CC BY
259
Полiтологiя
УДК 340.5:342.4(6)
О. В. Зтченко, доктор юторичних наук, доцент
КОНСТИТУЦП АФРИКАНСЬКИХ ДЕРЖАВ ПРО ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ
Шляхом пор1вняльного анал1зу встановлюються особливост1 конституций держав африканського континенту. Автор доходить висновку про розподы основних закомв на три групи за гх в1дношенням до проголошення прав людини й громадянина та гх захисту. До першог групи входять конституцп, якг, взагал1 не маючироздмв про права людини, виголошують лише прихильмсть до заф1ксованих у французьшй декларацп 1789 р. та ДекларацИ ООН 10 грудня 1948 р. прав. ДругШ груш конституций властивий стислий перелж прав, а третт — досить розлогий виклад зм1сту кожного /з прав, що нагадуе цивтьт кодекси крагн тших континентгв.
Ключовi слова: Африка, конституция, права людини.
Актуальтсть до^дження конституцш африканських держав шляхом порiвняльного аналiзу обумовлюеться неоднорщшстю суспшьств цього континенту, яю ютотно вiдрiзняються етшчними, мовними, релшйними, родоплемшними, традицшними та шшими особливостями, а також впливами i наслщками колошально! пол^ики колишшх метрополш та щеологл сощалютичних краш. Ус щ чинники обумовили форму, змют, стратегiчну спрямовашсть основних законiв рiзних держав, у тому чист й обсяги та характер прав людини та способи !х захисту.
Аналiз науковог лтератури. Шсля осягнення незалежностi народами «чорного континенту» вченi перекладали тексти конституцш африканських краш 1950-1960-х рр. i писали до них передт статп. Серед них були Ю. В. 1коницький [1, с. 103-112], Н. В. Корнеев [1, с. 435-442], Н. В. Кузне© Романюк О. В., 2014
цов [1, с. 243-257], Ю. А. Юдш [1, с. 523-537], Ю. А. Аркадський [2, с. 485493], Р. Г. Ланда [2, с. 7-14], В. С. Покровський [2, с. 414-418], Е. К. Шахов [3, с. 409-417]. Деяю дослщники перекладали по кшька текспв i писали до них передш статп: Л. Я. Дадiанi [1, с. 353-359; 469-478; 2, с. 445-449; 3, с. 125-1324; 447-454; 675-680], Л. М. Ентш [1, с. 69-77; 215-221; 389-395; 3, с. 211-217; 611-619; 637-643], В. Я. Карпушина [2, с. 33-39; 3, с. 171-176], С. С. Кречетов [2, с. 66-74; 3, с. 247-256], е. I. Купрянов [3, с. 7-12; 469477], В. В. Мщцев [1, с. 139-145; 411-416; 183-194], Е. С. Онан [1, с. 325-
Полiтологiя
332; 3, с. 301-307], В. П. Стутшин [1, с. 13-26; 45-50; 157-162; 499-503], I. А. Пономарьова [4, с. 521-532; 559-568]. Ус щ автори подавали юторичш довщки про доколошальне й колошальне минуле чи шшо!' краши, перебiг боротьби за здобуття незалежносп, за п владний режим тощо. Однак дослiдники не прагнули порiвняти способи та обсяги проголошення конститущями прав i свобод людини та 1'х захисту, а також структуры особливостi актiв. У зв'язку з цим мету статтi складае виявлення визначальних особливостей надання прав людиш конституцiями африканських краш за допомогою зiставлення текстiв основних законiв.
