CC BY
23
УДК338.48.502 Доц. Г.В. Симочко, канд. географ. наук -Мукачiвський ДУ
КОНЦЕПТУАЛЬШ АСПЕКТИ ЕКОЛОГО-ЕКОНОМ1ЧНОГО РАЙОНУВАННЯ З ПОЗИЦ1Й СТАЛОГО РОЗВИТКУ ТУРИЗМУ
Визначено сутшсть поняття "еколого-економiчне районування" та обгрунтовано його основнi концептуальнi аспекти. Розглянуто роль i мiсце концепций сталого розвитку туризму з урахуванням еколого-економiчного пiдходу, визначено складовi стратеги сталого розвитку. Висвгглено взаемодвд природних та економiчних факторiв на основi комплексного iнтегрального поеднання природничих i суспiльно-економiчних наук, запропо-новано базисну основу оптимального спiввiдношення мiж дiяльнiстю людини i природ-ним середовищем у просторi й чаа.
Ключовi слова: еколого-економiчне районування, сталий розвиток туризму, концепция сталого розвитку, еколопчний потенцiал, екосистема.
Постановка проблеми та и значення. Актуальнкть екологiчного фактора зумовила появу в останне десятирiччя еколого-економiчного районування територц. Широкий спектр комплексних екологiчних проблем спричинюе його те-матичну рiзноманiтнiсть, серед яко1 дуже важливим е еколого-економiчне районування територц (ЕЕР), особливо таке, що орiентоване на забезпечення екологiчноí безпеки населення. Основною таксономiчною одиницею такого районування е еколого-економiчний район, що характеризуе результати взаемо-д11 сустльства й природи. Головна мета такого районування - знайти оптималь-не сшвввдношення мiж дiяльнiстю людини i природним середовищем у просторi й чаа. Це дае змогу визначити територц, для яких потрiбнi природоохороннi та вщновлювальш заходи, рацiональнiше розмiщення виробництва, а також устано-вити еколопчний стан конкретних регiонiв тощо. Еколого-економiчне районування е особливо важливим i з позиций забезпечення сталого розвитку територш. На сьогодш питання сталого розвитку е одним з головних у розвитку кожно!' кра-1ни, яке обумовлене необхiднiстю стабшзацц техногенного навантаження на навколишне природне середовище та вирiшення комплексу еколопчних проблем в умовах соцiально-економiчного зростання. Функцiонування народногоспо-дарського комплексу призводить до незбалансовано!' експлуатацií природних ресурсов та виснаження ресурсного потенщалу територiй.
Аналiз останнгх дослщжень iз цieí проблеми. Питання сутностi основ-них факторш та принципiв сталого розвитку туризму е предметом наукових дос-лiджень В.Г. Герасименка, О.П. Добровольсько!', Г А. Заячковсько!', Г.В. Казач-ковсько!', Н.Д. Свiрiдовоí, Т.1. Ткаченко та iнших теоретиков, а також практишв сфери туризму. Теоретичнi та прикладш його аспекти розглянуто у пра-цях 1.Я. Елехщша, Ю.Д. Дьтатрезського, М.Д. Шаригiна, СБ. Фомших, В.М. Ра-зумовського, ЮГ. Ермакова та ш. Беручи до уваги попередш дослiдження, нада-лi варто визначити взаемозв'язок сталого розвитку туризму та його вплив на еко-лого-економiчне районування, оскшьки сталий розвиток створюе можливосп для пiдтримки ршноваги мiж потенциалом сустльства i нагальними потребами людей, набуваючи дедат бшьшо!' актуальностi вiдповiдно до динамiчних умов сьогодення.
Метою статтi е обгрунтування концептуальних аспектов еколого-еконо-мiчного районування з урахуванням позицш сталого розвитку туризму.
Виклад основного матерiалу й обгрунтування отриманих результата дослщження. Сталий розвиток - це система взаемоузгоджених управлшських, економiчних, сощальних, природоохоронних заход1в, спрямованих на формуван-ня системи сусшльних вiдносин на засадах довiри, партнерства, солiдарностi, консенсусу, етичних ценностей, безпечного навколишнього середовища, нащ-ональних джерел духовностi [1].
Говорячи про сталий соцiально-економiчний розвиток краш, маемо на увазi таке функцiонування усiх галузей, коли одночасно забезпечуються задово-лення духовних та матерiальних потреб населения та рацюнальне використання природно-ресурсного потенцiалу. 1дея сталого розвитку офiцiйно була проголо-шена в 1992 р. у Рю-де-Жанейро i дотепер не створено альтернатив сталого розвитку людства, основними цшями якого е: економiчне зростання; охорона навколишнього середовища; социальна справедливкть; рацiональне використання при-родних ресурсiв; освiта та стабшзащя чисельносп населення; мiжнародна ств-праця [6].
