CC BY
19
УДК 811.11Г42
А. О. Томусяк
КОМУН1КАТИВН1 ШТЕНЦП АВТОРА ХУДОЖНЬОГО ТЕКСТУ ЯК МОДЕЛЮЮЧИЙ ФАКТОР ЙОГО ОБРАЗУ
У статт1 розглянуто проблему формування мовног особистост1 автора художнього твору, що вимальовуеться з основних рис творчост1 письменника, який «пропускав» через свою св1дом1сть описуваш ним поди, втшюе гх в 1ндив1дуальних художтх образах. Весь тв1р в1ддзеркалюе ¡нтенцттсть автора.
Клю^о^^ слова: мовна особист1сть, антропоцентризм, ¡нтенщя, ¡нтенцттсть, мовленнева дгяльнгсть, прагматика.
Значне мюце у сучаснш парадигмi наукових знань посщають дослщження закономiрностей осмислення людиною дшсносп та принцитв передачi отриманого досвщу засобами мови. Ситуащю у лшгвютищ сьогодення дослщники визначають як полiпарадигмальну, тобто таку, що вщмовляеться вiд ще! винятковосп того чи iншого пiдходу, а поеднуе рiзнi методи та пщходи з огляду на аспектуальнiсть дослщження. «У рамках ще! парадигми ствюнуе цiла низка концепцiй, що перебувають у постiйнiй взаемодп i внаслщок цього збагачують одна одну» [6, с. 27]. На сьогодш посилюеться iнтерес до зв'язкiв мiж явищами мови як у планi синтагматики, так i в планi iзофункцiональностi. Такий пiдхiд активно висвiтлюеться у мовознавчих студiях i залишаеться актуальним, оскшьки дозволяе репрезентувати цiлiснiсть та багатоаспектшсть мовно! системи. «Антропоцентрична парадигма сучасних лшгвютичних дослiджень зумовила змшу фокусу дослiджень лшгвютичнох прагматики. 1нтереси вчених... переключились з об'ектiв тзнання на його суб'екпв», -слушно зауважуе Н. Г. Ссипенко [7, с. 43].
Антрополопчна зорiентованiсть наукових пошуюв призвела до активного вивчення iнтенцiйностi, яка е сутнiсною ознакою будь-яко! дiяльностi людини -фiзичноi, психiчноi, ментально!', мовленнево!, оскiльки дiяльнiсть iндивiдуума не може бути безпричинною i безпредметною. По-перше, будь-яка дiя мае мотивацiю i стимул, по-друге, вона мае мету i спрямування.
1нтенцшшсть е складним психiчним станом, який передбачае наявшсть рiзноорiентованих складниюв, куди належать фiзична (просторово-часова) (оскшьки просторовi об'екти взагалi не мислимi поза простором, часовi - поза часом) та сощальна орiентацii, ощнка можливостей, постановка мети, планування дп й антиципацiя результату. Як поняттева антрополопчна категорiя, що е сутнютю «вторинно'1 онтологл», iнтенцiйнiсть мае мовш засоби вираження, мовну репрезентацiю i тому е об'ектом лiнгвiстичного зацiкавлення.
Метою нашого дослiдження е визначення, узагальнення й уточнення поняття мовно'1 особистостi у художньому текстi ^зь призму авторських iнтенцiй.
Iнтенцiя як мета будь-яко'1 комушкативно! дiяльностi е центральним поняттям у теори мовленневих акпв. Для нашого дослiдження важливою е теза Дж. Сьорля, що кожне висловлення - цшеспрямоване, штенцшне (тобто мае комунiкативний намiр) i мiстить iнформацiю (експлiцитну чи iмплiцитну) про комунiкативну iнтенцiю мовця [11, с.171]. Отже, iнтенцiйна структура речення-висловлення, що виражае певнi комунiкативнi завдання, е його обов'язковою умовою.
