CC BY
141
An attempt essence analysis of classical and non-classical theories of legal thinking, comparing their main principles, aims, methods, subject-object relations and criteria of truth. The peculiarities of the law cognition and understanding of law as procedures epis-temology of law and legal hermeneutics.
As an object of legal interpretation are considered legal reality from the sphere of criminal justice. The marked effectiveness of the hermeneutic practices in the context of the qualification of crimes. Peculiarities ofjudicial interpretation, hermeneutic transformation of normative meanings at the time of their application.
A detailed consideration of the theory of legal thought in its classical and non-classical paradigms reveals the features of the methods and truths legal epistemology and legal hermeneutics. In reviewing the features of the knowledge of the rights and understanding of law, the relationship between the objective and subjective in law. Particular emphasis is placed on hermeneutic practices in the field of law, their progressive and humanistic value.
Key words: epistemology of law, legal hermeneutics, legal knowledge, legal principles, legal reflection, legal truth, interpretation of law, communication, text, legal discourse, the judicial interpretation.
УДК 340.12
Н. I. Сатохгна, кандидат юридичних наук
ГЕРМЕНЕВТИЧНА Ф1ЛОСОФ1Я ПРАВА: МЕТОДОЛОГ1ЧНИЙ ТА ОНТОЛОГ1ЧНИЙ ВИМ1РИ
У статтi розкриваеться сутмсть i завдання герменевтичног фыософИ права через осмислення гг методологiчного та онтологiчного вимiрiв. На думку автора, герменевтична фiлософiя права являе собою осмислення розумтня водночас як способу буття людини у правi (онтологiчний вимiр) та способу осягнення правовог реальностi (методологiчний вимiр) як складових цмсного досвiду правового.
Ключовi слова: герменевтична фiлософiя права, методологiчний вимiр, онтоло-гiчний вимiр, розумтня, перед-розумтня.
Фшософсько-правовий дискурс друго! половини ХХ — початку ХХ1 ст. позначений розвитком некласичних пiдходiв до осмислення правово'1 реальности, як акцентують увагу на динамiчному вимiрi права, розглядаючи його як певний процес (комушкащю, дiалог, тзнання, розумтня тощо) ^ таким чином, зосереджуються на питанш про те, як право юнуе (здшснюеться,
© Сатохша Н. I., 2015
101
вщбуваеться, вщтворюеться, постае). Останшм часом подiбне «динамiчне праворозумшня» набувае все бшьшо!' популярностi i на пострадянському просторi1. Таке переосмислення основного питання фшософп права висно-вуе у вiдмову вiд будь-яких спроб стабшзувати i схопити право у його ви-значеностi, а, вщповщно, й у загострення питання про те, яким чином право вкоршене в бутп взагалi, або, принаймш, у людському буттi. У цьому сена досить плщною може виявитись герменевтична фiлософiя права, яка й намагаеться прояснити природу того досвщу, що е досвiдом правового, позначаючи його як «розумшня».
Водночас проясненню пiдлягае i природа само!' герменевтично!' фшософп права, яка сьогодт трактуеться достатньо широко. Так, у рамках методоло-гiчного 1! напряму йдеться про виявлення методiв практично!' штерпрета-цшно!' дiяльностi, пов'язано!' з прийняттям правового рiшення або з право-вим пiзнанням. У свою чергу, онтолопчна течiя правово'1 герменевтики передбачае осмислення розумшня як способу буття людини у правi та про-яснення умов можливостi такого розумшня. Що ж стосуеться укра'Хно- та росшськомовного фiлософсько-правового дискурсу, то тут герменевтичш дослiдження представленi досить фрагментарно i переважно в межах мето-дологiчного вимiру герменевтики або на перетиш останньо!' з фiлософiею мови та семiотикою2. Врештi-решт, одшею з головних проблем герменев-тично! фшософп права завжди залишаеться сутшсть i завдання 11 само!3.
