CC BY
22
УДК 340.12
Ю. В. Мелякова, кандидат фшософських наук, доцент
ДЕКОНСТРУКЦ1Я КАЛ1ГРАМИ I ПРАВОВОГО ПОЛЯ (АНАЛ1З СТРУКТУРНО? ДИНАМ1КИ)
Застосування принципу ¡нтертекстуалъност1 в герменевтичмй онтологИ' права е спробою надати праву динам1зму задля кращого прояву його сутност1. У даному досл1дженн1 зд1йснено анал1з техн1ки деконструкцп М. Фуко малюнка Р. Магритта в ц1лях прикладання и в галуз1 символ1чного простору права. Декон-струкц1я задае динам1ки реалъност1 права, зм1нюючи його онтолог1чний зм1ст. У ход1 досл1дження вс форми буття права - под1я, норма, процес, д1яння, р1шен-ня -розглядаютъся як перформативний номолог1чний метатекст. Деконструк-цгя правового метатексту дозволяе осягнути всю багатогранн1стъ розум1ння права, в1дчути його конкретночсторичний характер, його спонтанно-ситуа-тивне дихання.
Ключовi слова: динам1зм, пол^онтичтстъ, текст, реальность, деконструкция, кал1грама, в^ртуалътстъ, перформативмстъ.
Динамiзм сьогодш е одшею iз найпопуляршших категорш, модальностей та репрезентативних практик, найактуальшшим модусом буття та методом розумшня. У контекст постмодерну динамiзм набувае застосування в тех-шщ, наущ, живопиа, л^ератур^ кшематограф^ юторп, полчищ, правi тощо. Сенс динамiзму як популярно! тенденцп узгоджуеться i проявляе себе через категорп: транзитивнiсть, перформативнiсть, iнтертекстуальнiсть, декон-структившсть, креативнiсть, дискурсивнiсть, синергетична саморегуляцiя та, нарешт^ вiртуальнiсть. 1х синтез утворюе постонтологiчний контекст буття. Так, штерсуб'ективютське визначення сучасного права грунтуеться саме на потенцшносп й динамiзмi вах форм буття права, мiнливостi його смисшв i значень.
Актуальшсть даного дослщження обумовлена доречнiстю постнекласич-ного дискурсу на тему динамiзму права в умовах глобально! комушкацп, п мережевого регулювання та загального перезавантаження фшософсько-право-вого методологiчно-категорiального апарату. Феномен динамiзму права е сьогодш предметом численних теоретичних концепцiй та вщкритих дискурсiв, що вiдрiзняються сво!ми аспектами та нюансами тлумачення буття права: вщ комунiкативностi до темпоральносп. Активнi пошуки в горизонтi правового
© Мелякова Ю. В., 2017
65
динамiзму зумовлеш необхщшстю онтолопчного обгрунтування нових реальностей права в сучасному полiонтичному свт.
Метою дослiдження е доведення й аналiз динамiчно-мiнливого буття права шляхом деконструкцп його структури: вiд тексту до дiяння. Реальнiсть самого права та його фактичшсть схоплюються у процес безпосереднього перемiщення вiд сенсу означаючого до сенсу означуваного. Даний герменев-тичний прийом запозичено iз фiлiгранноi практики деконструкцп Мiшелем Фуко каллами Рене Магритта.
Стутнь дослiдженостi проблеми. Реальшсть права постмодерну та динамiзм як його сутнiсна риса виступають головною проблематикою в пра-цях таких фiлософiв, як I. Честнов, В. Четвернш, А. Поляков, С. Максимов, О. Стовба, Ю. Оборотов, О. Петровська, Н. Сатохша, Л. Удовика, Н. Мали-новська, С. Мурашова, Н. 1саев, Н. Андрiанов, В. Касьянов, та у шших фахiв-цiв у галузi правовоi онтологл. Методологiя деконструктивiзму, спробу за-стосування яко'1 в галузi права здiйснено в даному дослщженш, запозичена у С. Жижека, Ж. Дельоза, Ж. Бодрiяра, С. Корнева, П. Ркьора та, нарештi, М. Фуко, зокрема iз його вiртуозного деконструктивного аналiзу технiки каллами та 1! «зворотного» малюнка.
За предметну основу дослщження взято правовий текст як головне поле для перформативних, деконструктивних та герменевтичних практик з метою виявлення тша права. Подiбнi артикуляцп в горизонт наративу взагалi е ха-рактерними для постмодернiзму (П. Ркьор, Г.-Г. Гадамер, Дж. Остiн, Ж. Дер-рiда, Н. Маньковська, О. Бурова, Ю. Грязнова, Ю. Крютева, Л. Усанова, В. Суслов та ш.).
Виклад основного матерiалу. Глобалiзацiйнi, транскомунiкативнi про-цеси, культурно-iнтеграцiйнi й щншсш змiни, що вiдбуваються сьогодш у свiтовому просторi, вимагають не тшьки правовох' оцiнки та штерпретаци, але перетворення самого права в цшому на засадах iнтерсуб'ективiзму, само-регуляцп, динамiзму й креативностi. Право сьогодш постае як поле мерехт-ливих смисшв, що деконструюеться аношмними його користувачами й спо-живачами. Телос права максимально репрезентовано в перформативному наратив^ дискурс^ якi мають iнтертекстуальний, плюралiстичний, трансча-совий i транскультурний характер. Саме цi репрезентативнi тактики дозволя-ють вiдобразити динамiчну, мережеву, вiдкриту природу права постмодерну.
