CC BY
354
УДК 340:341.177 Олександр Васильович Скрипнюк,
д-р юрид. наук, професор, академт НАПрН Украгни, м. Кигв
ПРАВА I СВОБОДИ ЛЮДИНИ ТА ГРОМАДЯНИНА: М1ЖНАРОДН1 СТАНДАРТИ, НАЦЮНАЛЬНА ПРАКТИКА ТА ПРОБЛЕМИ IX КОНСТИТУЦШНО1 МОДЕРНВАЦП В УКРА1Н1
У статтi аналiзуються деякi проблеми, що виникають у зв'язку з iмплементащею европейських стандартiв прав людини в укра'нське законодавство. Розглядаються можливi шляхи пiдвищення ефективностi прецедентно! практики Свропейського суду з прав людини. Всебiчно обгрунтовуеться думка, що в новш Конституцп Укра'ни формулювання конкретних прав повиннi бути викладенi таким же чином, як це мае мюце в Свропейськш конвенцп про захист прав людини i основоположник свобод 1950 р.
Ключовг слова: права людини, Страсбурзький суд, iмплементацiя мiжнародних стандар^в, класифiкацiя конституцiйних прав, Конститущя Укра'ни 1996 р.
1з розвитком Укра'ни як демократично!, правово', сощально' держави зростае потреба у вдосконаленш нацiональних i мiжнародних юридичних механiзмiв утвердження й забезпечення конституцшних прав та свобод людини. Закономiрно, що саме цi права i свободи, 'х гаранта визначають гумашстичний вимiр Украшсько' держави i й громадянського суспiльства, 'х потенцiйнi й реальш перспективи подальшого розвитку на шляху до утвердження демократа i верховенства права.
Укра'на завжди була вiрною сво'м мiжнародним зобов'язанням у галузi прав людини. Зараз Свропейська конвенцiя про захист прав людини i основоположних свобод 1950 р. (далi - Gвроконвенцiя), найстарiший серед регюнальних договорiв про права людини й один з найавторитетшших мiжнародно-правових документiв у цiй галузi, iншi мiжнароднi пакти про права служать надшним орiентиром для европейського гумаштарного розвитку Укра'ни.
Загальновiдомо, що права та свободи, що мютяться в цьому мiжнародно-правовому документ!, - це мшмальш европейськi стандарти у сферi прав людини, якi повиннi знаходитися в тдгрунт дiяльностi держав-учасниць Свроконвенцп. Укра'ш, як i iншим державам-членам Ради Свропи, належить застосовувати щ стандарти у своему законодавствi i правозастосовнiй практицi, однак за нею залишаеться свобода вибору засобiв 'х використання.
Говорячи про значення Свроконвенцп, слщ зазначити, що саме вона заклала конституцшш пiдвалини становлення в Укршш якiсно ново'' системи утвердження й захисту прав i свобод людини, позитивно вплинула на демократизащю дiяльностi укра'нських судових i правоохоронних оргашв, усiеi системи органiв державно'' влади й оргашв мiсцевого самоврядування, 'х посадових осiб i службовщв. 1з прийняттям у 1996 р. Верховною Радою Укра'ни Конституцii основш положення розглядуваного правового акта були вщтвореш в роздiлi II «Права, свободи та обов'язки людини i громадянина».
Зокрема, в Конституцii Укра'ни закрiплено: право на життя (ст. 27); право на повагу пдносп (ст. 28); право на свободу й особисту недоторканшсть (ст. 29); недоторканшсть житла (ст. 30); таемниця листування, телефонних розмов, телеграфно' та шшо'1 кореспонденцп (ст. 31); невтручання в особисте й амейне життя (ст. 32); свобода пересування, вшьний вибiр мiсця проживання для тих, хто на законних пiдставах перебувае на територй Укра'ни, право вшьно залишати територiю Укра'ни, за винятком обмежень, яю встановлюються законом (ст. 33); право на свободу св^огляду й вiросповiдання (ст. 35); право на свободу об'еднання в пол^ичш партй та громадськi органiзацii (ст. 36).