Спробуемо наблизитись до природи герменевтично!' фшософп права через осмислення генезису герменевтично!' думки у п методологiчному та онтолопчному вимiрах. З другого боку, дослщження юторп герменевтично!' фшософп права потребуе виявлення певного попереднього розумшня п сутносп, яке в подальшому русi герменевтичним колом буде уточнене i до-повнене.
Так, пiд герменевтичною фiлософiею права маемо на увазi осмислення розумiння як способу буття людини у правi (онтологiчний вимiр) та способу осягнення правово'1 реальностi (методологiчний вимiр). Уявляеться, що витлумачена у такий споаб герменевтична фiлософiя права е водночас на-прямом некласично!' фшософп права та складовою загально!' фшософсько!' герменевтики, предметом яко'1 е феномен розумiння. Щодо спiввiдношення з останньою можна виокремити два основш пiдходи. З одного боку, герме-
1 Див., наприклад, нещодавно видану колективну монографта «Неклассическая философия права: вопросы и ответы», що об'еднала зусилля таких дослщниюв, як С. Максимов, Ю. Пермяков, А. Поляков, О. Стовба, I. Честнов, В. Четверти, [ стала своер1дним машфестом «динам1чного праворозумшня» [1].
2 Див., наприклад, досладження О. Атарщиково! [2], А. Бернюкова [3], Т. Дудаш [4], О. Овчинникова [5].
3 Серед останшх дослвджень з цього приводу див., наприклад, статтю М. З1рк-Садовсю [6].
невтична фiлософiя права являе собою особливий випадок застосування фшософсько'' герменевтики, специфша якого зумовлена обмеженнями, пов'язаними iз загальнообов'язковютю права. Натомють, на думку Г.-Г. Га-дамера, застосування права е парадигмальним прикладом розумтня, а тому юридична герменевтика не е особливим випадком; навпаки, вона здатна пролити св^ло на питання загально'1 фшософсько'' герменевтики [7, с. 388].
Слово «герменевтика» походить вщ грецького врцп^итгк'р — мистецтво тлумачення або пояснення. У свою чергу, врцп^итгк'л утворено вщ дiеслова врцп^йю, що мае в перекладi на сучаснi мови такi значення: 1) говорити, висловлювати, виражати; 2) тлумачити, ттерпретувати, пояснювати, розу-м^и; 3) перекладати. У творах Платона, де зус^чаються першi згадування про врцп"У£ит1К'р, вона межуе з мистецтвом проголошення i роз'яснення волi бопв та мистецтвом пророцтва, яким волод^ть поети [8, с. 377-378]. 1дея герменевтики пов'язана з iменем Гермеса — у грецькш мiфологiчнiй тра-дицп бога красномовства та посередника мiж богами i людьми.
Спочатку герменевтична думка розвивалась у рамках релшйно'' та св^-сько'1 екзегетики (практики тлумачення окремих текспв), i до Х1Х ст. за-лишалася частиною iнших дисциплiн, переважно теологп. У Новий час герменевтика формуеться як загальна методолопя гуманiтарних наук, по-кликаних зрозумiти прояви людського духу (на вщмту вiд наук природни-чих, що мають на мет пояснення природних явищ). У ХХ ст. вщбуваеться онтологiчний поворот у герменевтищ, який поклав початок фшософськш герменевтицi як унiверсальнiй фшософп розумiння, де розумiння — вже не просто особливий рiзновид тзнання у «науках про дух», а фундаментальний споаб iснування людини у свт.