«Свгг - як текст» - найвщомший вислiв Ж. Деррiда - е фундаментальним положенням постмодершстсько! фшософп, яке охоплюе всi без винятку сфе-ри буття. У постмодернiзмi реальнiсть мислиться як гiпертекст, дискурс, ш-тертекстуальний полiнаратив, глобальний комушкативний простiр. Не е ви-
нятком iз нього i правова реальнiсть. Уявлення про реальнiсть як про ба-гатошаровий деконструйований текст обумовлене актуальним сьогодш прагненням схопити динамiзм будь-якого символiчного простору (навт правового), що досягаеться шляхом перформативних тактик та штерюризу-ючих структуралютських алгоритмiв штерпретацп. Хоча в постмодернiзмi динамiзм права вбачаеться не тшьки у текстуальному його вимiрi, але в самш його екзистенцiйнiй, а також сощальнш сутностi, феноменологiчнiй значимости або дiалогiчнiй природi, комушкативному статусi та поведiнковому полi правових людських вчинкiв, процесуальностi, нарештi у темпоральнш струк-турi правово'1 поди. До реч^ деконструкцiя правово'1 поди дозволяе розум^и право як свого роду вщсилання ди до п наслiдкiв - мерехтiння буття чистого права.
Нижче мова тде про вiртуальний спосiб буття права як символiчноi ре-альностi, повнiстю повнощнно!' та рiвноцiнноi iншим реальностям, що ств-вiдносяться в полiонтичному вiдкритому середовищь Деконструктивнiсть права по-рiзному виявляе себе в подп права, буттi суб'екта права та бутт правового тексту. Для сьогодення характерна гонка за реальшстю речi - зпд-но з Ж. Бодрiяром - симулякром четвертого порядку, справжнiстю й тшесню-тю [1]. Ця гонка дозволяе встановити загальну сутшсну характеристику буття реального - динам^, що також, як виявилося, виступае головною рисою буття Вiртуального. Полiонтичне реальне постае в постмодерш як мiж-буття, безперервна трансгреая вiд реальностi до реальности, розрив тканини шюзп та позамережева пустота. Подiя права тут юнуе як спонтанна iнсталяцiя су-купност воль.
Саме в цiй дiевiй пустотi здiйснюеться становлення по-новому вшьного суб'екта. Суб'ект-хакер, захищений анонiмнiстю, прагне до вщшарування сво'Хх масок i ролей. Його справжнiсть, автентичнiсть, тшесшсть виявляють себе саме у процеа переходу вiд сцени до сцени у ролевих соцiальних постановках. «Тактикою справжносп» у симулятивному просторi мережi, влас-не, i е деконструкщя. Деконстукцiя - це довшьна автентична гра ролями - 1'х алогiчне зiткнення - «перпендикулярне буття» [2]. Рiзновидом симулятивно-го простору виступае й шституцшна реальнiсть права, зокрема нормативне поле в рамках чи шшо! системи права.
Що стосуеться тексту, то вш як семантичне буття реальности мае сво! характернi властивостi та виразш можливостi - певну перформативнiсть. Саме перформатившсть дозволяе адекватно вiдобразити динамiзм буття реального. Юридичний текст - знакова наращя або висловлювання - може бути розглянутий як вiртуальне буття права внаслщок довiльного оперуван-
ня в ньому атлетичними та деонтичними модальностями на принципах модально! лопки.
Деонтолопчний вимiр буття-належного, про яке йдеться у С. Максимова [3], конструюеться саме в семантичному полi правових категорш: дозволено - заборонено, необхщне - випадкове, належне - бажане, обов'язкове -дозволене i т. д. За О. Стовбою, належне е «апрюрною значимютю» права, штерсуб'ективним сенсом права у свщомосп людини [4]. Свш модус належ-ностi право набувае саме через штерюризуючу мову. Мова завдае праву звер-неностi на вимогу, обов'язковють, необхiднiсть, належнiсть певних дiй, тобто ще до досвiду надае спрямованосп на зразок.
Згiдно з I. Честновим, належне е буттям симуля^в, а не субстанцiй [5]. Тобто право-належне е симулякр - динамiчний, вщкритий, незакiнчений та гнучкий образ права, що обумовлений саме штерсуб'ективною взаемодiею агентiв правовiдносин. Тому сутшсть права-належного постае не як вимуше-нiсть i невiдворотнiсть, а як абсолютна можливють, структурно необмежене поле ймовiрностi. свобода смислiв i прав, тобто вiртуальне буття.
Проблема законност й справедливостi вирiшуеться саме у лопко-семан-тичному просторi - у полi висловлювань. Власне логiка суджень надшяе правовим змiстом будь-яку реальшсть - минулу чи сучасну, можливу чи ймо-вiрну. Текст нормативного документа (закону, постановлення, указу, ршення суду, протоколу) завжди вщносний щодо певно! ситуацп. З одного боку, вш iснуе потенцiйно для накладання на ситуацiю. З iншого боку, текст повинен мати самостшну щннють та життездатнiсть. Наприклад, ч. 1 ст. 11 Кримшаль-ного кодексу Украши тлумачить злочин як «суспшьно небезпечне винне дь яння або бездiяльнiсть, вчинене суб'ектом злочину». Для того щоб пiд певною правовою ситуащею чи епiзодом правово! реальносп поставити пiдпис «зло-чин», слщ перед тим зiставити та встановити ступшь вiдповiдностi правово! ситуацii, про яку йдеться, iз нормативним визначенням злочину. Саме устш-нiсть 1'х збiгу об'еднае мiж собою злочин-д^ i злочин-текст у едине цше -право як таке, у той час як окремо один вщ одного дiя i закон - лише вщсил-ки до права.
