CC BY
29
publishing activity to reach its peak in the 1990s. Thus, the richest literary heritage we have in Rumaiic is by such writers as G. Kostoprav, A. Shapurma, L. Kyrjakov, D. Patrycha,
D. Papush, T. Shebanits, V. Bakxtaris, G. Meotisand G. Levtchenko. The author also emphasizes the role of linguists and literary critics K. Kostan, T. Tchernishova and
E. Khadzhinov, who collected Rumaiic folklore, as well as Rumaiic poets and enthusiasts L. Kyrjakov, O. Xenofontova-Petrenko and D. Patrycha in popularization of the folklore.
The author draws the conclusion that despite unfavorable conditions Rumaiic written literature has made progress within less than hundred years of its existence and expresses concernas for its continuity in the circumstances of the decrease of Rumaiic-speaking population and decline in Rumaiic Greek dialect. Special emphasis is placed on the need for the popularization of Rumaiic literature and folklore among Rumey Greeks.
Key words: Rumaiic literature, Rumaiic folklore, the Rumaiic Greek dialect / Rumeika, corpus of works, periodization, genres.
УДК 8142:141.311:112.2
М. О. Марченко
ФОРМУВАННЯ ПОЕТИЧНО1 ТЕОРП ПРЕДСТАВНИКАМИ ФОРМАЛЬНО! ШКОЛИ ТА СТРУКТУРАЛ1ЗМУ
У cmammi розглянутг особливост1 теоретичног парадигми поетики формальног школи та структуралiзму, як вплинули на розвиток сучасног фыологи, зокрема лшгвопоетики, та описан особливостi до^дження поетичного мовлення, проблеми до^дження iндивiдуальностi поетичного мовлення на засадах поетичног теорп формальног школи та структуралiзму.
Клю^о^^ слова: поетика, лтгвопоетика, поетичне мовлення, мова, поетична творч^ть, естетична функщя, форма, структура.
Мета ще! статп - аналiз поетично! теорп представниюв формально! школи та структуралiзму, оскшьки саме вони заклали тдгрунтя для подальшого формування та становлення лшгвопоетики.
Завданням е описати та визначити основш засади поетично! теорп формально! школи та структуралiзму, яю вплинули на становлення теоретично! парадигми лшгвопоетики.
Актуальшсть зазначено! теми зумовлена тим, що представники формально! школи та структуралiзму здшснили значний вплив на становлення та розвиток сучасно! теоретично! парадигми лшгвопоетики. Взагалi фшолопчш розвщки друго! половини ХХ та початку ХХ1 ст. у галузi поетики зосереджуються в основному на мереолопчних моделях поетично! теорп попередшх стшть [4, с. 3]. Протягом юторичного розвитку поетики як галузi фшологп змшювалися та удосконалювалися методи та тдходи у дослщженш поетичного мовлення, формувався термшолопчний апарат. Фшологи рiзних поколшь намагалися осягнути в межах фшософських та фiлологiчних вчень свое! доби предмет поетики та !! мюце у парадигмi гуманiтарних наук. Поетична теорiя першо! половини ХХ ст. розвивалась тд впливом лiтератури та мистецтва, художньо! свiдомостi митця та переосмислення людиною дiйсностi.