Заслуга обгрунтування герменевтики як ушверсально'' науки про розумт-ня належить Фрiдрiху Шлейермахеру, який вбачав завдання герменевтики у розробщ загальних правил тлумачення. Граматичний рiвень герменевтич-ного аналiзу Шлейермахер доповнюе психолопчним, який передбачае особливий творчий процес «вживання» в iнше «Я» з метою зрозум^и твiр краще, нiж його розумiв сам автор, що, однак, залишаеться нескiнченним завданням [9, с. 64, 74, 153-161]. У подальшому В. Дшьтей розробляе проект герменевтики як загально'1' методологи гумаштарних наук, у яких предметом розумтня е внутршнш св^ iндивiда, об'ективований назовнi, що проявляеться у виглядi мови, мiфiв, звича'в, права, моралi i т. д. За Дшьтеем, зовнiшнi ви-рази життя сприймаються людиною лише остшьки, оскiльки несуть у собi певнi смисли, «вкладенi» в них тшими людьми. Саме на розтзнання цих смислiв i спрямоване розумтня як специфiчний спосiб iсторичного тзнання [10]. У ХХ ст. найбшьш помггним ученим, який розвивав методолопчну лiнiю в герменевтицi, був Е. Беттi. Вiн прагнув розмежувати витлумачення i надь
лення смислом, наполягаючи на необхщносп збереження щеалу об'ективносп науково!' штерпретацп, якому в гумаштарних науках вiдповiдае теза про не-залежнiсть об'екта штерпретацп вiд п суб'екта, що, однак, не виключае суб'ективноi актуальностi об'екта для штерпретатора [11].
Усi згаданi концепцп тсею чи iншою мiрою сформувались тд впливом романтичноi традицп «реконструкцп гешя автора» як мети розумiння i пред-ставляють так звану герменевтику особистосп на противагу поширенiй у сучасних теорiях герменевтицi ситуацп. Вщповщт iдеi знайшли вiдгук i в юриспруденцп, поклавши початок триваючiй i донинi дискусп щодо можливостi розвитку права в ходi тлумачення. Так, К. Ф. фон Савшы у сво-1й роботi «Юридична методолопя» розмежовуе iнтерпретацiю закону i доктринальний розвиток права, зазначаючи, що в ходi штерпретацп тексту закону ми повинш вiдтворити задум законодавця шляхом «вживання» у той час, коли вш творив. Те саме мае на увазi i Ф. Лiбер, коли у своему есе «Правова i полiтична герменевтика, або принципи штерпретацп та побудо-ви у правi та полiтицi» зазначае, що правова штерпретащя покликана вщ-творити «справжне значення» закону. Натомiсть '1х опоненти слушно заува-жують, що закон часто застосовуеться до ситуацш, ям не могли бути передбачеш його творцем, а тому його штерпретащя завжди мае творчий характер. Так, Дж. Ессер у дослщженш «Упередження i вибiр методiв у правосуддп» стверджуе, що результат штерпретацп закону зумовлений радше не методом, а попередшм уявленням про «правильне» ршення [12].
Одним iз найвщомших послiдовникiв Ф. Шлейермахера в цариш юрис-пруденцii е Г. Кошг, який дослiджуе можливостi застосування загальних каношв iнтерпретацii, сформульованих Шлейермахером, для тлумачення в галузi права та 1'х вплив на юриспруденцiю як штерпретуючу прикладну науку про дух [13]. Методолопчне розумiння герменевтики знаходимо також у правових дослщженнях таких авторiв, як К. Енгiш, К. Ларенц, Ф. Мюллер та ш.
У полемщ мiж методологiчною i фiлософською стратегiями у герменев-тищ об'ективiстська самосвiдомiсть наук про дух зазнала ютотних транс-формацiй. Сьогодш у своему методологiчному вимiрi герменевтика являе собою альтернативу класичнш етстемологп, протиставляючи науковому пiзнанню герменевтичне розумшня як споаб осягнення правовоi реальности однак залишаючись при цьому в межах деба^в про метод. Натомють онтологiчний поворот у герменевтищ, який власне й перетворив п на гер-меневтичну фiлософiю, полягав у рiзкiй трансформацii проблематики вщ питання про умови розумiння суб'ектом текспв або iсторii до питання «що це за ютота, буття яко'1 полягае у розумiннi?» [14, с. 43].
