CC BY
5Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского Серия «Филология. Социальная коммуникация». Том 21 (60). 2008 г. №1. С. 102-107.
Раздел 2. ЯЗЫК И СТИЛЬ СМИ
УДК 070.11:81'42
КАТЕГОР1Я «ОБРАЗУ АВТОРА» ЯК ГУМАН1ТАРНА УН1ВЕРСАЛ1Я ПРОБЛЕМИ ОНТОЛОГИ В КОНТЕКСТ! ЖУРНАЛ1СТСЬКОГО ДИСКУРСУ
Бацман О.Л.
Харювський нащональний утверсит ет !м. В.Н. Каразша, м. Харкав
Категор1я «образу автора» як гумаштарна ушверсал1я розглядаегься в аспект И онтолопчно! природи у зв'язку з розумшням журналютського дискурсу як синкретичного творчого феномену.
Ключов1 слова: журналютський дискурс, антропоцентрична парадигма, «образ автора», гумаштарна ушверсал!я, мова/мовлення
Пост ановка проблемы. Суб'ективний простр сучасного журналютського дискурсу визначасться природою 1 законами суспшьно! комушкаци в И публщистичних, науково-аналгтичних, художньо-есе!стичних формах. Вш зумовлюеться сутшстю самого поняття «журналютський дискурс» як синкретичного феномену, що на р!вш мовленневому поеднуе у соб1 р!зш складов! журналютсько! д!яльносп.
Система теоретичних концепцш { розумових презумпцш, методолопчних напрямюв у сучасному гумаштарному знанш формуеться в останш десятилгття ХХ столгття навколо Людини в його р1знопланових зв'язках ¿з всеосяжним Буттям. Таке знання визначаеться як антропоцентрична парадигма, оскшьки вщношенням Людини до Свгту визначаються форми тзнання цього св1ту як галуз! наукового знання як форми його культурно!, м!фолопчно!, громадсько! оргашзацп, щеологп, духовно! сутносп, творчо! штенцюнальност! й виразносп. Тому Людина як творець шформацп (автор) 1 Людина як споживач шформацп (читач) е основними «силовими лшями» журналютського дискурсу.
Саме в дискурсивному простор! юнуе журнал!стська д!яльн!сть. Можна сказати, що дискурс - це спошб, яким мова оргашзуе нашу свщомють ! творить реальн!сть на р!вш соц!ально!, !деолог!чно!, духовно-культурно! шфраструктури.
Поняття дискурс е найб!льш популярним ! «робочим» у сучасних гумаштарних досл!дженнях.
Т. ван Дейк пише, що поняття дискурсу так само розпливчасто, як поняття мови, суспшьства, щеологп. А так! найб!льш розпливчасп поняття, що п!ддаються визначенню, стають найб!льш популярними. «Дискурс» - одне з них.
Т. ван Дейк визначае дискурс у широкому смислi як комплексну комушкативну подiю. Дискурс у вузькому змюп, за визначенням Т. ван Дейка, це дискурс як текст або розмова, у самому загальному розумшш - це письмовий або мовний вербальний продукт комушкативно! ди [5].
Акт уальтст ь. В дослщженш рiзних фiлософсько-теоретичних спрямувань, присвячених дискурсивнш проблематицi пiдкреслюеться багатозначнють феномену дискурс у планi змюту i рiзноплановостi вираження.
Визначаючи поняття журналiстського дискурсу в контекстi теоретичних зв'язюв антропоцентрично! парадигми сучасного гумаштарного знання, можна подати поняття суб'ективного простору в його теоретичних складових - категори дiалогiчностi i категори суб'екту, що творить, тобто категори «образу автора». При цьому мае сенс розглядати категорда «образу автора» в сучаснш гносеологiчнiй трiадi: автор - «смерть автора» (Р. Барт [2, с. 384-391]) - штертекстуальнють у зв'язку з проблематикою дискурсивного аналiзу на основi його оповщально! оргашзаци в И основних суб'ектних категорiях: автор - читач - точка зору.
Даш категори визначають сучасну теоретико-методологiчну ситуацiю в гумаштарному знаннi, що вивчае i описуе текст i дискурс як результат i комунiкативну подiю.
Мет а ст ат т i - розгляд категори «образ автора».
«Образ автора» як феномен загальнофшолопчний й - ширше - гумаштарно-естетичний «приховуе» свою сутнють у напiвтермiнi-напiвобразi, що мiстить у собi синкретичну природу дано! категори, яка розмикаеться в рiзнi форми сустльно! свiдомостi й у рiзнi теоретико-методологiчнi системи гуманiтарного знання.