Парадигма сталого розвитку включае в себе вимоги до захисту довкшля, соцiальноí справедливости та ввдсутносп расово!' й нацiональноí дискримiнацií. В УкраЫ термiн "сталий розвиток" часто вживають для означення лише неухиль-ного зростання економiчних показникiв кра'ни, й регiонiв, мiст, сiл та окремих галузей економiки. 1нколи до цього додають здiйснения безсистемних заходав щодо збереження довкiлля та покращення санiтарних умов проживання i пращ людей.
Концепщя сталого розвитку Грунтуеться на п'яти головних принципах:
1. Людство дiйсно може надати розвитку сталого i довготривалого характеру для того, щоб вiн вiдповiдав потребам людей, яы живуть зараз, не втрача-ючи при цьому можливост майбутнiм поколiнням задовольняти сво'1 потреби.
2. Обмеження, яы iснують в галузi експлуатацп природних ресурсiв, вщносш. Вони пов'язанi з сучасним рiвнем технiки i сощально'' оргашзацп, а також iз здатнiстю бiосфери до самовщновлення.
3. Необхiдно задовольнити елементарш потреби всiх людей i вим надати можливiсть реалiзувати сво'1 надп на благополучнiше життя. Без цього сталий i довготривалий розвиток просто неможливий. Одна з головних причин виникнення екологiчних та шших катастроф - злиднi, якi стали у свт зви-чайним явищем.
4. Необхщно налагодити стан життя тих, хто користуеться надмiрними засо-бами (грошовими i матерiальними), з екологiчними можливостями плане-ти, зокрема вiдносно використання енергп.
5. Розмiри i темпи росту населення повиннi бути погоджеш з виробничим по-тенцiалом глобально'1 екосистеми Землi, що змiнюеться.
Концепщя сталого розвитку з'явилася внаслщок об'еднання трьох основ-них точок зору: економiчноí, соцiальноí та екологiчноí.
Економiчний пiдхiд до концепци сталого розвитку заснований на теорií максимального потоку сукупного доходу, який може бути зроблений за умови, принаймнi, збереження сукупного катталу, за допомогою якого i здiйсиюеться цей дохщ. Ця концепцiя передбачае оптимальне використання обмежених ресур-
сДв i використання екологiчних - природо-, енерго- i матерiало-зберiгаючих тех-нологiй, включаючи видобуток i переробку сировини, створення екологiчно прийиятноí продукцií, мiнiмiзацiю, переробку i знищення вiдходiв.
Однак при вирДшенш питань про те, який каттал потрiбно зберiгати (нап-риклад, фiзичний або природний, або людський капiтал) i якою мiрою рiзнi види катталу е взаемозамiнними, а також при вартiснiй опiнцi цих активiв, особливо екологiчних ресурсДв, виникають проблеми правильно1 iнтерпретапií i розрахун-ку. З'явилися два види спйкосп - слабка, коли йдеться про не зменшуваний в ча-сД природний та виробничий каттал, i сильна - коли повинен не зменшуватися природний каттал (причому частину прибутку вiд продажу невiдновних ресур-сДв потрiбно спрямовувати на збшьшення щнносп вiдновлюваного природного катталу).
Сощальна складова сталостi розвитку орiеитована на людину i спрямова-на на збереження стабiльностi соцiальних i культурних систем, зокрема на скоро-чення юлькостД руйшвних конфлДктав мДж людьми. Важливим аспектом цього тдходу е справедливий розподл благ. Бажано також збереження культурного катталу i рiзноманiття в глобальних масштабах, а також повтше використання практики сталого розвитку, наявно1 в не домшуючих культурах. Для досягнення сталостi розвитку, сучасному сусшльству доведеться створити ефективнiшу систему ухвалення рiшень, що враховуе кторичний досвДд i заохочуе плюралiзм. У рамках концепцií людського розвитку людина е не об'ектом, а суб'ектом розвитку. Спираючись на розширення варiантiв вибору людини як головну щншсть, концепцiя сталого розвитку передбачае, що людина повинна брати участь у про-цесах, як! формують сферу його житдаяльносп, сприяти прийняттю i реалiзапií рiшень, контролювати íх виконання.
