CC BY
343
An important condition for the rule of law in society is improving the quality of law, particularly the inherent features as an effective regulator of social relations. Unsatisfactory and inefficient law is the law passed without the foundations of natural law, without adequate study of the nature and the structure of social needs, with which it was brought to life, without specific legal awareness and legal culture ofpersons it was created for. It can be argued that the quality of law is determined, inter alia, by legal compliance to needs of social development; modern development, publication and adaptation of the new and refusal from the old legal norm; the correct definition of the scope and extent of regulation; consistent implementation and overall mobile systematization of legislation, overcoming of contradictions in it; following law in order of adequately expressing in it the will and interests of the people.
The respect to the law has not become the dominant feature of the mass legal culture for the Ukrainian citizens, the factor that contributes to the stability and order of society. The presence of a significant number of the Ukrainian citizens willing to commit unlawful acts is an expression of the crisis of legal culture that affects the state of law and order in the society.
Key words: legal culture, legal values, law, legal law, public order.
УДК 340.12
Ю. В. Мелякова, кандидат фшософських наук
КЛАСИЧНА I НЕКЛАСИЧНА ПАРАДИГМИ ЕШСТЕМОЛОГП ПРАВА
На етапах еволюцИ' правового мислення i правового розумiння — вiд класичного до некласичного, вiд традицтного до нетрадицтного, вiд гносеологИ' до герменевтики — зазнали трансформацт основт елементи гх структури: суб'ект-об'ектт стосунки, форми, рiвнi, методи тзнання, типи iстин тощо. Сучасна правова герменевтика тдтмае проблему неформальног ттерпретацп права вуах формах його буття: текстах, нормах, правових ситуащях, судових справах, правовт традицИ', правосвiдомостi, правових прецедентах. Герменевтичне тлумачення права не мае чтких методiв i прийомiв. Воно спираеться лише наумовт принципи, серед яких — суб'ективтсть, ситуативтсть, плюралiстичнiсть, комуткативнарацюнальтсть. Правова герменевтика постае як методологiя не тiльки праворозумiння, але й правосуддя.
Ключовi слова: епiстемологiя права, правова герменевтика, правове тзнання, праворозумтня, правова рефлекЫя, правова ктина, ттерпретащя права, комут-кащя, текст, правовий дискурс, суддiвське тлумачення.
© Мелякова Ю. В., 2015
85
Правова етстемолопя становить розвинуту систему титв, форм, рiвнiв, етатв, принцитв i методiв тзнання i розумiння права як окремо'1 сфери буття людини. Однак право як феномен не може бути зрозумшим тшьки за допомогою позитивно! науки з п орieнтацieю на об'ективтсть, достовiр-нiсть, верифiкованiсть i практичнiсть. Ставлення людей до права вщобра-жаеться не тiльки у наукових мiркуваннях, але й у щншсних установках. Якщо наукове тзнання орieнтоване на обгрунтування i пояснення права, то штуГтивне, чуттеве сприйняття i рефлексiя ведуть до духовного осягнення, штерпретацп та розумiння права.
Актуальною вбачаеться сьогодт проблема розумшня i тлумачення права з урахуванням суттевих змш його сенсу, рол^ джерел i стандартiв в умовах европейськоГ штеграцп i реформування. Некласична етстемолопя i герменевтика здатнi адаптувати вiтчизняну правову систему i теорш правового мислення до принцитв демократа та глобалiзованого права. Деталь-тшо'1 розробки заслуговують герменевтичнi методи праворозумшня i пра-восуддя, суддiвськоi штерпретацп та правовог комуткацп, герменевтичн процедури у кримiнальному правi й контексп квалiфiкацii злочинiв. Саме герменевтика розкривае динамiчний i процесуальний характер ново! спра-ведливостi, значною мiрою формуе правове мислення юриста.
Метою статт е розгорнутий огляд теорп правового мислення у 11 кла-сичнiй i некласичнiй парадигмах, вщмшностей суб'ектiв, методiв та iстин правово! етстемологп й правово! герменевтики, виявлення особливостей тзнання права i розумшня права, аналiз спiввiдношення об'ективного i суб'ективного в правi. Особливий акцент робиться на герменевтичних практиках у галузi права, Гх прогресивному i гуманiстичному значеннi.
Аналiз публЫацш. Окремi проблеми класично! етстемологп права зна-йшли свое вiдображення в працях багатьох сучасних украГнських i росш-ських фiлософiв права: В. Нерсесянца, С. Максимова, В. Казимирчука, В. Кудрявцева, О. Овчинникова, А. Жалинського, I. Грязша, Ю. Оборотова, М. Козюбри та ш. Дослiдження проблем юридично! герменевтики, зокрема характеристика судово'1 нормовотворчостi та 11 результатiв в аспект штерпретацп i розумшня права, здшснюеться у працях О. Попова, М. Марченка, Н. Савчук, Н. Стецика, Б. Малишева, А. Мiрошнiченка, С. Шевчука, В. Мь дзяновсько'1, Н. Гураленко, В. Бандури, М. Братасюка та iнших зарубiжних i вiтчизняних юристiв i фiлософiв. Усе бiльше сучасних теоретикiв права, слщом за фiлософами, значну увагу придшяють герменевтичному пiдходу до правосуддя (зокрема, судовш герменевтицi), наприклад, Р. Циппелiус, А. Барак, А. Бернюков, Г. Дроздов, В. Бiгун, П. Рабшович, В. Горбатенко, О. Костенко, А. Мережко, С. Сливка, М. цюрупа тощо. це обумовлено тим,
що герменевтичний тдхщ, по-перше, дозволяе визначити онтологiчну сут-тсть права i, по-друге, вiдiграе суто практичну роль у питаннях правильного тлумачення змюту норм та проблеми правотворчосп.
