CC BY
1
ПУБЛ1ЧНЕ УПРАВЛ1ННЯ ТА АДМ1Н1СТРУВАННЯ
УДК 81'27+37
https://doi.Org/10.35546/kntu2078-4481.2023.2.34 В. М. ДЕМЧЕНКО
кандидат фшолопчних наук, доцент, доцент кафедри державного управлшня i мiсцевого самоврядування Херсонський нацiональний технiчний унiверситет ORCID: 0000-0003-1841-7798
Н. М. КОВАЛЬСЬКА
кандидат педагогiчних наук, доцент, доцент кафедри державного управлшня i мiсцевого самоврядування Херсонський нацюнальний технiчний унiверситет ORCID: 0000-0002-5758-8373
КОМУН1КАТИВНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ЯК МОВНО-ПСИХОЛОГ1ЧНЕ ЯВИЩЕ
У cmammi проан^зовано особливосmi комунжативного середовища з позицш соцiолiнгвiстики та психологи з урахуванням свтового досвiду до^джень мовно'1' ситуаци та бштгвгзму. З'ясовано, що види комункативного середовища (побутове, територicльне, групове тощо) е й сферами використання певно'1' мовно'1 системи та системи моделей поведтки, як характеризують комунiкcнтiв. Тому визначаеться феномен комункативного середовища зi сво'1'ми психологiчними, етнiчними, вiковими, статусними, територicльними особливостями, як зумовлюють певний мовний вибiр. Доведено, що з розвитком такого середовища вiдбувcеться унiфiкcцiя форм реалгзацИ мови (горизонтальних i вертикальних) до однiеi структури, якою визначено койне як комплекс загаль-ноприйнятих мовних одиниць усiмc мовцями, незважаючи на вiковi, стcтевi, стcтуснi й iншi вiдмiнностi. Дослi-джено, що типологiчно укра'шська мова за визначеними атрибутами вiднесенc до одного типу з росшською та быоруською, але типологiчно схожа з польською та македонською. Визначено, що на територи колишньо'1' iмпе-рИ бiлiнгвiзм виявлявся у стосунках «нcцiонcльнc мкцева мова (зокрема укртнська) - росшська мова», i тому саме мiсцевc мова потребувала реального захисту тсля деколотзацП, щоб вийти на один функцшний рiвень i-з метрополшною росшською. Така мовна сиmуcцiя визначаеться як гтерглосна, а двомовнкть е повною (для iде-ального мовця) та неповною. Акцентовано на тому, що активний тип бiлiнгвiзму характеризуеукртнщв - носив нcцiонcльноi мови як першо'1] а пасивний - носив ii як другой При цьому роаяни е переважно монолтгвами.
Зроблено висновок, що до^дження вибору мови в ситуаци бiлiнгвiзму (саме зi спорiдненими мовами) мае непересiчне значення для держави, адже вiд цього залежить не лише функцшний та структурний розвиток укрт'нсько'1' мови, а й становлення реально'1' державно'1' незcлежносmi.
Ключовi слова: комуткативне середовище, укртнська мова, росшська мова, бiлiнгвiзм, нацюнальна iденmич-нкть, мовна сиmуcцiя.
V. M. DEMCHENKO
Candidate of Philological Sciences, Associate Professor, Associate Professor at the Department of Public Administration
and Local Self-Government Kherson National Technical University ORCID: 0000-0003-1841-7798
N. M. KOVAL'SKA
Candidate of Pedagogical Sciences, Associate Professor, Associate Professor at the Department of Public Administration
and Local Self-Government Kherson National Technical University ORCID: 0000-0002-5758-8373
COMMUNICATIVE ENVIRONMENT AS A LINGUISTIC AND PSYCHOLOGICAL PHENOMENON
The article analyzes the peculiarities of the communicative environment from the standpoint of sociolinguistics and psychology, taking into account the world experience of research into the language situation and bilingualism. It was found that the types of communicative environment (domestic, territorial, group, etc.) are also areas of use of a certain
language system and system of behavior models that characterize communicators. Therefore, the phenomenon of the communicative environment with its psychological, ethnic, age, status, territorial features, which determine a certain language choice, is determined. It has been proven that with the development of such an environment, the forms of language implementation (horizontal and vertical) are unified into one structure, which defines koine as a set of generally accepted language units by all speakers, regardless of age, sex, status and other differences. It has been investigated that typologically the Ukrainian language is classified according to certain attributes to the same type as Russian and Belarusian, but typologically similar to Polish and Macedonian. It was determined that in the territory of the former empire, bilingualism manifested itself in the relationship "national local language (in particular, Ukrainian) - Russian language", and therefore it was the local language that needed real protection after decolonization in order to reach the same functional level with metropolitan Russian. Such a language situation is defined as hyperglossal, and bilingualism is complete (for an ideal speaker) and incomplete. Emphasis is placed on the fact that the active type of bilingualism characterizes Ukrainians - speakers of the national language as the first, and the passive type - speakers of it as the second. At the same time, Russians are mainly monolingual.
It was concluded that the study of language choice in the situation of bilingualism (especially with related languages) is of great importance for the state, because not only the functional and structural development of the Ukrainian language depends on it, but also the establishment of real state independence.
Key words: communicative environment, Ukrainian language, Russian language, bilingualism, national identity, language situation.
Постановка проблеми
У нашому сьогодент закладено pi3HOMaHrrai виклики не лише демократичному суспшьству, але й взагалi юнуванню людства. Виклики щ виходять ввд iM^pcbrax сил, як прагнуть реваншу за сво! поразки, прагнуть яко-гось великого розд^ територи Земл^ де вони будуть володарювати багатьма народами, граючи роль узурпаторiв, диктаторiв, сатрашв i мршчи про один великий слухняний народ, який буде готовий на все заради свого владики. Звюно, е засоби протистояння цьому лихов^ один iз яких - етшчна вдентичшсть, що передбачае особливу мен-тальшсть, яка в;^зняе кожен окремий народ ввд шших, а отже - гордють за свою юторш, культуру, мову, тра-дицп та геро!в. Саме тому феномен щентичносп потребуе як наукових дослвджень, так i тдтримки вщ держави, яка цю вдентичшсть обертае. Важливим у цш площиш е вибiр членом сощуму мови широкого (повсякденного) стлкування, адже в такому разi мова стае офщшною, а в умовах державносп - державною, i таким чином е шби духовною основою ше! держави, !! головним - фактичним - репрезентантом.
