CC BY
21
14. Князева Е. Н. Синергетика как новое мировидение: диалог с И. Пригожиным / Князева Е. Н., Курдюмов С. П. // Вопр. философии. - 1992. - № 12. - С. 3—20.
15. Пригожин И. От существующего к возникающему: время и сложность в физических науках / И. Пригожин ; пер. с англ. Ю. А. Данилова ; под ред. Ю. Л. Климон-товича ; предисл. Г. Г. Малинецкого. - Изд. 3-е. - М. : УРСС, 2006. - 291 с.
16. Пригожин И. Р. Порядок из хаоса / И. Р. Пригожин, И. Стенгерс ; пер. с англ. Ю. А. Данилова ; под общ. ред. и с послесл. В. И. Аршинова, Ю. Л. Климонтови-ча, Ю. В. Сачкова. - Изд. 6-е. - М. : URSS, 2008. - 294 с.
17. Василькова В. В. Порядок и хаос в развитии социальных систем : синергетика и теория социальной самоорганизации / В. В. Василькова. - СПб. : Лань, 1999. -478 с.
18. Гомаюнов С. От истории синергетики к синергетике истории / С. Гомаюнов // Об-щест. науки и современность. - 1994. - № 2. - С. 99-106.
19. Капица С. П. Феноменологическая теория роста населения Земли / С. П. Капица // Успехи физич. наук. - 1996. - Т. 166. - № 1. - С. 63—79.
20. Князева Е. Н. Основания синергетики: режимы с обострением, самоорганизация, темпомиры / Е. Н. Князева, С. П. Курдюмов. - СПб : Алетейя, 2002. - 414 с.
ОБЩАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА ОБЩЕСТВА КАК СИСТЕМЫ: СИСТЕМНЫЙ И СИНЕРГЕТИЧЕСКИЙ АСПЕКТЫ
Дзебанъ А. П., Грубое В. М.
С позиций системного и синергетического подходое проанализироеано общестео как определенный тип системы, состоящей из разнородных езаимосеязанных элементое и подсистем, сеойсте и отношений. Показано, что социалъная система создается индиеидами на осноее механизма обратной сеязи, целъю которой яеляется реализация экстремалъных принципое жизнедеятелъности.
Ключевые слова: общестео, система, самоорганизация, устойчиеостъ, социалъная динамика.
GENERAL DESCRIPTION OF SOCIETY AS SYSTEM: SYSTEM AND SYNERGY ASPECTS
Dzeban O. P., Grubov V. M.
From positions of systems and synergetic approaches society is analyzed as the certain type of the system, consisting of heterogeneous associate elements and subsystems, properties and relations. It is shown that the frame of society is created by individuals on the basis of mechanism of feedback the purpose of which there is realization of extreme principles of vital functions.
Keywords: society, system, self-management, stability, social dynamics.
Всник Нацюнально!' юридичноУ академн УкраУни ¡мен1 Ярослава Мудрого № 10, 2011
УДК 340.12
Н. I. Сатохта, кандидат юридичних наук, асистент
МЕТА ПРАВОВОГО ВИХОВАННЯ В КОНТЕКСТ1 ГЕРМЕНЕВТИЧНОГО ОСМИСЛЕННЯ ПРАВОВО1 РЕАЛЬНОСТ1
Розкрито мету правового виховання в контекст! герменевтичного тдходу до осмислення правовойреалъност1, де остання розглядаетъся як безперервний процес реттерпретаци правовойтрадици / в1дтворення правових смисл1ву переб1гу здтснен-ня права суб'ектами. У межах герменевтичного досл1дження автором показано риси суб'екта здшснення права як мети правового виховання через поняття автономи, розумтня та ствв1дпов1далъност1
Ключов1 слова: герменевтичний тдх1д, правова реалътстъ, правова традиця, розумтня, суб'ект здшснення права.
Актуальтсть проблемы зумовлена необхщшстю пошуку нових методо-лопчних тдход1в до розгляду проблеми правового виховання 1 розвитку фь лософп права в цшому. Серед таких тдход1в, яю мютять адекватний сучасним тенденциям розвитку правово! реальност методолопчний шструментарш, особливе мюце посщае герменевтичний тдхщ, представлений такими 1мена-ми, як Ганс-Георг Гадамер, Поль Ршьор, Артур Кауфман, Вшфрщ Гассемер, Рональд Дворкш та ш.
