Концептуально аналитическая системакомпетенций формирования инноваций роста интеллектуального потенциала Текст научной статьи по специальности «Экономика и бизнес»

В. А. Ткаченко

академж АЕН УкраТни м. Дшпропетровськ

КОНЦЕПТУАЛЬНО-АНАЛ1ТИЧНА СИСТЕМА КОМПЕТЕНЦ1Й ФОРМУВАННЯ ШОВАЦШ

РОСТУ ШТЕЛЕКТУАЛЬНОГО ПОТЕНЦ1АЛУ

У зв'язку iз зростанням вагомостi потенцiалу люди-ни та його впливу на господарську дiяльнiсть суспть-ства, все гострше постае питання: «Чи е суспiльне гос-подарство функцiею людини, наслiдком ГГ природньоГ функци щодо шщативноГ економiчноí дiяльностi, а чи людина е функцiею господарства, як наслщку ГГ шща-тивноГ економiчноí дiяльностi?».

Вiкове ставлення до людини як феномену Природи, з Г! природньою бiоенергетичною функцiею щодо шща-тивноГ творчоГ дiяльностi, у сьогоденш повертаеться над-звичайно новою стороною, яка полягае у фтософському урозумшнк чи е людина рiччю, бюоб'ектом, бюенерго-системою, тлумачення чого слщ шукати в безособовому об'ективному свт речей, що i визначае саме господар-сью процеси, як таю, або ж, навпаки, останнi самi ви-пливають iз природи господарюючого суб'екта — бюе-нергосистеми — i породжуються ГГ iнiцiативною творчою дiяльнiстю — кожного i в сукупность Така загальна постанова питання, значною мiрою, i зумовлюе фтософ-ський пiдхiд до розв'язання проблеми штелектуального потенцiалу як тдгрунтя зростання на засадах творчоГ дь яльностi, наслiдком якоГ е економiчна складова.

Хiба ж може хтось заперечувати, що i сьогоднi, як i 200—300 рокiв тому, найважливiшою рисою суспiльно'í свiдомостi е ГГ економiчний механiзм, що iнiцiативна творчо-економiчна дiяльнiсть людини як вираження взаемоди людини як бюенергошформацшно'Г системи

Треба любити життя як творчгсть, як плин до кра-щого майбутнього. Навчться тзнавати життя I усв1-домлювати п1знане. Любть вчитися у життя — не тиь-ки у школ1 чи ВУЗ1 — це обов'язкове.

Важливо вмти вчитися — на навчатися — це пер-винне, а вчитися в тших людей — це те, що мотивуе до кращого життя.

Без тзнання нев1домого, без усв1домлення тзнаного, без подальшого наукового обгрунтування усв1домленого посилити ттелектуальний потенщал людини майже не-можливо.

Творть життя!Проектування бажаного то I е май-бутне!

i природи як бюенергосистеми спрямовуеться духовно-моральними цшностями: здiбнiстю свщомого мислет-ворення та зростання штелекту.

Поринаючи у сутнють взаемоди бюенергошформацшно'Г системи — людини — i бюенергосистеми — природи, — можна помггити, що в основi i людини, i природи е бюенергетичш, тобто, надприродш, процеси, яю ще мало шзнаш.

Ось чому людина як суб'ект дiяльностi, i тiльки людина, мае можливють синтезу природнiх функцiй: сво-боди i iнiцiативи та ще Гх необхiдностi.

То ж, мабуть, не випадково, людина — суб'ект дь яльноста, який ще в фтософи Канта характеризуеться антиномiею свободи i необхiдностi, що усвiдомлюеться як протилежнють безмежноГ потужностi свободи хотш-ня i немочi свого дiяння.

Природа свободи — то е абсолютнють i безмежнiсть прагнень кожного. А подолання меж мiж свободою хо-тiння i немiччю свого дiяння може вiдбутися тiльки через творчу шщативну дiяльнiсть, що полягае в трудовому господарському впровадженш суб'екта в об'ект юнуючоГ сощально-економ1чноГ формаци. При чому, стихiя природи для людини виступае як необхщшсть i, в той же час, залежить вiд ГГ процешв. А суб'ект, в силу природи своеГ свободи, весь час прагне, через розви-ток продуктивних сил соцiально-економiчноí формаци i зростання свого багатства, шдкорити весь свiт своГй

вол^ зробити його прозорим, а з мехашзму природшх процешв зробити соцiальний MexaHÍ3M суспшьно! фор-мацй', як продовження свого власного фiзичного тiла.

Принципово, природньо, людина може хотiти i хоче всього i, навпъ в свош уявi, може все. Вона може в свош уявi бути подобою Божою i представником Ви-щого Розуму i брати участь в «обробгтку садiв Едему», i в той же час, може — i робить це — розбестити, згубити землю, ставши сама плоттю або знаряддям «диявола», що бувае частiше. При чому, в своему людинобожному i миробожному виглядi може творити «зле». За власною ii уявою, могутнiсть людини е лише засобом ii свободи i, в той же час, знаряддям ii свободи.

Сьогодш «економiзм» став «партiйною догмою соць ал-демократiв» i 1м подiбних, свiтоглядною фтософською базою науки про господарство i господарювання з позицш полпично!' економiки. Ось чому, як i не одне столiття тому, завдання науки в цшому полягае в тому, щоб розбити, роз-вiнчати цей навний догматизм, зробити предметом особливого фтософського дослщження iнiцiативну творчу економiчну дiяльнiсть суб'еклв сусшльно!' формацй' як природного феномену життетворення i як пщставу зрос-тання iнтелектуального потенцiалу суспiльства. Бо та або шша фiлософiя господарювання, яка встановлюе принци-пи i дае орiентири економiчного зростання, не е результатом наукового узагальнення, а привноситься до науки a priori, зумовлюючи той або iнший характер ii висновыв, що робить можливим для не! фтософсько-дискусшний перегляд ii апрюрно-свгтоглядних основ.

У сьогоденнi бiльшiсть владних структур рiзних держав, рiзнi парти, угрупування чомусь в основi свое1 дiяльностi посилаються на «демократiю», «демократич-нi постулати» i т. ш. Але! Що ж воно таке, ця «демокра-тiя»? Що в свош основi приховуе? Яка ii природна скла-дова? Якщо одним оком зазирнути у рiзнi словники, то можна помiтити одне i те ж: «demos» — народ, а «kra-tos» — влада. Тобто, до^вно: демократiя — це народна влада. Але чомусь за основу взяли «принцип оргашзаци колективно'].' дiяльностi на пiдставi участi в нш усiх чле-нiв сусптьства, регiону, пiдприемства, товариства». А куди ж подiвся принцип народовладдя?

То ж чи не доцтьшше нам розглядати суспiльну формацiю, ii обустрш як результат творчо! iнiцiативноi економiчноi дiяльностi ii суб'ектiв, як синтез 1х свободи i ii необхщносп?!

То ж чи можемо ми i чи маемо тдстави, з позицш особистост i функцiонуючоi соцiально-економiчноi формацй', з позицiй свободи i творчост особистостей, що наповнюють юнуючу соцiально-економiчну фор-мацiю, ототожнювати i прирiвнювати чи порiвнювати природньо юнукш процеси, спонукаючись аж до «со-цiологiчного детермiнiзму» — соцiологiзму в економщ?

Всi соцiологiчнi i полгголопчш поняття i, так званi, «за-кони» мають схожiсть з методами статистики. С. Булгаков на початку XX столитя в робота «Философия хозяйства» говорить, маючи на увазi ц поняття [2]: «Щ абстракци мо-жуть бути застосованi лише до характеристики сукупностей i придатш ттьки... у певних межах, як статистичне серед-не. Вони можуть виражати деяю рiвнодiючi iндивiдуальних факпв, але аж шяк не зумовлювати цi факти».

Немае сумнiву, що вони належать до наслщыв i аж шяк не до причин, а тому, в суворому розумшш, не мо-

жуть розглядатися як «закони», що примушують сумш-ватися в самому iснуваннi щеГ науки.

Критично ставиться С. Булгаков i до методiв поль текономи. «Для вiдомого орiентування, — пише вiн, — в явищах життя, в певному вiдношеннi, мае значення, на-приклад, навiть фiкцiя «економiчноi людини», виробле-на полiтекономiею. Але якщо розглядати Г! через призму життя,... виходить, як правило, потворне i прямо непра-вильне уявлення» [2].

6 об'ективнi пiдстави рахувати, що вш закономiр-ностi, яы описуються в соцiологiчних i полггичних науках, мають сенс лише за умови, що в даному комплекс явищ i причин не вщбуваеться щось нове i що дшсшсть у певних межах одномаштна i раз у раз повторюеться. Нi «закономiрностi» соцiологiчних наук, ш «закономiрнос-тi» полiтичних наук, ш полiтекономiя як наука не вщ-криваються в результатi еволюцГГ природшх процешв, а привносяться методолопчно сукупнютю розуму iнди-вiдiв — бюенергошформацшних суб'ектiв соцiальноi формацГГ, становлячись свггоглядним пiдГрунтям соцi-ального пiзнання i усвiдомлення пiзнаного. I не дивно, що свобода i творчiсть кожного iндивiда суспiльства в надзвичайнiй мiрi iгноруються, випадають з поля зору сощально'Г науки, а в полггологи абсолютно вiдкидають-ся представниками полггачних партiй, блок1в i фракцiй, яы повсемiсно загiпнотизованi своею власною методо-логiею, своГми власними узурпованими бажаннями на-копичення власного, а не сусптьного капiталу.

Не мае сумнiвiв, що межею соцiального детермiнiз-му для вченого е свобода людини. Але не в напрямку гра-беж1в, розбою, насильства над iншими, а в напрямку свободи шщативно'Г творчоГ дiяльностi. Навiть i тод^ коли ця дiяльнiсть розрахована в iм'я власного добутку. Бо до-бробут кожного суб'екта сусп]льно'Г формацй у своГй су-купностi складае, як раз, добробут сусп]льства в цшому. I саме в цьому слщ шукати новий вид причинноста — «при-чиннiсть через свободу», тобто, «живу, природну при-чиннють бiоенергосистем». Але сл!д уявляти при цьому, що свобода школи не була рiвнозначною випадковостi, вiдхиленню або шдетермшзму. Ось чому протиставлен-ня свободи дiяльностi i дiяльностi через необхщнють слiд вiдносити до нового способу спричинення: д1яльнють через законодавство як необхщнють регламентування — регулювання — i дiяльнiсть через свободу творчосп. Дi-ючи в певних рамках, людина ними послуговуеться, але не пасивно, мехашчно, а творчо.

Тож, чи не доцтьшше було б вивчати джерела життя, його енергетичнi закономiрностi, а не «що таке грошi i де Гх взяти»? Звичайно, е й iншi думки, i не-хай будуть, — чим Гх бтьше, тим скорiш, можливо, ми прийдемо до чогось розумного. Ми не збираемось ко-му-небудь щось доводити, не збираемось заперечувати грошi — вже зашзно, — не збираемось заперечувати експлуатацш працi, чи доводити, що вона е — вона е. Наше дослщження мае шшу мету: вона полягае в над-звичайнш простотi пiдходу: чи юнують у природi сили, яы примножують, або могли б примножувати нашi ба-гатства? Де ш сили природи: у фiзичному тш людини чи в його душ, чи може в навколишньому середовищ^ чи у космiчному просторi? Чи може ще у черевi матерi закладаеться той програмний комплекс, який не роз-криваеться до кiнця життя? Скорш, так воно i е.

Бо що таке гpошi? На наш погляд, гpошi — це лише метaлевi та пaпеpевi знаки як мipa вapтостi шщатив-но1 iндивiдyaльноï твоpчоï дiяльностi, що виконують pоль загального екшвалента. Тобто, вiдзеpкaлюють за-гальну вapтiсть фiзичниx зусиль y пpоцесi шдивщуаль-но1 твоpчоï дiяльностi людини як е^валент нею опо-сеpедковaного фiзичного тpyдa. Загалом, гpошi — це мipa вapтостi товapy, яка з часом стала мipою обмiнy товapaми, шо пеpеpослa в мipy накопичення катталу, який починав «пpaцювaти», незалежно вiд мipи опо-сеpедковaного фiзичного тpyдa. З часом, гpошi стають мipою пpигноблення людей чи деpжaв iншими, бiльш заможними, деpжaвaми. Загалом же, по мipi набуття «умовно1 цшносп», гpошi, в pештi-pешт, стають мipою aмбiцiй i зневаги, воpожнечi i пpигноблення, як мiж фь зичними особами, так i деpжaвaми, що поpоджye думку щодо глобал1зацй' пpоцесiв pозвиткy як стабтьносл життя. Але ж, це тльки так здaeться. Haспpaвдi ж, це все методи щигноблення i paбствa. Це зaxоди yпpaвлiння соцiaльно-економiчними вщносинами мiж деpжaвaми. Концентpaцiя влади насилля i пiдкоpення.

Але ж, якщо вжодити з положень дapвiновськоï ri-потези pозвиткy пpиpоднix пpоцесiв, то все це y сукуп-ност слiд pозглядaти як показники pозвиткy i зpостaння в цiломy цившзацш, що iснyвaли на плaнетi Земля, — щичому, зpостaння, як пiдтвеpджyють дослiдження, по мipi зpостaння сукупного iнтелектyaльного потенщалу землян, — y щямш залежносп одне вiд одного. Тож, чи не слщ, нapештi, землянам зpобити висновок: шляx pозвиткy i зpостaння лежить чеpез вщм^ання гpошей як мipи вapтостi фiзичноï пpaцi в товapi? Бо ж сьогоден-ня на пеpший план виводить показник штелекту. Тим бтьш, що цей показник слщ вiдзеpкaлювaти не стiльки в товapi, скшьки y мipi пiзнaяння пpиpоднix щоцешв як пiдгpyнтя стану цивiлiзaцiï загалом i кожно'1' деpжa-ви о^емо. Доpечi, якщо говоpити пpо деpжaви, то чи не слiд pозглянyти i коpектнiсть цього визначення? Тим бтьш, що i глобaлiзaцiя, в основi свош, мae нaмip pоз-витку eдиного гpомaдського сyспiльствa.

Тож, чи не доцтьшшим було б pозглядaти не гро-шi, а мipy iнтелектa в оцiнцi потенщалу дiяльностi, як тако1, як основи оцшки piвня життя y всix його аспек-тax. Дослiдження показали, что piвень pозвиткy земно!' цившзацй' дiстaв такого стану, коли гpошi не e мipою, показником piвня життя.

Пошуки eдиноï фiзичноï основи Всесвиу i eдиноï фiзичноï взaeмодiï y Всесвiтi тисячолiття залучали i за-лучають до себе нaйкpaщi pозyми людства. В pезyльтaтi чого, y сьогодення в piзниx гaлyзяx знань нaгpомaдилося в чимaлiй юлькосл емпipичниx фaктiв, якi не одеpжa-ли адекватно!' iнтеpпpетaцiï в paмкax iснyючоï науково! пapaдигми. Бiльш того, вщоме меpеживо теоpетичниx пpоблем, piшення якиx викликae цiлий pяд досить œp-йозниx свiтоглядниx тpyднощiв. В той же час, саме вони з дaвнix давен непокоши pозyм людей. Людину завжди цiкaвили périrai i непоясненi явища — феномени. Але чи можуть вони мати мюце в економiцi? В такому paзi не так вже й банально виглядae, можливо, одне з найголо-внiшиx запитань сьогодення: «Що ж тод таке економiкa в свош субстанцй'?».