З еколопчного погляду, сталий розвиток мае забезпечувати цшсшсть бД-олопчних Д фДзичних природних систем. Особливе значення мае життездатшсть екосистем, вДд яких залежить глобальна стабшьшсть всiеí бюсфери. БДльш того, поняття "природних" систем Д ареалДв проживання можна розумти широко, включаючи в них створене людиною середовище, таке як, наприклад, мДста. Основна увага придДляеться збереженню здабностей до самовщновлення Д динамДч-ноí адаптаци таких систем до змш, а не збереження íх у деякому "щеальному" статичному стан!. Деградащя природних ресурсДв, забруднення навколишнього середовища Д втрата бюлопчного розмайтя скорочують здаттсть еколопчних систем до самовДдновлення.
Отже, стратепя сталого розвитку базуеться на трьох складових, а саме: еколопчшй (збереження та вадновлення природно-ресурсного потенщалу), еко-номДчнш (гармоншне функцюнування народногосподарського комплексу), сощ-альшй (тдвищення загального рДвня життя населення). Ус! три складов! потрДб-но розглядати одночасно [4]. Одним Дз шляхДв шдвищення ефективностД сощаль-но-економДчного стану економДки та переходу на модель сталого розвитку е роз-виток туризму. Вплив туризму на формування сталого розвитку полягае в сукуп-ному впливД на економДчну, сощальну та еколопчну складов! як национального, так Д свДтового розвитку.
Економiчне значения туризму полягае в шнцевому результат!, а саме ва-лютних надходженнях до бюджету. Соцiальне значения виражаеться через забез-печення одночасного використання та збереження соцюкультурноо самобутносп та iсторико-архiтектурного надбання держави. Беручи до уваги актуальнiсть формування концепций сталого розвитку, яка обумовлена необхвдшстю стабшза-цц техногенного навантаження на навколишне середовище, вирiшеиия еколопч-них проблем задля спроможносп майбутнiх покол^ задовольняти своо потреби, екологiчне значення туризму е особливо важливим [2]. ОкремО компоненти ту-ристичного комплексу, а саме: транспортш перевезення, сфери готельного бОзне-су та екскурсшного обслуговування, мають негативний вплив, який полягае в руйнацц екосистеми, виникненш ерози грунтов, забрудненш довкшля та ш. На сьогодш еколопчш проблеми мають тосний зв'язок з економОчними, тому як еко-лопчний фактор дедал! часпше формуе попит на туристичш продукти.
Виходячи з сутност сталого розвитку, яка полягае в гармоншному фун-кцiоиуваииi всх галузей народногосподарського комплексу задля забезпечення людських потреб Оз збереженням природно-ресурсного потенциалу, формування сталого розвитку туризму е невщ'емною частиною формування сталого розвитку Украони зокрема. Зростання значущосто туризму та виникнення проблем, пов'яза-них з його розвитком, спонукають до необхщносп змш та пошуку нових векторов розвитку. Це стало причиною численних спроб адаптацц головних положень О принципов концепци сталого розвитку до контексту туризму.
Адже, зрештою, галузь може розвиватися лише за умови збереження ви-сокоо якосп довкшля. Зокрема, в еколопчних принципах сталого розвитку туризму наголошують на рацюнальному використанш ресурсов, яке передбачае мшш-зацою О утилОзацою вщходов, впровадження систем очищення та повторного вико-ристання води, матерОалОв та технологш Оз якнайменшим впливом на природне та культурне довкшля, ефективне використання енергл та залучення альтернатив-них джерел енергл, зменшення шшдливоо дц транспорту, активне застосування дружних до довкшля його видов. Акцентуеться також увага на збереженш бюрОз-номанотносто та необхщносп обережного поводження Оз вразливими природними системами.
Серед принципОв, ят мають забезпечити сталий розвиток туристичних ре-гюшв в економОчшй площиш, видляють: узгоджене планування та управлшня розвитком туризму з Оншими видами економОчноо дОяльносп й напрямами розвитку краони О регюну загалом; сприяння розвитку малих О середшх шдприемств як основи створення робочих мкць у туристичнш сфер!; шдтримка впровадження у туристичну шдустрою еколопчно м'яких технологш; здайснення маркетингу туризму з метою тдвищення ефективносп мкцевоо економжи та зменшення тиску на довкшля шляхом бшьш ровномОрного розподшу туристов у час! й простор!.
У сощальшй сфер! програмними заходами сталосп е: налагодження зу-силлями урядов тосноо сповпращ всх защкавлених сторш, включаючи нацюналь-ш ради з туризму, туристичш агенцл та оргашзацц, приватний сектор, мкцев! громади з прийняття ршень щодо розвитку туризму; забезпечення рОвноправних умов для корОнного населення поряд з шшими учасниками туристичного бОзнесу в отриманш економОчних, сощальних О культурних вигод вОд розвитку туризму,
надання йому першочергового права на працевлаштування; повага та збереження мДсцевих культур, традищйних ремесел, фольклору; заохочення вiдповiдальноí поведанки туристДв, культивування поваги до нацюнальних закошв, культурних ценностей, сощальних норм Д традиций.