Поетична теорiя, яка грунтувалась на наукових здобутках антично! та класично! поетики, була розвинута та удосконалена Р. Бартом, В. В. Виноградовим,
Г. О. Винокуром, В. М. Жирмунським, Я. Мукаржовським, Ю. Н. Тиняновим, Ц. Тодоровим, Б. В. Томашевським, В. Б. Шкловським, Р. Якобсоном та ш. 1хш фшолопчш дослiдження були зосередженi перш за все на формах, засобах оргашзацп поетичного мовлення та 'хнш естетичнш функцп. Вони базувалися на взаемопов'язаних та взаемозумовлених явищах: мистецтвi, поезп та мовi - тобто словь
Переосмислюючи поетичну теорiю античностi, представники формально'' школи розумiли поезiю не як продукт наслщування [1, с. 646-649], а як вид мистецтва [13, с. 25]. Матерiал поези та мистецтва вже ототожнювався з мовою (словом) [13, с. 22, 28; 7, с. 51], який реалiзуеться у письмовому пам'ятнику та оживае у лiтературi [7, с. 69]. Л!тература вважалася як самоцшне фiксоване мовлення [26, с. 23] та вид мовно'' дiяльностi людини [26, с. 22]. Такий пщхщ до поетичних явищ зумовив об'еднання теоретичних парадигм двох наук, як навiть не мають принципових вщмшностей [8, с. 59], а саме лшгвютики (науки про мову) та поетики (науки, яка вивчае поез^ як словесне мистецтво [26, с. 22]) [13, с. 15, 22; 23, с. 22]. На думку представниюв формально'' школи, лшгвютичш методи дослщження словесно'' тканини твору [5, с. 252] у галузi поетики перехрещуються з лiтературознавчими i збагачують 'х [6, с. 186]. Таким чином в основу поетики була покладена класифшащя факпв мови, яку дае лшгвютика, а кожнiй наущ про мову мав вiдповiдати особливий роздш теоретично'' поетики [13, с. 28-29]. Оскшьки усвiдомлювалась первиннiсть форми [13, с. 17], то у цей час теоретично вивчались та систематично описувались «формальш» елементи поези [13, с. 18].
Саме формальна сторона оргашзацп поетичного мовлення стала об'ектом дослщження поетики (теорп словесности, або л^ератури [26, с. 22]), яка розумшась як наука про форми, види та засоби оргашзацп творiв словесно-художньо'' творчосп [6, с. 184], яка дослщжуе закони, правила формування та побудови рiзних титв словесно-художнiх структур в рiзнi епохи у зв'язку з еволющею лiтературних жанрiв, стилiв [6, с. 206] та вивчае засоби будови л^ературного твору, конструкцп художнiх творiв, прийомiв (засоби комбiнування словесного матерiалу в художнi едностi) [26, с. 25].
Таке розумшня поетики було зумовлено тим, що вивчення поезп, як мистецтва вимагало визначення матерiалу та тих прийомiв, за допомогою яких з цього матерiалу створюеться художнiй твiр [13, с. 18]. Тема поетичного твору втшюеться у словi та пiдпорядковуеться тим самим законам художньо'' побудови, як i поетичне слово [13, с. 27]. Саме поетика розглядае факти загально'' лшгвютики у спецiальному художньому застосуванш [13, с. 30-31]. Тому завдання поетики полягае у вивченш юторичних закономiрностей формування рiзних типiв словесно-художшх структур як цiлiсних естетичних едностей [6, с. 206].
З цього випкае, що поезiя як мистецтво [13, с. 25] побудована за художшми принципами, п елементи естетично оргашзоваш, мають певний художнiй змют, пiдкорюються загальному художньому завданню [13, с. 25]. А поетичне мовлення розглядаеться як висловлювання з настановою на виразшсть [28, с. 148] та е мовно-естетичною категорiею, з якою пов'язанi уявлення про красу, прекрасне, добiрнiсть словесно'1' форми художнього твору та досконалють його щейного зображення [12, с. 95]. Таким чином акцентуеться увага на домшуючш естетичнш функци поетичного тексту [27, с. 10], естетичнш вмотивованосп художнього твору [9, с. 212] та на дослщженш художньо'1' функци прийомiв [26, с. 26]. О^м первинно'1' естетично'1' функцii поетичного мовлення визначаються також прагматична та емотивна функци поетичного слова, яке повинне викликати у рецитента образи - уявлення, почуття -емоцп, вщвернеш думки та навт вольовi прагнення й оцшки [13, с. 22].
