CC BY
148Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского Серия «Филология. Социальные коммуникации» Том 26 (65). № 1 - С. 190-194
УДК 811.93
Образ автора художнього тексту в паради^ сучасних лшгвютичних дослщжень
Вльчинська Т. П.
Тернопльський нац'юнальний педагог'чний унверситет '¡мен'! Володимира Гнатюка, м. Тернопль, Украна
Стаття присвячена розгляду поняття образу автора художнього тексту в парадигм7 сучасних л1нгв1стичних досл1джень. Встановлено, що образ автора е важ-ливим конструктивним елементом, який об'еднуе не лише частини одного тексту, а й ус тексти разом, надаючи гм смисловог 7 стил1стичног едност1. З'ясовано, що в сучасному мовознавств1 поняття образу автора р1зною м1рою корелюе з такими, як «мовна особист1сть», «мовний св1т письменника», «цмсний образ митця», «адресант художнього тексту» та т. Перспектившсть под1бних досл1джень зумовлена розширенням меж вивчення художнього тексту, що передбачае актив1зац1ю науко-вого 7нтересу до особистост1 письменника, способу його художнього мовомислення.
Ключовi слова: образ автора, св1тогляд письменника, мовна особист1сть, цтсний образ митця, художмй текст, ¡ндив1дуально-авторська картина св1ту.
Мова як суспшьний продукт е не лише вмютилищем i виразником предмепв та явищ об'ективного св^, але i його творцем. Мова-текст репрезентуе i мовотворчють певного юторичного промiжку, певно! епохи, i iндивiдуальний св^ окремого автора, окремого твору (А. Мойсiенко).
Письменник, перебуваючи в межах нацюнально-мовно! картини св^у, творить свш неповторний мовний св^ вщповщно до св^осприймання та власно! психологи. Роль письменника в розвитку нацюнально! мовленнево! культури визначаеться, по-перше, «вщкриттям» i залученням нових, ще не освоених лiтературною мовою засобiв, що розширюють самi межi i можливостi лтературно! мови, по-друге, оригшальнютю й своерiднiстю творчо! манери висловлення, новаторством у галузi мистецтва образного слова. Вщтак, е вс пiдстави говорити про образ автора та розглядати його з проекщею на таю поняття, як стиль, щюстиль, щюлект та под.
Лшгвютична теорiя образу автора у свш час була запропонована, а шзшше обгрунтована В. Виноградовим (зокрема у працях про творчiсть О. Пушкша, М. Гоголя, Ф. Достоевського, Л. Толстого, А. Чехова). Зпдно з нею «образ автора - це шдивщуальна словесно-мовленнева структура, що пронизуе художнш твiр i визначае взаемозв'язок i взаемодiю всiх його елемешгв» [3, с. 151]. I далк «Це концентроване втiлення суп твору, що об'еднуе всi системи мовленневих структур персонажiв у !х спiввiдношеннях з оповiдачем i через них виступае iдейно-стилiстичним центром, фокусом цшого, ... це образ, що складаеться iз основних рис творчосп поета» [3, с. 113].
Рiзнi визначення поняття «образ автора» були запропоноваш ще в 1970-1980-х рр. у працях М. Бахтша, Р. Будагова, О. Чичерша, Б. Кормана, М. Коцюбинсько!, О. Бшецького, Г. Винокура та ш. I хоча тлумачили його частше з погляду
лтературознавчо! стилютики, це стимулювало дослiдницькi зацiкавлення i з боку мовознавцiв.
Спроектована теорiя образу автора була насамперед на комплексне дослщження мови художнього тексту, яке передбачало, ^м iншого, обов'язкове встановлення сшввщношення мiж загальнонародною мовою та iндивiдуальним стилем, розгляд мови художнього твору в контекст вше! творчосп письменника, а також у горизонтальному i вертикальному контекст нацюнально! та св^ово! лiтератури. Тобто розширення меж вивчення художнього тексту передбачало активiзацiю наукового iнтересу до особистосн письменника, способу його художнього мовомислення. 1з таких позицiй до розумшня образу автора пiдходили В. Задорнова, С. Ермоленко, I. Гюббенет, В. Кухаренко, Л. Ставицька, Л. Пустов^ та iн.