Толковый словapь pyre^re языка С. I. Ожегова i Н. Ю. Шведово! тлумачить, що це e «сукупшсть виpобни-

чиx вiдносин, якi вiдповiдaють piвню pозвиткy пpодyктив-ниx сил сусптьства, домiнyючий спосiб виpобництвa сус-пiльноï фоpмaцiï». А яка ж сутнють виpобничиx вiдносин? То e «вщносини м1ж людьми, iндивiдaми в щоцеш суспть-ного виpобництвa, обмшу, pозподiлy i споживання мaтеpi-альнж благ, основою якиx e та чи шша фоpмa власносп». Тобто, в основi лежить iнiцiaтивнa твоpчa економiчнa дь яльнiсть iндивiдiв сустльно! фоpмaцiï, що iснye. Але, яка ж мipa кожного? Як ïï визначити? Звичайно, кожен скаже, що e узагальнений iстоpично теpмiн оцшки мaтеpiaлiзaцiï фiзичноï пpaцi — вapтiсть як мipa людсько!' пpaцi. Здaeть-ся, що ми отpимaли вичеpпнy вiдповiдь. Але, ми збагнули лише суть явища, а суть — це вже субстанщя. Ïï тфеба pоз-пiзнaти. Добpенько yсвiдомити шзнане. А потiм науково довести, що сучасне теxнокpaтичне сyспiльство людей поpинyло y свою дiяльнiсть таким чином, що pозгyбило поняття сyтi само! себе. Зосеpедившись на поняттi мaтеpiï як пеpшооснови свiтобyдови, забули, що i сама людина i Всесви мають в основi свош два види мaтеpiï, абсолютно iдентичнi за фiзичними властивостями, — молекyляpно-коpпyскyляpнy i бiоенеpгоiнфоpмaцiйнy сyбстaнцiю як усвщомлену дyxовнiсть.

Але оск^льки, з погляду класично!' фiзики, пpотягом тисячоpiч eOTTO можливим поглядом на обyстpiй Всесвиу був i зaлишaeться «мaтеpiaлiзм» як eдино pеaльнa наукова пapaдигмa, а бтьшють «aномaльниx явищ» не пов'язаш з безпосеpеднiм «видимим» або «що вiдчyвaeться», тобто, мaтеpiaльною взaeмодieю, то вже на початку 70-x pокiв XX стоpiччя масово з'явилися в pозyмi вчениx iнтyïтивнi pозy-мшня, що в циx явищax в наявноста маються деякi озна-ки iнфоpмaцiйно-енеpгетичного обмiнy. Пpичомy, феномени усвщомлення цього явища неможливо зpозyмiти, вpaxовyючи тiльки pозyм людини. Необидно вpaxовyвaти й iнтyïтивний канал спpийняття, пiзнaння, який, маючи класичну фiзичнy основу, пpоте, логiчно досить глибоко пов'язаний з тими ж поняттями «nymi» i «дyxовностi». Не маючи нiякиx iншиx зyxвaлиx думок, можна констатувати, що eдиним фaктоpом, що об^ктивно e pезyльтaтом гли-бокого мaтеpiaлiстичного свiтоглядy, e фaктоp шзнання i yсвiдомлення чисто пpиpоднix ^оцеав, що не мають i не допускають нiякоï мiстики. Звичайно, сучасний piвень знань поки що не дозволяe пояснити деякi з явищ або pе-зультати експеpиментiв, але вже всiм вiдомо, що наущ сьогодення вже тiсно в paмкax пiзнaного мaтеpiaлiстичного свiтоглядy стapоï пapaдигми.

Тож, чи вipно буде pозyмiння, що нaшi багатства пpимножyються завдяки тiльки людським м'язам? Ш! Ми нaмaгaeмося з'ясувати тiльки субстанцш «вapтос-тi» нaшиx фiзичниx зусиль. В^ол^чи з нaшиx мipкy-вань, можна усвщомити, що «вapтiсть» — це енеpгiя, яку випpомiнюe людина гад час iнiцiaтивноï економiч-но1 дiяльностi. Так! Те ж саме вiдбyвaeться i y пpоцесax будь-яко'1' дiяльностi. Але вiдомо також, що i piзноï по-тyжностi. То яка ж вона, ця сама енеpгiя? Звщки вона з'являeться — ттьки з нaшиx фiзичниx зусиль, чи il дже-pелa y чомусь iншомy?

Питання надзвичайно складне. Але найбтьша склaднiсть полягae y тому, що вш сyспiльнi щоцеси, ïx сyтнiсть i пpиpоднa енеpгетикa пpиxовaнi вiд нaшиx очей грошовими знаками. Не мae значення якими — ^ганею чи долapом, чи eвpо, чи ще якимись. I що за-гальна кpизa свгтового спiвтовapиствa поpодженa саме

дiяльнiстю людей в iм'я «единого для вшх Бога» — грошей. Ця криза — безпосереднш наслщок трiумфу ма-терiалiстичного господарсько-технiчного мислення, в основi якого — тi ж «грошЬ> i самовпевненiсть само-достатнього людського розуму. Сьогодш головною парадигмою сучасноГ цившзаци е примат економiчного початку, в основi якого — та ж самi «грошi».

Найтрапчшшим е те, що ця парадигма однакова як на Заход^ так i на Сходi. I там i тут ставиться задача за допомогою техшчного розвитку максимальним образом задовольнити економiчнi потреби визначеноГ, бтьшоГ або меншоГ, частини громадян власних краГн. I навiть у суперечщ мiж соцiалiзмом i капiталiзмом, мова йшла тiльки про способи здшснення цiеi задачi.

На Заходi перемогу одержав економiчний позити-вiзм з егоГстичними вузько нацiональними iнтересами, що мае тенденцш до перевтiлення, за думкою шмецько-го фiлософа Хесле, в економiчний нацiонал-соцiалiзм. Причому, визнання захщноГ моделi ринкового госпо-дарства як домшанти не виводить те чи шше суспiльство з безвиходi економiчноi парадигми. I, якщо ринковi вщ-носини вважати центральною сферою загальноГ культу-ри i сприймати це не ттьки економiчно, але i як змiну духовностi — а це проглядаеться у вшх високорозвине-них краГнах, де головним Богом е грош^ — то проблеми нашого суспiльства будуть ттьки збтьшуватися.

Доречi, i державне регулювання виробничих вщно-син здатне лише почасти корегувати, а не змшювати в кореш стихшну суть самодостатньоГ ринковоГ системи як механiзму координаци соцiально-економiчних вщ-носин суспiльноi формацй.

Взагал^ якщо дотримуватися канонiв класичноГ теори, то «виробничi сили — це система суб'ективних (людина) i матерiальних (засоби виробництва) елемен-тав, що вiдтворюють активне вiдношення людей до при-роди, яке полягае у матерiальному i духовному освоенш i розвитку ГГ багатств (цшностей), в процесi чого вщтво-рюються умови юнування людини та виконуеться про-цес ГГ розвитку» [1].

Але ж, початок XXI столитя вщдзеркалив новi со-цiально-гуманiтарнi трансформацй, якi вимагають нових пiдходiв щодо визначення змюту i якостi виробничих сил, яи не тiльки б окреслювали, але й обумовлювали б приоритетш параметри глобального сощально-еколопч-ного i духовного порядку сучасного свiту та визначали б тi технолопчш зрушення, що формували б тдГрунтя по-дальшого економiчного розвитку. Не мае сумнiвiв, що ключова роль технолопчного базису в процесi еконо-мiчного зростання бiльшостi краГн свпу е Гх державним прiоритетом структурних зрушень в економiцi. В той же час, сфера впливу наукоемних технологiй обмежуеться не тiльки системою економiчних вiдносин, але й такими сощально-сусшльними важелями як ВВП, об'ем про-мислового виробництва, зайнятiсть населення (величина безробптя), продуктивнiсть працi та надшнють i довго-вiчнiсть технолопчного обладнання, а також змютом сус-птьноГ формацй, яка, в свою чергу, формуеться i iснуе пщ впливом саме технологiчних новацiй.

Не мае сумнiвiв, що саме технолопчна база суспть-ства визначае темпи економiчного зростання бiльшостi краГн свпу — як тих, що вважаються провщними, бтьш розвиненими, так i тих, що тiльки на початку великих

зрушень. Саме у сьогоденш, за такого шдходу, з'явилася нова концепцiя, яка дютала назву «технолопчного способу виробництва» як динамiчноi системи технолопчних вiдносин. Вважаеться, що виробничi вiдносини у сьогоденш, завдяки оптимiзацiГ внутрiшнiх виробничих процешв, трансформувалися у систему технолопчних вщно-син, за яких характер внутрiшнього Гх змiсту визначаеться характером операцй чи переходу у технолопчному про-цесi. Саме завдяки послщовним змiнам у технологiчному способi виробництва, визначаеться характер технолопч-ного розвитку, Гх впливу на структурш зрушення в еко-номiцi взагал^ завдяки чому одна система технолопчних вщносин на основi дiалектики внутршшх процесiв переходить в шшу. Вщбуваеться природна трансформац1я вш-еГ соцiально-суспiльноi формацй.

Ключова роль технологiчного фактору в процесi економiчного зростання бтьшоста краГн свiту сучас-носта матерiалiзуеться через систему державних технолопчних прюритетав, якi формують i поновлюють тех-нологiчну базу сусптьства та трансформують систему технолопчних вщносин, що, в свою чергу, визначають характер та стратегш соцiально-економiчного зростання сусптьства тоГ чи шшо'Г формацй.

Визначаючи багатовекторнють науково-дослiдних i проектних розробок у сферi поновлення технологiчноi бази, слiд вГдзначити, що найменш дослщженими залиша-ються питання Гх економiчноГ сутi, визначення Гх цшноста та iнтелектуальноГ власностi як елементу нацiонального багатства краГни, як характеру технолопчних вщносин i у сферi виробничих сил, i у сферi виробничих вiдносин.

Виробничi вщносини сьогодення — це сукупнiсть технолопчних, техшчних та економiчних вГдносин мiж членами сусп]льно'Г формацГГ, що формуються в процесi виробництва, в залежноста в!д його характеру i рiвня та вГдносин власностi, обумовлюючи технолопчну базу та соцiально-економiчну структуру сусптьства. Це вщносини, яи слщ розглядати не тiльки як взаемодй м1ж людьми, що являються головним ланцюгом, точшше, механiзмом, вГдносин у соцiально-економiчнiй системi, але й як вщ-повiднi взаемолГ'Г м1ж суспльною формацiею i Природою. Матерiалiзацiя цих взаемодiй формуе нову концепцiю технолопчно'Г бази сусп]льства, ГГ виробничi сили, та на-дае динамiчностi розвитку штелектуального потенцiалу, що, в свою чергу, визначае характер технолопчно'Г основи виробництва шляхом послщовноГ реалiзацiГ знань та змь ни виробничих вщносин. В результата чого, саме змши в технолопчнш базi сусп]льства мотивують змiни в соцiаль-но-економiчнiй системi тоГ чи iншоГ сусп]льноГ формацй, що базуеться на пщГрунта технолопчного способу виробництва як динамiчноГ системи технолопчних вщносин.

Таким чином, ми отримуемо можливоста проекту-вання концепци регулюючих параметрiв розвитку моделей сощально-полггачних i соцiально-економiчних систем, що можуть в одночасi врахувати виробничий потенцiал суспiльства i виробничi вiдносини людей, технологiчну базу i соцiально-полiтичнi та соцiально-економiчнi пщГрунтя, екологiчнi суб'ективнi i суб'ектнi фактори розбудови сощально-сусптьноГ формацГГ, невiд'емною часткою якого являеться моральний та духовний iмператив. При цьому поступальний розви-ток соцiо-суспiльноi формацГГ тоГ чи шшоГ цивiлiзацiГ е основною соцiально-економiчною закономiрнiстю

соцю-культурноГ динамши розвитку. Це говорить про те, що такий вид складних саморозвиваючих систем не можна розглядати з втривом вт iнших, навiть, на перший погляд, малозначущих факторiв, зовнiшнього впливу чи шдивщуальних пiдходiв.

Науково-технiчна револющя сучасностi пропонуе шлях до громадянського природнього суспiльства та суспiльного виробництва у технолопчному вiдношеннi незрiвнянно бтьш складному, н1ж минуле чи, навтаь, су-часне у найбiльш розвинених кранах. Непомiрно зроста-ють вимоги до професшноГ компетентностi i сощальноГ вiдповiдальностi не ттьки тих, хто працюе в тай чи шшш сферi виробництва, обслуговування, соцю-культурноГ, освтаянськоГ чи охорони здоров'я, але вск до одного чле-нiв сусптьства, навiть дiтей i немовлят, як складових загального штелектуального i соцiокультурного потенцiалу сусптьно1 формаци. А обмш виробничою, соцiальною i економiчною iнформацiею, виходячи з сукупностi техно-лопчно'Г бази, стае все бтьш глибоким, значущим та ба-гатогранним. Щоб успiшно функцiонувати, така складна соцiально-економiчна саморозвиваюча суспiльна система мае потребу в ушверсальному багатогранно пщготов-леному робiтниковi чи службовщ, володiючому знання-ми у своГй професи та науковим свiтопiзнанням.

Намагання людини шзнати та зрозумiти закони, за якими регулюеться ГГ життя, школи не зупинялися. Але, все ж таки, «ютина» знаходилася за маревом, що покри-вало таемницею вищi намiри вiд усвiдомлення матерiаль-ного людиною. Тож, усвiдомити «ютину» здатнi лише та, що мають здiбностi керувати своею свiдомiстю та тзна-вати свiй внутрiшнiй сви; а не блукати у зовшшньому.

У неусвiдомленнi матерiальних вiдчуттiв людини i знаходиться «ключ» до розкриття закулiси iстини. То хiба можна сумшватися у тому, що той, хто говорить, шчого не зрозушв вщ пiзнаного, а той, хто щось шзнав, не говорить. Шзнане i усвщомлене ще не сформульоване, бо воно не мае ще наукового обгрунтування, не матерiалiзоване в планах, що наповнюють сенсом ва матерiальнi слова i символи.

Але символи — це лише «ключ» до завюи, за якою знаходиться ютина. Як правило, завюа так i залишаеться невiдкритою, тому що все, що знаходиться поза нею, за-лишаеться непомiченим.

Тож, якщо ми спроможш усвiдомити, що уш «клю-чi», усi матерiальнi символи — це лише проява, уявлення, це лише додаток до великого «першого i фундаментального закону» природи i ютини, ми зумiемо вiдтворити уяву, яка дозволить нам проникнута за завiсy

Автентичний учень прочитае i мiж рядками i ово-лодiе мудрiстю. Тому, у кому живе свiтло, вiдповiсть му-дрiсть, що занотована в словах i скрижалях.

