CC BY
19
Засоби репрезентацп концептуально! сфери простору в лексико-семантичнш систем! давньогрецько! мови Means of Representation of the Conceptual Sphere of Space in the Lexical-Semantic System of the Ancient Greek Language
Свгешя Чекарева 1
Yevgeniya Chekareva
1V. N. Karazin Kharkiv National University 4 Svobody Square, Kharkiv, 61022, Ukraine
DOI: 10.22178/pos.29-3
LCC Subject Category: PA1-199
Received 10.11.2017 Accepted 10.12.2017 Published online 15.12.2017
Corresponding Author: [email protected]
© 2017 The Author. This article is licensed under a Creative Commons Attribution 4.0 License
Анотащя. У статт дослщжено проблему системно!' оргашзацГГ концептуально!' сфери простору як фрагменту загальноУ концептуально! системи еллЫв; описано функцшно-семантичш особливост лексем, що виступають мовними репрезентантами концептосфери простору й характеризуются етноспецифiчними рисами давньогрецькоУ мовноУ моделi свiту; встановлено залежнiсть формування корпусу лексем просторовоУ семантики вщ специфiки сприйняття довкiлля носiями давньогрецькоУ мови. Наведет в статт принципи аналiзу просторовоУ лексики давньогрецькоУ мови е зразком системно-структурного, функцiйно-семантичного й концептуального аналiзу мовних одиниць i можуть стати основою для теоретичноУ, практичноУ й юторичноУ граматик грецькоУ мови, зютавно-порiвняльноУ типолопУ шдоевропейських мов, практичних розробок у галузi лшгвоконцептолопГ.
Ключовi слова: концептуальна сфера; категорiя простору; лексема; лексична семантика; лексико-граматичний клас; лексико-семантична група; мовна картина св^у; антропоцентричний принцип.
Abstract. The article explores the problem of the systematic organization of the conceptual sphere of space as a fragment of the general conceptual system of the Greeks; describes the functional-semantic features of lexemes, that act as linguistic representatives of the concept sphere of space and are characterized by ethnospecific features of the ancient Greek language model of the world; the dependence of the formation of the body of lexemes of spatial semantics on the specificity of the perception of the environment by the native speakers of the ancient Greek language is established. The principles of the analysis of the spatial vocabulary of the ancient Greek language presented in this article are a sample of systemic-structural, functional-semantic and conceptual analysis of linguistic units and they can become the basis for theoretical, practical and historical grammars of the Greek language, comparative typology of Indo-European languages, and possible practical developments in the field of linguistic conceptology.
Keywords: conceptual sphere; category of space; lexeme; lexical semantics; lexical grammar class; lexical semantic group; lingual picture of the world; anthropocentric principle.
ВСТУП
Категорiя простору мае тривалу кторш дос-лщжень вщ античносп до сучасность На кожному етат формування наукового знання мислителi вщкривали новi граш цього бага-тоаспектного явища. Загальним напрямом змши уявлень про простiр е шлях вщ конкре-
тного до абстрактного, осмислення явищ та об'екпв через метафоричнi перенесення назв i увага до само! людини, яка безпосередньо пiзнаe простiр як такий.
Наголошуючи на належностi категорп простору до базових ушверсальних категорiй людсько! свiдомостi, слiд, проте, враховувати
специф^ св^обачення, зумовлену певним середовищем та епохою. У рiзнi часи проспр сприймався людьми по^зному. Спочатку вiн мислився як промiжок мiж небом та землею або те, що простягаеться перед людиною. Згодом простiр набув быьш складно! концептуально!' структури, яка включала в себе кон-цепти протяжносп та обсягу, вимiрностi, се-редовища iснування людини та ш. Таким чином, в ньому самому мктилася як iдея сере-довища для всього iснуючого, так i обмеже-нiсть цього середовища межами того, що по-трапляло до поля зору. Одночасно проспр сприймався як щле, щодо якого i сама люди-на, i речi довкола не'! сприймались як його ча-стини [6, с. 482]. Як указуе О. В. Подосинов, «осмислення людиною навколишнього земного простору протягом уае!' кторп людства йшло поряд iз процесом поступового виокре-млення людини з природного рослинно-тваринного середовища, його вщчуження та вiддалення вiд впливу природних ци^в ру-ху. <...> Картина свiту давньо!' людини скла-далася з ткно!' взаемодп людини i Космосу, вплив якого на людське життя був таким сут-тевим» [9, с. 460].
Вчений А. Я. Гуревич з цього приводу зазна-чав: «Вщштовхуючись вщ численних свiдчень культури певного перюду, вiд того, що було закарбовано в мовь ми маемо реконструюва-ти в минулому iнше розумшня свiту стосовно сучасного» [2, с. 29]. Автор наголошуе на тому, що в людей арха!'чних стадш розвитку ми-слення було здебыьшого «конкретним, пре-дметно-чуттевим», осюльки людина ще не вiдокремлювала себе повшстю вiд природи чи середовища, вщчуваючи себе !'!' частиною [2, с. 29, 31, 35].
З розвитком наукового знання в штелектуа-льнш практищ так звано!' «логосно!» доби к-торично сформувалися два основы пщходи до осмислення категорш простору i часу: суб-станцюнальний (Демокрит, I. Ньютон) i реля-тивiстський (Платон, Аристотель, Г. Лейбнщ, В. Вернадський). Епохальним за сво!'м зна-ченням стало вчення А. Ейнштейна з його iдеею оргашчно!' едностi простору й часу, яю об'еднувалися ним у чотиривимiрний «прос-торово-часовий континуум» [1, с. 9].