З огляду на те, що сьогоднi активiзуеться лiнгвiстичний iнтерес до механiзмiв тек-стотворення, процесiв породження та розумшня тексту, який в останш десятилотя частiше розглядають в комунiкативному, сощокультурному, когнiтивному та iн. аспектах, тема запропоновано! розвiдки е актуальною. Мета статт1 системати-зувати вiдомостi про образ автора в сучаснш науковш лiнгвiстичнiй парадигмi та розкрити значення цього поняття для теорн i практики аналiзу художнього тексту. Теоретично-лшгвютичним пiдrрунтям для написання статтi стали пращ С. Ермоленко, А. Мойсiенка, Н. Сологуб, Ю. Шевельова, Р. Барта, А. Загштка, М. Крупи та ш.
Поняття образу автора в сучасному мовознавствi рiзною мiрою корелюе з такими, як «мовна особиснсть», «мовний свiт письменника», «цшсний образ митця», «адресант художнього тексту» та ш.
Вiдомо, що свтовщчуття, свiтобачення письменника, його естетичний досвiд зумовлюють оригiнальнiсть його творiв. Сукупнiсть зображувально-виражальних засобiв створюе ефект стилю тод^ коли закономiрно поеднуеться в художньо моти-вовану систему, зумовлену iндивiдуальнiстю митця.
Поняття стилю визначають i як формотворче начало, певний внутршнш закон художньо! творчосп, що визначае ритм i композищю, характер образотворчостi й iнтонацiю, всю складшсть «художньо! мови» творiв, яка зводиться не лише до мовностилютичних засобiв, а включае й надмовш елементи; i як антропоцентричну фшософсько-естетичну категорiю, пов'язану зi структурою авторсько! свiдомостi, !! фiлософськими, релiгiйними, естетичними та iншими орiентирами, що об'ективуеться в мовi (текстi, словi) [2, с. 91]. Проявляеться стиль як на рiвнi окремого твору, так i на рiвнi творчостi митця, цших течiй та напрямкiв.
Мотиви формування щюстилю письменника бувають об'ективними й суб'ективними. Таку думку подшяе багато науковцiв. Об'ективними чинниками зумовлений нсний зв'язок поетичного свiту автора з нащональною культурою, традицiями загалом та мовними традищями етнiчно! спшьноти, фольклором тощо. Суб'ективнi фактори визначають специфшу авторського iдiостилю. Вiдповiдно новi знання слiв у творi виникають не довшьно, а пiдпорядкованi задуму автора, його художнш концепцi!. Клкта до цих нових знань i е частковими кодами художнього тексту. 1з загального комплексу часткових кодiв, заряджених художньою енергiею, випливае головний код тексту, як його, за нашими припущеннями, задумував автор. Варiанти ж головних кодiв - то здобуток читача або дослщника, яю, виходячи з параметрiв i умов естетично! ситуацi! та власного досвщу, можуть бiльш або менш адекватно розкодувати текст [8, с. 55].
Загалом розумшня щюстилю автора приводить до усвщомлення його самого як творчо! особистостi, як людини. Дослщники стилiстики укра!нсько! мови справедливо вважають, що «вiд творчо! особистосн письменника, його iдейно-естетично! концепцн, свiтобачення залежить образна система, архтектошка твору, нахил до ви-бору й оргашзацп тих чи шших мовних засобiв, внутрiшньо! художньо! трансформацн
!х у тексн» [10, с. 189]. Автор прагне «витиснути» з кожно! лексеми максимальний семантико-стилютичний ефект i тим самим втшюе самобутне мовомислення з ав-торськими новотворами, унiкальними синтаксичними конструкщями, переосмис-леними мовними символами. Таке оригшальне поеднання створюе iндивiдуальний стиль мовлення.
