CC BY
13
THE GENERAL PECULIARITIES OF JURIDICAL EDUCATION
Kovalenko 1.1.
This article examines the juridical education concept. The juridical education content and it s general abilities are analyzed.
Keywords: juridical education, juridical culture, structure of personality.
УДК 340.12
Ю. В. Мелякова, кандидат фшософських наук
КРИЗА АБСОЛЮТНИХ Ц1ННОСТЕЙ ЯК ПРИВ1Д ДО ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ ПРИНЦИП1В Д1ЮЧОГО ПРАВА
np0aHani30eaH0 онтологiчнi, гносеологiчнi, феноменолог1чт та aксiологiчнi тд-стави методологИ права доби постмодерну, а також здтснено nорiвняльнийрозгляд основних принцитв дiaлектики i Энергетики стосовно права. До^джено сучасну ситуащю твелювання класичних цтностей i aктуaлiзaцii некласичних як проблема-тичну для здшснення практик праворозумтня i правозастосування.
Ключовi слова: стергетична модель буття права, деонтологiчнa модальтсть, сфера належного,безперервне становлення, трансгреЭя, альтернативтсть.
Актуальтсть проблеми. Ситуацiя кардинального переоцшювання щнностей, яка спостер^аеться сьогодш, значною мiрою зумовлюе актуальшсть обрано! теми дослщження. В умовах становлення нетрадицшних щеальних реальностей i панування некласичних культурних щнностей право в сукуп-ност вшх сво!х виявiв вiд правосвiдомостi до правостосункiв безумовно потребуе нового осмислення i теоретичного обгрунтування.
Стан науковоЧрозробленост1 проблеми, що дослщжуеться, визначаеть-ся сукупшстю двох векторiв теоретичних розробок. Перший - постструкту-ралiстська традицiя, що розглядае новi онтологiчнi засади i саму культурну проблему переоцiнювання щнностей у ракурс деконструктивiстських тен-денцш - це Р. Барт, М. Фуко, Н. Маньковська, С. Корнев, Б. Парамонов, В. Гусаченко та ш. Другий теоретичний напрям в юторюграфп тематики -дослщження безпосередньо проблем правово! онтологп, аксюлогп, антропологи та праворозумшня взагалi в умовах постмодерну, що поданий у працях I. Честнова, Ю. Оборотова, Л. Удовики, В. Горбатенка, Н. Малиновсько!, О. Стовби, О. Бандури, А. Бернюкова, М. Братасюка.
180 © Мелякова Ю. В., 2011
Метою статп е доведения класичних i некласичних онтолопчних, акм-ологiчних засад i принцишв, що реалiзуються у сферi культури, зокрема права, 1х порiвняльний аналiз, виявлення суперечливост i подальше заго-стрення проблем правотворчост та реалiзацil позитивного права за умови ново! духовносп, ментальносп, цiннiсного апарату людини i методологiчних пщстав 11 ставлення до права.
У сучаснш онтологи популярною е сшергетична модель свiторозумiння, основними принципами яко! виступають: складна системшсть, динамiзм, нестабiльнiсть, сингулярнiсть, нестабiльнiсть, спонтаншсть, iмовiрнiсть, вщ-критiсть, самокореляцiя, самооргашзащя i автономнiсть системних елементiв. Традицшна ж дiалектична онтологiя застосовуе, в тому числ у правi, метод дедукцп: виведення часткового iз загального. Тому частка тут набуватиме свого сенсу виключно на основi 11 належностi до цiлого. Так, правовий статус окремого громадянина визначаеться пею мiрою, якою вiн належить до гро-мадянського правового суспiльства, i вiдносно того, яку саме роль вдаграе у здiйсненнi функцп останнього. Основними принципами класично1 онтоло-пчно1 моделi свiторозумiння е вiдповiдно структуршсть, упорядкованiсть, системнiсть, стабiльнiсть, закономiрнiсть, передбачувашсть, поступальний i абсолютний розвиток, iерархiчнiсть, цiлiснiсть, узгодженiсть функцiй окре-мих елеменпв iз загальною функцiею системи.
