'яшзми в \iOBi Т. Г. Шевченка" (1954 р.) та ш.
Так, неодноразово звертаючись до вже узвичаеного трактування Т. Шевченка як народного поета, М. Рильський завжди наголошував на тому, що самого тшьки цього розумшня явно недостатньо, мало для повноти усвщомлення постай 1 велич1 Кобзаря: „Ми часто цитуемо слова Добролюбова: „Вш - поет цшком народний, такий, якого ми не можемо вказати у себе. Навпъ Кольцов не йде з ним в пор1вняння, тому що складом сво!х думок 1 нав1ть сво!ми прагненнями ¡нод1 в1ддаляеться в1д народу. У Шевченка, навпаки, все коло його дум 1 сшвчутпв перебувае в цшковитш в1дпов1дност1 ¡з змютом 1 ладом народного життя. Вш вийшов з народу, жив з народом, 1 не тшьки думкою, а й обставинами життя був з ним мщно 1 кровно зв'язаний". Щ слова справедлив! в тому розумшш, що Шевченко жив народними над1ями ! прагненням, що як поет вш вирю на грунт! народно! творчостк що весь круг його духовних !нтерес!в перейнятий був любов'ю до народу, в1рою в народ, жадобою вол1 й щастя народу. Але, говорячи про поезда Шевченка, треба раз у раз пам'ятати про його могутню творчу ¡ндив1дуальн1 с т ь. Його шяк не можна ! не треба уявляти тшьки навченим письмснносп продовжувачем без1менних творщв народних шсень та дум з !х усталеною ! шби закам'яшлою, хоч прекрасною, як мармур, художньою традищею..." [9, т. 12, с. 287]. В шшш сво!й пращ М. Рильський знову повертаеться до цього питания: „Цшком справедливо вважаючи, що нерозривний зв'язок з народною творчютю, з народними прагненнями ! народним св!тоглядом становить одну з найхарактершших рис Шевченка, посилаючись при цьому на вщоме висловлювання Добролюбова (а в шших мюцях ! на Чернишевського та Герцена), I. К. Бшодщ ... наводить ! не менш в1до\п слова Горького про те, що Шевченко „перший ! во!стину народний поет, який не спотворював суб'ективними до\пшками народних дум ! почутпв". Я свого часу дозволив соб1 зауважити, що це твердження великого письменника вимагае деяких застережень: ще Франко звернув увагу на яскраву суб'ектившсть ряду Шевченкових твор1в, зокрема його л1рики. Та й не може бути великого творця без
свого особистого, ¡ндив1 дуального. суб'ективного бачення свиу!" [9, т. 16, с. 481-482].
Характеризуючи зв'язок творчосп Кобзаря з фольклором, дослщник зауважуе: "1нод1 складав вш теш щлковито, од слова до слова, в народнш \iaHcpi („Утоптала стежечку..."). Але найчастше Шевченко застосовуе в свош творчосп окрем1 елементн народно! поезн, з яко! вш оргашчно внр!с, мова яко! була його мовою. ГПдсгпвачсм народно! поезн, тнм паче стнл!затором та ¡м1татором Шевченко школи не був... Не мш бути" [9, т. 12, с. 34].
