Основні теоретико-методологічні підходи до аналізу поняття «Правова культура» Текст научной статьи по специальности «Право»

to them, to the plane of their dialogue with the Natural universum, based on the recognition of the priority of its rights relatively to human rights.

Key words: law, ecosofy, diatropical methodology, ecolegal discourse.

УДК 340.12

Г. П. Кл1мова, доктор фшософських наук, професор

ОСНОВН1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГ1ЧН1 П1ДХОДИ ДО АНАЛ1ЗУ ПОНЯТТЯ «ПРАВОВА КУЛЬТУРА»

Проведено сощально-фыософський aHani3 важливих теopетикo-метoдoлoгiчних HanpHMie розглядання правово! культури. Особливу увагу придтено характеристик аксюлоачного тдходу до до^дження даного сощального феномену.

Ключовi слова: культура, правова культура, антрополог1чний niдхiд, дiяльнiсний niдхiд, aксioлoгiчний niдхiд.

Актуальтсть проблеми. Останшми десятирiччями в Укра!ш вщбулися значш змши в rany3i модершзацп сощально-екож^чних i правових вщносин, реформування правово! системи, що вiдповiдae сучасним вимогам i реaлiям. У кра!ш проголошено курс на формування правово! держави i громадянсько-го сyспiльствa, ефективнiсть реaлiзaцi! якого може бути досягнута, з одного боку, вдосконаленням законодавства и державного управлшня, а з другого — забезпеченням високого рiвня правово! культури укра!нських громадян.

Проблеми правово! культури перебувають у центрi уваги вщомих укра-!нських нayковцiв (Н. Бура, В. Головченко, В. Бабкш, С. Бобровник, Г. Балюк, В. Копейчиков, В. Котюк, А. Крижановський, G. Назаренко, В. Оксамитний, М. Орзiх, М. Панов, В. Селiвaнов, В. Сiренко, С. Стaнiк, В. Тацш та iн.). Вони також е предметом чисельних дискусш та наукових дослiджень росiйських учених (С. Алексеев, Д. Керiмов, G. Лукашова, Н. Матузов, В. Кудрявцев, М. Козюбра, I. Самощенко, В. Сальников та ш.).

Разом з тим, незважаючи на те що зараз активно здшснюеться процес до-слдження рiзних проблем правово! культури, не можна сказати, що !х вичерпано: ще залишаються недостатньо дослщженими багато !! аспекпв. Безпосередньо це стосуеться того, що здебiльшого розгляд правово! культури мае вузькоприкладний характер, що не дозволяе всебiчно розкрити змст даного поняття. У цьому зв'язку в статт ставиться мета — надати соцiaльно-фiлософський aнaлiз прaвовiй куль-тyрi, з'ясувати змют, структуру та види даного социального феномену на основЛ його соцiaльно-фiлософського осмислення.

70 © Кшмова Г. П., 2010

Особливого методолопчного значения для дослщження правово! культу -ри мае поняття культури, оскiльки воно:

1) е висхщною точкою в рус вiд абстрактного до конкретного i тому вщо-бражуе загальне у явищах культури в усiх и рiзновидах;

2) е орiентиром в аналiзi емпiричного правового матерiалу при переходi вiд теорп найвищого фшософського рiвня узагальнення до теорп правово! культури i внаслвдок цього дае змогу здiйснювати у конкретнiй галузi знань анал!з юридичного рiзновиду явища не з позицiй розгляду культури в цшому, а виводить дослвдника на пiдготовлений фiлософiею плацдарм для виявлення специфiки об'екта дослiдження саме у правовш сферi життя сустльства;

3) вказуе на головнi напрями i способи розвитку теорп правово! культури;

4) будучи формою i стшким оргашзуючим принципом процесу мислення, породжуе низку вимог до анал!зу правово! культури [1, с. 12-13].

Поняття культури досить важко тддаеться однозначному визначенню. Так, у 1952 р. американськ культурантропологи К. Клакхон та А. Кребер на-рахували 164 рiзноманiтних визначень культури, до 70-х роюв ХХ ст. !х кiлькiсть наближалася до 300, до 90-х роюв ХХ ст. — перевищила 500. На сьогоднi, як вiдмiчае П. Гуревич, кiлькiсть визначень культури позначаеться вже чотиризначним числом. I це недивно, оскшьки в оточенш людини, сфер! !! життя i д!яльносп немае шчого, що тiею чи шшою м!рою не було б феноменом культури.