А слова i скрижалi нетлiннi, незнищеннi, бо вони надiленi високоенергетичною субстанцiею стiйкостi до будь-яких природнiх впливiв матерiального свтау. 1н-шими словами, Гх «атомна структура» зафiксована i не птвласна нiяким змiнам. У цьому втношенш, вони по-рушують матерiальний «закон юшзаци». Але вони вт-повтають тональностi хвиль мозку, виокремлюючи вт-повiдну ментальну вiбрацiю у читача, здатного лопчно мислити, матерiалiзуючи, таким чином, закодовану ш-формацiю. Системнють iнфомацií у словах i скрижалях, як мудрють у виглядi опанованоГ iнформацií, вмiщуе у собi, як основу, надбання минулих цившзацш.

Мудрiсть же як масив опанованоГ шформаци про стан минулого примножуеться у читача, який читае з вiдкритими очима i свiтлим серцем, у сотш разiв. Читайте — вiрте чи не вiрте, але читайте. I вiбрацií вашого мозку вщлунням пройдуть у вашiй душi.

У цьому суть i сутнiсть ВселенськоГ Гармони.

На пiдгрунтi власного досвщу, ми розумiемо, що красивi слва не нагодують, красивими словами «ситий не будеш» i здивувати когось красивими словами майже неможливо.

То що ж ми маемо: живемо як живемо, як уш на-вкруги. Тобто, живемо «за течiею», з надiею, що нам по-таланить бiльше. А якщо ш — то така вже наша доля. I при цьому кожен вважае себе розсудливою людиною iз здоровим розумом.

Але вважатись на те, що все обумовиться саме по соб^ е не пдним людини iз здоровим глуздом. Тож, треба здобувати здоровий глузд як рiвень, який обособлюе в собi цтий набiр компетенцш, що мотивують здатнiсть людини працювати устшно в рiзних умовах повсякден-ного життя, забезпечуючи собi свободу вибору рiвня i якостi життя.

Отже, щоб жити красиво, слт учитися не красиво говорити, а набувати цiлого ряду компетенцiй як моти-вованих здiбностей до виконань цтоГ низки вiдповiд-них видiв дiяльностi. Тiльки вiдповiдна праця вттворюе красиве i якiсне життя. Тож, давайте, будемо вчитися жити красиво.

Сьогодення визнае, що шновацшна дiяльнiсть у га-лузi удосконалення технологiчноí' бази для складних са-морозвиваючих соцiально-економiчних систем е одним iз стратегiчних факторiв розвитку, основним чинником стратегй як держави в цтому, так i окремих пГдприемств рiзного пiдпорядкування i форм власностi. В основi зане-паду i зростання нацiон^ьноí' економiки лежать не еко-номiчнi показники i соцi^ьнi фактори — вони е похщ-ними, — а техшко-технолопчний потенцiал виробничих сил [6]. Ось чому головним фактором функщонування складних соцiально-економiчних саморозвиваючих систем е не статична конкуренция помiж суб'ектами виробництва чи кранами, а потенцiал виробничих вiдносин через конкуренцш з боку нових виробiв чи послуг, що базуються на нових технологиях як результату творчого використання сукупного потенцiалу суспiльства, галуз^ пiдприемства, фiрми. Саме iнновацiйна дiяльнiсть через удосконалення, виготовлення, впровадження та використання прогресивного обладнання на птприемствах створюе необхiднi умови процесам пошуку та розробки новiтнiх технологш, що, в свою чергу, трансформуе ви-робничi вГдносини через системи оргашзаци виробництва та удосконалеш методи управлiння ним. Таким чином, процеси безперервного та прискореного техшко-технолопчного та органiзацiйного оновлення сусптьно-го виробництва через трансформацiю виробничих сил е незворотшми та мобшзуючими весь iнтелектуальний потенцiал у вттворенш виробничих вГдносин.

При цьому слт зазначити, що фiзичне спрацюван-ня техшчних засобiв виробництва вiдступае на заднш план, у порiвняннi з моральним старiнням вт1лених в нього знань. На протязi дек1лькох роив використання, а iнодi уже пт час будiвництва чи створення птприем-ства, що мае випускати це обладнання, старшть i тех-

шка i технологй'. Процес охоплюе не тiльки уречевлеш в технологiчному обладнаннi, у виробничих силах зага-лом, а й живi знання, HocieM яких е творча шщативна дiяльнicть кожно'1' людини, що не може не позначатися i на виробничих вщносинах.

В безперервний цикл оновлення предметно-ре-чових та суб'ектно-особових виробничих сил науково-техшчна револющя на кожному i3 сво'1'х перехoдiв транс-формуе i вирoбничi вiднocини. У сьогодення ж вона внесла безпрецедентну швершю: уперше в icтoрiï со-цiальнo-екoнoмiчнoгo розвитку темпи змши пoкoлiнь технiки (вирoбничi сили) стали cтрiмкo випереджати темпи змши поколшь працюючих (вирoбничi вщноси-ни), що не може не викликати диспропорцй' оновлення та розвитку. Тепер вже на прoтязi життя одного поко-лiння людей, впродовж активно!' ix трудово'1' дiяльнoc-ri, у передових галузях cуcпiльнoгo виробництва вщбу-ваеться змiна дектькох поколшь техшки, яка суттево впливае на трансформацш виробничих сил. I цей процес змшюе coцiальнo-екoнoмiчну сутнють cуcпiльcтва, трансформуючи, в свою чергу, i вирoбничi вiднocини. Опocередкoванi i, тим бтьш, вщдалеш у чаш соцю-сус-пiльнi наcлiдки наукoвo-теxнoлoгiчнoгo розвитку не те, що широкою громадскютю, але й державними шсти-тущями та бiльшicтю наукoвцiв, у повнш мiрi, не усвь дoмленi. Мiж тим, проблеми cуcпiльнo-екoнoмiчнoгo реформування, як у нас в держав^ так i за кордоном, потребують нагального усвщомлення та наукового по-шуку. Результати наукових дocлiджень за останш 5—6 роив пiдтверджують, що, не рoзiбравшиcь в питаннях теорй', не внюши прoзoрocтi в поняття економши, тех-нoлoгiчнoï oрганiзацiï виробництва та управлшня ним, неможливо розв'язати питання практики удосконален-ня взаемодй' виробничих сил i виробничих вщносин [5].

Розглядаючи icтoрикo-графiчнi цикли розвитку сусптьства людей, не можливо не помиити, що так, як промислова револющя не породила первопочатко-вi уречевлеш засоби виробництва «з шчого» (за умови вiдcутнocтi зразив), так i науково-техшчна ревoлюцiя не створила виробничу силу знань на пустам мющ. Але ж, oбидвi цi, технолопчш за своею суттю, революцй' по-cлiдoвнo, крок за кроком трансформували icнуючi, як i попередньо необхщш умови виробництва в його вщнос-но cамocтiйнi i визначальнi фактори: перша перевттила ручнi iнcтрументи в машини, а первинне ремесло в про-мислову iндуcтрiю; друга, разом з емшричним знанням i збагаченим досвщом, трансформувала в iндивiдуальну творчу екoнoмiчну дiяльнicть системне використання потенщалу iнтелекту, без якого практично не можливо щентифшувати вирoбничi сили i вирoбничi вiднocини. Головним же наслщком цих двох ревoлюцiй являеться те, що вони не ттьки передбачили можливосп, але й пiдгoтували пщгрунття для третього переходу — до ште-лектуально'1' революцй', cутнicть яко'1' полягае в викорис-таннi першооснови cуcпiльнoгo розвитку — сукупного штелектуального пoтенцiалу. Такий пiдxiд формуе базис нового напрямку фтософсько'1' думки — фтософш со-цiальнo-екoнoмiчниx вiднocин в умовах нестабтьносп i непередбачуванocтi динамши cуcпiльнoгo розвитку. Якщо найбiльш опосередковано давати оцшку досяг-ненням у цьому напрямку, то слщ розглядати цей пщхщ з пoзицiй теорй' складних саморозвиваючих сощально-

екoнoмiчниx систем [4]. Для таких систем притаманним е поняття стану, коли система, il стан обГрунтовуеться у визначений термш часу й обумовленому простора Ди-намiка таких систем проявляеться у змш il стану вна-cлiдoк впливу зoвнiшньoгo середовища та властивостей внутрiшньoгo стану у визначений термш. А основними засобами виробництва являються не трудов^ матерь альш i фiнанcoвi ресурси, а штелектуальний пoтенцiал людей, ïx мозок, який визнано дивовижним, непередба-чуваним i неосяжним меxанiзмoм cуcпiльнoгo розвитку.

Принципово важливi вiдмiннi влаcтивocтi функщ-ональних прoцеciв cамooрганiзуючиx систем полягають у тому, що, на rai одномаштного збiльшення чи змен-шення параметрiв системи, мoжливi раптoвi неоч^ва-нi змiни il стану. Система зазнае впливу процешв бiфур-кацй', а це вже притаманне катастроф^ що обумовлено нелiнiйними зв'язками мiж елементами i процесами.

Звичайно, для вщкритих систем з нелiнiйними зво-ротними зв'язками под^бний, по суп, катаcтрoфiчний стан, як правило, значно складшший, н1ж звичайний процес бiфуркацiï з дiйcнo катаcтрoфiчними насл!дками. Ошсля проходження стану бiфуркацiï, подальша еволющя системи перестае бути однозначною: вона функцюнуе по одному iз значно вщмшному альтернативному cценарiю. Пoведiнка тако'1' системи пicля проходження кордону ка-тастрофи стае парадоксальною, немов би роздвоеною. Причому, в даяльноста цих напрямив фундаментальну роль починають набувати випадкoвocтi, другocoртнi фактори, з енерпею, подвоеною керуючою iнcтитуцieю, ïï людським пoтенцiалoм iнтелекту [3]. Саме в такому ста-нi знаходиться наша держава, як велика саморозвиваюча сощально-суспшьна система, де головну роль вщграють другорядш впливoвi пoлiтичнi процеси — партш i окремих полпиив. I нiчoгo «гр1ха потайки тримати», вони cьoгoднi в!П!грають головну роль i справляють виршальний вплив на перехщ системи на той чи шший евoлюцiйний, як правило, пщроблений, фальшивий cценарiй. I вщбуваеться це ттьки тому, що в цариш критично!' точки цим другоряд-ним, надуманим процесам нiщo i н1хто не заважае, а соць альнo-екoнoмiчна, пoлiтична, культурна система втратила cтiйкicть, вийшла iз режиму самоуправлшня.

У повсякденному життi люди все часпш i чаcтiш зi-штовхуються з ситуац1ями, як1 потребують вщ нас все нового рiвня шзнання можливого та усв!домлення необ-хщного для прийняття квалiфiкoваниx, оптимально ефек-тивних управлiнcькиx рiшень, в!д яких залежить г!дний виххд iз то! чи iншoï ситуацй'. Досв1д шзнання можливого та рiвень усв!домлення необхщного неможливо визначити кiлькicними показниками — це бтьш бюенегошформа-цiйна субстанщя, яка нас огортае, нами керуе, нас удоско-налюе, заставляе жити в любих умовах, доки функцюнуе програмний комплекс кожного iз нас — мозок.

Вивчаючи досвщ минулих cтoлiть, ми усв!домлено рoзумieмo, що благополучне icнування кожно'1' кра'1'ни, ïï розвиток, а також розвиток то'1' чи шшо'1' coцiальнo-cуcпiль-но'1' формацй' юторично формувався на рiвнi використання природних, трудових i матерiальниx ресуршв у сукупно-му iнтелектуальнoму потенщат цих кра'1'н. Прогнозуючи майбутне, ми все часпше переконуемось, що щ ресурси з кожним кроком вперед втрачають свое значення.

Зростае лише сукупний iнтелектуальний пoтенцiал cуcпiльcтва, плюс рiвень сукупних знань coцiальнo-cуc-

пшьно! формаци. У сьогоденш не тальки високорозви-неш краши, але й Ti, що намагаються ними стати, все бтьш i бiльш конкурують не яюстю товарно'1 продукци, яка теж мае достойне значення, а рГвнем сукупних знань суспiльства. I саме це стае новим «полем суперечки» як для краш, так i для 1х суб'ектiв виробництва.

З болем i жалем в душi, високоштелектуальш вче-нi Украши намагаються осмислити те, що не шддаеться усвГдомленню: маючи багатющi пpиpоднi ресурси, золота руки працюючих, найбагатшi можливостi великих швес-тицiй в розвиток — i бути державою «третього свГту», i все це тальки через те, що державою керують низькоштелек-туальнi безгpамотнi себелюби — люди, яю нiяк не мо-жуть усвiдомити, що виpiшальним фактором виживання, стабшзаци i розвитку е першокласш виpобничi сили на основi новгтшх технологiй та високо впоpядкованi ви-pобничi вщносини на основi штелектуального потенщалу i духовностi — це нашi твоpчi люди та 1х piвень знань.

Для Украши все залежить лише вiд умшня направ-ляти в необхiдне piчище роботу умiв — того самого ди-вовижного i неосяжного мехашзму, який може швидко i надшно розробляти та запускати у виробництво новi i новi пеpшокласнi моделi i виробничих сил, i виробничих вГдносин, якi здатнi забезпечити не рух, а стpiмкий полгт у майбутне.

Розробляючи на цш пiдставi соцiосинеpгетичнi мо-делi, у повнш вiдповiдностi матеpiалiстичному розумш-ш ютори, ми, водночас, отримаемо можливють врахову-вати достатньо повну сукупнють фактоpiв, роль кожного з яких на тiм чи iншим вiдpiзку iстоpичного буття може бути piзною, в залежностi вiд конкретних умов. Але в повнш сукупноста стратепчного бачення вони дозволя-ють проектувати динамiчнi моделi соцiо-культуpного i економiчного розвитку. Вiдтвоpюючи складний синтез процешв, ми отримаемо можливiсть реалГзаци самороз-витку соцiально-суспiльноl системи у повнш втповт-ностi фтософи розвитку С. Н. Булгакова, зпдно з його «Философией хозяйства» [2]: «... зробити справжшм центром еволюцшних моделей безпосередньо саму лю-дину, з и творчою самобутньою iндивiдуальнiстю».

Отже, потрГбна методологiя, яка дозволяла б про-грамувати найбiльш ефективнi сценари соцю-культур-ного розвитку, головним кpитеpiем оцшки яких був би штелектуальний потенщал. Бо уже сьогодш у висо-корозвинутих крашах сукупний iнтелект суспгльства складае основну частку нацiонального валового продукту та виступае в ролГ головно1 складово1 виробничих сил i виробничих вГдносин. I саме через це проблема створення умов i конкретних мехашзмГв оперативного перевтлення сукупного штелектуального мехашзму в штелектуальний каштал як фундаментально'^' основи розвитку суспгльства е надзвичайно актуального, приоритетного значення державною шновацшною соцю-суспгльною задачею. Причому, маеться на думщ не створення якоюь шституци управлшня, а нацюнальна Гдея всезагально1 шновацшноста, як «образ думки», який стосуеться кожного i ушх, шновацшшсть всього i скрГзь на основГ уявлення, натхнення, неповторноста, творчоГ ГнГцГативи, ГнновацГйнГсть на основГ сукупного Гнтелек-туального потенцГалу як технолопчно1 бази зростання та вГдтворення самого сукупного Гнтелектуального по-тенщалу суспГльства, його виробничих сил, як техноло-

ri4Hoi' бази виробничих вiдносин на 0CH0Bi духовносп та толерантностi. Це означае, що шновацшнють повинна бути у бтьшосп аспектiв дiяльностi i не ттьки кожного шдивтуума, а i всього тдприемства, органiзацii, фiрми.