Виклад основного матерiалу. Вивчення теоретичних методiв, принци-тв i форм пiзнання права, а також особливостей рацiонального правового мислення становить предмет гносеологИ права, або теорп правового тзнан-ня. Класична, традицшна теорiя пiзнання права постулюе можливiсть правового мислення, очищеного вiд усього суб'ективного. Так, В. Нерсесянц пише, що провiдною щеею правово'1 гносеологп е пiзнавальне ставлення до д^чого права, спроба теоретичного осмислення його об'ективно'1 природи, осягнення його ютини. Цей шлях тзнання привiв до розрiзнення природного i позитивного права [1].
Герменевтичнi, феноменологiчнi, соцiокультурнi, психологiчнi та iншi iррацiональнi концепцп правового мислення можуть бути об'еднаш у не-класичну парадигму тзнання права, яка становить повнощнний альтерна-тивний напрям етстемологп.
Класична i некласична парадигми тзнання права, а також позитивют-ський та природний типи праворозумшня в комплекс становлять змiст етстемологИ права як загально'1 теорп правового мислення. Отже, правова етстемолопя як загальна теорiя правового мислення об'еднуе рацюнальний та iррацiональний досвiд теоретичного правотзнання, включаючи до свое'1 структури герменевтику як одну iз iррацiональних некласичних теорш ро-зумiння права.
Як зазначае росшський теоретик О. Овчинников, правове мислення — це мислення про право у його взаемозв'язку з об'ективною реальшстю [2, с. 33]. Фiлософiя права як така не мютить знань про державу та право, а мютить знання про 1'х тзнання, точтше про форми i типи цього тзнання. Мютить аналiз змiсту основних правових категорш, зокрема сенсу самого права. Визначення правового мислення потрапляе у залежтсть вщ панiвного типу розумшня права. Точно кажучи, розумiння права, його штерпретатя е од-тею з основних процедур правового мислення. Тому етстемолопя права традицшно починаеться з аналiзу iснуючих типiв праворозумшня: позити-вiзм, природно-правове мислення.
Об'ектом правового тзнання е норми права, адмшютративт законодав-чi документи, тдзаконт акти, принципи i цiнностi, що закршлет у Кон-ституцii й певних декларатях, коментарi до закотв, критика та теорii, що мютяться в наукових працях юридичного характеру, матерiали судових справ i судовi рiшення, правовий досвiд i правовi прецеденти, а також у рiвнiй мiрi правовi ситуацii, правовi традицп, правова свiдомiсть суспiль-
ства та дiяльнiсть правових шститупв тощо. Отже, в статус об'екта правового тзнання можуть виступати вс елементи правово! реальностi, що тд-лягають методичному й систематичному осмисленню з боку суб'екта правового тзнання.
У ролi суб'екпв правового тзнання виступають фахiвцi права, що здш-снюють правотворчу, правозахисну, правозастосовну, правоохоронну й правовиховну дiяльнiсть у рiзних галузях й шститутах права, а також юрис-ти, фiлософи, соцiологи, психологи, щеологи, полiтики i журналiсти, що займаються науково-дослщною роботою у вимiрi права, аналiзуючи i кри-тикуючи його засади, принципи, юторш, змiст та основш проблеми. Суб'ектами правового тзнання можуть також бути окремi правоздатт громадяни та Гх групи, колективи й об'еднання, або суспшьство в цшому як носп суб'ективноГ, колективно! або сустльно! правосвiдомостi.
Як етапи тзнання правово! реальностi можна розглядати таю формаль-но-поступовi сходинки тзнавального процесу: факт — проблема — ппо-теза — доказ — аргумент — концепщя (правове р^ення або норма). Як концепцiя може також виступати теоретичний умовивщ про змют i зна-чення права наукового або фшософського характеру. Цей ланцюг гносео-логiчних актiв являе собою певний аналог суто юридично! схеми право-застосування: гiпотеза — диспозитя — санкцiя. Адже лопчна структура правового мислення залишаеться стшкою.
Спочатку iнформацiя про певний факт аналiзуеться стосовно його проб-лемносп, протиправностi, пiсля чого висуваеться обгрунтоване припущен-ня про квалiфiкацiю цього факту. Це припущення не мае суперечити шшим фактам та мае тдпадати пiд певнi правовi положення. На наступному етат встановлюеться вщповщтсть даного факту конкретнiй нормi на пiдставi ряду правових аргументiв. На заключному етат укладаеться остаточне рь шення стосовно правового змiсту вихщного факту правопорушення, що становить нове знання про правову реальтсть.
Виршальне значення у даному логiчному ланцюзi мае етап правово! аргументацii. Вш вiдiграе роль рацiонального обгрунтування правового ршення шляхом урахування вже доведених або очевидних фактв. Останнi, у свою чергу, мають лопчно узгоджуватися iз вихiдною посилкою та мiж собою, а також наштовхувати на вщповщт висновки — кiнцевий теоретичний результат дослщження (дослiду). Кшьюсть аргументiв мае бути до-статньою, щоб виключити можливiсть провокацiй та спростувань правових висновюв, що здобуть На думку нiмецького теоретика права Р. Циппелiуса, будь-яка iнтерпретацiя також е процесом аргументування, в якому робить-ся вибiр мiж рiзними iнтерпретацiйними альтернативами. Аргументи на-водяться зпдно з обраними критерiями аргументацп [3, с. 123].
Лепзм i правовий позитивiзм з 1'х рацiональною методологiею тзнання здобувають правовi змiсти, що утворюють «букву закону». Юснатуралiзм же застосовуе iррацiональнi методи для осягнення самого «духу закону». Сучасне правове тзнання, яке здшснюеться у парадигмi штерсуб'ективносп й традицiях демократп, не може обмежуватися суто рацюналютичною ме-тодолопею. Pацiональнi методи пiзнання не здатн розкрити всього багато-гранного та мшливого змiсту лiбералiзованого сучасного права. Тому значно бшьшого значення набувають сьогоднi фiлософськi методи пiзнання права, серед яких i фiлософсько-правова рефлекая.