Однак слiд зазначити, що представники формального методу вбачали предметом дослщження лише форми, прийоми, засоби оргашзацп поетичного мовлення та 'х естетичну функщю, тому процеси творчостi та особливосп шдивщуально' творчостi не були об'ектом дослiджень. Об'ектом поетики виступала художня л^ература [26, с. 22]. Так, були описаш лише художш прийоми твору, поета та епохи в юторичному, порiвняльному, систематичному плаш [13, 18], а на перший план виходила естетична функцiя мови, як зааб поетично' комушкаци. Завдання теоретично'' поетики полягало у поясненш художнього значення поетичних прийомiв та 'х естетично' функцп [13, с. 27].
При такому теоретичному пiдходi л^ературш явища пiддавались узагальненню, а тому розглядались не в шдивщуальносп, а як результат вживання загальних закошв побудови л^ературних творiв. Головним принципом при опис та класифшаци явищ, якi вивчалися [26, с. 25-26], було функцюнальне вивчення литературного прийому в поетицi. Актуальностi набували дослщження стилю лише окремого твору [11, с. 211], який мае свою поетику i е шдивщуальним [11, с. 351]. Посилаючись лише на шдивщуальшсть поетики твору, мовна особистють лишалась поза увагою, оскшьки стввщношення загального та шдивщуального е одним iз складних питань у вивченш природи художнiх принципiв [11, с. 351]. Теза про те, що в фшолопчних працях з питань поетики не повинш змшуватися прийоми мистецтва як форми з переживаннями поета та щеями його сучасниюв як змюту лiтературного твору [13, с. 18], заперечуе юнування певно' картину свiту мовно' особистосп у поетичному творi.
Приймаючи цей факт до уваги, слщ наголосити на проблемi спiввiднесеностi мови та стилю письменника [7, с. 34]. Взагалi питання про шдивщуальний стиль складае межу мiж лiнгвiстикою й шшими науками, якi зацiкавленi у даних мови [7, с. 62]. Мова письменника не е об'ектом дослщження поетики - це проблема лшгвютики [7, с. 50], до яко' належить також вивчення особливостей художнього мовлення, бо саме лшгвютика вивчае мовлення людини в уах '' проявах [26, с. 29]. Проблема шдивщуального стилю («стилю письменника») не входить в коло основних тем та завдань поетики [6, с. 198-199] формально' школи. 1ндивщуальний стиль щкавить поетику лише сво'ми типовими якостями та типолопчними особливостями [6, с. 199].
Саме у цей час спостер^аеться певний фшолопчний науковий полшог, оскшьки поетична творчють та поетичне мовлення викликали защкавленють не тшьки у представниюв формального методу, а й структуралю^в. Поетична теорiя формально' школи та структуралiзму мае певш вiдповiдностi щодо розумшня поетичних явищ. Поетика структуралiзму, як i поетика формально' школи, пщкреслюе домiнування естетично' функцй поетичного тексту та передбачае лшгвютичш методи та пщходи у дослiдженнi поетично' функцп вербальних повiдомлень в цiлому та поезп зокрема [29, с. 81].
Незважаючи на певну вщповщшсть поглядiв зi сво'ми попередниками, представники структуралiзму зробили значний внесок у розвиток поетично' теорп та вплинули значною мiрою на '' становлення та осмислення, вони змшили пiдходи до '' вивчення. Так, пщ естетичною або поетичною функщею маеться на увазi спрямованють на повiдомлення заради нього самого [30, с. 202]. А поетика, яка займаеться дослщженням поетичного твору ^зь призму мови та вивчае домшантну для поези функцiю, е вщправним пунктом у дослiдженнi поетичних текспв, що не виключае можливосп 'хнього дослiдження з фактичного, психолопчного або психоаналiтичного, а також соцюлопчного боку [29, с. 81]. Однак спещалюти з цих дисциплiн не повинш забувати, що ва функцп твору пщпорядковаш домiнуючiй функцп, будь-який дослщник повинен в першу чергу розум^и, що перед ним поетична тканина
поетичного тексту [29, с. 81]. Хоча i вказуеться, що поетична функщя е центральною, визначальною функщею словесного мистецтва, проте звертаеться увага й на те, що вона не едина для нього [30, с. 202].