Проте результат накладання закону i дii у виглядi здiйсненого права по суп е омертвленим правом, яке скшчило власне становлення i тепер прагне лише до свое! неактуальносп. Такий трiумф збiгу «двох злочинiв» - в житп i на паперi - ставить крапку в розвитку конкретного «струмочка» правово! реаль-носп.
Отже, пульсацiю реальностi дiючого права уявляеться можливим вщ-чути лише у процеа просування вiд дп до 1! найменування. Власне сам шлях
«вщ - до» е схопленням i освоенням онтологп права в його динамщь Де-конструкцiя як уявне розчленування й подальше переструктурування кар-тини св^у робить можливим проведення паралелей та знаходження прин-ципових загальних моментв в шформативному горизонтi калiграми та правово!' дп. За словами М. Фуко, устх розумiння калiграми настае в момент залученост до гри форми i слова, маскування i затвердження, шсештнищ та смислу [6]. Калiграма створюе мiф через застосування письмових i ма-люнкових символiв, кожен iз яких вiдсилае до свого природного контексту. Так, вона промовляе одну й ту саму рiч двiчi - подвшна западня, неминуча пастка. Кал^рама двоЛста, вона розставляе речi такий капкан, який не здат-нi спорудити анi мова сама по соб^ анi чистий малюнок. Кал^рама змушуе сковзати та взаемонакладатись, перекриваючи один одного те, що вона по-казуе, i те, що вона говорить.
На думку М. Фуко, для виразноi перформативност необхщно, щоб сам текст шчого не говорив суб'екту, який розглядае його. Суб'ект е глядачем, а не читачем. Як тшьки вш дшсно починае читати, форма розсипаеться. Навколо втзнаного слова, зрозумшо!' фрази решта графiчних елементiв миттево роз-лiтаються, уносячи iз собою видиму повноту форми. Усупереч видимосп, приймаючи форму птаха, кв^ки, дощу, кал^ама не говорить: «це птах», «це квiтка», «це дощ». Варто ж 1й почати промовляти це словами, а словам ви-дати свш змiст, як раптом виявляеться, що птах улетв, квiтка зав'яла, а дощ висох [6]. Кал^ама не здатна говорити, вона ще надто тд владою форми, надто тдкорена поданню через схож1сть, щоб сформувати твердження. Одна й та сама рiч, намагаючись бути водночас видимою й такою, що читаеться, гине для погляду, виявляеться непроникливою для прочитання.
Буття каллами обумовлюеться розрiзненням, вiдмiннiстю форми й образу. Техшка подвоення змiсту через подiбне, але вщмшне дозволяе розумiти реальнiсть концепту каллами як вiртуальну. Адже, за Ж. Дельозом, актуаль зацiя вiртуального завжди вiдбуваеться шляхом розрiзнення, розходження чи диференщацп. Актуалiзацiя ж поривае iз подiбнiстю як процесом, так само як i з тотожнiстю як принципом. Актуалiзацiя, на думку фшософа, - завжди справжня творчiсть. Актуалiзацiя е процесом, що наближуе вiртуальне, у той час як здшснення е процесом, що наближуе можливе. Тому вiртуальне i мож-ливе не варто змшувати: можливе протисто'Хть реальному, коли вiртуальне, навпаки, не протистогть йому, воно само по собi володiе повною реальнiстю, його процесом е актуалiзацiя [7, с. 259-260].
Якщо кал^рама послiдовно або демонструе, або прописуе свш змют i при цьому рiч у нш схоплюеться не в словi i не в образi, а у певний момент пере-
ходу вщ першого до другого, то, у свою чергу, картина Р. Магритта «Це не трубка», що детально аналiзуеться М. Фуко, являе собою реконструйовану кал^раму [6]. Текст i зображення на цiй картинi перерозподiленi у простор^ кожен iз них знов займае свое мюце. Вони тут повшстю автономнi: малюнок зображуе вс суттевi ознаки курильно! трубки, а текст однозначно заперечуе зображену рiч. При цьому, незважаючи на видиме протирiччя в картиш, ви-являеться, що вона являе собою усшшну провокащю смислу через декон-струкщю подвшно! пастки попередньо! калiграми.
Кожне нове звернення до картини Р. Магритта «Це не трубка» е вщ-силкою до речi у вищому ступеш реально!. Якщо припустити, що розта-шована внизу картини фраза проголошувала би: «Це трубка», в такому разi цей шдпис, виконуючи свою звичайну функцiю, називав би повшстю очевидне й знайоме, яке зовам не потребуе найменування. Сенс гри, до яко! залучае картина Р. Магритта, полягае саме в тому, що текст дае зо-браженню iм'я шляхом заперечення його. Власне видимi граш протирiччя смисшв побаченого та почутого залучають глядача до процесу становлен-ня речь Це вщомий структуралiстський прийом мiфотворчостi, коли зь тканий iз протирiч центонний iнтертекст не фшсуе i не називае сутностi, але вщсилае до них самих.