У великш стагп „Тарас Шевченко", над якою М. Рильський працював багато рога в ! яка охоплюе р1зш сторони поетично! творчост! Кобзаря, письменник штерпретуе поставлену проблему таким чином: „Великий поет - поет народний. Це зовам не р!внозначне тому, що звали колись „простонародшстю" ! що пов'язували з доконечним пересшвуванням фольклорних мотив1в, з обмежуванням себе тшьки вузьким колом нацюнальних фарб ! тошв, мюцевих пейзаж!в, застиглих характер1в. Разом з тим, звичайно, поез1я, що не виростае з нацюнального грунту, не в!дбивае кращих рис народу, з якого вийшов поет, завжди - пустоцв!т", а продовжуе !! трактування ршучим запереченням гешя поета як „самородка з народу": „Багато було рпнобою. помилок, а школи й шсештниць ! в естетичних ощнках Шевченково! спадщини. Довгий час навпъ деяю осв1чсш ! тонга читач1, визнаючи гешальшсть Шевченка, ладш були дивитись на нього як на самоука, дилетанта, що незграбно й невмшо волод1в пером. Легенда про техшчну слабюсть в1рш1в Шевченка т1льки недавно остаточно розв1яна. Довго ¡с ну вал а й гадка про виключну „простонародн!сть" (шд якою мислились примппвшсть ! вузький стнографпм) автора „Неоф!т!в", „Мар!!", дивовижно! л1рики пер1оду заслання ! повернення. Недалекосягл! й малооб1знан1 люди твердили про „невисоку культуру" поета, про незначшсть, вузьклсть його ф1лософського кругозору"; „Щодо визначення в!ршувально! техшки Тараса Григоровича як „слабко!", то пояснюеться воно або зловмисшстю його автор!в, або обмеженим !х смаком, що був вихований на певних канонах ! дал1 цих каношв не йшов. Можна слили во стверджувати, що силою думки ! силою !! висловлення Шевченко сто!ть поряд з такими поетами, як Пушкш, Лермонтов, Некрасов, Гете, Байрон, Гюго, Гейне, Мщкевич, Руставслк Берне, Петеф1, - в ряду св!тових поепв" [9, т. 12, с. 20-23].
Загалом погоджуючись з поширеним у радянський час пор1внянням значения Шевченка в ¡сторп украшсько! л1тературно! мови й культури в цшому и значениям Пушкина в ¡сторп росшсько! л1тературно! мови та росшсько! культури (пор., наприклад, „Розум1еться, т1льки Шевченко тдн1с украшську л1тературну мову на таю висоти, з яких можна було ширяти поруч з Пушкшим [9, т. 16, с. 215]), академ1к все ж визнае за потр1бне пщкреслити, що „хоч роль Шевченка в становленш сучасно! укра!нсько! л1тературно! мови цшком под1бна до тако! ж рол1 Пушклна в становленн! мови росшсько!. у Пушкша був набагато краще шдготовлений попередниками грунт, шж у Шевченка" [9, т. 16, с. 452], ¡. отже, заслуги Т. Шевченка у в!тчизняшй культур! слщ оц1нювати вище пор!вняно ¡з заслугами О. Пушкша в культур! росшського народу. У стата „Шевченкове нове слово" академпч констатуе: „Шевченко прише в укра!нську л1тературу нове
слово. Мало про кого ¡з св1тових титашв можна сказати це з такою ршучютю, з такою впевненютю, з такою повнотою. Перший великий Шевчешав тв1р -„Гайдамаки" - не мае р1вноцшних попередниюв. I то не тшьки в наций л1тератур1. Я аж шяк не хочу запевняти, шби Шевченкова творчють виникла без усякого зв'язку з попередньою л1тературою 1 з суадськими л1тературами, виросла на голому мющ. Так не бувае, не може бути. Були перед Шевченком 1 Сковорода, 1 Котляревський, 1 Квт<а-Основ яненко, 1 Гулак-Артемовський, 1 Боровиковський, була, нарешп, й при Шевченков1 могутня народна творчють. ... Але ... досить пор1вняти поему Северина Гощинського „Кашвський замок" з „Гайдамаками" (а щ твори сгпвставляли напп юторики л1тератури не раз), щоб побачити, що „Гайдамаки" -якюно нове 1 ш на що доти не схоже явище. № в творчост1 згаданих вище украшських письменншав, ш де1нде в яклй-будь л1тератур1 не можна знайти близько! паралел1 до того своерщного, единого 1 неповторного, що становить суть 1 особливють поеми „Гайдамаки". Справа не тшьки в тому, що Шевченко уже з перших крою в свое! д1яльност1 шднявся на ¿дейш височини, яю неприступш були н1 творцев1 „Ене1ди" та „Наталки Полтавки", ш авторов! ..Марусл . н1 тим паче меншим попередникам Шевченка" [9, т. 12, с. 456-457]. В шшш пращ дослщник вщзначае: „Н1 Гребшщ, н1 Гулаков1, ш Боровиковському не шд силу був той подвиг, який довершив Шевченко, помахом свого гешя пщн1сши укра!нську мову на р1вень найкультуршших 1 найрозвинешших мов свпу..." [9, т. 16, с. 340].
