CC BY
120
Ваштарева €вгешя Анатолпвна,
здобувач кафедри цивльного права № 1, Нацональний юридичний yHieepcumem iMeHi Ярослава Мудрого, Укра/'на, м. Харш e-mail: [email protected]
doi: 10.21564/2414-990x.139.115112 УДК 347.551
КОНДИКЦ1Я I В1НДИКАЦ1Я У РИМСЬКОМУ ПРАВ1
Розглянуто проблему конкуренца мж кондикцшним та втдикацшним позовами у npaei Дав-нього Риму. На основ1 дослгдження першоджерел доведено, що в ргзш кторичт перюди погляди на спюв1дношення зазначених позов1в змтювалися. Якщо в добу кодифжаци Юстингана переважала думка про елективну конкуренцию, то юристи-класики взагал1 не допускали конкуренцию цих позо-в1в, вважаючи, що кожен гз них мае власну сферу застосування.
Ключовi слова: кондикщя; вшдикащя; квазжонтракти; безтдставне збагачення; конкуренщя n030BiB.
Ваштарева Е. А., соискатель кафедры гражданского права № 1, Национальный юридический университет имени Ярослава Мудрого, Украина, г. Харьков.
e-mail: [email protected]
Кондикция и виндикация в римском праве
Анализируется проблема конкуренции между кондикционным и виндикационным исками в праве Древнего Рима. Исследовав первоисточники, автор приходит к выводу, что в разные исторические периоды взгляды на соотношение вышеупомянутых исков менялись. Если в период кодификации Юстиниана преобладало мнение об элективной конкуренции, то юристы-классики вообще отвергали конкуренцию указанных исков, считая, что каждый из них имеет собственную сферу применения.
Ключевые слова: кондикция; виндикация; квазиконтракты; безосновательное обогащение; конкуренция исков.
Постановка проблемы. I кондикщя, i вшдикащя е д1евими способами захисту суб'ективних цившьних прав. Однак загальнш дiевостi й ефективност цих способiв захисту загрожуе проблема ютотно! правово! невизначеноси, яка зумовлена тим, що одш й т ж фактичш обставини можуть бути квалiфiкованi одночасно як шдстави для вчинення i вшдикацшного, i кондикцшного позовiв. Така ситуащя традицшно мае назву «конкуренщя позовiв». Щоправда, М. В. Ус (M.V. Us) слушно зазначае, що конкуренщя позовiв «е... конкуренщею суб'ек-
тивних цившьних прав (прав вимоги до порушника), яК iснують у рамках захисних цившьних правовщносин...» [1, с. 334]. Пошук шляхiв розв'язання ще! конкуренцп - одне з гострих питань сучасно! судово! практики [2; 3]. Проте окреслена проблема не е новою (як i самi поняття кондикцп та вшди-кацп), оскiльки вперше вона постала ще перед юристами Давнього Риму. Тож, видаеться, дослщження витоюв цiе! проблеми в минулому може допомогти в !! розв'язанш в майбутньому.
ÄHani3 остантх дослгджень. У сучаснш укра!нськш правничiй науцi про-блематицi кондикцшних зобов'язань загалом присвячено роботи таких дослщ-никiв, як: I. Е. Берестова (I.E. Berestova) [4], I. В. Венеджтова (I.V. Venediktova) [5], I. М. Гончаров (I.M. Honcharov) [6], Б. П. Карнаух (B.P. Karnaukh) [7; 8], Г. В. Пучкова (H.V. Puchkova) [9] та ш. В деяких роботах окрему увагу при-дшено розмежуванню кондикцп та вшдикацп. Проте питання, чи мала мкце конкуренцiя мiж кондикщею та вiндикацiею у правi Давнього Риму, не можна вважати виршеним, адже не тшьки сучаснi дослщники-ромашсти розходяться в поглядах щодо нього, але й давньоримсьы першоджерела мктять чимало суперечних один одному фрагменив.
Мета статтi - визначити особливост Генези кондикцiйного позову у правi Давнього Риму i з'ясувати характер сшввщношення мiж кондикцiйним i вшди-кацiйним позовами у давньоримськiй юриспруденции
Виклад основного Mamepiany. У сучаснш цившктичнш лiтературi пiд кондикцiйним розумшть зобов'язання iз безпiдставного збагачення, тобто зобов'язання, що виникае iз факту набуття або збереження майна без достатньо! правово! пiдстави.