Теоретичну базу еколого-економДчного районування становлять еколопч-ш, географДчш та економДчш уявлення про зв'язок природи Д господарства, якД вДдтворюють складну еколого-економДчну систему, що постшно розвиваеться на основД ддалектичних закошв, функц^онування еколого-економДчних систем зале-жить вДд територц району, ц ландшафтних особливостей, спещалДзацц виробниц-тва, характеру шфраструктури, населення, впливу господар^^ дДяльностД на навколишне середовище. Завданням комплексного шдходу до дослДдження еко-лого-економДчних систем найбДльш вДдповДдае Днтегральне районування. У системно-структурному вщношенш штегральний еколого-економДчний район -складно оргашзована еколого-економДчна система з економДчною Д еколопчною шдсистемами. Взаемозалежшсть економiчноí Д екологiчноí шдсистем прояв-ляеться насамперед у тому, як певш економДчш усшхи чи прорахунки впливають на еколопчш показники, якД, своею чергою, в багатьох випадках визначають по-дальший економДчний Д сощальний розвиток системи.
Вивчення взаемодл природних та економДчних факторДв у цш систем! можливо лише на комплексшй, штегращйнш основД природничих Д сусшльних наук. Такою об'еднавчою Д координуючою основою е географДя, яка дослДджуе природш, фДзичш, географДчш, економДчш особливостД територц, а саме еконо-мДчна географДя Д сощальна географДя [7]. Це зовсш не означае Дгнорування ролД Днших фундаментальних наук бюлоги, фДзики, хши, сощологи та Дн. у вивченш особливостей еколого-економДчних систем. Навпаки, чим повшша участь рДзних галузей знань у дослДдному процесД, тим надшшшД результати. ТрДада "природа -економДка - еколопчна ситуащя" в сучасних умовах е об'ектом вивчення широкого мДждисциплшарного комплексу, який тДею чи Дншою мДрою включае при-родничД, суспшьш й техшчш науки.
Еколого-економДчне районування, що базуеться на фДзико-географДчному й економДко-географДчному районуванш, враховуе особливостД процесДв взаемодл природи Д господарства, а також еколопчну ситуацию, одним Дз порДвняно но-вих видав територДальних дослДджень. Однак еколого-економДчне районування -це генетичний зв'язок не тшьки з традицшними видами географДчного районування. Воно ткно пов'язане з природно-господарським, природоохоронним, еко-лого-географДчним, природно-ресурсним Д природно-техногенним районуванням, якД знаходяться на таких же початкових стадаях розробки теорц Д методики, як Д еколого-економДчне районування. НайбДльш близьким до еколого-економДчного районування е природно-господарське.
ВДдомо, що важливим елементом теоретичних дослДджень е поняпйний апарат, що вДдкривав шдходи до вирДшуваних проблем, Дстотно визнавши на ме-тодологда Д методику дослДджень. Еколого-економДчне районування вДдноситься до дисциплшарних проблем, якД майже вДдрДзняються термшолопчними неточностями. Багато понять та визначень мають дискусшний характер або подаються в постановковому план! Так поняття еколого-економДчне Д природно-господарсь-
ке районування часто вживаються як синошми, незважаючи на ктотну рОзницю у змкта цих термШв [1].
Еколого-економОчне районування сприяе бшьш повному врахуванню та використанню особливостей природного середовища у господарськш дОяльносто Вона необидна для обгрунтування проектов О програм з рацюнального викорис-тання ресурсш природи. Врахування еколого-економОчних вщмшностей доцшьне О шд час спорудження великих господарських актав, планування спещальних вшьних зон, розмщення населення. Створення схем еколого-економОчних райошв можливе тальки на баз! надшноо' шформацц щодо сучасного стану дов-кшля регюну, на знанш перспектив розвитку економши й особливо тих галузей нацюнально1 економжи, ят найбшьш ктотно впливають на яккть природних комплекс1в. Воно може бути використане для розробки такоо' господарськоо' структури, в якш би забезпечувались оптимально умови для життя О даяльноста людини. В основ! районування не тальки рОзномаштнкть кнуючих еколого-еко-номОчних особливостей О зв'язки, але також еколопчш й господарсью аспекти перспективного використання територц. Отож, еколого-економгчний район мож-на визначити як територою, що характеризуеться ткними взаемозв'язками мОж економОчними та природними факторами, де порОвняно однорщш еколопчш умови, господарсью особливоста.