Сутнють дано! категори в !! рiзних iпостасях, що осмислюеться сучасною наукою, так представляе «Стилютичний енциклопедичний словник росшсько! мови»: «Образ автора» - 1) один iз проявiв глобально! категори суб'ектносп, що виражае твiрний початок у рiзних видах дiяльностi, включаючи мовну (Пор. термш-аналог «суб'ект твiрний», уведений у науковий побут О.В. Падучевою. - А.Б.); 2) основна категорiя текстотворення, поряд з образом адресата формуюча лшгвютичш й екстралшгвютичш фактори текстотворення; 3) художня категорiя (очевидно, маеться на увазi категорiя поетики як художньо! форми. - А.Б.), що формуе еднють вшх елементiв багаторiвнево!' структури лгтературного твору; 4) образ творця, творця художнього тексту, що виникае у свщомосп читача в результатi його тзнавально! дiяльностi» [8, с. 253].
Але словникова констатащя не може представити дискурсивну природу дано! категори, тобто план !! наукового розумшня, онтологiю, !! функцiонування, особливостi !! опису.
Очевидно, асоцiацi!, викликанi словом «образ», породили в спещальнш лiтературi опозицiю «реальний образ - образ автора», що теоретично осмислюеться, звичайно, з урахуванням специфши тiе! реальносп (чи матерiально!, духовно!, iдеологiчно!, художньо!), у якш «образ автора» втшюеться тим або iншим чином. При цьому важливо не сполучати в однш площинi понять рiзних рiвнiв: особистостi автора як феномена життя реального i !! вiдбиття, що абстрагуе собою певш iдеальнi сутносп [6].
Теоретичний змют проблеми полягае в характерi взаемозв'язку первинного (автора) i вторинного (його вщбиття) у його утворт I парадокс !!, якщо визначати його у вираженнях Бахтша, полягае в тому, що автор, який створюе, не може бути створений у тш сфер^ у якш вiн сам е творцем, а «творця ми бачимо тшьки в його утвор^ але шяк не поза його» [1, с. 363].
Автор не може бути створений як образ, одночасно адекватний собi й помщений нарiвнi з шшими в iншу (стосовно оригшалу) систему iснування. Тому що й сутнють його й форма шшого рiвня абстрагування. Образу як такого немае. Внутршня форма цього нашвтермша-нашвобразу спотворюе iстоту. У добутку його не можна представити в об'емних, просторово-тимчасових параметрах, у яких визначаються «живЬ> люди, як не налаштовують нас на це асощацп, породжуваш словом «образ». Звичайно, особливий випадок становлять «типи й види образу автора в особi Я» [3, с. 193], коли вш як би мае цшком реальну людську визначенiсть, хоча й тут не обмежуеться нею як формою юнування.
I змютовна сутнiсть його й форма - «аморфш». Про своерщну аморфнiсть «образу автора» можна говорити в им планi, що вш всюдисущий: вiн визначае й змют й естетичну оргашзащю цього змюту. Скорше можна говорити про функцп автора або про функци авторсько! свiдомостi. Але, проте, починаючи з початку ХХ столгття, говорять саме про «образ автора».
Прийнято розрiзняти лгтературознавчу й лiнгвiстичну шостас «образу автора», зв'язуючи першу iз втiленням авторсько! свiдомостi в розма!тосп його рухiв у виглядi певно! художньо! концепцi!, а другу - зi способами мовного втiлення дано! концепци.
Але способи аналiзу цих шостасей спрямованi скорiше у бш монiзму, чим диференцiацi!. У цьому плаш навряд чи можна говорити про опозици Бахтiн / Виноградов (як основоположниюв дуалiстичного розумiння ще! проблеми в росiйськiй фiлологiчнiй наущ), тому що споконвiчною посилкою, що визначае !хш концепцi! «образу автора», е осмислення авторсько! самосвщомосп, способiв i форм переломлення цiе! самосвщомосп в художньому текстi. У ру^ цього принципу йде аналiз внутршньо! дiалогiчностi й полемiчностi самосвiдомостi, дiалогiчностi слова в Бахтiна й аналiз «образу автора» як мовно! структури, «об'еднуючо! всi якостi й особливосп стилю художнього твору: розподiл свгтла й тiнi за допомогою виразних засобiв, перехiд вiд одного стилю викладу до шшого, переливи й сполучення словесних фарб, характер оцшок, виражених за допомогою тдбора й змши фраз, своерiдностi синтаксичного руху» у Виноградова [4, с. 155].