М. Рильський подае як одну з великих заслуг Т. Шевченка те, що завдяки його творчост1 остаточно не перервався зв'язок \пж старою книжною 1 новою украшською л1тературною мовою. Письменник схвально ощнюе в цьому план1 висновки I. К. Бшодща в монографп „Т. Г. Шевченко в ¡сторй' укра!нсько1 л1тературно! мови": „Нав1вши ряд зютавлень старокнижно! укра!нсько! мови, точшше - мови л1тописця Величка з деякими \псцями ¡з „Кобзаря", досл1дник переконано ! переконливо заявляе: „Нам здаеться, що до цього треба шдшти ¡сторично ! визнати за Шевченком велику заслугу приеднання життездатних елемент1в старокнижно! укра!нсько! л1тературно! мови - до ново! 1 введения !х до ново! л1тературно! мови як важливого складового компонента" [9, т. 16, с. 482]. I, як продовження цього, М. Рильський також схвально ощнюе широке використання старосло в я ним \ в у поетичн1й творчост! Т. Шевченка, особливо в останшй и пер1од. Так, у сво!х зауваженнях до дисертацн А. Г. Деркача .. С тар о с л о вя н ¡з м и в \iOBi Т. Г. Шевченка" в1н заперечуе твердження дисертанта, що Шевченко був проти „надуживання тих ел ¡в. яю в1джили св1й в1к, зникають". „По-перше, - говорить учений, - це трохи суперечить в1ршй тез1 про широке використання у Шевченка старословя1-пз\пв. церковних ел ¡в [ вислов1в. По-друге, ¡з сказаного можна зробити висновок, що шби Шевченко десь прямо висловлювався проти надуживання 1 т. д." [9, т. 16, с. 418]. Пор. аналопчну оцшку цього аспекту мовно! творчост! Т. Шевченка в енциклопедн „Укра!нська мова": „Особливу роль у становленн! ново! украшсько! л1тературно! мови в1д1грала творчють Т. Шевченка, який розширив и стильов1 межл. оргашчно поеднавши елементи народнорозмовно! мови з мовно-стильовими засобами украшського фольклору й книжно-церковное лов'янськими лексичними елементами урочистого високого стилю, пов'язаними з б1блшною
тематикою" [7, с. 414]; про под1бну ж оцшку використання Т. Шевченком цс р ко в нос ло вя н ¡з м \ в див. також 1 в одному з останшх шдручниюв з ¡сторп украшсько! л1тературно! мови для ушверситепв [10, с. 195-198]. Вт1м, явище досить широкого використання в Т. Шевченка (як, до речи ! в П. Кулша) церковнослов'ян!зм!в по-р!зному оцшювалося й продовжуе ощнюватися серед украшських мовознавщв ! письмснниклв [див., наприклад, огляд: 11, ч. I, с. 59]. Пор. засудження цього факту, наприклад, Б. Гршчснком (у листуванш з Т. 3!ньк!вським): „Тарас добре-таки погршив у останшх творах перед укр[а!нською] мовою, ! наведеш тобою в1рип доводять це не потроху. Шевченко пише „радуйся" замють „радш" - невже ж вщцшя вивод, що ! ми мусимо помилятися з !м укуш ! замють свого „рад!й" тягти за хвют чуже „радуйся"? Не думаю" [3, с. 54]; пор. також в ощнщ Ю. Шевельова: „В XIX ст. письменники - Шевченко, Кулш - вдавалися до церковнослов'яшзм!в, яю згодом майже ц!лковито зникли з мови шд впливом народншав. Таким чином укра!нська л1тературна мова оформилася була як мова монолшгвальна у протилежшсть б!л!нгвальн!й росшськш. в якш церковнослов'янськ! компоненти грають дуже важливу ролю ! часто-густо вживаються, щоб досягти певного стилютичного ефекту... Тепер [у радянський час. -М 77.] двомовна украшська штелшенщя вдаеться до спокусливих ¡з стил!стичного погляду церковнослов'яшзм!в ! впроваджуе !х у мову на росшський кшталт. ... Доплив зросшщсних церковнослов'яшзм!в грозив змшити стилютичну структуру украшсько! мови» [13, с. 209-210].
