CC BY
7
УДК 340.1
Тарас Гарасимiв
Навчально-науковий 1нститут права та психологи Нацюнального ушверситету "Львiвська полггехшка", заступник директора - декан повно! вищо! освiти, доктор юридичних наук, професор кафедри теори та фшософи права Garasumiv_@ukr.net
Наталiя Муринець
Навчально-науковий 1нститут права та психологи Нацюнального ушверситету "Львiвська полггехшка", аспiрант кафедри теори та фшософи права murynets@bigmir.net
МЕХАН1ЗМ ДЕТЕРМ1НАЦП ДЕВ1АНТНО1 ПОВЕД1НКИ ДИТИНИ
©Гарасим1в Т., Муринець Н., 2018
Подано науково-теоретичний огляд вггчизняних i зарубiжних дослщжень щодо проблеми формування агресн та девiацiй повед1нки у дитячому середовищь Розглянуто психологiчнi особливостi деструктивно"! поведшки та н характеристик з позицн психологи, сощологн та кримiнально-правових наук. Розкрито мехашзми формування протиправних дш, а також проаналповано вплив дев1ацш на формування особистостi. Проаналiзовано соцiальнi вiдхилення поведшки особистостi, якi формуються пщ впливом сощальних iнститутiв, а також теори причин виникнення вщхилень.
Ключовi слова: девiантна поведiнка; дитина; неповнолггш; особистiсть; деструктивнiсть; соц1алпац1я; виховання.
Тарас Гарасымив, Наталья Муринець
МЕХАНИЗМ ДЕТЕРМИНАЦИИ ДЕВИАНТНОГО ПОВЕДЕНИЯ РЕБЕНКА
В статье представлены научно-теоретический обзор отечественных и зарубежных исследований, посвященных проблеме формирования агрессии и девиаций поведения в детской среде. Рассматриваются психологические особенности деструктивного поведения и ее характеристик с позиции психологии, социологии и уголовно-правовых наук . Раскрыты механизмы формирования противоправных действий , а также проанализировано влияние девиаций на формирование личности. Осуществлен анализ социальных отклонений поведения личности, которые формируются под влиянием социальных институтов, а также анализ теории причин возникновения отклонений.
Ключевые слова: девиантное поведение; ребенок; несовершеннолетние; личность; деструктивность; социализация; воспитания.
Taras Harasymiv
Institute of Jurisprudence and Psychology, Lviv Polytechnic National University, Department of Theory and Philosophy of Law
Sc. D., Prof.
Natalia Murinets
Institute of Jurisprudence and Psychology, Lviv Polytechnic National University, Department of Theory and Philosophy of Law
MECHANISM OF DETERMINATION OF THE KIDS DEVIANT BEHAVIOR
The article presents a scientific and theoretical review of domestic and foreign studies devoted to the problem of aggression and behavioral deviations in the children's environment. The psychological features of destructive behavior and its characteristics from the standpoint of psychology, sociology and criminal-law sciences are considered. The mechanisms of formation of illegal actions are revealed, and the influence of deviations on the formation of personality is analyzed. The analysis of social deviations of personality behavior, which are formed under the influence of social institutes, as well as analysis of the theory of the causes of deviations, is carried out.
Key words: deviant behavior; child; minors; personality; destructiveness; socialization; education.
Постановка проблеми. У перюд змш, перебудов, реформ на територп краши, де вони проводяться, старi важелi впливу вже не чинш, а roBi ще не утвердилися та перебувають на стадп доопрацювання, уточнення, коригування. Саме в такий час, на нашу думку, найдоцшьшше переосмислювати погляди на актуальш проблеми сучасносп i3 обов'язковим визначенням чинниюв, яю сприяють виникненню небажаних явищ та процешв у суспшьствг Змши щей, поглядiв у перюд реформ передбачають аналiзування наявних норм, якосп !х виконання та сприйняття; обговорення доцшьносп юнування чинних шститупв та потреби у створенш нових; сприяють швидкому внесенню змш i поправок у чинне законодавство краши. Тобто, саме зараз найефектившшим буде дослщження девiантноl поведшки дитини, оскшьки наявна значна ймовiрнiсть того, що результати дослщження будуть вщображеш у нормах держави, принесуть користь суспшьству, а не залишатимуться теоретичними, не впровадженими в життя щеями.