Уведене в загальний о6!г ще римським оратором i фшософом-стошэм Марком Туллiем Цицероном поняття «культура» (лат. cultura — оброблення) охоплюе все соцiальне життя i д!яльшсть людини, Г! смисли, цшносп та нор-ми, !! процес i результат, !! середовище i технологiчне оснащення, i, нарешть рiвень розвитку само! людини, !! творчих сил i здiбностей, !! пiзнавальних можливостей та особистюного начала в цшому.

Поняття «культура», яке характеризуе складний i багатогранний феномен людини та !! буття, стало використовуватися як фшософська категорiя i науко-вий термiн у фшософськш та науковiй думщ европейських кра!н в епоху Просвiтництва. Культура як одна з центральних категорш просв^ницько! фшософц !сторп тод! вперше стае предметом фшософського вивчення (Вольтер, Тюрго, Кондорсе, Вшэ, Гердер та ш.). З цього часу категорiя «культура» виступае виразом !! ще! як сфери розвитку «людяност!», «природи людини», «людського начала в людиш» тощо. Просвiтницька iдея культури уособлюва-ла стутнь розвиненост розумного начала в людиш, поступальносп сощально-!сторичного розвитку, що був утiлений в релт!, фшософп, науцi, права, мо-ралi, мистецтва та шших формах сусшльно! свщомост як об'ективацiях ро-зуму, котр! виступають головною рушшною силою суспшьного прогресу.

Вщповщно до ще! iде! розвиток культури пов'язувався з оптимальним вихованням i просвггництвом людини. Тому як !! синошми використовували-ся так термiни, як гуманшсть, розум, просвггаицтво. Культура розглядалась

як «реально юнуючий спомб життя людини, який змiнювався iсторично i був обумовлений досягнутим рiвнем розвитку розуму, науки, виховання та освгти» [2, с. 13]. Вона вважалася також засобом пщвищення людини, вдосконалення 11 духовного життя, моральностi та виправлення недолтв суспiльства [2, с. 15]. Таке розумшня ще! культури було притаманне нiмецькiй класичнiй фшософп, яка розглядала 11 у виглядi прогресу морально! (Кант), естетично1 та релтйно! (Шiллер), фiлософсько! (Гегель) форм сусшльно! свiдомостi.

Саме осмислення специфiки образу людського буття породило необхщ-нiсть в спецiальному концептуальному понятп. У визначеннях культури фiксуeться якюна специфiка людського буття у свт на вiдмiну в!д суто на-туралiстичного iснування. При цьому з'явилася рiзниця в iнтерпретацiях культурi, вщповщно до яко! однi визначення виходили з «реального образу», а iншi — з «вщповщного образу» культури.

У переб^ генезису уявлень про культуру визначилися декшька концеп-туальних пiдходiв до проблеми тлумачення !! сутностi, а разом з тим i до визначення поняття «правова культура».

Антропологiчне розумiння культури виходить з того, що культура охоплюе все, що вiдрiзняe життeдiяльнiсть людини i суспiльства в!д природи, яка юнуе, тобто всi сторони людського буття. Культура включае все, що створено людиною i характеризуе iсторичнiсть !! буття в свiтi. Виходячи з цього розумiння культури, в науковш лiтературi можна зустргти досить широк визначення правово! культури. Зразком може бути розумшня правово! культури як системи «матерь ал1зованих та щеальних елементiв, що належать до сфери ди права та !х вщо-браження у свщомосп та поведiнцi людей» [3, с. 108]. Ця концепция розробля-еться в працях Р. Могилевського, К. Моралева, В. Орехова та ш

Суб'ективний пiдхiд пов'язаний з виокремленням у культурi рiзних суб'ективних елеменпв суспiльно! системи. Культура розглядаеться як iсто-рично зумовлена сукупнiстю навичок, знань, iдей та почуттiв людей, а також !х закрiплення в рiзних суспiльних явищах (у техтщ виробництва i побуто-вого обслуговування, освiтньому рiвнi народу i громадських iнститутах, до-сягненнях науки i технiки, творах лiтератури i мистецтва та ш.).

