CC BY
4
УДК 340.12
Тарас Tapa^MiB
заступник директора з науково! та мiжнародноl дiяльностi Навчально-наукового iнституту права та психологи Нащонального унiверситету «Львiвська полггехшка», професор кафедри теори та фшософп права, д-р юрид. наук, проф.
КОНЦЕПТ МОДЕЛ1 «ПОВЕД1НКИ» У Ф1ЛОСОФСЬКО-ПРАВОВОМУ ДИСКУРС
© Гарасим1в Т., 2018
У статт на 0CH0Bi значнот джерельноТ бази комплексно проаналiзовано визначення термов «поведшка» та «щяльшсть», простежено розвиток дефшщш у правознавчому аспектi, з'ясовано тхш основы! ознаки та характеристики. Здшснено спробу доведення, що поняття «поведшка» та <^яльшсть» становлять основу фшософеми девiантнот поведiнки.
Ключовi слова: поведшка; дiяльнiсть; ф1лософема; девiацiя; девiантнаповедiнка; правознавчий аспект; особа.
Тарас Гарасымив
ПОНЯТИЕ «ПОВЕДЕНИЕ» И «ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ» КАК ОСНОВА ФИЛОСОФЕМЫ ДЕВИАНТНОЕ ПОВЕДЕНИЕ
В статье на основе большойисточниковой базы комплексно проанализированы определения терминов «поведение» и «деятельность», прослежено развитие понятий в правоведческого аспекте, выяснено их основные признаки и характеристики. Предпринята попытка доказательства, что понятие «поведение» и «деятельность» составляют основу философемы девиантного поведения.
Ключевые слова: поведение; деятельность; философема; девиация; девиантное поведение; правоведческий аспект; лицо.
Taras Harasymiv
deputy director Institute of Jurisprudence and Psychology, Lviv Polytechnic National University, Sc. D., Professor of the Department of Theory and Philosophy of Law
CONCEPT «BEHAVIOR» AND «ACTIVITIES» AS THE BASIS FILOSOFEMY DEVIANT BEHAVIOR
On the basis of a large source base comprehensively analyzed the definition of «behavior» and «activity», traced the development of concepts in the jurisprudential aspect, found their main features and characteristics. It is proved that the concept of "behavior" and «activity» are the basis filosofemy deviant behavior.
Keywords: behavior; activities; filosofema; deviation; deviant behavior; jurisprudential aspect; person.
Постановка проблеми. Сукупнють негативних явищ сучасного суспiльного життя зумовлюе актуалiзацiю комплексного дослщження фiлософеми девiантноl поведiнки. Адже доволi часто поведiнка людей, сощальних груп, громадських спiльнот вiдхиляеться вщ установлених i чинних соцiальних норм, зокрема правових. 1з виникненням сустльства девiантна поведiнка завжди становила певний рiвень небезпеки для сощально1 стабшьносп, значною мiрою загрожувала життю людей, вважалася негативним явищем. Своею чергою, суспiльство через сво! iнститути намагалося запобтати i, за можливостi, блокувати небажаш вияви життедiяльностi людей. Методи i засоби запобiгання девiантнiй поведшщ визначалися соцiально-економiчними вiдносинами, суспiльними буттям i свiдомiстю, заходами примусу, переконання тощо.
Актуальнiсть ще1 статтi зумовлена низкою чинниюв. У нинiшньому украшському суспiльствi загалом простежуеться економiчна, демографiчна, соцiальна i полiтична нестабiльнiсть. Це призводить до зростання кшькосп виявiв девiантноl поведiнки та змiни 11 якостi. Це пiдтверджують статистичнi дат державних iнститутiв, отриманi в результат здiйснених соцiологiчних дослiджень.
Мета дослщження полягае в комплексному висвггленш наукових понять «поведшка» та ^яльшсть» у правознавчому аспекта !х розвиток, визначення, основш ознаки та характеристики.
Аналiз дослiдження проблеми. Термiни «поведiнка» та «щяльнють» у фiлософськiй, психологiчнiй та правовш площинах дослiджували науковцi рiзних галузей, особливу наукову цiннiсть мають працi вчених В. Н. Кудрявцева, В. В. Лунеева,Т. Шибутанi, Ю. А. Шерховiна, М. С. Кагана, I. М. Сеченова, I. П. Павлова, М. Г. Ярошевського. Знаковими для дослщжувано! проблеми е трактати античних фiлософiв Демокрга та Аристотеля, вщомого фiлософа-соцiолога Г. Спенсера та ш.