До того ж Основний Закон кра'ни затвердив европейсью принципи нащонального й мiжнародного судового захисту прав i свобод людини. Так, згiдно зi ст. 55 Конституцп права та свободи людини i громадянина захищаються судом; кожен мае право тсля використання всiх нацiональних засобiв правового захисту звертатися за захистом сво'х прав i свобод у вiдповiднi мiжнароднi судовi установи або у вщповщш органи мiжнародних органiзацiй, членом або учасником яких е Укра'на.
Зрозумшо, що пiдвищення ефективностi норм, яю мiстяться в дослiджуваному мiжнародному документi, може бути досягнуто шляхом 1'х iмплементащi в нацiональне право держав-учасниюв ще'1 Конвенцп з подальшим наданням 1'м прюритетно!' сили на одному рiвнi з нормами конституцп, якщо буде передбачено правило про пряме застосування положень Свроконвенцп в нащональнш правовiй системi. 1нший шлях передбачае створення на нащональному рiвнi кожно'1 держави-учасницi ще!' Конвенцп внутршнього механiзму контролю за дотриманням п положень, у тому числi щодо дотримання формальних вимог, а також закршлення можливостей подальшого звернення до Свропейського суду з прав людини, якщо та чи шша складна проблема не виршена на нащональному рiвнi. В Укрш'ш остання позищя частково втiлена в Законi «Про виконання рiшень та застосування практики Свропейського Суду з прав людини», прийнятому 23 лютого 2006 р.
Разом iз тим ус назваш нормативно-правовi й iнституцiйнi механiзми утвердження й забезпечення прав i свобод людини на нащональному й мiжнародному рiвнях не можуть вважатися ушверсальними. Ефективнiсть реалiзацii конституцiйних прав i свобод людини залежить також вщ багатьох iнших чинникiв: правотворчо!', правозастосовно!' i правозахисно'1 дiяльностi суб'ектiв конститущйного права, рiвня 1'х правосвiдомостi, розвитку вщповщних напрямiв конститущйно-правово!' науки й осв^и i т.д. У зв'язку iз цим треба детальнiше дослщити питання визначення конституцiйних прав та свобод людини i громадянина, 1'х класифшацп й загально!' юридично'1 характеристики основних видiв цих прав.
Як вщомо, визначальним складовим елементом конститущйно-правового статусу особи е iнститут прав та свобод людини i громадянина в Укршш. Його потрiбно розглядати в оргашчному зв'язку з шститутом громадянства, оскiльки вказанi права i свободи визначають сутнiсть i змют правових зв'язкiв людини й держави. Хоча не можна погодитись iз твердженням деяких учених, що права i свободи особи зумовлеш п громадянством. Адже як вiдомо, iноземцi, особи без громадянства й бiженцi, якi законно перебувають на територп Укра'ни, мають фактично т ж права й обов'язки, що i п громадяни, за винятком окремих пол^ичних прав, що належать виключно громадянам Укра^ни. До них належить право обирати й бути обраним, право на участь у всеукрашському й мюцевих референдумах i деяю iншi.
Конституцiйнi права i свободи людини (яю ще називають «основними» або «фундаментальними»), як декларуе ч. 2 ст. 3 Конституцп, «визначають змют i спрямованiсть дiяльностi держави». Вони становлять собою не тшьки важливий елемент конституцiйно-правового статусу людини i громадянина, самостiйний iнститут конститущйного права, що визначае сощальну спрямовашсть укр^'^сько! держави, а й основну сентенщю нацiонального конституцiоналiзму. У цьому сена можна погодитися з росшським ученим М. В. В^руком, що в онтолопчному розумiннi прав особи не юнуе поза формами сустльно!' свiдомостi, тобто поза iснуванням щей та уявлень про права шдивща [1, с. 226]. При цьому сам концепт цих прав сформовано фшософами Вщродження й Реформаци задовго до свого внормування у перших конститущях i конституцiйних актах.