Необхщнкть досладження проблеми з охорони природи диктуеться потребою найбшьш повно враховувати передуем територОальш особливоста розмь щення об'ектав, ят охороняються. Тому природоохоронна географОя може бути сформульована як галузь, що вивчае географОчш проблеми охорони природи: те-риторОальне розмщення О рацюнальне використання природних об'ектав, ят охо-роняються; просторовий аспект розвитку О регюнальш вщмшноста в природоохо-роншй даяльноста, особливоста проведення природоохоронних заходов та ох вплив на рельеф, кломат, воду та шш! компоненти природного середовища. При-родоохоронна географОя повинна об'еднати покомпонентно дослщження природного середовища з метою його збереження в единий комплексний природоохо-ронний анаго на територОальшй основ!.
Важливе завдання природоохоронно! географп - це обгрунтування принципов О розроблення методики природоохоронного районування. Одним Оз найбшьш близьких до останнього е еколого-економОчне районування, тим бшь-ше, що кшцева мета як природоохоронного, так О еколого-економОчного районування - визначення рацюнального комплексу природоохоронних заходш у кон-кретних районах [2].
До проблем, яю безпосередньо впливають на ршень достовОрноста вида-лення виутрiшиьорегiональних еколого-економОчних райошв, взноситься Онтег-ральна ощнка якоста природного середовища. Завдання, яке виникае уже на перших етапах дослОджень у цьому напрямО, - виявлення ареалш, однорадних щодо Онтенсивноста й характеру впливу багатьох природних О антропогенних факторш, що фшсуються у фОзико-географОчних, економОчних, еколопчних О сощальних показниках. Процедура еколого-економОчного районування включае три посль довш етапи: збОрка яккних О юльккних показнишв стану довкшля О господарства регюну, вщбОр районоутворюючих факторш, визначення меж райошв.
Розглядаеться головним чином великомасштабне еколого-економДчне районування, що е видаленням територДальних комплексДв певноí господарськоí спещалДзацц, яка обумовлена своерДдшстю природних ресурсДв та економДчних умов. Характеристика еколого-економДчного району включае: природш умови Д ресурси; структуру господарства, його спещалДзащю Д розмщення; особливост! розселення; стан основних компонент природного середовища, еколопчну си-туацда. Природш умови формують складну систему прямих Д посереднх взаемозв'язкДв [3].
Клшат - це визначальний фактор шд час формування великих еколого-економДчних райошв. У цих умовах його вплив здшснюеться через ДншД природш компонента. Так клДматичними Д метеоролопчними умовами визначаеться зов-шшшй вигляд рельефу територп, актившсть ерозшних Д денудацшних процесДв, пдролопчн! та пдрогеолопчш особливостД, якД, своею чергою, виступають пря-мими факторами районоутворення.
ГДдрографДчнД та пдролопчн особливостД територц, И водозабезпеченкть впливають як на еколопчш особливостД, так Д на розвиток економДки районв. Водний фактор е прямим як шд час формування великих регДонДв, так Д при 1х ди-ференщацц на дрДбн еколого-економДчнД райони. Важливе значення для виддлен-ня райошв мае конфДгуращя рiчноí сДтки, каналДв, великих озер тощо.
Геолопчна будова як прямий фактор районоутворення впливае на характер розмщення господарських об'ектав. Власне геолопчна будова, Д зокрема на-явнкть Д територДальне поширення корисних копалин, способи Д умови 1х видо-бутку е першопричиною того, що в межах великих репошв видшяються еколого-економДчш райони, з рДзною спещалДзащею виробництва Д рДзною еколопчною ситуащею. Причому, роль корисних копалин може змшюватись на рДзних етапах розвитку району.
Вагомим районоутворюючим фактором е рельеф, який виступае природ-ними межами мДж еколого-економДчними районами, або к групами. Важливе значення мають Д ареали поширення антропогенних форм рельефу. У багатьох випадках характером рельефу визначаеться густота Д конфДгуращя транспортноí сггки. Значення природноí рослинностД як фактора районоутвореня невелике, бо в межах освоених територш вона збереглась головним чином у заповДдниках. БДльшу районоутворючу роль ввдграють Грунти. Ареали поширення порушень Грунтового покриву як природну ерозДю з антропогенними процесами можна ви-користовувати як допомДжний фактор при визначенн! окремих еколого-економДч-них районв.
ДослДджуючи особливостД та структуру господарства еколого-економДч-ного району, виходять з того, що головною його ознакою е спещалДзащя виробництва. Враховуемо масштаби промислового виробництва, потужшсть енерге-тичних систем. Для анашу сДльського господарства використовуемо такД характеристики, як площа орних земель, сДльськогосподарських угДдь, а також вДдно-шення до чисельностД населення району Д до його загальноí площД, об'ем виробництва, валовий продукт на одиницю плошд упдь.