Дану позицiю вщображено i у визначеннях правово! культури, що орieн-тованi на суб'ективш елементи, тобто на рiвень знання i розумiння права. О. Лукашева, наприклад, вважае, що правова культура являе собою певний ступiнь знання законодавства, поваги до закошв, вмшня правильно розумiти !х i за-стосовувати в точнiй вiдповiдностi до тих завдань, для ршення яких !х було створено [4, с. 41]. Розвиваючи цю точку зору, З. 1ванова доходить висновку про те, що для особистосп, яка мае правову культуру, характерш не тшьки знання i правильне розумшня юридичних правил, а й упевнешсть у справед-ливостi, доцiльностi норм права, а звщси в необхщносп !х реалiзацi! [5, с. 45]. Згщно з Ю. Дмитрieвим i I. Казьмiним правова культура являе собою «певний рiвень правового мислення i вiдчуттiв сприйняття правово! дшсносп, а також

вщповщну стутнь знань населениям закошв 1 високий р!вень поваги до норм права, !х авторитета» [6, с. 83].

Ц автори, на нашу думку, безшдставно обмежують поняття правово! куль-тури ставленням людей до правових норм, що дуже звужуе поняття правово! культури. За його межами опиняються таю суттев! явища, як правовий статус особистоси, правопорядок, правова наука. Насправд! поза правово! культури опиняються 1 сам! правев! норми, оскшьки йдеться не про ц! норми, а лише про ставлення до них. Послвдовна реалзащя зазначеного подходу при анал!з! правово! дшсноеп приводить до ототожнення правово! культури з правосв!дом!стю.

В!дпов!дно до д!яльн!сного п!дходу культура являе собою певну оргаш-зовашсть конкретно-!сторичного досв!ду соц!ально! д!яльност! людини ! форми його ф!ксац!!, збер!гання ! трансляц!!. При цьому у визначеннях культури здеб!льшого увага акцентуеться на будь-якому одному бощ чи характе-ристиц! людсько! д!яльност!. У цьому аспект! культура розум!еться як синон!м творчо! д!яльност!, уособлення творчих сил сустльства, специф!чний спомб людсько! д!яльност! [7, с. 42]. Приб!чники даного п!дходу пщкреслюють, що правова культура виникае, розвиваеться та перетворюеться за допомогою дь яльность При цьому йдеться саме про творчу д!яльн!сть. З урахуванням цього правова культура розглядаеться як правотворча д!яльшсть. М. Смолен-ський, наприклад, п!д правовою культурою розум!е процес ! результат твор-чост! людини в галуз! права [8, с. 197]. Аналоочну позиц!ю займають Ю. Агеев, В. Еглтс та ш. Але треба зауважити, що за такого подходу в право-ву культуру не входять !нш!, причому не менш важлив! види юридично! дь яльност!, наприклад, правозастосовна д!яльшсть або д!яльн!сть громадян з шдвищення свого правоосв!тнього р!вня. З правово! культури випадае уся репродукцшна, вщгворююча д!яльн!сть.

Зважаючи на технолог!чний шдхщ культура визначаеться як «асторично змшлива та !сторично конкретна сукупн!сть тих засоб!в, процедур, норм, яю характеризуюсь р!вень ! спрямован!сть людсько! дояльностт» [7, с. 42]. Правова культура розум!еться як сукупн!сть прийом!в, процедур, норм, як юторично зм!нюються ! характеризують р!вень правово! д!яльност1, досягнутий сустль-ством. Акцент тут робиться не на тому, що здшснюеться в правовш галуз!, а на тому, як це здшснюеться. У науковш ттератур! цю концепцию достатньо по-слвдовно ! плвдно розробляють С. Аграновська, С. Зорченко, С. Кожевшков, А. Л!кас та ш. [7, с. 43]. Разом з тим необхщно шдкреслити, що за межами даного розумшня правово! культури залишаються правопсихолопчний кл!мат сощуму, сусп!льна правова думка, ц!нн!сно-правов! ор!ентири громадян тощо.

Ще один шдхщ до анал!зу зм!сту правово! культури походить з визна-чення культури як якюного стану, вираженого в досягнутому р!вн! розвитку сусп!льства пор!вняно з попередн!ми його р!внями. Так, М. Ковальзон ствер-джуе, що «у суспшьств! немае культури як особливого сустльного явища н! серед основних галузей ! явищ сустльного життя (економ!ки, сощально-

поттично!, духовно!), ш серед неосновних (побут, дозвшля та ш.), немае особливо!, вщмшно! вщ них, галузi — галузi культури», що культура «е синтетична характеристика розвитку людини, рiвня !! олюднення, мiра !! вщда-лення вiд тваринносп» [7, с. 44].