1де'1 невiдчужуваностi прав людини, якими вш надiлений вiд народження, поряд з щеями рiвностi людей стали тим внеском прихильниюв iдей та iдеалiв природного права, якими вони збагатили гасла буржуазно-демократичних революцiй i воен за незалежшсть у Свропi й Швшчнш Америцi. Не дивно, що першими у свт конституцiйними за своею суттю i змiстом актами стали декларацп прав людини, яю й досi зберiгають свою силу у
Францп, США та шших крашах св^у (американський Бiлль про права 1789 р., французька Декларащя прав i свобод людини i громадянина 1789 р. та ïh.). Саме вони були покладеш в пiдrрyнтя перших загальновщомих конститyцiй i конститyцiйних акпв, а Загальна декларацiя прав людини (1948 р.) сьогодш визнана фактично вама державами свiтy.
Конститyцiйнi права i свободи сформyвалися iсторично, з року в рш ïx юридичний каталог незмiнно розширювався. Першi конституцшно закрiпленi права та свободи людини i громадянина, як правило, визначали громадянсью, пол^ичш й економiчнi права. Конститущями того часу обмежувалося втручання держави у сферу природних прав людини, а також гарантувалася певна економiчна свобода людей. Це сприяло зародженню ïx полiтичниx прав як продукту залучення громадян до пyблiчноï дiяльностi. Пiсля Дрyгоï свiтовоï вшни у конститyцiяx були закрiпленi сощальш й кyльтyрнi права, а в нов^шх конститyцiяx, до яких належить i Конститyцiя Украши 1996 р., поряд з розширенням системи громадянських, полiтичниx, економiчниx i культурних (духовних) прав та свобод, введенi доповнення щодо нових видiв прав i свобод - шформацшних та еколопчних. З часом все бiльше набирае обертiв i стверджуеться думка про належшсть кожнiй людинi права на мир, тобто права жити у свт без воен. До того ж в умовах глобалiзацiï закршленню нових прав людини в нащональних конститyцiяx передуе 1'х мiжнародно-правове визнання.
1сторизм генези прав людини дае пщстави вченим розрiзняти декiлька так званих «поколшь» розвитку й удосконалення прав людини [Див.: 4, с. 136, 137; 3, с. 214], але XXI столбя ознаменовувалося не стшьки появою нових прав, скшьки прагненням домогтися реального змiстовного наповнення вже закршлених у конститyцiяx i конституцшних актах прав i свобод людини. У цьому сена заслуговують на увагу заклики украшських пол^июв, державних дiячiв, учених i представниюв експертного середовища переосмислити закрiпленi в Конституцп Украши права та свобод людини i привести ïx у вiдповiднiсть iз сучасними полiтико-правовими реалiями.
Розвиток прав i свобод людини, ïx нормування в нащональних i мiжнародниx актах передбачають необxiднiсть ïx вщповщного теоретико-методологiчного забезпечення, що сприяе проведенню численних дослiджень цих прав i свобод i ïx окремих видiв.
Дискусп серед наyковцiв точаться з приводу розмежування категорiй «право» i «свобода», що юторично сформувалися тд впливом генези правових систем св^у. На нашу думку, щ поняття е даниною розвитку концепцш природного права («свободи людини») й позитивiзмy («права людини»), iнстальованими в гумаштарне право. У той же час у конституцшному правi Украши й бшьшосп европейських краш вщповщш поняття вживаються як взаемодоповнюючi - «конституцшш права i свободи людини».
За свохм змiстом права i свободи людини становлять собою право на володшня, користування й розпорядження пол^ичними, економiчними, соцiальними та культурними (духовними) цiнностями. За формою вони е видом, способом поведшки або дiяльностi особи чи колективу оаб у сyспiльствi з метою задоволення сво!х полiтичниx, економiчниx, соцiальниx i культурних (духовних) потреб та штереав.
Отже, конститyцiйнi права i свободи людини - це елемент конституцшно-правового статусу особи, змiст якого визначають закрiпленi й гарантованi Основним Законом краши межi легiтимноï дiяльностi або поведшки особи або колективу оаб щодо задоволення власних пол^ичних, соцiально-економiчниx, культурних та iншиx соцiальниx потреб.