Сл1д зазначити, що герменевтичний тдхщ, зосереджений на штерпрета-цшнш проблематищ, е досить поширеним у захвднш фшософп права, що зумовлено об'ективними змшами у св1товш юриспруденцп, зокрема, розши-ренням кола джерел права, посиленням рол1 судово! правотворчост1, зближен-ням правових систем тощо. Проте у вичизнянш юридичнш наущ герменев-тичш правов1 дослвдження ведуться досить фрагментарно 1 переважно спря-моваш на прояснення метод1в практично! штерпретацшно! д1яльност1, напри-клад, ухвалення правового р1шення. Тобто, розумшня розглядаеться суто як лопчна операщя, пов'язана 1з застосуванням норм законодавства. Разом з тим анал1з правово! дшсност в динамщ1 дозволяе поглянути на розумшня як не тшьки методу, а й особливо! форми досвщу, в якому дана 1 переживаеться сама правова реальшсть. Цей досввд не можна звести лише до тзнання; вш по-лягае в осмисленш, тобто наданш сенсу елементам правово! реальности 1 в такий спос1б конституюванш останньо!.
Метою статт е розкриття сутност та специф1ки герменевтичного тд-ходу до розумшня правово! реальност 1 виявлення його евристичних можли-востей в осмисленш мети 1 сенсу правового виховання.
Анал1з останмх джерел та публгкацт з проблеми правового виховання свщчить про те, що розумшня сутност 1 призначення останнього безпосеред-ньо залежить в1д розумшня сутност самого права, його сенсу 1 мети. У цьому
78 © Сатохша Н. I., 2011
контекст! С. Максимов пор1внюе легютсько-авторитарш 1 л1берально-юридич-ш концепцп праворозумшня. Так, перший шдхвд асощюеться з порядком, другий - з1 свободою. Вщповщно й система правового виховання в першому випадку (наприклад, за радянських час1в) ор1ентуеться на образ права як державного встановлення. Потр1бно лише знати вимоги закону та !х виконувати. Тому сутнють правового виховання зводиться до цшеспрямовано! д1яльност1 державних шститупв щодо впливу на правосвщомють з метою забезпечення правом1рно! поведшки. Водночас для протилежного тдходу характерним е ро-зумшня права як багатогранного процесу, в якому вимоги свободи та порядку поеднуються, а його головним змютом вважаються права людини. Тому й сутнють правового виховання розум1еться як формування поваги до прав людини, забезпечення реал1заци р1вно! свободи кожного [1, с. 23].
У межах такого шдходу розвиваються 1 герменевтико-екзистенщальш дослвдження в юриспруденции в яких акцентовано на динам1чному аспект правово! реальности а в центр1 останньо! опиняеться не норма, а ф1гура суб'екта права. Вщповщно основна мета правового виховання полягае у фор-муванш суб'екта права - автономно! правово! особистост як суб'екта твор-чого вщтворення правово! дшсност1.
3 точки зору герменевтично! фшософи права останне не становить зве-дення правил, воно не закладено в готовому вигляд1 в норму 1 не може бути звщти здобутим. Здшснюючись у правовщносинах, воно завжди е динам1чним, юторичним, процесуальним [2, с. 120 - 123]. Так, А. Кауфман вщзначае, що «людина розвиваеться не так, як рослини 1 тварини, як лише суто об'ективно перебувають у час1, але людина повинна бути, вона мае завдання: здшснити себе у час 1 з часу, аби стати тим, що як можливють е в нш. Людина мае усвь домлення часу та 1стор1!, 1 таким чином вона здатна трансцендувати свою екзистенщальну актуальшсть на минуле 1 майбутне, вона може планувати, оч1кувати, остер1гатися, спод1ватися, згадуючи себе. 1стор1я е той вим1р, в якому вона мае прийти до свое! сутност1» [3, с. 168]. На думку фшософа, спос1б буття людей ввдповщае способу буття речей, заснованих у людському бугл. Тому право е 1сторичним в аналог1чному людин1 сенс1: воно мае пост1йно здшснюватись, аби прийти до самого себе. Усл1д за Е. Фехнером А. Кауфман п1дкреслюе, що це не е готове право, але в ус1 часи в1дбуваеться його станов-лення [4, с. 159]. Входження ж права у буття опосередковане особистютю як джерелом правових смисл1в.