Виклад основного матерiалу. Протягом 1950-1960-х рр. у свт вщбувався iнтенсивний процес деколошзацп пiдкорених ранiше народiв i створення нових незалежних держав. Особливо багато 1'х виникло на африканському континента Неодмiнною ознакою цього процесу було ухвалення конституцш новонароджених держав. Одшею iз визначальних засад '1'х конституцшного устрою було гарантування державного захисту прав i свобод людини i громадянина. У той же час у цьому питанш спостер^алися суттевi вiдмiнностi i розбiжностi. Вони залежали вщ iсторичних умов перебування кожного поневоленого народу в колошальнш залежносп, вiд спiввiдношення сил демократа та авторитаризму, а також зовшшшх впливiв. Рiзнi територп африканського континенту, починаючи з кiнця XV ст., захоплювались голландцями, португальцями, англiйцями, французами, шмцями та арабами. Столiттями тут зазнавало взаемовпливiв звичаеве право аборигешв, законодавство, судовi прецеденти та шарiат колонiзаторiв. Оскiльки СРСР та iншi краши св^ово!' соцiалiстичноi системи здшснювали активне iдеологiчне, фiнансове, матерiальне i збройне втручання у процес деколошзацп африканських народiв, сюди проникали ще! соцiалiзму. Такi чинники визначали змют i спрямування конституцiй новонароджених держав Африки.
Пiд час деколошзацп на африканському континент виникло близько чотирьох десятюв незалежних краш. Конституци 15 краш не мютили присвячених правам людини роздiлiв. П'ять iз них зовсiм не згадували питання щодо прав та свобод людини: Республши Гани [1, с. 113-135], Швшчно!'
Игерп [1, с. 686-748], Республши Танзанп [2, с. 494-554], Центрально-Африкансько'' Республши [3, с. 62-63] та Республши Конго (Леопольдвiль) [1, с. 258-321]. Однак до останньо'' окремо додавався Основний закон про громадянсью свободи [1, с. 314-321]. Конституцп шести кра'н у Преамбулах кiлькома рядками заявляли про прихильшсть до принцитв, якi викладались у Декларацп людини i громадянина 1789 р. i Загальнiй декларацп прав людини 10 грудня 1948 р.: Берега Слоново'' Кiстки [1, с. 27], Республши Верхньо'' Вольти [1, с. 51], Республши Дагоме'' [1, с. 163], Республши Конго (Браззавiль) [1, с. 222], Республши Нiгер [1, с. 504], Республши Чад [3, с. 644]. Конституцп Республши Малi та Мальгасько'' Республiки констатували прихильнiсть лише до принцитв Загально'' декларацп прав людини 1948 р. [1, с. 417; 1, с. 443]. Конститущя Республши Камерун згадувала принципи Загально'' декларацп прав людини 1948 р. та Статуту Оргашзацп Об'еднаних Нацш [1, с. 195]. Конституцiя кламсько'' Республiки Мавританп заявляла про прихильшсть до мусульмансько'' релЫ' i принцитв Декларацп прав людини i громадянина 1789 р. та Загально'' декларацп прав людини 1948 р. [1, с. 396]. 1з ''хнього перелшу Мавританiя та Пiвнiчна Нiгерiя зазнали впливу шарiату, Гана й Танзашя - загального права, а одинадцять останшх - романо-германського права. Очевидно в цьому питанш визначальну роль ввдграли не правовi, а найiмовiрнiше iдейно-полiтичнi чинники та практичнi втручання наддержав св^у.
Досить стисло, побiжно, декларативно, в обсязi вiд 5 до 8 статей або в загальних положеннях згадують основш права, а бшьшою мiрою, — обов'язки громадян конституцп Республши Габону [1, 79-80], Республши Гвше'' [1, с. 152-153], Королiвства Марокко [1, с. 480-481], Республши Сенегалу [3,
с. 220-223] та Республши Тунiсу [3, с. 456-458]. Навпаки, конституцп Королiвства Лiвii [1, с. 361-365], Королiвства Игерп [1, с. 570-585], Алжирсько'' Народно'' Республши [2, с. 2021], Республши Замбп [2, с. 105-133], Республши Кенп [2, с. 254-283], Республши Конго (Браззавiль) (1963 р.) [2, с. 421-424], Республки Сомалi [3, с. 260-273], Республiки Судану [2, с. 454- 455], Королiвства Малавi [3, с. 41-65], Об'еднано' Арабсько'' Республiки [3, с. 140-144], Республши Руанди [3, с. 181-187], Республши Сенегалу [3, с. 220-224], Королiвства Сьерра-Леоне [3, с. 325-346], Республши Того [3, с. 420-424], Королiвства Уганди [3, с. 516-538], Королiвства Бурундi [2, с. 41-44], Ефюпсько'' iмперii [3, с. 691-696], Арабсько'' Республiки Сгипет [4, с. 537-539], Швденно-Африкансько'' Республiки [4, с. 570-578] мютять присвяченi правам та свободам людини цш глави i роздiли.