Конституцшш права i свободи людини мають системний характер. При цьому вони розрiзняються за багатьма суттевими ознаками, що дозволяють ïx класифшувати за певними критерiями, а саме залежно: а) вщ суб'екта ïx подшяють на права i свободи людини та права i свободи громадянина, причому останш е бшьш поширеними; б) вiд виду суб'екта - на шдивщуальш й колективш; в) вiд генези - на природш й поxiднi; г) вщ характеру утворення - на основш (конститyцiйнi) й додатковi (конкретизyючi); д) вщ черговiстю включення до конституцп - на права першого, другого i третього поколiння; е) вщ ступеня ïx абсолютизацiï - на tï, що пiдлягають обмеженню, й на необмежеш; ж) вiд змюту - на громадянськi (особистi), пол^ичш, економiчнi, соцiальнi й кyльтyрнi.
Зараз учеш пропонують також iншi критерп вiдповiдноï класифшацп. Розрiзняють ïx: (1) за предметом (пол^ичш, eKOHOMÏ4HÎ, сощальш, культурнi (духовнi), iнформацiйнi й еколопчш права i свободи людини); (2) за суб'ектами (iндивiдуальнi й колективш права, права i свободи громадян Украши та права i свободи шоземщв та осiб без громадянства); (3) за походженням (природш й позитивш (поxiднi)); (4) за вшовою належнiстю (права дитини), права молод^ права лiтнix людей); (5) за статевою належнiстю (права жiнок) i т. д. У свош сукупносп всi вони утворюють систему основних прав та свобод людини i громадянина, головними елементами яко'1' традицшно вважають громадянськi, полiтичнi, економiчнi, сощальш й культурш права i свободи [2, с. 179].
Водночас бшьшють правниюв i правозаxисникiв вiдзначають, що практичну значущють мае, в першу чергу, класифшащя прав i свобод людини за ïx змiстом. 1деться про виокремлення громадянських, полiтичниx, економiчниx, соцiальниx, культурних та iншиx прав i свобод.
Первинними правами, щентифшованими людиною стосовно себе i свого буття, стали природш права, що належать вщ самого ïï народження. У цившзащйно-правово'1' юторп людства таю права називали «божественними», «наданими Богом». Нарешт^ саме цi права i стали головною сентенщею класичного европейського конституцiоналiзму й були закрiпленi в перших конститущях i конституцiйниx актах кшця XVIII - XIX ст. Нормування особистих прав i свобод ознаменувало собою змщнення прав людини «першого поколшня», або «першо'1 хвилЬ» Тепер особистi права е стрижневими для системи конституцiйниx прав i свобод людини в будь-якш крш'ш свiту, включаючи Украшу.
Характерними ознаками особистих, або громадянських, прав i свобод людини стало те, що вони: (а) визнаються, а не встановлюються державою; (б) належать вам особам, яю законно перебувають на територп держави, а не тшьки ïï громадянам; (в) е невщчужуваними, а 1'х обмеження не допускаеться або здшснюеться частково за виняткових обставин; (г) забезпечеш ваею повнотою системи гарантш прав i свобод людини i т.д.
Невщ'емним для людини е ïï право на життя, що виникае з моменту ïï народження (ст. 27 Конституцп), незалежно вщ належносп особи до громадянства Украши й навт вщ легальности перебування на ïï територп. Указане право не може бути скасовано чи обмежено ким-небудь i з якихось мотивiв. На вимогу Ради Свропи Украша вщмовилася вщ смертно'ï кари як вищо! мiри покарання. Життя людини визнаеться найвищою цiннiстю, й держава бере на себе обов'язок захищати це право. Крiм того, кожен мае право захищати свое життя i здоров'я, а також життя i здоров'я шших людей вщ протиправних посягань. У зв'язку iз цим кримшальне законодавство Украши закршлюе iнститути крайньоï необxiдностi й необхщно! оборони.
Важливим особистим правом е право кожно! людини на повагу до ïï гщносп (ст. 28 Конституцп), що е ïï невщ'емним внутршшм ставленням до себе як до унiкальноï, цiлiсноï особистостi, повнощнного члена суспiльства. Нixто не повинен зазнавати катувань, жорстокого, нелюдського або такого, що принижуе його гщшсть поводження чи покарання. Стан розвитку демократп в Укршш дозволяе стверджувати, що в державi юнуе належна гарантованють права людини на повагу до ïï гщносп. У судах загальноï юрисдикцй Украïни напрацьовано досвщ розгляду позовiв про захист чесп й гiдностi особи, що свщчить про практичну готовнiсть суспiльства й держави забезпечувати реалiзацiю вiдповiдного особистого права на нащональному рiвнi.
