CC BY
31Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского
Серия "Филология. Социальные коммуникации". Том 24 (63). 2011 г. №2. Часть 2. С.528-533.
УДК 811.161.237
ПОЕТИЧНИЙ ЩЮСТИЛЬ ТОДОСЯ ОСЬМАЧКИ
Романюк Л. М.
Миколавський нац1ональний ун1верситет ¡м. В. О. Сухомлинського, м. Миколав, Украна
У стaттi розглядаються домтанти поетичноЧ мови Т. Осьмачки, особливостi авторськоЧ реал1заци традицшних образiв 1з метафоричною i символiчною семантикою.
Ключовi слова: iдiостиль, поетична модель свiту, метафора, символ, образ.
На зоряному небосхилi укра!нсько! лтератури зiрка Тодося Осьмачки засяяла у добу Розстршяного Вщродження. Художня творчють митця, i перш за все його поезiя, вражае ускладненою метафоричнютю, вишуканою символшою, глибокою асоцiативнiстю, космiзмом мислення, емоцiйною навантаженiстю.
Основним об'ектом вивчення iдiостилю письменника е мова його художшх творiв, сукупнiсть мовно-виразових засобiв, якi вирiзняють письменника як iндивiдуальну особистiсть з-помiж iнших письменниюв. Проблема дослiдження iндивiдуального стилю тюно пов'язана з проблемою мовно! картини св^у та проблемою мовно! особистосп письменника. Iдiостиль письменника через мову його творiв став предметом дослщження мовознавцiв В.В. Виноградова, Г.О. Винокур, Б.О. Ларша, Н.М. Борисенко та ш. В укра!нському мовознавствi цш проблемi присвяченi працi Н.М. Сологуб, Л.О. Ставицько!, Н.С. Дужик, С.П. Бибик, В.П. Дроздовського, С.Я. Ермоленко.
Мета статт/. Дослiдження мовного аспекту щюстилю дае можливiсть побачити шдивщуальну неповторнiсть письменника у представленш ним естетичнiй картинi свiту, оцшити його внесок у систему вже функцюнуючих слове сних художнiх засобiв нацюнально! мови, визначити загальнi закономiрностi й провщш тенденцп розвитку лторатурно! мови.
Для позначення сукупностi характерних мовних рис творчостi певного письменника у сучаснш лiнгвiстицi вживають термiни „Ддюстиль", „щолект", „шдивщуальний стиль". Особливiстю вживання цього термiна в сучаснiй лшгвютищ е те, що вiн тюно перепл^аеться з такими поняттями, як „свтобачення письменника", „мовна особистiсть", „мовна картина свiту" (С.Я. Ярмоленко, А.К. Мойсеенко, Н.М. Сологуб, Ю.М. Караулов, 1.1. Степанченко). Проблема мовно! особистост широко представлена у вiтчизнянiй i зарубiжнiй лiнгвiстицi (В.В. Виноградов, Е. Новак, С.С. Нттша, Г.О. Винокур). На думку В. Виноградова, до дослщження мовно! особистосп можна прийти трьома шляхами: перший -визначення стильово! домшанти, особливостей поетики, закономiрностей побудови художнього тексту; другий - дослщження сшввщношення мiж iндивiдуальним
стилем автора i нормами загальнонародно1 мови; третш - вивчення iдiостилю митця у контекст вiдповiдного лiтературного напрямку.
Використання мовних засобiв пiдпорядковане розкриттю щейних та естетичних настанов митця. У художшх творах вiдбиваються процеси, характерш для певного етапу розвитку лтературно! мови. Опис окремих iдiостилiв е необидною складовою загального дослiдження ютори нацюнально1 художньо! мови. На сьогодш серед вiтчизняних лiнгвiстiв мову i стиль окремого автора вивчають К. Голобородько, I. Зшченко, Т. Коляда, С. Концевич, О. Муромцева, Л. Пустовщ О. Таран та ш.
Украшська поезiя початку ХХ столотя виявила розма!ття естетичних та свтоглядних пошукiв, помiтнi зрушення в тематищ, новаторство поетики i стилю. У добу нацюнального культурного вiдродження Т. Осьмачщ нелегко було внести свою оригшальну поетичну барву у цю яскраву мистецьку палiтру. Символiзм Т. Осьмачки свого часу дослщжували О. Дорошкевич, С. Сфремов, С. Маланюк, наголошуючи на бiблiйному дусi поетичного свiту, таемничiй символiцi.