Вважаеться, що своею назвою зазначене зобов'язання завдячуе давньорим-ськiй юриспруденции Проте в класичному правi Давнього Риму не кнувало поняття «кондицшне зобов'язання», а «кондикщями» (condictiones) називали окрему групу процесуальних засобiв - позов1в. Однак така група позовiв не зводилася виключно до вимог, заснованих на безшдставному збагаченш, а охо-плювала широке коло рiзних випадкiв. Безумовно, слiд погодитися з тими нау-ковцями, як стверджують, що «було б неправильним ототожнювати condictiones i позови iз безпiдставного збагачення <...> оскiльки позначен зобов'язання е лише одним iз випадкiв застосування кондикцiйного позову» [6, с. 12; 10, с. 62; 11, с. 202; 12, с. 535]. Але задовольнитися лише цим твердженням - означало б залишити поза увагою важливий аспект генези кондицшних зобов'язань, який, на наше переконання, заслуговуе бшьш пильно! уваги.
Вщомо, що давньоримське право становило систему позовiв [12, с. 16-17]: правники того часу мислили матерш приватного права не в дихотомп «суб'ек-тивне право - юридичний обов'язок», а в дихотомп «можливкть учинити позов - необхщшсть ввдповщати за позовом». Тобто матерiально-правова архЬ тектонiка зобов'язального правовiдношення значною мiрою визначалася специ-фiкою того позову, який надавався сторон цього правовщношення. Первiсно, за часiв легiсакцiйного процесу (per legis actiones), кондикщею iменували один
iз п'яти законних позовiв. Його повна назва - legis actio per condictionem, тобто «законний позов через поввдомлення». Як указано в 1нститущях Гая, слово «condicere» означае «урочисто повщомляти» (Gai. IV.17a). Якщо на першш стадп судового процесу (ius), що вщбувалася перед магiстратом, вiдповiдач заперечу-вав проти пред'явлених йому вимог, позивач урочисто запрошував останнього з'явитися до суду через тридцять дшв для того, аби розпочати другу стадш процесу - iudicium, що провадилася призначеним суддею. В 1нститущях Гая пояс-нюеться, що «...цей позов називався кондикщею, оскшьки при цьому позивач звертався до супротивника з урочистим оголошенням, щоб той через тридцять дшв знову з'явився перед судом» (Gai. IV.18a). Тридцятиденний строк було встановлено для того, щоб сторони протягом цього часу могли в позасудовому порядку залагодити сшр. Якщо ж цього не вдавалося зробити, провадження у справi переходило на другу стадш.
Найбшьш ютотною рисою кондикцшного позову, як зауважуе Р. Циммер-манн (R. Zimmermann), була його абстрактшсть [13, с. 835]. Ця риса збереглася i шсля переходу до формулярного процесу. Так, формула кондикцшного позову щодо певно! суми кош^в (A^io (condictio) certae creditae pecuniae) мала такий вигляд: «Якщо з'ясуеться, що N.N. зобов'язаний дати А.А. 10 000 сестерцш, що про них вдеться, то ти, суддя, присуди N.N. на користь А.А. до виплати 10 000 сестерцш, але якщо це не з'ясуеться - звшьни»1. Таким чином, у формулi е лише посилання на те, що вщповщач «зобов'язаний дати» («dare oportere») i немае жодно! згадки про те, з яко! шдстави вш зобов'язаний це зробити. Отже, конди-цшний позов був абстрактним у тому сенс^ що його формула спиралася лише на сам факт наявност зобов'язання i не мютила прив'язки до тих або шших шдстав виникнення цього зобов'язання. Ця обставина вщкрила перспективи для дуже широкого застосування кондикцшного позову. Так, спочатку кон-дикцшним позовом захищалися общянки, надаш у формi стипуляцп; згодом цей позов почали застосовувати до договорiв неформально! позики (mutuum); а вже шзшше, починаючи вщ останшх столггь республiки [15, с. 357], його було поширено на випадки, коли особа одержувала чуже майно без достатньо! до того шдстави. З цього приводу в науковш лiтературi зазначаеться, що «абстрак-тний характер такого правового шструмента як condictio переконав римських правниюв у тому, що вш може застосовуватися i до випадюв, коли в силу справедливой вiдповiдач повинен повернути позивачевi майно, набуте за рахунок останнього без належно! до того шдстави» [16, с. 22].