У сферi науки питання вибору мови вивчаеться соцюлшгвютикою та психолопею (зокрема етшчною), адже цей вибiр залежить як вщ сощальних чиннишв, так i психолопчних. До цього додаеться функцшний i структур-ний рiвнi само! етнчно! (нацюнально!) мови, перший iз яких у зовнiшньому вимiрi сввдчить про здорове буття мови (на вах рiвнях спiлкування - у родиш, у побутi, на навчанш, на роботi, в управлшш та культурi), а другий -у внутршньому вимiрi - про саму мову (l! структурний розвиток, пристосовашсть до мiнливого свiту, контакти з шшими мовами тощо). Такому розвитку може завадити лише шша мова - бiльш впливова та iмперативно тд-крiплювана. Це реалiзуеться в умовах iмперi!, коли метрополшна мова впливае та пригнiчуе мови окремих етно-сiв, як1 входять у склад тако! держави. У такому разi функцiйний рiвень «пвдвладно!» мови невпинно звужуеться, реалiзуючись лише в побуп, а структурний - примiтивiзуеться (лише для побутового рiвня). Результатом такого звуження та примiтивiзування може бути лише один - асимшящя етносу - носiя ше! мови.
Укра!нська наука вивчае шляхи запобiгання так1й ситуаци (розвиток мови, психолопчна шдтримка комунiка-тивного середовища, пропаганда державностi), а влада на законодавчому рiвнi створюе для державно! мови пдш умови функцiйного розвитку.
AH^i3 ocTaHHix досл1джень i публжацш
Вiдповiдно до предмета нашого дослвдження - аналiтичних особливостей комунiкативного середовища з пози-цiй соцiолiнгвiстики та психологи, вщзначимо внесок укра!нських учених у цш науковiй сферi. Так, мовознавщ розглядали питання як нацюнально! психологi! (зокрема В. Русанiвський - мовно-образний проспр укра!нсько1 ментальностi [1]), генетично! закодованостi в освiтнiй площиш з урахуванням ментальних особливостей укра!н-ських учнiв при виборi ними мови в ситуацп спiлкування (Г. Печерна [2]), юторичних передумов мовно! ситуацil в Украlнi як комплексу, що сформував сучаснi проблеми (Ю. Карпенко [3]), так i конкретно виклики нацюнальнш iдентичностi, зумовленi вторично складеною двомовнiстю (зокрема Ю. Саплш - про чинники бiлiнгвiстичноl взаемодп на лексичному рiвнi [4]), та питання мовно! политики держави iз залученням компаративiстського ана-лiзу европейського досвщу (Ю. Жлуктенко [5]). Долучилися до цих дослiджень i ми, проаналiзувавши iсторичний розвиток мовного середовища на Швдш Укра!ни (В. Демченко [6]).
Формулювання мети дослiдження
Зважаючи на наведену вище актуальнiсть поставлено! проблеми, метою ше! статтi визначаемо аналiз особливостей комунiкативного середовища з позицш соцiолiнгвiстики та психологи, грунтуючись на свiтовому досвiдi дослвджень мовно! ситуацi! та бiлiнгвiзму.
Bиклaдення основного мaтерiaлу дослвдження
Якщо pозглядати оcновний iнcтpyмент cпiлкyвання - мову (як cиcтемy), то бачимо, що вона ic^e в pеальномy cеpедовищi, яке пеpедбачаe i колектив ïï ноciïв, i певнi умови ïï фyнкцiонyвання. Тобто фyнкцiйним cеpедовищем мовно1' cиcтеми e людcька cпiльнота (шакше - гpyпа комyнiкантiв), у межаx яко1' pеалiзyeтьcя cпiлкyвання як пст-xологiчний пpоцеc. Ця пcиxологiчнicть виявляeтьcя у внyтpiшнix зв'язкаx такиx 1руп, яш xаpактеpизyютьcя або демогpафiчно-етнiчними ознаками, або cоцiальними, чеpез що наукою визначаютьcя певнi види комyнiкативного cеpедовища - ciмейно-побyтове, теpитоpiальне, cоцiально-гpyпове [6]. 1з cоцiолiнгвicтичного боку, дpyгомy вщ-повiдаe дiалектна (гоpизонтальна) мовна статема, а пеpшомy та дpyгомy - веpтикальна, певною мipою жаpгонна, i взагалi ïx xаpактеpизye тимчаcовicть, адже мова фyнкцiонye тут вiдповiдно до певного чаевого пpомiжкy -ба^ив^ка ciм'я, дитячий cадочок, школа, виш, виpобництво тощо, i лише влаета ciм'я cтаe cеpедовищем бшь-шого чаевого пpомiжкy (за умови ïï сталоей). Звicно, теpитоpiальна мовна стогема зi cвоï'ми комyнiкацiйними фyнкцiйними зв'язками e найбiльш cталою в чаа, а тому cкладаe оcновy бyдь-якоï' нацiональноï мови.
Види комyнiкативного cеpедовища можна називати й умовами чи cфеpами викоpиcтання певноï' мови, cеpед якиx наявш й довшi за чашвим вектоpом (нацiональна, загальнолюдcька), i коpотшi (cфеpи медiа, дiловоï кому-нiкацiï, cитyативнi). Однак головним e те, що мовну cиcтемy pозглядаeмо як cиcтемy моделей поведiнки, що xаpактеpизyють окpемi гpyпи комyнiкантiв (адже ycпадковyютьcя чеpез кyльтypy). Тому в цьому pозyмiннi вико-pиcтовyютьcя вже поняття «мова-код» i «етноc», де фоpма коду cпiввiдноcитьcя iз шщальними пеpемiнними, i мовний вибip коpелюe з оcобливоcтями вже pозвиткy наци, cycпiльcтва й навiть деpжави загалом [2]. Мова-код пpи цьому фiкcyeтьcя на piвнi менталiтетy - пcиxологiчноï' закодованоcтi певного етноcy, а той e ^^одним яви-щем, що пеpедбачаe об'eктивнi пеpедyмови cвого юнування, куди cтоpонньомy впливу втpyтитиcя дуже важко (xiба що в pазi тpивалоï аcимiлятоpcькоï полiтики iмпеpiï', що pеалiзyeтьcя кpайнiми методами аж до геноциду).