Тож, якщо ми маемо mMip зрiвнятися з високороз-виненими кра!нами у ix розвитку i обiйти ix, ми повинш переглянути свое вiдношення i до органiзацii виробничих сил, i до управлiння виробничими втносинами, i до координацй' темпiв зростання i розвитку. Для цього нам необхщна iнновацiйнiсть на вс1х рiвняx, сл!д переглянути усi аспекти нашоi дiяльностi: нашу мiсiю, нашу стратегш, темпи використання, як запозиченого, так i накопиченого власного досвхду, шляхи найбтьш рацiональноi i ефектив-но! роботи. Змiстом усього цього е переосмислення того, що i як ми робимо, моделювання нових пщходав до нашо-го життя, створення умов конкурентних переваг, як у виробничих силах, так, ще бтьше, у виробничих вщносинах. Тим бтьше, що досвщ у цьому напрямку у нас е власний.

Необxiдно вiдмiтити, що революцiйнi перевттення соцiально-суспiльниx систем в перiод ix розвитку вини-кають перiодично на протязi тисячолiть: i коли появлялись електрострум та двигун внутршнього згорання, i коли появлялись телеграф, радю, телефон та телевiзор, i коли з'явились оргтеxнiка, комп'ютер та шформацшш технологй', i в перюди розвитку ринкових вiдносин i т. п. I кожен раз сусптьство шддавалось серйозним змiнам в оргашзаци виробничих сил та в системах оперативного управлшня виробничими вiдносинами. Причому, орга-нiзацiйна структура виробничих сил завжди розглядала-ся у якоста пасивно'1' статистично'1' характеристики вну-тршнього наповнення системи органiзацii суспiльства, що формувалася в перiод столiть його розвитку. При цьому процеси реструктуризаци пов'язувалися з рефор-муванням технолопчно'1' бази, впровадженням нових органiзацiйниx, шформацшних та управлiнськиx техно-логiй, що суттево позначалося i на внутршньому укладi суспiльства, на його мющ у зовнiшньому середовищi, на його зв'язках iз зовнiшнiм середовищем.

Ось тут треба вщмгтити, що будь-яка органiзацiя як соцiально-суспiльна система, а також оргашзащя як тех-нолопя, як процеси, мае суттево неоднорщну внутрiшню структуру за складом суб'екпв i теxнологiй ix дiяльностi. Ось чому, одшею iз основних умов юнування, функцiону-вання i розвитку будь-яко'1' органiзацii е наявнiсть загально'1' цiлi ii суб'ектiв та кожного щдивща цих суб'ектiв. Причому, цш подiляються на двi категори: органiзацiйнi — фор-мальнi — i автономнi — неформальнi (непередбачуваш i невизначенi). Органiзацiйнi цiлi саморозвиваючих систем чiтко структурованi i проектуються на основi мiсii органi-заци як суспiльно-соцiальноi системи, яка, в свою чергу, трансформуеться в конкретш цiлi суб'ектiв системи. I, таким чином, формуеться розгалужена система цтей: в!д бiльш загальних i довгострокових цiлей, на верхньому рiв-ш, до бiльш конкретних i короткострокових — на нижньо-му. А якщо на базi всiеi сукупноста цтей, як формальних, так i неформальних, спроектувати багатомiрну модель, або поле цтей, де цш будуть представленi у виглядi векторно'1' форми, то однорщшсть, односпрямованiсть, чи неодно-рiднiсть, рiзноспрямованiсть, загально'1' картини може говорит про ступiнь конфлктноста структури органiзацii.

Аналiзуючи функцiонуючi соцюсистеми, доцiльно зробити висновок, що, по-перше, юнуе поле цiлей, на яке

потрапляють i реатзуються, як оргашзацшш, так i автоном-нi цiлi; по-друге, oрганiзацiйнi цш пщдаються фoрмалiзацiï i проектуються у вигляд oрганiзацiйнoï технологй', а авто-нoмнi цш, як правило, е самодостатшми (непередбачува-ними i невизначеними), i реалiзацiя ïx залежить ттьки вщ 1нтелектуального рiвня. Отже, у разi вiдcутнocтi сильно! системи пщтримки формальних цiлей системного управ-лшня, вiльний прocтiр поля цiлей заповнюеться автоном-ними цiлями. Що i вщбулося в coцiocиcтемi нашо! держави.

Слщ пiдкреcлити, що, завдяки спрощенш оргаш-зацiйнiй cтруктурi, коли цтлю е задоволення потреб бiльш низького рiвня — особистих, а не сусптьних, — автoнoмнi цiлi легше реалiзoвуютьcя, cкoрiше впрова-джуються, але менш ефективш i вiд них складшше по-збавитися, а тому вони виводять oрганiзацiю на хибний шлях, де система втрачае управляемють.

Таким чином, за вiдcутнocтi структурування само-розвиваючих складних coцiocиcтем, маемо: по-перше, превалювання автономних цiлей над оргашзацшними, що перенацiлюe увагу з зовшшшх фактoрiв на внутрш-ш взаeмoвiднocини — система стае менш врiвнoваже-ною i менш здатною до реагування на змiни зовшшньо-го середовища, збiльшуeтьcя вiрoгiднicть прийняття не ттьки неефективних, а й невiрниx рiшень; по-друге, превалювання силових i переговорних вiднocин збть-шуе конфлштнють, як окремих iндивiдiв, так i суб'еклв управлiння, управлiнcькиx шституцш i, як наcлiдoк, по-нижуе саму ефективнicть системи.

По мiрi розвитку виробничих сил i виробничих вщносин, пщвищення життевого рiвня, формування рiзнo-манiтниx потреб людей i переходу ïx до внутршшх цш-ностних установок, cамoрoзвиваючi системи мутували, змiнювали уcталенi форми оргашзацй' та удосконалюва-ли свою внутршню структуру. У цьому вiднoшеннi, слщ пiдкреcлити найxарактернiшi фактори, що вщображали внутрiшнiй характер саморозвитку:

— провщну роль у такому твoреннi вщграють ро-бiтники iнтелектуальнoï сфери, ïx сукупний штелекту-альний пoтенцiал; вщ них у бiльшiй мiрi залежить устх, нiж вiд власнитв виробничих сил; вони володшть значно бтьшою свободою, нiж традицiйнo найманий персонал; вони, як правило, вщдають перевагу пращ не на фiрму, пщприемство чи oрганiзацiю, а разом з нею, пра-цювати як колеги, а не пщлеглц

— виробнича даяльнють cуб'eктiв соцюсистеми перестае бути cукупнicтю технолопчних операцш та окремих технолопчних переxoдiв, перевтiлюючиcь в единий виробничий процес, в ocнoвi якого — штелектуальний пoтенцiал кожного i всих; як результат, виршальш по-зици займають cпецiалicти з високим штелектуальним пoтенцiалoм, яи володшть найбiльш повною та адекватною шформащею щодо плину цього единого процесу;

— найважлившим елементом, що визначае еднють cуcпiльcтва, oрганiзацiï, пiдприeмcтва, фiрми, стае не проста матерiальна залежнicть шдивщв, а моральна ед-нicть на ocнoвi дуxoвнocтi, яка забезпечуеться станом взаемно'1' дoвiри.

Тож, з часом, суспшьна фoрмацiя, як i будь-яка складна coцiальнo-екoнoмiчна саморозвиваюча система, проходить через сутнюну трансформац1ю, що обумовлюеться рiзким зростанням сукупного iнтелектуальнoгo потенщалу в за-безпеченнi ïï дшльносп, внаслщок чого традицiйнi фактори

власносл на засоби виробництва втрачають свое основопо-лягаюче значення, вщдаючи прioритети iнтелекгуальнoму потенщалу За такого пщходу, належну oцiнку слщ надати реальному мicцю в екoнoмiцi розвинених краïн високотех-нoлoгiчним кoмпанiям, для яких технолопчний прогрес, завдяки пониженню вартocтi теxнoлoгiй, пхп^рвав ïx позици. Це призвело до того, що все бтьше i бiльше висококваль фiкoваниx cпецiалicтiв знаходять мoжпивicть вттення сво]^х зд^бностей у невеликих фiрмаx, що вiдрiзняютьcя високою мiрoю свободи шдивщуально'1' дiяльнocтi, альтернативно традиц1йному усвщомленню екoнoмiчнoï ефекгивнocтi. Все це приводить до широкого розповсюдження структур малого та середнього бiзнеcу, як1 можуть бути оргашзоваш з мiнiмальними iнвеcтицiями i основним надбанням яких е iнтелектуальний потенщал та прирoднi здiбнocтi ïx за-сновник!в. Розвиток малого та середнього бiзнеcу потребуе не поеднання основних виробничих сил, а змiни мoделi виробничих вхдносин на ocнoвi партнерства творчих 1н-дивхдуальностей, цiлi яких набувають бiльш неекoнoмiч-ного характеру, а cамi вони стають не спльки елементами cуcпiльcтва, ск1льки групи. Саме цi утворення oрганiзують шдивщуальну творчу екoнoмiчну дiяльнicть не на ocнoвi директив чи наказiв, не на ocнoвi рiшень бтьшосл чи навiть кoнcенcуciв, а на пщГрунл внутрiшньoгo iнiцiативнoгo по-годження цiлей та намiрiв iндивiдiв. Уперше мотиви дяль-нocтi виявляються вище, н1ж стимули. Це oрганiзацiя дяль-нocтi на ocнoвi eднocтi свиогляду i дуxoвнocтi кожного, на ocнoвi використання iнтелектуальнoгo пoтенцiалу кожного i вск у cукупнocтi.

Озирнувшись назад, не мае значення як глибоко, вiртуальнo ми побачимо, що благополуччя rie'i' або iншoï coцiальнo-екoнoмiчнoï формацй' юторично будувалося на умiлoму використанш природних, фiнанcoвиx i тру-дових ресуршв. Маючи намiр заглянути вперед, можна, швидше за все, побачити, що щ чинники вже не так ба-гато означають. Швидше за все, вони перестали бути ру-шшною силою — ниш не можна добитися процвгтання ттьки за рахунок природних багатств або бути багатим, наростивши банивський каштал. Не можна бути про-цвггаючою кра'1'ною i за рахунок збтьшення щiльнocтi народонаселення. I цьому достатньо прикладiв.

Так в чому ж суть знецшення icтoричнo пiдтвер-джуваних цiннocтей? Перш за все, чим були або е щ три кити, на яких розвивалася людська земна цившзащя?

Прирoднi ресурси — це компоненти природи, що використовуються людиною. Принаймш, так визначае Великий енциклопедичний словник [1]. Сьoгoднi справа така, що величезш природш ресурси, як1 залучаються до сучасно'1' людсько'1' дiяльнocтi, досягли таких рoзмiрiв, що це не просто загострило проблеми ïx рацioнальнoгo використання, але i поставили людство на грань вижи-вання в глобальному масштаба Про це вже багато сказано, написано, але не знайдено шлях1в порятунку або ухвалення кардинальних рiшень.

Фiнанcoвi ресурси — це створеш людиною ресурси у виглядi капiталу, грошових знаив, що використовуеться для виробництва тoварiв i послуг i приносить дохщ. На рiвнi промислових пхдприемств каштал, фiнанcoвi ресурси, — це вся сума матерiальниx цiннocтей, речей, i грошових коштав, що використовуються у виробнищта [1]. У банивськш cферi — це вартють, в грошовому виразi, що приносить додаткову вартють. Образно кажучи, фшансо-

вi ресурси в банювськш системi — це грошi «в нiкуди». Ось чому кризовi явища сьогодення стосуються не сус-п1льства, сощальноГ формаци, а банывськоГ системи, яка баче свое спасшня т1льки в пограбуваннi 1нших.

Залишаеться третiй «стовп» — трудов1 ресурси. На цьому вид1 ресуршв варто зупинитися детальнiше. Трудо-в1 ресурси — це «поняття вичизняноГ економ!чноГ науки, близьке по значенню до економ!чно активного населен-ня, що враховуе працездатне населення, яке володае не-обхщним ф1зичним розвитком, знаннями ! практичним досв1дом для роботи в народному господарст» [1].

1сторш знае багато прикладiв боротьби за те, щоб ми пов!рили, що вс1 три види ресуршв ! вс1 багатства суспть-ства належать народу, ! що ро6оч1 повинш волод1ти засо-бами виробництва. Сьогодш це визнано вшма i у всьому свт. Найiмовiрнiше, що це було завжди. Завжди ро6оч1 володти ними, просто ми, люди, не розумти цього. Не розумти, що не ттьки ! не сттьки треба застосовувати мускульну силу, ф!зичну працю,, щоб отримати додатко-ву вартють. У сучасних умовах, в компашях i на фiрмах розвинених краГн в1д 70 % до 85 % всього, що робиться людьми, робиться з використанням своГх м1зюв, тобто, за допомогою Гх штелекту. Свгтова наукова елiта стверджуе, що основним засобом став людський мозок [6].

Вс1м вщома гаорична фраза Генрi Форда: «Дивно, але як ттьки меш потрiбна пара робочих рук, я отримую усьо-го робочого на додачу». Звичайно, Генр! Форд був не пра-вий, в1н отримував не ф!зичне тто, а бюенергошформа-ц1йну систему з дивовижним i незбагненним мехашзмом управлiння — людським мозком. Час показав, що щеально влаштований ! абсолютно iндивiдуальний людський мозок значно перевершуе традицiйнi засоби виробництва — сировину, робочу, ф!зичну, силу i грошов1 накопичення. Бо завдяки ц1й с1р1й речовинi, люди можуть бути винахщли-вими, вони можуть висувати нов1 iдеí', ставити нов1 ц1л1 i розробляти шляхи Гх досягнення, м1няти правила виробничих i м1жосо6ових вщносин. Люди можуть бути емоцш-ними i розсудливими, а Гх да зваженими ! ефективними. Сьогодн1 вирiшальний чинник — сама людина, ГГ знання ! умшня, придбаний досвщ i природш навики. I усп1х 61зж-су, ефективнють щдприемницькоТ д1яльност1, результати людських вщносин залежать вщ здабностей, знань ! ум1ння направляти в потр!бне русло безальтернативну роботу ро-зушв. Ось чому i природн1 ресурси, ! накопичений капiтал, i ф!зична праця — робоча сила, в юторичному визначен-н1, — втрачають свою значущiсть. Ось чому все частше i частiше з вуст державних дшч1в високорозвинутих краГн ми чуемо слова «про вшну знань». Ось чому, так зваш, ! «шмка», i «вiсiмка» високорозвинутих краГн останшми роками так багато уваги придiляе питанням формування единого освпнього i наукового простору, створення умов, сприяючих притоц1 високоiнтелектуальних молодих людей i м1зюв. Курс спрямовано не на перевагу в сит ! тех-н1ц1, а на перевагу в р!вш сукупного штелектуального потенщалу держави.