Анашз дослiдження проблеми. Рiзнi автори по-рiзному визначають девiантну поведшку дитини: як вроджену реакцiю людини для захисту територи, котру вона займае (К. Лоренн,
A. Андр^, як намагання панувати (Моррiсон), як реакщю на ворожу навколишню дшснють (К. Хорнi, Е. Фромм). Дуже поширеш теори, що пов'язують агресш i фрустрацiю (Дж. Доллард, Л. Берковггц) [1, 113]. Аналiз дослщжень згаданих зарубiжних фахiвцiв та вггчизняних (П. Алiкiноl,
B. Рахмаштаево!, Н. Левггова, О. Бовть, О. В. Степанова, I. Фурманова) показуе, що девiантна поведшка дитини належить до класу явищ, яю можна вивчити лише спшьними зусиллями низки наукових дисциплш
Мета CTaTTi - з'ясувати причини виникнення девiантноl поведiнки дитини, окреслити критерп наявностi вiдхилень та визначити напрями вщновлення нормально1 соцiалiзацil дитини.
Виклад основного матерiалу. Проблема визначення причин виникнення девiантноl поведiнки - не нова проблема i мае свое юторичне минуле. Так, у Х1Х-ХХ ст. причину виникнення девiантноl поведшки розглядали в бiологiчнiй або психолопчнш площинi. До прикладу, Ч. Ламброзо вважав, що iснуе прямий зв'язок мiж поведiнкою людини та и бiологiчними особливостями. Вiн стверджував, що правопорушника можна визначити за вродженими рисами обличчя: негуста борщка, виступаюча нижня щелепа, знижене вiдчуття болю тощо. В. Шелдом дотримувався думки, що причини девiантноl поведiнки необхщно шукати в особливостях тiлобудови шдивща та видiляв три типи людей: ендоморфи, мезоморфи, екоморфи. Ендоморфи - це люди в мiру кругло1 тшобудови, якi е товариськими. Мезоморфи - люди з фiзично розвиненим тшом, вони активнi, проте схильш до хвилювання. Екоморфам притаманна тендгтна тiлобудова, вони схильнi до самоаналiзу, нервовi. На думку В. Шелдома, мезоморфи - це саме той тип людей, яким притаманна девiантна поведшка.
Прихильники психологiчного пояснення причин виникнення девiантноl поведiнки пов'язували и наявнiсть iз психологiчними особливостями людини, наприклад, нестiйкою психiкою. Тому визначати наявнють чи вiдсутнiсть девiантноl поведшки, не дослщивши "внутрiшнiй" аспект людини, на 1хню думку, е неправильно та нелопчно. Пiдхiд до розумшня особи через аналiз И внутршшх процесiв i соцiального буття, тобто вияв людиною свого ставлення до шших людей через форми мiжлюдского спшкування, дослiджували К. Хорнi, Г. Сатван, Е. Фромм [1, с. 272]. Ерiх Фромм розглядав людське буття як становлення людини шляхом вдосконалення й духу [2, с. 11]. Факт виникнення розмови на грунт фшософського осмислення про цшшсш орiентацil, обов'язок, совiсть, мораль простежуеться у житп не лише доросло1 людини, але й дитини. Свщоме упускання наведеного - вагомий недолш багатьох етичних систем, який полягае в и-норуванш фшософсько! антропологи, визначенш для людини наперед конкретних щнностей, яю мають забезпечити повнощнне конструювання людини з дитячих роив. У такому разi фiлософська антропологiя втрачае свою первиннiсть, стае фрагментом етичних роздушв. Саме так оцiнюе П. Гуревич позицiю Е. Фромма у ставленш до спiввiдношення психоаналiзу та етико-сусшльно! думки [3, 177].
Ерiх Фромм надавав великого значення проблемi людсько1 деструктивностi. На його думку, виникнення людсько1 деструктивностi стосуеться, радше, ютори, нiж передютори. "У тм-то й справа, - писав вш, - що людина вiдрiзняеться вщ тварини саме тим, що вона вбивця" [4, с. 8]. Величезну методолопчну цiннiсть мае розпiзнання Е. Фроммом "доброякюноГ' та "злоякюноГ' агресивносп дитини та людини загалом. Перша належить свiтовi людських iнстинктiв, друга зосереджуеться в людському характера в стшких почуттях, якими керують екзистенцш нi мотиви [4, с. 10]. Певною мiрою погоджуемося з позищею щодо неприпустимостi втiлення наперед окреслених щнностей, формування своерщних "рамок розвитку особистосп", за допомогою яких суспшьство, держава в майбутньому може маншулювати сво1ми громадянами. Проаналiзувавши процес утворення девiантноl поведiнки, розумiемо, що И юнування передбачае наявнiсть розроблених правил поведшки, вщхилення вiд яких е неприпустимим у конкретному суспшьствг
Дослщник I. М. Чепендюк подiляе фактори, яю сприяють формуванню та посиленню девiантноl поведiнки у середовищi дгтей на соцiально-економiчнi (низький матерiальний рiвень життя сiм'l, поганi житловi умови, безробгття батькiв); медико-санiтарнi (несприятливi еколопчш умови, хронiчнi захворювання батькiв i ускладнення спадковостi, антисанiтарiя та ^норування санiтарно-гiгiенiчними нормами), соцiально-демографiчнi (неповна чи багатодгтна сiм'я, сiм'я з вторинними шлюбами i зведеними батьками), сощально-психолопчш (сiм'l з деструктивними емоцiйно-конфлiктними вщносинами, подружжя з педагогiчною некомпетентнiстю та 1хнш низький загальноосвiтнiй рiвень, реформованють цiннiсних орiентацiй), кримiнальнi (алкоголiзм, аморальний i паразитичний спосiб життя батьюв, сiмейнi суперечки, присутнiсть членiв им'1, що вiдбували покарання, схильнiсть до субкультури злочинного свiту) [5, с. 218]. Як розумiемо, основна причина, на думку I. М. Чепендюк, криеться у зовшшньому середовищ^ атмосфер^ в якiй дитина розвиваеться.
