CC BY
16
ЗА РУБЕЖЕМ
1вона КОРЧ, Богуслав П'6ТРУЛЕВ1Ч
КОМПЕТЕНТН1СНИЙ П1ДХ1Д У ПРОФЕС1ЙНОМУ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГ1ЧН1 АСПЕКТИ
Розкрито теоретико-методологгчш аспекти компетентнгсного тдходу у виршеннI проблем динам1чного професшного розвитку людини (на матергалг Польщ1). Шдкреслено особливу роль емоцшних компетенцш в управлгннг людськими ресурсами, керуванн1 сустльним потенцгалом оргашзаци. До найважливших компетенцш цього типу вгднесенг впевнетсть у собг, прагнення до досягнень, керування групою, оргатзацшна свгдомгсть, вплив на тших, умшня керувати людьми, креативна адаптацгя.
Праця для сучасно! людини е дшсшстю, яка заповнюе людське життя й становить його сенс i щншсть. Безсумшвно, вона е одним iз найважливших факторiв, що надають значення людському iснуванню. Про працю як визначник перебiгу життя пише З. Волк [9, 27-37].
Трудову дiяльнiсть треба розглядати, з одного боку, як повиншсть - у широкому значенш як обов'язок людини, а з другого - як джерело и прав, що розглядаються в контекстi основних прав людського iндивiду. Моральна повиннiсть пращ базуеться на утриманш в хорошому станi й прогресi власного людства, розвитковi через любов до пращ. Розвиток людини можна визначити як багато аспектний процес, зумовлений рiзними факторами й визначниками суб'ективного й об'ективного характеру [4, 77]. У цшсному й гармоншному розвитковi людини значне мюце займае И професшний розвиток.
Мета статт1 - розкрити теоретико-методолопчш аспекти компетентнiсного пiдходу у розв'язанш проблем динамiчного професiйного розвитку людини (на матерiалi Польщi).
Т. Олексин пропонуе таке визначення професшного розвитку в динамiчному аспектi: "Динамiчний професiйний розвиток - це збшьшення (й актуалiзацiя) теоретичних знань i практичних умiнь та розвиток психофiзичних рис i суспшьно! поведiнки, необхщних або придатних у професiйнiй пращ способом, який дозволяе тдготуватися до хорошого виконання професiйних ролей також i в майбутньому, а також розширення змiсту працi й виконання нових органiзацiйних ролей та розвиток культури оргашзаци" [7, 86].
Дощльно вiдзначити зв'язки мiж системою професшного розвитку i системою управлшня компетенцiями. Перша е фрагментом бшьшого цiлого, оскшьки професiйний розвиток головно веде до доповнення вщсутшх компетенцш i пiдготовки шлях1в для кар'ери. Вщповщно, це е iстотна складова дiагностично-профiлактичного процесу керування працевлаштуванням i компетенцiями, який пропагують французькi вчеш й практики. З цього випливае, що система професшного розвитку е тдсистемою системи управлшня компетенщями.
Важко позбутися враження, що 90-i роки минулого столотя беззаперечно належать до трiумфу емоцiйного розуму й визначення його ролi у правильному використанш рацiонального розуму. Надто прагматичний Г. Вейзшгер дае йому таке визначення: "Розумне використання емоцiй: ми свщомо робимо так, щоб нашi емоци працювали на нашу користь, ми використовуемо !х таким чином, щоб вони допомагали керувати нашою поведшкою й мисленням так, аби забезпечити кращi ефекти наших дiй" [8, XIII]. За переконанням вченого, такий розум базуеться на чотирьох основних складових елементах, яю допомагають формувати вщповщш вмшня, що мають певну iерархiю й одночасно утворюють емоцшний розум. Це: 1) вмiння сприймати, експресil й оцiнки емоцiй; 2) умшня вникати в емоцil або !х генерувати залежно вiд потреб з метою зрозумшня себе й шших; 3) умiння розумiти емоци й емоцшш знання, що з них випливають; 4) умшня панувати над емощями, завдяки чому можливим е безперервний емоцшно-штелектуальний розвиток людини.