Модальшсть права, що визначаеться як деонтична, вказуе на унiкальний характер природи права, який унiкальним чином виявляе себе у некласичних фшософсько-правових концепцiях. Так, I. Честнов видiляе феноменологiю, герменевтику, антропологiю та сшергетику як фiлософськi напрями, що мютять можливостi для створення посткласичного типу праворозумшня [1, с. 5]. За умови використання герменевтико-феноменолопчного методу уявля-еться можливим простежити становлення змюту самого права, що в1дбува-еться, умовно, в три етапи i так школи й не становиться, залишаючись неза-вершеним, вiдкритим для впливу суб'екта та середовища. Однак це не дiа-лектична трiада, а скорiше вiдхiд в1д не1. Отже, на начальному етапi розгор-таеться сама дiя, справа-випадок, яка потребуе правового осмислення. Вщ-буваються реестрацiя факту, фiлософсько-правова редукцiя.
У подальшому ж у класичнiй моделi праворозумiння суддя, уникаючи суб'ективiзму, мав зютавляти конкретну юридичну ситуацiю iз належною ситуацiею з метою визначення кшькюно1 нестачi права у справ^випадку, що розгортаеться. На вiдмiну вщ цього некласична онтолог1я в принцит не фiк-суе вiдсутнiсть права у самш реальнiй ситуацil, отже, i не виходить iз дiалек-тики дiйсного/належного. Суддя, спираючись на весь свш суб'ективний до-свщ, а також ураховуючи змiсти, яю розгортаються у правовому дискурсi судового процесу, здшснюе рефлексiю дiйсного права одинично1 ситуацil. Унаслiдок цього вш досягае конкретного правового змiсту та юридично1 зна-чимостi дано1 справи-випадку, формуючи тим самим поле правово1 фактич-
ност або феномен сучасного права з його мшливим змютом. Будучи закрш-леним у тексп, фактичне право набувае ще бшьшо1 самостшносп, змiстовних можливостей, незалежностi вiд «керiвного початку».
Подальша iнтерпретацiя судового ршення (прецеденту) дозволяе засвщ-чити третш етап становлення сенсу права, який не е завершуючим, а сенс остаточним. Рефлекмя змiсту тексту шшими суб'ектами провокуе примно-ження контрфакпв стосовно вихвдно1 правово1 ситуаци та утворення нового дискурсу контрфактичностi права, який виступае як результат взаемоди суб'ективних iнтерпретацiй чинного права. Однак, на думку I. Честнова, юридично значуща поведiнка у будь-якому р^ повинна бути спiввiднесена iз нормою, яка завжди передуе тiй поведшщ. Саме тому ми можемо квалiфi-кувати поведiнку як правомiрну чи протиправну. А механiзм формування норми iз актiв iндивiдуальноl поведiнки в такому аналiзi вiдсутнiй [2, с. 49].
Повертаючись до питання модальносп права, слiд зауважити, що якщо класичний пiдхiд визначав 11 як деонтичну (сфера належного), то у некласич-нiй парадигмi, за вщсутносп единого джерела та абсолютного критерга, право як таке нiколи не втрачае свое1 дiйсностi i, отже, не набувае и внаслщок вщповщносп основнiй нормi чи верховному канону. Саме у цьому вбачае парадоксальшсть О. Стовба, звертаючись до проблеми виявлення онтолопч-но1 природи права i розглядаючи останне в ракурс деконструювання його на наявне/вiдсутне. Вш зазначае, що особливо в межах судового процесу ми стикаемося з опозищею наявносп/вщсутносп права або, як и ще можна сфор-мулювати, з протилежнiстю дiйсностi/належностi [3, с. 122]. Шд дiйснiстю в даному випадку розумiеться вiдсутнiсть права в ситуаци, а пiд належнiстю -необхщшсть поповнити його наявнiсть. Як вщомо, у класичнiй фiлософil права право традицшно ототожнювалося з другим з цих елемент1в - належним, тодi як право у значенш дiйсностi - це складова ситуаци. Нестача його у поди власне лише й змушуе людей звернутися до права в значенш належносп.