Незважаючи на те, що антропоцентричний принцип iз визнанням людини центральним поняттям рiзноманiтних наукових гуманiтарних напрямкiв дослщжень (як-от: когштивно! лiнгвiстики, психолiнгвiстики, соцюлшгвютики, етнолiнгвiстики, прагматики, лшгвютично! гендерологи та ш.), поняття антропоцентризм не отримало однозначного потрактування. Антропоцентризм розум^ть «1 як категорiю онтологгчну, що вщображае буття людини у мовi й мови в людиш», i як «формальну репрезентацiю знань про людину у мовi», адже у центрi всього зображуваного словом сто'гть людина - вона сама й усе те, що нею сприйняте як п оточення, сфера п буття, i як категорiю методологгчну («антропоцентризм - методологiчна база сучасно'1' науково'1' парадигми») (О. Кубрякова), зокрема й як пщхщ до мови з позицш носiя мови з погляду його лшгвютично'1' штущп (системоцентричне та штуЛтивне вивчення мови у розумшш В. Алпатова) [10, с. 109].
У межах надзвичайно широкого дiапазону дослщжень, як грунтуються на антропоцентризм^ спостерiгаeмо скерування на вивчення ролi людини у мовi, з одного боку, та мови, призначено'1' для задоволення комушкативних потреб людини, з шшого. Це зумовлено не тшьки увагою до людського чинника й суб'ективносп у лiнгвiстицi, але й ушкальним статусом мови як об'екта й одночасно iнструмента дослiдження. Функцюнування мовних одиниць дедалi частiше прив'язують до ноая мови - людини, тобто предметом уваги е мотивовашсть мовно'1' системи та 1! використання у мовленш.
Стосунки мiж мовою i автором лежать в основi антропоцентричного пiдходу до аналiзу мовленнево! дiяльностi як «живого життя мови». Адже «у центрi ^му^^товно! мовно! концепцп завжди була i залишаеться людина, що сприймае й осмислюе св^, формуе й структуруе свое повщомлення про нього. Вияв позици мовця - творця конкретного висловлення - одне з основних завдань сучаснох лшгвютично! теорп» [5, с. 3].
У структурi художнього тексту традицшно видiляють «образ автора», тобто образ, що вимальовуеться з основних рис творчосп письменника, iнодi вщтворюе елементи його художньо обробленоi бюграфп. Образ автора, синтезуючи в собi зображення свiту, що динамiчно розгортаеться, е «концентрованим втiленням сутностi твору, що об'еднуе всю систему мовних структур персонаж1в у 1х стввщношенш з оповiдачем чи оповiдачами i через них е iдейно-стилiстичним зосередженням, фокусом цшого» [2, с. 113, 118].
У будь-якому творi мистецтва, на думку М. М. Бахтша, ми не бачимо автора так, як зображеш ним образи, однак вщчуваемо його як «творче начало». Образ автора - це образ особливого типу, який мае свого автора, що його створив - автора-людину (особистють). Уа створенi образи оцiнюються i визначаються сво!м ставленням до автора-людини [1, с. 303-304].
Автор художнього тексту творчо «пропускае» через свою свщомють, свое св^осприйняття описуванi ним поди, знаходячи спшьне, типове в фактах про поди життя i втiлюючи його в iндивiдуальнi художш образи, якi вiн створюе. Текст, таким чином, «е результатом суб'ективного авторського осмислення дшсносп i, природньо, вщображае не просто св^, а св^, побачений очима автора» [9, с. 83]. Текст у цьому ракура е комушкативно-штенцшним знаком, ушверсальним синтаксичним засобом вираження мовленневих намiрiв i настанов мовця [13, с. 250], тобто дзеркалом, у якому вщображеш авторсью iнтенцii. Зауважимо, що термш «iнтенцiя» до мовознавчих розвщок увiйшов зi схоластичноi фiлософii зi значенням «намiр, мета, спрямованiсть акту свщомосп на певний предмет» [12, с. 213], а у «лшгвютищ термш "штенщя" в широкому смисш означае намiр адресанта» [3, с. 6].