Поетичний доробок Т. Осьмачки, як поета-ем^ранта, довгий час залишався поза увагою втизняних науковцiв. Це поет трапчно1 дол^ тому складний життевий шлях не м^ не позначитись на творчосп митця. Незважаючи на тривале перебування Осьмачки за межами Украши, його вiршi iлюструють мiцний духовний зв'язок зi сво!м народом, Батькiвщиною. Критик Ю. Лаврiненко писав: „Пюля Шевченка вiн вище нiж хто тдняв у поези могутнiй i трапчний образ украшського селянства, що було найбшьшою рушiйною силою революци i найбiльшою жертвою московсько! тотал^арно1 контрреволюци. Цiй трагеди вiн дав космiчнi вимiри. Звертаючись до всесвiту, вш повертаеться назад iз страшною тдозрою морально1 порожнечi людства й ушверсаму... Осьмачка був „засуджений" не на свободу власного вибору, а на один единий шлях безкомпромюового спротиву i погибелi задля правди вщродження свого народу. Вiн добровiльно прийняв цей присуд як свою невщкличну долю" [4, с. 221-222].
Сьогодш творчють митця е предметом дослщжень таких лiтературознавцiв, як М. Слабошпицький, М. Жулинський, Н. Зборовська, М. Скорський та ш.
Перша збiрка поезiй „Круча" (1922) засвiдчила про нахил Т. Осьмачки до символiзму. Дебют митця отримав високу оцшку вщ С. Сфремова та Ю. Лаврiненка. Останнiй писав, що стиль поета вражае цiлковитою оригiнальнiстю i незалежнiстю. Це модернiзм... Якимось незбагненним чином його гiперболiчна метафора багатозначний символютський образ, не самовита експресiонiстична напруга внутрiшнiх сил, романтична туга за омюцевленням i водночас за динамiчним поривом в унiверсам - поеднуеться з розлогiстю епосу; прозорим замкненим у собi лiричним малюнком [4]. Однак далеко не вш зустрши появу на лiтературному небосхилi Украши молодого поета схвальними оцiнками. Критик В. Коряк зазначав, що Осьмачка виявив вщворотну тенденцiю вiдходу вщ сучасностi, тобто мав сильну нацюнальну свiдомiсть.
Друга книга поета „Скитсью вогш" опублiкована 1925 року. Планетарний розгш поетичного мислення митця зближуе його з Павлом Тичиною, Олексою Слiсаренком, Яковом Савченком. ,Дсторичш поди мiстифiкуються у Т. Осьмачки в символiчних жахаючих образах „горобино1 ночГ', як i в поези Тичини „Одчиняйте
дверГ', чорних круюв, лютого вовка, котрий, злiгши на забитого, „зуби до сонця в кровi пiдiйма" [3, с. 8]. I в той же час творча шдивщуальнють поета окреслюеться своею самобутшстю та неповторнiстю. Збiрка „Клеют" (1929) була останньою, що з'явилася на Укра!ш. У 30-тi роки Т. Осьмачка вже не м^ шчого друкувати, його змусили бути шким, бо нi в чому не шшов на компромiс iз новою владою.
Збiрка „Сучасникам" побачила свгг у Львовi (1943) й ознаменувала якiсно новий етап у творчост Т. Осьмачки. На думку Н. Зборовсько! „У цiй збiрцi особливо виразне руйнiвне, деструктивне начало. На фош апокалiптично! панорами й агошзуючого свiту палае його повстанський дух" [3, с.13]. Символiка в шзшх поезiях митця стае спокшшшою, набувае рис неоромантизму, в них вщчуваеться нерозривна еднiсть поета з укра!нською традицiею, народною поезiею та мiфотворчiстю.
Сучаснi вченi, дослiджуючи художнш iдiостиль, зазначають, що його опис залежить вщ художньо-образного аналiзу твору i вiд того, з якими позамовними явищами дiйсностi спiввiдносяться щ одиницi. Залежно вiд iндивiдуально! естетики слова позамовний св^ набувае рiзних мовних форм в iдiостилi, шдпорядковуеться естетичним законам творення i сприймання художнього тексту, через що утворюються образш словеснi ряди (епiтети, метафори, порiвняння тощо). Звiдси художнiй текст виявляеться як система художньо-зображальних засобiв - тропiв, як певна стилютична структура.