Виклад основного матерiалу. З давшх-давен фiлософи i юристи, медики i педагоги, психологи i бюлоги вивчають девiантну поведiнку та 11 причини, рiзноманiтнi види сощально1 патологи: злочиншсть, пияцтво та алкоголiзм, наркомашю та проституцiю, самогубство тощо. Ниш ж виникають новi форми девiантноl поведiнки. Це зумовило необхiднiсть !х своечасного комплексного вивчення у розрiзi фiлософеми девiантноl поведiнки.
Вiдхилення поведшки можуть ставати масовими, начебто зауважуючи, що соцiальнi шсти-тути, покликан контролювати виконання соцiальних норм, бшьшою чи меншою мiрою не впоралися зi сво1ми функцiональними обов'язками. Це можуть бути шститути держави, церква, громадська думка, партшш органи тощо. Особливу стурбовашсть зумовлюе стан сустльства у перюди згаданих криз, реалiзацil непродуманих соцiальних експериментiв, соцiальних проекпв i радикальних реформ.
Нинi деякi засоби масово1 шформаци, зловживаючи свободою слова, пропагують «романтику» кримшального життя, рiзнi форми насильства, популяризують стиль «легкого» життя, гедошзм, пристрасть до грошей, наживи тощо.
Унаслщок напружено1 i нестшко1 насамперед полiтичноl ситуацil в суспшьсга девiантна поведiнка, котра ранiше виявлялася у значно менших масштабах, трансформуеться у кримшальну, злочинну. Окрiм того, щороку збiльшуеться кiлькiсть неповнолiтнiх, яю вживають алкогольнi напо1, наркотичнi речовини. Це призводить до попршення кримшогенно1 ситуацil в краlнi. Вiдтак простежуються таю негативш тенденцil у сощумк
а) пiдвищуеться рiвень апатil;
б) збшьшуються масштаби соцiальноl незахищеностi громадян, котрi i поповнюють контингент так звано1 «групи ризику» (И становлять непрацевлаштоваш випускники вищих навчальних закладiв, вiйськовослужбовцi, звiльненi у запас унаслщок реформування арми, бiженцi та вимушенi переселенцi, особи, якi не мають постшного мiсця роботи через масовi скорочення виробництва, тощо).
Водночас и ж чинники, разом iз негативною, збшьшують i так звану позитивну девiацiю, тобто полiтичну активнiсть населення, економiчну пiдприемливiсть тощо. Безумовно, ниш таку
поведшку не кожен назве вщхиленням, а ще 15-20 рокiв тому вона була кримшально караною i, природно, вважалася девiантною.
Новi соцiальнi норми виникають i розвиваються в результат повсякденно1 поведiнки людей, детермiнуються особливостями всезагального зв'язку сощальних явищ вщповщно1 юторично1 епохи, адже функцiонування i розвиток будь-якого суспiльства супроводжуеться змшами сощаль-них норм, котрi не можуть постшно знаходитися у статичному сташ за невпинно змiнних умов життя суспiльства. Отже, певна кшьюсть людей, якi не дотримуються старих, звичних норм поведiнки, може започатковувати новi нормативнi зразки. Поступово, долаючи усталенi традици, поведiнка, що вiдхиляеться вiд звично!, наповнюючись новим життездатним сенсом, дедалi бiльше оволодiвае свiдомiстю людей. Вiдповiдно до засвоення актуальних позитивних рис вона припиняе бути такою, що вщхиляеться вщ загальноприйнятих норм, i стае звичайною. Цi обставини й зумовили вибiр науково! проблематики, позаяк вивчення фшософеми девiантноl поведiнки нинi, як школи, на часi.
Аналiзуючи окреслену проблему, зауважимо, що поняття «поведшка» - багатогранне й полщисциплшарне, оскiльки е предметом дослщження низки гуманiтарних наук (фшософи, психологи, сощологи, медицини, демографи тощо). Отже, поведiнку вивчають сощологи, психологи, мислителi тощо. Для нас важлива i комплексна сутнiсть означеного термша, i для якнайповнiшого розумшня у контекстi теми- И правознавчий аспект.