Задумуючись над тим, чим де-факто е емоцшний розум, ми приходимо до висновку, що, будучи неоднорщною рисою, вiн становить композищю багатьох диференцiйованих чинникiв, iнакше кажучи, складаеться з багатьох компетенцiй, яю характеризують багатовимiрне функцiонування людини. М. Кроковський i П. Ридзевський пропонують сприймати його як комплекс компетенцш, впорядкованих у трьох ключових роздшах: I блок - психологiчнi компетенци, II блок - праксеологiчнi компетенци, III блок - соцiологiчнi компетенци [5, 43]. Першi з них визначають зв'язки iз самим собою i до них зараховуються таю детальш компетенци, як самосвiдомiсть, самоощнка i самоконтроль.
Праксеологiчнi компетенци стосуються наших дiй i зосереджуються навколо ставлення людини до завдань, проблем, дилем чи виклиюв, якi стоять перед нею. Серед ие1 групи можна назвати такi субкомпетенци: сумлшня, пристосування й мотивацiя. Суспiльнi ж компетенци вщносяться до зв'язкiв iз iншими людьми, такого способу !х пiдтримування, щоб могти ефективно реалiзувати запланованi ди й завдання та досягти запланованих цiлей. До ще1 групи входять такi компетенци: емпапя, вмiння переконувати, лiдерство i взаемодiя.
В межах так званих особистюних компетенцiй, якi е вирiшальними для вмшня давати собi раду, Д. Големан розмщуе двi сфери емоцшного розуму iз фундаментальним значенням, яким приписуе конкретш компетенци: А - сфера самосвщомосп: емоцiйна самосвiдомiсть, вдала самоощнка й упевненють у соб^ Б - сфера самоконтролю: емоцшний самоконтроль, вщкритють, гнучкiсть, установка на усшх, iнiцiатива та оптимiзм [3].
Проведеш експериментальнi дослiдження пiдтверджують тезу, що переважна бшьшють (iнколи й понад 75%) загальних компетенцiй, як вiдрiзняють чудових працiвникiв вiд поганих, належить до компетенцiй емоцiйних. Ними, зокрема, е: впевнешсть у соб^ прагнення до досягнень, керування групою, оргашзацшна свiдомiсть, вплив на шших, вмiння керувати людьми, iнiцiацiя змш, пiдтримка рiзноманiтностi й креативна адаптащя.
Особливу роль вiдiграе емоцiйний розум в управлшш людськими ресурсами, тобто в керуванш суспiльним потенцiалом оргашзацп. Може вже в недалекому майбутньому ми будемо говорити швидше про керування штелектуальним i емоцiйним кашталом, а згодом також i духовним.
Знавцi предмета, котрi займаються розвитком емоцшних компетенцiй - iндивiдуальних та групових, а також оцiнюють !х рiвень (а не коефiцiент емоцшного розуму), звертають увагу на:
- планування емоцшних компетенцш майбутшх пращвниюв;
- дiагностування ресурсiв емоцiйних компетенцш уже працевлаштованих;
- узгодження емоцшних компетенцш з потребами оргашзацп;
- доповнення ресурсiв компетенцiй (набiр i вiдбiр = пiдбiр кадрiв);
- визначення профiлю емоцiйних компетенцiй, яю пристосованi до посади й змюту роботи, та оцiнювання шкали впливу системи компетенцш на позицп, поведшку i дп людей;
- визначення емоцшних критерив оцiнки працюючих i кандидапв до працi;
- iстотну роль емоцшного розуму при оцшюванш пращ, будуванш систем: мотивацiйного, навчального, ощнюючого, винагороди, кар'ери i професiйного розвитку;
- розвиток емоцшних компетенцш (наприклад, навчання, тренiнги, майстер-класи);
- проектування кар'ерних стежок з урахуванням профшю емоцшного розуму i керування кар'ерою;
- управлшня капiталом емоцiйних компетенцiй пращвниюв як необхiдну умову рацiонального використання людських ресурсiв (управлiння компетенцiями).