На сьогодш поняття «штенщя» - центральне у теорп мовленневих aKTiB, головною особливютю якоï е пiдхiд до мовленневого акту як способу досягнення людиною певноï мети i aнaлiз пiд цим кутом зору використовуваних нею мовних зaсобiв. Згiдно з щеями Дж. Сьорля, будь-яке висловлення е цiлеспрямовaним, iнтенцiйним, а «штенцшшсть» учений розглядае у широкому розумшш як комушкативний нaмiр. Здiйснюючи мовленневу дш, мовець вносить у речення-висловлення iнформaцiю про свою комушкативну iнтенцiю, здiйснюе iллокутивний акт [11]. 1нтенцшна структура речення (така, що мае певне комушкативне завдання) е його обов'язковою влaстивiстю. На думку Дж. Сьорля, «штенцшш стани» людини -сприйняття, переконання, дiя i нaмiр - формують сiтку (Network), канву речення, а в основi формування комушкативного нaмiру завжди лежить певний мотив, яким керуеться мовець.
З опертям на погляди Е. Гуссерля, Г. Грайса, О. 1ссерс, Дж. Остша, Дж. Сьорля, О. Гнатковсько'1', Н. Ссипенко, О. Почепцова, С. Шабат-Савки та ш., вважаемо, що термш «штенщя» е тiею ланкою, яка пов'язуе людину i мову: людина - це дiяч, мова - це зброя, а штенщя об'еднуе ïx у мовленневу дiяльнiсть. «Призначення мовленнево'1' штенцп - iнформувaти, впливати на адресата..., адже штенцшний компонент формуеться як стратепчний задум до реaлiзaцiï висловлення» [13, с. 40].
Як образ творчого суб'екта «образ автора» витворюеться з конкретного художнього тексту. Вш вщображае найбшьш характеры риси письменника як особистосп та як суб'екта творчо'1 пiзнaвaльно-мовленневоï дiяльностi. Нaсaмкiнець, це авторська концепцiя особистосп, система особистiсниx змiстiв, що е тсею единою спiльною iдеею, з яко'1 i народжуеться xудожнiй твiр. Автор координуе процес текстово'1 комушкаци, в основi яко'1 перебувае штенщя i певний фрагмент дшсносп. У текст реaлiзуються певнi нaмiри автора, вш прагне створити його таким, щоб перш за все вш подобався читaчевi, був доступним для нього, зрозумшим, мав естетичний вплив на читача, спонукав його замислитися над зображуваним. «Якщо авторський задум перебувае на довербальному мисленневому рiвнi, то комушкативна iнтенцiя е текстотвiрним чинником i пов'язана з синтаксичною репрезентащею iдей та настанов автора,» - слушно стверджуе С. Шабат-Савка [13, с. 251]. Саме мовець обирае i жанр твору, i той спектр рiзномaнiтниx мовних зaсобiв, якими вш послуговуеться задля втшення свое! мети. Арсенал мовних одиниць, вибраний автором, виконуе функщю естетичного та шших впливiв на читача, допомагае письменниковi реaлiзувaти його задум. Для досягнення мети автор використовуе одинищ мовнох експресп усix рiвнiв - фонетичного, лексичного, морфологiчного, синтаксичного, стилютичного тощо. Серед них - низка синтактико-стилютичних фiгур, риторичних комплекав, порiвнянь, повторiв, антитези, сегментаци реченневих структур та ш., тобто це ri елементи, що виконують функщю навмисного впливу, зображувальносп, aктуaлiзaцiï, видшення або увиразнення певноï думки чи якоюь ознаки. Зaгaльновiдомо, що мова художнього твору репрезентуе загальнонащональну мову щодо розвитку ïï творчих можливостей, виявляе ïï семaнтичнi, естетичнi та експресивно-стилютичш потенцiï. Разом з тим, мовш конструкти яскраво змальовують образ автора, образ мовноï особистостi, оповщача, вiдобрaжaють його iндивiдуaльно-aвторське свiтосприйняття та розумшня життевих реaлiй, його св^, емоцiï, оцiнки, його aвторськi штенцп.