Для сощологи характерне розмежування понять «поведшка» i «соцiальна поведшка». I якщо «поведшка» розглядаеться як взаемодiя усiх живих iстот iз довкiллям, то «соцiальна поведiнка» розкриваеться вже як поведшка людини, що формуеться, розвиваеться i виявляеться в умовах суспшьного життя, а тому мае сощально зумовлений характер.
Щодо сучасно1 психологи, то термiн «поведшка» розглядають як родове поняття, що охоплюе вс вимiрюванi реакци оргашзму: дiю, дiяльнiсть, реакцiю, рух, процес, операщю тощо.
У фшософи поняття «поведшка» також характеризуе процес взаемоди живих iстот iз довкiллям, а поведшка людини визначаеться як здатнють людини до дiяльностi у матерiальнiй, iнтелектуальнiй та соцiальнiй сферах життя.
Зауважимо, що деяю науковцi (В. Н. Кудрявцев, В. В. Лунеев та шш^, яю працюють над проблемою поведшки, вважають, що таю дефшщи не повною мiрою розкривають це поняття. Так, В. Н. Кудрявцев, примiром, зазначае, що схожi дефшщи, «не зовшм достатнi для характеристики поведшки людини, особливо якщо враховувати, що майже так само бюлоги та зоопсихологи визначають поведшку тварин» або «описують лише пасивну адаптащю до середовища, тодi як людиш властиве, перш за все, активне втручання в оточення, перебудова И у вщповщносп зi сво1ми планами, потребами та iнтересами» [1, с. 7]. Вщповщно, найбшьш повними, прийнятними та адекватними, на його думку, можна вважати т визначення, котрi повшше охоплюють роль свщомосп та iнших якостей людсько1 особистосп. Визначаючи людську поведiнку, Т. Шибуташ зазначае, що свiдома поведiнка е конструктивною, творчою; це щось таке, що утворюеться в результат низки пристосувань до постшно змшюваного поля сприйняття [2, с. 162]. Однак, на думку В. М. Кудрявцева, з найбшьшою чггюстю сощальна специфша людсько1 поведiнки вiдображена у визначенш Ю. А. Шерховiна, який характеризуе И як «перетворення внутрiшнього стану людини в ди стосовно соцiально значимих об'ектiв» [1, с. 7].
З уваги на те, що категорiя ^яльнють» найповнiше визначае поведшку людини на сощальному рiвнi, М. С. Каган зауважуе: «Для означення вищого виду активносп живих систем деяю фшософи використовують поняття ^яльшсть» [3].
Щоб з'ясувати сутнiсть поведшки, очевидно, доцшьно розкрити, який змют у це поняття вклали учеш в рiзнi епохи. Античнi фшософи небезпщставно вважаються основоположниками дослiдження сутносп поведiнки людини. Вони розглядали И як детермшоване прямо або опосередковано, вважаючи, що на не! можуть впливати внутршш потреби, середовище юнування, умови життя тощо.
Засади вивчення сутносп поведшки сформоваш ще античними фiлософами, котрi намагалися обгрунтувати зумовленють активностi (поведiнки) людини i тварин. Демокргг пов'язував активнiсть
живих ютот iз задоволенням потреб i називав потребу основною рушiйною силою розвитку людського сустльства. Доволi важливою потребою вш вважав «добрий стан духу». На думку мислителя, мета життя - «добрий стан духу» (евтюмiя), котра не тотожна iз задоволенням, ... але такий стан, за якого душа живе безтурботно i спокiйно, без боязнi демошв, нi будь-якою шшо1 пристрастi. Жити неморально, нерозумно, нестримано i нечестиво - означае не погано жити, а повшьно вмирати [4, с. 27-28]. Згщно з ученням Платона, потреби, потяги i пристрастi утворюють «пристрасну», або «низьку», душу, котра схожа до тваринного стада i вимагае керiвництва з боку «розумно1 i благородно1 душi». Аристотель пояснював мехашзми поведiнки людини в трактат «Про душу»: «Душа е шби початок живих iстот» [5, с. 8], «душа е те, чим ми перш за все живемо, вщчуваемо i думаемо...» [5, с. 41]. Душа ж, за словами Аристотеля, - це ентелехiя. Ентелехiя - це здшснення цiлеспрямованого процесу, зумовленють через мету; тобто устремлшня живо1 iстоти завжди пов'язанi з метою, в якш у формi образу або думки представлений об'ект, що мае для оргашзму корисне або шкщливе значення. З шшого боку, устремлiння визначаються потребами i пов'язаними з ними почуттями задоволення i незадоволення, функцiя яких полягае у тому, щоб повь домляти i оцiнювати придатнiсть або непридатнють об'екта для життя органiзму. Вщповщно, будь-який вольовий рух та емоцшний стан, що визначае активнють людини, мають природне пiдгрунтя.