Конституцiям Замбii, Кенii, Малавi, Уганди та Ефiопii властивий широкий перелш i докладний опис громадянських та полiтичних прав людини. Конститущя Замбп присвячуе 1'м третю главу — Гарантii основних прав i свобод людини, яка мютить 18 статей на 23 сторшках тексту [2, с. 105-133]. Перелш лише iхнiх назв мае такий вигляд: 13. Основш права i свободи особи; 14. Гаранти права на життя; 15. Гарантii права на особисту недоторканшсть; 16. Гарантп проти рабства i примусово'' пращ; 17. Гарантп проти нелюдського поводження; 18. Гарантп проти позбавлення майна; 19. Гарантп недоторканносп житла та шшого майна; 20. Положення про забезпечення правових гарантш; 21. Гарантп свободи совютц 22. Гарантii свободи висловлення думок; 23. Гарантii свободи зiбрань та об'еднань; 24. Гарантп свободи пересування; 25. Гарантп проти дискримшацп з мотивiв раси тощо; 26. Обмеження стосовно основних прав i свобод; 27. Передача деяких питань до особливого трибуналу; 28. Примусове здшснення постанов про гарантп прав i свобод; 29. Оголошення про надзвичайний стан або про загрозу надзвичайного стану; 30. Тлумачення та винятки [2, с. 105-133]. Майже не вiдрiзняються назви 30 статей на 30 сторшках тексту Конституцп Кенп [2, с. 254-283], 18 статей на 29 сторшках Конституцп Замбп [2, с. 105-133], 17 статей на 23 сторшках Конституцп Уганди [3, с. 516-538], 17 статей на 25 сторшках Конституцп Малавi [3, с. 41-65], 15 статей на 22 сторшках Конституцп Сьерра-Леоне [3, с. 325-347], 16 статей на 16 сторшках Конституцп Игерп [1, с. 570-585].
Слщ зазначити, що всiм названим конститущям властивi однаковi назви перших статей роздшв чи глав про права i свободи людини. Вони так i називаються: «Основнi права i свободи особи» в Основних законах Кенп [2, с. 254-255], Замбп [2, с. 105], Малавi [3, с. 4142], Сьерра-Леоне [3, с. 325-326], Уганди [3, с. 516]. У цих вступних статтях узагальнюються правовi принципи тсе! чи шшо! держави. Так, ст. 14 друго! глави Конституцп Республiки Кенп — «Гаранта основних прав i свобод особи» — «Основнi права i свободи особи» йдеться про таке: «Беручи до уваги, що кожна особа у Кенп мае право на основы права та свободи, а саме, незалежно вщ його раси, племеш, мюця походження чи помешкання чи iнших мюцевих родинних зв'язкiв, полiтичних переконань, кольору шюри, вiрувань чи статi, за умови поваги до прав та свобод шших оаб, а також дотримання публiчних iнтересiв, мае право на кожне iз нижчеперелiчених прав i свобод i на вс цi права та свободи, а саме:...». Далi йдеться про право на життя, свободу, особисту недоторканшсть i захист з боку закону, про свободу совют^ висловлення думок, а також зiбрань та об'еднань, гарантш недоторканностi свого житла та шшого майна, гарантiю проти вилучення у нього майна без вщшкодування. Наголошуеться, що положення дано! статп дiють з метою надання гарантш таких прав i свобод iз дотриманням таких обмежень цих гарантш, якi передбачаються цими положеннями i якi е обмеженнями, що призначаються забезпечити положення, за яким користування вказаними правами та свободами будь-якою особою не завдавало б шкоди правам та свободам шших оаб, а також не суперечило б публiчним штересам [2, с. 254-255]. Такий змют перших статей роздшу про права та свободи з окремими незначними вщмшностями у формулюваннях тексту властивий i конституцiям Замбп (2, с. 105), Малавi [3, с. 41-42], Сьерра-Леоне [3, с. 325-326], Уганди [3, с. 516] та низки шших основних закошв африканських краш.