1накше кажучи, право, як 1 будь-який культурний феномен, проживае свое життя як ланцюжок штерпретацш, де кожне нове «прочитання» змшюе як горизонт «читача», так 1 значення феномену завдяки явищу, яке Г.-Г. Гадамер назвав «ютор1ею вплив1в» [5, с. 355-363]: ютор1я впливае на певне товариство штерпретатор1в, тобто на специф1чну традищю, наприклад, традищю тлума-чення окремих правових норм. Новий штерпретатор, який намагаеться зро-зумшти сенс норми, перебувае в новш ситуаци 1 з новим «передрозумшням»,
BiœuK Haцioнaльнoï юpuдuчнoï aкaдeмïi Укpäiнu iмeнi Яpocлaвa Мудpoгo № 10, 2011
шж icтopичнo бшьш paннi iнтepпpeтaтopи. У cвoю чepгy yxвaлeння пpaвo-вoгo piшeння являe coбoю нe peзyльтaт бopoтьби тpaдицiï i кpитики i то cлiпe cлiдyвaння пepшiй, a paдшe злиття з тpaдицieю як бeзпepepвний пpoцec ïï нaближeння чepeз кpитичнy peфлeкciю. Taким чинoм, взaeмoдiя мiж пpaвoвoю тpaдицieю як cyкyпним гopизoнтoм poзyмiння y здiйcнeннi пpaвa i кoнкpeтним пpaвoвим piшeнням cтaнoвить типoвo гepмeнeвтичнe явищe, щo i^CTpye iдeю «гepмeнeвтичнoгo rcora», aбo, paдшe, «гepмeнeвтичнoï cпipaлi»: з oднoгo 6o^, тpaдицiя зyмoвлюe ocмиcлeння пpaвoвoï crnya^ï, aлe нe в ceнci жopcткoï дeтepмiнaцiï, a в тoмy ceTOi, щo вoнa пoклaдae мeжi poзyмiнню, oкpecлюючи дocтyпнi cмиcлoвi aльтepнaтиви. Born визнaчae, якi piшeння e то^ий^тои-ми. Kpiм тoгo, тpaдицiя зaбeзпeчye зaгaльнoю cтpyктypoю тa yнiвepcaльним aлгopитмoм вiдпoвiдi нa бyдь-якe юpидичнe пш^ння. З дpyгoгo бoкy, caмa тpaдицiя cклaдaeтьcя з oбyмoвлeниx нeю prne^ y кoнкpeтниx cитyaцiяx, чepeз як пpaвoзacтocyвaч «yвoдить y гpy cвoï влacнi пepeд-пoняття» [5, c. 462]. ^и цьoмy тaкe кoлo то e зacтиглoю cтpyктypoю, a пepeдбaчae «шн-цeнтpичнe poзшиpeння зpoзyмiлoгo ceTOy» [5, c. 345].
У цьoмy кoнтeкcтi P. Двopкiн cтвepджye, rn;o в iнтepпpeтaцiï пpaвa cyддi вишнують poль пocлiдoвниx cпiвaвтopiв кoлeктивнoгo oпoвiдaння, в якoмy piзнi пиcьмeнники пишуть cвoï чacтини. Koжeн з нж пoвинeн дoдaти cвiй poздiл дo нecкiнчeннoï icTOpn. Пpи цьoмy aвтop мae 6УТИ впeвнeний, щo того poздiл мoжe 6ути пpoчитaний як чacтинa цiлoгo oпoвiдaння. Iнaкшe гажучи, cyддя пoвинeн дyмaти, щo вш e oдним з aвтopiв oпoвiдaння пiд нaзвoю <rnpa-вo», a piшeння cyддi - йoгo пocтiнтepпpeтaцiйний виcнoвoк мae винocитиcя нa ocнoвi iнтepпpeтaцiï, щo як випpaвдoвye, тaк i зacyджye пoпepeдникiв (в мopaльнoмy тa пoлiтичнoмy ceнci). Пpи цьoмy вiн мae нe тiльки втопчите cycпiльний iдeaл cвoïx пoпepeдникiв, yтiлeний ними в минyлиx piшeнняx, a й poзкpити йoгo в aктyaльнoмy нa чac yxвaлeння piшeння у cпpaвi coцiaльнo-icтopичнoмy кoнтeкcтi [6, c. 227-239].