Письменник, звертаючись до мовностилютичного анатзу Шевченково! творчост!, демонструе нам зразки неперевершено! поетично! майстерност! Кобзаря у використанш засоб!в звукопису, трошв ! ф1гур, р1зних лексико-стил!стичних розряд1в, у побудов! синтаксичних конструкц1й, в особливостях в!ршування ! т. ¡н.. скромно зауваживши наприкшщ свое! спещально! розвщки, присвячено! Шевченков!й поетищ, „Балада Шевченка „У т1е! Катерини": „Можливо, що з моею трактовкою деяких \псць оцього шсвчснклвського шедевра - шедевра, яких мало нав1ть у самого Шевченка, - а може, ! з загальним поглядом на баладу товарипп будуть сперечатись. Я буду радий, коли таки суперечки викличу. Але ще бшыпе радий я буду, коли моя, можливо, й невдала спроба естетичного аналпу одного з в!рппв Шевченка заохотить товаршшв до под!бного типу роб1т" [9, т. 12, с. 293]. Ось як, зокрема, дослщник характеризуе арсенал сштст1в. метафор, пор!внянь у поем! Т. Шевченка: „Взявши хоч би ештетику Шевченка, ми бачимо, як вщ пост1йних народних (! лторатурно-романтичних) ештет!в дедал! б1льше переходить Шевченко до ештет!в сво!х, власних, оригшальних. !ндив!дуальних, як поряд чи зам1сть „буйного в!тру", „с и н ь о г о моря", „сизого орла", „б! л о г о личка", „б л! д н о г о мюяця" виникають у поета „кати в! н ч а н н! ", „скорбна дума", „ш ироколист! топол!", „н! к ч е м н е море", ¿рошчне „л а с к а в и й Бог", „оч!голуб1, аж чорн1", „сви- ясний, невечерн!й", „золотокрила муза" ! т. ш. Те ж саме ! в метафорах та пор!вняннях: Альта, що „несе в!ст!" „червоною гадюкою", 1ван Гус, що сто!ть, „мов кедр серед поля ливанського", очк що сяють „алмазом добрим, дорогим", 1удея, що „заворушилась, заревла, неначе гадина в болотГ'. чертоги, що „горять пурпуром ! златом", „раби з кокардою на лоб1,
лаке! в золотш оздобГ' i т. ш. - це все йде вже не вщ народно! традицп, а вщ творчого, поетового я, вщ його бачення й розумшня свпу, вщ його власно! смшиво! естетики" [9, т. 12, с. 287-288]; „Широко застосовував Шевченко в свош поезп пор1вняння, причому вони завжди дуже конкретш, дуже ясш, реалютичш, прост!:
Пошд горою, яром, долом, Mob Ti доди високочол1, Дуби з гетьманщини стоять
(„Катерина")
Мов покотьоло червоше, Kpi3b хмару сонце зайнялось
(Там же)
[(У словнику Гршченка слово покотьоло пояснюеться так: деревянный кружок (детская игрушка)].
Червоною гадюкою Несе Альта Bicii
("Тарасова шч")
А той, тихий та тверезий, Богобоязливий, Як кгшечка тдкрадетъся, Вижде негцасливий У тебе та й запустить пазург в печтки...
(„Сон")
Мое кедр серед поля Ливанського, - у кайданах Став Гус перед ними!
(„Сретик")
А сивий гетьман, мов сова, Ченцев1 зазирае в Bini
(„Чернець") [9, т. 12, с. 33-34].