Шд час вивчення особливостей розселення Д трудових ресурсДв еколого-економДчних районв використовуемо насамперед такД показники, як абсолютна
чисельшсть населення О його вщносна характеристика, густота населення. Поеднання цих показникОв шода називають "навантаженням" або "тиском" на те-риторою. Навантаження в рОзних умовах мОста О с1льсько1 мкцевосп викликае еколого-економОчн процеси рОзного масштабу О якосто
Особлива увага придляеться стану основних компонент природного се-редовища атмосфери, вод, грунтов, рослинносто Мета такого аналОзу - установи-ти стушнь порушення навколишнього середовища, його стшк1сть до негативного антропогенного впливу О можливостО внесення додаткового навантаження на природу або 11 окремО компоненти. Результати аналОзу стану довкшля узагальню-вали у вигляд покомпонентних та штегральних схем. Еколого-економОчне районування враховуе й еколопчний потенщал територц.
Еколопчний потенциал - сукупшсть речовинно-енергетичних ресурс1в та властивостей екосистем, що забезпечують й максимально можливО структурно-функщональт параметри (енергетичш, оргашзацшш, бюгеох1шчш, водотран-сформацшш) та корисш функцií (захисш, продукцшш, рекреацшш, редукщйш, ресурснО, естетичш), ят може використовувати людина [5].
Еколопчний потенщал - це придатшсть середовища для кнування людей, можливкть забезпечення населення необхщними харчовими продуктами, умовами пращ, вщпочинку О лОкування. Природн фактори створюють обов'язко-ве О загальне природне еколопчне тло, забезпечують потреби людського оргашз-му в необхОдних умовах Оснування (тепло, повОтря, свОтло, вода, ожа тощо). У ба-гатьох випадках саме природш фактори ввдграють важливу роль у формуванш життевого середовища людини О створюють екстремальн еколопчт ситуацц (землетруси, повеш, селевО потоки, лавини тощо).
У структурО екологОчного потенцОалу природного середовища одне з важ-ливих мкщ> займае кломат, насамперед тепло- О вологозабезпечешсть. Вони мають не тольки унверсальне О безпосередне еколопчне значення, а й визначають терито-рОальну диференщащю багатьох шших еколопчних показникОв, зокрема бюхОшч-них О бюлопчних. ВОд них залежить бюлопчна продуктившсть, характер рослин-ностг (зокрема наявшсть або вщсутшсть Мс1в), поширення захворювань та Он.
Досить велику еколопчну роль для людини ввдграють такО бОотичнО компоненти ландшафту, як рослиншсть, тваринний свОт, мОкроорганОзми. Виняткове значення мае природний рослинний покрив як джерело кисню, засобОв харчуван-ня, фггонцидав, лОкарських засобОв та його оздоровче, рекреацшне й естетичне значення. Серед рослин е також чимало шкОдливих для людини видОв (отруйних алергенОв). Важливе оцОнювання тваринного свОту, в якому вОдомО численнО пере-носники, збудники небезпечних захворювань людини, наприклад клщового ен-цефалОту, чуми, туляреми та Он. З метою визначення еколопчного потенцОалу важливе значення також мають повторювашсть стих1йних природних явищ та ш-ших екстремальних природних умов, тобто саштарно-гшешчш, медико-геогра-фОчнО, медико-екологОчнО та рекреацОйнО особливостО природного середовища. У процесО створення карти використано то показники, що можуть характеризувати екологОчний потенцОал, а саме: загальносекторш типи природних ландшафтов (р1внинт та прсьш), показники бОологОчноо ефективносто кломату (юлъкютъ дшв Оз сприятливими погодними умовами), суми активних температур повОтря, коефО-
щент зволоження територц, рДчна сума опадав, бюлопчна продуктившсть, нес-приятливД природно-антропогенн процеси.
Термш "еколопчний потенщал" можна вживати виключно для характеристики первинних екосистем. Але велит площД земноí поверхн зайнят! вторин-ними, змшеними людиною, штучно створеними Д тонерними екосистемами, через це з'являеться потреба ощнювати також íхиi потенщальт можливостД та ве-личини íх вДдхилень вДд еколопчного потенщалу корiнноí екосистеми, на мкщ я^ вони виникли та Дснують. Для цього запропоновано застосовувати поняття вторинний потенщал екосистеми. Звичайно, його речовинно-енергетичною основою завжди е еколопчний потенщал екосистеми, на мкщ я^ кнуе вторинна екосистема.