Конституцп названих краш у вщповщних главах чи роздшах мiстять також статтi, якi гарантують захист громадян проти рабства та примусово! працi. Стаття 17 Конституцп Кенп декларуе таку таранью. У нш iдеться, що нiхто не може утримуватись у рабсга чи пщневшьному становищi; нiхто не може примушуватись до виконання примусово! пращ [2, с. 258]. Даш стаття пояснюе, що висшв «примусова праця» не охоплюе будь-яко! роботи, виконання яко! вимагаеться вироком чи наказом суду; роботи, виконання яко! вимагаеться вщ будь-яко! особи в той час, коли вона на законнш пiдставi перебувае пiд вартою, i яка хоча i не вимагаеться на виконання вироку чи наказу суду, але е розумно необхщною в штересах гiгiени чи для утримання в порядку мюця, де дана особа перебувае в ув'язненш. Це означае також будь-яку роботу, виконання яко! вимагаеться вщ особи, що служить у збройних силах, у порядку виконання п обов'язюв або у випадках, коли мова йде про особу, яка з причини сво!х пол^ичних чи релшйно-етичних переконань не вщбувае вiйськову службу, будь-яку роботу, виконання яко! вимагаеться вщ тако! особи вiдповiдно до закону, на замшу тако! служби. Словосполучення «примусова праця» не охоплюе також будь-яко! роботи, виконання яко! вимагаеться у будь-який час, коли Кешя перебувае у стан вiйни, надзвичайного стану або у випадках будь-яких шших обставин чи дш, що загрожують життю та добробуту общини, а також у такому обсяз^ у якому вимога виконання ще! роботи е розумно виправданою в умовах будь-яко! ситуацп, яка виникае внаслщок надзвичайних обставин та стихшного лиха, з метою вирiшення проблем, що виникають у такш ситуацп [2, с. 258-259]. Подiбнi статп мiстяться i в Конституцiях Замбп [2, с. 108-109], Малавi [3, с. 44-45], Сьерра-Леоне [3, с. 331-332], Уганди [3, с. 519-520] та шших краш африканського континенту.
Характерною ознакою проголошених конститущями африканських краш прав i свобод людини е упровадження спещальних статей про примусове здшснення постанов про гарантп прав та свобод людини. У Конституцп Кенп ст. 28 передбачае таю положення. У нш зазначаеться, що:
1) коли будь-яка особа заявляе про порушення п прав, або коли дана особа перебувае пщ вартою, якщо будь-яка шша особа заявляе про таке порушення стосовно дано! особи, що перебувае пщ вартою, i без шкоди для шшо! будь-яко! дп стосовно тих самих питань,
яку можна здшснити на законнш пщстав^ ця особа може звернутись до Високого суду за отриманням задоволення;
2) високий суд володiе первюною юрисдикцiею розгляду i винесення рiшення стосовно будь-яко! заяви, подано! йому будь-якою особою, а також винесення ршення з будь-якого питання, що виникае у справi будь-яко! особи, що звернулась до не!. Високий суд може також видавати таю накази, приписи та розпорядження, яю вш вважатиме за дощльт для примусового здшснення будь-якого положення статей вiд 14 до 27 (включно) дано! Конституцп;
3) якщо у процес будь-якого проведення у будь-якому нижчому судi постае будь-яке питання про порушення будь-якого положення статей вщ 14 до 27 (включно) дано! Конституцп, то особа, яка головуе у цьому суд^ е зобов'язаною, коли будь-яка сторона у процес цього вимагатиме передати це питання до Високого суду, якщо тшьки, на його думку, сама постановка питання не е необгрунтованою або недобросовюною;