В даний час багато учених, фтософ!в ! соц1олог1в говорять i пишуть про необхтнють под^ьших кор1н-них реформ i р1зного роду удосконалень у сфер! освгга, виховання i птвищення заг^ьного соцiально-культур-ного р1вня, про невтповтшсть останнiх вимогам при-роднього розвитку i надмiрну технологiзацiю нашого життя. При цьому мальована багатьма дослтниками

картина глобалiзуючого миру, з надуманою, так званою, постiндустрiалiзацieю, мiстить в co6i необдумано Koni-йований захiдний зразок, що свтомо вiдвoдить громад-ську думку вт належного oблiку реальних факпв непе-редбачувано'Г дiйснoстi, що динамiчнo змiнюeться.

Утiшнo лише те, що, у мiру того, як початок корш-них реформ укра'Гнського сусптьства все бiльш йде в минуле, вони з сфер полгтичних дискусш i боротьби сус-пiльних течш перемiщаються в сферу наукового досль дження. Це вселяе надiю отримати результати аналiзу, як взаeмoзв'язкiв i взаемного впливу прирoднiх сoцiаль-нo-екoнoмiчних прoцесiв усерединi нашого суспiльства, так i непрогнозованих, в сощальному плаш, впливiв на-вколишнього середовища.

1з самого початку трансфoрмацiя багатоукладно'Г сoцiальнo-екoнoмiчнoГ системи суспiльнoгo облашту-вання нашого сусптьства стратепчно мислилася як ба-гатогранна мегакомплексна надзадача — подальше птвищення добробуту населення, полшшення умов його матерiальнoгo i духовного життя, розвиток сощально-культурного потенщалу. Один до одного — завдання по-передньо'Г суспiльнoГ формацГГ.

Ршення цих задач обумовлювалось, в першу чергу, двома трупами чисто сoцiальнo-екoнoмiчних проблем: з одного боку, рiзкoю динамiзацieю, у напряму сoцiалiза-щ'Г, зростання продуктивних сил, а з шшо'Г — вдоскона-ленням господарського мехашзму у напряму стабшзащ'Г економши. Що стосуеться першого, то акцент був зро-блений на проведення глибоко'Г структурно'Г перебудови промислового комплексу у напряму конверсГГ вiйськo-вого виробництва. Проте, для проведення сктьки-не-будь осмислено'Г сoцiальнoГ пoлiтики в умовах глобаль зацГГ свiтoвoГ економши необхГдно було забезпечити, як мМмум, 4 % зростання нацioнальнoгo доходу. А якщо врахувати, що можливостей зростання за рахунок за-лучення нових матерiальних, фiнансoвих i людських ресуршв також практично не було, то i отримали те, що отримали, — повний розвал промислового комплексу, падшня агропромкомплексу i, природньо, не зростання нащонального доходу, а його негативш характеристики.

Та все ж, принциповою oсoбливiстю кiнця XX стoрiччя стала змiна техникo-технoлoгiчнoгo шдходу в розвитку суспiльства сoцiальнo-екoнoмiчним. Мабуть вперше в oфiцiйнiй ритoрицi, мова зайшла про активi-зацiю людського чинника, пiдвищення життевого рiвня населення i його духовносп як умов трансформащ'Г всieГ системи суспiльних втносин. Екoнoмiстам, сoцioлoгам i пoлiтoлoгам, навггь фiлoсoфам, бо така постановка за-чiпала ментальний рiвень народу, треба було ретельшше рoзiбратися з цими установками, наповнити Гх конкрет-ним змютом. I на практицi, саме даш проблеми, а зoвсiм не питання структурних перетворень народно-госпо-дарського комплексу встали в центрi екoнoмiчних дис-кусiй i екoнoмiчнoГ боротьби.

Були навпъ концептуально oбгрунтoванi нoвi пiд-ходи:

— по-перше, неoбхiднiсть додання динамiзму розвитку продуктивних сил шляхом зосередження iнвести-цiйних ресуршв в прioритетних секторах екoнoмiки;

— по-друге, здшснення трансформацГГ виробничих втносин, змша суспiльнo-екoнoмiчнoГ структури сoцi-ально'Г системи;

— по-трете, необхщнють гумашзацй' системи сус-пiльниx вщносин, подолання однобокого технократич-ного пщходу до рiшення coцiальнo-екoнoмiчниx задач;

— по-четверте, мотиващя важливocтi пiдвищення добробуту i задоволення зростаючих потреб людей;

— по-п'яте, проведення курсу традицшних пред-ставлень трансформацй' екoнoмiчнoï cутi сусптьно'1' формацй';

— по-шосте, загостренння пoлемiки про cутнicть нетрудових дoxoдiв i рoлi держави в ïx елiмiнуваннi;

— по-сьоме, неoбxiднicть використання товарно-грошових вiднocин як важливого стимулюючого важеля розвитку продуктивних сил.

Можна ще сттьки ж привести концептуально об-грунтованих пiдxoдiв, проте, вш вони носили вельми обережний характер i обов'язково супроводжувались обмовками про змшну природу, як вартicниx мехашз-мiв, так i виробничих вщносин, i неприпустимють ста-лих товарно-грошових вiднocин.

Чи було це сенсацшною cтратегieю? Звичайно, було. Бо i для зарубiжниx державних дiячiв i полгголопв, i для вiтчизняниx економютав i coцioлoгiв такий поворот в cиcтемi cуcпiльниx вiднocин з'явився повною несподь ванкою. Iнша справа — як надалi розвивалися поди' i яы принципи були узятi в основу щи стратеги'.

Як i сьогодш, так i 10—12 роив тому, мовилося i про не-обхщшсть вдосконалення системи розподлу по пращ, що проявилося в раннш, але пoверxневiй децентралiзацi'ï роз-подльних меxанiзмiв, при одночасному рiзкoму посиленш спроб державного втручання в «оцшку cправедливocтi роз-подлу», i про сутшсть нетрудових доходов i рoлi держави в ïx елiмiнуваннi, i про те, що вщхилення вщ icнуючиx прин-ципiв розподлу i господарювання можуть породити i поро-джують так негативнi явища, як трудова i coцiальна пасив-нють, дармо'щство, моральний нiгiлiзм, приxoванi форми перерозподлу доходов i благ, при цьому неодмшно приcутнi посилання на необхщшсть використання товарно-грошо-вих вщносин як важливого стимулюючого важеля розвитку продуктивних сил i виробничих вщносин.

I все ж таки, пoдiбнi розмови велися i ведуться вельми обережно i обов'язково супроводжуються подтекстом прирoднocтi вартicниx меxанiзмiв i неприпус-тимocтi при викoриcтаннi товарно-грошових вщносин приниження рoлi планового початку.

Але суть проблеми — не в цьому. I навпъ не в тому, що i в перюд екoнoмiчнo'ï реформи 1965 року, i пщ час так звано'1' «перебудови» 1985 року, i пщ час спроби ви-ходу з кризово'1' ситуаци' 1995 року базою для подальшого опрацьовування теоретичних основ сощально-еконо-мiчнo'ï трансформаций cуcпiльнo'ï формацй' була вибрана «теoрiя господарського мехашзму», яка була i до тепе-рiшньoгo часу представляе особливий роздт полггеко-номи', що стала з часом одним з найдинамiчнiшим на-прямом радянсько'1' екoнoмiчнo'ï науки, яким керуються i маcтитi ученi, i автори дисертацшних рoбiт, i, природньо, державш iнcтитуцi'ï [5].

Суть проблеми — в тому, що для екoнoмicтiв, яы ви-росли на xвилi широких i вщвертих диcкуciй тих рoкiв, по-дальшi роки не стали часом наукового вiдрoбiтку аргументiв i меxанiзмiв здшснення майбутнix господарських перетво-рень. Через це i сенсацшнють ухвалюваних ршень, i по-дальшi спроби перетворень i реформування екoнoмiчнo'ï

системи не були науково пiдгoтoвленими i кожного разу «захлиналися» в свош безпорадностг А пoлiтизування сус-пiльнo'ï формацй", у тому числ1 i екoнoмiчнo'ï науки, привело до того, що незабаром була знайдена iдеoлoгiчна шша i вci питання транcфoрмацiï екoнoмiчнo'ï системи були вiдданi на вщкуп iдеoлoгiзoванiй oртoдoкcальнiй пoлiтекoнoмiï. Природньо, це привело до загально'1' думки про необхщнють «глибокого вдосконалення господарського мехашзму». I стали розглядати останнш як самостшний об'ект до-слщження, який можна аналiзувати i реформувати, решта вс1х проблем основ coцiальнo-екoнoмiчнo'ï трансформаций cуcпiльнo'ï фoрмацiï залишилася поза увагою учених. Лoгiка такого концептуального пщходу дае деяку свободу анал!зу i ухваленню cтратегiчниx ршень, але i накладае жорсты i по-тенцiйнo вельми небезпечнi обмеження, яы неминуче по-винн1 позначатися в майбутньому.

Таким чином, хочемо ми цього чи ш, вщбулося явне зрушення у напряму посилення популютсько'1' складово'1' при розро6ц1 i здшсненш екoнoмiчнo'ï пол1тики. I перш за все, у формуванш i функцюнуванш 1нститут1в влади i того ж мехашзму управлшня coцiальнo-екoнoмiчнoю складо-вою. Суcпiльнo-грoмадcька фoрмацiя увiй^а до стану, коли ïï вище кер!вництво, 1нститути державно'1' влади не можуть ухвалювати oптимальнi екoнoмiчнo ефективнi ршення. Стало модним ухвалювати cенcацiйнi ршення, що йдуть явно в розр!з з настроями громадсько'1' думки, що незабаром повинно було i вже позначаеться на характер! i ефективноста управлiння екoнoмiкoю. Сусптьство ув1йшло до стану з нерегульовашстю роздщення властей. При висок1й полггачнш активнocтi населення, що уважно стежить за подиями у влад^, i умшш знаходити виххд з будь-яких ситуативних положень, уряд i шш1 1нститути влади кожного разу виявляються заручниками популярност1 власних поточних, щоденних рiшень, навiть якщо вони носять сенсацшний характер, не говорячи вже про сенсацшнють ïx декларацш i ршень cтратегiчнoгo характеру.

Бтьш того, природшм чином трансформуеться i характер ф1лософй' пощшзму. Наприклад, рiшення початку 90-х роив XX стор1ччя про демoкратизацiю управлшня еко-ном1кою були попул1стськ1 сенсацшними, за своею суттю. I природньо, руйшвними по сво]^х наслхдках. Але поливки, що приймали ïx, були упевнеш в екoнoмiчнiй ефективнocтi подабних заходов, в ïx життeвiй необхщносп i виправданocтi. До речi, чого «грка таïти», до тако'1' думки вщразу ж прилучи-лася i велика частина маститих учених екoнoмiчнo'ï науки.

Проте, в друг1й половин! 90-х роыв cитуацiя р1зко мшяеться. Настро'1' в сусп1льств1, розчарованому в сво-ïx oчiкуванняx швидкого пщйому добробуту, зумовили, природн1м чином, курс на експансш coцiальниx про-грам. При цьому в1дм1тимо, що це все — в умовах бюджетного дефщиту. Але це ж вперше наблизило юр1вни-цтво держави i ведучих учених до розумшня небезпеки таких сенсацшних cтратегiй.

А ситуащя трансформувалася таким чином: усвщо-мивши п1сля перших рок1в створення нового сощально-екoнoмiчнoгo середовища небезпеку дестабшзацй' еко-ном1чно'1' системи держави, владш 1нститути вир1шили прийняти заходи щодо обмеження дефщиту бюджету, вибравши для цього стандартний шлях скорочення до-ход1в на сощально-культурш заходи, аж до невиплат «зарoбiтнo'ï плати». Це не зачшало iнтереcи шяких впливових груп, структур, 1ндив1д1в.

Саме такий ситуативний розвиток прив1в учених-економiстiв до дуже суттевого питання, що стало одною з домшант подальшо! пол1тики, що 1стотно зачшае i со-цiальну сферу, — в явному вигляд було сформовано за-вдання про соцiальну цшу реформ, що проводилися. З економ!чно1 пу6л1цистики про необхiднiсть реформуван-ня господарського мехашзму воно було переведено в пло-щину сусптьно-громадську на офщшному р1вн1. Б1льш того, з вуст учених ч1тко прозвучала теза про неминучють хворобливого характеру будь-якоГ економ!чно1 реформи. Було акцентовано увагу на необхiднiсть вироблення ясно! програми реформ i, перш за все, швидкого рiшення про-блеми бюджетного дефщиту, лiбералiзацil економiчних постулатiв i формування на ц1й основ1 конкурентного се-редовища для в1тчизняних товаровиробниюв.

Але, мабуть, найсенсацiйнiшою стратегiею, що до-зволяе в концентрованому вигляд1 охарактеризувати як полí'тико-економiчнi процеси 90-х роыв XX стор1ччя, так i базис, на основ1 якого трансформуються ц1 процеси в перше десятилптя XXI стол1ття, е усвтомлення нових явищ: формування загального конфлштного се-редовища i опис причин наростання конфлштав. Цей феномен, який захопив юльюсно i яюсно вс1 верстви населення, проник у вш сфери сусп1льного життя i в1дв1в розуми i полииюв i учених далеко в1д головного шляху сощально-економ!чного розвитку, що пiзнаватиметься не роки, а десятилптя. Бо нормальний природний ро-зум його усв1домити не в змозь

Все 61льш ясним стае, що р1зш соцiальнi угрупуван-ня, що далеко не зводяться до традицiйного для офщшно! соцюлоги длення на робочий клас, колгоспне селянство i трудову iнтелiгенцiю, мають далеко не однаков! уявлення про перспективи полиичного i економiчного облашту-вання знов сформованого соц1уму. Проблема, зрозумто, не зводиться лише до прагнення окремих регiонiв стати самостшними, повноправними державними утвореннями (Кримська автономия, Галiция, Донбас) або, тим бтьше, до особистих пол1тичних амбiцiй (Януковича, Тимошенко та 1н.), хоча це властиво, повною м1рою, i сьогоденню. Набагато суттевiшим моментом було i принципово рiзне розум1ння ними перспектив економiчних i пол1тичних реформ, майбутнього сусп1льного облаштування, яке по-винне прийти на зм1ну старому. Вс1 ц1 процеси стали зо-вн1шньою формою прояву глибинного конфлкту в сферi перерозподлу влади в умовах природньо! трансформаци сусптьно! формаци. З лквщащею вертикалi влади, вини-кла ситуация шституцшно! невизначеностi.

