CC BY
6Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского Серия «Филология. Социальная коммуникация». Том 21 (60). 2008 г. №1. С.176-181.
УДК 070.11:372.8
ТЕОРЕТИЧНА ПРОЕКЦ1Я НАВЧАЛЬНОГО КУРСУ «НОВ1ТН1 ТЕНДЕНЦП У СУЧАСН1Й ГАЗЕТН1Й ЖУРНАЛ1СТИЦ1» ЯК ЕП1СТЕМОЛОГ1ЧНА ПРОБЛЕМА ЖУРНАЛ1СТИКИ ТА ЖУРНАЛ 1СТИКОЗНАВСТВА
Бойко Н.В.
Харювський нащональний утверст' ет 1м. В.Н. Каразша, м. Харкав
На основ1 сучасно! фшософсько-гумаштарно1 думки розглядаюгься ешстемолопчш проблемы, що пов'язуюгь тенденцп журнал1стського дискурсу з масовою св1дом1стю 1 масовою культурою.
Ключов1 слова: журнал1стський дискурс, ешстемолопя, архетип, масова культура, штертекстуальшсть, категор1я щнносп
Пост ановка проблеми. Змют статт формуеться у русл1 генерально! методолопчно1 проблеми журналютикознавства як форми науково! та словесно-творчо! сустльно1' свщомосп та д1яльносп, що 11 можна визначити у прагматичному сенс як сшввщношення м1ж власне науковим теоретичним мисленням { публщистичним розумшням та словесним вираженням певного змюту. Як правило, незалежно вщ р1вня освгш, професшного досвщу та науково-сощального статусу, визначаючи журналютикознавч1 та журналютсью гносеолопчш прюритети, люди схильш фетишизувати публщистичний принцип осмислення дшсносп { вщповщний спос1б словесного вираження.
Звичайно, таке бшарне опозицшне мислення виникае на поверхш прагматичних уявлень: «наука» чи «публщистика» - що нам бшьше потр1бно? Та й що маеться на уваз1 тд наукою? Це певне знання чи тип мислення в спещальному поняттево-категор1альному дискурсивному простор1 як спос1б, в який мова оргашзуе наше сприйняття { конструюе реальнють, в нашому випадку журналютський текст, адже дискурс не описуе реальнють, а створюе 11.
Фшософський погляд на цю опозищю дае уявлення про глибинну багатсмрнють природи вщношень знання та людини. Маеться на уваз1 так звана криптогноза - «знание, скрытое от своего носителя, гигантские отложения жизненного опыта, приглядок, прикидок, «горестных» и всяких других «замет». Таким образом, нередко случается, что мы чего-то не знаем, но что-то знает в нас. Речь идёт о знании не эмпирическом, но, скорее, экзистенциальном, захватывающем всего человека. Знание «всем человеком» - этот опыт внутренний, и эрудиция -лишь один из питающих его корней» [1, с. 107].
Ця думка виводить на розумшня саме журналютського св1тосприйняття в його мисленнево-теоретичнш шосташ, що мае настрш на самодостатнють в своему
життевому досвiдi i здоровому глуздi буденно! свiдомостi, що мають безумовно екзистенцiйну природу.
Виходячи з того, що журналютський дискурс в онтолопчному смислi е мовленнева дiяльнiсть, зорiентована домiнантною характеристикою, спрямованою на сприйняття, мае багатопланову сутшсть, маемо визнати, що гносеологiчнi презумпцп його вивчення передбачають використання рiзних парадигм гуманiтарного знання, в яких пов'язуються дискурсивнi смисли. Синкретизм журналютського дискурсу полягае в тому, що в ньому вщтворюються рiзнi типи i форми мислення i способи !х словесного втiлення, що поеднуються, очевидно, в вихiдних началах !х протоструктури: фiлософiчнiсть i здоровий глузд буденносп, норма, стереотип i креативна парадоксальнють, аналiтизм i експресiя емоцшцносп, образне мислення, художнiй есе!зм i вимушена фiкцiональнiсть.
I звичайно, за принципом «предметом визначаеться метод», вщбуваеться вплив власне журналютського дискурсу на дискурс журналютикознавчий в плаш тзнання предмету в концептуально-теоретичному смислi i в планi словесного вираження. Мет а ст ат т ь В такому контекст важливо визначити особливосп наукового дискурсу в аспект епiстемологiчних проблем журналiстикознавства.