В ¡ншому viicui в1н також вщзначае в творчост1 Т. Шевченка „ненастанне шклування про чистоту й багатство мови, про граничну влучнють i ясн1сть образ1в, метафор, пор1внянь, ештет1в i ¡нших художшх засоб1в. Текстолопчн1 досл1ди розв1юють, до pcni. недавно ще жив\ легенди про ..сти\1йн1сть творчост1 Шевченка, про його шбито неуважне ставлення до форми i т. ¡н. [3 мовознавчо!..., с. 87]. Письменник неодноразово привертав увагу до звуково! сторони Шевченково! поезй', !! надзвичайно багатих виражально-зображальних можливостей: „Сшвучють шевченювського Bipina дивовижна - недаром його творчють притягала й притягуе багатьох композитор!в. Виключно багатий Шевченюв звукопис. Ось рядки з балади
„Утоплена", яю передають шелест осоки коло берега: „Хто се, хто се по ам бощ / Чеше косу? Хто се?.." [9, т. 12, с. 17]; „Про вмше користування римою - причому часто дуже св1жою (особливо для того перюду розвитку украшського слова) 1 глибокою, про асонанси та дисонанси, про те, що буквально немае сторшки „Кобзаря", де б не було чудово! гри внутршшми римами, про майстернють звукопису:
Неначе ляля в льсш бшш
або
Гармидер, галас, гам у га!, -
про все це говорилося вже неодноразово" [9, т. 12, с. 37]. ..Широкл перспективи вщкрито 1 для вивчення багато! лексики та гнучкого синтаксису Шевченка", -констатуе дослщник [9, т. 12, с. 37].
М. Рильський щкавився також л1тературною д!яльшстю Т. Шевченка як штерпретатора („пересшвувача") деяких шедевр!в в!тчизняно!! св!тово! л!тератури. Особливо його захоплювали Кобзарев! пересшви на мотиви „Слова о полку 1горев!м". Зауваживши, що „Шевченко школи й шчого не перекладав", письменник продовжуе: „Проте вш вщдав свое вогненне, свое чар1вне перо двом уривкам ¡з „Слова". Серед них - одне з найсильшших, одне з найшжшших, одне з найпристрасшших мюць ген!ально! пам'ятки, що привертало до себе увагу багатьох поет1в, - „Плач Ярославни". В цьому переклад! читаемо:
Полечу, каже, зигзицею, Тлею чайкою-вдовицею, Та понад Доном полечу, Рукав бобровий омочу В рцц Каял1...
Тут хочеться вщзначити, - пише дал! М. Рильський, - що слово „зигзиця" Шевченко тлумачить не як „зозуля", под!бно до биьшосп перекладач!в, а як „чайка". ... Переклад „зигзищ" чайкою, а не зозулею прийнятий нин\ деякими дослщниками ! перекладачами, ! думаю, що вш мае шдстави" [9, т. 12, с. 179]. ГИзшше, п1д впливом нових обставин, М. Рильський дещо переглянув свою думку про цей аспект творчост! Т. Шевченка. У вщгуку про кандидатську дисертащю В. В. Копт1лова „Нарис ¡сторп украшського поетичного перекладу (дожовтневий перюд)" вш пише: „Особливу щкав!сть викликав у мене роздш „Перекладацька д1яльшсть Шевченка" - розд1л, де маемо багато св1жих ! тонких спостережень. Повинен при цьому заявити, що я вщмовляюсь вщ давнього свого непродуманого твердження, шби „Шевченко школи й шчого не перекладав" (кр1м уривюв ¡з „Слова о полку 1горев!м"). Радий визнати, що переглянути це питания заохотила мене саме дисертащя В. В. Коптшова. Я довго був шд ппнозом думки, що „Давидов! псалми", прим1ром, - це тшьки вшьш вар!ащ! на б1блшт теми. Словом, школи не п1зно в!дмовитись в1д власно! помилки. Розу\псться. - на це вказуе й тов. Копалов, -
перекладацыса практика Шевченка мае багато обумовлених часом i характером самого поета особливостей, отже переклади його часпшс все-таки були не перекладами в сучасному розумшш слова, а пересшвами" [9, т. 16, с. 340].