Неминучють спiввiднесення малюнка iз текстом, з одного боку, заплутуе, змушуючи шукати аспект, у якому вони узгоджуються. Проте, з шшого боку, опозишя малюнок-текст звужуе смисловий проспр композицп, не дозволяю-чи нескiнченно розвиватися образам, на яю здатна творча фат^я глядача. Найменування картини однозначно стверджуе те, чим не е зображений предмет, та безумовно заперечуе його сутшсть, одночасно орiентуючи на конкрет-нi варiанти шакшого. Так, наприклад, «не-трубка» е вказiвкою на те, що це лише зображення реального предмета, проте не вш сам, або е тдтвердженням оманливосп наших уявлень про трубки як таю. Цим альтернативи розумшня мiфу вичерпуються. Заперечення приналежностi зображеного предмета до класу трубок свщчить про вщмшшсть деяких суттевих ознак зображено! трубки вiд справжньо!, проте в той самий час стверджуе !х очевидну схожють, оскiльки шдпис усе ж таки свщчить «це не трубка», а не «це не стш» або «це не шафа».
Повернемось до проблеми стввщношення юридичних дп та факту через структуру тексту. Правовий вирок, що звучить «це злочин», вказуе на оче-видний та безумовний змют конкретно! протиправно! дп. Цей змют замкнув-ся у сво1й вихщнш точцi абсолютного збiгання всiх ознак ситуацп - з одного боку, та положень закону - з шшого боку. Такий збш е формальною
«шюстращею» права, поверхневою його симулящею, яка не чутлива до часу й обставин. Користуючись бодрiярiвською лексикою, можна говорити про «прецеаю симуля^в», коли «карта породжуе територш» - шшими словами, коли текст закону породжуе правову ситуащю. Це моделi без першо-причини й без реальност (реальнiсть не актуалiзована) - симулякри другого порядку [1].
Правовий вирок, який звучить «це не злочин», однозначно заперечуе злочинний змют конкретного дiяння внаслiдок незбiгання його сутшсних ознак iз визначенням злочину в кримшальному законодавствi. Однак те саме заперечення вказуе на тополопчну близьюсть даного правового дiяння та злочину, 1'х родову спiльнiсть, у межах яко'1 вони займають полярнi позицп. Дiапазон навколозлочинних дiянь вельми широкий, i тому однозначна й кш-цева 1'х оцiнка як вщверто не-злочинних або злочинних уявляеться дуже хисткою й непостшною. Виходячи iз позитивно-правового принципу «до-зволене все, що не заборонене», квалiфiкуванню юристом дiяння як зло-чинного або в тш чи iншiй мiрi протиправного передуе тривалий аналiз цього дiяння. Даний аналiз здiйснюеться з метою розтзнаваност дiяння через встановлення мiри його схожостi, подiбностi й вщмшност iз пропи-саними в закош ознаками злочину. Матриця закону, яка накладаеться на юридичну ситуащю, промовляе цю ситуащю мовою права, обертаючи у си-мулякр нормативно! копп. 1ншими словами, правовий наратив опановуе i замiщае вихiдне дiяння новою семантичною формою - нормативною штер-претацiею. Дiяння абсолютно поступаеться сво'м мiсцем тексту - символiч-ному утворенню - i бшьш не проглядае крiзь нього у сво'й справжностi, узагалi втрачаючи останню.
Уявимо, що стосовно певно'1 дп (вчинку), що здаеться злочинною, вине-сене судження «це не злочин». Яю iснують пiдстави довiряти даному твер-дженню, крiм визнання лептимносп його джерела? Вiдверто кажучи, шяких. Сенс злочинностi чи не-злочинностi дiяння у повнiй мiрi заданий шституцш-ною матрицею правово'1 системи. Видиме протирiччя мiж iнтимним значенням вчинку та значенням формально-юридичного висновку з його приводу ще бшьше вщдаляе 1'х один вiд одного, розверзаючи прiрву сумнiву. Очевиднiсть збитку, що нанесений постраждалому, далеко не завжди е достатньою тд-ставою для визнання дш кривдника злочинними чи взагалi протиправними. Так, наприклад, господар собаки, яка завдала середньо'1 тяжкосп калiцтва постраждалому, автоматично зовсiм не стае порушником закону, доки жертва не доб'еться збудження проти нього судово'1 справи, а суд не винесе йому об-винувального вироку, довiвши той чи iнший стутнь його провини.
Мова про те, що сама по собi нормативна база не здатна охопити одно-значним тлумаченням абсолютно вс нюанси сощально! практики. Будь-яке право мае сво! прогалини. Однак, для того щоб забезпечити вживання норми в ушкальну под^ суб'екта, змусити закон штерюризуватися в штерсуб'ективнш правовш реальности необхщно культивувати сумнiви стосовно правових сми^в та правових висновкiв, що безапеляцшно стверджують: «це злочин», «це правове дiяння». Якщо сумнiви й недовiра е першим кроком до тзнання, то наступним за ним кроком стае припу-щення зворотного сенсу твердження та спроба реставрацп первинно! сутностi, яка буде говорити сама за себе - за типом деконструкцп кал^ра-ми Мшелем Фуко. Якщо припускати можливiсть самопрояву феномену дп та феномену права в !х орiентацii на справедливють, то в такому ви-падку, за порадою М. Фуко, «текст» i «зображення» не повиннi бути авто-номними, розведеними у просторi та часi, а мають бути синтезоваш. Слово й образ повинш сплiтатися в цiлiснiй динамiчнiй шсталяцп, утво-рюючи видиму повноту буття права, переконанiсть у його справедливости природностi й значимостi.