Pефлексiя — це критичний аналiз власних думок про право, правових почутпв i переживань, тобто внутршнш дискурс, результатом якого е суб'ективний образ права, спонтанний, однократний, правовий сенс. Даний сенс або образ права не е об'ективним знанням, не може бути рацюнально доведений чи обгрунтований, оформлений у стшю позитивн концепцп чи теорп, оскiльки його неповторнiсть обумовлена конкретною ситуатею, умовами, а також особистiсними здiбностями рефлексуючого суб'екта, його емоцшними, вольовими й iнтелектуальними особливостями, цштсними прiоритетами, переконаннями й життевим досвщом. У рефлексп задiянi не стшьки розум i мислення суб'екта, скшьки його почуття, воля, емоцп. Адже рефлексiя не е процесом або методом тзнання, вона, скорее, е методом розумшня, осягнення, осмислення правово'1 реальностi конкретним суб'ектом у конкретних обставинах.
Сучасне право бшьш не мае у своему змют догми, не вiдрiзняеться стiйкiстю i стабiльнiстю. Воно стае рухливим i плинним. Eфективнiсть права сьогодт залежить вiд його чутливост до умов та iнтересiв його суб'ек^в. Тому важко стае штерпретувати та регулювати правовi й держав-нi реалп в рамках одних класичних гносеолопчних методiв. Необхiдним стае 1'х об'еднання iз постмодернiстською методологiею. Отже, фiлософiя права сьогоднi «пом'якшуе» рацiоналiзм юридичних наук.
Проблема правово! iстини — це традицiйна проблема правово! гносео-логii, тобто теорп рацюнального пiзнання, що претендуе на об'ективтсть знань про право. Пошук правовоi iстини здiйснюеться, зокрема, практику-ючими юристами на професiйному рiвнi праворозумiння, або теоретиками в галузi правових наук на науково-теоретичному рiвнi праворозумiння. Як у першому, так i в другому випадках ютина мае вiдносний характер. Адже образ права, як i сама юридична справедливють, значною мiрою залежать вщ ментальних, звичаевих, полiтичних, iсторичних особливостей, а також 1х належностi до товно'! правовоi сiм'i тощо.
Втизняний фiлософ права Ю. Оборотов зауважуе, що зараз вiдбуваеть-ся змша iдеалiв рацiональностi. Якщо класична наука виходила з того, що
юнуе тшьки одна дослщжувана нею реальшсть i вщповщно одна iстина, яка вiдповiдае цш реальностi, то сьогоднi визнаеться юнування безлiчi реальностей, кожна з яких мае сво1 критерп юнування [4, с. 42]. Так, може бути видшена нормативна реальнiсть, реальшсть правосвщомосп, реальнiсть правовiдносин, реальнiсть правово! поведiнки — у кожнiй з яких може бути встановлена ютина. Суб'ективна реальшсть, пею ж мiрою, як i об'ективна, знаходять вщображення у знаннях рiзноi природи, кожне з яких претендуе на ютиншсть.
Таким чином, питання про ютину е, по суп, центральним не тшьки у гносеологп, але й у герменевтищ. Саме на 11 досягнення спрямовуеться акт герменевтично! штерпретацп. Зрозумiти — означае вiдшукати ютину. У цих пошуках об'ективне, загальне за своею природою, завжди постае iндивiдуально зрозумiлим, суб'ективним. Скiльки суб'екпв — стiльки по-зицiй. Тому в уах iстинах, так чи шакше, маемо справу лише iз суб'ективнiстю людини. Одна й та сама ютина проявляеться у кшьюсно безмежних варiан-тах тлумачення шдиввдв — 11 iнтерпретацiй багато.
Реальшсть юнуе сама по собi. Вчорашня правда завжди рiзниться iз сьогодшшньою, а завтра вона буде здаватися ще зовсiм iншою. Так i людська iстина як результат конкретно! штерпретацп — завжди змшна: за певних умов життя — одна, за шших — кардинально протилежна, тому минулий варiант розумiння завжди протистоГть майбутньому. На думку А. Бернюко-ва, диспут — колиска й могила правди. Правда може бути як знайдена у дискурс^ так i остаточно похована у ньому. В обмш мiркуваннями здо-буваеться лише умовшсть, тобто те, що визнаеться очевидшстю й оптималь-нiстю через загальну згоду [5, с. 157].
Судова ж ютина — це особливий вид ютини — результат детального аналiзу доказiв, який може i не збiгатися з чистою об'ектившстю. Суддя як iнтерпретатор завжди перебувае у виборi мiж законом, полпикою й етикою. Правильне застосування суддею позитивних закошв, паралельно з ураху-ванням ним природно-правових, морально-етичних норм, а також пашвноГ сустльно! думки i суспiльноi користi, — досить складне завдання. Шзнати справжню реальшсть i вiдновити право у такому випадку може лише суддя з високомайстерним внутршшм переконанням, багатим досвщом, добре розвиненим правовим вщчуттям. Отже, цшком очевидно, що вимога «дшти до iстини по кожнш справi» практично недосяжна.
Виходячи з феномену дискурсивносп сучасного права, динамiчностi його структури, а також комушкативно! природи само! справедливостi, слiд зазначити вщносний характер правово! iстини, наразi запобiгаючи догматизму права. Позитивне право не в змозi вщмовитись вiд вимоги об'ективностi
по вщношенню до сво'1х ютин. Об'ективнiсть у даному випадку означае врахування такого шформативного моменту у фактах дшсносп, який не залежить вщ суб'ективно! свiдомостi жодного учасника правового дискурсу. Однак у процес еволюцп права, в ходi розвитку правово! ситуацп, а також зi змiною iнтересiв i потреб суб'ектiв права одна об'ективна ютина змiнюеться iншою об'ективною ютиною, визначаючи тим самим релятивний характер права як такого. Важливо, що ситуативна вщносшсть правових висновюв акцентуе увагу на практищ, на емтричному досвiдi й правозас-тосовнiй дiяльностi як на найбiльш значних критерiях правово! iстини.