Культура — це не самi матерiальнi чи духовнi явища, а !х характеристики щодо змiнення i розвитку. Тому, шдкреслюе А. Уледов, !! можна розглядати як якють, притаманну сустльним явищам, перш за все, самш людинi як суб'екту iсторичного процесу. У цьому разi спiввiдношення м!ж суспiльством i культурою виступае як сшввщношення не цiлого i частини, а як цiлого i його якосп.

Такий пiдхiд вiдображуeться i в осмисленнi правово! культури. Так, Р. Русинов i А. Семiтко зауважують, що «пiд правовою культурою розумieть-ся обумовлений всiм сощальним, духовним, полiтичним i економiчним ладом якюний стан правового життя сустльства, що виражаеться в досягнутому рiвнi розвитку правово! дiяльностi, юридичних акпв, правосвiдомостi i в цiлому в рiвнi правового розвитку суб'екта (людини, рiзноманiтних груп, всього населения), а також ступеня гарантованостi державою i громадянським суспiльством свобод i прав людини» [9, с. 331]. О. Менюк тд правовою культурою розумie «обумовлений iсторичними, соцiально-економiчними та по-лiтичними умовами якiсний стан правовщносин у суспiльствi, що вщбивае рiвень засвоення суб'ектом (суспiльством, групою, особою) правових норм, правово! дiяльностi, цiнностей, що розкривають ступiнь соцюкультурного розвитку людини та мiру !! активностi в перетвореннi правово! дшсностг» [10, с. 19-20]. А. Петров стверджуе, що «правова культура сустльства являе собою якюно визначений рiвень стану правосвiдомостi суспiльства, окремих сощ-альних груп i iндивiдiв, що втшеш в практицi правового регулювання, у всiй рiзноманiтнiй дiяльностi громадянського сустльства i держави стосовно створення, реалiзацi! та забезпечення права» [11, с. 87]. За думкою В. Макеева i А. Сафронова, правова культура становить визначений яюсний стан держави i сустльства, який вщображуе факт безпосередньо! залежиостi ре-гулятивних засобiв, накопичених суспiльством вщ iсторичного розвитку ! правових традицш, що характернi для конкретного типу державно-правового розвитку» [12, с. 22].

Але треба зауважити, що зазначет дослщники при подальшому аналiзi правово! культури характеризують !! все ж таки як соцiальне явище i розгля-дають тi структурнi елементи, як притаманнi правовiй культурi як сощаль-ному феномену. Тим самим вони суперечать сво!й висхiднiй позицп.

1снують й iншi пiдходи до розумшня правово! культури. I! визначають як сощальний механiзм, за допомогою якого забезпечуються у вiдповiдностi з досягнутим рiвнем правово! свiдомостi виробництво, збер^ання та переда-вання правових цшностей, iнформацi!, традицiй, що допомагають правомiрнiй i соцiально активнiй поведшщ людей [13, с. 21]; як процес поступового розвитку правово! дшсносп, що постiйно вдосконалюеться [14, с. 18]; як вираз державного правового досвщу конкретних сощальних сшльнот i iндивiдiв в

матерiальних та духовних процесах, продуктах життeдiяльностi, навичках i ценностях, як впливають на 1х юридично значущу поведшку [15, с. 13]; як бшьш високу i мютку форму правосвщомост [16, с. 321]; як правове середовище людей, сукупшсть текспв, будь-коли легггимованих як правових, i мехашзм з 1х створення, зберiгання та трансляцп [17, с. 450]; як прогресивно-щншсну частину актуального i юридичного буття правовоЛ системи [18, с. 188] тощо.

Не принижуючи плщност наведених шдход!в до визначення поняття правовоЛ культури, ми приеднуемося до тих учених, як додержуються аксю-лопчного подходу до його тлумачення. Даний пщхвд до пояснения сжциФ!™ i змюту правовоЛ культури е найбiльш поширеним. Аксюлоочний пщхвд до осмислення культури дозволяе об'еднати ïï рiзноманiтнi якост коло поняття щнносп, осюльки «цшност й обумовлюють ззовш, з глибин шдиввдуально-го i соцiального життя те, що ми називаемо культурою народу i сусшльства», а саме щнносп е ядром культури [19, с. 65].