Hapenrri, M. Рильський закликав по-шшому дивитися на проблему л1тературно1 двомовносп Т. Шевченка, шж це пропонувало радянське л1тературознавство i мовознавство. Рецензуючи вже згадувану монограф1ю I. К. Бшодща „Т. Г. Шевченко в icTopiï украшсько1 л1тературно1 мови", яку вш загалом оцшював позитивно, письменник категорично не погоджуеться з тим, як висв1тлюе цю проблему автор монографп: „I. К. Бшодщ пише: „...Шевченко знав красу i мови рщно1 з дитинства украшсько1, i мови роайськок яка стала йому другою рщною мовою в юнацью i зрЫ роки, на якш вш шзнав багатства роайсько!' i cbîtoboï л1тератури" (стор. 31). Це так. Шевченко знав i любив росшську мову, читання л1тератури щею мовою (оригшальшл i псрскладно!) багато допомогло формуванню його ев ¡то гл яду. I все-таки справа стоггь складшше. Все-таки треба пам'ятати, що шкш з „рщною украшською мовою" в царськш Pociï не було, що царський уряд проводив жорстоку й послщовну русифшащю украшського населения, що внаслщок цього зовс1м не була вироблена украшська прозова й особливо публщистична мова, а це й стояло Шевченков1 на перешкод1 в писанш повютей i тим бшыпе щоденника р1дною мовою. Були й mini мотиви тимчасового переходу украшського поета на росшську мову. Справа стояла, я сказав би, зовс1м не так ¡дил1чно. як це малюе I. К. Бшодщ. Зрештою, це тема для окремо! серйозшл розмови..." [9, т. 16, с. 483].
М. Рильський порушив питания про шдготовку й видання повного словника мови твор1в Т. Шевченка [4, с. 274] (до цього ¡сну вал о лише кшька коротких словниклв та словопокажчиклв мови твор1в поета [див.: 12, с. 356]).
М. Рильський icTOTHO поглиблюе наше розумшня м1сця Кобзаря в icTopiï укра1нсько1 л1тературно1 мови: цшковита народн1сть поета аж шяк не перекреслюе його могутньо1 творчо1 ¡ндив1дуальност1: Шевченко, як hîxto шший з укра1нських письмснниклв. сприяв оновленню та збагаченню виражально-зображальних можливостей украшсько1 л1тературно1 мови; у мовному стил1 поета М. Рильський вбачае безперервшеть зв'язку hoboï укра1нсько1 л1тературно1 мови на народшй ochobî 3Î старою книжною (звщеи, зокрема, його щлковито позитивне ставлення до проблеми широкого використання цсрковнослов яшз\пв у Кобзаря); досл1дник демонструе нам зразки неперевершено1 поетично1 майстерност1 Кобзаря у використанн1 засоб1в звукопису, TponiB i ф1гур, рпних лсксико-стилiстичних розряд1в, у побудов1 синтаксичних конструкщй, в особливостях в1ршування i т. îh.
Список лггератури
1. Бшецький О. Творчють Максима Рильського : 31брання праць : у 5 т. / О. Бшецький - К. : Наукова думка , 1966. - Т. 3,- С. 163-204.
2. Булаховський JI. А. Виникнення i розвиток лиературних мов : Вибраш прац1 : в 5 т. / JI. А. Булаховський. - К . : Наукова думка , 1975 . - Т. 1. - С. 321^170.
3. «.. .Вщдати зум1ем себе Украш...» : Листування Трохима Зшьювського з Борисом Гршченком / Упоряд. С. С. Юраль. - К. : Нью-Йорк, 2004. - 518.
4. 1льенко I. Жага (Труди i дш Максима Рильського) : Документальний життепис / I. 1льенко. - К. : Дншро, 1995. -416 с.
5. 1льенко I. Життя духовного основа /1.1льенко // Штературна Украша. - 1988. - 27 жовтня. - С. 5.
6. Кубайчук В. Хронолопя мовних подш в У край (Зовнппня ¿стор1я украшсько! мови ) / В. Кубайчук. - К. : „ К. I. С.", 2004. - 168 с.
7. Масенко JL Т. Нова украшська лггературна мова / JI. Т. Масенко // Украшська мова : Енциклопедш. - К. : Украшська енциклопедш ¿меш М. П. Бажана, 2004. - С. 413^115.
8. Масенко JL Т. Роль письменншав у розвитку украшсько! лггературно! мови / JL Т. Масенко // Украшська мова : Енциклопед1я. - К. : Украшська енциклопед!я ¿м. М. П. Бажана, 2004. - С. 562-563.
9. Рильський М. 31брання TBopiB у двадцяти томах / М. Рильський. - К. : Наукова думка, 1983 -1990.