В результата боротьби за владу дуже швидко мшяли-ся ваговi сшввтношення важливостi рiшень, пол1тичн1 чинники i аргументи зайняли домiнуюче положення, тод1 як мiркування економiчноí' доц1льност1 вщйшли на заднiй план. Економ1чн1 процеси стали заручниками пол1тичних рiшень, а економiчна полiтика формуеться в результата полпичного протистояння. Сенсацiйнi стратеги набули в!ртуального характеру.

Так в чому ж суть i змют сенсацiйних стратегiй?

Давайте, почнемо з того, що спробуемо визначити первинне i вторинне у виразi «сенсацшш стратег!!». Що е «первинне»? Найприблизшше — це руш1й, те, що при-мушуе жити, рухатись, до чогось прагнути. Вттак, в на-шому випадку, це стратегй'. Що таке «стратегй»? Точного визначення поки що шхто не дав, хоча п1дход1в до цього

багато. Давайте, дамо свое визначення: стратегй — це майбутне. Цтком пристойно. Але майбутне можливо передбачити лише вiртуально. I т1льки!

У природ! все влаштовано так, що або ви спостерь гаете, як щось втбуваеться, або визначаете те, що вт-буваеться. Так, у вас може при цьому виникнути спокуса розсортувати сприймане — тзнане — на деяю, на ваш погляд, вельми самостайш частини, подтити все на «чор-не» i «бiле». Але у природ! все взаемозв'язано i взаемо-обумовлено. Еволюцгя не може мати рацiю або не мати рацй. Вона просто те, що вона е. Енерпю природи можна використовувати для вщтворення чогось, але т1льки не Г1 само!'. Це людин1 не посильно. Енерпя природи просто е! Мобтьний зв'язок можна використовувати для пере-говор1в i для д1лового або шшого листування. Мо61льний зв'язок просто е. А майбутнього не юнуе. Це лише наше вiртуальне уявлення на основ1 усвiдомлення нами тзна-ного. Майбутне — детермiноване у простор! та чаш наше минуле. Воно не може бути хорошим або поганим. Воно може бути таким, яким ми його створимо!

Майбутне, скорше, складаеться !з множини питань, на яи все менше ! менше стандартних вiдповiдей. бдина теория не дае на них втповщей. Миром править р!знома-нптя процес!в. I скор!ше, питання, 1х р!зноман!ття, а не в!дпов1д1 визначають майбутне. Звщси висновок: на шляху в майбутне не варто спод!ватися на р!зноман!ття розро-блених технологш — вони — минуле. Все, що вони можуть нам дати — це втповщ на наш! питання. Якщо ви здатш ставити своечасш ! потр!бн! питання, питання ушкальш, ! ставити так! питання швидше за !нших — ваше майбутне гарантоване. Але знайте, що через мить вам доведеться по-думати про нове питання, в !м'я стабтьноста вашого майбутнього. А потам про наступне, бо природний життевий цикл складаеться з тзнання можливого, усв!домлення п!знаного ! наукового обгрунтування усв!домленого.

Майбутне неможливо передбачити — його можна проектувати на основ! усвтомлення п!знаного, його по-тр!бно створювати! Майбутне народжуеться через !нно-вац!1 — не оптим!зац!ею, не вдоскон^енням в!домого ! не за рахунок вивчення сусптьного. Майбутне створю-еться тот^ьною шновацшшстю!

Що це таке? Це образ думок вах ! кожного, всього ! скр!зь. I цьому немае юнця. Це ш!льн1сть сукупного штелектуального потенщалу Шновацй — це не просто питання застосування чи змши високих технолог!й, машин ! проце-с1в. Це сукупн!сть процешв ! аспект!в ддяльност! п!дприем-ства, оргашзацй, рег!ону, краГ'ни в щлому Це зм!ни !нтелек-туального потенщалу кадрового складу ! сфери послуг.

Б1льш того, тотальна iнновацiйнiсть — це ! зм!на уваги або неуваги до навколишнього середовища, до по-стачальниюв ! споживач!в вашоГ продукцй або послуг. В!дходу вт модел!, в як1й увага зосереджувалась на одному чи другому, ! переходу до модел!, де увага фокусуеться на досягненн! ! того, ! цього одночасно. Не йдеться про створення умов розумного балансу. Йдеться про прюри-тети «крайноста», нехтуючи «усередненими» р!шеннями.

Нов1 рол! неминуче вимагають нових знань. Екс-панс!я д1яльност1 приводить не ттьки ! не ст1льки до необхтноста концентрувати вс1 зусилля на власнш компетентност!, ск1льки скорочуе час, який е у вас для реал!зацй власного потенщалу або наданих переваг. У сощальному середовищй яке функцюнуе в режим! ре-

ального часу, здатшсть працювати на випередження не мае цши. Якщо у вас е чгтке розумiння, що саме складае вашу компетентнiсть, треба дiяти iз швидистю свiтла.

Працювати швидко — це, звичайно ж, не ттьки фь зичний показник. Це питання кращоГ органiзацii робо-ти. У сусптьст, заснованому на знаннi, мiзки завжди отримають перемогу над м'язами. Бо, на думку вчених рiзних краГн, в процеш суспiльних вщносин сукупний iнтелектуальний потенцiал використовуеться вщ 5 до 15 %. А зараз уявпъ собi, що виробничий потенщал був би завантажений на т ж 5 — 15 % [6].

Швидше — це означае вище рiвень знань, це озна-чае еластичнiше наш мозок, це означае, ви надтеш люд-ським розумом. Сьогоднi конкурують ттьки на осно-вi знань. Але, на жаль, знання недовговiчнi. Якщо ви Гх вчасно не використовуете, вони стануть даремними. Таким чином, ви або швиди, або забута У нових м1жособо-вих i сусптьних вiдносинах, в соцiально-економiчному аспектi, обмежень за швидистю немае. ШвидкГсть — це все, це запорука устху. Необхiднiсть швидкого оновлення — це те, що застосовно до кожного, стосуеться вшх i кожного в будь-якш сферi дiяльностi.

Насильство — це спошб привласнити особисту власнiсть, закон — спошб перетворити неупорядкова-ний грабiж на контрольовану продуктивну роботу, право — спошб поставити закон на службу суперечливим iнтересам класу власникiв, грошi — спосiб придбати право, каштал — спошб виробити грошь Далi теорй немае, осктьки унiкальнiсть капiталу як виробничого вщ-ношення полягае в тому, що вш е вiдношення, що само-вiдтворюеться, е спосiб виробити самого себе.

Так навщо щось шукати далi? Це питання i погубило нас — i не лише нас. А в нiм-то i мiститься прiрва помилок.

Умшня органiзувати роботу на основi новгтшх знань — це мистецтво досягнення видатних результат з використанням сукупного iнтелектуального потенща-лу на основi потоку творчих щей.

Якi ж критери спроможностi нашоГ стратеги?

Перш за все, давайте, подивимося, де ми знаходи-мося. УкраГна знаходиться в ситуаци активноГ запiзнiлоi модершзаци згори, полiтичним шляхом. Бiльш того, все виразшше виявляеться порочний круг рецидивуючоГ модернiзацiГ як спроби зверху перерозподiлити сфери впливу, перегляд акпв приватизаци державних об'ектiв, переслiдування не згщно з законом, а силою власт аль-тернативних дiй i т. iн. Це все вимушуе постшно знахо-дити деякий, майже недосяжний, оптимум необхiдних темпiв економiчних i полiтичних реформ i прийнятноГ соцiальноi Гх цiни, що може як мати, так i не мати очевидного людського сенсу, сощальних вщтшыв i юторич-ного майбутнього. Тому це дуже важко зрозумiти, це не сприймаеться. Визначити змют, спрямованiсть цього потоку в цшому практично неможливо.

У природшх стабшьних процесах iнерцiйнi перiоди розвитку геометрично ствпадають з лiнiею юторичного процесу, що вiдбувся, де вже не видно окремих вщшче-них плок, що не «вiдбулися». Щ ж, штучно приведенi до оптимуму реформи, йдуть наче «пiд кутом» до основноГ лiнiГ, оскiльки вони наповнеш надмiрними i хаотични-ми дiями, рiзноспрямованими по вiдношенню до тенденций що склалися.

Звщси, майбутне як 1снуюч1 в суспшьнш свщомос-т1 coцiальнi цш не просто суперечливо, але i рoзiрванo, рoзрiзненo, оск1льки в сусптьст cлабie iнтеграцiя i воно не набирае необхщно'Г критично'Г маси загально-прийнятих цiннocтей [4].

Icнування, саме юнування, великого достатньо кваль фюэваного i недостатньо oрганiзoванoгo для захисту сво'Гх iнтереciв робочого класу i селянства е прикладом непе-редбачуваносл нашого майбутнього, де або екoнoмiчний розвиток УкраГни буде усп1шним — а для цього е у нас i достатш природш ресурси i трудов! ресурси, i могутш ш-телектуальний, науковий i технолопчний пoтенцiали, ви-сокий рiвень шдусщального розвитку — або подальше зволкання, через загальну боротьбу за владу, i, за ним, подальше зубожшня викличуть непередбачувану поведшку i тих, хто працюе, i безробиних, результатом якого може бути ттьки сощальний вибух або диктатура влади.

Ця непередбачувашсть пiдcилюeтьcя масштабами нацюнально-культурно'Г неoднoрiднocтi coцiальнoГ формацй', що ще бтьше ускладнюе i без того слабку керoванicть соц1умом, збшьшенням екoнoмiчниx обмежень на розвиток промисловоста, йльського госпо-дарства i пщприемництва, в1дсутн1стю, до недавнього часу, збалансованого податкового кодексу, висмокчен-ням ресуршв йльського господарства — трудового i виробничого пoтенцiалiв села, — зниженням до мМму-му i дискредитащею людського чинника. Особливосп культури, система норм i цшностей нашого cуcпiльcтва, його рiвень духовносп важко оц1нити однозначно.

I все ж таки, не дивлячись на таку слабку привабли-вють стану, в якому ми знаходимося, чи е у нас якийсь шанс на його полшшення? Так, е. Виходячи з результа-т1в дослщжень, в цтях виходу з процесу затзнто'Г мо-дернiзацiГ, сл1д здшснити в найкоротший часовий в1д-р1зок ряд заxoдiв coцiальнo-екoнoмiчнoгo, пол1тичного i оргашзацшного характеру.

Основн1 з них наступн:

— По-перше, мобшзащя сощального пoтенцiалу сус-пiльcтва, тобто, сукупного штелектуального пoтенцiалу соц1уму, енергГГ населення. Це може бути устшним ттьки у випадку, якщо формуються i розвиваються мотиви соць альнo-екoнoмiчнoГ даяльностг У всьому св1т1 вважаеться, що найбтьш ефективною в данiй ситуаци' е пщприем-ницька мoтивацiя. Сощальна форма цie'Г мотивацхГ — при-ватний iнтереc. В1н заснований на не жорстко пов'язаному з трудовими вщносинами i умовами працi спосо61 отри-мання доходу i на, найбтьш сильнш, накoпичуванiй пере-вазi — приватнiй влаcнocтi на засоби виробництва.

труднощ1, що виникають при такому спосо61 мо61-лiзацi'Г сощального потенщалу, пoв'язанi, в першу чергу, з тим, що розвинена, тобто, ефективна i сощально при-йнятна, пщприемницька мoтивацiя формуеться зовс1м не вщразу. Б1льш того, ГГ первинш форми бувають ма-лоефективними через сильну залежнicть в1д iнoземнoгo катталу та в1д мicцевo'Г державно'Г бюрократа.', oрieнтацi'Г т1льки на надприбуток, через схильнють обертати грошо-в1 накопичення в нерухомють, майно, а не в каштал, або переводити i збериати останнш в зарубiжниx банках, що швестуе розвиток 1нших держав, а не свое'Г власно'Г. На-голошуеться переважання на перших етапах самокорис-ливих штерешв, п1дступност1, насильства, розмивання норм сусптьно'Г пoведiнки, корупцГГ, фаворитизму.

I все ж таки, зусилля мобшзаци сощального потенщалу суспiльства повинш бути спрямован! не на боротьбу з цими труднощами, не на викоршювання '1х з свщомосп сощуму, а на формування в цш св1домост1 як класичних ознак сощального щдприемництва — рацюнальност! втношення до свпу цшностей ! норм, правил поведшки, високого р!вня домагань, готовнють до ризику ! повно! втповтальносл за свою долю, тобто, втмова в1д сощально! захищеносп, — так !, найбтьш яскраво виражеш, сучасн! ознаки — високо! политично! ! сощально! культу-ри, економ!чно! осв!ченост! ! професшно! компетентнос-т1, правово! свщомосп ! високого р!вня знань.

— По-друге, створення гнучко! ! динам!чно! сощально! структури: формування ! розширення серед-шх верств населення, середнього класу сощуму як по-стшного природнього джерела економ!чно! активност!, збтьшення Гх рол! в сусптьств! — як у сфер! економ!ч-но! так ! полиично!.

Наголос тут необхтно ставити на створенш стш-кого сощального консенсусу м1ж р!зними сощальними групами, м1ж працедавцями ! пращвниками, м1ж державою ! птприемцями, м1ж державою ! профспiлками, м1ж птприемцями, працедавцями, ! профспiлками, м1ж приватним ! державним та репональними секторами економ!чно! д1яльност1. Особливе значення може набувати при цьому використання культурних ! нацю-нальних традицш: сумлшносп, працьовитост!, втпо-втальносп, образу мислення ! дисциплши, що нам не позичати ш у кого.

Проте, для виршення завдання сощального консенсусу виршальну роль грае розвиток полпично! куль-тури, свого роду, культури громадянськост!, прояв яко! важливий при активнш участ мас у формуванш поль тичних ! економ!чних ршень стратепчного плану. При цьому передбачаеться, що политична культура не тотож-на пол1тичн1й систем!. Полпична культура — це система сприйняття ! шзнання шдивтом сощально-полпично-го миру, своертна шформацшна база для локальних ! стратепчних ощнок цього свиу ! визначення свого мю-ця ! рол! в сощально-полп-ичних процесах, формування зд!бностей ор!ентаци ! оцшки полпичних руив.

Саме розвиток культури громадянського суспть-ства на даному етат е одшею з основних мотивацш мо-бшзаци сощального потенщалу.

— По-трете, формування правово! свщомосп соцуму ! законодавчо! бази. Як показуе заруб!жний ! сучасний вь тчизняний досв!д, найскладшше ! найважче формуеться саме правова св!дом!сть. Пол!тична активн!сть виникае достатньо швидко. Потреба в економ!чн!й компетентност! формуеться значно повтьшше, оскшьки, з одного боку, без не! якийсь час ще можна обштися, з шшого боку, наш народ не звик рахувати — за нього все це виконувала держава. Тому рацюнальне в!дношення до свое! щдивщуально! да яльност! найчаст!ше порушуеться неконтрольованим праг-ненням до самоствердження, до перевищення самооц!нки, насторожено-агресивним вщношенням до наймано! прац!, до його оргашзовано! соц!ально! активност!.