Уважаемо за дощльне вщстежити спiльний знаменник, що лежить в основi зобов'язання iз неформально! позики i зобов'язання з безшдставного збагачення, адже, як зауважуе Д. В. Новак (D.V. Novak), «саме кондикщя iз позики (condictio ex mutuo) стала прообразом кондикцш про повернення безшдставного
1 Aetio (condictio) certae creditae pecuniae. Si paret Numerium Negidium Aulo Agerio sestertium decem milia, quibus de agitur, dare oportere, judex, N-m N-um А-lo А-rio sestertium decem milia condemna, si non paret, absolve. [Див.: 14, с. 471].
збагачення» [16, с. 25-26]. Свого часу аналопю мiж зобов'язанням iз безшдстав-ного збагачення i зобов'язанням iз позики виявив Гай, вказуючи, що «..^ччю зобов'язуеться також i той, хто отримав неналежне вщ того, хто помилково заплатив; проти нього може бути вчинено позов за формулою, "якщо з'ясуеться, що такий-то повинен дати", так тби в1н отримав позику» (Gai. III.91). Подiбне порiвняння знаходимо i в 1нститущях Юстишана: «Особа, що отримала вико-нання неналежного 1и боргу, як здаеться, е боржником шби за договором. <...> Особа, яка прийняла платiж, зобов'язуеться так, наче iз договору позики (ac si mutuum illi daretur), i через те мусить вщповщати за кондикцшним позовом» (6. Inst. 111.27). Позика, як ввдомо, належала до реальних контракпв, зобов'я-зання за якими виникало iз факту передання речi. При безшдставному збага-ченнi так само: зобов'язання виникае iз факту збагачення, тобто iз того факту, що майно одше1 особи потрапляе до сфери контролю шшо1.
Проте щлком очевидно, що мiж двома наведеними випадками е докоршна рiзниця: за договором позики передання речей Грунтуеться на законнш шд-ставi (iusta causa) - контракт^ тодi як у другому - перехщ майна е юридично безшдставним.
Подальше розширення сфери застосування кондикцiйного позову призвело до того, що кондицшний позов охопив усi види особистих позовiв (actiones in personam). У такому контекст кондикцiйний позов, як позов особистий, стали протиставляти речовому вшдикацшному позову. Так, в 1нститущях Юстишана вказуеться: «Речовi позови ми називаемо вшдикащями; особистi позови, в яких позивач стверджуе, що йому належиться дати дещо, - кондикщями» (15. Inst. IV.6)1.
На перший погляд розмежування кондикцшного позову iз безшдставного збагачення i вiндикацiï не повинно викликати непорозумшь, адже це розмежування спираеться на один iз ключових постула^в приватного права - дихотомш зобов'язальних i речових способiв захисту. Та ця проблема не така проста, якою здаеться. Як свщчать численш публiкацiï, проблема ця залишаеться дискусш-ною i дониш [2; 3].
Уявiмо, що Нумерш Hегiдiй викрав iз маетку Авла Агерiя коштовний золо-тий посуд. Як засоби захисту доступш у цiй ситуацй' потерпiлому? Як заува-жуеться в Дигестах, у цьому випадку Авл Агерш може пред'явити три позови: позов iз крадiжки (actio furti), вiндикацiйний позов (rei vindicatio) i кондикцiю (condictio furtiva). Що стосуеться позову iз крадiжки, то цей позов належав до штрафних позовiв: його метою було покарання злодiя шляхом стягнення з нього подвшно1 або четверно1 вартостi викраденого. Hатомiсть iншi два позови належали до групи позовiв про шукану рiч: вони мали на меи вiдновити становище потершлого. Зважаючи на це, пред'явлення позову iз крадiжки не перешкоджало пред'явленню вшдикацшного позову i не перешкоджало пред'явленню кондик-цй". Ось як про це пише Ульшан у 42-й rami «Коментарiв до Сабша»: «Позов iз крадiжки вимагае законного покарання, а кондикщя (вимагае) саму рiч. Отже,
1 Див. також: Gai. IV.5.