4) якщо будь-яке питання передано до Високого суду у порядку застосування п. 3 дано! статп, Високий суд виносить свое ршення з даного питання, i суд, у якому постало дане питання, повинен у розглядi справи керуватись цим ршенням або, якщо на це ршення може бути на пiдставi ст. 180 Конституцп принесена апеляцшна скарга до Апеляцшного суду для Кенп або (безпосередньо чи через посередництво) до Судового ком^ету, ршенням Апеляцшного суду для Кенп або вщповщно Судового ком^ету;
5) парламент може покласти на Високий суд таю повноваження додатково до тих, що покладено на нього даною статтею, яю можуть виявитись необхщними або бажаними для забезпечення можливосп цьому суду бшьш ефективно здшснювати юрисдикщю, покладену на нього на пiдставi дано! статп;
6) Головний суддя може видавати правила стосовно практики i процедури Високого суду стосовно юрисдикцп i прав, наданих йому на пiдставi дано! статтi, включаючи правила стосовно перюду часу, протягом якого апеляцшш скарги можуть бути поданi i переданi на розгляд Високого суду [2, с. 278-280]. Подiбнi статп мютили Конституцп Игерп [1, с. 581582], Уганди [3, с. 536-537], Малавi [3, с. 62-63], Сьерра-Леоне [3, с. 343-345], Замбп [2, с. 129-131] та шших африканських кра!н.
Прискiпливий розгляд досить розгалужених текспв статей, присвячених низкою конституцш африканських кра!н викладенню прав i свобод людини, дае вмотивоваш пiдстави констатувати факт внесення до них елеменпв та формулювань, властивих цившьним, кримiнальним та кримiнально-процесуальним кодексам кра!н iнших континентiв.
Конституцп названих кра!н також деталiзовано висвiтлюють умови набуття та втрати громадянства кра!ни, якi помiтно вiдрiзняються сво!м змютом i обсягами вiд положень про громадянство у конституцiях розвинених краш. Наприклад, у Конституцп Францп це питання зовам не розглядаеться [4, с. 47-72]. Основш закони Гталп, Росшсько! Федерацii, Федеративно! Республiки Имеччини, Сполучених Штатiв Америки вирiшують його в однш статтi, причому Конституцп РФ, ФРН та США розглядають його у роздшах про основш права та свободи [4, ст. 62, с. 228; 4, ст. 16, с. 86; 4, поправка XIV, с. 341], а Конститущя ГталГ! — у роздш «Основш принципи» [4, ст. 3, с. 135]. Тексти цих статей е лакошчними i мають декларативний характер. Конституцп ж африканських кра!н присвячують питанню громадянства цш глави або роздши з певною юльюстю статей. Так, Конститущя Кени мютить главу Г. Громадянство у такому викладг 1. Особи, яю стають громадянами вщ 12 грудня 1963 р.; 2. Особи, яю мають право бути зареестрованими як громадяни до 12 грудня 1963 р. унаслщок родинних зв'язкiв у Кенii; 3. Особи, яю народилися пiсля 11 грудня 1963 р.; 4. Особи, що народились поза межами Кенп тсля 11 грудня 1963 р.; 5. Шлюб iз громадянином Кенп; 6. Особи, яю мають право бути зареестрованими як громадяни Кенп тсля 11 грудня 1963 р. унаслщок родинних зв'язюв у Кенп; 7. Особи, яю можуть стати громадянами Кенп шляхом натуралiзацii; 8. Позбавлення громадянства; 9. Громадяни
Ствдружносп; 10. Взаемш i перехiднi привше'' для громадян iнших кра'н; 11. Права Парламенту; 12. Подвшне громадянство; 13. Тлумачення [2, гл. I, ст. 1-13, с. 244-254].
Досить близью за змютом та формулюваннями статей е Конституцп Игерп [1, гл. 2, ст. 7-16, с. 565-570], Уганди [3, гл. 2, ст. 7-16, с. 508-515], Малавi [3, гл. 1, ст. 1-10, с. 32-41], Сьерра-Леоне [3, гл. 1, ст. 1-10, с. 319- 325], Замби [2, гл. 2, ст. 3-12, с. 98-104] та низки шших кра'н. У цих статтях, як i в статтях про права та свободи людини, мютяться численш положення, як у розвинених кра'нах входять до окремих закошв та до текспв цившьних, кримшальних та кримiнально-процесуальних кодексiв.