Аналопчш причини видшяе Ж. О. Жуковська: кризовi явища в економiцi, безробптя, низька заробiтна плата; майнове розшарування суспiльства; сутенерство, азартнi iгри; сощальна незахищенiсть пiдлiткiв; вiдсутнiсть нормальних умов для лшування неповнолiтнiх алкоголiкiв та наркомашв; вiдсутнiсть позашкшьно! зайнятостi; культ сили, зневажливого, зверхнього ставлення до довколишшх; вщчуження вiд школи, им'1, знань; нескоординованiсть роботи ланок, що займаються профiлактикою вiдхилень у поведшщ неповнолiтнiх [6, с. 61].
Натомють, I. М. Чепендюк, дослiджуючи одну iз форм девiантноl поведiнки - злочиннють, окрiм впливу негативних чинниюв зовнiшнього середовища, акцентуе увагу на необхщносп врахування насамперед iндивiдуальних властивостей кожно! дитини. На його думку, правопорушення найчастiше скоюють особи, яким характерна деформащя правосвiдомостi, низький рiвень розвитку пiзнавальних та суспiльних штерешв, некритичне ставлення до поведiнки дорослих з антисощальною спрямованiстю, а вщтак належать до групи ризику. У поведшщ дитини, котра належить до ще! групи, домшують такi негативш риси, як безвiдповiдальнiсть, вiдсутнiсть самоконтролю, конформiзм, агресивнiсть тощо. Тому, на думку вченого, не варто упу скати того чинника, що виникнення девiантних форм поведшки дггей здебiльшого пов'язаш iз явищами штелектуально! неповноцiнностi, оргашчними ураженнями нервово! системи та психопатичними рисами особистосп [5, с. 216].
Незайнятють як причину злочинностi дггей розглядав Л. В. Кроплiс: "Щорiчно тисячам випускникiв серед середнiх шкш та профтехучилищ не вдаеться працевлаштуватись i багато пiдприемств вiдмовляються брати на роботу шдлптав. Не може знайти постшно! роботи i бшьшють "вщсшних" зi шкiл. Як результат, майже половина неповнолiтнiх злочинцiв шде не вчиться i не працювала" - стверджуе вчений. У такому разi виховний вплив неповнолiтнiх, яю працюють, вiдбуваеться безпосередньо на виробницга, як наслiдок, дiти, не вщчуваючи iнтересу до себе, тягнуться до неформальних угрупувань. Тому, знайшовши для себе референтну групу, дитина дуже дорожить сво!м становищем у нш, а груба сила, цишзм, нахабнють, знущання над слабшими, якi iнодi пропонуе така група, сприймаються ним як еталон поведшки, яю необхщно практикувати. Накопичувана внутрiшня негативна напруга шукае виходу, розрядки, задоволення найнижчих спрямувань, звщси хулiганство, вандалiзм, згвалтування тощо [7, с. 50]. Подшяемо позицiю вченого, оскiльки вважаемо, що дни мають вiдчувати себе потрiбними у суспiльствi, натомiсть соцiуму необхщно пам'ятати про перспективнiсть та можливосп дiтей, зокрема, що стосуеться виконувано! роботи (працевлаштування).
Бiльшiсть сучасних вчених схиляються до думки, що причиною формування девiантноl поведiнки е порушення сощатзацп. Першим, хто визначив причини девiантноl поведiнки у соцiальному був С. Дюркгейм. Вш висунув теорда аномil, вважаючи основною причиною девiантноl поведiнки аномiю - стан суспшьства, за якого цiнностi, норми, сощальш зв'язки е вiдсутнiми або не стшкими. Заборона у Е. Дюркгейма е формою соцiальноl iдентифiкацil особистосп, тому залежно вiд кiлькостi заборон, яю приймае або вiдштовхуе особистють, вона бiльшою або меншою мiрою адаптовуеться до соцiокультурноl реальностi [8].