Значно ширше поняття «поведiнка» розглядали вчеш з друго1 половини XIX ст., коли вщбулася систематизацiя знань i сформувалися такi науковi дисциплiни, як соцюлопя, психологiя, фiзiологiя та ш. Велике значення i для розвитку сучасно1 фiзiологil, i для становлення нового напряму в дослщженш поведшки мало вiдкриття I. М. Сеченовим 1863 року схеми рефлекторно1 реакци як автоматичного переходу збудження сенсорного нерва на рухомий (за допомогою центрiв спинного мозку). До цього вщкриття, як зазначае М. Г. Ярошевський, реакщя була неодмiнною ознакою нервово1 системи, яка закономiрно та однозначно провокувала елементарш рухи м'язiв у вiдповiдь на фiзичнi подразники. Для I. М. Сеченова ж рефлекс - це не конкретний нейромехашзм, а загальний пояснювальний принцип. I. М. Сеченов розумiв поведшку як рефлекторне безвщносне до конкретного - наукового знання про нерви, м'язи та мозковi центри [6, с. 9]. Тобто поведшка людини, зпдно з ученням I. М. Сеченова, залежить вщ напрацьованих сустльством та рiзноманiтними соцiальними групами норм, цшностей i установок. Погляди i вiдкриття I. М. Сеченова були значно збагачеш та розширенi I. П. Павловим, О. О. Ухтомським та шшими.
Рiвень людсько1 поведшки I. П. Павлов в^^зняв вщ поведiнки тварин уведенням до !х першо1 сигнально1 системи «надзвичайно1 прибавки» у виглядi друго1 сигнально1 системи - мовних знаюв як знаряддя стлкування та iнтелектуального узагальнення. Зовшшш умови, завдяки яким стае уможливлюеться нова форма детермшацп поведiнки, що визначае удосконалення людини, на думку Павлова, вщмшш вщ природних, яких тварини набувають за допомогою мехашзму саморегуляцп на умовно-рефлекторних зв'язках. У цьому разi йшлося про вимоги стосовно шдивща з боку сощуму. «Невже суспiльнi i державнi обов'язки i вимоги - не умови, котрi висуваються до мое1 системи i повиннi в нiй виробляти вщповщш реакцп в iнтересах цшсносп та удосконалення системи» [7, с. 188]. Вщповщно, саме сощально-державш умови вчений розглядав як головш, визначальш детермiнанти формування особистостi.
О. О. Ухтомський (учень i послiдовник I. М. Сеченова) вщкрив «домiнанту» як фiзiологiчний орган та iнтерпретував И як орган поведшки. Вчений кардинально змшив змют поняття «орган», визначивши його як будь-яке поеднання сил, що може призвести за шших однакових умов завжди до однакових результата [8, с. 299]. «Домшанта ж означае, що в констеляци рефлекторних центрiв один iз них стае основним, пщкршленим енерпею шших центрiв. Тобто цей орган виступае i «енерготизатором» (мотивом) поведiнки, i И вектором, спрямовуючим органiзм на об'екти середовища, котрi виступають як И «штегральний образ» [6, с. 14]. Поведшка мае причину i наслщок, а рiзноманiтнi причини породжують рiзну поведiнку. Стосовно ж людини вш вiдводить головну роль особливш домiнантi - особистостi iншоl людини.
М. Г. Ярошевський зауважуе, що саме засновники росшсько1 фiзiологil започаткували дискусда про те, якi саме якосп людини - бiологiчнi чи сощальш - значущiше впливають на формування И поведшки.
Тому сутнють поведшки людини прийнято розглядати на бюлопчному i соцiальному рiвнях.
Це й вiдображаеться у двох основних концепщях: а) б1олог1заторсъкт або натурал^стичнт -и прихильники абсолютизують роль природних, бiологiчних основ людини (вщносячи до них i спадково закршлеш конституцiональнi ознаки, i стан здоров'я, i функцiональнi, фiзiологiчнi особливосп рiзних систем людського органiзму та багато шших), i вiдповiдно, сутнють поведiнки розглядаеться тут лише на бюлопчному рiвнi; б) соц1олог1заторсък1й - представлена низкою теорш, у котрих людина постае пасивним учасником сучасних соцiальних вiдносин, а, отже, i сутнiсть поведiнки дослiджуеться лише на сощальному рiвнi.