Cxематично фyнкцiювання мови пеpедбачаe icнyвання влаcне ïï cамоï', а в ïï межаx - о^емт cиcтем, i тому поняття мови дефiнyeтьcя як «cиcтема cиcтем» або «cиcтема п^истем», що yзагальнюютьcя зpештою в зовшш-нiй та внyтpiшнiй конгломеpати, яш взаeмодiють мiж тобою, визначаючи вплив cоцiyмy на фоpмyвання cтанy мови, та оpганiзовyють певну загальну мовну cиcтемy. Hаявнicть цт коpеляцiй доводить, що мовне ваpiювання не e вiльним за xаpактеpом, а cпiввiдноcитьcя iз cоцiальними вщмшностями [5]. Саме тому ми й визначаeмо феномен комyнiкативного cеpедовища зi cвоï'ми пcиxологiчними, етнiчними, вжовими, cтатycними, теpитоpiальними оcобливоcтями, яш кожна по cобi та вci pазом зумовлюють певний мовний вибip. 1з такоï коpеляцiï' й поcтаe тоцю-лiнгвicтика як наука, а також i пcиxолiнгвicтика, що cyмiщаe оcобливоcтi пcиxологiчного вибоpy (мовниx змiн) пвд впливом певниx cитyативниx або cталиx чиннишв.
Отже, тpадицiйно cвiтова лшгвютика за допомогою cинxpонiчниx i дiаxpонiчниx доcлiджень вивчаe piзнома-нiтнi факти впливу cоцiальниx i пcиxологiчниx чиннишв на pозвиток мови, тобто випадки cyмicного ваpiювання мовниx i ^вдальн^ (пcиxологiчниx) cтpyктyp. Доcлiдження комyнiкативниx cитyацiй виявляють вiдповiднi ого-бливоcтi викоpиcтання мовниx фоpм або iндивiдом, або ^упою iндивiдiв (у тому pозpiзi, пpо який iшлоcя вище -амейному, теpитоpiальномy, виpобничомy тощо). У пеpшомy pазi об'eктом cтаe щолект, у дpyгомy - cоцiолект, але ирт тому наявна ïx взаeмозyмовленicть, адже cаме оcобливоcтi iдiолектiв гpyпyютьcя для визначення piзно-манiтниx чиннишв фоpмyвання cоцiолектy [3].
Hавiть коли говоpимо пpо мовну cитyацiю чи iнтеpакцiю, виpiшальним чинником e оcобливоcтi комушкатив-ноï компетенцiï' кожного о^емого мовця. Cлiд зазначити, що ic^e калька теpмiнiв на позначення мовноï' компе-тенцiï iндивiдyyма - «набip готовностей», «pепеpтyаp мовця», «мовна потенщя», якi загалом називають мовний запаc, матеpiальнy пвдготовку ноciя певноï' мови, що pеалiзyeтьcя у вiдповiдниx yмоваx комушкацп. Тобто в коpе-ляцiяx iз cоцiальними / пcиxологiчними чинниками. Пpи цьому володiння piзними фоpмами мови одночаcно -piвною мipою - e iдеалiзованим ваpiантом (на наш чаc i в нашому cycпiльcтвi cитyацiя, за якоï мовець володie та активно cпiлкyeтьcя двома-т^ьома мовами та кiлькома cоцiальними дiалектами, не влаcтива бiльшоcтi комуш-канпв). Також зауважимо, що cоцiальнi (веpтикальнi) дiалекти як окpемi фyнкцiйнi cиcтеми вже не мають чiткиx pегyляpниx мовниx pиc (xiба що cленг окpемиx фаxовиx гpyп, cкажiмо комп'ютеpникiв, що виявляe чималу шль-кють мiнливоï лекcики iноземного поxодження та мюцевт квазiфоpм, але вcе одно ця cиcтема занадто мiнлива в чаа). Тобто вiдбyваeтьcя помiтна ушфтащя мовниx фyнкцiйниx фоpм - як гоpизонтальниx, так i веpтикаль-нт - до однieï cтpyктypи (але не на ropera лiтеpатypноï фоpми) [5].
Така yнiфiкацiя доводить, що вiдбyваeтьcя pозвиток комyнiкацiйного cеpедовища, адже ще пiвcтолiття тому доcлiджyвалиcя piзноманiтнi cоцiальнi дiалекти («мова ciм'ï», «мова школяpiв», «мова pобiтникiв», «мова pинкy» тощо або мовнi cтоcyнки на кшалт «батько-дитина», «кеpiвник-пiдлеглий»), дiалектологiя пеpеживала помiтне пiднеcення, поповнюючи кожного pокy базу даниx Hацiональноï академiï наук У^аши мовним матеpi-алом, забpаним у piзниx pегiонаx кpаïни, а також отладеними каpтами з iзоглоcами. I оcь уже конcтатyeмо, що й дiалектнi cтpати доволi швидко узагальнилтея, cфоpмyвавши надpегiональне койне, яке зpозyмiле вciм у^а-ïнцям незважаючи на ïx теpитоpiальний, вiковий чи оcвiтнiй piвень [4]. Ще можна вио^еми™ якicь фоpми, влаcтивi мюту й cелy, але вcе одно це здебшьшого cпiльна фоpма, зо^ема на лекcичномy piвнi, що залишаe
певн ввдшнносп на фонетичному (хоча навряд чи мовлення закарпатця вже стане загадкою для схщняка, як було ще швстолитя тому).
