CC BY
30
8. Бурлачук В. Жан Бодршяр, маси i «кшець соцюлогп» / В. Бурлачук // Соцюлогш: теорш, методи, маркетинг. - 2003. - № 2. - С. 46-59.
9. Попович М. Поняття «дискурс» у метафоричному та логжо-лшгвгстичному розумшш / М. Попович // Фшос. думка. - 2003. - № 1. - С. 25-36.
НАУЧНЫЙ ДИСКУРС КАК ИНСТРУМЕНТ НАУЧНОГО ИССЛЕДОВАНИЯ: ПРОБЛЕМНЫЕ ВОПРОСЫ
Кушакова-Костицкая Н. В.
Рассмотрены вопросы теоретического и практического использования научного дискурса как инструмента научного исследования социума и государства, политики и власти. Проанализированы происхождение понятия «дискурс» и его содержание, даны его возможные классификации в контексте различных научных теорий.
Ключевые слова: дискурс, дискурс-анализ, научная методология, постмодерн, рационализм, социальная политика, власть.
SCIENTIFIC DISCOURSE AS AN INSTRUMENT OF THE SCIENTIFIC RESEARCH: THE PROBLEM QUESTIONS
Kushakova-Kostytska N. V.
It is considered the questions of theoretical and practical using of the discourse as an instrument of the scientific research of the social and the political life, the state and the power. It is analyzed the origin of the concept «discourse» and its content, it is given its possible classifications in context of the different scientific theories.
Key words: discourse, discourse-analyze, scientific methodology, postmodern, rationalism, social politics, power.
УДК 340.12+1:316.3
1.1. Коваленко, кандидат фшософських наук, доцент; М. А. Рубащенко
ПРО ДЕЯК1 Ф1ЛОСОФСЬК1 ПРОБЛЕМИ ПРАВА В ГЕРМЕНЕВТИЧН1Й КОНЦЕПЦП ПОЛЯ Р1КЬОРА
Розглянуто основт положення герменевтичноI концепци Поля Ржьора. Показано взаемозв 'язок права з фшософсько-правовою герменевтикою через категори «суб'ект права», «лiнгвiстичний простiр», «правосуддя». Розкрито гуматстичний сенс герменевтичноI рефлексп проблем судочинства та справедливостi.
Ключовi слова: правова герменевтика, суб'ект права, правова iдентичнiсть.
140 © Коваленко I. I., Рубащенко М. А., 2010
Актуильшсть теми зумовлена назршою необхщшстю кардинальних зрушень у сферi юриспруденции пов'язаною з переосмисленням сутносп i призначення права. Донедавна юридичш дослiдження переважно засновува-лися на певних формально-лопчних операцiях, засвiдчуючи тим самим па-нування юридичного позитивiзму в правовiй доктринi. Реали сьогодення потребують ново! методологи, яка б вщкинула догматичш позитивiстськi уявлення про право як про единий, непорушний та недоторканний регламен-тований заиб впливу на поведiнку людей, «очищений» (в термшологи Г. Кельзена) вщ iнших наук та сфер дiяльностi, i, синтезувавши знання рiзних галузей знань про людську поведiнку (фшософи, соцюлоги, юриспруденци тощо), запропонувала б новий погляд на проблему праворозумшня.
Однiею з таких концепцiй, на наш погляд, можна вважати фшософсько-правову герменевтику, що не обмежуеться лише питаниям «смислотворення» та здолання дистанци мiж правозастосувачем i суб'ектом правотворчосп. Маючи наявний широкий дослщницький iнструментарiй, правова герменевтика виходить за позитивютсьш рамки i дослщжуе правовi категори з ново! точки зору. Ввдтак, вона переживае «нове народження» розумiння суб'екта права, виникае нове розумшня сутностi та призначення правосуддя, суду та судочинства.
Стутнь науковог розробки проблеми. Правова герменевтика викликае дослвдницький iнтерес передусiм у правознавчiй галузг Так, О. Овчиннiков та В. Суслов акцентували увагу на новш штерпретаци права, герменевтичнiй за своею сутшстю [1, 2]; П. Рабшович дослiджував герменевтичнi основи правового регулювання [3]; I. Гетьман вивчала витоки, змiст та практичне призначення герменевтичного пiдходу до праворозумiння [4]; О. Невельська-Гордеева сфокусувала увагу на герменевтищ нормативного поля [5].