Oтжe, oнтoлoгiчний cтaтyc пpaвa нe мoжe бути cтaбiлiзoвaний i cxoплeний у cвoïй визнaчeнocтi. Здiйcнeння пpaвa пocтae як тоетшто вiдтвopювaний пoшyк пpaвильнoгo piшeння в roraperarn crnya^ï, твopчий aкт зaлyчeння у здiйcнeння тpaдицiï, пpичeтнocтi дo зaгaльнoгo ceнcy. Пpи цьoмy отщ шн-cтaтyвaти пpинципoвy нeмoжливicть зaвepшeнoгo пoглядy нa пeвнy зaвepшe-ну пocлiдoвнicть пoдiй, щo мoглo б гapaнтyвaти «ocтaннe cлoвo» iнтepпpeтa-TOpy. Biдпoвiднo ми змyшeнi вiдмoвитиcя вщ гiпocтaзyвaння Пpaвa як зaвep-шeнoï, paз i нaзaвжди вcтaнoвлeнoï мipи cвoбoди i piвнocтi. Цe то oзнaчae вiдмoви вiд бyдь-якoï мoжливocтi виcлoвлювaти cyджeння cтocoвнo «icтин-того» пpaвa, aлe дoпoвнюe cвoбoдy гoвopити пpийняттям вiдпoвiдaльнocтi зa влacнe мю^ в цьoмy «гoвopiннi». Пpoблeмa штини тут мoжe бути взятa в дужки, i та пepeднiй плaн виxoдить caмa мoжливicть poзyмiти i виcлoвлю-вaти cyджeння з oглядy нa icтopичнicть влacнoгo icнyвaння.
Пш^ння, нa якe мae дaти вщтоввдь cyддя, зaвжди зaдaeтьcя yнiкaльнoю cитyaцieю, a цe oзнaчae, щo yxвaлeння ним piшeння зaвжди e твopчим iнтep-
претацшним актом, у якому истина в точному етстемолопчному сенс1 концептуально неможлива. У свою чергу правова традищя перебувае в процес постшно! рештерпретаци 1 реконструкций в перебшу якого право вщтворю-еться в конкуруючих прочитаннях, нав1ть якщо вони г1потетичн1 1 не пред-ставлеш в дшсност позициями сторш. У цьому сенс1 правову традищю слщом за Джанш Ватт1мо можна розглядати як нескшченний 1сторичний процес конфликту штерпретацш, в якому р1зн1 штерпретатори намагаються зайняти домшуючу позищю щодо шших [7, с. 42].
Таким чином, звернення до герменевтичного п1дходу дозволяе не т1льки уточнити роль людини у зд1йсненн1 права, а й розширити коло ос1б, що ви-конують таку роль. Здшснювач права - не тшьки особа, уповноважена ви-носити правове р1шення, хоча цей приклад 1 е показовим. Здшснюють право й шш1 учасники процесу, а також будь-який суб'ект, що пропонуе власне розумшня традицп 1, отже, модиф1куе !!. Природа розумшня при цьому за-лишаеться однаковою, незалежно в1д того, осмислюеться правова традищя в свиш реально! судово! справи суддею чи в контекст гшотетично'!, змоде-льовано! ситуаци законодавцем, ученими або студентами. У будь-якому раз1 в1дбуваеться продуктивне вщтворення сенсу правово! традици, яка в своему оновленому вигляд1 стае основою для подальших штерпретацш. Отож, ств-в1дпов1дальним за цей сенс разом 1з законодавцем та суддею стае кожний, хто осмислюе правову традищю 1 висловлюе свою позищю для шших.
При цьому маеться на уваз1 вщповщальнють не тшьки в монолопчному сенс1 (за що), а й в комун1кативному (перед ким) як сп1льна в1дпов1дальн1сть ус1х члешв штерпретацшно! стльноти. Д1яльн1сть ученого або судд1 не зво-диться, як колись висловився Т. Кун, до вир1шення головоломок. Вони не просто рахувальш машинки, що прикладають заздалегщь задаш еталони до об'ект1в спостереження, а розд1ляють в1дпов1дальн1сть 1з законодавцем. Так герменевтична фшософ1я в1дкривае можливост для переосмислення рол1 суб'екта у здшсненш права 1, таким чином, формування нового за стилем 1 як1стю правового мислення, заснованого на етиц1 в1дпов1дальност1.