Так, сприймаючи структуралiзм як зааб мислення [2, с. 253], поетика ототожнювалася з мисленням [2, с. 259]. Поезiя визначалась не як прийоми, а як тзнання взагалi та тзнання св^у зокрема, комунiкацiя, побудова людсько'' особистосп пiд час пiзнання та комуткацп [17, с. 131].
Через це тд поетикою ще'' доби розумiеться мистецтво вже не як поетична творчють, а як дiяльнiсть, яка е упорядкованою послiдовнiстю певного числа розумових операцш та вiдтворюе об'ект для виявлення правил його функщонування [2, с. 254-255]. Первинне завдання поетики структуралiзму полягае у розумшт природи породження змiсту [2, с. 259] та тзнанш закономiрностей, як зумовлюють появу творiв [25, с. 41]. Предметом лшгвюта е <штературшсть», тобто перетворення мовлення в поетичний твiр та система прийомiв, завдяки яким це перетворення здшснюеться [29, с. 81].
Ключовим поняттям для поетики ще'' доби стае структура, тобто мова [2, с. 253], яка розумiеться як спрямоване, защкавлене вiдображення предмета [2, с. 255]. Однак об'ектом структурно'' поетики вважаеться не безлiч емпiричних фактiв [25, с. 45], маеться на увазi лiтературний твiр, який е лише ознакою структурносп [18, с. 13], а лггературний текст, як своерiднiсть особливого типу висловлювань [25, с. 41] та абстрактна структура (л^ература) [25, с. 45], бо саме л^ература дае можливють дослiдити закони породження змюту [25, с. 41].
Оскiльки матерiалом лiтератури та поезп вважалася мова [20, с. 31-34; 18, с. 18], то в основу дослщження поетично'' структури були покладеш лшгвютичш методи та пiдходи. Так, були видшеш наступнi лiнгвiстичнi рiвнi поетичного твору: фонема, морфема, лексика, словосполучення, речення та надфразовi едносп [18, с. 19]. Через те, що поетика е естетикою та теорiею поетичного мистецтва, п основне завдання полягае в висв^ленш саме поетично'1' структури [20, с. 31-34], пщкреслюючи таким чином залежтсть словесно'' структури повщомлення вiд пануючо'1 функцп [30, с. 198]. Тому, говорячи про поетику текстово'1 (структурно-композищйно!, образно'' тощо) оргатзацп мовного твору, не можна лишити осторонь органiзацiю на власне мовному рiвнi з його лексико-семантичною, фонетичною, морфолопчною, синтаксичною системами [19, с. 36]. Отже, вивчення поетики твору неможливе без дослщження лшгвютичних рiвнiв художнього тексту [31, с. 19; 22, с. 5], [10, с. 77].
При виршенш питання про шдивщуальтсть поетично" творчостi структурна поетика взагалi вiдокремила мову вщ мовно'' особистостi (автора), що унеможливлювало та заперечувало iндивiдуальнiсть поетично'' творчосп, бо акцентувалась увагу лише на тому, що дшсшсть наслiдуе мистецтву, а мистецтво мае певш закони та наслщуе також чомусь [2, с. 389].