Поняття «щнносп» вперше було введено I. Кантом, який протиставив при-роднш необхiдностi деяку сощальну галузь моральноï свободи i повинност людини. Вш визнавав щнносп як вищий принцип людськш поведiнки.

Категор1я «щнносп» передбачае два плани ïï розумшня: екстерналЛстський та iнтерналiстський. По-перше, щнностями називають сукупшсть культурних благ, що створен людиною i складають ïï особисте i сусшльне багатство (в устремлшня кожному суспшьств! юнуе легiтимна система цiнностей, що детермiнуe соцiальне буття ïï членiв). По-друге, щншсть — це також iманент-на, внутршньо притаманна сввдомосп людини штенщя (лат. intention — устремлшня, спрямованiсть на предмет), що мотивуе його продуктивно-створюючу д!яльшсть. Орieнтацiя на цшност е головною особливютю люд-сько1 д1яльносп, яка констатуе культуру i вс конкретнi форми ïï вияву.

Ввдповвдно до аксюлопчному подходу культура за своею сутшстю становить об'eктивацiю цiннiсно-свiтоприйиятних уявлень, що виражають внутршнш свгг людсько1 суб'ективносп. Тому до культури застосовано автентичне ш поняття «аксiосфера». Це означае, що культура передумм виступае як актуальна для iндивiда i сусшльства в щлому цiннiсна система. Вона розглядаеться як сукупшсть ценностей, створених i розвинених людством у перебиу його iсторiï [7, с. 41]. З цього погляду правова культура, на нашу думку, е сукупшстю щн-ностей, створених людьми у правовш сферi. Саме таке розумшня правовоï культури ввдображене в наукових працях багатьох учених. Наприклад, В. Сальников вiдмiчаe, що «правова культура сусшльства презентуеться як р!зновид сустльно1 культури, котрий ввдображуе певний рiвень правосвiдомостi i законности досконалостi законодавства i юридично1 практики, що охоплюе ва щнносп, створен людьми в галузi права» [20, с. 575]. На думку С. Алексеева, «правова культура е своервдним юридичним багатством, яке виражене в до-сягнутому р!вн розвитку регулятивних якостей права, накопичених правових щнностях, тих особливостях права, юридично1 техиiки, котр! належать до духовно! культури, до правового прогресу» [21, с. 149].

Аксюлоочний шдхщ забезпечуе характеристику правово! культури як мiри гумашзацп людини i суспiльства, дозволяе чiтко вщгалузити правову культуру вiд iнших близьких i взаемопов'язаних з нею правових категорш (наприклад, таких, як правова дшльшсть, механiзм правового регулювання та ш.), обумовити !! спадкоeмнiсть i пщкреслити, що до не! належать лише т процеси i явища, як вщображують сутнiсть правово! держави i громадянсько-го суспiльства, його основш усто! i принципи.

Висновки. Сощально-фшософський аналiз правово! культури дае змогу науково обгрунтувати переваги аксюлопчного подходу серед рiзних теоретико-методологчних напрямiв розгляду даного соцiального феномену.

Аксюлопчний напрям у дослiдженнi правово! культури надае можливiсть з'ясувати !! соцiальнi основи, об'eктивнi умови !! нормативностi, !! духовнi i моральш аспекти. У цьому сенсi простежуеться зв'язок правово! культури i моральност членiв суспiльства, без яко! правова культура неможлива.

Л1ТЕРАТУРА

1. Семитко, А. П. Правовая культура социалистического общества: сущность, противоречия, прогресс [Текст] / А. П. Семитко. — Свердловск, 1990. — 320 с.

2. Кармин, А. С. Культурология [Текст] : учеб. пособие для вузов / А. С. Кармин, Е. С. Новикова. — СПб. : Питер, 2006. — 464 с.

3. Общая теория права [Текст] / А. С. Кармин, Е. С. Новикова ; под ред. В. В. Лазарева. — М. : Изд-во МГУ, 1997. — 286 с.

4. Лукашева, Е. А. О воспитании правосознания и правовой культуры [Текст] / Е. А. Лукашева // Сов. гос-во и право. — 1972. — № 7. — С. 40-48.

5. Иванова, З. Д. О соотношении законности и культурности в работе советской милиции [Текст] / З. Д. Иванова // Труды ВШ МВД СССР. — М., 1978. — Вып. 18.