Остання ж актуал1зуе питання про критерГ! вал1дност1 правових висловлю-вань. У цьому контекст1 ц1кавим видаеться запропоноване Р. Рорт1 розме-жування етстемологи та герменевтики, п1знання 1 розумшня: Якщо етсте-молог1я мае сво!м предметом знання, яке сп1вв1дноситься з нормальним дискурсом - сукупнютю тверджень, що вважаються ютинними учасниками роз-мови, як1 сам1 визнаються рац1ональними партнерами, то герменевтика вступае у гру тод1, коли угоди 1 норми втрачають сенс 1 виникае дещо нове. Роль тзнан-ня в такому раз1 обмежуеться знаходженням в1дпов1дностей 1 впорядкуванням вже юнуючого набору фактов, у той час як роль розумшня зводиться до знахо-дження нових парадигм 1 нових горизонт1в знання, дос1 ще не осмислених, що дозволяе в майбутньому дати роботу тзнанню. Розумшня постае при цьому як евристика п1знання 1 безперервна 1нновац1я всупереч систематизац1! та класи-фшаци [8, с. 235]. Так, правова ситуация внасл1док свое! уникальности завжди
BiœuK Haцioнaльнoï юpuдuчнoï aкaдeмïi Укpaïнu iмeнi Яpocлaвa Myдpoгo № 10, 2011
являe coбoю aнopмaльний диcкypc i пoтpeбye гepмeнeвтичнoгo ocмиcлeння, a piшeння cyддi пocтae як iннoвaцiя вiднocнo дo icнyючoï пpaвoвoï тpaдицiï, мicтить нopмy i тoмy нe мoжe poзглядaтиcя в тepмiнax icтиннocтi aбo x^toctl Haтoмicть йдeтьcя пpo йoгo вaлiднicть (дoпycтимicть як кoмпoнeнт пpaвoвoï cиcтeми), Rpmepiï якoï, нa вiдмiнy вщ RprnepiiB icтиннocтi, e кoнвeнцiйними i зaзвичaй пoв'язaнi з iдeeю cпpaвeдливocтi.
Paзoм з тим йдeтьcя ^o poзшиpeнy кoнцeпцiю cпpaвeдливocтi. У цьoмy ceнci нi пoнoвлeння у пpaвax, нi пpитягнeння винниx дo в^^в^ль^ет^ щo зaкoнoдaвeць poзглядae як мeтy пpaвocyддя, нe e caмoцiллю, a тавинш rap^ яти дocягнeнню зaгaльнoï мeти пpaвa - yмoжливити тa oптимiзyвaти cпiвic-нyвaння людeй. Ta^ Oтфpiд Гьoффe cтвepджye, щo пpaвo i cпpaвeдливicть зaвжди пoв'язaнi з лoяльнicтю дo влacнoгo cпiвтoвapиcтвa тa coлiдapнicтю [9, c. 25]. Iдeю пoeднaння cпpaвeдливocтi i coлiдapнocтi пocлiдoвнo вiдcтoюe Юpгeн Гaбepмac, нaгoлoшyючи та тoмy, щo пpaвa iндивiдa та icнyють, нe cтвepджyютьcя бeз блaгa йoгo cпiльнoти. Toмy, нa думку фiлocoфa, нe icнye пepeвaги cпpaвeдливocтi нaд блaгoм, a тaкoж eтичнo-нeйтpaльнoгo poзyмiння cпpaвeдливocтi. У тoй жe чac «зapaди мopaльнoгo yнiвepcaлiзмy та мoжнa poбити виняткoм нiкoгo... To^ xтo зapaди yнiвepcaлiзмy виключae Iншoгo, xтo лишaeтьcя чужим для !ншж, зpaджye caмy iдeю yнiвepcaлiзмy» [10, c. 25]. Taким чинoм, виникae мoжливicть opгaнiчнoгo пoeднaння cпpaвeдливocтi тa coлiдapнocтi нa ocнoвi ocoбливиx yнiвepcaлiзмy - чyтливoгo дo вiдмiннocтeй yнiвepcaлiзмy piвнoï пoвaги тa coлiдapнoï вiдпoвiдaльнocтi зa кoжнoгo.