Тим не менш у фiлософсько-правовiй галузi чимало проблем залиша-ються малодослвдженими. Йдеться, зокрема, про питання, порушеш Полем Рiкьором: «хто е суб'ектом права?», «що означае бути шдсудним?» та «що означае судити в iм'я права?». Отже, метою статт е показ взаемозв'язку права з фшософсько-правовою герменевтикою (представленою творчштю П. Ржьора) через центральну категорш «суб'ект права». Реалiзацiя такого дослвдницького завдання мае засввдчити необхiднiсть штеграци фшософських знань в юридичну науку, а також показати значення мови i мовного дискурсу в життедiяльностi особистосл, зокрема в правовiй площинi.
П. Р^ору належить особливе мiсце серед представнишв захшно1 герменевтики, передуам через його увагу саме до фшософсько-правових проблем. Фiлософ вважае, що сучаснi мислителi свщомо нехтують проблемами права, залишаючи !х юристам-теоретикам та суддям-практикам [6, с. 27]. Натомить, наголошуе П. Ршьор, практично жодна з класичних фшософських систем (наприклад, Лейбнiца, Канта, Фiхте, Гегеля) не тiльки не обшшла
увагою фшософсько-правову рефлексш, а й значною мiрою грунтувалася на фшософи права. Виходячи саме з таких мiркувань, П. PiKbop порушуе не тшьки питання poзумiння права чи iнтеpпpетацiï правових текстiв (що роблять майже всi представники фiлoсoфськo-пpавoвoï герменевтики), а й питання справедливосп у прав^ сутнoстi права та його функцiй, iдентифiкацiï суб'екта права, здшснення правосуддя тощо [6-9].
Суб'ект права - центральне питання у фшософсько-правовш теори П. Piкьopа. Вiн (суб'ект) не тотожний суб'екту моральних прав чи обов'язшв i не тотожний поняттю «громадянин держави». Вчений прагне вiдiйти вiд кoлективiстських (сощетальних) засад у розумшш суб'екта, оск1льки ввдповвдь на запитання «хто е суб'ектом права?» вш шукае з точки зору iндивiдуума. Причому особливо тдкреслюеться значення займенника «хто?», адже саме воно потребуе вдентифтаци, яку можна визначити як пошук i результат ввд-пoвiдi на запитання «хто?». Результат же само1' шентифшаци можна розгля-дати як певний опис конкретно1' iндивiдуальнoстi, який неможливо уявити без опису ïï можливостей i здiбнoстей.
У загальному значеннi суб'ект - це ютота, яка мае свшомють i волю, а також здатшсть пiзнавати i дiяти [10, с. 262]. Це людина з певними мож-ливостями i здiбнoстями pеалiзoвувати 1'х. Суб'ект же юридичний - це особа чи оргашзащя, надiлена певними правами i обов'язками. Тому виведення суб'екта права через його здiбнoстi е способом фшософського обгрунтуван-ня юридично1' проблеми, що концентруе увагу на глибинних фшософських питаннях.
П. Ршьор розглядае суб'екта-шдивша з трьох точок зору: правовой морально1' та поттично1". Причому суб'ект мopалi потребуе вiднoшення з суспшьством, суб'ект пoлiтичний (громадянин держави) - з державою i тшьки суб'ект права - суб'ект вдентифшаци (суб'ект конкретних прав i обов'язшв). У зв'язку з цим П. Ржьор керуеться дiяльнiсним принципом, оскшьки в цеи^ його фiлoсoфськo-пpавoвoï герменевтики - людина як суб'ект культурно-юторично1' творчосп (l'homme capable - людина здiбна, така, що pеалiзуе себе). Отже, правова герменевтика вченого набувае антро-полопчного забарвлення.
Резюмуючи власнi антропоцентричш дoслiдження, П. Piкьop видiляе чотири суттевi ознаки, що визначають людину як таку. Перша з них - це здатшсть бути суб'ектом мовлення (спшкування людей м1ж собою за допо-могою мови, мовна дiяльнiсть). Причому це не просто здатшсть вимовляти певш звуки, слова i словосполучення, а осмислена здатшсть, коли висловлю-вання суб'екта мають певний лoгiчний змiст, оск1льки особа визнае себе автором сво1'х висловлювань. Друга ознака - здатшсть брати участь у перебпу подш шляхом дiяльнoстi, справляючи вплив на навколишнш свiт. Третя ознака - здатшсть розповвдати про свое життя i тим самим формувати власну
щентичшсть, засновану на спогадах. Четверта специфiчна ознака - це здат-шсть уважати себе вщповщальним за сво'' дiï.