10. Русан!вський В. М. 1стор!я украшсько! лггературно! мови : Шдручник / В. М. Русашвський. - К. : АртЕк, 2001.-392 с.
11. Статеева В. I. 1стор!я украшсько! лггературно! мови : Навчально-методичний поибник / В. I. Статтеева. - Ужгород, 2001. - Ч. I - II.
12. Тараненко О.О. Мови письменника словник / О. О. Тараненко // Украшська мова : Енциклопед!я. - К. : Украшська енциклопед1я ¿меш М.П. Бажана, 2004. - С. 300-305.
13. Шевельов Ю. Украшська мова в першш половин! двадцатого столптя (1900 - 1941) : Стан i статус : монограф!я / Ю. Шевельов. - [ Б. м. ] : Сучасшсть, 1987. - 295 с.
Пелипась Н. И. Характеристика языковых особенностей творчества Кобзаря в размышлениях Максима Рыльского / Н. И. Пелипась // Ученые записки Таврического национального университета имени В. И. Вернадского. Серия: Филология. Социальные коммуникации. - 2014. -Т. 27(66), № 4. - С. 21-30.
Статья рассматривает взгляды М. Рыльского на языковые особенности и стиль Т. Шевченко. Проанализировано размышления выдающегося ученого относительно значения творчества Т. Шевченко в обновлении и обогащении выразительно-изобразительных возможностей украинского литературного языка, а также отслежена характеристика М. Рыльским непревзойденного поэтического мастерства Кобзаря в использовании средств звукозаписи, тропов и фигур, разных лексико-стилистических разрядов, в построении синтаксических конструкций, в особенностях стихосложения и т. д.
Ключевые слова: Шевченко, творческая индивидуальность, старославянизмы, церковнославянизмы, стилистический анализ, индивидуальность стиля, перепевы, литературное двуязычие.
Pelypas' М. I. Linguistic features and characteristics of the works by Taras Shevchenko in Maxym Rylsky's reflections / M. I. Pelypas' // Scientific Notes of Tavrida National V. I Vernadsky University. -Series: Philology. Social communications. - 2014. - V. 27(66), № 4. - P. 21-30.
The article covers the views of M. Rylsky on the peculiarities of language and style of T. Shevchenko. It focuses on understanding of the place of the poet in the history of the Ukrainian literary language (as a matter of fact, the poet was all in his breath with the nation that does not deny his forceful creative personality; Shevchenko unlike the other Ukrainian writers, contributed to the renewal and enrichment of the expressive and figurative means of the Ukrainian literary language; M. Rylsky sees the continuity of the connection between the new Ukrainian literary language on a national basis and the old one in the language style of the poet, hence, in particular, his completely positive attitude to the problems of widespread use of old church Slavonic words in poet's works).
The article represents thoughts of an outstanding scientist concerning the importance of T. Shevchenko's creative work in updating and enrichment the expressive and figurative means of the Ukrainian literary language. M. Rylsky highlights the unsurpassed poetic skill of the poet concerning the usage of means and ways of tone painting, tropes and figures, various lexical and stylistic categories, in the composition and organization of syntactic structures, the features of the poetry, and many other features of T. Shevchenko's poetry.
In the article there are given reasons for M. Rylsky's thoughts regarding literary activity works by T. Shevchenko as an interpreter of some masterpieces of national and world literature (especially his rehashing on the motives of The Lay of the Host of Igor); the article calls the scientist to look from the other perspectives
at the problem of literary bilingualism Shevchenko than is posed by the Soviet literary criticism and linguistics.
The article underlines the importance of M. Rylsky's article "Taras Shevchenko", which covers various aspects of poet's poetry (to determine his genius), and serves as the evidence that "although the role of Shevchenko in the formation of the modern Ukrainian literary language is quite similar to the same role of Pushkin in the formation of the Russian language, Shevchenko did not have such predecessors in the area of literature like Pushkin had. And due to this Shevchenko was less prepared for in terms of literature on the whole".
Keywords: Shevchenko, old Slavonic words, old church Slavonic words, linguistic and stylistic analysis, personality of style, rehashing, literary bilingualism.
Cmammii nadiuuiJia do pedaKi^ii 29 .vcoemux 2014 pony