Соцiалiзацiя - це засвоення людиною норм i цiнностей навколишнього середовища; iнакше кажучи, входження людини в сощальне середовище [9]. Бшьшють теоретично-методолопчних напрямiв соцiалiзацiю розглядають як процес, що складаеться з послщовносп фаз особистюного розвитку. Кожна стащя, по сутi, е закрiпленням чи придбанням певних типiв повед1нкових, емоцшних реакцiй, якi в майбутньому впливають на стутнь успiшного функцiонування шдивщуума, а також неповнолiтнього у суспшьства Час проходження стадil часто збтаеться з вiковим перiодом розвитку та мае певш межi. Зокрема, у психоаналгшчному напрямi моделями соцiально усшшно1 особистостi можуть бути генiтальнiсть у теори З. Фрейда, вiдповiдно до яко! особистiсть вiдмовляеться вiд пасивносп, властиво! ранньому дитинству, свiдомо працюе, проявляе у вщносинах з шшими тепло i турботу та насамперед бере на себе активну роль у виршенш
власних життевих проблем [10]. Значнй вплив на формування певного типу характеру мають конфлштш ситуацп та !х виршення у неповнолiтньому вiцi.
1стотно розширити розумiння процесу соцiалiзацil та окреслити шляхи результату його устшносп можна на основi праць вгтчизняних авторiв, теоретичною основою яких е дiяльнiсний пiдхiд щодо вивчення особистосп. Так, концепцiю становлення особистостi як щею про iндивiдуально активну людину, яка створюе умови свого життя, виробляе до нього шдивщуальне ставлення, запропонували С. Л. Рубшштейн та Б. Г. Ананьев. Умшня особистосп органiзовувати, планувати власне життя (загалом та його окремих етатв) - важливi показники iндивiдуального розвитку. У такому разi умови життя розглядають як завдання, що вимагають вщ шдивща певних життевих рiшень. Водночас "ставлення до життя" е складною структурою, що мютить таю складов^ як свгтосприймання, свiтогляд i виявляеться в таких аспектах, як дiяльнiсть та визначення мети. До реч^ Б. Г. Ананьев вщзначав, що особистюна зрiлiсть пов'язана з "процесом завершення соцiалiзацil i формування системи ролей". Критерiем зрiлостi може бути тдвищення функцiонального рiвня рiзноманiтних механiзмiв дiяльностi [11].
Розглядаючи соцiальний розвиток особистосп як динамiчний процес, що вщбуваеться протягом усього життя, який залежить вщ впливу безлiчi зовшшшх i внутрiшнiх факторiв, можна говорити, радше, про мiру сощально1 зршосп, що вiдповiдае конкретнiй вiковiй груш, шж про безпосередню вiдповiднiсть особистюних характеристик певнiй психологiчнiй моделi устшно1 соцiалiзацil. Соцiальна зрiлiсть особистостi виявляеться в умшш людини керувати власною поведшкою, органiзовувати свiй час i продуктивно його використовувати, у плануванш життевих цiлей i сво1х дш, тобто характеризуеться процесами самоуправлiння та саморегуляцп. Продуктивнiсть життедiяльностi може бути мiрою особистiсного внеску в тзнавально-перетворювальну дiяльнiсть (наприклад, навчання, професшне становлення, взаемодiя з iншими людьми). Водночас виявлення суб'ективного ставлення особистосп до результата свое1 дiяльностi дае можливють визначити ступiнь внутршньо1 узгодженосп, iнтерпретувати здобутий досвiд i очшування щодо себе.
Як розумiемо, становлення особистосп завжди е значним етапом у життедiяльностi особи, починаючи ще з дитинства. Ця значущiсть щоразу бшьше стае його особистiсною проблемою, як тшьки iндивiд долае межу власного потенщалу. В силу свое1 суспшьно1 природи становлення дитини стае i соцiальною проблемою, адже будь-який сощум зацiкавлений у тому, щоб особиспсть кожного його представника максимально вписувалася в його природний порядок. У стабшьш перюди розвитку суспшьства такий механiзм взаемовiдносин "iндивiд - суспшьство" гармонiйний, тому iнтенсифiкацiя становлення особистосп спадае. Однак вона значно зростае тод^ коли змшюеться звичний порядок життя сощуму та особистостей. З огляду на це надзвичайно посилюеться увага до тих пщвалин, яю покладено в основу процесу становлення особистосп ще у маленькому вщг
Сучасним продовженням концепци особистосп як суб'екта жипедаяльносп е теорiя "життево1 стратегil", яку запропонувала К. О. Альбуханова-Славська та вiдповiдно до яко! мiрою активностi та ступенем самостшносп особистостi в оволодiннi культурою, досвщом, соцiальними цiнностями е 1хне присвоення як один iз проявiв активностi людини [12]. 1нший аспект цього процесу становить об'ективащя, тобто самовираження, самореалiзацiя людини як суб'екта життя. Сшввщношення присвоення й об'ективацп визначае життеву позицiю, типовий стиль поведшки, життевi вибори i переваги. Загалом учена визначае життеву стратепю як виршення певних життевих проблем, суперечностей, конструктивного виходу з них. Ми ж вважаемо, що соцiалiзацiя починаеться з моменту народження шдивща i закшчуеться бюлопчною смертю, тобто шдивщ протягом життя постiйно адаптовуеться до навколишнього середовища.