О^м цього ототожнювалась лггература з письмом [2, с. 390], а, вщповщно до положень поетично'' теорп структуралiзму, письмо дозволяе показати як дiе сама мова, а не мовна особистють [2, с. 385-386]. Письмо, в свою чергу, сприймалось як знеособлена дiяльнiсть [2, с. 385], бо говорить не автор, а мова [2, с. 385]. Як наслщок, творцем е людина без юторп, бюграфп та психологи та не несе в собi пристрасп, настро'', почуття або враження, тобто читач, який творить письмовий текст [2, с. 390], або скриптор, той хто пише [2, с. 387], який мае лише неосяжний словник, з якого вш черпае свое письмо, не зупиняючись [2, с. 389]. Отже, творцем е той, хто породжуе текст [2, с. 387], а саме читач або письменник. В цьому випадку читач та письменник ототожнюються i сприймаються як т1, що породжують змют.
Розумшня творчо! дiяльностi лише як процесу творення змюту [2, с. 390] спричиняе нiвелювання адресанта та рецитента. Структуральна людина, маеться на yBa3i та, що породжуе текст, вiдрiзняеться лише засобами, якими вона переживае структуру [2, с. 254]. Защкавлешсть викликають тiльки процеси творення змюту, а не засоби осмислення людиною дiйсностi, хоча описуються когнiтивнi процеси осмислення дiйсностi: членування та вщтворення, пiдчас яких виникае промiжне явище
- «штелепбельшсть» [2, с. 256], а саме думка.
Як бачимо, структуралюти знову звернулися до проблем антично! фшологи, а саме, до наслщування та тдтримали думку формально! школи про первиншсть естетично! функци поетичного мовлення, яка впливае на процес творення змюту. Однак основним завданням поетики ще! доби е розкриття процесiв породження змюту, тобто мислення. Тому адресант та рецитент розyмiються як творець змюту, а творець розглядаеться як шструмент пiзнання процесiв творення змюту. Це, в свою чергу, призвело до того, що мова дослщжувалася представниками структурно! поетики вщокремлено вщ мовно! особистостi як творця мови. Однак теоретичне осмислення поетичних явищ з настановою на проблеми породження змюту зумовило появу лiнгвокогнiтивних пiдходiв у дослiдженнi поетично! творчостi та поетичного мовлення.
Також великим здобутком поетично! теори ще! доби е усвщомлення того, що дослiдження мови художнього твору - складне, трудомютке завдання, оскшьки мова виступае як форма словесного мистецтва, як складова цшсшсть словесно-художньо! едностi. У художньому творi всi елементи взаемодiють, а розбирати за частинами те, що юнуе тшьки в едностi, цшсносп, взаемоди важко [15, с. 90].
Значним досягненням поетики е ! розумшня того, що художнш твiр е своерiдна творча лабораторiя, де проходить вiдбiр та лiтератyрна обробка рiзних засобiв спiлкyвання, де вщбуваеться становлення л^ературно! норми та мае мюце освоення yсiх життево здатних засобiв лiтератyрно-писемного та народно розмовного мовлення [24, с. 13].
Отже, поетична мова або поетичне мислення це феномен, який лежить на меж лггератури, критики, фшософи, лшгвютики та культурологи [14, с. 211]. Тому поетика стае сферою притягання творчих штереав як л^ературознавщв, так i лiнгвiстiв; не випадково в художньому текст!, який е одним i тим самим об'ектом дослщження для лiтератyрознавцiв i лiнгвiстiв, вони знаходять рiзнi предмети дослiдження [19, с. 34]. Взагалi синтез лшгвютичних та лiтератyрознавчих методiв i дослщжень художнього мовлення е кроком уперед для обох наук та великим досягненням сучасно! лiнгвопоетики, яка таким чином дозволяе нам розглянути художнш текст з уах можливих ракурав i проникнути в його глибиннi та приховаш надра [16, с. 20]. «Саме взаемозв'язок лiтератyрознавчих та лшгвютичних методiв при дослiдженнi художнього твору допомагае усвщомити «технiкy поета» (термш М. М. Бахтiна [3, с. 298-299]) та за !! допомогою вийти на iнший новий рiвень розyмiння художнього тексту, що безпосередньо пов'язаний зi свiтобаченням автора, його картиною свггу» [21, с. 40]. А враховуючи сyчаснi тенденцГ! розвитку фшолопчних наук, саме антропоцентричний пщхщ у дослiдженнях поетичного мовлення е на сьогодш прiоритетним.