Для наукового гумаштарного дискурсу характерна наукова штерпретащя як метод осмислення i словесного вираження.
Ця закономiрнiсть мае конститутивний характер у журналютикознавсга, бо визначае особливий принцип творчосп, що переводить суб'ективш (iнтерпретацiйнi за витоком смисли журналютсько-публщистичного плану в науковий дискурс, з його поняттево-термшолопчним апаратом, зi своею метамовою, зi своею мисленневою основою, що створюе концептуальну структуру творчо! словесностi. В цьому сумщенш творчих початкiв - наукового i журналiстського - е глибиннi смисли, що проектуються в психологiю творчосп як шту!тивно-емоцшного i мисленневого процесу, що породжуе рiзнi дискурси i е !х предконструктом.
Навчальний курс «Новггш тенденци у сучаснiй газетнш журналютищ» передбачае теоретичну i практичну частини, якi мають скласти оргашчну дискурсивну та мисленневу еднiсть спрямовану в аналггичну свiдомiсть i журналютську дiяльнiсть як ключ до сприйняття «чужого» i створення «свого» тексту. З одного боку, концепщя курсу орiентуеться на формування теоретично!, мисленнево! свiдомостi студента, а з шшого - на осмислення практичного дискурсивно-текстового матерiалу, що являе собою сучасний газетний дискурс. Фахова спрямованiсть курсу передбачае також аналггичне осмислення дискурсивних фрагментiв у !х цiлiсному аналiзi, що мае скласти змiст практично! частини курсу. Курс мае творчий характер - за матерiалом, що являе собою рiзновид активного творчого комушкативного щеолопчного мовленневого процесу, i за способом його осмислення.
Як надзавдання курсу передбачаеться втшення тако! методолопчно! настанови, що пов'язуе у синергетичнш едностi аналiтичний i образний тип мислення i дае можливiсть скласти уявлення про конкретш змiстовнi та мовленневi особливостi газетних текстiв в ретроспективi та перспективi закономiрностей культурно-
комушкативно-мовленнево1 парадигми, в якш за умов юнування тако1 мала б визначатися структура, змют, поетика газетного тексту.
Вочевидь, теоретична проекщя курсу як методолопчний принцип поеднання титв мислення { титв знання в единому змютовному плат мае починатися саме з назви курсу, в якш кожне слово мае концептуальний смисл, що включаеться в певну теоретичну парадигму гумаштарного знання. Виходячи з цього принципу, можливо визначити таку проективну лшда теоретичних кореляцш, що юнують у назв1 курсу: час - архетип - щеолопя (не тшьки як елемент полпики, але як мисленнева система, тип самосвщомосп) - природа дискурсу - естетичш уявлення, поетика як художня форма.
Час маемо розумгга як фшософську категорда, що визначаеться у зв'язку з розвитком буття, як «всеобщая форма бытия материи, выражающая длительность бытия и последовательность смены состояний всех материальных систем и процессов в мире. Время не существует само по себе, вне материальных изменений; точно так же невозможно существование материальных систем и процессов, не обладающих длительностью, не изменяющихся от прошлого к будущему» [4, с. 101].
Антропоцентризм гумаштарно1 свщомосп дае можливють метаф1зичному сприйняттю часу як панте1'зованого феномену, що визначае буття як в1чнють { буття як життя людини у вс1х супутшх йому шфраструктурах сустльно1' оргашзацп. При цьому вражае принцип гармоншно1 цщюносп життя - щеолопчно1 - культурно1 -мисленнево1 - художньо1 - комушкативно1 - сощально1, що вш визначаеться саме часом.
Якщо з ще1 точки зору подивитися на ХХ столптя, то кожне десятилптя радянсько1 рос1йсько1 культури визначаеться гармон1йною в1дпов1дн1стю в оргашзацп сустльно1 1нфраструктури життя.
Так, 20-т1 роки ХХ ст. е показовими у плаш сем1отичност1 часу, в якому корелюються р1зка, гротескна, позитивютська на1вна 1деолог1я { в1дпов1дна поетика художньо1 словесност1 { театру.