Ю. Антонян та Ю. Блувштейн видiляють таю головш iнститути соцiалiзацil, як шм'я, школа, трудовий колектив, мала неформальна група. Реалп сьогодення потребують певного коригування ще1 сукупностi iнститутiв. Для прикладу, С. Корецький виокремлюе таю основш iнститути
соцiалiзацil, як шм'я, школа, ЗМ1 (телебачення, штернет), група спшьно! дiяльностi, зокрема дозвшля. На нашу думку, основними шститутами соцiалiзацil е сiм'я, колектив (у дитячому навчальному заклад^ школ^ вищому навчальному закладi, на роботу друзi) та ЗМ1.
Пропонуемо розглянути перший i найголовнiший iнститут - шм'я. Роль шм'! у становленш особистостi дитини мае особливе значення на первинному етат соцiалiзацil дитини. Це пояснюеться тим, що шм'я уособлюе в собi суспiльство в мшатюрг Людина стае особистiстю, як показуе практика, у вщ 2-3 роки - тод^ коли на запитання: "Хто це?" дае вщповщь: "Я", а не називае свое iм'я. Сiм'я е першим вихователем дитини i середовищем передачi духовного багатства, культурних традицiй, формування цшнюних орiентацiй, практичних умiнь i навичок.
Над темою "Дгш i шм'я" працюють багато вчених. Так, Е. Ершсон виокремлюе три стадп розвитку дитини в им'1. Зокрема на першiй стадп (до 1 року) розвиток дитини вщбуваеться вздовж ос "довiра - недовiра". Ступiнь розвитку почуття довiри до iнших людей i свiту взагалi залежить насамперед вщ якостi материнсько! турботи, вщ особливостей спiлкування, здатностi матерi передати вщчуття постiйностi, тотожностi переживань, того, що вона е людиною, якш можна довiряти.
На другiй стадп (1-3 роки) розвиток вiдбуваеться вздовж ос "автономiя - сором i сумнiв". Тут формуеться здатнiсть самоконтролю тшесних виявiв, встановлюеться певне стввщношення мiж виявами впертостi i добровшьшстю дiй. Особливостi цього спiввiдношення залежать вщ готовностi батькiв поступово надавати дитиш можливiсть самостiйно контролювати сво! дп, ненав'язливо обмежуючи И у тих сферах життя, що е потенцшно чи актуально небезпечними для дитини i оточуючих.
Третя стадш (3-6 рокiв) визначаеться розвитком дитини вздовж ос "iнiцiативнiсть -провина", до того ж iнiцiатива додае до автономи здатнiсть брати на себе обов'язки, планувати, виконувати новi завдання, набувати нових корисних навичок. Почуття провини у дитини викликають батьки, яю не заохочують самостшнють чи надмiрно карають И. Так, см'я, особливосп взаемодп батькiв з дитиною багато в чому забезпечують (чи не забезпечують) устхи дитини на подальших етапах И соцiалiзацil [13, с. 21-22].
Рушшною силою, яка провокуе агресивну поведшку дней, на думку О. Медведько, е поширення у засобах масово! шформацп теле-, кiно- та вщеопродукци з елементами жорстокосп, насильства, морально! та сексуально! розпусти. Вщсутня жорстока позищя державних органiв контролю у сферi телебачення, радiомовлення, преси, якi не вживають заходiв щодо обмеження вшьного поширення тако! продукцi!. Журнали та газети сумшвного змiсту продаються за копшки, тому доступнi кожному школяру. Водночас дитячi видання коштують набагато дорожче [14, с. 6].
Як показуе практика, преса, телебачення, 1нтернет в наш час пщростаючому поколшню формують стереотипи поведшки, але не варто забувати, що кожна дитина мае шм'ю, в якш повинна би отримувати настанови щодо власно! поведшки, роз'яснення щодо правомiрно! та протиправно! поведшки, батьки мали б прививати моральш, етичш якостi власним дням. Саме вони, сповiдуючи п чи iншi iде!, переконання, дотримуючи загальнообов'язковi правила поведiнки, норми морал^ окреслюють дитинi допустиму поведiнку у суспшьствг Хоча у повсякденнiй робой неодноразово стикались iз протилежним: коли основною причиною формування девiантно! поведшки у дней була поведiнка батьюв, котрi, складаеться таке враження, не розумши того, що !хня поведшка формуе майбутню особистiсть, котра поглинае i згодом вiдтворюе практично весь спектр поведшкових процесiв, якi !! оточували. Негативний вплив сiм'! - це часто загальна атмосфера неповаги батьюв до дней, жорстокiсть стосовно них, демонстративна байдужють, пияцтво, що призводить до того, що дгш почувають себе у сво!й шм'! непотрiбними, чужими, починають шукати контакпв поза родиною, на противагу !й, переносять негативний досвiд i накопичену озлобленють на довколишнiх [15, с. 201-204].