Аристотель обГрунтовуе новий принцип структурно!' оргашзацп всесвпу i намагаеться побудувати детально структурований iерар-хiчний космос. В iерархiчному космосi рiзнi
його сфери мають неоднаковий статус. У зв'язку з цим велику увагу фыософ придыяе аналiзу тако!' топологiчноi характеристики простору, як «мкце» (топо^). Поняття «мкця» Аристотель розглядае через взаемозв'язок iз такими поняттями, як тiло, форма, матерiя, межа, осяжне i об'емне тыо, внутрiшне i зов-шшне, частина i цiле i т. п. Для аристотелiвсь-ко!' концепцп мiсця суттево важливим е те, що мкце охоплюе той предмет, мкцем якого во-но е, будь-яке мкце мае верх i низ, кожне тiло за природою перемiщуеться i залишаеться у властивому для нього мкщ [8, с. 123, 124].
У концепцп I. Ньютона проспр - первинна самодостатня категорiя; вш розумiеться як несюнченна протяжнiсть, яка вмiщуе в собi всю матерiю, але не залежна вiд не!', не визна-чена матерiальними об'ектами. Цiй концепцГ! «порожнього» простору протисто!'ть концеп-цiя «об'ектно-заповненого» простору Г. Лей-бнiца, який розумiв простiр як дещо вщносне, що залежить вiд об'ектiв, яю в ньому знахо-дяться, i що визначено порядком спiвiсну-вання предме^в [5, с. 152-162].
Як коментуе це положення К. С. Яковлева, «ньютошвський простiр е об'ективащею iдеi простору, принциповим вiдволiканням вщ фактора сприйняття простору людиною; у Г. Лейбнiца простiр «одухотворюеться» люд-ською присутнiстю, вiн трактуеться, прочи-туеться людиною. Ньютонiвський простiр належить фiзицi та геометрГ!; лейбнiцiвське визначення вщноситься, швидше, до сфери людських уявлень про свгг, так би мовити, «на!'вно! фiлософii» свiту» [4, с. 18-19].
Таким чином, у науковому розумшш проспр: 1) нерозривно пов'язаний iз часом i рухом матерГ!; 2) залежить вiд структурних вiдно-шень i процесiв розвитку в матерiальних схемах; 3) протяжний; 4) зв'язаний; 5) вщносно безперервний; 6) тривимiрний. Специфiчни-ми властивостями простору е метричш - ро-змiри, вiдстанi мiж тыами i т. iн. та типолоп-чнi - зв'язанiсть, симетрiя/асиметрiя i т. п. [3, с. 541-542].
Орiентацiя в просторi завжди була для людини одшею з передумов !'!' виживання та кну-вання. Дослiдження орiентацiйних принципiв рiзних народiв у синхронному та порiвняль-но-iсторичному планi видаеться надзвичайно важливим для здшснення реконструкцГ! мен-талггету людей рiзних епох, виявлення мож-ливостей впливу й запозичень цих принцитв
представниками рiзних етноав i культур. Та-ка робота вимагае залучення великого емт-ричного матерiалу когнiтивного, антрополо-гiчного та етнографiчного характеру. У вирь шенш означено! проблеми важливу роль вщь грае аналiз вiдповiдного мовного матерiалу, який мiстить значну за обсягом шформащю про особливостi просторових уявлень носив певно! мови.
Глибокi спостереження щодо особливостей менталiтету антично! людини, зокрема у зв'язку з сустльно-полгтичною органiзацiею життя, знаходимо в О. Ф. Лосева. Специфжою античного мислення дослщник називае те, що давш греки в усьому бачили чпта й вигос-тренi форми, все розглядали як оргашзоване й оформлене тыо й саме в таких уявленнях знаходили найбыьшу точнiсть, лопчшсть i реалiзм [7, с. 462]. Властивi живому тiлу характеристики й процеси (вага, розмiр, рiвновa-га, обсяг, рухомiсть, швидкiсть i т. ш.) висту-пають мiрилом усього довкiлля [7, с. 69-70]. Навпъ абстрактнi поняття iснують для греюв як тiла, виокремлюються з цШсно! картини свiту i набувають предметностi [7, с. 516]. От-же, будь-який предмет уявляеться як триви-мiрно-тiлесний, i будь-яка рiч у всесвт розг-лядаеться за параметрами тривимiрного тiла чи принаймнi у певному вщношенш до нього. Звщси й характерна для грецько! свщомосп геометричнiсть мислення, коли будь-яка сут-нiсть i навiть тип вщчуття усвiдомлюються геометрично, тривимiрно-тiлесно, пластично й пропорцшно [7, с. 308-309, 545-546].
«Примат чуттево! штущи» в ощнщ довкiлля формуе характерне для греюв мaтерiaльно-чуттеве й математично-шту!тивне сприйнят-тя свiту, витоки якого полягають у баченнi об'ектiв на близьюй вiдстанi, вiдсутностi далеко! перспективи, можливосп вивчення речей як цшсно, так i в найдрiбнiших деталях. О. Ф. Лосев iз цього приводу вказуе на значну зiркiсть i розвиненiсть античного ока [7, с. 545, 528].
Тривимiрно-тiлесне сприйняття дшсносп зумовлюе специфiчне уявлення давшми греками простору в щлому. Вiн постае як результат перетворення одних видiв матери на шшь неоднорiдний за своею структурою i залеж-ний вщ речей, що його наповнюють. Навт космос розумiеться як тiло зi сво!ми парамет-ричними характеристиками. З такого телесного сприйняття свггу випливае його неод-
мiнна просторова сюнченшсть, мало зрозумь ла сучаснш свiдомостi, натомiсть абсолютно природна для антично! людини.
Таким чином, в античному свiтоглядi на пе-редньому планi завжди перебувають речi в !хньому реальному баченнi та вщчутп. Антична класика розумiе буття в цiлому як тыо, речовинну сутнiсть, матерiальну й стихшну, яку можна бачити, чути, вщчувати. Воно постае як матерiально-чуттевий i живий космос iз постшним обертом речовини, що може ви-никати з хаосу i вражати своею гармошею, симетрiею та гармоншним устроем, i в той же час йде до загибель перетворюючи сам себе на хаос [7, с. 45, 50].