Taк мeтa пpaвocyддя виявляeтьcя тicнo пoв'язaнoю з цшнютю cyrai^^-гo миpy. Cлiд пoгoдитиcь з П. Piкьopoм, який зayвaжye, щo «вшта e бoлicнoю тeмoю пoлiтичнoï фiлocoфiï, a миp e тaкoю ж гocтpoю тeмoю фiлocoфiï пpaвa» [11, c. 11]. Фiлocoф виoкpeмлюe двi функцп cyдoчинcтвa. Пepшa пoлягae у тoмy, aби такисти кpaй нeвизнaчeнocтi, ocкiльки кoжний шнфлшт мicтить мoмeнт нecкiнчeннocтi. У цьoмy пoлягae ocoбливicть пpaвoвoгo cyджeння та вщмшу, нaпpиклaд, вiд icтopичнoгo: пoтeнцiйнo нeoбмeжeнe кoлo пoяcнeння бyдe зaмкнyтe нa cyдoвoмy виpoкy. Пpи цьoмy cлoвo «пpaвocyддя» e кaтeгopич-ним: виpoк мoжe бути тiльки oбвинyвaльним чи випpaвдyвaльним [12, c. 638]. Oтжe, винecти cyдoвe piшeння oзнaчae пocтaвити кpaпкy у cпopi. Ha пiдтвep-джeння cвoeï думки aвтop нaвoдить тaкий пpиклaд. У вeликиx i cклaдниx пpoцecax у Фpaнцiï зa фaктaми пepeливaння зapaжeнoï кpoвi, кoли бyлo бaгa-тo жepтв, нaйбiльш пpимiтнi з мopaльнoï точки зopy жepтви - нe т люди, якi пpaгнyли пoмcти, a ri, щo xoтiли пpaвoвoгo piшeння, xoтiли, aби бyлo виогов-лeнo: ocь цe жepтвa, a o№ - винний, aби бyлo вcтaнoвлeнo cпpaвeдливy дта-тaнцiю [13, c. 33]. Boчeвидь, пpaвocyддя нe мoжe бути звeдeнe лишe дo тaкo-гo пpoяcнeння cитyaцiï. Aлe нaвeдeний пpиклaд пoкaзye, щo пpaвocyддя - та вщтавщь нacильcтвoм нa нacильcтвo, нe дoдaткoвe нacильcтвo: пpaвocyддя виcлoвлюe тe, щo cycпiльcтвo нa дaний мoмeнт poзглядae як cпpaвeдливий CTa^ У цьoмy ceнci кapaльнy функщю виpoкy cлiд ввaжaти пiдпopядкoвaнoю таго пoнoвлюючiй функцп - як в пyблiчнiй cфepi, тaк i у cфepi гiднocтi жepтв,
яким в1ддаеться справедливость [12, с. 448]. Це п1дводить П. Р1кьора до друго! функц1! винесення правового судження - сприяння сусп1льному миру через примирення конфл1ктуючих стор1н завдяки «правовому переробленню на-сильства шляхом перенесення його в простер слова 1 мовлення» 1, отже, «пере-моз1 мови над насильством». Усв1домлюючи утоп1чн1сть ц1е! мети, ф1лософ разом з тим наголошуе, що «ця утоп1я вкор1нена в сутност1 права 1 становить його основу» [13, с. 32-34].
У свою чергу мета правосуддя зумовлюе тип осмислення правово! ситу-ац1!: «вир1шення справи» як припинення юридично! невизначеност1 шляхом винесення правового судження (що мае м1сце в ситуацп прогалини у знанш про факти, яка заповнюеться за допомогою презумпций), «прояснення ситуа-ц1!» як встановлення 1стини у справ1 (йдеться про причинно-насл1дкове по-яснення, властиве для емтричних наук, на в1дм1ну в1д обгрунтування, при-таманного наукам нормативним) або розумшня як таке осмислення ситуацп, котре в1дкривае можливост1 для примирення конфл1ктуючих стор1н.