Праця, що сприймаеться в категорiях суспшьно1 поведiнки, та органiзацiя, котра трактуеться як Броунiвська "мережа спiвучастi", не можуть iгнорувати зв'язкiв, що утворюються мiж особистою ситуацiею працiвникiв i долею й iнтересами закладiв пращ, в яких вони працюють. Щоразу частiше говориться про розумне управлшня емощями, бо кошти !х морування безпосередньо ведуть до зниження мотивацп, занепаду людських стосункiв, комплексу згоряння на роботi, конфлiктiв цiнностей, ослаблення моралi, сумнiвiв у сенсi пращ й зниження И якосп.
Крiм емоцiйного розуму в професiйнiй активносп людини, немалу роль вiдiграе розум духовний. Пiд цим словом ми розумiемо ту частину нас, яка представляе наше найкраще "я",
часто непом^не в щоденномy крyговоротi приземлених занять. Haвiть автор "Емоцiйноï дисциплши" Х. Манц тд "духом" розyмie "ту чaстинy нашо1' особи, яку ми ввaжaeмо найкращою i яка - за оптимютичних припущень - бшьш влучно вiдповiдae тому, ким ми нaспрaвдi e" [б, 34].
Духовний розум, iснyвaння якого шдтверджують нayковi дослiдження, що проводилися в останнш чвертi ХХ ст. в гaлyзi неврологiï, психологiï, фiзики, антропологи й навт лiнгвiстики (конкретний зв'язок мислення з мовою), становить мщне пiдrрyнтя для рaцiонaльного й емоцшного розуму та e найважлившим iз вiдомих до цього часу вцщв розуму, оскiльки, консолiдyючи i шдтримуючи ïx в рамках взaeмноï сшвпращ, робить нас iстотaми розумними, емоцшними, духовними i творчими. Однак це не ознaчae, що вони не можуть дiяти незалежно вiд себе, i тим самим ми не мусимо бути розумш з ушх аспекпв.
Духовний розум служить для виршення проблем переважно екзистенцiйниx, духовних i моральних та оцiнки усталених i реaлiзовaниx нaпрямкiв життeвиx стратегш. Завдяки йому ми знаходимо власне, вщповщне мiсце на землi, визнaчaeмо головну життeвy мету та ïï реaлiзaцiю, опрaцьовyeмо сенс i щннють усього того, що ми переживaeмо i робимо, сягaeмо витокiв i суп людськостi, нaдaeмо значення своeмy життю й прaцi, проникaeмо до глибших плaстiв iндивiдyaльного потенцiaлy та всебiчно використовyeмо нaшi можливостi (уже виявлеш й ще приxовaнi) [2, 83].
Шляxiв i практик духовного розвитку, яю можуть бути застосоваш в оргaнiзaцiйнiй дiйсностi, e багато i найкраще використовувати ïx розмаггтя.
До шести основних шлях1в, що ведуть до прогресн вищеназваного розуму, вщносять: А -шлях обов'язку (конвенцшна особистiсть); Б - шлях ошки (сyспiльнa особистiсть); В - шлях знань (дослщницька особистiсть); Г - шлях iндивiдyaльниx змiн (творча особистють); Д - шлях братерства (реалютична особистiсть); Е - шлях службового керiвництвa (пiдприeмницькa особистiсть) [10, 233].
Дефщит людсько1' креaтивностi, на думку деяких дослщниюв, - це кардинальна проблема початку III тисячолотя, якш нам доведеться незабаром протистояти. Все вкaзye на те, що справжня креaтивнiсть вiдiгрae в наступаючш постiнформaцiйнiй епосi набагато вaжливiшy роль, шж будь-коли до цього часу, стаючи неоцiненною як в iндивiдyaльномy, так i в сyспiльномy вимiрi, а тому важко поки що уявити ïï неабиякий, доброчинний вплив у глобальному масштаба
На щастя, в кожному з нас дрiмae творчий потенщал, який можна систематично розвивати й вдосконалювати, оскiльки креативнють не e влaстивiстю, що приписують тшьки генiям, винахвдникам, вiдкривaчaм чи справжшм творцям, aнi виключно вродженою рисою (ïï з великим устхом можна формувати й динaмiзyвaти).