Креативний аспект мови як знаряддя тзнання людськоï душi дозволяе моделювати у текстах склaднi явища людськоï псиxiки. Створюваний текст як «мова у русЬ> е потоком свщомосп, вираженим мовною формою. Цей потш мовноï свiдомостi
автора разом iз його iнтенцiями вщображаеться у структурi художнього тексту i мае певне iдеологiчне спрямування, свою структуру i специфiчнi засоби 1'х вираження. Це те, що турбуе автора, що вш хоче висловити i як вiн це робить, як вш особисто проявляеться у свош творчостi.
Отже, мовленневу дiяльнiсть автора художнього тексту, його намiри та використання потенцiалу мовних засобiв, що здатнi експлiкувати його позищю, репрезентують комунiкативнi штенцп, якi детермшоваш певною лiнгвоментальнiстю.
Автор - творець картини св^у, представлено! в творь «Образ автора» несе в собi iдею моделювання в художньому текст особливостей авторсько! свiдомостi, ментальних процеав i особистiсних якостей. Автор завжди висловлюе свое ставлення до предмета / теми тексту, до ситуацп створення i використання тексту, до свого партнера по комушкаци (читача), даючи йому можливють реконструювати поряд iз власне предметною iнформацiею тексту деяю авторськi ментально-психологiчнi та сощально^яльшсш характеристики. Особистiсть автора вiльно чи мимоволi проявляе себе в тексп, що виступае як одна з форм об'ективаци И когнiтивних i комунiкативних дiй.
В антропоцентричнiй структурi художнього тексту, що вмiщуе три елементи -автора, персонажа i читача, закладена квштесенщя мистецтва: «Я» всередиш себе i в стосунках з шшими «Я». Складнощi стосунюв «Я» iз зовнiшнiм середовищем вщображаються в складностi художнього свiту л^ературного твору i його експлiцитного мовностилютичного прояву - тексту [4, с. 7, 19]. Разом з тим, саме автор виступае провщним текстовим антропоцентром. Вш е об'ективованим суб'ектом на вщмшу вщ суб'ективованого об'екта - персонажа, утвердження «чужого "Я" якого е прагненням автора» [Там само - курсив А. Т.]. Автор може надати антропоцентру-квазюуб'екту, тобто персонажу або оповщачев^ видиму мовомисленневу самостшшсть у межах художнього текстового цшого, але ця самостшшсть умовна, оскшьки дiе в межах стосунюв автора, - основного суб'екта свщомосп до поставлених ним художньо-смислових завдань i до мови як матерiалу вираження. «Категорiею "авто" е весь текст у сукупност його змютових i мовних елементiв» [Там само]. Автор як суб'ект, таким чином, виконуе абсолютну текстгарну функщю, що мютить планування i продукування будь-якого виду самостшносп персонажа, в тому чист i мисленнево!. Персонаж i / або оповiдач, будучи «мовленневими» заступниками автора i проявом його творчо! субстанцп, уособлюють у стверджувальнш або заперечнiй формi його уявлення про св^ i самого себе.
Варто зауважити, що лшгвютов^ який дослщжуе парадигму «автор», недоцшьно мати на увазi реального автора, оскшьки висновки про його суб'ектно-оцшш позицп зажадали б знання додаткових бiографiчних та iсторичних даних, що не входить у компетенщю дослщника. Разом з цим, використання окремих елементiв такого аналiзу можливе, хоча i за умови пiдпорядкування л^ературознавчих завдань лiнгвiстичним. Методологiчно виправданим е застосування шшого термiна -«гмплгцитний автор». 1мплщитний автор як ментальний аналог емпiричноi фiгури, гiпотетичний конструкт, належить обласп глибиннох, iнтенцiональноi семантики тексту [14, с. 51]. До поняття «1мплщитний автор» близький i запропонований У. Еко термiн «еталонний автор». «Еталонного автора, - пише У. Еко, -можна йменувати стилем, i стиль цей буде настшьки виразний i пiзнаваний, що ми вщразу його зрозумiемо. Еталонний автор замкнутий у свош досконалосп» [15, с. 18, 31-32].