Бшьшють учених схиляеться до думки, що шдивщуальний стиль письменника е ддачою системою взаемоузгоджених лексичних, морфологiчних, синтаксичних, фонетичних, орфоешчних, iнтонацiйних, символiчних i стилiстичних компонентiв як цiлостi. Кожна мова мае властивий ильки !й набiр тропiв, фiгур i нацюнально-мовну систему семантичних модифiкацiй слововживання. Тому створення пись-менником нового значення слова чи усталеного словосполучення - це розгортання i поглиблення семантики останшх, оскiльки внутрiшнiй змют слова завжди мае перспективу переосмислення. «Вiдношення мiж словниковим значенням зафшсованих у лiтературному текстi елеменнв i тим значенням, якого вони набувають у твор^ -стверджуе А. Мойшенко, - вносить у семантику останнього ту напругу, у зв'язку з якою виникае аперцепцшна ситуащя для iнтерпретатора» [11, с. 23].
Термшами «адресат» i «адресант» в художньому текстi послуговуеться А. Загштко, зазначаючи такi функцi! останнього: 1) вщображае власну позицiю; 2) суб'ективний план «образу автора»; 3) виконуе роль оповщача, повiствувача та ш [5, с. 53]. Науко-вець виходить iз того, що художнш текст е «феноменом / творшням особливо! мовно! особистостi - естетично!,... яка виражае в ньому квштесенщю власного неповторного «Я», екстраполюючи власне буття i його сутнють» [5, с. 15].
В останш десятилiття спостерiгаеться активне розгортання дослщжень iндивiдуально-авторських картин свiту. З'явилося багато праць, присвячених !х аналiзу (В. Маслова, Н. Слухай, Л. Лисиченко, Л. Петрова, Т. Космеда, А. Башук та ш.). Так, В. Маслова iндивiдуальну картину св^ трактуе як поетичну картину св^ автора, розглядаючи !! як суб'ективний образ об'ективно! дiйсностi. Дослiдниця зазначае: «Поетична картина свiту е шдивщуально-авторською. Вона значною мiрою суб'ективна i несе в собi риси мовно! особистосн !! творця. Це образна, «олюднена» картина, в якiй особиснсть поета постае як вiдображення !! iснування» [9, с. 42].
Новi пiдходи до вивчення художнього тексту спричинили появу i такого термша, як «iндивiдуально-авторська концептосфера» (В. Кононенко, К. Голобородько, Н. Мех, В. Ншолаева та ш.), яку К. Голобородько визначае як «семантичний проснр мовно! особистостi, сформований на базi ментального авторського свiту, який актуалiзуеться у когнiотипах, концептах.» [4, с. 295].
За словами А. Мойшенка, мова як шструмент концептуалiзацi! навколишньо! дiйсностi виражае через вiдповiдну сукупнють фрагментiв «мовно! картини свiту» певну специфiку авторського свiтосприймання, нацiонально! ютори та культури, тобто нацiональний характер певного народу. Реконструкщя цього концептуального образу св^ дае можливiсть «зазирнути» до «закодованого» в нiй психолопчного портрета мовно! спiльноти [11, с. 265].
1нтегруючим чинником понять щюстилю та мовно! картини свiту виступае мов-на особистiсть. На думку В. Виноградова, до дослщження мовно! особистосп мож-на прийти трьома шляхами. Один iз них - це вивчення мови художньо! лггератури. Причому тшьки цей шлях, як зазначае вчений, надае широю можливосп для аналiзу мовно! особистостi (письменника, автора художнього твору). Характе-ризуючи iндивiдуальну словесну творчiсть мовно! особистосп (письменника), дослiдник зауважуе, що вона «у сво!й структурi мае низку своерщно об'еднаних або диференцiйованих сощально-мовних чи iдеологiчно-групових контекстiв, ускладне-них i деформованих специфiчними особистiсними формами», яю виявляють творчу природу мови [3, с. 62].
Р. Барт вказуе на те, що мовна особистють визначаеться не в сощально-рольових або оцшних категорiях, а винятково через характерне для нього усвщомлення слова. Мовна особистють письменника проступае ^зь iндивiдуально вжите слово. Иого художньо-iндивiдуальна картина свiту постае у мовному вираженш [1, с. 347].