Так, грунтуючись на феноменологи Е. Гуссерля, М. Хайдеггер у пращ «Буття та час» визначае герменевтику як «феноменолопю Dasein», де Dasein — це суще, яке вiдрiзняеться вщ iншого сущого осмисленим ставленням до себе i свiтy Вiдповiдно розумiння виявляеться фундаментальним способом буття Dasein у свт. 1снування людини як таке е герменевтичним, ттер-претуючим: ми юнуемо у свiтi, де будь-який об'ект е об'ектом розумтня. Йдеться при цьому не просто про вщкриття деякого початкового смислу, св^ як такий не е осмисленим. Сдиним джерелом смиошв е Dasein, що бере на себе вщповщальшсть i наповнюе свiт смислом у творчому акт розумт-ня. Так стае можливою герменевтична фiлософiя, тобто фiлософiя, яка герменевтично розглядае весь св^. Тому фiлософiю як таку Хайдеггер на-зивае «герменевтикою фактичности» [15, с. 12, 142-148]. Розумтня припи-нило бути суто методолопчною iдеею.
Погляди Хайдеггера отримали розвиток у творчосп Г.-Г. Гадамера, який концептуально обгрунтував проект фшософсько'1' герменевтики, протиста-вивши його проекту герменевтики як методологи наук про дух. У пращ «1стина та метод» вт протиставляе тезi про незалежнють об'екта вiд суб'екта iдею «опосередкування минулого теперiшнiм», а формальному розуму ра-цiоналiстiв («методу») — практичну мудрють (фронезис), яка необхiдна для герменевтичного осягнення ютини. При цьому, на думку Гадамера, саме застосування права е парадигмальним прикладом герменевтичного розумтня, який може пролити св^ло на загальш питання фшософсько'1' герменевтики i поновити едшсть герменевтично'1' проблеми. Суть останньо'1' полягае у застосуванш: у розумiннi завжди мае мюце щось на зразок застосування тексту, що тдлягае розумтню, до те'1' сучасно'1' ситуаци, у якШ перебувае iнтерпретатор [7, с. 364-369]. Так, справжня проблема юридично'1' герменевтики полягае в тому, що будь-який закон мае загальний характер i тому не може охопити практичну дшсшсть у вст ii конкретность Зразки поведтки не е вiчними i незмiнними, але й не е простими конвенщями, вiдображаючи природу речей, i справа лише в тому, що ця остання визначае себе кожного разу тшьки у застосуванш [7, с. 376-379]. У цьому контекст Гадамер на-магаеться спростувати думку, зпдно з якою смисл д^чого закону однознач-ний i сучасна нам юридична практика тiльки наслiдуе цей початковий смисл. Насправдi ж, вщзначае фiлософ, смисл норми визначаеться юристом з ура-хуванням того випадку, до якого ii слщ застосувати. Правозастосувач повинен усвщомити змти, якi вiдбулись у правовiдносинах, i вiдповiдно наново визначити нормативну функщю закону [7, с. 386].
Слщом за Хайдеггером, Гадамер розкривае кругову структуру розумтня: ми завжди виявляемо себе вже зануреними у певну ситуащю, яка визначае
горизонт розумшня, а тому розумшня завжди починаеться з обумовленого традищею перед-розумшня (сукупносп упереджень), що згодом уточнюеть-ся. Стосовно судово'' практики мова йде про правове перед-ршення, яке передуе винесенню вироку i мае в першу чергу позитивну правову щншсть. 1деться, таким чином, не про те, щоб вщмежувати себе вiд традицп, яка звертаеться до нас, зокрема, через прецедент та доктрину, а навпаки: вщ-межувати себе вщ того, що може завадити нам зрозум^и традищю з точки зору само'' справи [7, с. 322].
Оскшьки розумшня, за Гадамером, завжди е практичним, то й сама герменевтика е не теорiею, а лише способом юнування у свт, який полягае у дiалозi з метою пошуку загального смислу. Натомють П. Рикер наполягае на важливост методолопчного вимiру герменевтики, поеднуючи п зi структурною антрополопею, що, на його думку, уможливлюе взаемодiю онтоло-гп та етстемологп. Для Рикера герменевтика е теорiею розумiння текстiв, причому пiд «текстом» вш мае на увазi все, що тдлягае штерпретацп. Однак будь-яке етстемолопчне розумiння виявляеться можливим лише як аспект розумшня екзистенщального [14, с. 39-66]. Так, Рикер намагаеться вщно-вити едшсть епiстемологiчного та онтолопчного вимiру буття людини, роз-глядаючи правове судження як типовий приклад герменевтичного досвщу, що вимагае практично'' мудросп, досвiду прийняття ршення в ситуацп невизначеностi та конфлшту з метою примирення ворогуючих сторш [16, с. 87; 17, с. 233-248; 18].