Пiсля означених ушфшацш залишаеться незмiнним лiтературний страт, але ввдповщно до розвитку суспшь-ства, пол1тично1 форми держави та шших перемшних чинник1в вiн також зазнае змiн, поповнюючись новою лексикою, що часто приходить туди з дiалектного чи й сленгового масивiв, а також позбавляючись старих одиниць, не актуальних у нових умовах. 1з психологiчного боку, для мовця важливо розвиватися разом iз комунiкацiйною системою i не залишитись на периферй' суспiльноï комунiкацiï. Саме тому людина похилого вiку, яка мае доско-налий i сучасний мовленневий репертуар, не ввдчувае своеï вiдiрваностi ввд суспiльства. До цього репертуару поряд iз лiтературним стратом обов'язково входять одиницi вищезазначеного надщалектного койне та, можливо, й вертикального страту - того ж таки молод1жного сленгу. У цих умовах переключения з одного комушкативного коду на шший вiдбуваеться або в ситуаци бшнгюзму (двомовностi), або, меншою мiрою, - у ситуацiях стильовоï' варiативностi. Останне - прерогатива не обов'язково людей освiчених, але оаб iз високою мовною культурою. Таю мовш навiть iз формально нижчим освiтнiм рiвнем можуть володiти вищою формою мови, на що впливають етнопсихологiчнi та генетичнi чинники.
Стильова варiативнiсть у свою чергу мае три рiзновиди: 1) дiалект i розмовно-побутова регюнальна мова (причому друга субстаншя може бути пох1дною ввд першо^ але вони обидвi зумовлеш географiчними ознаками -територiальним походженням мовця); 2) соцiолект (зумовлений сошальним станом - статусом мовця), що може диференцшватись у свою чергу за рiзноманiтними професiйними рiзновидами; 3) стилютичний рiвень i функць ональний стиль, що передбачають рiзнi комушкативш ситуаци, функцiï мовлення, але залежать ввд рiвия мовноï' компетенцiï iндивiдуума, який, як уже зазначалось, не завжди залежить ввд освiтнього рiвия [4].
При цьому зауважимо, що варiативнiсть спостерiгаеться як у мовнш системi, так i в сошальнш. Так, у часи перебiльшеноï уваги до сошального (класового) розмежуваиия суспшьства, науковцi й виокремлювали численнi мовш варiативнi страти, визначаючи серед них «низьш» (дiалект як мова нижшх прошаркав) та «висош» (лгтера-турна форма як мова «паиiвних» клаав). Звiсно, високою декларувалася саме росшська мова як мова iмперськоï метрополи, а низькою - та ж украшська. Аналогiчно в Iспаиiï та Франци, де статус дiалектiв мали нацiональнi кодифiкованi мови - галюшська, каталонська, провансальська, баскська та шшг Так1 коди й сьогоднi психоло-гiчно усвiдомлюються 1'х носiями - галюшцями, каталонцями, провансальцями, басками - як нацюнальш мови, що доводить тезу щодо «невмирущостi» етносу, доки юнуе його мовний код.
Принапдно слад зазначити про такий шкавий факт, який ми вже вщзначали раиiше [6], що нечасто колошс-тами були представники метрополй' - носи високо1' культури й, вщповвдно, мови (наприклад, пiд час колошзацп Пiвденноï Америки португальцями та юпаниями або пiд час заселення Швденно1' Украïни росiянами). Але при тому ш особи формально становили вищий соцiальний страт серед тубiльноï бшьшосп, а 1'х культура (мова) -ввдповщно еталон метрополiйноï мови. Можемо лише уявити ро^нина - колишнього красноармшия чи актуального чекиста, який зайняв посаду керiвника певно! структури десь на Волинi. Його мовлення, переповнене одиницями революцiйноï' новомови та матизмами, було повною мiрою чужим для мюцевих украïнцiв, яш до цього росiйськоï' мови взагалi не чули. Звiсно, з такоï мови може сформуватися через илька поколшь аборигенiв новий код - мюцевий варiант метрополiйноï' мови (на кшалт америкаиськоï' англiйськоï, фiнськоï шведськох, аргентин-ськоï iспанськоï тощо).
Отже, ситуа^ в умовах диглосiï (вибiр iз-помiж наявних у комунiкацiйному репертуарi кодiв), коли можливi суттевi мовш змши (слово може перейти з жаргонного в лтгературне, з литературного в архаïчне), на сьогоднi втра-чае свою актуальнiсть, i система реалiзацiйних форм звузилася до надрегюнального койне. Цей термiн позначае комплекс елеменпв лiтературноï мови, територiальних дiалектiв, просторiччя та, можливо, й iншоï мови (компонента бiлiнгвiстичноï опозици з мовою етнiчноï бiльшостi певноï територй). Воно й саме е опозицюнером до iншоï мови, яка в такому разi становить регюнальний варiант метрополiйноï, адже перебувае на територи кшьшс-ного домiнувания мiсцевоï мови (байдуже в якiй формi - дiалектнiй, койне чи лгтературнш) [5]. Зауважимо, що койне - природний та оргаиiчний рiзновид мови, який мае в основi не лише мшаш мовнi страти, але й дiалектнi елементи, вiк яких налiчуе до тисячi рок1в, а лгтературна форма, як би ми того не бажали, е неоргашчною, на вiд-мiну вiд органчних говорiв села, мiсць компактного проживаиия етносу. Проте жодна мова в свт функцiйно не реалiзуеться в лггературнш формi.
Для порiвияния мов-гедов ученi виробили калька атрибутiв, яш висвiтлюють певнi хх типологiчнi характеристики: атрибут стандартизаци враховуе наявшсть норм, що прийиятi колективом мовшв - носйв вiдповiдноï мови; атрибут життевосп передбачае саму наявнiсть такого колективу; атрибут iсторичностi враховуе, чи розвиваеться мова в процеа ïï використаиия; атрибут гомогенностi визначае факт походження вiдповiдноï мови в1д прамови, ураховуючи ступiнь ïï автономностi; атрибут редукованосп передбачае порiвняния обсягу використаиия спорiд-неними мовами структурних одиниць; атрибут змшання визначае наявнiсть елеменпв i структур, що не виво-дяться з прамови [6]. Для украïнськоï мови це вiднесения ïï до одного типу сошуму з росшською та бiлоруською; типологiчна схожють iз польською; типологiчна близькiсть iз македонською; в^днесення до молодих стандартних
разом 3i словацькою, бшоруською, македонською. Також в ощнюванш функцiйного статусу мови використову-ються так1 параметри, як тип мови (стандартна, креольська); статус (оргашчна, сумiсна, стримувана, заборонена); процент ii носив (за умовними рангами); И функци (зовшшньо1 комушкацп, внутршньоц мова освiти на всiх етапах; богослужбова).