Список використано1 л1тератури
1. Аристотель. Поэтика. Т. 4 / Аристотель ; [пер. с древнегреч. ; А. И. Доватура].
- М. : Мысль, 1984. - 830 с.
2. Барт Р. Избранные работы: Семиотика: Поэтика / Р. Барт; [пер. с фр. Г. К. Косикова]. - М. : Прогресс, 1989. - 616 с.
3. Бахтин М. М. Автор и герой в эстетической деятельности / М. М. Бахтин // М. М. Бахтин. Работы 20-х годов. - К. : Next, 1994. - С. 69-255.
4. Белехова Л. I. Глосарш з когнiтивноi поетики: Науково-методичний поабник / Л. I. Белехова - Херсон : Айлант, 2004. - 124 с.
5. Виноградов В. В. О языке художественной литературы / В. В. Виноградов. -М. : Гослитиздат, 1959. - 654 с.
6. Виноградов В. В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика / В. В. Виноградов - М. : Изд-во Академии наук СССР, 1963. - 255 с.
7. Винокур Г. О. О языке художественной литературы / Г. О. Винокур. - М. : ВШ, 1991. - 448 с.
8. Винокур Г. О. Филологические исследования / Г. О. Винокур. - М. : Наука, 1990. - 452 с.
9. Воробйова О. П. (40) Когштивна поетика в Потебнянськш ретроспективi / О. П. Воробйова // Мовознавство. - 2005. - №6. - С. 18-25.
10. Галич О. Теорiя л^ератури / О. Галич, В. Назарець, С. Васильев. - К. : Либщь, 2001. - 488 с.
11. Гей Н. К. Художественность литературы. Поэтика. Стиль / Н. К. Гей. - М. : Наука, 1975. - 470 с.
12. Ефимов А. И. Образная речь художественного произведения / А. И. Ефимов // Вопросы литературы. - 1959. - № 8. - С. 91-108.
13. Жирмунский В. М. Теория литературы. Поэтика. Стилистика / В. М. Жирмунский - Л. : Наука, 1977. - 404 с.
14. Ильин И. П. Постмодернизм. Словарь терминов / И. П. Ильин. - М. : ИНИОН РАН, 2001. - 384 с.
15. Индивидуальный художественный стиль и его исследования / [под общей ред. В. А. Кухаренко]. - К., Одесса : Вища школа,1980. - 166 с.
16. Каратаева Г. М. Текстовий концепт подорож у французькш постмодершстськш прозi (на матерiалi творiв Ле Клезю): дис. ... кандидата фшол. наук : 10.02.05 / Каратаева Ганна Михайлiвна. - К., 2008. - 298 с.
17. Лотман Ю. М. О поэтах и поэзии / Ю. М. Лотман. - СПб. : Искусство, 1996. -
846 с.
18. Лотман Ю. М. Анализ поэтического текста. Структура стиха / Ю. М. Лотман - Л. : Просвещение, 1972. - 271 с.
19. Мойаенко А. К. Поетика слова i свггу / А. К. Мойаенко // Мовознавство. -2008. - № 4-5. - С. 32-39.
20. Мукаржовский Я. Структуральная поэтика / Я. Мукаржовский - М., 1996. -
480 с.
21. Ноздрина Л. А. О категориальном статусе некоторых лингвистических явлений / Л. А. Ноздрина // Вестник ВГУ. Серия лингвистика и межкультурная коммуникация. - 2001. - № 2. - С. 39-46.
22. Пономарiв О. Д. Стилютика сучасноi украшсь^' мови / О. Д. Пономарiв - К. : Либщь, 1993. - 248 с.