Розумшня часу як форми орган1зацИ буття та людсько1 св1домост1 висв1тлюе змют концепта «нов1тн1» та «сучасна». Пщ концептом маеться на уваз1 фрагмент змютовно1 сутност1, занурений в асощативну стих1ю мовного простору. Смислова оргашзащя цих концепт1в обумовлюеться модусним принципом: Я, особистють, визначаюсь у моему сприйнятп та 1нтерпретац11 феномену часу в доступних для мого розумшня його щеолопчно-культурних та мовленневих втщеннях.
Таке розумшня часових концепта визначае не тщьки причетн1сть особистост1 до процешв життя в певних дискурсивних проявах, а й св1тоглядно актуал1зуе творчу роль особистост1 в часовш плинност1 буття.
В зас1б мисленнево1 атракцИ за визначеннями архетипу К.Г. Юнгом як колективного п1дсв1домого, як образу [7, с. 165], тенденцп [7, с. 65], структурно1 форми [8, с. 341], органу психши можна концептуальний смисл «тенденцп» пов'язати з архетипом. Виходячи з тих властивостей архетипу, за К.Г. Юнгом, що притаманш йому «як перевтщеному об'екту», архетип можна визначити як духовно-мисленневу, образно-естетичну плазму, що на р1вн1 генетично1 протоструктури продукуе у зв'язку з часом певш форми сощально1 самосвщомосп. З цим
визначенням корелюе загальнолюдська сентенцiя: «Немае Hi4oro такого, чого б уже не було».
Продовженням такого мисленнево-метафоричного розумшня архетипу як рухливо! плазми духу-думки-образу е визначення тенденци як матерiалiзованого iмпульсу архетипу у зв'язку з часом. 1манентна природа тенденци мае архетиповi витоки, а ïï сучаснi дискурсивнi властивосп обумовленi часом в його культурно-iдеологiчнiй нормi.
1.Л. Михайлин визначае сучасну масово-iнформацiйну ситуацiю в Украш на свiтовому фонi глобальних комушкативних процесiв, актуалiзуючи при цьому змiстовно-стильовi особливостi сучасноï украïнськоï журналiстики в контексп iдеологiчного, економiчного, духовно-культурного життя [5, с. 297-312].
Зробимо спробу розглянути таю тенденци, що визначають сучасний газетний дискурс, природа яких iманентна архетипу, що акумулюе «колективну пiдсвiдомiсть» як «перевтiлений об'ект» в певних «структурних формах» [8, с. 341].
Такою тенденщею архетипiчноï природи е згасання штертекстуальносп в сучасному газетному дискурсi. Iнтертекстуальнiсть - багатоплановий феномен в онтолопчному сенш, бо його об'ективна сутнiсть «перетiкае» у план суб'ективно-iнтерпретацiйного сприйняття, визначаючи гносеологiчну лiнiю: Текст - Людина -Культурна свiдомiсть - Культурна пам'ять i вiдкриваючи при цьому мережу зв'язюв у гуманiтарнiй свщомосп i в гуманiтарному мисленневому простора Так, енциклопедiя постмодернiзму, орiентована на сучасне фiлософське мислення, актуалiзуе в феномеш iнтертекстуальностi взаемодiю тексту з культурним середовищем, що мае семютичну природу, виявляючись як iнтерiоризацiя зовшшнього, як процес привласнення, освоення «чужого» в просторi свое1' свiдомостi [6].
Категорiя iнтертекстуальностi в сучаснiй гумаштарнш науцi наповнюеться синергетичним смислом, бо поеднуе в свош сутностi рiзнi тексти, що визначають рiзнi форми шдивщуально1' (як унiкальноï) i суспшьно1' самосвiдомостi. Ця ïï сутнiсть проектуеться на унiверсальну природу культури в ïï iманентнiй iпостасi, з одного боку, а з шшого - визначае зв'язки культурних сигналiв конвенцюнального характеру, що складають естетичнi норми певного часу. Категорiя iнтертекстуальностi як конституцшний i конструктивний принцип гуманiтарноï свiдомостi визначае самобутню реальнiсть тексту в його змют i форм^ у його вiдповiдностi естетичним нормам часу, забезпечуючи шдивщуальну неповторнiсть «свого», не зважаючи на мерехтливi поеднання його iз загальнолюдськими i «чужими» смислами i словами. Творча думка наче не мае меж, що визначаються авторством. «Быть может, и поэзия сама одна великолепная цитата» (А. Ахматова).
Семютична природа категори штертекстуальносп втшюеться в рiзних масштабах знаковоï вираженостi: з одного боку, штертекстуальшсть - це знак, що наповнюеться глобальним змютом свiтового культурного процесу, а з шшого - це знак людськоï культурноï самосвщомосп [2].