3i змiною офiцiйного статусу деяких мов у Gвропi на початку ХХ1 столiтгя сформувалася складна й неоднозначна ситуацш, через що потрiбно проаналiзувати бiлiнгвiстичну ситуацш в межах iснування комунiкативного середовища. Головним чином ми говоримо про слов'янсьш кра1ни, що отримали незалежшсть, а 1хш етнiчнi мови стали державними. Проте найбшьш складними е ситуаци, де iсторично наявний бшнгшзм. Так, на тери-торй' колишнього СРСР у нових крашах такими е стосунки «нащональна мiсцева мова - росшська мова», у яких мiсцевi мови потребують реального захисту, щоб вийти на один функцшний рiвень iз росiйською, що вш метро-полiйного статусу мала чимало преференцiй у часи двох iмперiй - росшсько1 та радянсько! [4]. Отже, сучаснш мовнiй ситуаци найбшьш властивий бшнгмзм - двомовнiсть, одним iз компонентiв яко! обов'язково е росшська мова, що стала вже ршною для кшькох поколiнь представнишв мiсцевого етносу.
У такому бшнгвютичному протистояннi наука описуе певнi мовш ситуацй' та !х результати, що фжсуються у вiдповiдних термiнах. Ситуацй': екзоглосна - опозищя лiтературноl мови, що домшуе, та мгсцевш з низьким статусом (мовна ситуацiя в умовах означених вище iмперiй, де мiсцевi були пригнобленi як на функцшному рiвнi, так i на психолопчному); ендоглосна - опозиц1я лiтературноl мови з и соцiальними дiалектами (iдеальний варь ант, скаж1мо в Угорщиш); гiпоглосна ситуацiя - опозищя лiтературноl мови з мовою заробпчан (також певним чином iдеальна, скаж1мо в Португалп); гiперглосний - опозищя лiтературноl мови з iншою - бшьш впливовою (найнебезпечнiший варiант через невизначешсть ступеня тако1 впливовостi). Результати: 1) мова-переможець стае загальною мовою ново1 спiльноти, а переможена зникае (в Римськш iмперil - доля Гали, 1бери, Дакл); 2) декшька мов уживаються разом (балто-слов'янський ареал); 3) контакт двох мов призводить до схрещення (англiйська з французькою, сербська та хорватська).
Якщо аналiзувати за такими параметрами мовну ситуацш на територп колишнього СРСР, то вона буде гшер-глосною, а стосунки м1ж компонентами нацiонально-росiйського бшнгшзму мають ознаки всiх трьох результа-тивних типiв. Росiйська мова в результат централiзацiйноl полiтики Росшсько1 iмперil та СРСР е мовою-пере-можницею, загальною мовою ново1 спiльноти - «радянського народу»; деяк1 переможенi мови майже зникли (Далекий Схвд, Швтч Росп, Бiлорусь), а деяк1 мали до цього тенденцiю (зокрема й украшська). Причому цей тип результату майже повшстю реалiзований у мюьких умовах. Проте часом i шлька мов уживаються разом (украш-ська з росiйською, румунська з росшською, румунська з укра1нською тощо), але функщональна навантаженiсть 1'х суттево вiдрiзняеться: у мiсцях компактного проживання певно1 нацiональностi - на користь мови ще1 нацю-нальностi, у мюп - на користь росшсько1 мови, у сшьських умовах - на користь мови основного етносу в регюш чи крашг У будь-якому разi через вплив росiйськоl мови вщбуваеться культурна асимiляцiя носiя мюцево1 мови. Якщо держави, що були сателггами СРСР (Польща, Болгар1я, Угорщина тощо), вийшли з найменшими втратами iз ситуацй взаемодй з росшською мовою, то в колишшх республжах Союзу саме негативнi особливостi нащо-нально-росiйського бiлiнгвiзму е однiею з найсуттевших перешкод до формування нацюнально1 iдентичностi.
Потрiбно зазначити й типи бшшгазму, що в1дбивають принциповi особливосп протиставлення його компо-нентiв: за змшаного бiлiнгвiзму двi мови зливаються в одну систему, за координованого iснують двi мовнi системи. У такому разi бiлiнгв мае в репертуарi окремi мовнi системи, з яких вибирае вiдповiднi засоби спшкування. 1з психологiчного боку, змшаний рiзновид передбачае вiдповiднiсть у свщомосп мовця одного поняття двом термшам, що дозволяе легко переходити з одше1 мови на iншу. Аналопчне розмежування наявне й у шшш парi: повний (два коди як iзольованi системи), неповний (реалiзацiя мовлення одним iз компонентiв). За ступенем воло-дiння мовами розрiзняеться нормативний бшшгазм (мовець дотримуеться норми в обох мовах) i ненормативний (функцшно друга мова реалiзуеться з порушеннями) [4]. Тут, щоправда, е щкавий момент щодо самовизначення мовцем свого досконалого володшня такою нормою, адже йому часом лише здаеться, що вш досконало нею воло-дiе. За характером використання таких мов - цшьовий та побутовий, або частковий та ввдносний (умiння володгш лише в окремих сферах стлкування). Тобто це потенцiйна чи реальна двомовнють (неактивне спiлкування другою мовою та активне ll використання). Також ввдзначаються й iншi параметри для характеристики бiлiнгвiзму -iндивiдуальний, масовий, регiональний, нацiональний. Також коли двомовнють властива всiм соцiально-етнiч-ним групам, вона повна, коли ж двi мови використовуються окремими групами мовцiв - часткова.