Таке осмислення являе собою не просте дедуктивне «застосування» нор-ми до певного випадку, а складну внутр1шню роботу з в1дтворення сенсу правово! традицп у свиш конкретно! правово! ситуацп, творче 1 в1дпов1даль-не «здшснення» права в герменевтичному розум1нн1, суб'ектом якого здатна бути лише автономна особист1сть. Реал1зуючи абстрактну правову норму, суб'ект наповнюе !"! конкретним зм1стом, виходячи з внутр1шн1х п1дстав. Отже, суб'ект здшснення права - особистють, чиею св1дом1стю та д1яльн1стю ство-рюеться право, чи! 1деали 1 прагнення реал1зуються в прав1. В1н - джерело 1 мета будь-якого права. Це означае, що будь-яке юридичне явище не мае жорстко встановленого, безумовного значення, ц1нност1, але над1ляеться такими правосв1дом1стю в процес1 1нтерпретац1! кр1зь призму смисл1в, норм 1 ценностей свого «життевого св1ту». Тому першочергового значення набува-ють т1 апр1орн1 надпозитивн1 п1дстави, що фактично виступають як джерела правових смисл1в. У вгтчизнянш правовой доктрина вони певною м1рою на-бувають форми принципов права або правових ценностей.
Для прояснення герменевтичного уявлення про суб'екта права може бути використана метафора «проживання у вавилонськш б1блютещ» Хорхе Борхеса. Б1бл1отекар компетентний не тому, що мае прозоре знання про зм1ст ус1х книг, а тому, що йому в1дом1 основн1 принципи, яким п1дкорюеться зм1ст будь-яко! книги, що не можна зютавити з компетентн1стю в1дв1дувача б1бл1о-теки, який мае лише навички пошуку в каталоз1 [14, с. 145]. Так, суб'ект права здатний в1дтворювати правов1 смисли 1 нести в1дпов1дальшсть за це не внасл1док знання зм1сту норм, а тому, що мае критер1й для !х оц1нювання, що забезпечуе функц1онування рефлексивного механ1зму в ухваленн1 р1шень.
В1дпов1дно зм1ст правово! осв1ти 1 правового виховання в целому потребуе уточнення в напрям1 зм1щення акцент1в з вивчення 1снуючого законодавчого масиву на комплексне осмислення 1 засвоення загальних принцип1в права як критер1!в 1нтерпретац1! правово! традиц1!, розширення ф1лософсько! складово!
BicHUK НацюнальноУ юридичноУ академн УкраУни ¡мен1 Ярослава Мудрого № 10, 2011
правовиховного впливу, виправдання права замють його нав'язування, об-Грунтування - замють пояснення, формування ново! юриспруденци, яка б тд-креслювала, що «у право потр1бно в1рити, шакше воно не працюватиме». Все це законом1рно вимагае подальшо! 1ндив1дуал1зац1'1 освгги. Освгга повинна дати насамперед розумшня причин i мети юнування правових норм, ïx соць ально'1 цшност i внутрiшнього сенсу, здатнiсть бути «ствавтором» правових норм. Cвоерiдною мае бути i методика розкриття правових положень iз звер-ненням до всього внутршнього свiту людини з метою вщшукання там емоцiй i почутав, уявлень i поглядiв, ствзвучних образiв. Потрiбно показати, що в основу кожно! норми права покладено вщповщш правовi цiнностi.
Отже, йдеться про фшософське обгрунтування права кожним для себе i в собь I тут слщ погодитися з Робертом Алекс^ який наголошуе на важливост екзистенцiйного обгрунтування права i прав людини, пов'язаного не тшьки iз певними правовими здiбностями, а й iз зацiкавленiстю у 1х реалiзацií - «за-цiкавленiстю у справедливости. Цей iнтерес до справедливости як i будь-який iнтерес, пов'язаний з ршенням, i це фундаментальне рiшення - чи хочемо ми бачити себе дискурсивними, рацюнальними ютотами, хто ми взагалi - екзис-тенцiйне рiшення, в якому ми обираемо себе [15, с. 87-89].
Висновки. У контекст герменевтичного осмислення правово! реальностi метою правового виховання е суб'ект здшснення права, або суб'ект розумшня як автономна правова особистють, здатна ввдповвдально ввдтворювати правову традицiю на засадах справедливосп та зацiкавлена у такому вщтво-реннi в результатi безперервного обгрунтування i виправдання права.
Л1ТЕРАТУРА
1. Максимов C. I. Методолопчш шдходи до розумiння сутностi та змюту правового виховання / C. I. Максимов, I. I. Коваленко // Правове виховання в сучаснш Укра-rni. - X. : Право, 2010. - C. 10-32.