це призводить до того, що аш позов i3 крадiжки не погашаеться кондикщею, аш кондикщя не погашаеться позовом i3 крадiжки. Тож особi, в яко1 викрадено реч^ належить позов i3 крадiжки, i кондикцiя, i вшдикащя...» (7.§1. Dig. XIII.1). Таким чином, сшввщношення мiж позовом iз крадiжки i вiндикацiею, а також мiж позовом iз крадiжки i кондикщею можна охарактеризувати як кумуля-тивну конкуренщю. Однак наведений уривок не дае вщповщ на питання про те, як сшвввдносяться мiж собою кондикцiя i вiндикацiя. Вважаемо, що можна було б змоделювати принаймш два варiанти вiдповiдi. З одного боку, крадiжка не може бути шдставою набуття права власноси, а отже, власником посуду залишився потерпiлий, тодi як злодiй володiе краденим незаконно. У такiй штерпретаци означена ситуацiя повною мiрою ввдповвдае формулi вшдика-цiйного позову. Але чи може вона водночас вщповвдати i формулi кондикцп? Квiнтесенцiю кондикцшного позову iз безпiдставного збагачення сформулював Помпонiй: «Згiдно iз природним правом, справедливим е правило, щоб шхто не ставав багатшим шляхом завдання шкоди чи образ iншому» (206. Dig. L.17). Крадш не набув права власносп, однак чи означае це, що вш не збагатився? Видаеться, що ш: збагачення крадiя полягае в тому, що вш фактично утримуе викраденi речi у своему володшш, користуеться ними i здобувае iз них плоди та доходи. Зважаючи на такi мiркування, слiд дiйти висновку, що мiж кондикцiею iз безпiдставного збагачення i вшдикащею мае мiсце вiдношення елективно!' конкуренцп. 1ншими словами, в означеному прикладi Авл Агерiй мае право на власний розсуд обирати: витребовувати викрадений посуд шляхом вшдикацп (посилаючись на те, що посуд залишився його власшстю), чи витребовувати його шляхом кондикцй' (посилаючись на те, що крадш заволодiв ним незаконно). Такий шдхвд бшьш притаманний посткласичному, юстишашвському праву. Критичною точкою в розвитку цього шдходу стало створення конструкций яку шзшше назвали «кондикщя володшня» («condictio possessionis»). Ось як про це вказуеться у першоджерелп «Але й вщ того, хто силою видворив когось iз маетку, маеток може бути витребуваний кондикцшним позовом, пише Сабш <...> якщо ж особа не е власником, то вона витребовуе кондикцшним позовом володшня, стверджуе Цельс» (2. Dig. XIII.3). 1нший приклад наводить Ульшан, вказуючи, що шляхом кондикцшного позову може бути витребувано майно, яке силою рiчкового потоку було вщнесено вщ маетку власника до чужого берега (2. Dig. XII.1.4). Таким чином, у посткласичному правi витребовувати володшня шляхом учинення кондикцшного позову мк як власник, так i особа, що не була ^ритським власником речь Проте, на наш погляд, шдхщ, що набув поширення в юстишашвському прав^ не тшьки не розв'язуе проблеми, але й ще бшьше ïï ускладнюе, оскшьки остаточно стирае межу мiж кондикщею i вшдикащею i тим самим розмивае одну iз класичних догм цившьного права про розмежування речових i зобов'язальних способiв захисту.
Проте наведений казус може бути розщнений i по-шшому. Цей другий шдхвд простежуеться в роботах юрисив класичного перюду, i вш видаеться нам бшьш послвдовним. Ми вже вказували на те, що зобов'язання iз безпiд-
ставного збагачення i зобов'язання i3 договору позики подiбнi мiж собою за юридичним фактом, i3 якого вони виникають. Однак при бiльш ретельному аналiзi першоджерел можна помiтити, що схожють двох зобов'язань на цьому не вичерпуеться.