Росiйськi психологи i фiлософи, засновники й послiдовники культурно-юторично1 психологи Л. С. Виготський, П. Я. Гальперш, Б. В. Зейгарник, А. Р. Лурiя, А. В. Запорожець та iншi окреслюють сутнють поведiнки людини у контекстi бюлопзаторського пiдходу. Розглядаючи поведiнку людини як результат тривало1 бюлопчно1 еволюцп, учеш простежують зародження складних форм людсько1 дiяльностi вiд найпростiших одноклiтинних органiзмiв. Поведiнкою Л. С. Виготський називае «вс тi рухи, котрi здшснюються лише живими iстотами, що i вiдрiзняе !х вiд неживо1 природи» [9, с. 76].
Г. Спенсер, який вважаеться основоположником бюлопзаторсько1 концепци, водночас е прихильником упровадження в соцiологiю принципiв еволюцшно1 теори. Учений зазначав, що ми повинш поглянути на поведшку, що виявляеться ниш ютотами усiх родiв, як на наслщок ие1 поведiнки, котра вивела життя будь-якого роду до його нишшшх висот. А це рiвнозначно... дослiдженню еволюци поведiнки. Еволюцiя поведшки вщповщае еволюци побудов i вщправлень [10, с. 424].
Проаналiзувавши теори бюлопзаторсько1 концепци, зазначимо таке: а) апологети натуралютичного пiдходу спираються на тезу про те, що сутнють поведшки людини детермшуеться генами, а змши суспiльного становища людини не змшюють И природу; б) юлопзаторський пiдхiд iгноруе якiснi розбiжностi в поведшщ людей i тварин, ^ по сутi, вирiшуе проблему сшввщношення бiологiчного i соцiального в людиш.
У соцiологiзаторськiй концепци всi теори спрямоваш на виявлення ступеня i значущостi соцiального в поведiнцi людини. Бiхевiоризм - одна з засадничих теорш соцюлопзаторсько1 концепцil. Бiхевiористи Е. Торндайк, Дж. Уотсон, К. Лешл^ Б. Скiннер та iншi тлумачать поведшку людини за допомогою схеми «стимул - реакщя», розглядаючи будь-який подразник як активне джерело оргашзму. Вони дослщжують сощальну поведiнку людини як спошб пристосування людини до сощального середовища [12, с. 27-28].
Можемо зробити висновок, що представники соцюлопзаторсько1 концепцil заперечують роль природних чинниюв на пiдставi того, що це тдштовхуе людину до пасивносп. Все, що стосуеться бiологil людини, природних передумов И юнування, а також людсько1 iндивiдуальностi в И найрiзноманiтнiших виявах, у межах ще1 концепцil сприймаеться як дещо другорядне, чого можна уникати пiд час дослщження сутностi поведiнки людини, тим паче як первинний матерiал iз притаманною йому безкiнечною пластичнiстю, яким можна безмежно маншулювати задля досягнення того або шшого соцiального щеалу. Отже, соцiологiзаторський пiдхiд також не зовшм об'ективний щодо пояснення сутносп поведiнки людини.