Основний Закон у ст. 29 також гарантуе, що шхто без добровiльноï згоди не може брати учасниюв в медичних, наукових та шших дослщах. Участь в останнix може грунтуватися виключно на добровiльниx засадах i за умов наукового характеру таких дослщжень. Зазначене конститущйне положення унеможливлюе випробування на людях медичних препара^в, включаючи вакцини вiд епщемш, якi знаходяться на стадй своеï апробацй й не зареестрованi в установленому законодавством порядку.
Наступним особистим конститyцiйним правом е право кожного на свободу й особисту недоторканшсть (ст. 29 Конституцп). Воно передбачае, що шхто не може бути заарештований або триматися тд слщством, iнакше як за вмотивованим рiшенням суду й тiльки на пщставах i в порядку, встановлених законами. 1накше кажучи, кожна людина з моменту затримання чи арешту мае право на правовий захист i на оскарження в сyдi цих дш, про якi мають бути негайно повiдомленi родичi затриманого чи заарештованого.
Ще одним фундаментальним особистим правом, закрiпленим у ст. 30 Конституцп, е право на недоторканшсть житла. Його змют передбачае, що кожен мае незаперечне право на гарантовану державою охорону його житла вщ незаконного проникнення й шших посягань з боку будь-яких суб'ек^в конституцшно-правових вiдносин. Цiею ж статтею захищаеться право власникiв, законних орендарiв або наймачiв житла чи шшого володiння вiд проникнення до них, проведення в них огляду або обшуку, шакше як за вмотивованим ршенням суду.
У невщкладних випадках, пов'язаних iз врятуванням життя людей i майна чи з безпосередшм переслщуванням осiб, пiдозрюваниx у вчиненш злочину, можливий iнший установлений законом порядок проникнення в житло або в шше володiння особи i проведення в них огляду й обшуку. Такий порядок установлюеться Законом Украши «Про оперативно-розшукову дiяльнiсть» вщ 18 лютого 1992 р. з останшми змiнами й доповненнями вщ 16 жовтня 2012 р. та шшими законами Украши у сферi правоохоронно! дiяльностi.
Близьким i взаемодоповнюючим право на недоторканшсть житла е право на таемницю листування, телефонних розмов, телеграфноï й iншоï кореспонденцп (ст. 31 Конституцп). Це особисте право гарантуеться також нормами адмшютративного i кримiнального права, яю встановлюють юридичну вiдповiдальнiсть за його порушення. Винятки можуть мати мюце лише на пiдставi рiшень суду у встановленому законом порядку з метою запоб^ання злочину чи з'ясування ютини пiд час розслiдyвання кримiнальноï справи, якщо iншим способом одержати iнформацiю неможливо. Такi випадки регулюються положеннями Законiв Украши «Про оперативно-розшукову дiяльнiсть», «Про Службу безпеки Украши», «Про контррозвщувальну дiяльнiсть» та шшими нормативно-правовими актами.
Ще одним видом особистих прав людини е ïï права у сферi амейного й особистого життя, якi значною мiрою залежать вiд морально-етичних норм, пануючих у сyспiльствi. Так, ст. 32 Основного Закону краши проголошуе, що шхто не може зазнавати втручання в його особисте й амейне життя, крiм випадкiв, передбачених Конститущею. Зокрема, не допускаеться збирання, збер^ання, використання й розповсюдження конфiденцiйноï шформаци про особу без ïï згоди, ^м визначених законом випадмв i тiльки в iнтересаx нацiональноï безпеки, економiчного добробуту i прав людини. До неï належить шформащя про усиновлення, про грошовi вклади, запов^, стан здоров'я, про особист стосунки людини тощо.