Оскiльки за договором позики майно переходить у власшсть позичаль-ника, обов'язок позичальника полягае в тому, щоб повернути речi iншi, нiж тi, що вш отримав, тобто передати право власност1 на речi того ж роду й тако1 ж якостi. У такому ракурсi дослiдники роблять висновок, що словосполучення «dare oportere», яке використано у формулi кондикцп, необхiдно тлумачити як «зобов'язаний передати право власностЬ» [15, с. 361]. Ввдповщно, штенщя (вiд лат. intentio «намерение, стремление») кондикцiйного позову набувае такого вигляду: «Якщо з'ясуеться, що N.N. зобов'язаний передати у власшсть А.А. ту або шшу рiч, чи ту або шшу суму кош^в». Як указував С. А. Муромцев (S.A. Muromtsev), «саме вщношення, щодо якого здiйснювалася ця (кон-дикцiйна) вимога, повинно було полягати в зобов'язанш однiеï зi сторiн дати дещо у власшсть (dare); позивач стверджував, що вщповщач повинен передати йому у власшсть таку-то суму кош^в чи таку-то юльшсть шших речей» [17, с. 217-218]. Подiбноï думки й М. Бартошек (M. Bartoshek), стверджуючи, що сшльною передумовою усiх кондикцiй е «необгрунтована затримка в переданнi права ^ритсько1 власностi»1. Пiд таким кутом зору кондикщя iз безпiдставного збагачення повинна була б пред'являтися тшьки тод^ коли збагачення вiдбулося шляхом набуття права власность Це означае, що в наведеному нами прикладi Авл Агерш не мае права вимагати повернення викраденого посуду шляхом пред'явлення кондикцп, оскшьки змктом кондицшного позову е вимога про передання права власность Проте в описанш нами ситуацй' такий позов не може бути поданий, бо крадш не е власником посуду, здобутого злочинним шляхом. Слушшсть саме такого висновку шдтверджуеться фрагментом iз 1нституцш Гая: «Ми, вочевидь, не можемо вимагати нашу рiч вiд шшого у такий спосiб, "якщо з'ясуеться, що вш повинен дати", так як нам не може бути дано те, що й так наше; ...нам даеться те, що даеться з метою, щоб воно стало нашим; мiж тим, рiч, яка уже наша, не може вдруге зробитися нашою. Вочевидь, що iз ненавист до крадпв, щоб вони шдлягали бшьшш вщповщальносп, прийнято, аби крадп, окрiм подвiйного й четверного штрафiв, з метою повернення речi вiдповiдали ще й за позовом "якщо з'ясуеться, що вш повинен дати", хоча проти них може бути вчинено i позов, у якому ми стверджуемо, що рiч наша» (Gai. IV.4). У наведеному фрагмент^ по-перше, шдкреслюеться, що змютом кондикцп, за загальним правилом, е вимога про передання права власност (словами оригшалу: вщ позивача вимагаеться «дати рiч так, щоб вона стала нашою»). По-друге, визнаеться, що у випадку iз крадiжкою йдеться про виняток iз загального правила, коли потерш-лому дозволяеться пред'являти о^м речового вшдикацшного позову («у якому ми стверджуемо, що рiч наша»), також i особистий кондикцшний позов. Таким чином, цей виняток, за висловом Гая, встановлено <4з ненависп до крадпв».
1 Цит. за: [18, с. 17]
Вищезазначене дае шдстави для висновку, що в класичному давньорим-ському прав^ за загальним правилом, мiж кондикщею iз безшдставного збагачення та вшдикащею не було конкуренцп - щ позови були взаемовиключними: якщо власшсть одше'1 особи без належно!" шдстави потрапляла у фактичне володтня шшо1, а перша особа не втрачала права власносп, - у такому разi мав пред'являтися речовий вшдикацшний позов; якщо ж рiч без належно!" правово!" шдстави переходила до шшо'1 особи так, що право власност на не1 у першо1 особи припинялося, то належним способом захисту визнавався особистий кон-дикцiйний позов iз безшдставного збагачення. Щодо цього Ф. К. фон Савшы (Friedrich Carl von Savigny) стверджував, що зобов'язальний кондикцшний позов даеться тшьки тодi, коли через втрату права власност неможливим стае пред'явлення вшдикацшного позову1.
Повертаючись до наведеного прикладу, слщ вказати наступне. Як виняток, встановлений <4з ненавист до крадпв», Авл Агерш може вимагати повернення належного йому посуду як за допомогою вшдикацшного, так i за допомогою кондикцшного позову. Що ж до загального правила, то його дш можна прошю-струвати дещо змшивши обставини наведеного казусу, зокрема, припустивши, що в Авла Агерiя монети було викрадено. Крадш, безумовно, не стае ïx власником внаслщок факту крадiжки. Однак монети - це родовi речь Тому хоча крадш i не стае 1'хшм власником внаслщок факту крадiжки, вш стае 1'хшм власником в силу факту змшування цих кош^в iз власними коштами2. Оскiльки за таких умов право власност потерпiлого на монети припинилося, единим належним способом захисту для нього е кондикщя iз безшдставного збагачення. Теж саме вщбуватиметься, якщо, наприклад, викрадений посуд буде переплавлено кра-дiем, або iншi викрадеш речi будуть крадiем спожить
На пiдтвердження саме такого шдходу в розмежуванш кондикцй' i вшдикацп можна знайти чимало фрагменпв у першоджерелах. Наведемо лише деяы з них. Зокрема, у 2-й rami «Обговорень» Ульпiана знаходимо: «1нколи особистiсть того, хто платить, дае шдстави для витребування назад, наприклад, якщо заплатив шдошчний без дозволу ошкуна, або безумний, або той, кому заборонено управлшня майном; бо ж безсумшвно, що коли платять так особи, то мае мюце витребування назад. I якщо сплачеш монети ще збереглися, то вони шдлягають вшдикацп; якщо ж вони вже спожип, то буде мати мюце кондикщя» (29. Dig. XII.6.).