Образ правово! ситуацп мае вiдсилати до слова, а слово - до образу. Саме рух нашо! свщомосл в цш трансфернiй зонi - мiж досвiдом життя та законом - е гаранлею однократного усвiдомлення правового сенсу конкретно! «кал^рами» буття. За словами М. Фуко, необхщно, щоб сам текст шчого не говорив суб'екту, який його розглядае. Як тшьки той дшсно по-чинае читати, форма розсипаеться; навколо втзнаного слова iншi графiч-ш елементи чи зображення миттево розл^аються, уносячи iз собою видиму повноту смислу, образу [6]. Таким чином, не сама норма несе право-вий сенс ситуацп або дп, як i не сама ситуащя первiсно мае правовий змют. Правовий сенс виникае подiбно проблиску юкри справедливостi у свiдо-мосп iнтерпретатора, яка трансгресуе вiд поди до норми, вщ норми до сенсу поди.
Глядач, що занурений у проспр ще'! «калiграми» як у дшство живо! iнсталяцii, сам виявляеться буттям права на перюд штерпретацп та усвi-домлення сенсу конкретно! поди. Так, у ходi деконструкцп правово! ре-альностi та обгрунтування динамiзму права поняття «суб'ект» безумовно тяжiе до поняття «глядач», що акцентуе на безпосереднш його учасл у правовiй ситуацii. Добро, сумлшня, жертовнiсть - за ними не сто!ть жодного закону. Вони самi суть закон. Вони е той свщомий досвiд, тi подп, тi смисли, про якi може повщомити не байдужий спостерiгач, а свщок. Стосовно цього, намагаючись стерти межу мiж життям i законом, М. Ма-
мардашвш пропонyе замiнити слово «спостер^ач» на «свщок». Свiдок завжди вже там, всередиш, вiн конститyюеться самою подiею. Якщо спо-стерiгач збершае дистанцiю по вiдношенню до пропсу чи явища, то свiдок не вщокремлений вiд ситуацп свiдчення. Вш невiдворотно залyчений до актy думки i дп [8].
На прикладi постстрyктyралiстських мiркyвань М. Фуко про картинy Р. Магритта можна заключити, що з yсiх можливих наративiв саме калiграма являе собою оптимальну перформатившсть та деконстрyкцiю смислового поля, що забезпечуе його динамшу. Однак проблемою залишаеться те, як втшити технiкy калiграми в штерпретацп правово'1 реальностi. Як змусити правове поле «говорити» i «представляти» послiдовно, забезпечити перфор-манс права через його наращю?
Далi - про динамiзм як умову розyмiючого буття. Наочний та символiч-ний топографiчний приклад. Уявимо, що перебуваемо у певному добре зна-йомому нам мющ, вщкшя споглядаемо конкретний архiтектyрний об'ект, що перебувае на настшьки значнш вiдстанi вiд нас, що ми не в змозi з упев-ненiстю стверджувати, що це за об'ект. Абсолютно очевидно, що за умов безпосередньо'1 наближеност до об'екта ми безумовно б його втзнали, проте ми не взнали б, чи був це вш у тих невизначених контурах, коли ми вели свое спостереження iз первюно!' позицп, оскiльки не знаемо, як само цей об'ект сприймаеться на такш вщсташ. Можливо, що в момент спостереження ми споглядаемо зовам шший арх^ектурний об'ект, що мютиться на пару кварталiв ближче уявленого нами, а той, що передбачаеться в нашш yявi як достовiрний, yзагалi ховаеться за горизонтом iз точки нашого спо-стереження.
Прояснити ситуащю допомогло б лише наше вiртyальне наближення до невизначеного об'екта - фактичний рух, у процес якого цiль поступово окрес-лювалася б все чiткiше, проясняючи форми i перетворюючи розпливчастий ландшафт у втзнаваш околицi. При цьому наближатись до об'екта варто виключно по прямш i найкоротшiй вiдстанi для того, щоб ш в якому разi не втратити послiдовностi сприйняття топосу, який мае прояснюватись на очах у мiрy скорочення дистанцп, iнакше кажучи, не втрачаючи зв'язку з об'ектом. Однак технiчна неможливють подiбноï «супутниково'1» екстраполяцiï реципi-ента залишае нас загубленими у здогадках, яким не судилося виправдатись. Який же зв'язок мiж цими двома топографiчними точками - спостершачем та спостережуваним - уявний чи реальний, формальний чи фактичний, хибний чи ютинний?
Подiбним чином об'екти й поди могли б стввщноситись у хронолопчно-му простор^ тобто на часовш дистанцп, коли перевiрити й встановити онто-логiчний та лопчний зв'язки мiж ними м^ би тiльки рух у чась Проте суб'ективна пам'ять для цього - поганий помiчник.
Наступна уявна символiчна ситуацiя перетворюе нас у пасажирiв тро-лейбуса. Вiкно салону перед нашими очима затягнуте перфорованою плiвкою. Ми дивимось у нього, i образи за вiкном розщеплюються на дрiбнi елементи, невловимо розпадаються, нам не вдаеться зiбрати !х у единий пейзаж. Тут тролейбус зрушив, набрав швидкосп, i раптом, не-сподiвано i невловимо для очей речi за вiкном склалися у ч^ку рухому картинку, деталi яко! навiть можна роздивитися. Саме рух, динамiзм зро-били той самий вихщний пейзаж досяжним для сприйняття. У динам^ його окремi фрагменти перестали бути автономними i набули свое! плин-но! змютовносл. Схожа демонстрацiя динамiчного змiсту вщбуваеться в процесi вiдтворення розкадровано! кшопшвки, яка наочно формуе цшю-ний сюжет фшьму.