Фшософська герменевтика мала величезний вплив як на континентальну фшософсько-правову традищю, так i на англо-саксонську юриспруденщю. У межах першо'' слiд згадати передусiм фiлософсько-правовi концепцп В. Майхофера i А. Кауфмана.
В. Майхофер у своему дослщженш «Право i буття» спираеться на ще'' Хайдеггера i намагаеться побудувати за допомогою герменевтики Dasein онтолопю права, тобто визначити саме право як суще. На думку Майхофера, наше буття завжди е буттям-з-1ншими, причому не взагал^ а завжди конкретним як-буттям: як-покупця, як-громадянина i т. п. Метою ж права е справжшсть як-буття; тому право лише оформлюе вщповщне як-буття. Таким чином, Майхофер пропонуе екзистенщальне обгрунтування права, що виходить з буття людини [19]. 1де'' Гадамера розвивае у сво'й фшософп права А. Кауфман. У сво'х працях (основш з яких «Вступ до правово'' герменевтики», «Фiлософiя права в перехiдний перюд», «Попередш зауважен-ня щодо правово'' лопки та онтологп вiдносин. Засади правово'' теорп, за-сновано'' на понятл персони») вiн намагаеться подолати однобiчнiсть як правового позитивiзму, так i класичного юснатуралiзму. За Кауфманом,
право конституюеться в ходi герменевтичного процесу розумтня. Воно не е сукуптстю правил, а вщбуваеться у правовiдносинах у ходi застосування абстрактно'! норми до конкретного випадку. Право — це не категорiя, що тдлягае проясненню, а подiя розумiння, що мае структуру кола: розумтню норми передуе розумтня можливих випадюв, на яю вона розрахована, а осмислення конкретно! справи вимагае попереднього розумтня норми. Право як таке не може бути засноване тшьки в нормi або тшьки у випадку, але грунтуеться у ïx взаемовiдношеннi, являючи собою не субстанщю, а вiдношення мiж випадком i нормою. Однак правом е не будь-яке вщно-шення мiж нормою i випадком, а тшьки таке, у якому особи, що здтснюють це вщношення через власш вчинки, визнають одна одну, й, отже, е персонами [20].
В англо-саксонськт юриспруденцп найвiдомiшим послщовником Гадамера був Р. Дворкт, який у свот працi «Iмперiя права» розвивае iдею про те, що будь-яке розумтня е творчим актом включення у здiйснення традицп, причетностi до загального смислу. На думку Дворкта, в ттерпретацп права суддi виконують роль послщовних спiвавторiв колективного роману, кожен з яких повинен додати свою главу до несктченно'' ютори таким чином, щоб вона могла бути прочитана як частина цшого оповiдання. При цьому суддя мае не тшьки визначити суспшьний щеал сво'х попередниюв, утiлений ними в минулих ршеннях, але й розкрити його в актуальному сощально-ю-торичному контекстi [21, с. 227].
Серед останшх розвщок у межах от^олчно^ стратеги правовой герменевтики можна вiдзначити також пращ Ф. Дж. Мутса III [22] та Й. Тонт-т [23]. У цшому у своему онтолопчному вимiрi герменевтична фiлософiя права намагаеться вщновити еднiсть теорп та практики, розглядаючи розу-мiння у правi як буття i тзнання водночас, i при цьому сама виявляеться лише способом буття у прав^ а не формулюванням та утвердженням щодо нього певноï позицп, власне розумiнням як досвiдом ттерсуб'ективного вiдтворення правових смислiв.