Специфша сприйняття простору давшми греками, яке поеднувало ушверсальний та арха!-чний споаб мислення й оцiнки довкiлля, особливостей вщображення цього сприйняття в мовнш картинi свiту цього народу становить надзвичайний штерес. Аналiз окремих фраг-ментiв просторово! картини свггу передбачае розумшня того, що в давньогрецькш мовi, як i в будь-якш iншiй, зафiксовано найбiльш сут-тевi атрибути речей i об'ек^в, якi Грунтують-ся на шту!тивному уявленнi про них у носив мови. Таю уявлення можуть точно вщповща-ти сучасним, але доа не експлiковaним реалi-ям, або вiдрiзнятися вiд наукового знання, яке сучасна людина зазвичай мислить як «еталон правильних уявлень» [13, с. 12]. В ус-вiдомленнi простору й вщтворенш його най-суттевших рис у мовi поеднуються як об'ективш фактори, так i суб'ективш чинни-ки, пов'язaнi з особливостями людського ми-слення.
Специфша конкретно! мовно! картини свiту виявляеться шляхом системного семантич-ного aнaлiзу лексики i значущих граматичних кaтегорiй певно! мови. Як зауважила О. В. Урисон, сама мова, точшше И семантична система, е особливим об'ектом, який може бути протиставлений не лише науковш картиш свпу, але й нашим життевим, побутовим уяв-ленням, осюльки оргашзуеться й розвиваеть-ся за сво!ми особливими внутршшми законами [13, с. 12].
Просторовi уявлення в мовi передусiм пред-стaвленi одиницями, яю дозволяють вирази-ти вщношення просторово! локaлiзaцГ! пред-метiв i явищ, тобто «прив'язaннiсть» до пев-ного просторового орiентирa, що мислиться як «локус». Мовне вираження просторово!
локалiзацii являе собою певного роду грама-тичну абстракцш просторових уявлень людини [10, с. 83].
Мовш засоби вираження навколишнього простору рiзноманiтнi, але тыьки сукупно вони здатнi вiдбити результати тзнання людиною довкiлля та ус можливi детaлi взае-мовщношень мiж предметами мaтерiaльного свiту [14, с. 15].
Проблема мовно!' об'ективацп категорГ! простору привертала увагу багатьох мовознавщв i розроблялася на мaтерiaлi рiзних мов (здебь льшого нових, значно менше - класичних), зокрема, у працях В. М. Богуцького, Р. О. Будагова, О. В. Евтушенко, О. 6. Юбржа, I. М. Путово!', I. I. Ревзша, П. О. Редша, Ф. I. Рожанського, Ж. П. Соколовсько!',
B. В. Тарасово!', О. А. Реферовсько!', М. Г. Сенiвa,
C. К. Смирнова, Й. М. Тронського, С. Я. Шарип-кша, М. Й. Петришин, О. С. Солопова та ш.
Проведенi дослiдження на мaтерiaлi давньогрецько!' мови свщчать про нaявнiсть у нiй добре сформованого цШсного комплексу засо-бiв вираження просторових вiдношень. Од-нак, за нaявностi достатньо великого доробку у вивченш системи зaсобiв репрезентацГ! категорГ! простору в давньогрецькш мовi слiд вiдзнaчити певну фрагментаршсть у !'!' висвь тленш. Насамперед це стосуеться вивчення лексично!' семантики. На сьогоднi в лшгвк-тицi вiдсутнiй единий структурний i функ-цiйно-семaнтичний опис лексично!' системи давньогрецько! мови, не вивчено принципи й не розроблено методику групування лексики в лексико-семантичш групи, не розроблено теоретичш передумови тако!' семантично!' класифжацп в контекстi формування ново!' парадигми наукового знання. Вивчення дав-шх мов потребуе застосування методiв сема-нтико-когнiтивного aнaлiзу, когнггивно-дискурсивного aнaлiзу, встановлення зв'язку iз ментальними структурами, особливостями сприйняття свпу давшми греками, що стали пiдrрунтям для формування й оргашзацп лексем у вщповщш групи. Узагальнення результат aнaлiзу лексики просторово!' семантики дозволить зрозумгги принципи й ме-хaнiзми номшацп просторових реалш ноая-ми давньогрецько!' мови, визначити домшан-тнi складники просторового континууму, ро-зкрити специфiку оргашзацп мовно!' картини свпу еллМв у !'!' бaгaтовимiрностi.
РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛ1ДЖЕННЯ
РГзномаштш npocropoBi вiдношення реаль-них фiзичних об'ектГв можуть узагальнюва-тися в мовнш свiдомостi людей у двох типах вщношень: а) статично! локaлiзовaностi, коли проспр виступае мiсцем перебування предмета; б) динамГчно! локaлiзовaностi одних об'ектiв щодо iнших, коли проспр виступае напрямом перемщення предмета, його поча-тковим або юнцевим пунктом.
Провiднa роль у вираженш статично! i динамГчно! локaлiзовaностi просторових вщно-шень у давньогрецькш мовi належить дГесль внiй лексицГ Свiдомiсть людини iдентифiкуе просторове вщношення як спрямоване вiд одного об'екта до шшого, тобто як односпря-моване. Ця обставина iмплiковaнa в семанти-цi дiеслiв у виглядi синтагматичних сем, що визначають !х синтaксичнi потенцп, i адекватно виражаються у прийменниковiй або без-прийменниковiй конструкцп, яка репрезен-туе ситуaцiю просторового вiдношення. Пре-дметш учасники вказано! ситуацГ!, координа-ти яких фшсуються людською свГдомГстю, вь дображаються у синтaксичнiй конструкцп {V - Prp - N} як суб'ектш актанти [10, с. 84, 111]: lkovov ¿V потацф (Hom.) - (вони) прийшли до рГчки; ¿V бвацф б'рош (Hom.) - замкнути в кайдани; AapsTv ¿v x^ipsaai (Hom.) - взяти в руки.
Мовне кодування результат когнГцГ! щодо титв об'ектiв, !х ознак та змш у просторГ й час вГдбуваеться, зокрема, за допомогою лек-сико-граматичного класу ГменникГв, когшти-вно-семантичний проспр яких охоплюе зна-чення предметность ознаковостГ або проце-суальносп Гз включенням лексем до ядерно! або перифершно! дГлянки вГдповГдних семан-тичних зон.