Означенi типи бшшгазму, що характеризують мовну ситуацш та умови контактування двох мов-складових, можна спростити на активний i пасивний, де перший рiзновид передбачае реальне розрiзнення мовних кодiв, ситу-ативне перемикання, мовну, культурну штерференцш та запозичення iншомовних слiв. У свою чергу пасивний тип на ввдмшу в1д такого iнтелектуального набору, властивого особi з високим рiвнем спiлкування, характеризуе зворотне явище. Наприклад, росiйсько-нацiональний рiзновид двомовностi, що е пасивним порiвняно з нацiо-нально-росшським, викликае найбiльше негативних емоцiй - через низький рiвень не лише володшня нолями росiйськоl мови як першо1 мовою корiнноl нацiональностi, але й узагалi зацiкавленостi в цьому. Лише у крашах
Прибалтики спостерпаються позитивш процеси в цьому ракура, адже там застосовуються силовi заходи в реа-лiзацii мовно! политики. Натомiстъ в Укра1ш, де також уже дie вiдповiдне законодавство, ментальна делiкатнiстъ не дозволяе ввдповщним чином контролювати його виконання. При цьому слщ не дозволяти росшськш мовi нi найменшого шансу на функцшний реванш, адже украшська мова, що вже ютотно шдняла свш статус, швидко втрачатиме цi завойоваш позицп.
Звiсно, явище бiлiнгвiзму було об'ектом численних соцюлшгвютичних дослiдженъ переважно з середини ХХ столiття та потребувало чгтко1 стратифшаци, адже складнють полягае в тому, що в единш лiнгвоструктурi можуть бути защяш рiзнi мови - спорiдненi, неспорщнеш, близъкоспорiдненi. Особливо небезпечною е третш рiз-новид, який може призвести до штерференци, применшення та подальшого зникнення однiеi з них. Так, в 1спанп серед романських мов (активних i неактивних) одна лопчно займае вищий страт, iншi - нижчий (кастiлъсъка проти каталонсько!, басксько! та iн.). У Канадi двi мови належать до вищого страту (французька й англiйсъка), хоча фактичний стан все одно виявляе вщносну «зверхнють» т1е1 ж англшсько1. Також бувае, що одна мова в рiз-них крашах перебувае i в рiзних ситуац1ях: iспансъка - в 1спанп та Латинськ1й Америщ, румунська - в Румунп та Молдов^ росiйсъка - в Росп та Украiнi [5]. Як ми вже визначали, в таких умовах вона вже е варiантом свого автохтонного коду, а не дiалектом чи тджином.
Осшльки авангардом соцюлшгвютики були США, ученi iнших кра1н брали вже вироблену параметрiю досль джень мовних ситуацiй, додаючи до цього власш розробки, орiентованi на мiсцевi особливостi. Так, укра1нський дослвдник Ю. Жлуктенко визначае мовну ситуацш як комплекс, що враховуе наявшсть вiдповiдних мов, умови !х використання, шльшсть !х носив, цiннiсне ставлення члешв мовного середовища до цих мов. 1ншими словами, мовна ситуащя е моделлю соцiалъно-комунiкативних систем i подсистем, як1 спiвiснуютъ i взаемодшть у межах цього середовища. У таких умовах ця мовна гетерогеншсть диференцшеться на внутрiшнъокулътурну, коли реа-лiзацiя мовного потенцiалу орiентована як на рщну (внутрiшню) культуру ноая, так i на зовнiшнъокулътурну, що орiентована на чужу (зовнiшню) культуру, яка е метрополшною - фактично пропагандистом iмперil [5].
Визначено, що бшнгвютична взаемод1я може бути функцшною - передбачае вiдповiднi особливостi функць онування мов-компонентiв у процесi комушкаци з виокремленням мовно1 ситуаци як складовоi державноi поль тики; та структурною - передбачае взаемний вплив внутршшх складових цих двох мов. Вщповвдно до цього однi дослвдники вивчають соцiологiчний параметр (особливостi функцшвання мов), iншi - iнтерферентнi явища (як результат тако1 структурно1 взаемодп), ще iншi - проблеми бшшгазму загалом (у синхронiчному та дiахронiч-ному вимiрах), адже функцiйний параметр залежить вiд структурного як його результат. Зважаючи на це, дослщ-ники пропонують вiдповiдний комплекс атрибупв для аналiзу бiлiнгвiзму. Це зокрема соцiально-економiчнi, етнiчнi, кулътурно-iсторичнi умови виникнення й розвитку бшнгвютично1 опозицп; вплив зовшшньо! мови на внутрiшню (для нацюнально^мперського рiзновиду) та внутршньо! мови на зовшшню (для iмперсъко-нацiо-нального рiзновиду) [1].
1з цих параметрiв останнiй органiчно поеднуеться з другим - як результат впливу одше1 мови на шшу, а ва разом вони допомагають у вивченш умов виникнення та функц1ювання двомовносп на певнiй територii зi струк-турним взаемовпливом мов - компоненпв бiлiнгвiзму. Саме таким чином у 70-п роки комплексно дослiджувався нацюнально-росшський бiлiнгвiзм в окремих нацiоналъних регюнах iмперii, що призвело до офщшних висновк1в про «пл1дне спiвiснування росшсько! та мiсцевих мов», як1 грунтувалися на iдеологiчних засадах, а насправдi такий взаемовплив передбачае реальну асиммцш нацiоналъноl мiсцевоi. Що ж стосуеться принципу «взаемо-допомоги», то таке можливе лише в певному идеальному розрiзi, коли тi ж слов'янсьш мови насправдi рiвнi - не «велии» та «малi», не «старЬ> та «новi», не «бiлъш розвинеш» та « менш розвиненi».