Пщтримуемо думку вчених, що одшею iз причин формування девiантно! поведiнки е порушення соцiалiзацi!. Проте вважаемо, що причина не лише у соцiалiзацi!. Для кращого пояснення причин, як1
сприяють формуванню девiантноl поведiнки дитини, звернемось до прописаних формул: девiантна поведшка дитини = бiологiчне + сощальне - Х (невщоме) - У (навчання) та девiантна поведiнка дитини = бюлопчне + соцiальне + (-Х (невщоме)) + (- У (навчання)).
На перший погляд, видаеться, що ми упустили процес соцiалiзацil у формулу хоча насправдi соцiалiзацiя врахована не у звичному виглядi - не словом "соцiалiзацiя". Вважаемо, доступшшим буде процес соцiалiзацil роздшити на "соцiальне" та "У" (навчання). Тому, аби краще вивчити запропоновану формулу та дослщити причини девiантноl поведшки дитини, детальнiше з'ясуемо кожну iз частин - "бiологiчне", "сощальне", "Х" (невiдоме) та "У" (навчання).
Пiд "бiологiчним" у формулi розумiемо людську природу, той "багаж", яким кожен iз нас надiлений iз народження, те, з чим дитина (людина) приходить у життя. Бюлопчне як частина, складова поведшки, не дае варiантiв поведшки, швидше завдання - потребу. Пщ такими потребами ми розумiемо необхщнють у споживанш 1ж, вiдпочинку, самореалiзацil тощо, тобто життево необхiднi потреби. Вважаемо, що саме бюлопчне е стимулом до виникнення поведшки, оскшьки поведшка е творшням природи, закладеним природою життево необхщним рухом живого органiзму. Тому "бюлопчне" не спроста у наведених формулах е першим елементом. Частина поведшки "бюлопчне" забезпечуе, на нашу думку, юнування поведшки (девiантноl поведшки), адже результатом будь-яко1 поведшки е задоволення потреби, досягнення мети, продиктовано1 бюлопчним. Пщ час формування девiантноl поведшки бюлопчне як частина цшого залишаеться у незмшному виглядi i продовжуе бути важливим елементом поведшки.
На думку В. Нестеренко, виршальною умовою шдивщуашзаци особистостi е и соцiалiзацiя -залучення людини до сощального через прийняття себе й перетворення на свiй життевий свгт, вщповщно до можливостей i вимог шдивщуальних рис, здобуткiв соцiального досвщу в найширшому його розумiннi. Звичайно, в реальному життi соцiальне та природно-неповторне взаемодiють у людинi з перших дшв И життя, а, можливо, ще й ранiше. Як засвщчують i науковий аналiз, i практичне життя, iндивiдуальнiсть не дано людиш вщ природи, а задано 1й самим способом И буття - соцiальним. "Саме соцiалiзацiя, здшснювана через наслщування, навiювання, через дда вие1 системи виховання та освгти, уможливлюе iндивiдуалiзацiю" [16, с. 242].
Не погоджуемось, оскшьки кожен шдивщуальний вщ природи, i це бюлопчно закладено в кожному iз нас. 1ндивщуальнють, на нашу думку, сформована душею, адже дитина (людина) отримуе по-своему задоволення вщ рiзних занять - комусь аби проявити свою шдивщуальнють достатньо вчити вiршi напам'ять, комусь - малювати, самому творити, ^ власне, пщ час цього заняття кожен отримуе задоволення, яке словами не передати, це щось таке, що йде iз середини -душг Саме так, як один iз варiантiв, на нашу думку, i проявляеться душа, таким чином пщказуючи в чому ж шдивщуальнють особистосп. Аби iндивiд розумiв, у чому саме вiн шдивщуальний, душа пщштовхуе його постiйно до пошуюв самореалiзацil.