Особливо! уваги в системГ засобГв вираження просторових вГдношень у давньогрецькш мо-вГ заслуговуе категорГя вщмшка. ПросторовГ значення, що виражаються вщмшком, оргаш-зованГ в систему за двома основними параметрами - руховим i орГентацГйним. Серед орГе-нтацГйних видГляються значення внутрш-нього/зовшшнього розташування, верху/низу, вертикальностГ/горизонтальностГ, переднього/заднього боку, близькос-тГ/вщдаленосп i т. п. Серед рухових значень видГляються спрямовашсть (наближення i вГддалення)/неспрямованГсть, контакт-нГсть/неконтактнГсть, обмеже-
шсть/необмежешсть руху [10, с. 92]. Система значень давньогрецьких вщмшюв досить добре вивчена, особливо у зктавленш з загаль-ним станом шдоевропейсько'' вщмшково'' си-стеми (Ф. I. Кнауер, М. М. Славятинська, С. I. Соболевський, Й. М. Тронський,
П. Шантрен, С. Я. Шарипюн, О. С. Широков).
Вчений С. Я. Шарипкш, дослщжуючи вира-ження просторових вщношень за допомогою вщмшюв на матерiалi гомерiвського епосу, вiдзначаe, що система просторових вщно-шень у семантичному плаш базуеться на опо-зицп чотирьох основних понять: а) мкцезна-ходження; б) рух вiд чого-небудь; в) рух до чого-небудь; г) рух через що-небудь. Цi сема-нтичнi позицп ототожнюються з такими морфолопчними вiдмiнками шдоевропейсь-ко'1 прамови: а) локатив; б) аблатив; в) акуза-тив; г) iнструменталiс. У давньогрецькш мовi локатив i аблатив з'еднались, вщповщно, з дативом i генетивом ще пiд час переходу вщ найдавнiшого грецького до мженського стану. Однак давня тдсистема семантичних опо-зицiй локальних вщмшюв збереглась у гоме-рiвському дiалектi в трансформованому ви-глядi: a) датив; б) генетив; в) акузатив; г) аку-затив/датив. Це чггко простежуеться як у безприйменникових уживаннях: xó^' w^olctiv sxwv (Hom. Il. 1.45) - лук на плечах маючи; aí6épi vaíwv (Hom. Il. 4.166) - той, що живе на неб^ ávs5u noAipq aAóq (Hom. Il. 1.359) - поднялась iз пiнистого моря; так i у вживаннях iз прийменниками: ünó брш баТта tcévovto (Hom. Il. 18.558) - пщ деревом готували вечерю; стцшб^ б' ащатоастста [j.ETa9pÉvou é^unavsaTn акртстрои uno хриавои (Hom. Il. 2.267-268) - кров з'явилася пiд посохом золотим; ünó "IAiov (Hom. Il. 2.216) - пщ Шон прийшов. Автор визнае три щеальш локальнi вiдмiнки - локатив, аблатив i адлатив, - яю становлять релжтову пiдсистему в загальнiй структурi вщмшково'' системи. Кожен iз цих щеальних вiдмiнкiв являв собою ядро прий-менниково-вiдмiнкового семантичного поля вираження просторових вщношень, займаю-чи позицш нейтралiзацii змктово'' опозицп прийменникiв, яю утворювали вiдповiдне поле [11, с. 64-71].
Система вщмшкових форм у давньогрецькш мовi класичного перiоду багато в чому зберь гае принципи прашдоевропейсько'' i бiльш тзньо'' системи. Наприклад, шдоевропейсь-кий знахiдний вщмшок позначав кiнцевий пункт i мету дiяльностi, якi досягаються в ре-
зультат його д11 в 4aci та npocTopi. Тому BiH nepBicHO вживався для позначення протяж-носп (у просторi, чаа). У давньогрецькш мовi знaхiдний вiдмiнок на позначення протяжно-CTi або пройденого простору/вщсташ (accusativus extensionis) вживаеться, зокрема, при дiесловaх апахш, 5isxw - бути на вщсташ: dnstxov 5s wq хаттаракоуха axaSiouq (Xen. Anab. 6.3.20) - вони [вороги] були на вщсташ тридцяти стадш один вщ одного; ка1 oukstl xpia ^ тЕттара axa5ia 5iaixsxnv тш фаАаууа ап' dAApÄwv ^уька ¿паьауь^оу та ol "EAAnvaq (Xen. Anab. 1.8.17) - вщстань мiж двома фалангами була вже менше трьох чи чотирьох стадш, коли еллши засшвали пеан.
Родовий вiдмiнок уживаеться для позначення об'екта при дiесловaх, яю виражають рiзнi типи контактно'' або дистантно!' дп (genetivus separationis): ¿тбщЕш - прагнути, аптш - то-ркатися, цатахш - брати участь, апаААаоош -вiддaлятися: a^oxspwv ßsÄs' ^птато (Hom. Il. 8.67) - стрыи досягали тих та шших. Для вираження просторових вщношень родовий вь дмiнок уживаеться на позначення мкця (genetivus loci): па5юю - рiвниною, паоп уа^ - по всiй землi. Родовий виступае i як уточнення, конкретизащя мiсця при при^в-никах: поААахои xpq ypq - у багатьох мiсцях на землi.
Найбiльш загальним виявляеться значення давального вщмшка - вираження близькосп, визнaченiсть, точнiсть у просторi i чaсi. Дава-льний вщмшок уживаеться для позначення близько розташованого об'екта, який входить у сферу дп: пАпош^ш tlvl - наближаюсь до когось; впоцш tlvl - йду слiдом за кимось;
\ р > г -л w ; w л г
Kaivp 5s трифйАаьа ац вопато xaLpL пахащ (Hom. Il. 3.375) - порожнш шолом залишився в широкш руцi; о 5' saTCÖ^avoq пЕоа 5oupL (Hom. Il. 12.395) - вш упав, потягнувшись за списом [12, с. 539-543].