Результата дослвджень засв1дчили такi результати: в Азербайджаш за п'ятдесят рок1в у складi iмперii мiсъке населення збшьшилося в 4,5 рази, робiтникiв стало бшьше вшестеро, службовцiв - уп'ятеро (ввдповщно 52%, 23%, а також 25% селян). Серед азербайджанщв (74% у «республщ») майже всi нацюнальну мову мають родною, росiйсъкою лише володшть 15%. Серед вiрмен (9%) 84% мають нацюнальну мову рщною, 35% володшть росiй-ською, 15% - азербайджанською (тобто тут наявне явище полшшгазму). Серед рос1ян азербайджанську мову знають 7%, вiрменсъку - 9% (то певно вiрмени, яш записалися росiянами). Ми вже зазначали, що на територи ще Росшсько1 iмперii особи, як1 отримали освиу метрополiйною мовою (звiсно, росiйсъкою), визнавали себе за великоросiв, i визначались цим разом iз евреями й поляками саме вiрмени. Звiсно, тдгрунтям такоi асимiляцil стала урбанiзацiя, адже саме у великих мютах проживала бшьша частина росiян i евре1в. Так, в азербайджан-ському мюп росiян - 18% (13% - вiрмени), а в селi вщповщно 1,5% та 5,5%. Причому росшською мовою селяни не користуються взагал^ а 10% службовцiв використовують И лише на робоп, 15% робгтнишв говорять нею вдома (як i на роботi) [6]. Тобто процес денацiоналiзацii вiдбуваетъся лише завдяки iндустрiалiзацil та урбанiзацii.
У Литвi, де литовщв за нацiоналънiстю фiксуетъся 80%, роаян - 8,5% та поляков 7,5%, у сiлъсъкiй мiсцевостi на 1923 рш проживало 84% населення, а 1970 року - вже половина населення, у мюп - також 50%. Щкавий розподш в освт: у 3,5 тис. литовських школах вчилося 84% усiх учшв Литви, у 110 росiйсъких - 12,5%, у 190 польських -4%. Збшьшилося змшаних шлюбiв: на 1959 рж - 6%, на 1963 рш - уже 35%. Тобто саме в цей перюд вщбувалася
активна асимшяц1я населення через процеси мцраци та урбашзацн внаслщок iндустрiaлiзaцii. У суаднш Естонн становище стае ще б№ш небезпечним: сiлъсъкого населення - 39%, мюького - 61%, при тому що в мютах роаян проживае 25%). Iншi вектори мовно-нацюнально! полiтики спостерiгаютъся в Буряти, де роаян учетверо бшьше за буряпв - з усiма похiдними явищами. Слад згадати, що колись найрадикальнiшi центристи Росшсько! iмперi! визнавали право на державну чи нацiоналъну сувереншсть лише тих етносiв, як1 щентиф^ють себе самостш-ними народами. Але тих же буряпв, автохтоннiстъ яких е незаперечною, за п'ятдесят рошв майже не стало.
1снуе таке визначення обсягу використання нацюнально! мови, що обмежений колом життевих потреб цього етносу, хоча воно може бути занадто вузьким як для нормального функцюнування мови. Наприклад, житель 1ндп в сiмейному та дружньому колi, у Церквi спiлкуетъся рщною мовою, у сферi ж управлшня - англiйсъкою, у магазин та на роботi - обома. Проте в iмперi! функцiйний обсяг використання рвдно! мови був вужчим, що й дово-дять тогочасш дослiдження, якими визначено, що бшнгмзм передбачае знання обох мов-компонентiв ввдносно однаковою мiрою, хоча ще! вимоги (активного бiлiнгвiзму) дотримувалися лише носи мюцевих мов. Натомiстъ носи росшсько! не володiли й не використовували цю мову, будучи категоричними монолшгвами. Що стосуеться аборигенiв - носив росшсько! мови як першо1, то хоча вони й визначились iз чужою «родною» мовою, змiнивши власну етнiчну iдентичнiстъ, то вони не усввдомлюють, що чи не наично залишилися зi сво!ми етнiчними мен-тальними особливостями (що нiколи шлком не вiдповiдатимутъ обранiй iншiй нацюнальносп). Скаж1мо, франко-мовним жителям Канади чи Бельги властивi саме канадсьш та белъгiйсъкi характери. Натомiстъ дослщженнями виявлено етнопсихологiчну рису рос1ян - неприйняття iнших мов (i не лише «шдвладних», але й шших свгтових -англшсько!, шмецько! та ш), що начебто зумовлено юторичним соцiалъним прiоритетним становищем росiян у часи iмперiй. Проте е контраргумент щодо цього: роаяни i на територи Америки чи 1зрш'лю не виявляють особливого бажання оволодгти мiсцевими нацiоналъними мовами. Навiтъ знаючи мiсцеву мову, вони залишаються пасивними бшнгвами.
Як бачимо, серед проаналiзованих вище регiонiв iмперi! лише в Буряти мовна ситуац1я певною мiрою ана-логiчна територiям, як1 сввдомо уникалися вченими через полiтичнi причини. Так, в Укрш'ш чи Молдов^ Латви чи Бiлорусi мовнi ситуаци завжди характеризувалися неоднозначнiстю, i причинами цього е ва зазначенi явища, пов'язаш з iсторичною присутнiстю роаян як колошспв. Саме тому п ж украiнцi та молдовани виявляють три-валий бiлiнгвалъних досвiд, а з-помiж бiлорусiв питома вага носив росшсько! як першо! давно переважае частку носив бiлорусъкоi. Съогоднi, з отриманням нацiоналъними мовами цих нових кра1н статусу державних, вивчення мовних ситуацш у тих ареалах ^ахрошчно - через аналiз мовного стану в певш часовi вiдрiзки, синхрошчно -через вивчення умов функщювання мiсцевих нацiоналъних мов у сучасному !х станi) мае дуже важливше зна-чення - i не лише для функцшного розвитку цих мов, але й для становлення взагалi реальное' державностi, що перебувае пвд загрозою з боку колишньо1 метрополii. Скаж1мо, в Украiнi бшьше шж де-iнше функцiюютъ порiвну обидвi мови-компоненти у комунiкативних ситуацiях - через причини довготривалого сумюного проживання двох етносiв i близькою спорвднешстю lхнiх мов [5], адже типолопчна спорiдненiстъ мов завжди була предметом наукових дискусiй мовознавцiв. I хоча вгтчизняш вченi (уже не говоримо про росшських - не одна вичизна в нас) роздiлилися на два табори, один iз яких стогть за генезу цих мов вщ iдеалiзованоi давньорусько1, а другий - вiд iдеалiзованоi праслов'янсъкоi. При тому европейсьш вченi-славiсти вiдзначаютъ повну типологiчну спор1дне-нiстъ украlнсъкоi з польською, а з росшською - лише через певш структурш ознаки та iсторичну взаемодiю [6].