Людина - це icrora, яка мае бюлопчний, соцiальний, полiтичний, право-вий та iншi вимiри. Правовi (фiлософсько-правовi) проблеми виникають лише за наявностi ознаки множинносп суб'ектiв, якi володiють певною правосуб'ектшстю. Ще I. Кант, як зазначаеться у сучасних дослщженнях, вказував, що поняття права стосуеться лише зовшшшх, а саме практичних, ввдносин мгж людьми, оск1льки ïx дiяльнiсть мае безпосереднiй чи опосеред-кований вплив на шших [11, с. 388]. Тому поняття мовлення, дiяльностi, роз-повiдi та вiдповiдальностi людини як правового суб'екта (тобто людини в правовому вимiрi) обов'язково викликае необхiднiсть говорити про iншого суб'екта. Таким суб'ектом виступае або ближнш, з яким пов'язана певна моральна проблематика, або певний шститут (квазюуб'ект), оскшьки ввдно-сини людини з шшими людьми не обмежуються лише ввдносинами «обличчя до обличчя» (de vis-à-vis). У зв'язку з появою «шшого» (а отже, зi змшою iндивiдуального становища суб'екта на як мшмум двосторонне) виникае правова проблема, пов'язана з проблемою рiвноправ'я. Жоден з видiв юри-дичноï ввдповвдальносп не може бути застосований за ввдсутносп ближнього суб'екта чи сощального iнституту.
Iнституцiональнi вiдносини виникають на рiзних рiвнях i в рiзних на-прямках, але передусiм це вщносини, що виникають з мови, дш, розповвдей, -вiдносини вщповвдальностг Одним iз перших iнститутiв виступае мова, головш функцп якоï - комушкативна, мислеоформлююча та пiзнавальна. За допомогою мови люди стлкуються мiж собою, висловлюють сво'' думки, почуття, зберiгають ïx i передають нащадкам. Через мову, ïï вивчення людина також пiзнае новi явища дшсносп, знайомиться з рiзноманiтними галузями науки, надбаннями свiтовоï культури, досввдом попередшх поколiнь.
Лiнгвiстична система, що ïï використовуе суб'ект, мае iнституцiональний вимiр i являе собою певну зв'язкову (комушкативну) складову правовоï' проблеми. Певш знаки, сигнали i символи можуть бути засобами спiлкування, адже вони сприймаються органами зору i слуху та передають шформацш, значення якоï зрозумiле тiльки тим, хто користуеться даними знаками, хоча лише мова мае загальнонародне поширення i може передавати будь-яку iн-формацш. Однак у свiтi немае ушверсально].' мови, а е лише сотш нацiональ-них (природних) мов. 1снування нацiональних мов П. Рiкьор називае базовим лшгвютичним iнститутом. Крiм того, те що ми називаемо вдентичшстю, знач-ною мiрою е мовною щентичшстю. Отже, належнiсть до певного лшгвютич-ного простору - це перша форма, в якш ми е суб'ектами права.
Особливо гостро тут постае проблема рвдно'' мови. У свт, за рiзними даними, налiчуеться близько 3 тис. мов i лише трохи б№ше твтори сотнi держав. Через багатонацюнальшсть сучасних держав та наявнiсть права вшьно
обирати мову стлкування виникае проблема нацюнально1 меншини, оск1льки мова виступае вимiрником ввдчутгя комплiментарностi i тдсв1домо1 взаемно1 колекгивностi. Виходить, що проблеми нацiональноï меншини i нацiональноï мови е по суп юридичними, а не полиичними чи соцiальними. Вже на мовно-му (лiнгвiстичному) рiвнi ввдбуваеться iдентифiкацiя суб'екта права як учасни-ка правових ввдносин, надшеного правами i обов'язками (право на рвдну мову, обов'язок шанувати iншi мови тощо). Питання поширення мови меншосп у виданнях, ЗМ1, офщшних документах - це питання законодавче i може вирь шуватися навпъ на подзаконному чи локальному рiвнi.