Належний характер права не досягаеться в результат дiалектичного стрибка в нову як1сть, але виявляеться у триваючому становленнi його змiстiв, правовому дискурм, що охоплюе процесуальну природу права. Змiст права, як i його модальнiсть, не е такими, що зводяться до сущого чи належного; вони визначаються на етат переходу вiд першого до другого, як безперервне i вiчне становлення, трансгрес1я, абсолютна можливiсть справедливостi. Отже, необхщно визнати правоту «помiрного постмодершзму» стосовно того, що буття права е багатомiрним, являе собою не статику, а динамжу, становлення i не може бути зведено до одномiрного опису [2, с. 48]. Правовий дискурс уявляеться як мережева структура змюпв, що мерехтять i зникають, означу-ючи право. У постмодернiзмi вiдбуваеться замiщення дiалектичного зняття (у формi стрибк1в чи еволюци) феноменом трансгресil - межового стану, який у свою чергу е альтернативою як деструктивносп, так i конструктивностi. Йдеться про те, що деконструкщя - не стiльки руйнування, ск1льки рекон-
струкщя, рекомпозицiя заради осягнення того, як була сконструйована певна щлюшсть Деконструкщя не е будь-яким методом i не може ним стати. Кожна подiя деконструкци одинична, як iдiома чи пщпис [4, с. 17]. Переб^ деконструкци веде до ствердження майбутньо! поди, винаходження. Заради цього треба порушити традицiйний статус винаходу, його шститущональш струк-тури, як вважае Н. Маньковська. Руйнуючи звичнi очiкування, дестабМзую-чи статус традицiйних цiнностей, деконструкщя виявляе теоретичнi поняття i артефакти, що вже юнують у прихованому виглядi. Вона орiентуеться не стшьки на новизну, що пов'язана з амнезiею, скшьки на iнаковiсть, яка спи-раеться на пам'ять [4, с. 19].
Ниш пропонуеться «нова дiалектика», де сутнiсть вiдiрвана вщ явища, останне бiльш не визначаеться сутшстю, а навпаки, в активнш сво!й змiнi провокуе утворення i примноження нових сутностей. Кiлькiснi змши бiльш не зумовлюють традицiйну змiну якостi, а боротьба протилежностей виходить за меж дихотоми та втрачае шанс досягти свое! едностi у щлюнш системi. Означуване замiнюеться знаками, символшэю, образами. Сутнiсть втрачена, вщ не! залишилася тiльки назва. На думку Н. Малиновсько!, людство спо-живае не продукти матерiального свгту - воно споживае бренди, за голосним найменуванням яких реальний змiст не мае принципового значення. Звичай-но, що образнiсть шформаци тшьки змiцнюе позици мови у парадигш постмодерну [5, с. 83].
Якщо фiлософська парадигма класики i модерну базувалася на таких принципах, як позитивна ращональшсть, логоцентризм, холiзм, прогрес, перспективнiсть, планування, лiнiйнiсть, то постмодершстська парадигма диверсифiкуе прогрес i продуктивне становлення. Постмодерн висувае поняття «чиста тшесшсть» - у значенш «чуттевий розум» чи «абсолютна мож-ливiсть» - як альтернативу ращональносп. Спостерiгаеться мутацiя форми ращональностг на перше мiсце висуваються методи криз i катастроф, теор1я iмовiрностi, сiнергетична методологiя. Рацiоналiзуеться сама мшливють. Утраченим е iнтерес до гомогенно! цтсносп. Людинi вщмовлено у можли-востi морального виправдання шляхом причетносп !! до абсолютних щннос-тей. Спостер^аеться вiдвертий дефiцит гуманiзму, моральних iдеалiв, аксю-логiчних абсолютiв, керiвних засад. Суб'ект вщчувае себе автономною чистою тшесшстю, що зумовлена у сво!й поведiнцi прiоритетами комфорту та iнди-вiдуального блага i не обтяжена сощальною вiдповiдальнiстю, адже тшесшсть передбачае максимум спонтанно! динамiки i мiнiмум духовностi. Н. Мали-новська також зазначае, що постмодершстська фрагментаршсть як одна iз характерних рис епохи дае знати про себе навггь в освггшх процесах [5, с. 82]. Постмодершзм, зокрема, «вщокремлюе», пропагуе довiру до фрагментiв, герменевтику штертекстуальносп, принципову неможливiсть осягнення щ-лiсно! картини реальностi. Освiта за принципом «мереж пiзнання» призводить до зниження глибини теоретичного рiвня науки.