В.В. Виноградов закликав шукати в художньому творi принципи й закони словесно-художньо! побудови «образу автора» оскшьки цi принципи формують iдiостиль, матерiалiзуючись у ньому у всiляких (не тшьки мовних) формах. Будучи конституюючими на рiвнi щюстилю, вони, у свою чергу, визначаються законами лгтературно! форми. Таким чином, дана категорiя рiзносутнiсна: вона й принцип i матерiальнiсть, i незалежна й тдпорядкована.
У будь-якому випадку нам здаеться, що функцiонально-прагматичний план використання категори «образу автора» зачшае тiльки !! зовнiшнiй, поверхневий рiвень, що проявляеться в тому або шшому мовному вираженш.
Лшгвютична сутнють категори «образу автора» як об'ект вивчення «не даеться» нам у сво!й цшсносп. Тому !! анал1з ¿з необхщнютю здобувае р1зноаспектний характер.
З погляду гносеологп, дана категор1я р!зносутнюна: вона й конструктивний принцип оргашзацп мовного акту - висловлення - тексту, функщя, породжувана потребою спшкування, { реальний об'ект, реальний мовний матер1ал, у якому дана функщя матер1ал1зуеться, завдяки тому, що матер1альна сторона мови через свою вар!атившсть мае у своему розпорядженш можливють формування одиниць мови.
Дана категор1я може розглядатися як сутшсний феномен р1зних р!вшв абстрагування. У зв'язку ¿з цим можна згадати думку Ф. де Соссюра: «...дивна й разюча властивють мови полягае в тому, що ми не бачимо в нш безпосередньо даних { помгтних ¿з самого початку (конкретних) сутностей, тим часом як у !хньому юнуванш засумшватися неможливо, точно так само, як не можна засумшватися в тому, що мова утворена !хшм функщонуванням. Це 1 е, безсумшвно, та риса, що вщр!зняе мову вщ вс1х шших семюлопчних систем» [7, с. 139].
Р!вш абстрагування категори «образу автора» як сутнюного феномена визначеш соц1ально-комун1кативною природою !!. Наше трактування сп1взвучне «штерпсихолопчному» розум1нню мови, коли мова розглядаеться як мехашзм двох 1ндив1д1в, з яких один - центр мовлення. Мовлення завжди егоцентричне, у якосп ж екзоцентру (зовшшнього цента) мовлення виступае слухач.
В1дпов1дно до спрямованосп д1! дано! категор1! ми будемо розр1зняти в н1й два р1вн1: 1) Р1вень глибинний, на якому вона забезпечуе розумшня шляхом щентифшаци сприйманого з мовним досв1дом шдивща (звичайно, на тл1 соц1ально-культурно! ситуацИ). Ця спрямован1сть на розумшня контролюеться у свщомосп залежно вщ функц1онально! спрямованост1 мовного акту. Чим складшше, глибинн1ше завдання висловлення, тим усвщомлешше контроль, складн1ше механ1зм його юнування. 2) Р1вень висловлення або тексту, на якому «образ автора» виступае як композицшно-щеолопчний { композицшно-естетичний принцип оргашзацп словесно! форми.
I на р1вн1 розумшня, { на р1вн1 вщтворення «працюють» (т1льки ¡з протилежною спрямован1стю) вс1 «механ1зми» дано! категори. Визначення цих «механ!зм!в» упираеться в онтолопю дано! категор!!. Онтолопчний розгляд категор!! «образу автора», мабуть, може бути плщним у план! дихотоми мови / мовлення, оскшьки такий шдхщ дозволяе !нтерпретувати дво!сту сутн!сть дано! категор!!, що репрезентуе й мовну потенщю й мовну актуал!защю.
Категор!ю «образу автора» можна представити як споконв!чний конструктивний принцип мовно! сутност!, що д!алектично сшввщносить !з соб! дихотом!чн! властивост!: мова як псих!чна (!з час!в Г. Штейнталя й О.О. Потебн!), а шзшше (1.О. Бодуен де Куртене, Ф. де Соссюр) ! сощальне конституюеться у св!домост! соц!ально! особистосп, !снуе в ц!й св!домост! як якась модель ! реал!зуеться в конкретному мовному акп-процес!.