У художньому текст постiйно простежуемо взаемод^ «автор - читач», оскiльки такий текст е тдгрунтям, джерелом для спiвтворчоï дiяльностi читача. Читач - учасник реального дiaлогу з письменником - е невщ'емною частиною xудожньоï структури лiтерaтурного твору, його завершальною ланкою. Для розумiння автора як моделi особистостi, результатом мовленневоï дiяльностi якоï стае xудожнiй твiр, використовують поняття «мовна особистiсть автора», сутшсть якого сформульована Ю. М. Карауловим наступним чином: «Мовною особистiстю можна називати сукупшсть здiбностей до створення i сприйняття мовних творiв (текспв), що розрiзняються а) ступенем структурно-мовноï склaдностi, б) глибиною i точшстю вiдобрaження дiйсностi i певною цшьовою спрямовaнiстю» [8, с. 245].
Мовна особиспсть - це творець мовноï дiяльностi, а у художньому тексп - це творець особливого художнього св^у, у якому вiдобрaжено його творчу фантаз^ i його св^обачення, зреaлiзовaно поетичну свiдомiсть митця, його поетичне натхнення та комушкативш штенцп шляхом використання рiзномaнiтниx мовних зaсобiв, адже мова словесного мистецтва послуговуеться мовними засобами iндивiдуaлiзовaними, експресивними, яю ефективно впливають на весь комплекс духовного людського сприйняття.
Отже, комушкативно-прагматичне спрямування мовознавчих праць останшх десяташть орiентовaне на вивчення мовних одиниць у руст ïx релевантного використання мовцями як зaсобiв впливу на стврозмовника, як виконання iнтенцiйноï програми автора художнього твору, що зад^е рiзномaнiтнi мовнi структури, весь спектр мовно-стилютичних фiгур для досягнення своеï мети.
Вважаемо перспективними подaльшi нaуковi описи мовних одиниць усix рiвнiв, зокрема й експресивних синтаксичних побудов, яю зумовленi авторськими iнтенцiями i витворюють його образ.
Список використаноУ л1тератури
1. Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества / М. М. Бахтин. - 2-е изд. -Москва : Искусство, 1986. - 424 с. ; Bakhtin M. M. Estetika slovesnogo tvorchestva / M. M. Bakhtin. - 2-e izd. - Moskva : Iskusstvo, 1986. - 424 s.
2. Виноградов В. В. О теории художественной речи : учеб. пособ. / В. В. Виноградов. - Москва : Высшая школа, 1971. - 240 с. ; Vinogradov V. V. O teorii khudozhestvennoy rechi : ucheb. posob. / V. V. Vinogradov. - Moskva : Vysshaya shkola, 1971. - 240 s.
3. Гнатковська О. М. Комушкативш штенцп «Я-висловлень» у сучасному англомовному дискурс : лшгвокогштивний та прагматичний аспекти : автореф. дис. ... канд. фшол. наук : спец. 10.02.04 / Олена Миxaйлiвнa Гнатковська ; Чершвецький нацюнальний ушверситет iм. Ю. Федьковича. - Чершвщ, 2009. - 20 с. ; Hnatkovska O. M. Komunikatyvni intentsii «Ia-vyslovlen» u suchasnomu anhlomovnomu dyskursi : linhvokohnityvnyi ta prahmatychnyi aspekty : avtoref. dys. . kand. filol. nauk : spets. 10.02.04 / Olena Mykhailivna Hnatkovska ; Chernivetskyi natsionalnyi universytet im. Yu. Fedkovycha. - Chernivtsi, 2009. - 20 s.