Вiдповiдно онтолопчна i методологiчна стратеги у герменевтищ права також е радше не етапами ïï розвитку або конкуруючими ттерпретащями ïï завдань, а лише двома вимiрами одного явища, яю неможливо вiдокремити один вiд одного, так само як неможливо вщокремити теоретичний досвщ осягнення права вщ практичного досвiду його вiдтворення.
Загальними ж щеями, визначальними для герменевтично! фшософп права, е таю.
Будь-яке тзнання правово1 реальностi мае характер розумтня — твор-чого осмислення права в контекст конкретно! правово! ситуацп (реально!
або ппотетично!') з позицп ïï безпосереднього учасника. На вщмшу вщ теоретичного тзнання, спрямованого в минуле та орieнтованоro на щеал об'ективно'1' iстини, горизонтом практичного розумшня е майбутня штерсуб'ективна справедливiсть.
Таке розумiння можливе лише в контекст окремого випадку, тобто у за-стосуваннi права, яке й виявляеться единим способом наближення до право-воï реальностi. Остання ж не тдлягае теоретизацп поза зв'язком з практикою здшснення права. Якщо наукове пiзнання являе собою теоретичне осмислення права з метою формулювання загальних принцитв його функщону-вання як орiентирiв для практики, то герменевтичне розумшня завжди е водночас i теоретичною, i практичною дiяльнiстю.
У герменевтичному розумшш вщтворюеться правова реальшсть. Ми школи не можемо зайняти неупереджену позищю «над правом», а завжди виявляемо себе частиною певно'1' динамiчноï правово'1' традицп, сформовано^ у свою чергу, попередшми судженнями щодо права i такою, що постшно продовжуе формуватись у конфлшт iнтерпретацiй. Взаемодiя мiж правовою традицiею i конкретним правовим судженням вщбуваеться за логiкою «гер-меневтично'1 стралп» з одного боку, традищя обумовлюе осмислення правово'1 ситуацп в тому сена, що формуе наше перед-розумшня i окреслюе доступы смисловi альтернативи. З другого боку, сама традищя складаеться з обумовлених нею ршень у конкретних ситуащях, через яю правозастосу-вач вводить у гру сво! власш упередження. При цьому таке коло не е засти-глою структурою, а передбачае концентричне розширення зрозумшого смислу. Так, розумiння виявляеться водночас конституюванням правовох реальностi.
Таким чином, герменевтична фiлософiя права являе собою одну з версш некласичного динамiчного праворозумiння, розглядаючи право як процес розумшня — штерсуб'ективного конституювання правових сми^в у ходi здшснення права i його осягнення водночас. У свою чергу, уточнення при-роди герменевтичноï фшософп права дозволяе уточнити i ïï завдання. Ви-знаючи конструктивну роль перед-розумшня, герменевтична фiлософiя права здатна протистояти як постмодершстському свавшлю штерпретацш, так i позитивютському засиллю науковостi. Високий гумашстичний смисл герменевтики закладений уже в самш структурi «герменевтичноï стралЬ> — руху вiд перед-розумiння до повного розумшня, а потм назад, для перевiр-ки необхiдностi змiн i доповнень до початкового уявлення. Перед-розумшня i добросовюне прагнення бшьш глибокого розумшня залишають мiсце для перегляду вихщних iдей, а отже, означають принципову вщкритють для дiалогy Так, герменевтика виховуе повагу до чужоï точки зору, терпiння та прагнення порозумшня, не заперечуючи водночас необхщшсть критичноï
ощнки. У зв'язку з цим Гадамер наголошуе: «Герменевтика — це практика...
Усiма силами тдтримувати дiалог, давати сказати свое слово i тому, хто мае
шшу точку зору, вм^и засвоювати те, що вш говорить, — от у чому душа
герменевтики» [24, с. 8].
Л1ТЕРАТУРА
1. Неклассическая философия права: вопросы и ответы : кол. моногр. / С. И. Максимов, Ю. Е. Пермяков, А. В. Поляков и др. ; под ред. А. В. Стовбы. - Харьков : Б-ка междунар. журн. «Проблемы философии права», 2013. - 272 с.