Дослщження семантично'! структури iменни-кiв виявило, що система субстaнтивiв просторово'! семантики в давньогрецькш мовi ре-презентуе концептуальне поле, сформоване довкола концепту «Проспр», i включае оди-ницi, що прямо вказують на рiзнi типи простору, конкретш об'екти та 'х частини. Таю iменники формують групу власне просторових i вербaлiзують iнформaцiю про особливо-стi форми об'ектiв, специфжу вимiрювaностi, а також рiзнi типи межi в просторi (загалом 8147 лексем), напр.: ур, ^ земля, поверхня зе-
мл^ кикАо^, о небосхил, небесна височшь; ойрауо^, о небо; тсарабвюо^, о рай; хв^, Л земля, Грунт, свгг, всесвiт; ¿опара, Л зaхiд; еш^, Л схiд; аркто^, о швшчний полюс, пiвнiч; РарРаро^, Л негрецька кра'!на; айАшу, Л протока; баАта, то дельта ^чки); баАаооа, Л море; коАтсо^, о затока, бухта; Ящур, Л стояча вода, болото, водойма, лиман, озеро, затока; прул, Л струмок, потiк, джерело; ашо^, то висота, круча, гора; актЛ, Л крутий морський берег; !'5п, Л лiсистa гора та ш. Група невласне просторових iменникiв включае в себе лексеми, яю називають рiзнi сутностi, що за певних контекстуальних умов можуть уявлятися як певш об'екти та/або емносп (фiзичний i пси-хiчний стан, iсторичнi й полiтичнi поди, сощ-альний статус, професiя та ш (загалом 2196 лексем), напр.: [баа, Л вигляд, зовнiшнiсть; Lахv6тn^, Л худорлявiсть; каААо^, то краса; иу181а, Л здоров'я; V6ооq, Л хвороба, нездужан-ня; опаоца, то спазм, судома; итсуо^, о сон, со-нливiсть, сонливий стан; аурип^ьа, Л неспан-ня, безсоння; ройрршот^, Л невгамовний голод та ш Така група формуеться на пiдставi властивого людинi ототожнення свого досвь ду з певними об'ектами та речовинами, поси-ланням на них у процесах категоризацп й концептуaлiзaцii свпу. Досвiд просторово!' орiентaцii людини породжуе низку метафор, що дозволяють будь-яку сутшсть, aбстрaкцiю представити як обмежений фiзичний простiр у виглядi об'екта-емносп чи субстанцп-вмiстилищa.
Таким чином, у давньогрецькш мовi лексико-граматичний клас iменникiв включае в себе одинищ як конкретно-предметного, так i абстрактного значення, рiзноi семантично!' гли-бини й наповнення. У розглянутих групах iменникiв просторово!' семантики яскраво видГляються риси як об'ективного, так i суб'ективного осмислення свiту людиною антично!' доби. Ощнка всесвпу й довкiлля, змiн стану об'ек^в у просторi зумовили формування специфiчних концептуальних структур, об'ективованих у системi iменникiв. Най-быьш яскраво в семaнтичнiй структурi дав-ньогрецьких iменникiв представлено понят-тя межi у просторi (загальне значення «межа» - 43 одинищ, напр.: аук^, о; акр^трр!^, то; аццорьа, Л; аохатьа, Л; катаАЛYоv, то; 6цороv, то; паТрар, то; тар6роv, то та iн., значення «висота», «верхня межа» - 22 одинищ, напр.: ^аотрца, то; карnvоv, то; корифр, Л; окота, Л; uфnА6V, то; йфшца, то та ш). Поширеним е
принцип найменування просторових реалш через назви частин тыа (напр.: акр^ихьа, Л юнчик нiгтя /вершина; кара, то голова, об-личчя / вершина, верхiвка; карnvоv, то голова / вершина, висота; кротафо^, о висок, скроня / верхш схили, вершина; Аофьа, Л грива, спина, хребет / височшь, пагорб; Аофо^, о поти-лиця, шия / гребшь пагорба; цаото^, о груди, сосок / круглий пагорб, горб; ^то^, о спина / поверхня; офрй^, Л брови / пiднятий край, гребшь, круча; рах^ Л хребет, спина / прсь-кий хребет, гребшь; таvwv, о сухожилок, жила / (прський) гребiнь, хребет; хаоца, то зiв, па-ща / яма, провалина, розщыина; хофа^, Л горб, пухлина, збiльшена залоза / шдводна скеля, стрiмчaк). Антропоцентричний принцип оргашзацп субстантивно!' лексики, хара-ктерний для багатьох мов, особливо в арха!'ч-ш перiоди становлення й розвитку нaродiв, поеднуеться з геогрaфiчним, кторико-культурним, релiгiйно-фiлософським компонентами формування мовно!' картини свпу давшх греюв.
У результaтi розвитку шзнавально!' дiяльнос-тi людини та !'!' здaтностi сприймати об'екти як цШсно, так i дискретно, виокремлюючи певш !'х характеристики, якостi, властивосп, сформувався лексико-граматичний клас при-кметниюв. У кожнiй мовi ад'ективи вщдзер-калюють специфiку осмислення свiту !'!' носi-ями.
Прикметники беруть безпосередню й актив-ну участь у репрезентацп категорГ! простору, !'хшм семантичним змктом е: пaрaметричнi характеристики (пов'язaнi з вимiрaми) - роз-мiри, форми; локaлiзaцiя; спiвiснувaння пре-дметiв у просторi вiдносно один одного, вщношення частин, сторш об'екта до самого об'екта (внутршшсть, поверхня, верх, низ, сторона, бж тощо).