Хiд юридичного оперативного розслщування часто вимагае ретельного й детального вщновлення ряду подiй, що стосуються певно! правово! ситуаци. Лопчш мiркування iмпровiзують вiртуальний ланцюг подш, у черговий раз прокручуючи хронотоп подш, що вщбулися. Завдання юриста - простежити розвиток пригоди, тобто запустити процес-реконструкщю подш, спровокува-ти саморух ютори, а не просто вщтворити детермiнуючi !! деталi. Процесу-альнiсть мае грандiозне значення у реалiзацii права. Не випадково суть право-суддя як такого полягае у словi «процес», що символiзуе систематизоване й послiдовне вiдтворення справедливосл - динамiзм як саму реальшсть права.
Необхiдний динамiзм е сутнiсною властивютю вiртуалiзацii права нарiвнi з його симулятившстю. Право, що вiртуально симулюеться, облишене сощ-ально-iнституцiйноi реальностi, однак досить чутливе до трансгресивносп та нестабшьносп соцiального свiту. 1з змшою свое! реальностi - вiд духовно-субстанцiйноi до ефемерного симулякра - право радикально змшюе свою функщю. Воно бiльше не е стабшзуючим об'ективним еталоном, а е шдивь дуальним iнструментарiем, повнiстю залежним вщ мiсця й часу, однак абсолютно вщкритим, досяжним, дiевим i ефективним у суб'ективному досвiдi захисту прав. Адже повнiстю доречно говорити про втрату правом свое! iм-перативносп, об'ективностi, субстанцiйностi, верховенства та власно! цiн-ностi на фош набуття ним значимостi приватного, ситуативного знаряддя справедливость
Р. Магритт у сво'й репрезентаци «Це не трубка» нагадуе, що шяко'1 трубки на цих малюнках немае й бути не може - тшьки зображення i слова, що вщ-силають до реально'! речь Проте висловлювання «це не трубка» не в силах виразити цю просту думку («трубки тут немае»), оскшьки, як справедливо зауважуе М. Фуко, неможливо визначити, чи вiрне це висловлювання, чи хибне, чи суперечливе. Власне, залишаеться невщомим у даному випадку, що це е - чи зображення у його вщношенш до реально'! трубки, чи текст у його вщношенш до зображення. Отже, важливе не тшьки те, за що видае себе рiч -за малюнок, чи за текст (тобто за символи якого роду), але й те, у якого роду вщношеннях узят щ символи [6].
Аналопчним чином, виходячи iз множинност онтолопчних форм буття права, устх його динамiчноi деконструкцп можливий саме на перетиш вах цих форм або реальностей права (ситуащя-закон-ршення^я). Це гаранту-ватиме найбiльше наближення до оптимально'! сут права в конкретному випадку його застосування. За умов, якщо в якост реальност права (або так звано'! «речЬ») постае очевидна правова подiя, вiддалена у час (наприклад, злочин), у такому випадку картина злочину, що вщновлена слщством, тiею ж мiрою, що i юридична констатацiя злочину, обгрунтована законом, набу-ватимуть рiзного значення залежно вщ 1'х вiдношення один до одного. Реальна картина злочину i юридичний 11 опис можуть не збшатися настшьки ж, як зображення й тдпис на картиш Р. Магритта. I лише динамiчна технь ка калiграми могла б розв'язати суперечност смислу та вщновити справед-ливiсть.
Динамiчний характер калшрами вiдповiдае досить популярнiй у сучаснш структурнiй лiнгвiстицi «перформативностi». Перформанс - актуальна тактика тлумачення знакових систем та власне споаб буття тексту сьогодш. Г.-Г. Гадамер визначав перформатившсть як «здшснення вiдповiдностi думки i дй, норми дiючого мислення та осмислено!' дй» [9, с. 41]. У Дж. Остша введений ним самим термш «перформатив» вiдносився до таких висловлювань, у яких план мови збшався iз планом дй, тобто таких, що одночасно були i мо-вою, i дiею [10]. У Ю. Габермаса перформативнiсть виступае умовою юну-вання iндивiдуальностi в комунiкацii [11]. На думку Ю. Грязново!', термш «перформатившсть» по вщношенню до тексту означае, що текст не стшьки говорить про щось, скшьки показуе дещо, супроводжуе те, що висловлюе, його здшсненням, чим ще раз тдтверджуе справжшсть змiсту [12]. Так, Ю. Грязнова зауважуе, що праця П. Фейерабенда «Проти Методу» е дiя, яка спрямована проти методу i здiйснюеться текстом; а його ж робота «Присвя-чення I. Лакатосу» (в смислi звертання до друга) розцшюеться Ю. Грязновою
як безпосередня комушкативна дiя, яка здшснена iз розрахунком на вiдповiдь. Це перформативнi тексти. Отже, в не меншш мiрi перформативним уявляеть-ся будь-який закон (норма права), що нацшений на певного роду д^, та, зо-крема, той, який до не! застосований.