4. Гончарова Е. А. Ещё раз о стиле как научном объекте современного языкознания / Е. А. Гончарова // Текст - Дискурс - Стиль : сб. науч. тр. - Санкт-Петербург : Изд-во СПбГУЭФ, 2003. - 192 с. ; Goncharova Ye. A. Yeshche raz o stile kak nauchnom obekte sovremennogo yazykoznaniya / Ye. A. Goncharova // Tekst - Diskurs -Stil : sb. nauch. tr. - Sankt-Peterburg : Izd-vo SPbGUEF, 2003. - 192 s.
5. Гуйванюк H. В. Антропоцентричний пщхщ до вивчення мовних явищ (на матерiалi авторизованих констрyкцiй сучасно"1 украшсько1 мови) : навч. посiб. / H. В. Гуйванюк, А. M. Агафонова. - Чершвщ : Рута, 2001. - 56 с. ; Huivaniuk N. V. Antropotsentrychnyi pidkhid do vyvchennia movnykh yavyshch (na materiali avtoryzovanykh konstruktsii suchasnoi ukrainskoi movy) ; navch. posib. / N. V. Huivaniuk, A. M. Ahafonova. - Chernivtsi i Ruta, 2001. - 56 s.
6. Дорофеев Ю. В. Антропоцентризм в языковой картине мира / Ю. В. Дорофеев // Ученые записки Tаврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия : Филология. Социальные коммуникации. - 2009. - T. 22 (61), № 1. - С. 27-31 ; Dorofeev Yu. V. Antropotsentrizm v yazykovoy kartine mira / Yu. V. Dorofeev // Uchenye zapiski Tavricheskogo natsionalnogo universiteta im. V. I. Vernadskogo. Seriya i Filologiya. Sotsialnye kommunikatsii. - 2009. - T. 22 (61), № 1. - S. 27-31.
7. Ссипенко H. Г. Прагмалшгвютика як напрям сучасного мовознавства / H. Г. Ссипенко // №уковий вюник Чершвецького нащонального ушверситету. Германсью фшолопя. - 2017. - Вип. 784. - С. 41-50 ; Yesypenko N. H. Prahmalinhvistyka yak napriam suchasnoho movoznavstva / N. H. Yesypenko // Naukovyi visnyk Chernivetskoho natsionalnoho universytetu. Hermanski filolohiia. - 2017. - Vyp. 784. -S. 41-50.
8. ^раулов Ю. H. Русский язык и языковая личность / Ю. H. ^раулов. -Mосква : Шука, 1987 - 262 с. ; Karaulov Yu. N. Russkiy yazyk i yazykovaya lichnost / Yu. N. Karaulov. - Moskva i Nauka, 1987 - 262 s.
9. Kyхаренко В. А. ^терпретащя тексту : пщруч. / В. А. ^харенко. - Вшниця i Шва книга, 2004. - 272 с. ; Kukharenko V. A. Interpretatsiia tekstu i pidruch. / V. A. Kukharenko. - Vinnytsia i Nova knyha, 2004. - 272 s.
10. Полщук О. Антропоцентризм та полшарадигмальшсть як провщш дослщницью прюритети в сучасному лшгвютичному дискурс / О. Полщук // Kомyнiкативний дискурс : наукова рецепщя i стратеги дослщження : зб. матер. Всеукр. наук.-практ. конф., м. Khïb, 07-08 квггня 2016 р. - Khïb : Miленiyм, 2016. -С. 108-110 ; Polishchuk O. Antropotsentryzm ta poliparadyhmalnist yak providni doslidnytski priorytety v suchasnomu linhvistychnomu dyskursi / O. Polishchuk // Komunikatyvnyi dyskurs i naukova retseptsiia i stratehii doslidzhennia i zb. mater. Vseukr. nauk.-prakt. konf., m. Kyiv, 07-08 kvitnia 2016 r. - Kyiv i Milenium, 2016. -S. 108-110.
11. Серль Дж. Р. Kлассификация иллокутивных актов / Дж. Р. Серль // Швое в зарубежной лингвистике. - 1986. - Вып. 17. - С. 170-194 ; Serl Dzh. R. Klassifikatsiya illokutivnykh aktov / Dzh. R. Serl // Novoe v zarubezhnoy lingvistike. - 1986. - Vyp. 17. -S. 170-194.