Основними критерДями визначення еколопчного та вторинного потенщ-алДв екосистем е:
• загальна бiопродуктивнiсть екосистеми i запаси в нiй бютично! продукцп як результат реалiзацií речовинно-енергетичного потенцiалу певно! дiлянки земно!' поверхт та генетично зумовлених властивостей компоненив бiогеоценозу виз-начаеться за показниками кiлькостi продукцп на одинищ площi, вироблено! за одиницю часу;
• загальна енерготрансформацшна (енергетична) здаттсть екосистеми, яку пот-рiбно визначати за показниками кшькоси енергп, накопичено! в екосистемi на одиницi плошД за одиницю часу або юлькосл енергп, накопичено! на одиницi площц
• загальна водотрансформацiйна здатнiсть екосистеми встановлюеться за показниками кшькоси опадiв, трансформованих (тобто повернених в атмосферу шляхом фiзичного та фiзiологiчного випаровування, перетворених у внут-ршньогрунтовий стiк i запаси води в груни) екосистемою на одиницi плошД за одиницю часу.
У складант кожноí екосистеми бере участь певна юльккть популяцш рослин Д тварин. З метою означення íх потенщальних можливостей (на вщмшу вДд еколопчного потенциалу як властивостД системи загалом) застосовуеться термш "бютичний потенциал". Бютичний потенщал - це генетично зумовлена здаттсть оргашзмш, видДв, популяций, структурних чи функщональних блокДв екосистеми кнувати в певному дДапазон еколопчних умов та шдтримувати струк-турно-функщональну оргашзащю екосистеми, у склада я^ вони перебувають.
Для структурних блокДв екосистеми еталонним вважаемо такий стан (величина) бютичного потенщалу, що вДдповДдае первиннш екосистемД конкретноí далянки земноí поверхш. Загалом еколопчний потенщал можна розглядати як су-купшсть бютичних потенщалш екосистеми, а саме: автотрофного (фггоценозу, популяций рослин), консументного (рДзних груп Д популяцш другого та наступ-них трофДчних рштв), редуцентного (трофДчних груп безхребетних Д мДкроорга-шзм1в) потенщалш загалом, або шдпорядкованих íм структур (популяцш, тро-фДчних груп та ш.) зокрема. Ощнювання еколопчного Д бютичного потенщалДв кожноí однорiдноí дшянки земноí поверхш, кожноí геоекосистеми мае бути пере-думовою ращоналДзацц ведення лкового, сшьського, рекреащйного, водного та Днших галузей господарства.
Висновки i перспективи подальших дослщжень. Головна мета еколо-r0-eK0H0Mi4H0r0 районування - знайти оптимальне спiввiдношення мiж даяльнк-тю людини i природним середовищем у просторi й часi. Це дае змогу визначити територц, для яких потрiбнi природоохороннi та вiдновлювальнi заходи, ращ-ональнiше розмiщення виробництва, а також установити еколопчний стан кон-кретних регiонiв тощо. Розрiзняють таш види ЕЕР:
• за ступенем впливу техногенних факторiв на природне середовище;
• за ступенем впливу несприятливих природних процесiв i антропогенних факто-
piB на природне середовище;
• за ключовою еколого-економiчною проблемою;
• за еколого-екожмчним потенцiалом;
• штегративне пpиpодно-економiчне районування.
При еколого-економiчному пiдходi до територiальноí органiзацií сусшль-ства з'являеться можливiсть комплексного виртення завдань подальшого роз-витку сустльного виробництва i збереження природного середовища, що забез-печуе цей розвиток. Основою еколого-економiчного пiдходу до територiальноí оргашзацц суспшьства е еколого-економiчне зонування або районування територц. Його виконання - це тшьки початок процесу вдосконалення територiальноí оргашзацц суспльства, оскiльки районування i зонування перебувають на почат-ковому етап становлення.
Лiтература
1. Дорогунцов С.1. Екологш / С.1. Дорогунцов, К.Ф. Коценко, М.А. Хвесик та iH. - К. : Вид-во КНЕУ, 2005. - 371 с.
2. Злюблн Ю.А. Загальна екологiя : навч. пойбн. / Ю.А. Злюблн, Н.В. Кочубей. - Суми : ВТД "Ушверситетська книга", 2003. - 416 с.
3. Клиновий Д. Розмщення продуктивних сил та регюнальна економлка Украши : навч. по-сiбн. / Дмитро Клиновий, Тарас Пепа; ред. Л.Г. Чернюк; М-во освгги i науки Укрални. - К. : Центр навч. лгг-ри, 2006. - 726 с.
4. Стадницький Ю.1. Розмiщення продуктивних сил (теоретичн основи) : навч. пойбн. / Ю.1. Стадницький, А.Г. Загороднй. - К. : Вид-во "Знання", 2008. - 351 с.