Ментальносп людини класики i модерну були притамант цiннiсна фун-даментальшсть, визнання авторитепв, принциповiсть, щирють, справжшсть, вщкрипсть, природшсть, тенденцiя до виправдання особисто! жертви на ко -ристь сусшльним штересам, почуття вини. Характерною була геро1защя суспiльного лщера - особи, яка користуегься повагою з боку iнших. Мораль-ний герой - завжди трагiчний герой. Його безкорислива свщома жертовнiсть виявлялася повнiстю виправданою згщно з ^m^ieM людського призначення. Так, до класичних загальнолюдських моральних цiнностей належать обов'язок, вiдповiдальнiсть, честь, гiднiсть, мужнiсть, жертовшсть.
Менгальнiсть людини некласичних поглядiв доби постмодерну радикальним чином вiдрiзняeгься вщ зазначено1. Виходячи iз прiоритету морально!, щеолопч-но1 та социально! автономи особистосп, вщбуваеться героïзацiя марпнала, який набувае iронiчних рис у своему ставлент до свiту. Моральний герой сучасност -це комiчний герой. Спостер^аеться тенденщя до парадоксальностi особисто! жертви та геро1'зму в принцит. Недоречним i зайвим вважаеться почуття вини. 1деал самоцiнностi i самодостатност людини подноситься до сво1х крайшх меж, набуваючи на практицi рис нарцисизму i егшзму. Л. Удовика з приводу цього зазначае, що менталитет сучасно! людини включае особливий тип постмодерно! чугтeвостi, «штупивне мислення» з притаманними йому образнiстю, метафо-ричнiстю, асоцiативнiстю. Право ж фактично залишаеться у полонi позитивiзму, характерною ознакою якого е ототожнення права i правопорядку як системи норм та шститупв, а об'ектом пiзнання виступають факти. Реальним наслщком цього стали дефрагментащя права, вiдсутнiсть цiлiсного сприйняття права свiдомiстю громадян, а отже, недостатня роль правових принципе у правовому регулюван-нi, або ж формування негативного образу права у сусшльстш. У свщомосп людини поширюеться щея «всевладдя бажання», що призводить до появи людини як «машини бажання», та водночас недовiра до унiверсальних щей, панування яких унiфiкуe i уодномангтнюе свiт, закршлюе за нею формальнi унiверсальнi права, роблячи можливим право [6, с. 31].
Причетшсть суб'екта до динамiчних, нестабiльних та вщкритих структур не заважае виключенню його iз духовно! спiльноти, вщчуженосп вiд колектив-них традиций, спадкоемних iдеалiв, принципiв i ценностей. Бiльше не укоренений у традицию суб'ект моралi самостiйно стверджуе тимчасово актуальнi для-себе-цiнностi. ïх ситуативна прiоритетнiсть, альтернативнiсть свщчать про якюно новi принципи морально! мотиваил та морально! регуляци суб'екта, його новi критерп оцiнювання та виправдання сощальних учинюв, адже вчинок ниш зумовлюеться i виправдовуеться максимальною особистою вигодою. Трiумф самореалiзацiï особистосп полягае в усшшнш життeвiй пристосовуваносп, яка виявляеться можливою завдяки гнучкостi моральних переконань, постшнш змiнi прiоритетiв, штерактивнш поведiнцi анонiмного суб'екта, його безперерв-нiй самоiдентифiкацiï в iнтерсуб'eктивному простора Принципом iснування стають симулящя цшеспрямовано! дiяльностi, чиста гра, успiшнi учасники яко1
знають алгоритми, необхiднi для орiентацil та продуктивно! практики. Не звер-таючись до власно! глибини, «гравщ» втрачають !!, уособлюючись зi своею штучною поверхнею - тимчасовою маскою-симулякром. За словами Б. Парамонова, сила симулякра в тому, аби бути собою - собою не будучи.