Прикметники iз семантикою простору беруть активну участь у формуванш мовно!' картини свпу й вживаються для позначення характеристики конкретних фiзичних предме^в i явищ або вiдношення до них, репрезентуючи концептуальне поле концепту «Просторовi ознаки об'ектiв» (загалом 4328 одиниць). Сегментами означеного концептополя е мшро-поля гшоконцеп^в «параметр», «орiентaцiя» й «вiдношення», якi мктять iнформaцiю про тaкi вaжливi характеристики об'ек^в, як ро-змiр, форма (напр.: щкро^ малий, невеликий; [^а^ великий; Ррахи^ короткий, недовгий;
XSLponÀnô^Ç той, що (легко) охоплюеться до-лонею, вмщуеться в рущ; |iaKpôç довгий, ви-сокий, глибокий, великий; ansipoç безмеж-ний; Sianpuoioç той, що далеко простягаеть-ся, просторий; ßa6üq глибокий; ù^n^ôç висо-кий; [isxpLoç середнш, середнього зросту; Xa^n^ôÇ низький); локалiзацiя, спiвiснування предметiв у просторi вщносно один одного, вiдношення частин, сторш об'екта до самого об'екта (напр.: émnôÀaioç той, що знаходить-ся на поверхш, поверхневий; корифаТо^ верх-нiй, крайнiй; dvxivœxoç повернутий спиною; émxaKxoç вiдведений назад, розмiщений в ар'ергард^ soxaxoç крайнiй, заднiй; npoßöÄaioq виставлений уперед; koo^lkôç œi-товий, всесв^нш, земний; xôôvioç земний, на-земний, пiдземний; oûpàvioç небесний; ùÀ^siç лiсовий, який мешкае в лiсi; àÀisuç морський; opsLoç який розташовуеться в горах, гiрський; àypôxspoç польовий, степовий; àypôxnç сыь-ський та ш).
У кiлькiсному планi найбыьш численною в давньогрецькiй мовi виявляеться група при-кметникiв на позначення розмiру, що випли-вае з самих реалш буття, де розмiр може ха-рактеризуватися за рiзними ознаками-вимiрами (довжина, товщина, висота, глиби-на i под.), у той час як iншi параметри оцшки об'ектiв (цiлiснiсть, повнота, форма) е быьш конкретизованими й передбачають обмеже-ну кiлькiсть лексем для номшаци. Серед ш-ших ознак, що отримують найбiльш повне й рiзноманiтне вираження прикметниками да-вньогрецько'1 мови, вiдзначимо зовнiшнi ознаки, яю сприймаються зором (порiвняно з тими, що сприймаються шшими органами чуття); характеристики статично! локалiзацiï щодо рiзних типiв меж (порiвняно з ознака-ми динамiчного руху); позначення вщношен-ня до мiкропростору (порiвняно з релятивш-стю щодо макропростору). Таю даш свiдчать про прiоритетний характер вербалiзацiï тих ознак, якi е безпосередньо досяжними для чуттевого сприйняття людиною, входять до ïï особистого простору.
Просторова локалiзацiя виражаеться i системою дейктичних елементт Сюди слiд вщне-сти широко розгалужену в давньогрецькш мовi систему займенникiв, прислiвникiв, прийменниюв. Дослiдження ще! групи лексем ткно пов'язане з поняттям дейксису, яке вводиться в граматичнш теори для опису орiентацiйних властивостей мови вщповщно до мкця виголошення висловлювання. Вщ-
значимо, що до сьогодш це актуальне для ба-гатьох мов питання не знайшло висвгглення на матерiалi давньогрецько! мови, а вщповщ-нi дейктичнi елементи не отримали ч^кого визначення й опису.
Система просторових при^вниюв давньог-рецько! мови е складною системою одиниць, що мають рiзнi форми й джерела творення. Залучення до створення при^вниюв рiзних частин мови зi своею функцшно-семантичною специфiкою мае свою проекщю на рiвень сприйняття, тзнання та передачi досвiду про об'ективш реали свiту носив дав-ньогрецько! мови.
Група просторових при^вниюв, якi позна-чають аспекти статично! локалiзацiï об'ектiв, 1х динамiчного перемщення, а також специ-фiчнi ознаки способу дп, характеристики форми, репрезентуе концептуальне поле, сфор-моване довкола концепту «Ознака стану/ди в простор^. Аналiз системи просторових при-слiвникiв виявляе спiльнi з iменниками та прикметниками тенденци до прюритетного вираження конкретних просторових ознак i позицш. Так, у першу чергу, вербалiзуються ознаки статичного мкцеперебування (напр.: àyKàç в обiймах; пой десь, де-небудь; Äßu5ô6l в Абiдосi; ауор^фь на зiбраннi; A6^vn^L в Афь нах; aûxô6i саме тут, у цьому самому мкщ; оААобь в шшому мiсцi; ÈKaoxaxô6i повсюди; Siœpio^évœç в обмеженому мiсцi, мiсцями; Év6à5s тут; [in5a^ô6i нiде; olkol вдома, на ба-тькiвщинi; Фбьпфь у Фти; X£poô6i на суходолi) та зовшшньо! меж (насамперед верхньо! i передньо!, напр..: avà наверху, зверху; äxpL поверх, впритул; ÉmnoÀaiœç на поверхш; ü^l зверху, у височиш; avaßaSnv високо, на висо-чиш; 8фйп8р68v поверх, avxa прямо навпроти, обличчям до обличчя; avxi6éxœç один проти одного; avxLKpu проти, прямо; l6uç прямо навпроти, обличчям до обличчя; Kaxàvxnoxiv прямо навпроти), що зайвий раз пщтверджуе значушдсть вказаних аспектiв просторового дейксису для носив давньогрецько! мови.