Уявляеться, що найбшьш ефективний i динамiчний мiкс дiяння та тексту у правовому полi - це судовий процес - пульсащя реальности й семантики, калiграмна дво!спсть: «неминуча пастка для речi, яку не здатна створити аш мова сама по соб^ анi чистий малюнок» (М. Фуко [6]). У сво!й процесу-альнiй формi право е перформативним та здатним до деконструкцп. Воно являе собою абсолютну можливють справедливости й потенцiйнiсть при-мирення. Транзитивний характер судового процесу сприяе актуалiзацii множинних реальностей (суб'ективних i вщдалених у часi), !х суперечли-вому зiткненню та вибудовуванню нових правових смисшв. Саме цi влас-тивостi, i перш за все динамiзм, дискурсивнiсть та вiдкритiсть, обумовили прюритетшсть i навiть законотворчi функцп судового процесу в англо-аме-риканськш системi права.
Висновок. Таким чином, право постае у дослщженш як багаторiвнева i неоднорiдна реальнiсть, сутшсть яко! проявляеться в рiзноманiтних штерю-ризуючих практиках суб'ектiв, що вщтворюють !!. Правовий текст «говорить» мовою подш i !х свiдкiв, законодавчих норм та !х застосовувачiв, матерiалiв слiдства й учасникiв правосуддя. Спроба деконструкцп правово! реальностi дозволила проаналiзувати технiку !! розумiння, проводячи аналогию iз технi-кою осмислення кал^рами. Унiкальна властивiсть останньо! полягае у ство-реннi образу через синтез явища i знаку. Обопiльна вщсилка один на одного кожного iз них (явища i знаку) забезпечуе момент схоплення ушкального сенсу правово! поди в процеа !"! тлумачення. Образ права утворюеться в акп з^кнення правово! ситуацii i правово! норми у свщомосп кожного суб'екта-iнтерпретатора як одноразовий спалах справедливости десь у прогалинi мiж дiею i законом, доки вони ще не злилися разом - в остаточний правовий ви-сновок.
Отже, живий образ права е динамiчним полем його штерсуб'ективних значень у мiжсубстанцiйному топоа правово! реальность Осягаеться образ права лише шляхом деконструкцп поля правових символiв, яю, не будучи субстанщею права, е, проте, елементами його реальность Так, сучасна онтология шукае сутнють права не через надання субстанцшних рис однш iз форм буття права, а через утворення динамiчноi гри вах форм його буття в межах багатовимiрноi полiонтичноi реальностi.
Л1ТЕРАТУРА
1. Бодрiяр Ж. Симулякри i симуляцiя / Ж. Бодрiяр ; пер. з фр. Володимир Ховтун. -Кив : Основи, 2004. - 230 с.
2. Корнев С. Имидж в эпоху спектакля [Електронний ресурс] / С. Корнев. - Режим доступу: www.inache.net/signs/30 (01.03.2008).
3. Максимов С. И. Правовая реальность: опыт философского осмысления / С. И. Максимов. - Харьков : Право, 2002. - 328 с.
4. Стовба О. В. Право i час : монографiя / О. В. Стовба. - Харюв : ^м Паблш Груп, 2016. - 368 с.
5. Честнов И. Л. Диалогическая концепция права / И. Л. Честнов // Неклассическая философия права: вопросы и ответы : монография / С. И. Максимов, Ю. Е. Пермяков, А. В. Поляков ; под ред. А. В. Стовбы. - Харьков : Б-ка междунар. журн. «Проблемы философии права», 2013. - С. 160-193.
6. Фуко М. Это не трубка [Електронний ресурс] / М. Фуко. - Режим доступу: www.rulit.me/books/eto-ne-trubka-navyazchivost-vzglyada-m-fuko-i-zhivopis-download-free-237837.html.
7. Делёз Ж. Различие и повторение / Ж. Делёз ; [пер. с фр. Н. Б. Маньковской, Э. П. Юровской]. - СПб. : ТОО ТК «Петрополис», 1998. - 384 с.
8. Петровская Е. Этика закона (М. К. Мамардашвили - Ж. Деррида) [Електронний ресурс] / Е. Петровская. - Режим доступу: www.intelros.ru/subject/figures/elena-petrovskaya/12333 -etika-zakona-mk-mamardashvili-zh-derrida.html.
9. Гадамер Х.-Г. Истина и метод: Основы философской герменевтики : пер. с нем. / Х.-Г. Гадамер ; общ. ред. и вступ. ст. Б. Н. Бессонова. - М. : Прогресс, 1988. -704 с.
10. Остин Дж. Л. Слово как действие [Електронний ресурс] / Дж. Л. Остин. - Режим доступу: www.studmed.ru/view/ostin-dzhon-slovo-kak-deystvie_956ac19b0c3. html.
11. Хабермас Ю. Понятие индивидуальности / Ю. Хабермас // ВФ. - 1989. - № 2. -С.35-40.
12. Грязнова Ю. Б. Анализ перформативного текста (П. Фейерабенд. Против методологического принуждения) [Електронний ресурс] / Ю. Б. Грязнова. - Режим доступу: www.sbiblio.com/biblio/archive/grjasnova_analis.html (2004).
REFERENCES
1. Bodriyar, Zh. (2004). Simulyakri i simulyatsiya. Kyiv: Osnovi [in Ukrainian].
2. Kornev, S. (2008). Imidzh v epohu spektaklya: http://www.inache.net/sig ns/30.
3. Maksimov, S. I. (2002). Pravovaya realnost: opyt filosofskogo osmysleniya. Kharkiv: Pravo [in Ukrainian].
4. Stovba, O. V. (2016). Pravo i chas: monografiya. Kharkiv: Tim Pablish Grup [in Ukrainian].
5. Chestnov, I. L. (2013). Dialogicheskaya kontseptsiya prava. Neklassicheskaya filosofiya prava: voprosy i otvety - Nonclassical philosophy of law: questions and answers. A. V. Stovba (Ed.). Kharkiv: Mezhdunarodnogo zhurnala «Problemy filosofii prava», 160-193 [in Ukrainian].