Поетичний iдiостиль Тодося Осьмачки становить собою особливу едшсть, в якш взаемодiють традицi! i новаторство, архетипне i сучасне, усталенi та iндивiдуальнi авторськi образи. Це позначаеться на семантичних особливостях символу i метафори - важливих компонентах художнього св^у митця. Метафора (гр.metaphord - перенесення) - це троп, у якому ознаки одного явища переносяться на шше явище за подiбнiстю мiж ними. Вона е найбшьш сильним засобом творення художностi твору. „Метафора, становлячи едшсть, нерозривнють загального i конкретного в лексичному значенш слiв, охоплених процесом перенесення ознак, -зазначають Л. Пустов^ i В. Дятчук, - е результатом активно! шзнавально! дiяльностi людини. З одного боку, у метафорi узагальнюються певш ознаки, що переносяться з одного предмета на шший. З другого боку, метафора - приховане, внутршне порiвняння, яке вiдрiзняеться конкретно чуттевим змiстом" [2, с. 136]. Ще Аристотель у сво!й „Поетищ" пiдкреслював важливiсть умiння творити метафори, оскшьки вони виступають найсуттевiшою „ознакою таланту". Ця думка до цього часу не втратила свое! актуальносп, хоча в багатьох наукових концепщях зазнала переосмислення [1, с. 201-218].
Поетичний св^ Т. Осьмачки напрочуд розма!тий як у планi тематичних обширiв, образотворчого арсеналу, так i в галузi органiзацi! вiрша. Орiентуючись на високi зразки античного мистецтва, неперевершенi здобутки середньовiчно! лiрики, торуючи свш самобутнiй шлях на тлi художнiх пошукiв ХХ ст. i насамперед укра!нського неокласицизму в особi М. Рильського й М. Зерова, С. Маланюка й М. Драй-Хмари, П. Филиповича та Ю. Клена, О. Ольжича та iн., Т. Осьмачка став справжшм вiртуозом у цариш красного письменства.
Метафора у поетичному контекст Тодося Осьмачки набувае ознак власного естетичного буття, визначеного творчою манерою митця i сприймаеться кожним через призму авторського вмшня побачити у буденному небуденне. Вона несе в собi креативно-пiзнавальнi можливост i функцiонуе як засiб лшгвального осмислення та репрезентаци ново1 шформаци, а отже, як засiб комушкаци, у процесi якого вiдбуваеться шзнання людиною навколишнього i внутрiшнього духовного св^у. Серед метафор на позначення „астрально1" моделi свiту у поетичнш творчостi митця найчисленнiшi групи утворюють конструкци з компонентами згрка та сонце, яю в авторських текстах утворюють образш паралелi: ,^рки - шщинки", ,^рки -бджола; мошка", ,^рки - цвяхи", ,^рки - юкри". Конструюючи власний образ згрки Т. Осьмачка спираеться на архшчш мiфологiчнi погляди предкiв, звертаеться до традицшних образних паралелей, активно вживае перенесення, популярнi серед представникiв символютично1 течи. Метафори з астрономом згрка бшьш вживанi в раннiх поезiях митця (збiрки „Круча", „Скитсью вогш"), в подальшому вiн майже не створював „зоряних" метафор.
Сонце - джерело земного життя i свiтла посiдае одне з центральних мюць у поетичнiй моделi свiту, характернiй для iдiостилю поета. Метафорам i символам iз солярними елементами притаманна висока частотнiсть уживання, асоцiативнiсть. Тодось Осьмачка будуе метафори з компонентом „сонце" на основi загальнонародних асоцiацiй. Поет вдаеться до використання таких образних паралелей, в яких сонце порiвнюеться з рослиною, кв^кою, птахом, колесом, серцем, хлiбом тощо. Наприклад, iнтерпретацiю архетипно1 моделi перенесення „сонце - колесо" спостерiгаемо у контекстi: „1з цуциком милим у жит ганяли i сонце в долинi, мов колесо, гнали. А батько косили у гонах шд шляхом: об сонячш жили косою бряжчали...".
У стихи метафори Т. Осьмачка часто поеднуе чуттевоспоглядальний принцип iз цикловим навантаженням метафоричного образу:
Як у цiй трунi, що лягла пiд рiв, битая в мороз, скупана в кровi -радють молода - квiти степов^ У другiй трунi - мати вшх людей, тих замучених, побитих дiтей... 1з грудей стримить кривавий багнет, а на шм горить цв№рожа важка У цьому випадку пiдтверджуеться семантична основа метафори, в силу чого для И реалiзацil передбачена предикативна позищя i цшсшсть створюваного образу. У наведеному уривку метафора „мати... скупана в кровГ' поеднуеться з авторським образом, прирiвняним до образу-символу, „труна" - трагедil укра1нського села („...у селах усе гине як в мшках").