Самореалiзацiя, на нашу думку, - це постшний пошук шдивщуальносп, здiйснювати який нам диктуе (вщ нас вимагае) душа як бюлопчна складова поведiнки. Як вщомо Г. Маркузе [17] охарактеризував варiант "одномiрноl людини", стверджуючи, що людина, яка все знае, все вмiе робити, у всьому розумiеться, але в жодному iз цих проявiв людсько1 потенцil не доходить до належно1 глибини, до професiоналiзму, прагне до кшьюсно1 повноти, яка, своею чергою, перетворюеться на втрату якосп, справжню цiну iндивiдуальностi. Не згщш ми iз цим твердженням, адже, "перепробувавши" себе у багатьох "сферах дiяльностi" та доходячи до певно1 межi, дитина (людина) розумiе, що такий вид дiяльностi не приносить !й душевного задоволення, i вона не може повнютю зреалiзувати природою закладений свш потенцiал, припиняе дiяльнiсть у цiй сферi та вщправляеться на пошуки iншого варiанта, продовжуе самореалiзовуватись. На жаль, або на щастя, набутий досвщ видалити iз життя не можемо, тому i складаеться враження, що дитина (людина) все вмiе, все знае, але, як ми вже розумiемо, ще не знайшла свое1 iндивiдуальностi - не досягнуто максимального результату в якшсь конкретнш справi.
Вважаемо, що саме дитинi, незаангажованiй буденнютю, найлегше здiйснювати самореал iзацiю. Тому батьки та держава мали б всшяко цьому сприяти саме через складову "У" - навчання. Адже, як вважав Е. Фромм, "життя позначене особливою динамшою: малолiтня людина, особистють повинна зростати, проявити себе, прожити свое життя. Якщо ця тенденщя стримуеться, то енергiя, спрямована на життя, розпадаеться та перетворюеться на руйшвну. 1накше кажучи, прагнення до життя та потяг до руйнування пов'язаш зворотною залежнiстю: чим сильшше виявляеться прагнення до життя, тим повшше реалiзуеться життя, тим слабшi руйнiвнi сили" [5, с. 11].
Висновки. Щцсумовуючи напрацювання вчених щодо девiантноï поведiнки, робимо висновок, що однозначноï позицiï щодо конкретних причин виникнення девiантноï поведiнки, зокрема серед дгтей, не було i немае. Вважаемо, що такий стан справ е непоганим для розвитку суспшьства, адже забезпечуеться можливють постшного видшення нових, ранiше невiдомих чинникiв. На момент проведення нами дослщжень вплив зовшшнього середовища (сощально-економiчнi, кримшальш тощо) та внутрiшнi iндивiдуальнi чинники (сощально-психолопчш, низький рiвень розвитку тощо) були основними причинами виникнення девiантноï поведшки.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Социальна фшософ1я : короткий енциклопедичний словник. За заг. ред. В. П. Андрущенка, М. I. Горлача. Кигв; Харюв: Руб1кон, 1997. 398 с. 2. Фромм Э. Психоанализ и этика. Москва, 1993. 415 с. 3. Гуревич П. Величие и ограниченность самого Фромма. URL : http://www.infoliolib. info/psih/fromm/fromm01.html. 4. Маркузе Г. Эрос и цивилизация. Философское исследование учения Фрейда. Пер. и предисл. А. А. Юдина; общ. ред. А. А. Жаровского. Киев : Гос. б-ка Украины для юношества : Port-Royal, 1995. XXVIII. 320 с. 5. Чепендюк I. М. Система со^альног роботи з молоддю дев1антно-крим1нальног поведшки, що склалась в Украгм. Правова св1дом1сть молод1 в умовах розбудови правовог демократичног держави мат 4 всеукрагнсько-курсантсько-студентськог конференцИ' 22 квтня 2010 року м.1вано-Франювськ. С. 216-221. 6. Жуковська Ж. О. Профтактика та попередження злочитв серед неповнолттх. В1сник О1ВС. № 1, 2001. С. 60-62. 7. Кроплiс Л. В. Проблеми визначення дев1антног поведшки неповнолттх. П1вденноукрагнський правничий часопис. № 3. 2007. С. 49-51. 8. Дюркгейм Э. Социология. Ее предмет, метод, предназначение. Пер. с фр., составление, послесловие и примечания А. Б. Гофмана. Москва: Канон, 1995. 352 с. 9. Попов Г. X. Проблемы теории управления. Москва, 1970. 320 с. 10. Гилинский Я. Девиантология: социология преступности, наркотизма, проституции, самоубийств и других "отклонений". СПб.: Изд-во Р. Асланова "Юридический цент Пресс", 2007. 528 с. 11. Ананьев Б. Г. О проблемах современного человекознания. Москва: Наука, 1977. 380 с. 12. Абульханова-Славская К. А. Стратегия жизни. Москва: Мысль, 1991. 300 с. 13. Бондарчук O.I. Психологiя девiантног поведшки. Курс лекцт. К.: МАУП, 2006. 88 с. 14. Медведько О. З любов'ю та турботою до дтей. Вiсник прокуратури. № 5, 2008. С. 3-6. 15. Гресько Т. В. Соцiально-педагогiчнi заходи у напрямi профтактики девiантног поведшки серед дтей та молодi. Правова свiдомiсть молодi в умовах розбудови правовог демократичног держави: матерiали 4-ï Всеукрагнсько-курсантсько-студентськог конферен^г 22 квтня 2010 року м. 1вано-Франювськ. С. 201-205. 16. Гилинский Я. О системном подходе к преступности. Правоведение. 1981. № 5. С. 49-56. 17. Бачинин В. А. Философия права и преступления. Харьков: Фолио, 1999. 607 с.