Гносеологiчне пiзнання i герменевтичне розумiння права мають сво! характернi суттевi особливостi, зокрема у питаннях методiв, суб'екта, ю-тини тощо. Гносеолопчне пiзнання права мае своею метою об'ективну ю-тину i на шляху до И досягнення застосовуе рацiонально-теоретичнi й ем-пiричнi методи дослiдження, стандартнi форми i засоби пiзнання. У свою чергу, герменевтичне розумшня права приводить до встановлення конкретно! ютини, актуально! та вщповщаючо! потребам розумшчих суб'ектiв. Герменевтична iстина про право виникае лише у вщносинах мiж носiями правосвiдомостi або у вщносинах штерпретатора i юридичного тексту. Шляхом п досягнення е аргументацiя та комунiкативна рацiональнiсть ве-дення правового дискурсу.
Актуальнiсть герменевтичного методу зумовлена ускладненням кому-шкативних зв'язкiв у сучасному свiтi, впровадженням нов^шх технологiй впливу на громадську думку, використанням складних знакових систем, а також дискурсивним, дiалогiчним характером права. Вщбуваеться усвь домлення ушверсальносп герменевтики, необхiдностi П усюди, де ще не вщбуваеться безпосереднього розумшня тд час усно! чи письмово! кому-нiкацii, де потрiбен аргументований, не заангажований дiалог з метою по-шуку i встановлення ютини.
Герменевтичне поле, або горизонт розумшня, трактуеться як семантичний простiр, у межах якого розвиваються i функцюнують смисловi iнтерпретацii фактiв i явищ. Зпдно з герменевтикою будь-яке розумшня е результатом стввщнесення конкретного тексту з шшими текстами — штертекстуальне його прочитування. Вiдтак норма права як текст живе, лише стикуючись з шшим текстом (з контекстом), а зрозум^и й штерпретувати норму можна лише в точщ дiалогiчного контакту мiж текстами.
Так званий дiалогiчний пiдхiд у герменевтицi, засновниками якого вва-жаються Г. Гадамер i П. Рикер, пропонуе таю засадничi iдеi iнтерпретацii, що були зведеш украiнським фiлософом А. Токарською:
- ютина тексту не обумовлена вщповщшстю мiж розумiнням iнтер-претатора i задумом автора. 1стину слщ шукати не стiльки у самому тексп
(як об'ективно закладену туди), скшьки у сприйнятт цього тексту штер-претатором;
- заглиблення в ^торш творшня тексту важливе, але воно не вичерпуе тлумачення. Не менш важливо змусити текст говорити, «промовляти» у вщ-повщносп iз ситуацiею iнтерпретатора;
- юнуе бiльш нiж одне «правильне» тлумачення тексту — плюралiзм смислiв;
- сенс тексту школи не може бути до юнця осягнутим, оскшьки вiн за-вжди визначаеться «значущютю для» певного суб'екта. Проте кожне тлумачення не визнаеться герменевтикою повшстю суб'ективним, оскшьки текст сам створюе межi свого розумшня [6, с. 144-145].
У свою чергу, О. Мережко сформулював двi основних умови розумшня i взаеморозумiння у герменевтищ: по-перше, розумiння визначаеться мiрою спiльностi суб'ектiв герменевтичного спiвтовариства; по-друге, розумшня обумовлюеться справжшм Гх прагненням до порозумшня, тобто установкою на аутентичну i рацiональну комунiкацiю [7, с. 159]. Природний тип право-розумшня, зокрема у парадигмi iнтерсуб'ективiзму, передбачае застосуван-ня методiв вживання, ствпереживання, штуГцп та рефлексп, засоби осо-бистiсного тлумачення, суддiвськоi штерпретацп, комушкацп та правового дискурсу. Виходячи з цього, можна стверджувати, що природно-правове мислення скасовуе таю вимоги до права, як позитившсть i об'ектившсть. У некласичнш етстемологп об'ектившсть правових змюпв слiд розумiти як 1х актуальнiсть i оптимальнiсть на даний момент за даних обставин, що досягнута у договорi рiвноправних учасниюв правового дискурсу.
Об'ективнiсть права мшлива, на зразок справедливостi. Справедливють же — це результат домовленосп — тимчасовий консенсус. Отже, торжество справедливосп вiдбуваеться в мовi i через мову. А остання, за словами М. Хайдеггера, е «домом» права, способом його буття [8].
Шзнання завжди загальне, об'ективне. Розумшня завжди шдивщуальне, суб'ективне, штимне. Гносеолопчне пiзнання виявляе основнi принципи, закони, можливосп права, механiзми його здшснення та практичне значен-ня, у той час як герменевтичне розумшня дозволяе конкретному суб'екту осягнути неповторний i актуальний сенс права, якого воно набуло. До реч^ цей сенс визнаеться герменевтикою не таким, що вщкритий як об'ективна властивють права, а таким, що набутий правом у результат сукупного впливу ситуацп, обставин, традицп, а також зусиль штерпретуючого суб'екта.
Некласична етстемолопя в цшому та комушкативна теорiя й герменевтика зокрема розглядають право як постшно триваючий дискурс, повно-правними учасниками якого виступають у рiвнiй мiрi держава та будь-яю
юридичш й приватш особи. Мова — це безпосередня реальшсть права, у якш воно здшснюеться, набувае сво'х дiевих форм, закршлюеться у нормах, правових р^еннях i текстах. При застосуваннi норм, здшсненш обов'язкiв та тлумаченнi закошв право «промовляе» через суб'екта, який особисто розумiе, iнтерпретуе i дотримуеться його. Суб'ект розумшня у герменевтищ визнаеться навiть не джерелом правових смиошв, а глашатаем права — тим, через кого воно «говорить».
Герменевтика надае активносп самому об'екту розумiння — тексту, закону, норм^ правовш реальностi. Об'ект сам тлумачить себе, залежно вщ ситуацп, а суб'ект-штерпретатор е транслятором автономно iснуючого тексту. Отже, суб'ект i об'ект герменевтичного розумшня врiвноважуються як рiвноцiннi i рiвноправнi учасники правового дискурсу, який змушуе говорити не законодавця i не суддю, а саме право як таке. Справедливють не розшукуеться i не притягуеться, не встановлюеться зверху, вона форму -еться у самому житп, що тривае, через зпкнення у дискурсi iнтересiв за-цiкавлених осiб, небайдужих до правово! ситуацп та закону. Подiбно до цього росшський науковець О. Овчинников тлумачить правопорядок як особливий порядок людського спшкування, штерсуб'ективно! взаемодп, до яко! вступають суб'екти, що визнають один одного як цшносп та бажають спiвмiрювати свое iснування з шшими людьми [9, с. 167], у той час як у П. Рикера суб'ект права — це «будь-який стосовно шших будь-яких», тобто визнаний ними як рiвний [10, с. 29].