Конкретнi й об'ективш ознаки дп й стану в просторi, що включають уточнення позици щодо межi рiзного типу або наближен-ня/вiддалення вiд об'екта-орiентира, форму-ють ядерну зону концептополя «Ознака стану/ди в простор^ й репрезентуються знач-ною групою при^вниюв. Периферiйну зону концептополя складають концепти, понятте-вий субстрат яких мктить iнформацiю про спецiалiзованi, контекстуально або ситуатив-
но обумовлеш характеристики стану, дп в простора зокрема, форму об'ек^в, споаб дп (напр.: втсфД безладно, без розбору; боАоаьбш^ куполоподiбно; [оорропш^ у стaнi рiвновaги, стiйко; кирькш^ у виглядi куба; киАиубрькш^ у формi валу, цилшдрично; цеуаАшот широко, на широкому простор^ ц^ба уперемiш, разом; пАaYLшq криво, нaвскiс; пировьбш^ у ви-глядi вогню, подiбно до полум'я; р&б^ кро-ком, пiшки; LАаб6V натовпами, масами; АоYaбnv збираючи докупи; 6цlАaб6V групами, загонами; брбоотаб^ стоячи, на ногах; 6рхлб6V по одному, один за одним; парфаб^ сидячи верхи; п8рLпА8Yбnv обвиваючись; пАLv6nб6V на кшталт цегли; оuvохлб6v зiбра-вши разом, стискаючи; uпоvоцnб6V через т-дземний хiд, через пiдкоп).
До групи дейктичних елементiв давньогрецько! мови входять особовi та вкaзiвнi займе-нники, вiдiгрaючи важливу роль у розмежу-вaннi учaсникiв акту комушкацп, окреслюю-чи поле мовця, слухача та третьо!' особи, не-учасника комушкацп.
Кaтегорiя особи значною мiрою залежить вiд того, яку участь вона бере в акт мовлення. Протиставлення форм першо!' та друго!' особи особових зaйменникiв формам третьо!' особи е перш за все протиставленням комушкатив-них оаб особам не комушкативним, тобто тим, що не беруть учaстi в акт комушкацп. Тiльки мовець та адресат, тобто перша та друга особи, е справжшми учасниками мов-ного акту, третя особа не е аш мовцем, аш слухачем, тобто не бере учaстi в мовному сш-лкувaннi.
Особовим займенникам, як i вкaзiвним, влас-тива вкaзiвкa з орiентaцiею на мовця. Вкaзiв-нi та особовi займенники об'еднуються в складну систему титв вкaзiвки на ступiнь вiддaленостi вщ мовця.
Система особових зaйменникiв репрезентуе сегмент концептополя «Вкaзiвнiсть», сфор-мований довкола концепту «Участь у комушкацп». У давньогрецькш мовi особовий за-йменник е центром координат мовного акту. Ус iншi параметри мовно!' ситуацИ ви-значаються виключно вщносно суб'екта мови: «я» та ои «ти» е единим засобом вка-зiвки на мовця та слухача.
Система вкaзiвних зaйменникiв давньогрець-ко!' мови представлена займенниками, що до-зволяють розрiзнити ступенi вiддaленостi
предмета вщ мовця, й репрезентуе сегмент концептополя «Вкaзiвнiсть», сформований довкола концепту «Позищя щодо учaсникiв комунiкaцii». Система вкaзiвних зaйменникiв давньогрецько!' мови репрезентуе таю важ-ливi просторовi позицГ!, як «близьюсть до мовця», «близькiсть до сшврозмовни-ка/слухача» та «вiддaленiсть вщ мов-ця/слухача» з об'ективaцiею вщповщно в формах зaйменникiв 6бв, оито^ та 8K8LVоq.
Повне оформлення просторово-часових вщ-ношень у давньогрецькш мовi вiдбувaеться в конструкцiях повнозначних частин мови з прийменниками. Прийменники посщають особливе мкце в лексико-семантичнш систе-мi давньогрецько!' мови. Вони характеризуются складною семантикою, сполучувашстю з одиницями рiзних лексико-семантичних груп, динамжою свого розвитку, як юльюс-ного, так i якiсного, вщ рaннiх до бiльш пiзнiх перiодiв мовного стану.
У просторовiй концептосферi прийменниковi конструкцГ! вiдiгрaють ключову роль у вщт-вореннi нaйточнiших координат об'ек^в у !'х розтaшувaннi одне до одного. Просторовi значення представлено в семантищ сiмдеся-ти давньогрецьких прийменниюв, з розма!'т-тям !'хшх лексико-семантичних вaрiaнтiв (до тринадцяти).
На ^ розвитку й змiн, яю вiдбувaлись у при-йменниковiй системi давньогрецько!' мови в рiзнi перюди !'!' становлення, набувае актуа-льносп й питання про розвиток прийменни-кових конструкцiй iз префiксaльними дiесло-вами; визначення ролi складних ^в у збага-ченнi лексики, перегрупуванш семантичних структур членiв певно!' семантично!' категорГ!, нaрештi, у змiнi оргашзацп «внутрiшнього лексикону» людини в дiaхронii, оскiльки фiк-сaцiя певного елемента знання за допомогою конкретного нового знака робить це знання быьш чггким та свiдомим.
Анaлiз мaтерiaлу давньогрецько!' мови рiзних перiодiв дозволив виявити етапи формуван-ня префiксaльних дiеслiв вiд можливого вiдо-кремленого вживання префiксa й дiеслiвноi основи в раннш перiод до об'еднання в афш-сальний дериват у шзнМ перiоди. На всiх етапах розвитку давньогрецько!' мови префь ксaльнi дiесловa можуть вживатися як самос-тшно, так i в поеднaннi з прийменниковою конструкщею, при цьому останш кiлькiсно переважають.
ВИСНОВКИ
Об'ективащя концептуальних сфер простору засобами лексико-семантично!' системи дав-ньогрецько!' мови виявляе як ушверсальш риси, зумовлеш спiльними для людського мислення процесами тзнання простору, так i специфiчнi, спричиненi особливостями фор-мування нацюнально-мовно!' картини свггу. До унiверсaльних рис слiд вщнести загальну тенденцiю до оргашзацп i групування прос-торово!' лексики за антропоцентричним принципом, коли сама людина виступае ви-схщним i ключовим пунктом усвщомлення свiту навколо себе i себе в довкiллi. Загаль-ним е також принцип формування лексики за аналопею та метафоричним переносом, ви-
токи яких полягають у семантичних кореля-щях мiж явищами, фжсованими в досвiдi лю-дини, i Грунтуються на можливостi частково-го розумшня одного виду досвiду на бaзi iн-шого.