I в цьому сенс категорiя iнтертекстуальностi визначае i забезпечуе корелящю мiж людиною i свповим культурним процесом, надаючи Людиш право на самодостатне життя у творчому просторi Свiту.
Оскшьки штертекстуальнють означае перебування чи то в текстовому простора обмеженому (так чи шакше) певною культурою i певним часом, чи то взагалi в свiтовому просторi культурних надбань без певних меж, очевидно, потребуе визначення поняття культурно1 цiнностi, бо саме цiннiсть е основною категорiею, що визначае людське життя в рiзних його змютовних осмисленнях.
Поняття культурно1 цiнностi пов'язуеться з теоретичним змютом соцiальних та естетичних норм, що в свою чергу корелюють з щеолопчною, мiфологiчною, художньою, буденною свiдомiстю [3, с. 732-733]. Доктрину сустльно-культурно1 i особисто1 свiдомостi, що жорстко визначала принципи буття людини в ХХ ст., можна визначити як подолання (подолання всшяких труднощiв, подолання себе, сво1х бажань тощо) i терпiння. Цю доктрину в XXI ст. змшила доктрина споживання, що визначае вщношення особистостi i навколишнього свiту, який юнуе тiльки для того, аби його особистють в силу сво1х можливостей споживала. Цей новий принцип буття е визначальним конструктивним принципом сучасно1 масово1 культури, що поеднуеться з принципом «охорони людини» вщ надмiрноï духовно1 напруги i роботи (Душа обязана трудиться и день и ночь, и день и ночь! -М. Заболоцький). На змшу цьому iмперативу нова щеолопя масовоï культури пропонуе сучаснш людиш, наприклад, серiали як приемний для легкого сприйняття вiртуальний свiт, яким можна на деякий час замютити реальнють свого життя.
Висновки. Саме категорiя цшносп е вихiдною для оцшки як способу модусного сприйняття життя. Але при цьому треба мати на уваз^ що оцшка в онтолопчному сенсi двоедина: з одного боку, вона е конструктивним принципом людського буття, а з шшого - ïï можна вважати глухим кутом мисленневого процесу, в якому опиняеться думка, що отримала свш вирок, який блокуе ïï розвиток.
Тому науковий дискурс i сумюш з ним форми аналiтичноï публщистики мають розглядати оцiнку не стшьки як категорiю епiстемологiï, скшьки як категорiю експресiï.
Список лггератури
1. Вайман С. Неэвклидова поэтика. - М.: Наука, 2001.
2. Кристева Ю. Избранные труды: разрушение поэтики. - М.: Российская политическая
энциклопедия, 2004. - 656 с.
3. Леонтьев Д.А. Ценность // Философский энциклопедический словарь.
- М.: Сов. энциклопедия, 1989.
4. Мелюхин С.Т. Время // Философский энциклопедический словарь.
- М.: Сов. энциклопедия, 1989.
5. Михайлин И.Л. Основы журналистики. - Харьков: ХИФО, 2004.
6. Постмодернизм. Энциклопедия. - Минск: Интерпрессервис; Книжный Дом, 2001.
- 1040 с.
7. Юнг К.Г. Архетип и символ. - М.: Ренессанс, 1991.
8. Юнг К.Г. Воспоминания, сновидения, размышления. - Киев: Airland, 1994.
Бойко Н.В. Теоретическая проекция учебного курса «Новейшие тенденции в современной газетной журналистике» как эпистемологическая проблема журналистики и журналистиковедения
На основе современной философско-гуманитарной мысли рассматриваются эпистемологические проблемы, которые связывают тенденции журналистского дискурса с массовым сознанием и массовой культурой.
Ключевые слова: журналистский дискурс, эпистемология, архетип, массовая культура, интертекстуальность, категория ценности
BoykoN.V. A Theoretical Projection of the Subject "Recent Trends in the Modern Newspaper Journalism" as an Epistemological Problem of Journalism and Journalistic Studies
Upon the basis of the modern philosophic humanitarian thought the article studies the epistemological problems which connect trends in the journalistic discourse to mass consciousness and mass culture.
Key words: journalistic discourse, epistemology, archetype, mass culture, intertextuality, category of value
Пост упила до редакци 12.09.2008 р.