Отже, всюди тдкреслюеться рiвне представництво суб'ектiв правового дискурсу, !х порозумiння через говоршня однiею мовою. Продуктивна ко-мушкащя i правопорядок можливi лише там, де наявне щось спшьне, що обумовлюе едшсть духу суб'ектiв — нацюнальна культура, iсторiя, спiльнi проблеми, цшносп, серед яких i право. Проте едшсть духу не е рацюналь-ною, вона, як i справжне порозумiння, виникае у психiчних та емоцiйно-вольових актах. I навпаки, там, де мае мюце розумшня, завжди присутнш елемент творчо! участi. Так, суддя, будучи представником певно! соцiо-культурно! спiльноти, ноаем певно! етнокультури, неусвiдомлено привносить момент правотворчосп у процес правозастосування, реалiзуючи саме тi уявлення про справедливють, якi домiнують на даному етат розвитку суспiльного життя. Як сощальне життя, так i правове мислення у сво!х основах iррацiональнi.
Сучасна фiлософiя визнае вихщну неоднозначнiсть будь-якого тексту, що розумiеться як символ. Iнтерпретацiя виявляе множиншсть смислiв правового поля. Так, П. Рикер визначае штерпретащю як роботу мислення, яка полягае у розкритп рiвнiв значення, що стоять за буквальним змютом
тексту. З позицп сучасно! герменевтики текст закону (норми, розпоряджен-ня, акта чи судового ршення) юнуе автономно i самостшно, як символiчне полотно, що стимулюе актуальш значущi змiсти за умов його штерпретацп суб'ектом [10]. Юрист включаеться у симулятивний проспр закону на правах учасника дискурсу. Вш розумiе змiст юридичного тексту в силу власних можливостей i потреб часу, виводить фактичну тимчасову значимють закону у конкретному випадку i належним чином його застосовуе. Юрист виявляеться знаряддям, завдяки якому закон говорить мовою права у кон-кретнш, ексклюзивнiй ситуацп нестачi справедливостi.
Отже, правовий текст розумiеться герменевтикою як знаковий проспр, який через мислячого суб'екта вщкритий до рiзноманiтноi симуляцп юри-дичних смислiв. Завдяки змiстовнiй вiдкритостi тексту система норм, право-захист i правовi вiдносини в цiлому постiйно розвиваються, збагачуються й чутливо реагують на потреби життя. Особистий же талант юриста дозво-ляе максимально використати потенцшш можливостi юридичного тексту i права взагалi.
Як правотворча, так i правозастосовна практики е водночас видами герменевтично! дiяльностi. У герменевтищ теорiя i практика синтезоваш, оскiльки будь-яке тлумачення iз наступним розумшням по сутi е практикою в силу свое! ситуативносп й неповторносп. Герменевтична iнтерпретацiя мае подвшний характер: одночасно iз лiнгвiстичним тлумаченням позитивного права вона також розкривае сенс правово! ситуацп. Це мае значення, зокрема, в процес квалiфiкацii злочину, а також при формуванш слщчо'1 версп на стадп попереднього розслiдування, або при перевiрцi доказiв у ходi судового слщства тощо.
Так, пiд час огляду м^ця подii слiдчий iнтерпретуе оточуючi його об'екти, професiйно розглядаючи Гх як можливi докази здiйснення злочину. Вiн по сутi мае справу не з предметами, а з 1х символами. Побутовi речi набувають у зв'язку iз подiею додаткового, непрямого сенсу, який потребуе декодування, штерпретацп. Устшне прочитування побiчного змюту об'ектiв дозволяе слiдчому вибудовувати версп здiйсненого. Подiбна iнтерпретацiя мае на меп здолати дистанцiю мiж минулою подiею i самим iнтерпретато-ром.
Здобутий матерiал (iнформацiя) проходить ряд перевтшень: 1) фiксацiя у пам'ятi свщка; 2) передача змiсту за допомогою мови; 3) письмовий ви-клад у протоколi за допомогою тексту; 4) усвщомлення i тлумачення слщ-чим; i як закономiрний наслщок 5) переконання суддi; 6) судовий вирок. Розум^чи кожну iз ланок ланцюга як певну систему значень, слщ врахо-вувати, що точшсть значень стае iз кожним кроком усе бшьш фрагментарною, суб'ективною по вщношенню до попередньог ланки.
Задача слщчого — зафшсувати фактичш данi, що стосуються злочину, у встановленому законом порядку, тобто взяти до уваги докази у вщповщ-носп з вимогою припустимосп. Проте досить специфiчною з точки зору герменевтики е така слщча дiя, як допит. Технологiя отримання фактичних даних про злочин вщ самого джерела, що само по собi виступае штерпре-татором, передбачае фшсацш показань i свiдчень через протокол допиту. При цьому процесуальна схема допиту е такою: 1) побачив тдслщний (ви-тлумачив); 2) розповiв пiдслiдний (витлумачив); 3) записав дiзнавач (ви-тлумачив); 4) оцшив слiдчий, прокурор, адвокат (витлумачив). У цьому ланцюзi також варто враховувати стутнь неадекватностi змiсту кожного наступного тлумачення попередньому [11, с. 117].
Дуже яскраво герменевтичний характер правового явища виявляеться при квалiфiкацii злочину, коли необхщно встановити межi багатозмютов-носп правового тексту чи ситуацп. Тут проявляе себе рефлексивний план правосвщомосп — це той стратепчний рiвень, на якому функцiонують таю поняття, як шту'щя слiдчого, внутр^не переконання суддi та iншi суб'ективш феномени. Проте очевидно, що в аспект квалiфiкацii злочину здiйснюються герменевтичш процедури двох типiв: 1) розумшня i тлумачення фактичних обставин справи, яю мають кримiнальне значення; 2) розумшня i тлумачення змiсту кримшально-правово! норми, яка мае бути застосована.