Як уже зазначалося, дiялънiстъ людини набувае правового значення лише завдяки певнiй взаемодiï. Це або взаемодiя людей за допомогою певного ш-ституту (вiдносини типу «суб'ект - шститут - суб'ект»; наприклад: двi особи укладаютъ угоду через шститут цив№но-правового договору), або викорис-тання людиною певного шституту (вiдношення типу «суб'ект - iнститут; наприклад: особа заповвдае свое майно, використовуючи шститут заповпу). За допомогою рiзних шституцюнальних зв'язк1в (сiм'я, громадянсъке суспшь-ство, полггачш iнститути тощо) людина щентиф^е себе, отримуе визнання. Отже, участь людини в тих шституцюнальних зв'язках, де вона здшснюе свою дiяльнiсть, е другою формою, де виявляеться суб'ект права.
Третiм елементом суб'ективносп виступае розповвдальна iдентичнiстъ. У цьому аспекп П. Рiкъор видiляе там положення: а) кожна людина е суб'ектом власноï юторп; б) кожна людина (певною мiрою) е суб'ектом ю-торiï iншоï людини (людей); в) кожен стае суб'ектом юторп не лише безпо-середньо (змшування власно1' iсторiï з iсторiею близьких, друзiв i знайомих), а й опосередковано (через iнститут iсторiï, що пов'язуе вах людей). Вiдомий ви^в (з фiлъму «Ефект метелика») «...навиъ така дрiбниця, як мах крила метелика, може спричинити тайфун на шшому кшщ свиу» надзвичайно точно характеризуе вплив кожно1' людини в юторп всього людства. Iсторiя кожного з нас, отже, безпосередньо впливае на шших людей, змшюе умови розвитку майбутнього, продовжуе iсторiю минулих поколiнъ. Таким чином, iсторiя, в якш переплiтаютъся долi всiх людей, е третьою формою щентич-носп та визнання - формою, де знову виявляеться суб'ект права.
Проте найбшьш пов'язаною з темою права е четверта форма вияву суб'екта - суб'ект вщповщальностг Розглянувши вщповщальшсть з точки зору шдиввдуума, П. Р^ор зазначае, що основою юридичного простору тут виступае ознака публiчностi. Суб'ект усввдомлюе свою вину перед «шшим» («другим»). Цим «iншим» виступае публiчний суб'ект. Ми вступаемо у сус-пiлъний простiр вiдповiдалъностi, потрапляючи в суспшьний простiр дис-кусп, оскiлъки саме тут ми наводимо шшим не тшьки докази наших твер-джень, а й шдстави (причини) наших дiй, сутнiстъ нашо1' розповiдалъноï iдентичностi. У цiй формi вияву суб'екта права вiдбуваетъся поеднання по-
передшх трьох форм. Саме ж поняття суспiльнoгo простору у зв'язку з появою iнституцioнальнoгo «шшого» виявляеться ширшим за вiднoшення «я - ти». Кoнкpетнi права i обов'язки кожного функцioнують у певному суспшьно-правовому пpoстopi гарантування, охорони i взаемоди. Тому вадношення «я -ти» перетворюеться на ввдношення «я - будь-який, будь-хто шший, кожен». Особливо наочно це можна довести на пpикладi права власносл, oскiльки власник мае вiднoсини з потенцшним будь-ким, хто може претендувати на його власнiсть чи загрожувати ш. Таким чином, суб'ект права - це «будь-хто», «кожен». У цьому виявляеться принцип piвнoпpав'я за П. Р^ором: кожен iз нас е «будь-яким» ввдносно «будь-кого».
Отже, завдяки правовим iнститутам кожна людина стае piвнoю iншим людям (забезпечення piвних можливостей pеалiзацiï здiбнoстей - l'homme capable) i водночас «будь-хто» шентиф^еться на «декого» також завдяки праву. Суб'ект певних можливостей перетворюеться на суб'екта права завдяки певним шститутам.