У 26-й rami «Коментарiв до едикту» Ульпiана зазначено: «Якщо раб, який втш, дав грошi в позику, то питаеться: чи може господар пред'явити до тебе кон-дикцш? Якщо мш раб, якому надано управлiння пекулiем, надав тобi кошти, то матиме мюце позика; якщо ж це зробив раб, що втш, чи шший раб проти волi господаря, то той, хто прийняв грош^ не стае 1хшм власником. Як же бути? Грошi (монети) можуть бути вшдиковаш, якщо вони е у наявностц <.> якщо
1 Цит. за: [16, с. 25-26]
2 Про змшування як тдставу набуття права власност1 в цьому випадку [Див.: 13, с. 840; 19, с. 418, 420].
ж ти витратив ïx без злого умислу, то я можу пред'явити до тебе кондикщю» (11.§2. Dig. XII.1).
У 32-й rami «Коментарiв до Сабiна» Ульпiана знаходимо: «У випадку вчинення заборонених цивыьним правом дарувань, подароване витребову-еться назад ввд того, на чию користь воно вчинено, у такий спо^б: якщо рiч е в наявноси, то вона витребовуеться вiндикацiею, якщо ж рiч уже спо-жита, то пред'являеться кондикщя в розмiрi збагачення одного iз подружжя» (5.§18. Dig. XXIV.1).
Висновки. У римському правi перiоду кодифiкацiï Юстинiана утвердилася щея, що кондикцiйний та вшдикащйний позови перебувають мiж собою у вщ-ношеннi елективно1 конкуренцп, тобто потершла сторона мае право на власний розсуд обирати, який позов пред'явити. Однак чимало фрагмент iз Дигесив свiдчать про те, що в класичний перюд погляди на цю проблему були кардинально шшими, i конкуренщя мiж кондикщею та вiндикацiею не допускалась в принциш. Згiдно з уявленнями юриспв-класиюв, вiндикацiйний позов мав пред'являтися тод! коли потерпiла сторона, попри втрату володшня, зали-шалась власником речц проте якщо потерпiла сторона без належно1 правово'1' пiдстави втрачала титул власност на рiч (наприклад, унаслщок змiшування речi iз речами ввдповщача, споживання речi або ÏT переробки), то в цьому разi належним способом захисту вважався кондикщйний позов.
Список л^ератури:
1. Ус М. В. Конкуренция исков. Харьковская цивилистическая школа: защита субъективных гражданских прав и интересов: монография / под ред. И. В. Спасибо-Фатеевой. Харьков: Право, 2014. С. 327-344.
2. Романюк Я. М. Реститущя, вшдикащя, кондикщя, ввдшкодування шкоди: окрем1 аспекти сшвввдношення та розмежування. Вгсник Верховного Суду Украти. 2014. № 9. С. 22-34.
3. Романюк Я. М. Реститущя, вшдикащя, кондикщя, ввдшкодування шкоди: окрем1 аспекти сшвввдношення та розмежування. Вгсник Верховного Суду Украти. 2014. № 10. С. 22-31.
4. Берестова I. Е. Зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньо'1 правово'1 пвд-стави: автореф. дис. ... канд. юрид. наук. Ктв, 2004. 202 с.
5. Венеджтова I. В. Охоронюваний законом штерес в кондикщйних зобов'язаннях. В1с-ник Хартвського нацонального унгверситету ¡мет В. Н. Каразта. Сергя «Право». 2012. № 1028. С. 129-132.
6. Гончаров I. В. Цившьно-правов1 зобов'язання, що виникають внаслвдок безпвдставного збагачення (пор1вняльно-правове дослвдження за законодавством Украши та краш бвропейського Союзу): дис. ... канд. юрид. наук. Ктв, 2016. 212 с.
7. Карнаух Б. Безтдставне збагачення у прав1 Давнього Риму Проблеми законность 2017. № 138. С. 17-28. doi: https://doi.org/10.21564/2414-990x.138.108137.