У контекст квалiфiкацii злочишв особа, що веде кримiнальний процес, може знати бшьше, нiж законодавець на момент прийняття вщповщного закону. Стосовно цього важливим вбачаеться висновок П. Рикера: «1нтер-претащя перебувае на рубежi лiнгвiстичного та нелшгвютичного, мови i життевого досвiду» [12, с. 104]. Однак це наразi не свщчить про те, що особа, яка веде карний процес, у таюй ситуацп довшьно перетлумачуе норму права. 1нтерпретащя з боку того, хто застосовуе закон, опосередкована сучасшстю i мае вiдповiдати «духу закону».
Беручи участь у дискурс^ породженому учасниками слiдства, «вжива-ючись» у юридичну справу, суддя здшснюе акт пiдведення обставин справи тд норму через сво! власнi забобони. У кожному новому випадку суддя змушений розумпи норму заново. В ходi судового процесу — у правовш комунiкацii — досягаеться певна галузь перетину позицш сторiн, де суддя намагаеться знайти середину й справедливе ршення. Сторона, яка звину-вачуе, дивиться на справу з висоти «букви закону», всезагальносп норм, у той час як захист намагаеться довести своерщшсть справи, нетотожшсть И iншим, неможливють пiдведення пiд абстрактнi стандарти позитивного права, що пропонуються. У таю моменти правосуддя здшснюеться завдяки поеднанню закону i судово! правотворчостi.
Судочинство е полем герменевтичного дискурсу, в межах якого суддя не тшьки тлумачить, але й безпосередньо доповнюе, розвивае i створюе право. Судовою правотворчютю вважають особливий вид дiяльностi суддi у сферi правового розумiння у поеднанш з правовою iнтерпретацiею та за-стосуванням права, результатом яко! е судове ршення, що набувае нормативно! сили. Видшяють основнi форми судово! правотворчостi: судовий прецедент в англосаксонському правi та переконливий прецедент i суддiв-ський розсуд у континентальному правь Вони ж е додатковими джерелами права у зазначених системах права.
Тлумачення здшснюеться в ходi застосування норм права. Кожне право-застосовче ршення мае двi основи: фактичну (факти) i нормативну (закон). В основу ршення покладаються не самi фактичнi обставини, а шформащя про цi обставини. Те саме можна сказати про нормативну основу. Право-застосувач у сво!х мiркуваннях пiд час винесення ршення оперуе не самою нормою права, а шформашею про !! змют. Отже, суддя отримуе два види шформацп: знання про факти i знання про норми. На основi цих двох знань у результат !х аналiзу й обробки складаеться третш вид — правозастосов-че ршення.
Хоча норма закону не може бути шдивщуальною, вона завжди абстрактна i мiстить лише типовi ознаки, проте судове тлумачення закону обмежене рамками конкретного випадку, здшснюеться у встановленш процесуальнш формi i мае значення тiльки для дано! справи. В американськш правовiй теорп навiть розрiзняють окремi етапи судового тлумачення: 1) interpretation — означае дiяльнiсть iз визначення семантичного змюту юридичного тексту; 2) construction — означае дiяльнiсть iз перекладу семантичного змюту правового тексту на юридичш правила, тобто конструювання його фактичного змюту. Отже, штерпретуеться — значення тексту норми, а конструюються — юридичш правила застосування норми до фактв справи [13, с. 99].
Так, у загальнш системi права в процес винесення прецедентного рь шення нормативно-правовий акт не ввдграе ролi основоположного принципу. Тут одиничне шдуктивно стае загальним, факт стае нормою, а частка вторичного судового досвщу набувае категоричного сенсу для утворення правово! традицп. Герменевтичний аналiз самого механiзму утворення прецеденту дозволяе встановити таю етапи: 1) аналiз фактв судово! справи; 2) добiр аналопчно! справи iз арсеналу вже вирiшених у судовому порядку справ; 3) проведення аналоги мiж фактами справ; 4) аргументашя аналопч-ностi фактiв типових судових справ; 5) обгрунтування вщповщносп принципу вирiшення конфлiкту певному д^чому закону; 6) обгрунтування до-речностi застосування даного принципу до вир^ення дано! конкретно!
справи («слщувати виршеному рашше»); 7) винесення прецедентного pi-шення.
Де ж тут спостеpiгаeться суддiвська правотворчють? Певною мipою вона наявна вже на етат вiльного вибору аналопчно! справи для !! поpiвняння 3i справою, яка вимагае ршення. Також довiльною та iнiцiативною з боку суддi е аpгументацiя ще! аналогiчностi. Присутня суддiвська пpавотвоpчiсть i на етапi аргументацп мipи вщхилення вiд законностi i ступеня провини злочинця; i, наpештi, на етат винесення ексклюзивного piшення з конкретно! справи. Безпосередньо герменевтична практика присутня у тлумаченн змютовно! узгодженост прецеденту та наявно! справи, до яко! вiн застосо-вуеться. Герменевтичною також е iнтеpпpетацiя прийнятого судового pi-шення як ново! норми, що зводитиметься у принцип.
Оскшьки спpаведливiсть — категоpiя бiльш моральна, шж правова, про-цес ii досягнення включае як ноpмативно-логiчний, так i психологiчний компоненти. Аналiзуючи англшських теоpетикiв права, Б. Малишев виявляе особливосп мipкування у прецедентному правь Так, специфшою стилю юридичного мислення англшських правниюв е приблизно однакова вага лопчних та шту'!тивних елеменпв у його стpуктуpi. Процедури, пов'язаш з прецедентом, подiляються на два види: 1) дослщження обставин справи; 2) дослщження змюту прецедентно! норми. Якщо у першому випадку за-стосовуються переважно логiчнi засоби, то у другому — штуггивш. В Англп не iснуе единого та загальнообов'язкового способу, алгоритму виведення норми iз тексту прецеденту. Така невизначешсть обумовлюе те, що принцип виршення (ratio decidendi) виокремлюеться юристами за допомогою шту-!тивних засобiв. 1нту!тившсть проявляе себе у тому, що англшський суддя (та тiею ж мipою сторони процесу) мають «побачити норму очима свого попередника», тобто очима судд^ що винiс ршення, яке стало прецедентом. Суддя звертаеться до правово! традицп, контакт iз якою неможливий без шту'!цп та почутлв [14, с. 114].