До етноспецифiчних рис, що знайшли втыен-ня в одиницях рiзних лексико-граматичних клaсiв, належить гостре вiдчуття внутрш-нього i зовнiшнього простору, що виявляеть-ся насамперед у конкретних просторових опозищях «внутрiшнiй/зовнiшнiй». Усвщом-лення зовшшньо!' межь зумовлене специфiч-ною оргaнiзaцiею геогрaфiчного простору, реaлiзовaне насамперед в опозищях «верх/низ», «перед/тил», а також у загально-му протистaвленнi «близько/далеко».
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ / REFERENCES
1. Bohutskyi, V. (2010). Movni modeli prostoruyak kulturno-natsionalnyi fenomen (na materiali
ukrainskoi, anhliiskoi ta ispanskoi mov) [Language models of space as a cultural and national phenomenon (on the material of Ukrainian, English and Spanish)] (Doctoral thesis). Kyiv (in Ukrainian)
[Богуцький, В. (2010). Мовт ModeAi простору як культурно-нацональний феномен (на матерiалiукра'тсько'1, англшсько1 та кпанськог мов) (Автореферат кандидатсько! дисертацГ!). Ки!в].
2. Gurevich, A. (1972). Kategorii srednevekovoj kul'tury [Categories of medieval culture]. Moscow:
Iskusstvo (in Russian)
[Гуревич, А. (1972). Категории средневековой культуры. Москва: Искусство].
3. Il'ichev, L., & Fedoseev, P. (Eds.). (1983). Filosofskij jenciklopedicheskij slovar' [Philosophical
Encyclopedic Dictionary]. Moscow: BSC (in Russian)
[Ильичев, Л., & Федосеев, П. (Ред.). (1983). Философский энциклопедический словарь. Москва: БС6].
4. Jakovleva, E. (1994). Fragmenty russkoj jazykovoj kartiny mira (modeli prostranstva, vremeni i
vosprijatija) [Fragments of the Russian language picture of the world (models of space, time and perception)]. Moscow: Gnozis (in Russian)
[Яковлева, Е. (1994). Фрагменты русской языковой картины мира (модели пространства, времени и восприятия). Москва: Гнозис].
5. Kobozeva, I. (2000). Grammatika opisanija prostranstva. In N. Arutjunova, I. Levontina (Eds.),
Logicheskij analizjazyka (pp. 152-162). Moscow: Jazyki russkoj kul'tury (in Russian) [Кобозева, И. (2000). Грамматика описания пространства. В Н. Арутюнова, И. Левонтина (Ред.), Логический анализ языка (с. 152-162). Москва: Языки русской культуры].
6. Kubrjakova, E. (2004). Jazykiznanie [Language and knowledge]. Moscow: Jazyki slavjanskoj kul'tury
(in Russian)
[Кубрякова, Е. (2004). Язык и знание. Москва: Языки славянской культуры].
7. Losev, A. (2000). Istorija antichnojjestetiki. Rannjaja klassika [The history of ancient aesthetics. Early
classics]. Moscow: AST (in Russian)
[Лосев, А. (2000). История античной эстетики. Ранняя классика. Москва: АСТ].
8. Osipov, A. (1989). Prostranstvo i vremja kak kategorija mirovozzrenija i reguljatory prakticheskoj
dejatel'nosti [Space and time as a category of world outlook and regulators of practical activity]. Minsk: Nauka i tehnika (in Russian)
[Осипов, А. (1989). Пространство и время как категория мировоззрения и регуляторы практической деятельности. Минск: Наука и техника].
9. Podosinov, A. (1999). Ex oriente lux: Orientacij'a po stranam sveta v arhaicheskih kul'turah Evrazii [Ex
oriente lux: Orientation according to the countries of light in the archaic cultures of Eurasia]. Moscow: Jazyki russkoj kul'tury (in Russian)
[Подосинов, А. (1999). Ex oriente lux: Ориентация по странам света в архаических культурах Евразии. Москва: Языки русской культуры].
10. Seniv, M. (1997). Funktsionalno-semantychnyi analiz systemy prostorovykh i chasovykh
vidnoshen (na materiali latynskoi movy) [Functional-semantic analysis of the system of spatial and temporal relations (on the material of the Latin language)]. Donetsk: Donechchyna (in Ukrainian)
[Сешв, М. (1997). Функщонально-семантичний аналiз системи просторових i часових вiдношень (на матерiалiлатинськоi мови). Донецьк: Донеччина].
11. Sharypkin, S. (1988). Vyrazhenie prostranstvennyh otnoshenij v drevnegrecheskom jazyke
sredstvami padezhej [Expression of spatial relations in the ancient Greek language by means of cases]. Inozemna filologija, 23, 59-68 (in Russian)
[Шарыпкин, С. (1988). Выражение пространственных отношений в древнегреческом языке средствами падежей. 1ноземна фiлологiя, 23, 59-68].
12. Slavjatinskaja, M. (2003). Uchebnik drevnegrecheskogo jazyka [Ancient Greek Language
Textbook] (2nd ed.). Moscow: Filomatis (in Russian)
[Славятинская, М. (2003). Учебник древнегреческого языка (2 изд.). Москва: Филоматис].
13. Uryson, E. (2003). Problemy issledovanija jazykovoj kartiny mira: analogija vsemantike [Problems
of the study of the linguistic picture of the world: analogy in semantics]. Moscow: Jazyki slavjanskoj kul'tury (in Russian)
[Урысон, Е. (2003). Проблемы исследования языковой картины мира: аналогия в семантике. Москва: Языки славянской культуры].
14. Vsevolodova, M. (1982). Sposoby vyrazhenija prostranstvennyh otnoshenij v sovremennom russkom
jazyke [Ways to express spatial relations in modern Russian]. Moscow: Russkij jazyk (in Russian) [Всеволодова, М. (1982). Способы выражения пространственных отношений в современном русском языке. Москва: Русский язык].