Аналiзуючи чотири форми вияву суб'ективносл, можна помггати 1'х змiстoвну iдентичнiсть зi встановленими юридичною теopiею ознаками, що характеризують суб'ективш ознаки будь-якого юридично значущого дiяння (суб'екта та суб'ективно1' сторони). Бути суб'ектом мови, суб'ектом дш, суб'ектом розповщ та суб'ектом самoусвiдoмлення вшповвдальносп - озна-чае мати правосуб'ектшсть. Стан пpавoсуб'ектнoстi як поеднання iндивiду-альнoстi, непoвтopнoстi, унiкальнoстi iз всезагальним, штерсуб'ективним, всеохоплюючим вже за своею природою е герменевтичним, оск1льки являе собою ввдношення частини i цшого. У ньому вiдбуваеться «вписування» ш-дивiдуальнoï непoвтopнoстi у всезагальне, ушверсальне сoцiальне буття. Завдяки цьому «вписуванню» можливе спiвiснування частини i цшого, люди-ни i суспiльства, «Я» i «Будь-кого». Цей стан - еднють ippацioнальнo-чуттевoï i pацioнальних сфер людсько1' свiдoмoстi, перша з яких пов'язана з конкрет-ним, друга - iз всезагальним у людиш. Саме тому стан пpавoсуб'ектнoстi постае як штуггавно-чуттеве переживания свое1' повноцшносп (фiзичнoï та духовно].') разом iз усвiдoмлениям пoвнoцiннoстi iнших оточуючих нас людей [8, с. 164].
Сшввшношення та суперечшсть, що виникае м1ж людиною i суспiль-ством, правами окремо1' людини i суспiльними благами, сощальною i правовою державою долаеться герменевтичним сшввшношенням частини (людини) i цшого (суспшьства). Герменевтичне пpавopoзумiння долае крайносп нoмiна-лiзму i pеалiзму в oсмисленнi сoцiальнoгo життя та виходить з того, що основою здорового правопорядку е не примусовий момент, а герменевтичний: цше визначаеться частинами, а частина - цшим.
Продовжуючи iнституцioнальну тpадицiю, П. Pi^op дoслiджуе низку iнших правових питань у суто герменевтичному ракурс^ а саме у зв'язку iз
замшою насильства мовним дискурсом. Безпосередшм об'ектом дослщжен-ня обрано шститут суду i судового процесу на приклащ кримiнальних справ. Вiдомо, що захист прав i свобод людини i громадянина (вщновлення по-рушеного правомiрного стану, притягнення винних оаб до юридично1 вщ-повiдальностi) е однieю з основних функцiй сучасно1 держави, а здiйснення захисту прав i свобод людини - одшею з форм реалiзацiï функцiï ïx забез-печення. Особливого значення це положення набувае у сферi кримшально-го судочинства, що найбiльшою мiрою несе ризики для його учаснишв - об-меження конституцiйниx прав, застосування заxодiв кримшально-процесуального примусу, накладення жорстких покарань тощо. Тому саме в цш юридичнiй сферi найбiльш глибоко виявляеться реальнiсть конфлжту i насильства.
Аналiзуючи фiлософсько-правову природу цих двох явищ, зазначае П. Ржьор, можна вiдразу помiтити закладену в природi людини проблему нерiвностi. Сама нерiвнiсть мае як фiзичний, так i iнтелектуальний подтекст. Кожна людина ще вiд народження i далi - у процесi розвитку пiд впливом рiзниx об'ективних та суб'ективних обставин - мае рiзнi iнтелектуальнi мож-ливостi та рiзнi фiзичнi данi. Саме тому «хтось» мае певну перевагу (фактич-но - мае владу) над «шшим», а дехто «iнший» змушений внаслщок штелек-туальноï чи фiзичноï поразки пiдкоритися волi того, хто мае перевагу (владу). Отже, фiзична та штелектуальна нерiвнiсть призводить до виникнення не-рiвностi суб'ектiв владовiдносин, нерiвностi в конфлiктаx та при застосуван-нi сили. Причому сама мова може виявитися засобом насильства i причиною появи нерiвностi. Вiдомi i вислови на кшталт «Слово ранить б№ше за меч» або «Немае тирана без софкта» i конкретш випадки з iсторiï - перш за все на прикладi завдеолопзованих тоталiтарниx режимiв.
Зрозумiло, що людство не могло функцiонувати у хаоа постiйного по-рiвняння силою i безшнечного насильства, що врештi-решт призвело б до його загибелi. Виникнення таких шститупв, як держава, право, влада i суд, багато в чому завдячуе саме природнiй нерiвностi, яку нiколи i нiкому не вдалося (напевно, i не вдасться) подолати. Але рiзний природнш стан i неоднакове надшення кожного з нас природними багатствами людству вдалося значною мiрою обмежити: кожен надшяеться формальною (закрiпленою, правовою) рiвнiстю можливостей реалiзацiï власних здiбностей, захистом колективу, певними соцiальними гарантiями з боку держави.