Дана категор!я в мов! «як система знаюв, що виражають !де!» (вираження Ф. де Соссюра) - це елемент, що абстрагуе собою щею творчосп. Розглядаючи питання з позицш онтологп, ми виходимо з того, що творчий план закладений у
мов^ по-перше, уже тому, що мова - це система знаюв особливо! семюлопчно! природи, що володiють необмеженою практичною мiнливiстю. А ця здатнють мовно! системи змшюватися й зростати безмежно, вiдповiдно до екстралшгвютично! необхiдностi реалiзуеться так чи шакше через носiя мови, творчу мовну шдивщуальнють. По-друге, умови взаемозв'язку знаюв у межах системи - воля вибору, комбшацш, творчi за сво!м характером, що розмикаються в шдивщуальний мовний досвiд, е конструктивним елементом системи мови. Звичайно, мова при цьому розуметься не тшьки як статичне явище, що мютить у собi iнвентар - слова, фонеми, типи наголошв i т.п.; але i як динамiчна наявнють, що припускае, таких елементiв, як правила породження й функцюнування мовного матерiалу.
Таким чином, елементи «волЬ» й «можливостi» закладенi в мовнш системi, але конкретну виразнiсть й закршленють здобувають в iндивiдуальнiй мовнш практищ й в iндивiдуальному мовному досвщт
Дана категорiя репрезентуе творчий початок й у процес мовлення. Вона iманентно присутня в процес говорiння й проявляеться, «матерiалiзуеться» на рiзних рiвнях - вiд фонетичного (шдивщуальне проголошення) до значенневого. На цьому етат мовно! дiйсностi вщбуваеться реалiзацiя мовно! потенцi!, визначена й психофiзично й соцiально iндивiдом.
Залежно вщ ситуацi! творчий початок, визначений властивостями мовно! системи, реалiзуеться по^зному: вiн може виражатися в певнш естетичнiй реальностi (найчастiше в художньому мовленш), але може мати й нульову вираз-нiсть (наприклад, у дшовш мовi й в шших функцiонально регламентованих мовних сферах).
Така подвшнють «образу автора» як лiнгвiстичного об'екта не дивна, тому що вона вщбивае спосiб iснування мовних одиниць, яю до реалiзацi! в мовних актах юнують у пам'ятi латентно, юнують як потенцiя.
I ми дшдемо висновку, що спосiб юнування дано! категори укладений у механiзмi перекладу можливостей мови в мовлення.
Висновок. Таким чином, змют категори «образ автора» глибше !! метафорично! назви, за своею природою - це загальномовна категорiя, що уособлюе принцип антропоцентризму в мовi як вщтворюючо! й сприймаючо! свщомосп шдивща. 1нша справа, що «працюе» вона у творчих мовних сферах.
Тому вивчення ще! категори можливо й необхщно на вшх мовних рiвнях.
Список лiтератури
1. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. - М.: Искусство, 1986.
2. Барт Р. Смерть автора // Избранные работы: Семиотика: Поэтика. - М.: Прогресс, 1989.-616 с.
3. Виноградов В.В. О теории художественной речи. - М.: Высш. шк., 1971.
4. Виноградов В.В. О языке художественной литературы. - М.: ГИХЛ, 1959.
5. Дейк Т. ван. К определению дискурса. - http://psyberlink.flogiston.ru/ intemet/bits/vandijk2.htm (9 червня 2008).
6. Микипв Г., Савчич Л. Експлжащя образу автора в сучасному мед1атексп // Стиль 1 текст, 2006. - Вип. 7.
7. Соссюр Ф. де. Труды по языкознанию. - М.: Прогресс, 1977. - 696 с.
8. Стилистический энциклопедический словарь русского языка. - М.: Флинта: Наука, 2003.
Бацман АЛ. Категория «образа автора» как гуманитарная универсалия проблемы онтологии в контексте журналистского дискурса
Категория «образа автора» как гуманитарная универсалия рассматривается в аспекте ее онтологической природы в связи с пониманием журналистского дискурса как синкретического творческого феномена.
Ключевые слова: журналистский дискурс, антропоцентрическая парадигма, «образ автора», гуманитарная универсалия, язык/речь
BacmanAL. The category of the author's image as a humanitarian universal of the ontological problem within the context of the journalistic discourse
The category of the author's image as a humanitarian universal is approached in terms of its ontological nature with the journalistic discourse as a syncretic creative phenomenon taken into consideration.
Key words: journalistic discourse, anthropocentric paradigm, "author's image", humanitarian universal, language/speech/
Пост упила до редакци 14.08.2008 р.