2. Атарщикова Е. Н. Герменевтика в праве: История и современность / Е. Н. Атар-щикова. - СПб. : С.-Петерб. ун-т МВД России, 1998. - 296 с.
3. Бернюков А. М. Здшснення правосуддя: герменевтичний тдхщ / А. М. Берню-ков // Правосуддя: фшософське та теоретичне осмислення / А. М. Бернюков, В. С. Бпун, Ю. П. Лобода та ш. ; вщп. ред. В. С. Бпун. - К. : Б-ка м1жнар. часоп. «Проблеми фшософп права», 2009. - С. 148-206.
4. Дудаш Т. I. Праворозумшня кр1зь призму герменевтики / Т. I. Дудаш. - Л. : Край, 2010. - 248 с.
5. Овчинников А. И. Правовое мышление в герменевтической парадигме / А. И. Овчинников. - Ростов н/Д : Изд-во Рост. ун-та, 2002. - 288 с.
6. З1рк-Садовсю М. Завдання герменевтичноï фшософп права / М. З1рк-Садовсю // Фшософ1я права i заг. теор1я права. - 2012. - № 2. - С. 102-114.
7. Гадамер Х.-Г. Истина и метод: Основы философской герменевтики / Х.-Г. Гадамер ; пер. с нем. М. А. Журинская, С. Н. Земляной, А. А. Рыбаков, И. Н. Буров. -М. : Прогресс, 1988. - 700 с.
8. Платон. Ион / Платон ; пер. с греч. А. Ф. Лосев, А. А. Тахо-Годи // Платон. Собр. соч. : в 4 т. - М. : Мысль, 1990-1994. - Т. 1, 1990. - С. 372-385.
9. Шлейермахер Ф. Герменевтика / Ф. Шлейермахер ; пер. с нем. А. Л. Вольского. -СПб. : Европ. Дом, 2004. - 242 с.
10. Дильтей В. Описательная психология / В. Дильтей. - СПб. : Алетейя, 1996. -160 с.
11. Бетти Э. Герменевтика как общая методология наук о духе / Э. Бетти ; пер. с нем. Е. В. Борисов. - М. : «Канон+» РООИ «Реабилитация», 2011. - 144 с.
12. Poscher R. Hermeneutics, Jurisprudence and Law [Електронний ресурс] / R. Poscher. -Режим доступу: http://papers.ssrn.com/sol3/papers.cfm?abstract_id=2394503.
13. Coing H. Die juristischen Auslegungsmethoden und die Lehre der allgemeinen Hermeneutic / Н. Coing. - Köln-Opladen : Westdeutscher Verlag, 1959.
14. Рикер П. Конфликт интерпретаций / П. Рикер ; пер. с фр. И. С. Вдовиной. - М. : Академ. проект, 2008. - 695 с.
15. Хайдеггер М. Бытие и время / М. Хайдеггер ; пер. с нем. В. В. Бибихина. - СПб. : Наука, 2006. - 452 с.
16. Рикер П. Путь признания. Три очерка / П. Рикер ; пер. с фр. И. И. Блауберг, И. С. Вдовина. - М. : Рос. полит. энцикл. (РОССПЭН), 2010. - 268 с.
17. Рикер П. Справедливое / П. Рикер ; пер. с фр. Б. Скуратов, П. Хицкий. - М. : Гнозис, Логос, 2005. - 304 с.
18. Рикер П. Торжество языка над насилием. Герменевтический подход к философии права / П. Рикер ; пер. з фр. О. И. Шульмана // Вопр. философии. - 1996. - N° 4. -С.27-36.
19. Майхофер В. Право и бытие / В. Майхофер ; пер. с нем. А. Стовба // Рос. ежегод. теории права. - 2008. - № 1. - С. 186-258.