Доречшсть симулятивно! поведiнки в окремш ситуацi! зараз виступае альтернативою принциповому типу поведiнки за абсолютними критерiями справедливостi. Отже, за I. Честновим, симулякр являе собою порожню форму, яка е байдужою до будь-якого змюту. Проте саме такий симулякр, що набувае, наприклад, форми щеологп, картини свiту, змушуе людину бачити державу i право як реально юнукге речi, у той час як !хня реальнiсть - мапч-но-ритуальная мова системи [2, с. 47]. Проте Ю. Оборотов уважае, що слщ звернути увагу на пропозицi! iнтерпретацi! права за допомогою теорп iгор. 1гровим простором мае виступати сфера дi! права, а також вид^тися прин-ципи правово! гри iз державою: по-перше, правила гри повиннi задовольняти максимальну кiлькiсть гравцiв - суб'ектiв права; по-друге, держава повинна виступати справжшм арбитром. Використання теорi! iгор для формування правосвiдомостi i правово! культури мае сприяти пщвищенню соцiально! та особистюно! цiнностi права, укорiненню правових щнностей у загальнш системi щнностей суб'екпв права [7, с. 62-63]. Стосовно такого характерного типу сощально! поведшки як симулятивна гра наведемо думку Б. Парамонова про те, що люди не здатн створювати власш цiнностi, але вони вмж>ть грати iз самою щеею цiнностi. Наслiдуючи перебiг мiркувань Ф. Нiцше, можна сказати, що провщною культурною фiгурою двадцятого столгття стае актор - тому, що свгт залишае справжнiсть [8, с. 124].
На змiну екзистенцiйному розумшню свободи як сукупностi особистю-ного вибору, вчинку та вiдповiдальностi, приходить посткласичне уявлення про свободу як утилгтарну категорiю. Тепер розумний вибiр не обов'язково мае бути таким, що закршлюватиме протиставлення особисто! волi емтрич-нiй необхiдностi. Навпаки, вольовий вибiр уявляеться оптимальним, якщо вщповщае об'ективнiй обумовленостi, природнiй необхiдностi, яка виникла у данiй ситуацi!. Критерiем особистiсно! свободи бiльше не виступае вчинок, його щншсну нiшу зайняла комунiкацiя, у просторi яко! людина тiльки i набувае справжнього буття. Отже, пiд свободою розумгаться не стiльки втшен-ня людиною особистих можливостей, дiйсна !х реалiзацiя, що мае наслщки, та вщповщальшсть за вчинок, скшьки потенцiйна i принципова можливiсть реалiзацi! себе у звичайних обставинах шляхом iронiчного пристосування до них, уникаючи вiдповiдальностi. Тому, як вважае В. Горбатенко, знаходити постмодершстську реальшсть бiльш прогресивною порiвняно з модершст-ською, було б великою помилкою. Разом iз позитивними явищами !й прита-маннi негативш, що в основному пов'язано з вщставанням значно! частини суспiльства вщ задано! цiею епохою динамiки. Постмодершстська сустльно-полiтична реальнiсть вiдкидае так!, притаманш попереднiм часам феномени,
як усталена щншсна орieнтацiя (лщера, елти, влади) на iдеал [9]. Не можна не визнати, що постмодершзм висунув серйознi проблеми, здатш похитнути, уявлялося, стiйку будову юридично! науки. Вщмахнутися вiд неможливостi у постмодерш однозначного адекватного опису буття права неможна [2, с. 48].
Дослщивши теоретичнi пщвалини i практичну ситуацию сучасностi, слщ зробити висновки. Вщстеживши занедбання таких етичних категорш i духов-них цiнностей, як принциповють, витримка, жертовнiсть, вина, сустльний iнтерес, честь, обов'язок, вiдповiдальнiсть, патрютизм, а також радикальне переоцiнювання значущост понять «самореалiзацiя» i «свобода», з'являються пiдстави говорити про кризу абсолютних моральних цiнностей та 1х переощ-нювання. Це уявляеться значною проблемою, адже саме на них мають Грун-туватися об'eктивнi форми духовного буття: етика, релтя, наука, право. На концептуальну змiну онтологiчних засад i методолопчних принципiв у ситу-ацiï постмодерну право вщреагувало розвитком концепцш iнтерсуб'eктивiзму, комунiкативiзму та фшософсько-правово! герменевтики, що розглядають правову реальшсть як поле правового дискурсу. Мовний проспр, звичайно, вже не е таким сощальним iнститутом, що дае шдивщу шанс самовиправдан-ня тшьки шляхом причетностi останнього до щлюно! соцiальноï системи. Полiсуб'eкт правового дискурсу не пщпорядковуеться закону дiалектичного холiзму, а змiст права зумовлюеться не полiтекономiчною ситуацieю, а кон -сенсусом, що досягаеться в комушкацп.