Правова св!дом!сть громадян високорозвинутих держав базуеться на законодавчш баз!, федеральних ! вщо-мчих актах. Правова свщомють в!тчизняних п!дприемц!в часто будуеться за типом «подвшно! морал!»: у якихось со-ц!альних в!дносинах закон ! «правила гри» дотримуються,

в !нших — як-то, в гонит за прибутком, збагаченням — ш або не обов'язково. Така правова необов'язковють, звичайно ж, пов'язана з тшьовим походженням 1х шщатив-но! економ!чно! дальность Природньо, що такий зв'язок е сощально небезпечним через активне використання метода лоб!ювання, корупци, економ!чного насильства ! !нших вида протиправно! ! сощально несхвалювано! по-вед!нки, що залучае до свое! сфери вс! велик! маси людей. Кр!м того, «тшьов!» вдач!, привчаючи до надприбутка, не дають пщприемницькш мотиваци стати по-справжньому економ!чно ефективною.

У будь-як!й високорозвиненш держав! створена законодавча база, яка не ттьки захищае пщприемниць-ку д!яльшсть, але ! сприяе використанню результапв НДДКР на користь вше! економши, для чого форму-ються мехашзми !х реал!заци в адмшютративно-оргаш-зац!йному, !нформац!йному ! техн!чному аспектах.

— По-четверте, формування ! актив!защя колектив!ст-сько! мотиваци мобшзаци сощального потенщалу сусптьства, сощуму Як правило, в основ! цього завдання лежать цшносп колективного штересу ! вщповщальносп, громад-ського обов'язку ! соц!ально! р!вност! в процесах Ыщатив-но! творчо! !ндив!дуально! економ!чно! дальносп.

Колективний !нтерес може бути побудований на тш систем! матер!ально! ! морально! винагороди, яка жорстко прив'язана до трудових зусиль колективу на основ! цшносп шщативно! шдивщуально! економ!чно! д!яльност! кожного ! сусп!льно! колективно! власност!, що складаеться з сукупносп шдивтуально! власност!. б1льш1сть зах!дних соцюлопв ! в!тчизняних економ!ст!в вважають колективний штерес, на в!дм!ну в1д приватного штересу, менш природньою, але сильшшою формою економ!чно! защкавленосп. Та все ж, багато хто концентруе увагу на пошуку тих форм сусптьно! власност!, яы могли б створювати справжню колективнють, але з яскраво вираженою шдивтуальнютю, гарантова-ною правовою захищен!стю. Йдеться про такий тип со-щальних в!дносин, який формуе колективний штерес з яскраво вираженою шдивтуал!защею як ефективним мотивом сусп!льно! економ!чно! д!яльность

Психолог!чн! передумови для цього у нас мають глибоке сощальне коршня, ! вони з покол!ння до поко-л!ння, з минуло! сощально! формаци до ново! формаци ттьки мщншть. За роки нашо! складно! ютори розвитку сформувався ст!йкий монолггаий тип мотивац!!, який не укладаеться н1 в класичну п!вн!чноамериканську схему, де мотиващя «досягнення», заснована на шдивтуа-л1зм1, протиставляеться мотиваци «приналежност!», н1 в японський тип, де все ж таки превалюють шдивтуаль-н1 акценти, оск!льки для найбтьш ефективних наших прац!вник!в характерш, скор!ше, безпосередньо колек-тив!стськ!, шж !ндив!ду^!стичн! ор!ентац!1.

— По-п'яте, створення ефективного мехашзму управлшня природн!м посиленням соц!ально! дифе-ренц!ац!1 сусп!льства. Це втбуваеться, перш за все, за рахунок посилення стих!йних процес!в при розподш ! перерозпод!л! соц!альних благ. I це ж пов'язано з неминучим, в умовах радикальних змш в економщ, в!д-ставанням сощально! шфраструктури, з необх!дн!стю заморожування зарплати, зростанням !нфляц!1 ! безро-б!ття, що приводить до об'ективно! необх!дност! в сер-йозному скороченш соц!^ьних програм.

Створюеться ситуащя посилення стихийно!' не-контрольовано'1' диференцiацiï, оскшьки такий контроль може перешкодити накопиченню катталу, збть-шенню вкладень в екoнoмiчний розвиток, пiдвищенню екoнoмiчнoï активнocтi в ц1лому.

Само по со61, зростання нерiвнocтi розглядаеть-ся як негативний, такий, що дестабшзуе сусптьство, чинник. Тому потр16н1 ефективш важелi дй' не тть-ки на збiльшення coцiальнoï диференцiацiï, але i на можливосп il зниження, яке вщбуваеться через багато процешв: структурних зм1н в екoнoмiцi; науково-тех-н1чного розвитку, що вiдкриваe нов1 екoнoмiчнi мож-ливост1; зростання р1вня утворення населення, що по-легшуе вертикальну мо61льн1сть cуcпiльcтва; активно!' перерозподтьно!' пол1тики.

Проте, цей процес не вщбуваеться автоматично, просто услщ за екoнoмiчним зростанням. Велике значення мае сощальна пoлiтика держави, полпичний чинник в ц1лому. I дуже важливим стае процес виник-нення i посилення сощал-демократичних i сощалю-тичних партiй i рух1в як захисниыв iнтереciв наймано! працi, високооплачуваного робочого класу, що, перш за все, формуеться.

— По-шосте, створення мехашзму цтеспрямова-ного державного регулювання процесу зовшшньоеко-ном1чно1 взаемодй' i його наслщыв.

Посилення coцiальнoï напруги вiдбуваeтьcя через те, що сустльство переглядаеться «ви61рково», т1льки там, де це вигщно iнвеcтуючiй краïнi або ф1рм1, або м1ж-нарoднiй фiнанcoвiй oрганiзацiï. Тому мiжгалузева, м1ж-регioнальна, мiжшарoва нерiвнicть збiльшуeтьcя. При-чому, держава-боржник, як правило, не мае можливоста устшно блокувати виникаючу через це сощальну неста-61льн1сть, компенсуючи нерiвнicть. А мiжнарoднi оргаш-зацй'-кредитори або швестори висувають як прям1 вимо-ги вщмову в1д державного регулювання дохода i ц1н.

кр1м того, шоземний капiтал може активно висту-пати з мюцевими державними елiтами проти мюцевих пiдприeмцiв, так само, як i з останшми — проти перших. I в тому i в шшому випадку важко досягти необхщ-ного для стабшзацй' i мoбiлiзацiï coцiальнoгo потенща-лу консенсусу в сусптьст, iнтеграцiï його сил.

— По-сьоме, створення ефективно'1' системи оперативного управлшня процесами мобшзацй' сощального потенщалу, формування гнучко'1' coцiальнoï структури i взаемодй', як 1з зовн1шн1м середовищем, так i з внутрш-н1м coцiальним середовищем.

Якщо управлшня не справляеться з нестабтьнютю, не знаходить компром1с1в для постшно зм1нних штер-ешв р1зних груп, що стикаються, не контролюе cитуацiю, воно виходить з пщ контролю, виникае coцiальна криза, основш прояви яко1 — недoвiра до сощальних шститулв, держави. При тотальнш криз1 з-п1д контролю управлiння виходить вся coцiальнo-екoнoмiчна система i ïï структура.

Сощальна криза — це слщство, хоча, разом з тим, i причина некерованосп сощально'1' системи, неефектив-ност1 функцioнування coцiальниx шститулв. У цих умовах насильство стае все бтьш поширеним засобом виршення сощальних проблем, виршення coцiальниx конфлшпв, вiдcтoювання групових i iндивiдуальниx штересш.

Виходячи з лог1ки i базово'1' мoтивацi'ï сьогодшш-ньо'1' укра'1'нсько'1' влади, тобто, владно'1' команди, не

дивлячись на ïï рiзнoманiтнicть i приналежшсть р1зним партiям i течiям, з ïx мтьярдним доларовим станом, вже сьогодш доводиться виршувати три життево - i глуздо-утворюючих питання:

— як легалiзувати сво'1' гiгантcькi накопичення, що знаходяться в 1нших державах i швестують чужий роз-виток;

— як створити надшну систему, що дозволяе швес-тувати влаcнi засоби у власш або державнi справи;

— як уникнути надмiрнo'ï недружньо'1' уваги право-охоронних oрганiв свое'1' держави, США i бвросоюзу до пгантських накопичень, створених у той час, коли офь цiйна зарплата школи не перевищувала 50 тис. $ на рш.

А якщо врахувати, що украшська державнicть ув1-йшла до нового етапу свого розвитку — юшсть позаду, починаеться непростий перюд зр1лост1 — то вщ них буде потр16но як1сно вищого р1вня вiдпoвiдальнocтi, страте-г1чно'1' далекоглядносп i здатнocтi сформулювати довго-строкову доктрину розвитку. Доведеться узяти на себе повну вщповщальшсть за реалiзацiю в найближш 5—10 рок1в деяких системоутворюючих полпичних, еконо-м1чних i coцiальниx програм — в1д легiтимацi'ï oб'eктiв приватизаци' до промислово'1' мoдернiзацi'ï — з метою яысного зниження енергoeмнocтi виробництв i технолопчного ïx оновлення, що зажадае поставити загально-нацюнальш штереси над приватними.

Ум1ння оргашзувати роботу на основ1 нов1тн1х знань — це мистецтво досягнення видатних результат з використанням сукупного штелектуального пoтенцiа-лу на основ1 потоку творчих щей.

Основою стратеги стають тюш виро6нич1 зв'язки i умшня оперативно, в розрахунковому часовому шторвал^ розкрити iнiцiативний творчий пoтенцiал i спроектувати прoцедурнo-теxнoлoгiчнi процеси як максимального використання сукупного виробничого i трудового пoтенцiалiв, так i функцюнальних можливостей системи управлiння.

Це все вимушуе постшно знаходити деякий, майже недосяжний, оптимум необхщних темпiв екoнoмiчниx i пол1тичних реформ i прийнятно'1' coцiальнo'ï ïx ц1ни. Вони можуть як мати, так i не мати очевидного люд-ського сенсу, сощальних вщтшив i 1сторичного майбутнього. Тому ïx дуже важко зрозумгга, вони несприймаш. Визначити вмют, cпрямoванicть цього потоку в цшому практично неможливо.

Вони, як правило, вГдазняються не лише i не сттьки сво'1'ми внутр1шн1ми властивостями, але i мюцем в нероз-членованому 1сторичному потощ. У природн1х cтабiльниx процесах шерцшш перioди розвитку геометрично збiга-ються з лЫею 1сторичного процесу, що вщбувся, де вже не видно окремих вГдйчених г1лок, що не вщбулися. Ц1 ж, штучно приведет до оптимуму, операцшш пГдходи йдуть наче «п!д кутом» до основно'1' л^нй", оск1льки вони наповне-ш надлишковими i хаотичними д1ями, рiзнocпрямoвани-ми по вГдношенню до тенденци, що складаеться.

Зв1дси, наше майбутне як сощальш ц1л1, що юну-ють в сусп1льн1й св1домост1, не просто суперечливе i рoзiрване, рoзрiзнене, оск1льки в сусп1льств1 cлабie ш-теграцiя i воно не набирае необхщно'1' критично'1' маси загальноприйнятих цшностей, але вимагае абсолютно ново'1' фoрмалiзацi'ï.

Icнування, саме icнування, великого, досить ква-лiфiкoванoгo i недостатньо оргашзованого для захисту

своГх штерешв робочого класу ! селянства е прикладом непередбачуваносп нашого майбутнього, де економ!ч-ний розвиток УкраГни буде або усп!шним — а для цього у нас е достатш ! природн!, ! трудов! ресурси, ! потужн! штелектуальний, науковий ! технолог!чний потенц!али, високий р!вень шдусщального розвитку 61льшост1 ре-гюшв, — або подальше звол!кання, через загальну бо-ротьбу за владу, ! крокуюче за ним подальше зубожшня викличуть також непередбачувану поведшку тих, хто працюе, та безробиних, результатом чого може бути лише сощальний вибух або диктатура влади.

Ця непередбачуванють «п!дкр!плюеться» масштабами нацюнально-культурно! неоднор!дност! сощаль-но! формаци, що ще бтьше ускладнюе ! без того слабку керован!сть сощумом, а також збтьшенням економ!ч-них обмежень на розвиток промисловост!, шльського господарства ! п!дприемництва, в!дсутн!стю збалансо-ваного податкового кодексу, «висмоктан!стю» ресуршв стьського господарства — трудового ! виробничого по-тенц!ал!в села, — зниженням до мшмуму ! дискредита-ц!ею людського чинника. Особливост! культури, система норм ! цшностей нашого сусптьства, його р!вень духовност! важко оц!нити однозначно.

Та все ж, не дивлячись на насттьки слабку при-ваблив!сть стану, в якому ми знаходимося, чи е у нас якийсь шанс на його полшшення? — Так, е! Виходячи з результат дослщжень, в цтях виходу з процесу модер-шзаци, що зап!знюеться, сл!д здшснити в найкоротший часовий в!др!зок ряд заход!в сощально-економ!чного, пол!тичного ! оргашзацшного характеру. Основн! з них, на наш погляд, наступнк

— По-перше, мобшзацш соц!ального потенц!алу сусптьства. Тобто, сукупного !нтелектуального потенц!алу сошуму, енерг!! населення. Це може бути устшним лише в раз!, якщо формуються ! розвиваються мотиви сощаль-но-економ!чно! д!яльност!. У всьому свт вважаеться, що найбтьш ефективною в данш ситуац!1 е пщприемницька мотивацш. Сощальна форма ще! мотиваци — приватний штерес. Вш заснований на не жорстко пов'язаному з тру-довими стосунками ! умовами пращ способ! здобуття доходу ! на найб!льш сильн!й «нагромаджуван!й переваз!» — приватн!й власност! на засоби виробництва.

Труднощ!, що виникають при такому способ! мобь л!зац!! сощального потенщалу, пов'язаш, в першу чергу, з тим, що розвинена, тобто, ефективна ! сощально при-йнятна, п!дприемницька мотивац!я формуеться зовс!м не вщразу. Б1льш того, 1! первинш форми бувають мало-ефективними, з погляду сильно! залежност! в1д шозем-ного кап!талу ! в!д мюцево! державно! бюрократ!!, ор!ен-тац!! лише на надприбуток, схильност! обертати грошов! накопичення в нерухом!сть, майно, а не в каттал, або переводити ! збер!гати останн!й в заруб!жних банках, що !нвестуе розвиток шших держав, а не свое! власно!. Наго-лошуеться переважання, на перших етапах, самокорис-ливих !нтерес!в, п!дступност!, насильства, розмивання норм сусп!льно! поведшки, корупци, фаворитизму.

Та все ж, зусилля мобшзаци соц!ального потенщ-алу сусп!льства мають бути направлен! не на боротьбу з цими труднощами, не на викоршювання 1х !з св!домост! соц!уму, а на формування в цш св!домост! як класичних ознак соц!ального п!дприемництва — рацюнальносп в!дношення до св!ту ц!нностей ! норм, правил повед!н-

ки, високого рiвня домагань, готовносп до ризику i повно! в!дпов!дальносп за свою долю, тобто, в!дмови вiд сoцiальнoï захищенoстi, — так i найбтьш яскраво вира-жених сучасних ознак — високо! пол!тично! i сощально! культури, екoнoмiчнoï oсвiченoстi i прoфесiйнoï компетентности правово! св!домост! i високого р!вня знань.