Отримання незалежносп вочевидь загострило питання стосовно громадянства вчорашшх колонiальних кра'н перш за все тим, що воно тисно впиралось у можливостi реального доступу до владних важелiв уах рiвнiв i володiння нацiональним багатством. Саме через щ двi головш причини, хоча мали мiсце й iншi чинники iсторичного, етнiчного, релЫйного характеру, першочергового значення набуло визначення методiв, засобiв i шляхiв набуття i втрати громадянства. Вони торкалися оаб, що мешкали в кра'ш до отримання незалежностi, що народились i мешкали поза межами кра'ни, але мали родиннi зв'язки з нею. Досить докладно визначались умови укладання шлюбу з громадянами шших кра'н, набуття громадянства за допомогою натуралiзацii, особливостей подвшного громадянства, а також його втрати. Конкретизувалось право парламентив виршувати питання щодо надання особi права на громадянство та його позбавлення. Окремо розглядались питання стосовно тлумачення вжитих у текстах вщповщних статей термшв.
Слщ зазначити, що одночасно iз процесом деколошзацп Африки й особливо пiсля нього у переважнш бiльшостi колишнiх метрополш вiдбулися суттевi змiни у формi захисту прав людини та громадянина. До передбаченого конституцiями 'х гарантування судовими органами долучилися посади омбудсмешв в Австрп, Австралп, Великiй Британп, 1спанп, Гтали, Канадi, США, Францп, ФРН та багатьох iнших, а також кра'нах колишньо'' сощалютично'' системи. Таю поди ще бiльше тдкреслили вiдмiнностi задекларованих конституцiями африканських кра'н прав i свобод людини i громадянина. Жодна iз згаданих вище конституцiй африканських кра'н не мютила положення про посаду омбудсмена.
Подолати розрив у способах захисту прав i свобод людини i громадянина вдалося Швденно-Африканськш Республiцi, економiка яко'' е найбiльшою за обсягом i найбiльш розвинутою на континентi. Конститущя ПАР 4 лютого 1997 р. визначае форми, змют та межi парламентського контролю практично'' реалiзацii прав та свобод людини i громадянина. Йому присвячена цiла «Глава 9. Державш установи, що пiдтримують конституцшну демократiю», яка нараховуе 14 статей — вщ 181 до 194. Стаття 181 перелiчуе цi установи: Народний захисник; Швденно-Африканська Комiсiя з прав людини; Комiсiя з розвитку та захисту прав культурних, релшйних та мовних спшьнот; Комiсiя з гендерно' рiвностi; Генеральний аудитор, Виборча комiсiя [4, с. 612-615]. Стаття тдкреслюе незалежнiсть установ, !'х тдпорядковашсть тiльки Конституцii та закону i пiдзвiтнiсть Нацiональнiй Асамбле''. Стаття 182 визначае функцп Народного захисника, надшяючи його повноваженнями розслiдувати будь-якi дп державно'' чи публiчноi адмiнiстрацii, на вах рiвнях управлiння, якi визнаються незаконними або шкщливими, доповiдати Нацюнальнш Асамбле'' про таку дiяльнiсть i застосовувати вiдновлювальнi заходи. Народний захисник мае бути доступним уам людям та угрупованням, а кожна його доповщь — вщкритою, за винятком обставин, що зобов'язують його збер^ати конфщенцшшсть. Стаття 183 передбачае семирiчнiй термiн перебування Народного захисника на цш посадi, яке не пщлягае вiдновленню [4, с. 612-613].