Мовна особистють, за словами Ю. Караулова, починаеться по той бш звичайно! мови, де в гру вступають iнтелектуальнi сили, i перший рiвень (пiсля нульового) !! вивчення - виявлення, встановлення iерархi! значень i цiнностей в картинi свгту мовно! особистостi, в !! тезаурус [7, с. 36].
Визначальною ознакою мовно! особистостi е мовна свщомють, яка визначае iдiостиль як зашб художньо-образного самовираження. Мовна свiдомiсть особистосп, специфiка !! мовно! поведiнки зумовлюються свiтоглядом. Мовну свiдомiсть вiдображае та рееструе тезаурус мовно! особистосп.
H. Сологуб, аналiзуючи стильову манеру О. Гончара, послуговуеться термшом «мовний св^ письменника». Иого введення дало змогу дослщнищ здiйснити ком-плексний аналiз iндивiдуально-авторського стилю О. Гончара, який «пройшов еволюцiю, зберiгши сво! характерш ознаки» [12, с. 3].
Заповнити прогалини в наущ про мову художнього твору в укра!нютищ нама-гався свого часу Ю. Шерех. Спираючись на конкретний поетичний матерiал, на-уковець вибудовуе теорiю цшюного образу митця. Важливо, що вш запропонував пiдхiд (придатний i для мовознавця, i для лiтературознавця), який забезпечував комплексне дослщження мови художнього тексту i згiдно з яким твiр розглядався як акт словесного спшкування автора з читачем. Науковець зазначив переваги, як передбачае введення термшопоняття «цiлiсний образ митця», а саме: реалiзуе прин-ципи широкого юторико-фшолопчного контексту особи автора; синкретизму методiв дослiдження мови художнього твору, у тому чи^ довiльного, але вмотивованого вщбору методiв дослiдження, яю забезпечують виведення цiлiсного образу автора; широкий вихщ у позалшгвютичне, тобто якнайширше вивчення позатекстових факторiв; унiверсальнiсть iнформацi! про об'ект дослщження [13, с. 148].
Усе це засвщчуе важливiсть зазначено! проблеми та актуалiзуе думку про постiйну присутнють автора, образ якого е важливим конструктивним елементом, що об'еднуе не лише частини одного тексту, а й ус тексти разом, надаючи !м смислово! i стилiстично! едносп. Дослiдження мови художнього твору, за словами В. Задорново!, по-справжньому плщним стае тодi, «коли враховуеться «глобальний вертикальний контекст» творчостi письменника, естетична позищя автора, спосiб його художнього мислення, ставлення до культурно-фiлологiчно! традицп» [6, с. 112].
Висновки. Трансформащя реалiй життя вимагае пошуку нових способiв !х мо-делювання в художшх творах. Цiкавим, оригiнальним, непередбачуваним, а поде-куди й смшивим та вiдвертим способом рефлексi! дшсносп е творчiсть сучасних укра!нських письменниюв, незаперечним досягненням яких е формування особливо! мови художнього тексту, в якш важливу роль вiдiграе образ самого автора. Активiзацiя дослiдницьких защкавлень до мови художнього тексту активiзуе науковий iнтерес до образу автора в ньому та визначае перспектившсть подiбних дослщжень.
Список лiтератури
I. Барт Р. Избранные работы. Семиотика. Поэтика / Р. Барт // [сост., общ. ред. и вступ. ст. Г. К. Ко-сикова]. - М. : Прогресс, 1989. - 409 с.
2. Безлепкша О. Мовно-стильов1 особливосл прози Свгешя Замятша / О. Безлепкгна // Слово [ час. - 2008. - № 3. - С. 91-96.
3. Виноградов В. В. О теории художественной речи / В. В. Виноградов. - М. : Высшая школа, 1971. - 239 с.