— По-друге, створення гнучко! i динамiчнoï со-цiальнoï структури: формування i розширення серед-шх верств населення, середнього класу сощуму як по-ст!йного природнього джерела екoнoмiчнoï активнoстi, збiльшення !х рол! в сусп!льств! як у сферi екoнoмiчнoï, так i пол!тично!.

Акцент тут необх!дно робити на створення стш-кого соц!ального консенсусу м!ж р!зними соц!альними групами, м!ж працедавцями i пращвниками, м!ж державою i п^пр^м^ми, м!ж державою i профсп!лками, м!ж пiдприeмцями, працедавцями, i профсп!лками, м!ж приватним i державним, репональним секторами еко-ном!чно! д!яльносп, м!ж промислов!стю i с!льським господарством. Особливе значення може набувати при цьому використання культурних i нащональних тради-ц!й: сумл!нност!, працьовитост!, втповтальноста, образу мислення i дисциплши, — що нам не позичати ш у народу Япон!!, ш Н!меччин!, н!кого либонь !ншого.

Проте у виршенш завдань соц!ального консенсусу головну роль граe розвиток пол!тично! культури, свого роду, культури громадянськост!, прояв яко! важли-вий при активнш учасп мас у формуванш пол!тичних i економ!чних виршень стратег!чного плану. При цьому передбачаeться, що пол!тична культура не тотожна по-л!тичн!й систем!. Бо пол!тична культура — це система сприйняття i шзнання шдивтом сощально-пол!тично-го св!ту, свoeрiдна !нформац!йна база для локальних i стратег!чних оц!нок цього св!ту i визначення свого мю-ця i рол! в сощально-пол!тичних процесах, формування зд!бностей oрieнтацiï i оцшки пол!тичних рух!в.

Саме розвиток культури громадянськост! на дано-му еташ e oднieю з основних мотивацш мобшзацй' со-ц!ального потенщалу.

— Пo-третe, формування правово! свщомосп соц!уму i законодавчо! бази. Як пoказуe заруб!жний i сучасний вь тчизняний досв!д, найскладн!ше i найважче фoрмуeться саме правова св!дом!сть. Пол!тична активн!сть виникаe досить швидко. Потреба в економ!чнш компетентност! фoрмуeться значно повтьшше, оск!льки, з одного боку, без не! деякий час ще можна обштися, а з шшого — наш народ не звик рахувати — за нього все це виконувала держава. Тому рацюнальне в!дношення до свoeï щдивщуально! д!яльносп, найчаст!ше, пoрушуeться неконтрольова-ним прагненням до самоствердження, до перевищення самооцшки, насторожено-агресивним в!дношенням до наймано! прац!, до ïï организовано! соц!ально'1' активност!.

Правова св!дом!сть громадян високорозвинених держав базуeться на законодавчш баз!, федеральних i в!домчих актах.

Правова свщомють в!тчизняних пiдприeмцiв часто будуeться за типом «подв!йно'1' моралЬ>: у якихось соц!-альних стосунках закон i «правила гри» дотримуються, в решт!, як в гонитв! за прибутком, збагаченням, — ш або не обов'язково. Така правова необов'язковють, звичайно ж, пов'язана з «тшьовим» походженням ïx шщь ативно'1' економ!чно'1' д!яльност!. Природньо, що такий

зв'язок е сощально небезпечним за активного використання методiв лобшвання, корупци, економiчного насильства та iнших видiв протиправноГ i соцiально не-схвалюваноГ поведiнки, що залучае до своеГ сфери вш великi маси людей. Крiм того, «тшьовЬ» вдачi, привчаю-чи до надприбутку, не дають пщприемницькоГ мотиваци стати по-справжньому економiчно ефективною.

У будь-якш високорозвиненiй державi створена за-конодавча база, яка не лише захищае пщприемницьку дiяльнiсть або ведення приватного господарства, особливо в сшьськш мюцевоста, але i сприяе використанню результат НДДКР на користь вшеТ економiки, для чого формуються механiзми Гх реалiзацií в адмшютративно-органiзацiйному, iнформацiйному i технiчному аспектах.

У будь-якш високорозвиненiй державi створена за-конодавча база функцiонуе повшстю i однозначно, без всяких поправок i доповнень. Ми ж свою базу створюе-мо бiльше 15 роыв, але нею не користуемося. Початком початив, що не мотивуе функщонування створеноГ за-конодавчоГ бази, е державш iнституцií: секретарiат Президента, мшютерства, комiтети i так дал^ не говорячи вже про парти, профспiлки i суспiльнi об'еднання. Будь-який закон, прийнятий Верховною Радою УкраГни, на 70 % вихолощуеться Кабшетом Мiнiстрiв УкраГни, се-кретарiатом Президента i рiзного роду шститущями. Виходить так, що, поки «кожен з кожним» не обговорить новий закон, поки вони не знайдуть взаемовигiднi «обхщш» варiанти, закон працювати не буде.

— По-четверте, формування i активiзацiя колекти-вiстськоi мотиваци для мобшзаци соцiального потен-цiалу суспiльства, сощуму. Як правило, в основi цього завдання лежать цшносп колективного штересу i вщпо-вiдальностi, громадського обов'язку i соцiальноi рiвно-стi в процесах шщативноГ творчоГ iндивiдуальноi еко-номiчноi дiяльностi.

Колективний iнтерес може бути побудований на ттй системi матерiальноí' i моральноГ винагороди, яка жорстко прив'язана до трудових зусиль колективу на основi цшносп iнiцiативноi iндивiдуальноi економiчноi дiяльностi кожного i суспiльноí' колективноГ власностi, що склада-еться з сукупностi шдивщуальноГ власностi. Бiльшiсть захщних соцiологiв i вiтчизняних економiстiв вважають, що колективний штерес, на вiдмiну вiд приватного штересу, — менш природня, але сильшша форма економiчноi' защкавленосп. Та все ж, багато хто концентруе увагу на пошуку тих форм сусптьноГ власностi, яи могли б ство-рювати справжню колектившсть, але з яскраво вираже-ною шдивщуальшстю, гарантованою правовою захище-шстю. Йдеться про такий тип сощальних стосунив, який формуе колективний штерес з яскраво вираженою, зо-крема, в сшьськш мюцевосп, iндивiдуалiзацiею як ефек-тивний мотив суспiльноi економiчноi дiяльностi.

Психологiчнi передумови для цього у нас мають глибоке сощальне коршня, i вони, з поколшня в поко-лiння, вiд минулоГ соцiальноi формацй до новоГ, лише мщншть. За роки нашоГ складноГ iсторií розвитку сфор-мувався стшкий монолiтний тип мотиваци, який не укладаеться нi в класичну швшчноамериканську схему, де мотивацiя «досягнення», заснована на iндивiдуалiзмi, протиставляеться мотиваци «приналежносп», нi в япон-ський тип, де все ж переважають шдивщуальш акценти, оскiльки для найбiльш ефективних наших пращвниив

xарактернi, швидше, колективютсьы, н1ж шдивщуалю-тичн1, oрieнтацiГ.

— По-п'яте, створення ефективного мехашзму управлшня природшм посиленням coцiальнoГ дифе-ренщацй' cуcпiльcтва. Це вiдбуваeтьcя, перш за все, за рахунок посилення стихшних процешв при розпод1л1 i перерозподш coцiальниx благ. I це ж пов'язано з неминучим, в умовах радикальних змш в економщ, в1д-ставанням coцiальнoГ iнфраcтруктури, з необхщшстю «заморожування» зарплати, 1з зростанням шфлящ'Г i безрoбiття, що наводить до об'ективно'Г неoбxiднocтi серйозного скорочення сощальних програм.

Створюеться cитуацiя посилення стихшно'Г не-контрольовано'Г диференцiацiГ, оскшьки такий контроль може перешкодити накопиченню кашталу, з61ль-шенню вкладень в екoнoмiчний розвиток, пiдвищенню екoнoмiчнoï активнocтi в ц1лому.

Саме по со61, зростання нерiвнocтi розглядаеть-ся як негативний чинник, що дестабшзуе сусптьство. Тому потр16н1 ефективнi важелi впливу не лише на збтьшення coцiальнoГ диференцiацiГ, але i на можли-вост1 ГГ зниження, що вщбуваеться через багато процешв: структурних змш в економщ, науково-техшчного розвитку, що вiдкриваe нов1 екoнoмiчнi можливост1, зростання осв1тнього р1вня населення, що полегшуе «вертикальну мо61льн1сть» сусптьства, активно'Г пере-розпод1льно'г пол1тики.

Проте цей процес не вщбуваеться автоматично, просто услщ за екoнoмiчним зростанням. Велике значення мае сощальна полггака держави, полггачний чинник в цшому. I дуже важливим стае процес виник-нення i посилення сощал-демократичних i сощалютич-них партш i рух1в як заxиcникiв штерешв наймано'Г пра-ц1, перш за все, високооплачуваного робочого класу, що формуеться, i селян.

Як би ми не опиралися, але вимушеш визнати, що основою розвитку високорозвинених государтсв е на-цюнальна щея та пoтенцiал власного робочого класу i стьського трудiвника.

— По-шосте, створення мехашзму цтеспрямованого державного регулювання процесу зoвнiшньoекoнoмiчнoï взаемолГ'Г i його наслщтв. Посилення coцiальнoГ напруги додаеться тим, що сусп1льство передивляеться ви61рко-во — лише там, де це вигщно iнвеcтуючiй краГнi або ф1рм1, або мiжнарoднiй фiнанcoвiй оргашзацй'. Тому мiжгалузева, мiжрегioнальна, мГжшарова нерiвнicть збiльшуeтьcя. При-чому, держава-боржник, як правило, не мае можливоста усшшно блокувати coцiальну неcтабiльнicть, що виникае через це, компенсуючи нерiвнicть. А мГжнародш oрганi-зацГГ-кредитори або швестори висувають як прям1 вимоги вщмову в1д державного регулювання доходов та цш.

кр1м того, iнoземний каштал може активно висту-пати з мюцевими державними елiтами проти мюцевих пiдприeмцiв, як i з останшми проти перших. I в тому i в шшому випадку важко досягти консенсусу в сусп1льств1, необхщного для cтабiлiзацiГ i мoбiлiзацiï сощального по-тенцiалу, iнтеграцiГ його сил.

— По-сьоме, створення ефективно'Г системи оперативного управлшня процесами мобшзацй' coцiальнoгo пoтенцiалу, формування гнучко'Г сощально'Г структури i взаемодц' як 1з зовн1шн1м середовищем, так i з внутрш-н1м coцiальним середовищем.

Якщо управлшня не справляеться з нестабтьшстю, не знаходить KOMnpoMiciB для постшно змiнних iHTepeciB рiзних груп, що стикаються, не контролюе ситуацiю, то вона виходить з пщ контролю, виникае сощальна криза, основш прояви яко'1 — недовiра до сощальних iнститутiв, держави. При тотальнiй ^roi з-шд контролю управлiння виходить вся соцiально-економiчна система i '11 структура.

Сощальна криза — це слтство i, одночасно, причина некерованост сощально'1 системи, неефектив-ностi функщонування соцiальних iнститутiв. У цих умовах насильство стае усе бтьш поширеним засобом виршення соцiальних проблем, виршення соцiальних конфлiктiв, вiдстоювання групових i iндивiдуальних iнтересiв. Яскравим прикладом цьому е сощально-кон-флiктна ситуацiя з комунальними платежами. Ще не вь домо, чим закончиться i аграрна реформа.

— По-восьме, створення умов, що перешкоджають виникненню авторитарного режиму. Ця можливють за-кладена не лише i не стльки в психолопчнш реакцй' людей на кризисну ситуацш, в прагненнi до сощально'1 впорядкованостi, надiйностi, передбаченостi за будь-яку цiну, ск^льки в створеннi умов колективного полгтичного насильства, типа «помаранчево'1 революци», яке зростае iз зростанням нерiвностi доходов i з необхщнютю поль тичних i цивтьних прав. Проте, i в полiтичного режиму е деякий критичний стан — перюд, коли вш найбiльш слабкий, осктьки переходить iз стану низько'1 репресив-ностi до високо'', або навпаки. Тому найбтьш серйозна полгтична нестабтьнють, найiмовiрнiше, виникае в перь од стiйкого режиму середньо'1 репресивноста, на тлi збть-шення диференщаци доходов i загального передивляння i ранiше ухвалених законiв, i рашше прийнятих рiшень.

Та все ж, слщ усвщомити, що нова подоба сусптьства, яку ми хочемо побудувати, складаеться, формуеться або пректируется не у вигляд яко1'сь ушверсально! схеми, ор-гашзацшно! моделi або оптимально'' соцiально-економiч-но'1 системи, а як рiзноманiття «багатоюшрних» моделей, систем i процесiв, що вщображають iсторичнi тенденцй', своерiднiсть культурних цiнностей, духовного стану всьо-

го населення, на базi переосмислення i усвщомлення пе-реосмисленого, всього накопиченого знання в обласл сус-птьних наук — в свiтi i, конкретно, в нашiй крашь Будь-яю перетворення i реформи, що не враховують даних обста-вин, носять тупиковий характер. Дорога до ютини — лише через шзнання необхщного, усвщомлення пiзнаного i на-укове обгрунтування усвщомленого. Тому сьогодш таким важливим е заклик до науково обгрунтовано'1 рiшучостi, до необхщноси фундаментальних дослщжень i узагальнень дослщженого, до боротьби з примiтивiзмом i поверхне-вими скороспiшними думками, iз спробами управляти на рiвнi нiкчемних знань i дешево'1' публщистики.

Вирiшення питань щодо шляхiв i закономiрнос-тей ефективного соцiально-економiчного розвитку тае'1 або шшо'1 суспiльно1' формаци можливе лише за умови глибокого комплексного використання сучасно'1 методологи пiзнання процесiв суспiльного розвитку взагал^ усвiдомлення пiзнаного в конкретному вимiрi i наукового обгрунтування процешв розвитку на пiдставi еко-номiчних показнитв «за фактом», а не «за прогнозом».

Лггература:

1. Большой экономический словарь. — 2-е изд., перераб. и доп. — М: «Большая Российская энциклопедия»; — СПб. : «Норинт», 1999. — 1456 с.

2. Булгаков С. Н. Философия хозяйства / С. Н. Булгаков. — М. : Новые технологии, 1999. — 367 с.

3. Лесков Л. В. Знание и власть. Синергетическая кратология / Л. В. Лесков. — М. : СИНТЕГ, 2001. — 100 с.

4. Ляшенко В. И. Регулирование развития экономических систем: теория, режимы, институты / В. И. Ляшенко. — Донецк : ДонНТУ, 2006. — 668 с.

5. Ткаченко В. А. В поисках новой парадигмы отношений общественного развития / В. А. Ткаченко // Вь сник економiчно1' науки Укра1'ни. — Донецьк : 1ЕП HAH Укра'1'ни, 2007. — №1. — С. 159-164.

6. Туган-Барановский М. И. Политическая экономия / М. И. Туган-Барановский. — К. : Наукова думка, 1994. — 263 с.