REFERENCES
1. Sotsialna filosofiia: korotkyi entsyklopedychnyi slovnyk. [Social philosophy: a brief encyclopaedic dictionary]. Za zah. red. V. P. Andrushchenka, M. I. Horlacha. Kyiv ; Kharkiv : Rubikon Publ, 1997. 398 p. 2. Fromm E. Psikhoanaliz i etika. [Psychoanalysis and ethics]. Moskva, 1993. 415 p. 3. Gurevich P. Velichie i ogranichennost' samogo Fromma. [The greatness and limitations of Fromm
himself.]. Availableat: http://www.infoliolib.info/psih/fromm/fromm01.html. 4. Markuze G. Eros i tsivilizatsiya. Filosofskoe issledovanie ucheniya Freida. [Eros and civilization. Philosophical study of the teachings of Freud]. Per. i predisl. A. A. Yudina; obshch. red. A. A. Zharovskogo. Kiev : Gos. b-ka Ukrainy dlya yunoshestva : Port-Royal Publ, 1995. XXVIII. 320 p. 5. Chependiuk I. M. Systema sotsialnoi roboty z moloddiu deviantno-kryminalnoi povedinky, shcho sklalas v Ukraini. [The system of social work with young people on deviant-criminal behavior in Ukraine]. Pravova svidomist molodi v umovakh rozbudovy pravovoi demokratychnoi derzhavy mat 4 vseukrainsko-kursantsko-studentskoi konferentsii 22 kvitnia 2010 roku m.Ivano-Frankivsk. pp. 216-221. 6. Zhukovska Zh. O. Profilaktyka ta poperedzhennia zlochyniv sered nepovnolitnikh. [Prevention and prevention of juvenile delinquency]. Visnyk OIVS. No. 1, 2001. pp. 60-62. 7. Kroplis L. V. Problemy vyznachennia deviantnoi povedinky nepovnolitnikh. [Problems in determining the deviant behavior of juveniles]. Pivdennoukrainskyi pravnychyi chasopys. No. 3. 2007. pp. 49-51. 8. Dyurkgeim E. Sotsiologiya. Ee predmet, metod, prednaznachenie. [Sociology. Its subject, method, purpose]. Per. s fr., sostavlenie, posleslovie i primechaniya A. B. Gofmana. Moskva: Kanon Publ, 1995. 352 p. 9. Popov G. X. Problemy teorii upravleniya [The problems of control theory]. Moskva, 1970. 320 p. 10. Gilinskii Ya. Deviantologiya: sotsiologiya prestupnosti, narkotizma, prostitutsii, samoubiistv i drugikh "otklonenii [Deviantology: the sociology of crime, narcotism, prostitution, suicide and other "deviations"]. SPb. : Izd-vo R. Aslanova "Yuridicheskii tsent Press" Publ, 2007. 528 p. 11. Anan'ev B. G. O problemakh sovremennogo chelovekoznaniya [On the problems of modern human science] Moskva: Nauka Publ, 1977. 380 p.
12. Abul'khanova-Slavskaya K. A. Strategiya zhizni [Strategy of life]. Moskva: Mysl' Publ, 1991. 300.
13. Bondarchuk O. I. Psykholohiia deviantnoi povedinky [Psychology of deviant behavior]. Kurs lektsii. Kyiv: MAUP Publ, 2006. 88 p. 14. Medvedko O. Z liuboviu ta turbotoiu do ditei [With love and care for children]. Visnyk prokuratury. No. 5, 2008. pp. 3-6. 15. Hresko T.V. Sotsialno-pedahohichni zakhody u napriami profilaktyky deviantnoi povedinky sered ditei ta molodi [Socio-pedagogical measures in the direction of prevention of deviant behavior among children and youth]. Pravova svidomist molodi v umovakh rozbudovy pravovoi demokratychnoi derzhavy mat 4 vseukrainsko-kursantsko-studentskoi konferentsii 22 kvitnia 2010 roku m. Ivano-Frankivsk. pp. 201-205. 16. Gilinskii Ya. O sistemnom podkhode k prestupnosti [On the systematic approach to crime]. Pravovedenie. 1981. No. 5. pp. 49-56. 17. Bachinin V. A. Filosofiyaprava iprestupleniya [Philosophy of law and crime]. Khar'kov: Folio, 1999. 607 p.
Дата надходження: 11.02.2018р.