Досконалий аналiз герменевтично! практики суддiв континентального права, а також актуальшсть вщродження в ньому прецеденту у виглядi «суддiвського розсуду» здiйснив видатний iзpа!льський теоретик i юрист-практик А. Барак. Вш доводить справжню суддiвську фiлософiю, за якою здiйснення правосуддя через суддiвський розсуд полягае у тpиpiвневiй ш-терпретацп. Перший piвень — факти, суддя обирае iз сукупностi фактiв тi, якi видаються необхщними для розв'язання конфлiкту. Другий piвень — вибip норми та !! застосування. Суддiвський розсуд обирае iз piзноманiтних методiв застосування норми лише один метод, який знаходить найбшьш прийнятним. Третш piвень розсуду — встановлення судового ршення [15, с. 20].
Навпь у континентальному правi суддя особисто обирае метод штер-претацп, принцип доказу i виносить вирок, але робить це в межах власного праворозумшня i стереотитв. У системi ж загального права суддя давно постае «законом, що промовляе». Звщси презумпцiя «суддьГеркулеса». Однак iз роллю суддi пов'язана шша проблема — проблема розподшу влади, що викликае побоювання з боку полпиюв.
У цшому, герменевтична природа правосуддя полягае не тшьки у мис-тецтвi суддiвськоi штерпретацп, а, головним чином, у зшманш конфлiкту, вiдновленнi справедливостi й примиренш сторiн шляхом мовного дискурсу, конфлшту iнтерпретацiй, що виникае у ньому, та рацюнальнш аргументацп ршень. Герменевтична практика у мовному просторi суду давно постае як дiева альтернатива насильству.
Висновки. Здiйснено спробу сутшсного аналiзу класично! i некласично! теорiй правового мислення, порiвняння Гх основних принципiв, установок, методiв, суб'ект-об'ектних вiдносин та критерпв iстини. Виявлено особли-востi пiзнання права i розумiння права як процедур етстемологп права i правово! герменевтики. Акцент здшснено на герменевтичних практиках в галузi права. Як об'ект юридично! штерпретацп розглянуто правову ре-альшсть iз сфери кримшально'Г юстицп. Зазначено ефектившсть герменевтичних практик у контексп квалiфiкацii злочинiв. Розглянуто особливосп суддiвськоi iнтерпретацii, герменевтичнi трансформацii нормативних змю-тiв пiд час 1х застосування.
Л1ТЕРАТУРА
1. Нерсесянц В. С. Философия права : учеб. для вузов / В. С. Нерсесянц. - М. : Изд. группа НОРМА-ИНФРА, 1998. - 244 с.
2. Овчинников А. И. Эпистемология правового мышления / А. И. Овчинников // Философия права. - 2003. - № 2(8). - С. 32-38.
3. Циппел1ус Р. Юридична методолопя : пер. з шм. / Р. Циппел1ус. - К. : Реферат, 2004. - 176 с.
4. Оборотов Ю. М. Ф1лософ1я права I методолопя юриспруденцп / Ю. М. Оборотов // Пробл. фшософп права. - 2003. - Т. 1. - С. 41-43.
5. Бернюков А. М. Змют судовоГ штерпретацп: герменевтичний вим1р / А. М. Бер-нюков // Пробл. фшософп' права. - 2008-2009. - Т. У1-УН. - С. 154-163.
6. Токарська А. С. До питання про культуру розумшня юридичного тексту / А. С. Токарська // Наук. вюн. Льв1в. держ. ун-ту внутр. справ. - 2011. - № 1(1). -С.139-146.
7. Мережко А. А. Юридическая герменевтика и методология права / А. А. Мережко // Пробл. фшософп права. - 2003. - Т. 1. - С. 159-162.
8. Хайдеггер М. Время и бытие : пер с нем. / М. Хайдеггер. - М. : Республика, 1993. - 447 с.
9. Овчинников А. И. Юридическая герменевтика как правопонимание / А. И. Овчинников // Правоведение. - 2004. - № 4. - С. 160-170.
10. Рикер П. Торжество языка над насилием. Герменевтический подход к философии права / П. Рикер // Вопр. философии. - 1996. - № 4. - С. 27-36.
11. Суслов В. В. Герменевтика и юридическое толкование / В. В. Суслов // Государство и право - 1997. - № 6. - С. 115-118.
12. Рикер П. Конфликт интерпретаций. Очерки о герменевтике / П. Рикер ; пер. с фр. И. Вдовиной. - М. : Канон-пресс-Ц, 2002. - 624 с.
13. Бпун В. С. Фшософ1я правосуддя: щея та здшснення / В. С. Бпун. - К. : Б-ка м1жнар. часоп. «Проблеми фшософп права», 2011. - 249 с.
14. Малишев Б. В. Судовий прецедент { стиль правового мислення / Б. В. Мали-шев // Пробл. фшософп права. - 2004. - Т. II. - С. 142-147.
15. Барак А. Судейское усмотрение : пер. с англ. / А. Барак. - М. : Норма, 1999. -376 с.
КЛАССИЧЕСКАЯ И НЕКЛАССИЧЕСКАЯ ПАРАДИГМы ЭПИСТЕМОЛОГИИ ПРАВА
Мелякова Ю. В.