Статп 184-187 визначають повноваження та напрямки дiяльностi Комiсiй з прав людини, розвитку та захисту прав культурних, релшйних i мовних спшьнот, а також гендерно'' рiвностi. Входження Генерального аудитора до перелшу установ обумовило необхщшсть регулювання трудових вiдносин, гарантування економiчних прав, прав займатися законною трудовою дiяльнiстю та недоторканностi приватно'' власносп. Основною функцiею Виборчо'' комiсii е забезпечення вiльних i чесних виборiв до органiв
влади Bcix pÏBHÏB, тобто практичного гарантування полiтичних прав. Глава передбачае також функцюнування незалежного органу влади з регулювання телерадiомовлення з метою забезпечення справедливости i рiзноманiтностi поглядiв, широкого представлення громадськостi краши, а також порядок призначення члешв означених Комюш та Народного захисника i вщсторонення вiд посади [4, с. 613-615]. Завдяки придшенню велико! уваги реалiзацiï прав людини ПАР за невеликий юторичний промiжок часу змогла у багатьох сферах суспшьного й державного життя подолати негативнi наслiдки пол^ики апартещу, перейшовши до побудови правово'1' держави.
Висновки. Викладений матерiал дае тдстави констатувати своерiднiсть структурно!.' побудови, обсяпв та змiсту основних закошв африканського континенту, що дозволяе розподшяти ïx на три групи. По-перше, третина конституцiй зовсiм не мютить анi глав, анi роздiлiв, яю б передбачали надання та захист державою прав i свобод людини i громадянина. Вони обмежуються лише нагадуванням прихильно стi до загальних принцишв вирiшення цього питання, яю викладались у Декларацп прав людини i громадянина 1789 р., Загальнш декларацп прав людини 10 грудня 1948 р. та Статуй ООН. По-друге, значна частина конституцш, маючи такi глави або роздiли, досить стисло декларуе основш права людини. По-трете, частиш конституцiй властивий досить розлогий виклад змюту кожного проголошуваного права та обов'язку, ïx тлумачення, яю е елементами цивiльниx, цившьно-процесуальних та кримiнально-процесуальниx кодексiв та окремих закошв краш iншиx континентiв.
Слщ пiдкреслити також бажанiсть виявлення причин вщсутносп у низцi конституцiй африканських краш глав або роздшв про права та свободи людини й громадянина, встановлення витоюв та чинниюв впливу на структурно-змiстовну побудову основних закошв означених трьох груп.
Л1ТЕРАТУРА
1. Конституции государств Африки : в 3 т. Т. 1. - М. : Прогресс, 1963. - 750 с.
2. Конституции государств Африки : в 3 т. Т. 2. - М. : Прогресс, 1966. - 583 с.
3. Конституции государств Африки : в 3 т. Т. 3. - М. : Прогресс, 1966. - 711 с.
4. Конституци заруб1жних краш. - Х. : ФИН, 2009. - 664 с.
КОНСТИТУЦИИ АФРИКАНСКИХ ГОСУДАРСТВ О ЗАЩИТЕ
ПРАВ ЧЕЛОВЕКА
Зинченко Е. В.
При помощи сравнительного анализа определяются особенности конституций государств африканского континента. Автор приходит к выводу о разделении основных законов на три группы по их отношению к провозглашению прав человека и их защиты. В первую группу входят конституции, которые, вообще не имея разделов о правах человека, провозглашают лишь свою приверженность зафиксированным во французской Декларации 1789 г. и Декларации ООН 10 декабря 1948 г. правам. Второй группе конституций свойственно сжатое перечисление прав, а третьей — достаточно распространенное изложение содержания каждого из прав, что напоминает гражданские кодексы стран других континентов.
Ключевые слова: Африка, конституция, права человека.
THE CONSTITUTIONS OF THE AFRICAN STATES ABOUT PROTECTION OF HUMAN RIGHTS
Zinchenko О. V.
By means of the comparative analysis features of constitutions of the states of the African continent are defi ned. The author comes to a conclusion about division of basic laws into three groups on their relation
to declaration of human rights and their protection. The fi rst group includes constitutions which, at all without having sections on human rights, proclaim only the commitment 1789 recorded in the French Declaration and the UN Declaration on December 10, 1948 to the rights. The squeezed transfer of the rights, and the third — rather widespread statement of the maintenance of each of the rights that reminds civil codes of the countries of other continents is peculiar to the second group of constitutions.
Key words: Africa, constitution, human rights.