Висновки. Аналiз i вiтчизняних, i зарубiжних наукових джерел дозволяе зробити висновок про множиннють теоретичних пiдходiв щодо визначення понять «поведшка» та «дiяльнiсть», тематичну рiзноманiтнiсть характеристик lхнiх властивостей. Проте з уваги на здшснений аналiз, можна стверджувати, що одшею з нашстотшших властивостей людсько1 поведiнки е те, що вона сощальна за своею суттю, формуеться i реалiзуеться суспшьством. Поведiнка вiдображае процес соцiалiзацil людини, передбачаючи адаптащю до соцiального середовища з огляду на шдивщуальш особливосп особи.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Кудрявцев В. Н. Закон, поступок, ответственность. АН СССР. М.: Наука, 1986. С. 7. 2. Шибутани Т. Социальная психология [пер. с англ. В. Б. Ольшанского]. Ростов-на-Дону: Феникс,
1999. С. 162. 3. Каган М. С. Человеческая деятельность (опыт системного анализа) М.: Политиздат, 1974. 328 с. 4. Хрестоматия по философии: [учебноепособие для высшихучебных заведений]. Ростов-на-Дону: Феникс, 1997. С. 27-28. 5. Аристотель. Метафизика. О Душе: сочинения [в 4-х т.]. М.: Мысль, 1976. Т. 1.С. 8, 41. 6. Ярошевский М. Г. Наука о поведении: русский путь. Вопросы психологии. 1995. № 4. С. 9, 14. 7.Павлов И. П. Полное собрание починений. [в 6 т.]: [изд. 2-е]. М.: Изд-во АН СССР, 1951. Т. 3. Кн. 1. С. 188. 8. Ухтомский А. А. Собрание сочинений. [в 5 т.]; пред. акад. Л. А. Орбели, проф. М. И. Виноградов. Л.: Изд-во Ленингр. гос. ун-та, 1950. Т. 1: Учение о доминанте. С. 299. 9. Выготский Л. С. Этюды по истории поведения: Обезьяна. Примитив. Ребенок / Л. С. Выготский, А. Р. Лурия. М.: Педагогика-пресс, 1993. С. 76. 10. Спенсер Г. Синтетическая философия. [пер. с англ. в сокращенном изложении Г. Коллинза]. К., 1997. С. 424. 11. Лоренц К. З. Оборотная сторона зеркала / Конрад З. Лоренц; [под ред. А. В. Гладкого]. М.: Республика, 1998. С. 5. 12. Торндайк Э. Принципы обучения, основанные на психологии. Основные направления психологии в классических трудах. Бихевиоризм. М.: ООО «Изд-во АСТ-ЛТД», 1998. С. 27-28.
REFERENCES
1. Kudriavtsev V. N. Zakon, postupok, otvetstvennost. [Law, act, responsibility] AN SSSR. M.: Nauka, 1986. P. 7.2. Shybutany T. Sotsyalnaia psykholohyia [Social psychology] [per. s anhl. V. B. Ol-shanskoho]. Rostov-na-Donu: Fenyks, 1999. P. 162. 3. Kahan M. S. Chelovecheskaia deiatelnost [Human activity] (opbit systemnoho analyza) M.: Polytyzdat, 1974. 328 p. 4. Khrestomatyia po fylosofyy[ Readings on philosophy] [uchebnoeposobye dlia vbisshykhuchebnbikh zavedenyi]. Rostov-na-Donu: Fenyks, 1997. P. 27-28. 5. Arystotel. Metafyzyka. O Dushe: cochynenyia[Metaphysics About the Soul: Succession ] [v 4-kh t.]. M.: Mbisl, 1976. T. 1. P. 8, 41. 6. Iaroshevskyi M. H. Nauka opovedenyy: russkyi put Voprosu psykholohyy. [Science of Behavior: Russian Way] 1995. № 4. P. 9, 14. 7. Pavlov Y. P. Polnoe sobranye pochynenyi. [ The complete assembly of accomplishments ][v 6 t.]: [yzd. 2-e]. M.: Yzd-vo AN SSSR, 1951. T. 3. Kn. 1. P. 188. 8. Ukhtomskyi A. A. Sobranye sochynenyi. [Collected works ][v 5 t.]; pred. akad. L. A. Orbely, prof. M. Y. Vynohradov. L.: Yzd-vo Lenynhr. hos. un-ta, 1950. T. 1: Uchenye o domynante. P. 299. 9. Vbihotskyi L. S. Эtiudы po ystoryy povedenyia: Obeziana. Prymytyv. Rebenok [Etudes on the history of behavior: Monkey. Primitive Baby ] / L. S. Vыhotskyi, A. R. Luryia. M.: Pedahohyka-press, 1993. P. 76. 10. Spenser H. Syntetycheskaia fylosofyia [Synthetic philosophy.] [per. s anhl. v sokrashchennom yzlozhenyy H. Kollynza]. K., 1997. P. 424. 11. Lorents K. Z. Oborotnaia storona zerkala [Reverse side of the mirror ] / Konrad Z. Lorents; [pod red. A. V. Hladkoho]. M.: Respublyka, 1998. P. 5. 12. Torndaik Э. Pryntsypbi obuchenyia, osnovannbie napsykholohyy [Principles of learning based on psychology]. Osnovrnie napravlenyia psykholohyy v klassycheskykh trudakh. Bykhevyoryzm. M.: OOO «Yzd-vo AST LTD», 1998. P. 27-28.
Дата надходження: 18.06.2018р.