23. Потебня А. А. Теоретическая поэтика / А. А. Потебня. - М. : ВШ, 1990. -
344 с.
24. Структура и функционирование поэтического текста. Очерки лингвистической поэтики / [ответств. редактор док. филол. н. А. Н. Кожин]. - М. : Наука, 1985. - 221 с.
25. Тодоров Ц. Поэтика / Ц. Тодоров // Структурализм: «за» и «против». - М. : Прогресс, 1975. - С. 37-113.
26. Томашевский Б. В. Теория литературы. Поэтика / Б. В.Томашевский - М. : Аспект Пресс, 2001. - 334 с.
27. Тынянов Ю. Н. Поэтика. История литературы. Кино / Ю. Н. Тынянов - М.: Наука, 1977. - 575 с.
28. Шкловский В. Б. О теории прозы / В. Б. Шкловский. - М.: Советский писатель, 1983. - 384 с.
29. Якобсон Р. Избранные работы / Р. Якобсон. - М. : Прогресс, 1985. - 455 с.
30. Якобсон Р. Работы по поэтике / Р. Якобсон. - М. : Прогресс, 1987. - 464 с.
31. Götze L., Hess-Lüttich, Ernest W. B. Grammatik der deutschen Sprache / L. Götze , Hess-Lüttich, W. B. Ernest. - München : Bertelsmann Lexikon Verlag, 1999. - 702 S.
Стаття надшшла до редакцп 31.10.2014
M. О. Marchenko
THE FORMATION OF THE POETIC THEORY OF THE REPRESENTATIVES OF THE FORMAL SCHOOL AND STRUCTURALISM
The article deals with the peculiarities of the formation of the poetic theory of the representatives of the formal school and structuralismwhich have influenced on the development of the modern philology, namely linguopoetics. The peculiarities of research of poetic texts and the problems of the investigation of individuality within them based upon the formal school and structuralism have been regarded. The poetic theory in the first half of the XX th century developed under the influence of literature, art and artistic consciousness has been considered.
The representatives of the formal school and structuralism defined the aesthetic function of the poetic texts as a primary one. They focused on the necessity to research poetical texts on basis both linguistic and literary science. The emphasis is given to the aesthetic function of language and indicates cognitive methods of poetic research.
Key words: poetics, linguopoetics, poetical text, language, poetical art, aesthetic function, form, structure.
УДК 821.161.2-2" 19" (045)
I. В. Мельничук, М. М. Хорошков
РЕЦЕПЦП 1БСЕШВСЬКО1 ДРАМИ-ДИСКУСП В УКРАШСЬКШ ДРАМАТУРГИ ПОЧАТКУ ХХ СТОЛ1ТТЯ: ЖАНРОВО-СТИЛЬОВИЙ АСПЕКТ
У cmammi проанал1зоват п'еси Любов1 Яновськог початку ХХ ст. «Без eipu», «Людське щастя», «Noli me tangere», «Огненний змт» Kpi3b призму жанрово-стильових особливостей. Основна увага aemopie cmammi зосереджена на осмисленш започаткованих Г. 1бсеном елеменmiв модерног естетики, новтшх пpийoмiв i зacoбiв оргатзацп драматичного дтства та гх рецепцгг у драмах украгнськог письменнищ. Автори cmammi виокремлюють основн ознаки драм Любoвi Яновськог: мелодраматизм, модерний iнmелекmуaлiзм, тяжтня до творення драми-дискусгг, фшософський характер проблематики, зосереджетсть на пoкaзi конфлтту свтогляду, засадничих принцитв етики й мopaлi тощо. З щег точки зору драми письменнищ були складовою модерного дискурсу украгнськог лтератури початку минулого столття.
Клю^о^^ слова: драма, мелодрама, драма-дискуЫя, Шсетвський театр, модертзм, модерна драма.
Украшська модерна драма початку ХХ ст., представлена насамперед творчютю