Концептуальними для поетично1 мови Т. Осьмачки е символи. Символ - це умовне позначення якогось предмета, явища, процесу, художнш образ, який вщбивае певну думку, щею, почуття. З лiтературознавчого погляду символ - це предметний або словесний знак, який опосередковано виражае сутшсть певного явища (свгчка -символ вогню, життя, духовное' енергil. У поетичнш мовi Т. Осьмачки символи
„обертаються" навколо архетипного образу матер^земль Типовим для щюстилю митця е вживання традицшного укра!нського символу степ. „Степ Т. Осьмачки, -зазначае Н. Зборовська, - це простори грандюзно! вселенсько! мютери, де виборюеться юторична доля зневажено! нацi!" [3, с.9]. При цьому степ виступае як один iз компонентiв символiчно! антитези степ-м!сто. Образ степу як „часопросторова екзистенщя укра!нського свiту" (Н. Зборовська), „глибока фiлософiя життя" (М. Скорський), якому поет сшвае гiмн (М. Жулинський) е центральним у збiрцi „Скитсью вогнi" (1925). На укра!нськш землi лiричний герой прагне побачити минуле i прийдешне свого народу, розмiрковуе над „нескiнченнiстю бiгу нашого життя":
До тебе, степе мш, пiснi мо! горять,
як роси польовi
або забутi кочовиська вшов^
О скити, пращури мо!,
тепер я знаю, що зринають iз степiв
ото забутi вами у вшах вогш
пiд арки чорш вороних ночей.
Образ укра!нських просторiв подаеться у химерному сплетшш мiстичного i реального. Поет використовуе традицшну народнопiсенну символiку у формi замовлянь, голосiнь, дум:
Погойднiться, верби, понад берегами, розступiться, села, з бшими хатами, -Я несу дитину на чорнi майдани, Хай зозулi сивi кують над дворами.
Образ степу як складова земно! моделi свiту функцiонуе лише у раннш творчостi митця, а в шзшх збiрках - зникае. Очевидно це спричинено змiнами в особистому житп поета, якi вплинули на його внутршнш свiт.
Висновки. Поетичний iдiостиль Тодося Осьмачки - це ушкальне поеднання витокiв нацiонального св^осприйняття та символiстських модерних пошукiв. Своерщшсть стильово! палiтри поезi! митця поцшована в лiтературознавствi неоднозначно. Показово, що для означення багатогранного стильового обличчя поета в ньому зафшсовано поняття „осьмачкiзм" (Ю. Лавршенко) й „осьмачкiвський спосiб поезi! (В. Барка).
Список л1тератури
1. Аристотель. Сочинения: [в 4 т.] / Пер. с древнегреч. Общ. ред. А.И. Доватура. - М.: Мысль, 1983.
- Т.4. - 386 с.
2. Дятчук В. Семантична структура 1 функцюнування лексики укра!нсько! л1тературно! мови / В. Дятчук, Л. Пустов1т. - К.: Наукова думка, 1983. - 156 с.
3. Зборовська Н. „Танцююча з1рка" Тодося Осьмачки / Нша Зборовська. - К.: МСП „Дозаки", 1996.
- 64 с.
4. Лавршенко Ю. Розстршяне вщродження: Антолопя 1917-1933: Поез1я - проза - драма - есей / Шдгот. тексту, фахове редагування 1 передм. проф. Наенка М.К. - К.: Просв1та, 2001. - 794 с.
5. Осьмачка Т. Поезн / Т. Осьмачка. - К.: Радянський письменник, 1991. - 252 с.
Романюк Л. Н. Поэтический идиостиль Тодося Осьмачки // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия «Филология.Социальные коммуникации». - 2011. - Т.24 (63). - №2. Часть 2. - С.528-533.
В статье рассматриваются доминанты поэтического языка Т. Осьмачки, особенности авторской реализации традиционных образов с метафорической и символической семантикой.
Ключевые слова: идиостиль, поэтическая модель мира, метафора, символ, образ.
Romanyuk L. Todos' Osmachka's individual poetic style // Uchenye zapiski Tavricheskogo Natsionalnogo Universiteta im. V.I. Vernadskogo. Series «Filology. Social communicatios». - 2011. - V.24 (63). - №2. Part 2. - P.528-533.
The article deals with the dominants of T. Osmachka's poetic language, the peculiarities of the authorship interpretation of traditional images possessing metaphorical and symbolic semantics.
Key words: inolividual stule, poetic model of the world, metaphor, symbol, character.
Поступила до редакцп 17.03.2011 р.