У разi розповсюдження недостовiрноï шформацп про особу або члешв ïï ам^ держава гарантуе судовий захист права спростовувати ïï, вилучення ïï й вщшкодування моральноï i матерiальноï шкоди, завданоï ïï збиранням, зберiганням i розповсюдженням. Як правило, йдеться про шформащю, що наносить шкоду особистiй i дшовш репутацп людини та члешв ïï сiм'ï.
1ншим особистим правом людини i громадянина е право на вшьне пересування, вшьне проживання й вшьний виïзд з територп Украïни, визначене ст. 33 Конституцп. Воно е порiвняно новим для вiтчизняноï конститyцiйноï теорiï i практики, оскшьки в радянський час таке права не тiльки не юнувало, а й заперечувалось. Одним з позитивних здобyткiв його закрiплення в Конституцп Украши 1996 р. стала лшвщащя архшчного iнститyтy прописки. Змют конститyцiйного права на вiльне пересування, вшьне проживання й вшьний вшзд з територп Украши передбачае повну свободу особистосп при виборi мюця
мешкання або роботи. До того ж Украшська держава гарантуе сво'1'м громадянам право повернення на Батькiвщину в будь-який час.
До особистих прав i свобод слщ вiднести також право на свободу думки i слова (ст. 34 Конституцп) i право на свободу св^огляду й вiросповiдання (ст. 35 Конституцп). Деяю правознавцi вказують на ix дуалютичну сутнiсть, яка полягае в можливосп вiдносити цi права людини як до громадянських, так i до культурних.
I хоча змют розглянутих особистих прав людини достатньо вивчено в украшськш конституцшно-правовш доктринi, проте 1'х реалiзацiя вимагае свого подальшого теоретичного дослiдження й належного методолопчного обгрунтування.
Список л1тератури: 1. Витрук Н. В. Общая теория правового положения личности: моногр. / Н. В. Витрук. - М. : Норма, 2008. - 448 с. 2. Погоршко В. Ф. Конституцшне право Украши: тдруч. / В. Ф. Погоршко, В. Л. Федоренко. - К. : Юрид. думка, 2010. - 544 с. 3. Скрипнюк О. В. Курс сучасного конститущйного права Украши : акад. вид. / О. В. Скрипнюк. - Х. : Право, 2009. - 468 с. 4. Совгиря О. В. Конституцшне право Украши: навч. поаб. / О. В. Совгиря, Н. Г. Шуклша. - К. : Юршком 1нтер, 2007. - 632 с.
ПРАВА И СВОБОДЫ ЧЕЛОВЕКА И ГРАЖДАНИНА: МЕЖДУНАРОДНЫЕ СТАНДАРТЫ, НАЦИОНАЛЬНАЯ ПРАКТИКА И ПРОБЛЕМЫ ИХ КОНСТИТУЦИОННОЙ МОДЕРНИЗАЦИИ В УКРАИНЕ
Скрипнюк А. В.
В статье анализируются некоторые проблемы, возникающие в связи с имплементацией европейских стандартов прав человека в украинское законодательство. Рассматриваются возможные пути повышения эффективности прецедентной практики Европейского суда по правам человека. Всесторонне обосновывается мысль, что в новой Конституции Украины формулировки конкретных прав должны быть изложены таким же образом, как это имеет место в Европейской конвенции о защите прав человека и основных свобод 1950 г.
Ключевые слова: права человека, Страсбургский суд, имплементация международных стандартов, классификация конституционных прав, Конституция Украины 1996 г.
THE HUMAN RIGHTS AND FREEDOMS: INTERNATIONAL STANDARDS, NATIONAL PRACTICES AND PROBLEMS OF THEIR CONSTITUTIONAL
MODERNIZATION IN UKRAINE Scripnyuk O. V.
The article deals with some problems arising in connection with the implementation of European human rights standards in Ukrainian legislation. Discusses possible ways to improve the efficiency of the precedent law of the European Court of Human Rights. The author comprehensively corroborates the idea that in the new Constitution of Ukraine formulation of specific rights should be set out in the same way as in the European Convention for the protection of human rights and fundamental freedoms of 1950.
Key words: human rights, the Strasbourg Court, the implementation of international standards, the classification of constitutional rights, the Constitution of Ukraine 1996.
Надтшла до редакцИ 14.01.2014 р.