Висновки
Види комунiкативного середовища - амейно-побутове, територiaлъне, соцiалъно-групове - водночас е й сферами використання ^вно! мови, мовно1 системи, системи моделей поведшки, як1 характеризують комунiкaнтiв. У такому рaзi використовуються термiни «мова-код» i «етнос», адже мовний вибiр корелюе з особливостями розвитку наци, суспшьства й держави. Мова-код фжсуеться на рiвнi психологiчноi зaкодовaностi певного етносу. Саме тому визначаеться феномен комушкативного середовища зi сво!ми психолопчними, етнiчними, вiковими, статусними, територiaлъними особливостями, яш зумовлюють певний мовний вибiр.
1з розвитком комунiкaцiйного середовища вщбуваеться унiфiкaцiя мовних функцiйних форм - як горизонталь-них (дiaлект), так i вертикальних (рiзномaнiтнi жаргони) - до одше! структури (поза лгтературною формою як кому-нiкaцiйним щеалом). Зокрема територiaлънi дiaлекти втрачають ввдчутш розрiзнювaлънi риси, залишаючи !х лише на фонетичному рiвнi, частково - на лексичному. Проте загалом носи рiзних нaрiч укра!нсько! мови вже не вщ-чувають таких вщмшностей. Жаргони вже не е закритими системами, адже !х одиницi входять в активне загаль-нонародне мовлення. Загалом визначаемо спiлъну форму розмовного мовлення - койне як комплекс зрозумших мовних одиниць усiмa комушкантами, незважаючи на вiковi, стaтевi, статусш й iншi вiдмiнностi. Сюди ж вщносимо й просторiччя (чи «суржик») як aпрiорi «просту мову», тобто розмовний конгломерат. I цього не треба соромитися, оскшьки кожна мова свиу реaлiзуетъся в ситуац1ях побутово! (широко!) комунiкaцi! саме таким кодом.
На територи колишньо! iмперi! наявними були стосунки «нaцiонaлънa мiсцевa мова - росшська мова^», у яких саме мюцева потребуе реального захисту пiсля деколонiзaцi!, щоб вийти на один функцшний рiвень iз росшською, що через свш метрополшний статус мала чимало преференцш. Проте й сучаснш мовнiй ситуaцi! в нових кра!нах
властивий 6rnHrai3M, одним i3 компоненпв якого обов'язково е росшська мова, що стала вже рвдною для шлькох поколшь представник1в мiсцевого етносу. Така ситуащя визначаеться як гiперглосна, а двомовшсть е повною (для щеального мовця) та неповною. При цьому активний тип бiлiнгвiзму характеризуе украшщв - носив нацюналь-но1 мови як першо1, а пасивний - носив ïï як другое Ро^ни ж е переважно монолiнгвами.
Зрештою дослвдження вибору мови в ситуаци бшнгюзму (саме 3i спорiдненими мовами) мае непересчне значения для держави, адже ввд цього залежить не лише розвиток самоï украïнськоï мови, зокрема функцiйний, але й узагалi становлення реальноï' державноï незалежносп, що перебувае пвд загрозою з боку колишньоï' метрополiï, яка завжди буде прагнути цю незалежнiсть швелювати.
Список використаиоТ лiтератури
1. Русашвський В. Сдиний мовно-образний простiр украïнськоï ментальностi. Мовознавство. 1993. № 6. С. 3-13.
2. Печерна Г. Мова - генетичний код. Украшська мова та лтература в школ1. 1993. № 2. С. 28-33.
3. Карпенко Ю. Украшська гшотеза. Мовознавство. 1993. № 5. С. 3-8.
4. Саплш Ю. Внутршш i зовшшш чинники бiлiнгвiстичноï взаемоди лексики. Мовознавство. 1991. № 3. С. 42-49.
5. Жлуктенко Ю. Оргашчшсть мови як соцiолiнгвiстичний параметр багатомовноï ситуаци. Мовознавство. 1987. № 4. С. 13-19.
6. Демченко В.М. Мовне середовище. Екстралшгвютичний нарис про Швдень Украши : монографiя. Херсон: АЙЛАНТ, 2001. 212 с.
References
1. Rusanivs'kyi V. (1993) Yedynyi movno-obraznyy prostir ukrayins'koyi mental'nosti [The unified linguistic and figurative space of the Ukrainian mentality]. Movoznavstvo [Linguistics]. № 6. S. 3-13.
2. Pecherna H. (1993) Mova - henetychnyy kod [Language is a genetic code]. Ukrayins'ka mova ta literatura v shkoli [Ukrainian language and literature at school]. № 2. S. 28-33.
3. Karpenko Yu. (1993) Ukrayins'ka hipoteza [The Ukrainian hypothesis]. Movoznavstvo [Linguistics]. № 5. S. 3-8.
4. Saplin Yu. (1991) Vnutrishni i zovnishni chynnyky bilinhvistychnoyi vzayemodiyi leksyky [Internal and external factors of bilingual vocabulary interaction]. Movoznavstvo [Linguistics]. № 3. S. 42-49.
5. Zhluktenko Yu. (1987) Orhanichnist' movy yak sotsiolinhvistychnyy parametr bahatomovnoyi sytuatsiyi [Language organicity as a sociolinguistic parameter of a multilingual situation]. Movoznavstvo [Linguistics]. № 4. S. 13-19.
6. Demchenko VM. (2001) Movne seredovyshche. Ekstralinhvistychnyy narys pro Pivden' Ukrayiny [Language environment. Extralinguistic essay about the South of Ukraine]: monohrafiya. Kherson: AYLANT, 212 s.