8. Карнаух Б. Безтдставне збагачення у прав1 Давнього Риму: загальна характеристика. Проблеми цивтьного права та процесу: тези доп. учасниюв наук.-практ. конф. присв. пам'яп О. А. Пушюна (Харюв, 19-20 травня 2017 р.). Харюв: ХНУВС, 2017. С. 254-256.
9. Пучкова Г. В. Зобов'язання, що виникають внаслвдок безпвдставного збагачення, за рим-ським приватним правом та 1х рецепщя у цившьному прав1 Украши: дис. ... канд. юрид. наук. Одеса, 2007. 198 с.
10. Берестова I. Безтдставне збагачення. 1нститут набуття, збереження майна без достатньо'1 правово'1 пвдстави у систем! римського права. Вгсник прокуратури. 2003. № 10. С. 60-64.
11. Грашн В. Зобов'язання з безшдставного збагачення за римським правом. Актуальт проблеми держави i права. 2004. Вип. 23. С. 201-206.
12. Перетерский И. С., Краснокутский В. А., Новицкий И. Б. и др. Римское частное право / под ред. И. Б. Новицкого, И. С. Перетерского. Москва: ИКД «Зерцало-М», 2012. 560 с.
13. Zimmermann R. The Law of Obligations: Roman Foundations of the Civilian Tradition. Cape Town, Wetton and Johannesburg: Juta & Co, Ltd, 1990. 1241 p.
14. Зайков А. В. Римское частное право в систематическом изложении: учебник. Москва: Русский Фонд Содействия Образованию и Науке, 2012. 480 с.
15. Дернбург Г. Обязательственное право / под ред. П. Соколовского. 3-е изд. Москва: Печатня А. И. Снегиревой, 1911. XVI, 396 с.
16. Новак Д. В. Неосновательное обогащение в гражданском праве. Москва: Статут, 2010. 416 с.
17. Муромцев С. А. Гражданское право Древнего Рима. Москва: Статут, 2003. 685 с.
18. Слесарев А. В. Обязательства вследствие неосновательного обогащения: дис. ... канд. юрид. наук. Екатеринбург, 2000. 202 с.
19. Виндшейд Б. Об обязательствах по римскому праву. Санкт-Петербург: Тип. А. Дума-шевского, 1875. 603 с.
References:
1. Us, M.V. Konkurentsiia iskov. Kharkovskaia tsivilisticheskaia shkola: zashchita subieektivnykh grazhdanskikh prav i interesov. I.V. Spasibo-Fateeva (Ed.). Kharkov: Pravo [in Russian].
2. Romaniuk, Ya.M. (2014). Restytutsiia, vindykatsiia, kondyktsiia, vidshkoduvannia shkody: okremi aspekty spivvidnoshennia ta rozmezhuvannia. Visnyk Verkhovnoho Sudu Ukrainy, 9, 22-34 [in Ukrainian].
3. Romaniuk, Ya.M. (2014). Restytutsiia, vindykatsiia, kondyktsiia, vidshkoduvannia shkody: okremi aspekty spivvidnoshennia ta rozmezhuvannia. Visnyk Verkhovnoho Sudu Ukrainy, 10, 22-31 [in Ukrainian].
4. Berestova, I.E. (2004). Zoboviazannia z nabuttia, zberezhennia maina bez dostatnoi pravovoi pidstavy Candidate's thesis. Kyiv [in Ukrainian].
5. Venediktova, I.V. (2012). Okhoroniuvanyi zakonom interes v kondyktsiinykh zoboviazan-niakh. Visnyk Kharkivskoho natsionalnoho universytetu imeni V. N. Karazina. Seriia «Pravo», issue 1028, 129-132.
6. Honcharov, I.V. (2016). Tsyvilno-pravovi zoboviazannia, shcho vynykaiut vnaslidok bezpid-stavnoho zbahachennia (porivnialno-pravove doslidzhennia za zakonodavstvom Ukrainy ta krain Yev-ropeiskoho Soiuzu). Candidate's thesis. Kyiv [in Ukrainian].
7. Karnaukh, B. (2017). Bezpidstavne zbahachennia u pravi Davnoho Rymu. Problemy zakonno-sti, issue 138, 17-28. doi: https://doi.org/10.21564/2414-990x.138.108137 [in Ukrainian].
8. Karnaukh, B. (2017). Bezpidstavne zbahachennia u pravi Davnoho Rymu: zahalna kharaktery-styka. Problemy tsyvilnoho prava ta protsesu: proceedings of the Scientific and Practical Conference. Kharkiv: KhNUVS, 254-256 [in Ukrainian].