5. Жук М.В. Розмщення продуктивних сил i економша регiонiв Украши : шдручник / М.В. Жук, В.П. Круль. - К. : Вид-во "Кондор", 2004. - 296 с.
6. Семенов В.Ф. Еколопчний менеджмент : навч. пойбн. / В.Ф. Семенов, О.Л. Михайлюк, Т.П. Галушклна та ш. - К. : Центр навч. лгг-ри, 2004. - 516 с.
7. Стратегш сталого розвитку Укрални // Всеукралнська громадська оргашзацш "Жива планета". [Електронний ресурс]. - Доступний з http://ecolabel.org.ua/index.253
Симочко А.В. Концептуальные аспекты эколого-экономического районирования с позиций устойчивого развития туризма
Определена сущность понятия "эколого-экономическое районирование" и обоснованы его основные концептуальные аспекты. Рассмотрены роль и место концепций устойчивого развития туризма с учетом эколого-экономического подхода, определены составляющие стратегии устойчивого развития. Освещено взаимодействие природных и экономических факторов на основе комплексного интегрального объединения естественных и общественно-экономических наук, предложена базисная основа оптимального соотношения между деятельностью человека и природной средой в пространстве и времени.
Ключевые слова: эколого-экономическое районирование, устойчивое развитие туризма, концепция устойчивого развития, экологический потенциал, экосистема.
SymochkoA.V. Conceptual aspects of ecological-economic zoning from the standpoint of sustainable tourism development
The article explains the purpose of the concept of "ecological-economic zoning" and proved its basic conceptual aspects. The role and place of the concept of sustainable tourism development, taking into account environmental and economic approach defined the strategy for sustainable development. Deals with the interaction of natural and economic factors on the basis of complex integrated combination of natural and socio-economic sciences and suggests basic foundation optimal balance between human activities and the natural environment in space and time
Keywords: ecological-economic zoning, sustainable tourism development, the concept of sustainable development, environmental potential, ecosystem.
УДК334.012.33:332.155 Доц. З.1. Тенюх, канд. екон. наук -
Львiвський НУ iM. 1вана Франка
МЕТОДИЧН1 П1ДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ МАСШТАБ1В ДЕРЖАВНОГО СЕКТОРУ ЕКОНОМ1КИ
Розглянуто ]шжнародний досвщ визначення масштабу державного сектора в еконо-мшд краши, критично проаншизовано вггчизняну методику визначення питомо! ваги державного сектору в економшд та запропоновано шляхи ii удосконалення. Проанщшзовано масштаб, структуру i динамжу державного сектора економжи Украши.
Ключовi слова: державний сектор економжи, масштаб державного сектора, структура державного сектору, ефектившсть, кшьюсш й ввдносш показники оцшки, штеграль-ний показник.
Постановка проблеми. На сьогодш все ще актуальними е питання ефек-тивного функцiонування державного сектору економiки, яш напряму пов'язанi з визначенням його масштабов. Адже вiдсутнiсть необх1дно1 шформацп не дасть змогу сформувати обгрунтовану стратегiю розвитку державного сектору на перспективу, виртувати завдання оптишзацп його розмiрiв i структури, шдвищен-ня ефективностi використання державного майна.
Анамз останнгх дослщжень i публшацш. Вагомий внесок у розробку концептуальних основ формування i розвитку державного сектору економжи в сучасних умовах господарювання зробили таш вiдомi вчеш: €.В. Балацкий, О.В. Длугопольський, А.А. Дорофеева, Л.М. Кузьменко, Д.Н. Медведев, А.Ф. Мельник, Л.Г. Червова та ш. Проте багато дискусшних положень методики i практики визначення масштаб1в державного сектору економжи ще недостатньо висвилеш та потребують окремих додаткових дослiджень.
Постановка завдання. Завданням роботи е критичний аналiз iснуючих методичних пiдходiв до визначення масштаб1в державного сектору економжи з метою формулювання дiевих практичних рекомецдацiй щодо !х удосконалення та впровадження у вiтчизняну практику.
Виклад основного матерiалу. У свгговш практицi не iснуе однозначного тдходу до визначення розмiру державного сектора економжи (далi - ДСЕ). Мас-штаби ДСЕ можна ощнювати з двох позицiй: 1) через показники запас1в i пото-юв; 2) через абсолютнi та вiдноснi величини.
Обсяг державно! власностi е запасом ресурс1в, яким володае держава, а об-сяг державних доходав i витрат е потоком засобiв, якД мобшзуються та витрача-ються державою. Проте стшкого взаемозв'язку ланок "запаси - потоки" у державному секторi не кнуе, оскшьки держава фiнансуе сво! витрати не лише за рахунок