2. Kaufmann A. Preliminary Remarks on a Legal Logic and Ontology of Relations / А. Kaufmann // Law, Interpretation and Reality. Essays in Epistemology, Hermeneutics and Jurisprudence. - Dordrecht, 1990. - Р. 104-123.
3. Кауфман А. Онтологическая структура права / А. Кауфман : пер. с нем. А. В. Стовбы // Рос. ежегод. теории права. - 2008. - № 1. - СПб. : ООО «Университетский издательский консорциум "Юридическая книга"», 2009. - С. 151-174.
4. Kaufmann A. Fünfundvierzig Jahre erlebte Rechtsphilosophie / А. Kaufmann // Rechtsund Sozialphilosophie in Deutschland Heute. - Stuttgart : Franz Steiner Verlag, 1991. -Beiheft Nr. 44. - S. 144-162.
5. Гадамер X.-Г. Истина и метод: Основы философской герменевтики : пер. с нем. / X.-Г. Гадамер, М. А. Журинская, С. Н. Земляной и др. - М. : Прогресс, 1988. - 700 с.
6. Dworkin R. Law's Empire / R. Dworkin. - L. : Fontana Press, 1986. - 470 p.
7. Vattimo, G. Ermeneutica e democrazia / G. Vattimo // MicroMega. Le ragioni della sinistra. - 1994. - No 3. - P. 42-49.
8. Рорти Р. Философия и зеркало природы / Р. Рорти : пер. с англ. В. В. Целищева. -Новосибирск : Изд-во Новосиб. ун-та, 1997. - 320 с.
9. Хеффе О. Справедливость: Философское введение / О. Хеффе : пер. с нем. О. В. Кильдюшова ; под ред. Т. А. Дмитриева. - М. : Праксис, 2007. - 192 с.
10. Хабермас Ю. Демократия. Разум. Нравственность (Лекции и интервью. Москва, апрель 1989 г.) / Ю. Хабермас ; отв. ред. Н. В. Мотрошилова. - М. : Наука, 1992. - 176 с.
11. Ржер П. Право i справедливють / П. Ршер. - К. : Дух i лггера, 2002. - 216 с.
12. Рикер П. Память, история, забвение / П. Рикер : пер. с франц. И. И. Блауберг и др. -М. : Изд-во гуманит. лит., 2004. - (Французская философия ХХ века). - 728 с.
13. Рикер П. Торжество языка над насилием. Герменевтический подход к философии права / П. Рикер : пер. с франц. О. И. Шульмана // Вопр. философии. - 1996. - № 4. - С. 27-36.
14. Барковский П. В. Феномены понимания. Контуры современной герменевтической философии / П. В. Барковский. - Мн. : Экономпресс, 2008. - 176 с.
15. Alexy Robert. The Existence of Human Rights / R. Alexy // IVR 25th World Congress «Law. Science. Technology» (August 15-20, 2011, Frankfurt am Main, Germany). Abstract book. - Frankfurt am Main, 2011. - P. 87-90.
ЦЕЛЬ ПРАВОВОГО ВОСПИТАНИЯ В КОНТЕКСТЕ ГЕРМЕНЕВТИЧЕСКОГО ОСМЫСЛЕНИЯ ПРАВОВОЙ
РЕАЛЬНОСТИ
Сатохина Н. И.
Раскрыта цель правового воспитания в контексте герменевтического подхода к осмыслению правовой реальности, где последняя рассматривается как непрерывный процесс реинтерпретации правовой традиции и воспроизведения правовых смыслов в ходе осуществления права субъектами. В рамках герменевтического исследования показаны основные черты субъекта осуществления права как цели правового воспитания через понятия автономии, понимания и совместной ответственности.
Ключевые слова: герменевтический подход, правовая реальность, правовая традиция, понимание, субъект осуществления права.
LEGAL EDUCATION GOAL IN THE CONTEXT OF HERMENEUTICAL COMPREHENSION OF THE LEGAL REALITY
Satokhina N. I.
The article is devoted to the consideration of the legal education goal within the hermeneutical approach to the comprehension of legal reality. Legal reality is considered as ongoing process of re-interpretation of the legal tradition and reproduction of legal senses during the realization of law. Within the hermeneutical research author discovers main characteristics of the subject of the realization of law as the legal education goal through notions of autonomy, understanding and common responsibility.
Keywords: hermeneutical approach, legal reality, legal tradition, understanding, subject of the realization of law.