На этапах эволюции правового мышления и правового понимания — от классического до неклассического, от традиционного до нетрадиционного, от гносеологии до герменевтики — подверглись трансформации основные элементы их структуры: субъект-объектные отношения, формы, уровни, методы познания, типы истин. Современная правовая герменевтика поднимает проблему неформальной интерпретации права во всех формах его бытия: текстах, нормах, правовых ситуациях, судебных делах, правовой традиции, правосознании, правовых прецедентах. Герменевтическая интерпретация права не имеет четких методов и приемов. Она ссылается лишь на условные принципы, среди которых субъективность, ситуативность, плюралистичность, коммуникативная рациональность. Правовая герменевтика выступает как методология не только правопонимания, но и правосудия.
Ключевые слова: эпистемология права, правовая герменевтика, правовое познание, правопонимание, правовая рефлексия, правовая истина, интерпретация права, коммуникация, текст, правовой дискурс, судейское толкование.
CLASSICAL AND NON-CLASSICAL PARADIGM EPISTEMOLOGY OF LAW
Melyakova J. V
Legal epistemology contains a well-developed system of types, forms, levels, stages, principles and methods knowledge of law and legal thinking. Law is a separate sphere of human existence. But the right cannot be understood only with the help of positive science.
Positive science is focused on objectivity, reliability, verifiziert and practicality. People's attitude to the law is reflected in scientific thinking and value orientations. Scientific knowledge focused on the rationale and explanation of the law. Intuitive, sensory perception and reflection lead to spiritual development, interpretation and understanding of the law.
More detailed development deserve hermeneutic methods understanding of law and justice, judicial interpretation, legal communication, hermeneutic procedures in criminal law in the aspect of qualification of crimes. It is hermeneutics reveals the dynamic and processual nature of the new justice, largely forms the legal thinking of the lawyer.
In the texts of laws law is static, dead. In the trial it comes to life, is manifested in its effectiveness, is enriched by the power of legal arguments, facts, judicial ideology. Approach to the understanding of law in the paradigm of intersubjectivity can not help but reflect on the principles of judicial hermeneutics.
Epistemology law distinguishes between the stages of the evolution of legal thinking and legal understanding — from classical to non-classical, from traditional to unconventional, from epistemology to hermeneutics. Epistemology of law has a standard scientific-positive structure, which includes the basic elements: subject, object of knowledge, forms, levels, methods of learning, types of legal truths. They all experienced a transformation in the modern conditions of liberalization of the law and revaluation of legal values.
Legal hermeneutics deals with the problem of informal interpretation of the law in all its forms of existence: the texts, norms, legal situations, court cases, legal traditions, legal consciousness, legal precedents. Hermeneutic interpretation of the law has no clear methods and techniques. It is based only on conventional principles. These principles include: subjectivity, autonomy, openness, concreteness, pragmatism, communication skills, pluralism, argumentativeness, communicative rationality.
Legal reality of criminal justice is also the object of legal interpretation. Hermeneutic procedures in criminal law is transformed to the formula of «understanding-interpretation-application». This formula is ofparticular importance in the context of the legal qualification of the crime. Hermeneutics largely forms the legal thinking of the lawyer.
From the hermeneutic point of view, justice is procedural in nature, as from the principle and method of application of legal norms depends on its content. Rule of law has a double meaning. Nominal and apply the meanings of norms are distinguished due to the different types of its interpretation. Field of normative meanings is mutative, dynamic, sensitive to the circumstances, traditions, subjective judicial interpretation. Hermeneutics is considered as the methodology of law and justice in the aspect of judicial interpretation. Modern litigation is living and active space. It specifies the exclusive meaning of each legal situation and normal. The lips of the judge says law.
Litigation is a field of hermeneutic discourse. Within it, the judge not only interpret, but also directly complements, develops and creates the law. The hermeneutic nature of justice lies not only in the art of judicial interpretation, but mainly in making reasoned decisions, the elimination ofa conflict, the restoration ofjustice, reconciliation of the parties by linguistic discourse. Hermeneutic practice in language space of the court long ago appears as an effective alternative to violence.
An attempt essence analysis of classical and non-classical theories of legal thinking, comparing their main principles, aims, methods, subject-object relations and criteria of truth. The peculiarities of the law cognition and understanding of law as procedures epis-temology of law and legal hermeneutics.
As an object of legal interpretation are considered legal reality from the sphere of criminal justice. The marked effectiveness of the hermeneutic practices in the context of the qualification of crimes. Peculiarities ofjudicial interpretation, hermeneutic transformation of normative meanings at the time of their application.
A detailed consideration of the theory of legal thought in its classical and non-classical paradigms reveals the features of the methods and truths legal epistemology and legal hermeneutics. In reviewing the features of the knowledge of the rights and understanding of law, the relationship between the objective and subjective in law. Particular emphasis is placed on hermeneutic practices in the field of law, their progressive and humanistic value.
Key words: epistemology of law, legal hermeneutics, legal knowledge, legal principles, legal reflection, legal truth, interpretation of law, communication, text, legal discourse, the judicial interpretation.
УДК 340.12
Н. I. Сатохгна, кандидат юридичних наук
ГЕРМЕНЕВТИЧНА Ф1ЛОСОФ1Я ПРАВА: МЕТОДОЛОГ1ЧНИЙ ТА ОНТОЛОГ1ЧНИЙ ВИМ1РИ
У статт1 розкриваеться сутмсть 7 завдання герменевтичног фшософп права через осмислення гг методолог1чного та онтолог1чного вим1р1в. На думку автора, герменевтична фшософ1я права являе собою осмислення розум1ння водночас як способу буття людини у прав1 (онтолог1чний вим1р) та способу осягнення правовог реальност1 (методолог1чний вим1р) як складових цтсного досв1ду правового.
Ключовi слова: герменевтична фшософ1я права, методолог1чний вим1р, онтоло-г1чний вим1р, розум1ння, перед-розум1ння.
Фшософсько-правовий дискурс друго! половини ХХ — початку ХХ1 ст. позначений розвитком некласичних пiдходiв до осмислення правово! реальности як акцентують увагу на динамiчному вимiрi права, розглядаючи його як певний процес (комушкащю, дiалог, тзнання, розумшня тощо) ^ таким чином, зосереджуються на питанш про те, як право юнуе (здшснюеться,
© Сатохша Н. I., 2015
101