4. Голобородько К. Когттивна лшгвгсти ка: досл1дницький шструментарш та моделювання кон-цептосфери митця / К. Голобородько // Науковий вгсник ХДУ Серш: «Лшгвютика» : зб. наук. праць. -Вип. IV. - Херсон, 2006. - С. 295-300.
5. Загштко А. Шнгвгстика тексту : Теорш i практикум : науково-навчальний посiбник / А. Загштко. - Донецьк : ДонНУ, 2006. - 289 с.
6. Задорнова В. Я. Диалектика уровней изучения художественного произведения / В. Я.Задорнова // Методика и методология изучения художественного языка. - М. : Изд-во МГУ, 1988. - С. 111-118.
7. Караулов Ю. Н. Русский язык и языковая личность / Ю. Н. Караулов. — М. : Наука, 1987. - 262 с.
8. Марко В. Кодування художнього тексту / В. Марко // Дивослово. - 2007. - № 8. - С. 54-59.
9. Маслова В. А. Поэт и культура : Концептосфера Марины Цветаевой : [учебное пособие] / В. А. Маслова. - М. : Флинта, 2004. - 256 с.
10. Мацько Л. I., Сидоренко О. М., Мацько О. М. Ститстика украшсько! мови / Л. I. Мацько, О. М. Сидоренко, О. М. Мацько. - К. : Вища школа, 2003. - 462 с.
11. Мойиенко А. К. Слово в аперцепцшнш системi поетичного тексту. Декодування Шевченково-го вiрша / А. К. Мойиенко. - К. : Сталь, 2006. - 304 с.
12. Сологуб Н. М. Мовний свгг Олександра Олеся / Н. М. Сологуб. - К. : Наук. думка, 1991. - 138 с.
13. Шерех Ю. Третя сторожа : Лтература : Мистецтво / Ю. Шерех. - К. : Дншро, 1993. - 590 с.
Вильчинская Т.Ф. Образ автора художественного текста в парадигме современных лингвистических исследований // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия «Филология. Социальные коммуникации» Том 26 (65). № 1 - С.190-194
Статья посвящена рассмотрению понятия образа автора художественного текста в парадигме современных лингвистических исследований. Установлено, что образ автора является важным конструктивным элементом, который объединяет не только части одного текста, но и все тексты вместе, обеспечивая им смысловое и стилистическое единство. Рассмотрены корреляции понятия образа автора с такими, как «языковая личность», «целостный образ писателя», «адресант художественного текста» и др. Перспективность подобных исследований обусловлена расширением границ изучения художественного текста, что предполагает активизацию научного интереса к личности писателя, способу его художественного мышления.
Ключевые слова: образ автора, мировоззрение писателя, языковая личность, художественный текст, индивидуально-авторская картина мира.
Vilchynska T. The Character of the Author of the Literary Text in the Paradigm of Modern Linguistic Studies // Scientific Notes of Taurida V. I. Vernadsky National University. - Series: Philology. Social communications. - 2013. - Vol. 26 (65). No 1 -P.190-194
The article deals with the concept of the author's character ofa literary text in the paradigm of modern linguistic studies. It is found out that the theory of the author's character at different times was worked out by many scientists and it was focused on the comprehensive study of language of a literary text, that provides setting up the correlation between nationwide language and the individual style, considering the language of a work of fiction in the context of the whole writer's creations, as well as in the horizontal and vertical context of national and world literature. The transformation of the realities of life requires finding new ways to design them in works of art, which the role of the author's character increases in. It is investigated that the character of the author is an important constructive element that unites not only parts of one text, but also all the texts together, giving them a semantic and stylistic unity. It is found out that in modern linguistics the notion of author's character in different ways correlates with such as "linguistic personality", "language world of writer", "holistic character of the artist", "artistic text sender", "individual-authorial picture of the world", etc. The prospect for such research is conditioned by the expansion of the boundaries of the study of the literary text that provides more active scientific interest in the personality of the writer, the way of his artistic-linguistic thinking.
Key words: character of the author, the writer's outlook, linguistic personality, holistic character of the artist, artistic text, individual-authorial picture of the world.
Поступила до редакцИ 15.04. 2013 р.