Тривае процес деактуалiзацiï класичних моральних щнностей i ствер-дження некласичних, таких як безпринципшсть, альтернативнiсть, незалеж-нiсть, особистий iнтерес, самодостатнiсть, аношмшсть, креативнiсть, само-цiннiсть, безвiдповiдальнiсть, iндивiдуалiзм, комфорт, адже важко уявити собi ту правову реальнiсть, що Грунтуватиметься на них. Як мае корелюватися образ людини i образ права, якщо антропологiчними рисами права повинш бути iнтенцiональнiсть, визнання, орieнтованiсть на шшого, а природою те-першньо! людини е абсолютна сконцентрованiсть на собi? Яким може бути образ права, досягнутий шляхом iронiчноï деконструкци? Сумнiвним також видаеться правопорядок у сусшльств^ коли суб'ект керуватиметься не ви-щими моральними цiнностями, а особистим штересом i ситуативною дощль-нiстю, самостiйно створюючи правовий прецедент як закон-для-себе.
Л1ТЕРАТУРА
1. Честнов И. Правопонимание в эпоху постмодерна / И. Честнов // Правоведение. -2002. - № 2. - С. 4-16.
2. Честнов И. Диалогическая онтология права в ситуации постмодерна / И. Честнов // Правоведение. - 2001. - № 3. - С 45-52.
3. Стовба О. Деконструкщя поняття права: постановка проблеми / О. Стовба // Проблеми фшософи права. - 2006-2007. - Т. IV-V. - С. 120-123.
4. Маньковская Н. Иронизм деконструкции / Н. Маньковская // Эстетика постмодернизма. - СПб. : Алетейя, 2000. - 347с.
5. Малиновская Н. Постмодерн и его влияние на понимание права / Н. Малиновская // Вест. ВГУ. - Серия: Право. - 2009. - № 2. - С. 78-90.
6. Удовика Л. Людина епохи постмодерну i право / Л. Удовика // Фшософш права. -2005. - № 7. - 29-33.
7. Оборотов Ю. Постмодерн: правопонимание и определение права / Ю. Оборотов // Юрид. вестн. - 2003. - № 1. - С. 60-65.
8. Парамонов Б. Аллан Блум и Вуди Аллен / Б. Парамонов //Конец стиля. - СПб. : Алетейя; М. : Аграф,1999. - 449 с.
9. Горбатенко В. Постмодерн i трансформащя цшшсно! основи людського буття / В Горбатенко. - Електронний ресурс. - Режим доступу: http:// www. politik/org. ua /vid / magcontent / 2011/04. htm.
10. Корнев С. Постмодерн-фундаментализм / С. Корнев. - Електронний ресурс. -Режим доступу: http://www. philosophy. ru /library /traditio / 2001/08. html.
КРИЗИС АБСОЛЮТНЫХ ЦЕННОСТЕЙ КАК ОСНОВАНИЕ ДЛЯ ПЕРЕОСМЫСЛЕНИЯ ПРИНЦИПОВ ДЕЙСТВУЮЩЕГО ПРАВА
Мелякова Ю. В.
Проанализированы онтологические, гносеологические, феноменологические и аксиологические основы методологии права эпохи постмодерна, а также проведено сравнительное рассмотрение основных принципов диалектики и синергетики относительно права. Исследована ситуация нивелирования классических ценностей и актуализации неклассических как проблематичная для осуществления практик право-понимания и правоприменения.
Ключевые слова: синергетическая модель бытия права, деонтическая модальность, сфера долженствования, непрерывное становление, трансгрессия, альтернативность.
THE CRISIS OF ABSOLUTE VALUES AS THE BASIS FOR A RETHINKING OF THE PRINCIPLES OF THE EFFECTIVE LAW
Melyakova J. V.
The article contains an analysis of ontological, gnoseological, phenomenological and axiological foundations of Postmodernist law methodology, as well as comparative examination of the basic principles of dialectics and synergetics concerning the law. Is examined the situation of leveling the classical values and the mainstreaming of non-classical ones as problematic for the implementation of the practices of understanding of law and legal enforcement.
Keywords: synergetic model of law genesis, deontic modality, the purpose, continuous formation, transgression, alternativeness.