Судовий процес (особливо в кримшальних справах) - це найяскравший доказ досягнень людства стосовно обмеження природно1' нерiвностi i подо-лання насладив дiянь, породжених нерiвними ввдносинами. Беручи до уваги серйознiсть обмеження особисто1' свободи громадян, щодо яких за-стосовуються запобiжнi заходи або заходи медичного характеру, законода-вець надае право вирiшення цих питань тшьки суду. Крiм того, обвинуваче-
ний у вчиненш злочину громадянин i представлена прокурором держава виступають перед судом як рiвноправнi суб'екти. Водночас суд вирiвнюе фактичну нерiвнiстъ мiж потужною машиною «обвинувачувально1' влади» i «маленькою людиною».
Рiзного роду конфлшти, що виникають повсякчас у кожно1' людини (об'еднанш людей), вирiшуютъся тепер не «кров'ю i потом», а словом i мовою. Виршення значущих конфлiктiв протилежним насильницькому шляхом е виявом гуманностi та справедливостi; цим збiлъшуегъся iмовiрнiстъ з'ясування iстини, значно обмежуються фiзична та iнтелектуалъна нерiвностi (завдяки неприпустимосп застосування сили та праву кожного користуватися правовою допомогою). Таким чином, суд - це регламентована форма конфлшту, проти-лежна насильству, а судовий процес являе собою правове перероблення на-сильства шляхом перенесення насильства в проспр слова i мови.
Вина певно1' особи може бути встановлена лише судовим вироком, що набрав законно1' сили. Вирок як акт певного судження виноситься на пiдставi дослвдження рiзноманiтних доказiв у мовному просторi (просторi дискурсу). П. Рiкъор наводить чотири основнi ознаки (умови), за яких акт судження може вважатися таким, що мае силу: а) наявшсть письмових закошв; б) поява особливого шституту (суд); в) наявшсть компетентних суб'екпв (правило - по-трiбнi суди, але потрiбнi й суддО; г) iснування певно1' загально1' процедури винесення акта.
Саме суспiлъство i кожен громадянин вимагають винесення акта судження (вироку, постанови, ухвали тощо) для того, щоб вщновити справедливiстъ i порушену деяким суб'ектом визнану на державному рiвнi формальну рiв-нiстъ. Правосуддя - це не вщповщь насильством на насильство, не додаткове насильство; правосуддя ввдтворюе те, що суспiлъство розглядае в даний момент як правовий (праведний, справедливий, законний) стан [10, с. 33].
Аналiзуючи природу перетворення «насильство - мова, дискурс», ми зштовхуемося з дiалогiчнiстю та шституцюнальшстю фiлософсъко-правовоï герменевтики П. Рiкъора, адже вiн мав на увазi не лише судочинний аспект перетворення. Право взагалi (як сошальний iнститут) мае сво1'м завданням не допустити застосування сили (регулятивна функцiя) або вщновити формальну рiвнiстъ (охоронна функщя права). Зрозумiло, що реалiзацiя цих завдань можлива лише шляхом, протилежним щодо методiв, з якими по-кликане боротися право (захищаючи життя i здоров'я, не можна водночас завдавати 1'м шкоди). По суп здшснення правосуддя i врегулювання будь-яких спорiв за допомогою правових шститупв (адмiнiстративнi, цившьно-правовi, дисциплшарш та iншi процедури) можна назвати «торжеством мови над насильством», що вщповщае герменевтичному шдходу до проблеми права. Зазначене «торжество» виявляеться як шд час дебапв у судовому процес^ так i пiд час переговорiв контрагентiв з приводу укладання догово-
ру, допипв на досудовому слвдстш, при розглядi питань на засвданш коле-гiального органу тощо.
Висновки. Отже, право (правовий простiр) виникае тодi, коли визна-еться шший суб'ект, у зв'язку з чим з'являеться можливють як паритетних вщносин з ним, так i заподiяння йому збитку. При цьому ставлення до iнших завжди опосередковуеться шститутами права. Сутнiсть же самого права полягае в тому, аби створити сприятливi умови для реалiзацil «будь-ким» сво!х можливостей i здiбностей. Людина знаходить свою щентичшсть завдяки належност до державно-правового простору, в якому здатна реалiзу-вати себе. Правовi ж процедури покликанi покласти край стану невизна-ченостi та несшнченносл конфлiкту, а також встановити ютину мiж кон-флiктуючими сторонами, яка отримае загальне визнання через шституцю-нальш зв'язки.