6. Минков, О. Ю. Правовая культура общества: дефиниция, структура, содержательное пространство [Текст] / О. Ю. Минков // Гуманитарные и социально-экономические науки. — 2006. — № 1. — С. 82-89.

7. Правова культура — основа державотворення в Укра!ш [Текст] / за ред. Костиць-кого В. В. — 1рпшь, Нац. акад. ДПС, 2005. — Вип. 1. — 298 с.

8. Смоленський, М. Б. Правовая культура, личность и гражданское общество в России: формула взаимообусловленности [Текст] / М. Б. Смоленський // Правоведение. — 2003. — № 1. — С. 195-201.

9. Русинов, Р. К. Правосознание и правовая культура Теория государства и права [Текст] : учеб. для юрид. вузов и фак-тов / Р. К. Русинов, А. П. Семитко ; под ред. В. М. Корельского и В. Д. Перевалого. — М. : Наука, 1997. — 425 с.

10. Менюк, О. В. Формування правово! культури тдприемця: теоретичш та приклад-т аспекти [Текст] / О. В. Менюк. — К. : Оршни, 2001. — 172 с.

11. Петров, А. В. Теория государства и права: тезисы лекций [Текст] / А. В. Петров. — Н. Новгород, Изд-во ННГУ, 2004. — С. 85 — 91.

12. Макеев, В. В. Правовая культура личности как фактор современного развития государства и общества [Текст] / В. В. Макеев // Философия права. — 2005. — № 4. — С. 19-25.

13. Хачатуров, Р. И. Формирование правовой культуры в условиях становления гражданского общества в России [Текст] : дис. ... канд. юрид. наук / Р. И. Хачатуров. — М., 2005. — 171 с.

14. Алёшина, Е. А. Формирование правовой культуры в процессе юридического образования [Текст] : дис. ... канд. юрид. наук / Е. А. Алёшина. — М., 2008. — 183 с.

15. Ионников, И. А. Концепция правовой культуры [Текст] / И. А. Ионников // Правоведение. — 1998. — № 3. — С. 11-22.

16. Венгеров, А. Б. Теория государства и права [Текст] : учеб. для юридических вузов / А. Б. Венгеров. — М., 2000. — 420 с.

17. Поляков, А. В. Общая теория права. Феноменолого-коммуникативный подход. Курс лекий [Текст] / А. В. Поляков. — СПб., 2003. — 460 с.

18. Петров, А. В. Правовая культура: содержание и формы существования [Текст] / А. В. Петров, О. М. Симканич // Вестн. Нижегород. Ун-та им. Н. И. Лобачевского. Серия : Право. — 2009. — № 2. — С. 186-193.

19. Выжлецов, Г. П. Аксиология культуры [Текст] / Г. П. Выжлецов. — СПб.: Изд-во С.-Петербург. ун-та, 1996. — 312 с.

20. Сальников, В. П. Правовая культура [Текст] / В. П. Сальников // Теория государства и права. Курс лекций / под ред. Н. И. Матузова и А. В. Малько. — М.: Изд-во МГУ, 1997. — 610 с.

21. Алексеев, С. С. Общая теория права [Текст] / С. С. Алексеев. — М. : Наука, 2008. — 360 с.

22. Сальников, В. П. Правовая культура: теоретико-методологический аспект [Текст] : автореф. дис. ... д-ра. юрид. наук / В. П. Сальников. — Л. : Изд-во ЛГУ, 1990. — 42 с.

ОСНОВНЫЕ ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГИЧЕСКИЕ ПОДХОДЫ К АНАЛИЗУ ПОНЯТИЯ «ПРАВОВАЯ КУЛЬТУРА»

Климова Г. П.

Проведен социально-философский анализ важнейших теоретико-методологических направлений рассмотрения правовой культуры. Особое внимание уделено характеристике аксиологического подхода к исследованию данного социального феномена.

Ключевые слова: культура, правовая культура, антропологический подход, деятельностный подход, аксиологический подход.

BASIC THEORETICAL AND METHODOLOGICAL APPROACHES TO THE ANALYSIS OF THE «LEGAL CULTURE»

Klimova G. P.

Social and philosophical analysis of the most important theoretical and methodological approaches of studying legal culture has been provided.

Special attention has been paid to the characteristics of axiological approach to researching the given social a phenomenon.

Key words: culture, legal culture, anthropological approaches, activity-based approach, axiological approach.