6. Fuko, M. Eto ne trubka: http:// www.rulit.me/books/eto-ne-trubka-navyazchivost-vzglyada-m-fuko-i-zhivopis-download-free-237837.html.
7. Delez, Zh. (1998). Razlichie i povtorenie. Sankt-Petersburg: TOO TK «Petropolis» [in Russian].
8. Petrovskaya, E. Etika zakona (M. K. Mamardashvili - Zh. Derrida): http:// www.intelros.ru/subject/figures/elena-petrovskaya/12333 -etika-zakona-mk-mamardashvili-zh-derrida.html.
9. Gadamer, H.-G. (1988) Istina i metod: Osnovy filosofskoy germenevtiki. Moscow: Progress [in Russian].
10. Ostin, Dzh. L. Slovo kak deystvie: http:// www.studmed.ru/view/ostin-dzhon-slovo-kak-deystvie_956ac19b0c3.html.
11. Habermas, Yu. (1989). Ponyatie individualnosti. Voprosy filosofii - Questions of philosophy, 2, 35-40 [in Russian].
12. Gryaznova, Yu.B. (2004). Analiz performativnogo teksta (P. Feyerabend. protiv metodologicheskogo prinuzhdeniya): http:// www.sbiblio.com/biblio/archive/ grjasnova_analis.html.
ДЕКОНСТРУКЦИЯ КАЛЛИГРАММЫ И ПРАВОВОГО ПОЛЯ (АНАЛИЗ СТРУКТУРНОЙ ДИНАМИКИ)
Мелякова Ю. В.
Применение принципа интертекстуальности в герменевтической онтологии права является попыткой придать праву динамизм с целью лучшего проявления его сущности. В ходе исследования все формы бытия права - событие, норма, процесс, действие, решение - рассматриваются в качестве перформативного номологиче-ского метатекста. Данный текст подлежит интерпретации субъектом права в процессе понимающего бытие субъекта. Деконструкция реальности права в различных ее измерениях и структурах позволяет постичь всё разнообразие смыслов и многогранность бытия права, почувствовать конкретно-исторический характер права, его спонтанно-ситуативное дыхание. Право выступает изменяющимся вместе с действительностью, человеком, жизнью.
Ключевые слова: динамизм, полионтичность, текст, реальность, деконструкция, каллиграмма, виртуальность, перформативность.
DECONSTRUCTION OF CALLIGRAM AND LEGAL FIELD (ANALYSIS OF STRUCTURAL DYNAMICS)
Melyakova J. V
The application of the principle of intertextuality in the hermeneutic ontology of law is an attempt to impart dynamism to law in order to better manifest its essence. During the study, all forms of being of law - an event, norm, process, action, decision - are considered as a performative nomological metatext. This text should be interpreted by the subject of law in the process of understanding the person's existence. The deconstruction of the reality of law in its various dimensions and structures allows us to comprehend the whole diversity ofmeanings and the multifaceted nature of the existence of law, to feel the specific historical character of law, its spontaneous situational breathing. The law is such that it changes with reality, man and life.
The reality of law manifests itself as a set of symbolic systems of diverse nature, they enter into interaction with each other in a performance that is artificially constructed by an understanding person. A legal text focused on the regulation of the individual wills of subjects must always be adapted to their spontaneous nature, and also directed at the specific manifestation of the legal person in all its unpredictability. Thus, the meanings of the performative legal textflicker along with the numerous free actions of those who realize and understand the law. The intrinsic value of law manifests itself depending on the effectiveness of the «articulation» of the forms of law and its means in achieving justice.
Deconstructive analysis of the law is aimed at distinguishing separate realities of law: social-practical (act, action), normative-institutional (law, norm), symbolic-interpretational (legal decision, process). Symbolic reality of law (this is a text) in the deconstruction acts as a dynamic space and demonstrative and formation of law, the field of its infinite self-manifestation. The deconstruction gives the possibility of the reverse movement in the horizon of law: the movement from the ready legal meaning to the reality of the event of law. With the help of a conditional opposition of all its realities (the legal decision - norm -act), the law manifests it's the authenticity. The authenticity spills through the crevices between the uncoordinated layers of his existence, which are deconstructed.
The legal text as a semantic reality has its own characteristics and expressive possibilities - a certain performativity. The performativity of law is manifested primarily in its simulative mode of being-proper. The being-proper is potentially aimed at the norm and absolutely concrete action leading to the application of this norm. It is the performative legal text that adequately reflects the dynamism of the reality of law. The legal text or statement is considered here as a virtual existence of law, due to the arbitrary operation in it of logical modalities.
The word and image in the performative text are intertwined in a holistic, dynamic installation, which determines the completeness of the existence of law, confidence in its fairness, naturalness, and significance. The deconstruction ofa legal event makes it possible
to catch the reference of an action to its consequences - the flickering of the existence of pure law. The essence of the law-proper is notforcedness and inevitability, but is an absolute possibility, an unlimitedfield ofprobability, the potentiality of reconciliation, the freedom of meanings and rights.
Key words: the dynamism, the plurality of ontological measurements, the text, the reality, the deconstruction, the calligram, the virtuality, the performativity.