Не можна не погодитися з тим, що фшософська герменевтика виходить на новий рiвень юнування, перетворюючись з методологи на нову онтологш, нову фшософш, виражену, зокрема, в концепцп П. Ршьора. У рамках тако! традицп iнтерпретацiя може розглядатися як основа сощального буття, коли буденне життя являе собою iнтерсуб'ективний свiт культури, смисловий уш-версум. Причому центральним питанням фшософсько! герменевтики стае передуам проблема способу «iснування, який залишаеться вiд початку до к1нця штерпретованим буттям» [9, с. 16].
Л1ТЕРАТУРА
1. Овчинников А. И. Юридическая герменевтика как правопонимание / А. И. Овчинников // Правоведение. - 2004. - № 4. - С. 160-169.
2. Суслов В. А. Герменевтика права / В. А. Суслов // Правоведение. - 2001. - № 5.
- С. 4-11.
3. Рабшович П. Герменевтика i правове регулювання / П. Рабшович // Вюн. Акад. прав. наук Укра!ни. - 1999. - № 2. - С. 61-71.
4. Гетьман I. В. Герменевтичний тдхвд до праворозумшня: витоки, змтст, практич-не значення / I. В. Гетьман // Проблеми законном! - 2008. - № 97. - С. 12-19.
5. Невельська-Гордеева О. П. Герменевтика нормативного поля / О. П. Невельська-Гордеева // Проблеми законной! - 2006. - № 79. - С. 149-155.
6. Рикер П. Конфликт интерпретаций. Очерки по герменевтике / П. Рикер. -М. : Academia - Центр : Медиум, 1995. - 415 с.
7. Рикер П. Торжество языка над насилием. Герменевтический подход к праву / П. Рикер // Вопр. философии. - 1994. - № 4. - С. 27-36.
8. Ржьор П. Право i справедливють / П. Ржьор ; пер. з фр. О. Сирцово! та С. Каденка. - К. : Дух i лпера, 2003. - 198 с.
9. Рикер П. Герменевтика. Этика. Политика: Московские лекции и интервью / П. Рикер ; РАН ; Ин-т философии {Москва} / И. С. Вдовина (отв. ред. и авт. послесл.).
- М. : Изд-во АО «КАМ1» : Academia, 1995. - 160 с.
10. Малий тлумачний словник украшсько! мови. - К. : Школа, 2001. - 370 с.
11. 1сторш вчень про право i державу : хрестомат1я / уклад., заг. ред. Г. Г. Деми-денка. - Х. : Право, 2005. - 912 с.
О НЕКОТОРЫХ ФИЛОСОФСКИХ ПРОБЛЕМАХ ПРАВА В ГЕРМЕНЕВТИЧЕСКОЙ КОНЦЕПЦИИ ПОЛЯ РИКЕРА
Коваленко И. И., Рубащенко Н А.
Рассмотрены основные положения герменевтической концепции Поля Рикера. Показана взаимосвязь права с философско-правовой герменевтикой через категории «субъект права», «лингвистическое пространство», «правосудие». Раскрыт гуманистический смысл герменевтической рефлексии проблем правосудия и справедливости.
Ключевые слова: правовая герменевтика, субъект права, правовая идентичность.
ARTICLE ABOUT SOME JURIDICAL PROBLEMS IN PAUL RICKER'S HERMENEUTIC CONCEPTION
Kovalenko I. L, Rubachtchenko M. A.
The article is devoted to review some fundamental juridical problems in Paul Ricker s hermeneutic conception.
Key words: juridical hermeneutic, juridical subject, juridical idenity.
УДК 340.12
В. А. Трофименко, кандидат юридичних наук, доцент
КОНСТИТУЦ1ЙНИЙ СУД: ТЛУМАЧЕННЯ ЯК СПОС1Б ТВОРЕННЯ ДЖЕРЕЛА ПРАВА
Розглянуто мiсце Конституцтного Суду в системi творення джерел права. Наголошено, що специфiчнiсть цього органу та його повноважень фактичноробить його творцем права через функцт тлумачення нормативних актiв на 1х вiдповiд-тсть Основному Закону - Конституци. Ураховуючи те, що на сьогодт багато норм Конституци лише проголошет i немае прийнятих нормативних актiв, на пiдставi яких ц норми можуть дiяти, цей орган свогми ршеннями фактично створюе новi джерела права.
Ключовi слова: судова система, Конституцшний Суд, джерело права, тлума-чення нормативно-правового акта.
© Трофименко В. А., 2010 149