20. Кауфман А. Попередш зауваження щодо правово! лопки та онтологи вщносин. Засади правово! теори, засновано! на понятп персони / А. Кауфман // Фiлософiя права i заг. теорiя права. - 2013. - № 1. - С. 329-344.
21. Dworkin R. Law's Empire / R. Dworkin. - London : Fontana Press, 1986. - 470 p.
22. Mootz F.-J. III. Law, Hermeneutics and Rhetoric / F.-G. III Mootz. - Burlington : Ashgate, 2010. - 470 р.
23. Tontti J. Right and prejudice: prolegomena to a hermeneutical philosophy of law / J. Tontti. - Burlington, 2004. - 204 р.
24. Гадамер Х.-Г. Актуальность прекрасного / Х.-Г. Гадамер ; пер. с нем. под ред. В. С. Малахова. - М. : Искусство, 1991. - 367 с. - (История эстетики в памятниках и документах).
ГЕРМЕНЕВТИЧЕСКАЯ ФИЛОСОФИЯ ПРАВА: МЕТОДОЛОГИЧЕСКОЕ И ОНТОЛОГИЧЕСКОЕ ИЗМЕРЕНИЕ
Сатохина Н. И.
В статье раскрывается сущность и задачи герменевтической философии права через осмысление ее методологического и онтологического измерений. По мнению автора, герменевтическая философия права представляет собой осмысление понимания одновременно как способа бытия человека в праве (онтологическое измерение) и способа постижения правовой реальности (методологическое измерение) как составляющих целостного опыта правового.
Ключевые слова: герменевтическая философия права, методологическое измерение, онтологическое измерение, понимание, пред-понимание.
HERMENEUTICAL PHILOSOPHY OF LAW: METHODOLOGICAL AND ONTOLOGICAL DIMENSIONS
Satokhina N. I.
The article deals with the nature and objectives of hermeneutical philosophy of law through the understanding of its methodological and ontological dimensions. According to the author, hermeneutical philosophy of law is a reflection of understanding both as a
way of human existence in law and way of understanding of legal reality as integral components of legal experience.
In its methodological dimension legal hermeneutics is an alternative to classical epistemology. It opposes scientific knowledge to hermeneutical understanding as a way of comprehension of the legal reality. In ontological dimension hermeneutic philosophy of law is trying to restore the unity of theory and practice, considering the understanding of the law as being and knowing. At the same time it is mere way of being in the law, but not the formulation and approval of a definitive position about it. It is understanding as experience of intersubjective reproduction of legal meanings.
Accordingly, ontological and methodological strategies in hermeneutics of law are also not stages of its development or competing interpretations of its tasks, but only two measurements of a phenomenon that cannot be separated from each other, such as it is impossible to separate the theoretical experience of understanding of the law from experience of its reproduction.
The general ideas crucial for hermeneutical philosophy of law are:
1. Any knowledge of legal reality is the understanding, i.e. the creative comprehension of law in the context of a particular legal situation (real or hypothetical) that is made by its direct participant.
2. Such an understanding is possible only in the context of a particular case, that is the application of law and that is the only way to approach the legal reality.
3. Hermeneutical understanding reproduces the legal reality.
Thus, the hermeneutical philosophy of law is a version of dynamic non-classical thinking, considering law as process of understanding — intersubjective constitution of legal meanings in the its exercise and comprehension simultaneously. In turn, clarifying the nature of hermeneutical philosophy of law allows her to clarify her task. Recognizing the constructive role of pre-understanding, hermeneutical philosophy of law able to resist tyranny of postmodern interpretations andpositivistic scientific dominance. High humanistic meaning of hermeneutics are incorporated in the structure of «hermeneutical spiral» — the movement from pre-understanding to fully understand, and then back to verify the need for changes and additions to the original idea. Pre-understanding and good faith desire to achieve a better understanding leave a place to review the output of ideas, and therefore represent a fundamental openness to dialogue. So hermeneutics brings respect for other people's point of view, patience and desire understanding, while not denying the need for critical evaluation.
Key words: hermeneutical philosophy of law, methodological dimension ontological dimension, understanding, pre-understanding.