12. Философия : Энциклопедический словарь / под. ред. А. Ивина. - Mосква i Гардарики, 2004. - 1072 с. ; Filosofiya i Entsiklopedicheskiy slovar / pod. red. A. Ivina. -Moskva i Gardariki, 2004. - 1072 s.
13. Шабат-Савка С. T. Kатегорiя комушкативно!' штенцп в украшськш мовi i моногр. / С. T. Шабат-Савка. - Чершвщ : Букрек, 2014. - 412 с. ; Shabat-Savka S. T. Katehoriia komunikatyvnoi intentsii v ukrainskii movi i monohr. / S. T. Shabat-Savka. -Chernivtsi i Bukrek, 2014. - 412 s.
14. Щирова И. А. Tекст и интерпретация : взгляды, концепции, школы учеб. пособ. / И. А. Щирова, З. Я. Tyраева. - Санкт-Петербург : Изд-во РГПУ им. А. И. Герцена, 2005. - 156 с. ; Shchirova I. A. Tekst i interpretatsiya i vzglyady, kontseptsii, shkoly ucheb. posob. / I. A. Shchirova, Z. Ya. Turaeva. - Sankt-Peterburg i Izd-vo RGPU im. A. I. Gertsena, 2005. - 156 s.
15. Эко У. Шесть прогулок в литературных леса : пер. с англ. / У. Эко. - Санкт-Петербург : Симпозиум, 2002. - 285 с. ; Eko U. Shest progulok v literaturnykh lesakh : per. s angl. / U. Eko. - Sankt-Peterburg : Simpozium, 2002. - 285 s.
Стаття надшшла до редакцп 30.04.2018.
A. Tomusiak
COMMUNICATIVE INTENTIONS OF THE AUTHOR'S LITERARY TEXT AS A MODELING FACTOR OF HIS / HER APPLICATION
The article deals with the problem of the formation of the linguistic personality of the author of a literary work, which emanates from the main features of the writer's creativity, who «passes through» his / her consciousness the events described by him / her, embodies them in individual artistic images. The whole work reflects the author's intentionality.
Nowadays interest in the connections between language phenomena, both in terms of syntagmatics and in terms of isofunctionality, is increasing. Such approach is actively covered in linguistic studios and remains relevant, since it allows representing the integrity and multi-aspect of the language system. Intentionality is a complex mental state, which involves the presence of diverse components, i.e. physical (spacial-temporal) and social orientation, assessment of opportunities, goal setting, action planning and anticipation of the result. Within an extremely wide range of research based on anthropocentrism, we observe a focus on the study of the role of man in the language, on the one hand, and the language intended to meet the communicative needs of man on the other. This is due not only to the attention to the human factor and subjectivity in linguistics, but also to the unique status of language as an object and at the same time an instrument of research.
Today the notion of «intention» is central to the theory of speech acts, the main feature of which is the approach to speech act as a way of achieving a person's goal and analysis of this angle of view of the linguistic means used by it. As an image of the creative subject, image of the author is derived from a specific literary text. It reflects the most characteristic features of the writer as a personality and as a subject of creative cognitive-speech activity. Finally, this is the author's concept of personality, the system of personal content, which is the only common idea from which the artistic work is created. The author coordinates the process of text communication, which is based on the intention and a certain fragment of reality. The text implements certain intentions of the author, he / she aspires to create it in such way that first of all the reader can like it, be accessible to him / her, has aesthetic influence on the reader, prompt him / her to think about the depicted text. Thus, the communicative-pragmatic orientation of linguistic works of the last decades focuses on the study of linguistic units in the context of their relevant use by speakers as means of influencing on the interlocutor, such as the implementation of an intentional program of the author of an artistic work involving various language structures, the entire spectrum of linguistic-stylistic figures to achieve their own goals.
Key words: linguistic personality, anthropocentrism, intention, intentionality, speech activity, pragmatics.