9. Puchkova H.V. (2007). Zoboviazannia, shcho vynykaiut vnaslidok bezpidstavnoho zbahachen-nia, za rymskym pryvatnym pravom ta yikh retseptsiia u tsyvilnomu pravi Ukrainy. Candidate's thesis. Odesa [in Ukrainian].
10. Berestova, I. (2003). Bezpidstavne zbahachennia. Instytut nabuttia, zberezhennia maina bez dostatnoi pravovoi pidstavy u systemi rymskoho prava. Visnykprokuratury, 10, 60-64 [in Ukrainian].
11. Hranin, V. (2004). Zoboviazannia z bezpidstavnoho zbahachennia za rymskym pravom. Aktualni problemy derzhavy i prava, issue 23, 201-206 [in Ukrainian].
12. Pereterskii, I.S., Krasnokutskii, V.A., Novitskii, I.B., et al. (2012). Rimskoe chastnoe pravo. I.B. Novitskii, I.S. Pereterskii (Eds.). Moskow: Zertsalo-M [in Russian].
13. Zimmermann, R. (1990). The Law of Obligations: Roman Foundations of the Civilian Tradition. Cape Town, Wetton and Johannesburg: Juta & Co, Ltd.
14. Zaykov, A.V. (2012). Rimskoe chastnoe pravo v sistematicheskom izlozhenii. Moscow: Russian Foundation For Promotion of Education and Science [in Russian].
15. Dernburg, H. (1911). Obiazatelstvennoe pravo. P. Sokolovskyi (Ed.). Moscow: Pechatnia A.Y. Snehyrevoi [in Russian].
16. Novak, D.V. (2010). Neosnovatelnoe obogashchenie v grazhdanskom prave. Moskow: Statut [in Russian].
17. Muromtsev, S.A. (2003). Grazhdanskoe pravo Drevnego Rima. Moskow: Statut [in Russian].
18. Slesarev, A.V. (2000). Obiazatelstva vsledstvie neosnovatelnogo obogashcheniia. Candidate's thesis. Ekaterinburg [in Russian].
19. Windscheid, B. (1875). Ob obyazatelstvakh po rymskomu pravu. Saint-Petersburg: Typ. A. Dumashevskoho [in Russian].
Vashtareva Ye. A., External PhD student at the Department of Civil Law No. 1, Yaroslav Mudryi National Law University, Ukraine, Kharkiv.
e-mail: [email protected]
Condictio and Vindicatio in Roman Law
Both condictio and vindicatio are effective remedies of protecting subjective civil rights. However, the general effectiveness of these remedies is prejudiced by significant legal uncertainty that is due to the fact that the same circumstances can be considered as grounds for bringing both vindicatio and condictio actions at the same time. This situation is traditionally referred to as "competition of lawsuits". Finding ways to resolve this "competition" is one of the acute issues of modern judicial practice. This problem is not new, though; the lawyers of Ancient Rome faced it. Therefore, it seems reasonable that studying the origins of this problem in the past can help to solve it in the future.
In modern Ukrainian academic literature, the raised problem was addressed by I. E. Berestova, I. V. Venediktova, I. M. Honcharov, B. P. Karnaukh, H. V. Puchkova and others.
The purpose of the article is to find out the origins of condictio action and to determine the relationship between condictio action and vindicatio action in ancient Roman jurisprudence.
First of all the author pays attention to studying the origin of condictio action and underlines that unjust enrichment initially was not the only case where the condictio action was applicable. However eventually ancient Romans realized that condictio action was suitable for returning the unjustified enrichment. Thus the problem arose how to reconcile condictio and vindicatio.
In the Roman law of the Justinian Codification period, the idea was established that the condictio and vindicatio suits are in relation of electoral competition, which means that the injured party has the right to choose, at his own discretion, which claim to bring. However, many fragments from Digest show that in the classical period, the views on this problem were fundamentally different, and the choice between condictio and vindicatio was not allowed in principle. According to the views of classical lawyers, the vindicatio claim had to be made when the injured party, despite the loss of possession, remained the owner of the thing; on the contrary, if the injured party, without proper legal grounds, has lost the title of property (for example, because of mixing things with the defendant's assets, consuming or processing them) then in the only appropriate remedy is condictio action.
Keywords: condictio; vindicatio; quasi-contracts; unjust enrichment; choice of cause of action.
Hadiuwna do pedKomzii 14.11.2017 p.