Г. Альдер стверджye противне, що новий вид розуму - так званий креативний розум -ro^ae в пращ принаймш рiвнознaчне (якщо не бшьше) значення порiвняно з розумом ращональним/шзнавальним/штелектуальним i розумом емоцiйним [1, 25].
Незважаючи на вщсутнють згоди щодо остaточноï верси визначення креативност й незалежно вiд вiдмiнностей, яю з'являються у сформованих дослiдницькиx тдходах до цього питання, у площиш цiкaвиx для нас дослiджень домiнyють кiлькa питань фундаментального значення, котрi можуть мати спiльний знаменник i на яю вдалося хоча б частково вщповюти. До них зараховуються проблеми, визначеш Г. Альдером:
1) Креативнють e рисою творчих ошб чи творчих процесiв, а може ефектом творчих дш?
На нашу думку, вона e i рисою особистосп, й властивютю процесу, i вщображенням
отриманих творчих резyльтaтiв.
2) Креативнють e одиничним феноменом чи явищем суспшьним? [1, 26].
З нaшоï точки зору, креативнють належить до суспшьних констрyктiв, оск1льки ïï визначають рiзнi сyспiльно-iсторичнi фактори. Можна вщповщально говорити про ïï зумовленють сyспiльною, полiтичною, економiчною, культурною, професшною, релiгiйною системами (iндивiдyyм - галузь -поле), як1 мають своï норми вaртостi, стандарти i семантику, а також визначених "оxоронцiв" i "судщв", котрi вирiшyють, що e креативним, а що нi. Не забуваймо, що ощнка креaтивностi змiнюeться залежно вiд вiдкритостi середовища на змши та iнновaцiï.
3) Креативнють e загальною чи належить до винятюв?
Не тдлягае сумшву, що креативнють як риса особистостi е загальним атрибутом.
4) Креативнiсть мае загальний чи одиничний прояв?
Скажемо так: креативнiсть може стосуватися кожного виду розуму (тому може застосуватися в кожнш галузi й кожнш ситуаци) як iнший вимiр мислення i ди.
5) Креативнiсть е рисою кiлькiсною чи якiсною?
Ми вважаемо, що креативнiсть - це явище винятково яюсне. З огляду на свою складнiсть вона мало шддаеться юльюсним обрахункам (подiбне вщбуваеться з емоцiйним i духовним розумом).
Погляньмо на креативнють в середовищi працi через призму творчо! особи. Тепер ми зобов'язаш врахувати кшька iстотних рис креативностi в оргашзаци, вщносно незалежних, але взаемопов'язаних. Маемо на увазi наступне:
- креативних працiвникiв i креативнi групи;
- креативних керiвникiв, менеджерiв, лiдерiв;
- прокреативну оргашзацшну культуру ("культуру креативностГ');
- креативний продукт/послугу;
- креативну стратепю ди/розвитку фiрми;
- креативне середовище;
- органiзацiйну структуру, яка сприяе креативностi (горизонтальну, бо iерархiчнiсть блокуе креативнiсть);
- креативний стиль - сшлкування, вирiшення проблем, переговорiв, прийняття рiшень, управлiння;
- техшки формування i розвитку креативностi.
Отже, креативн1сть в оргашзаци полягае в стимулюванш, допомозi, розвитковi й використант творчого потенцiалу окремих працiвникiв для стльно! мети й добра, що лежить в iнтересi як оргашзаци, так i iндивiдуума, а не, як дехто хоче , в створенш креативних робочих мiсць.
У запропонованш статтi окреслено компетентнiсний шдхщ щодо розширення можливостей людського кашталу через розвиток i правильне використання емоцшного, духовного i креативного розуму. Висловлеш теоретико-методологiчнi аспекти адресованi дослщникам проблем професшно! пiдготовки i практикуючим професiйним, кар'ерним i персональним консультантам.
Л1ТЕРАТУРА
1. Alder H. Inteligencja kreatywna. Amber, Warszawa, 2003.
2. Buzan T. Sila duchowej inteligencji. Muza S.A., Warszawa, 2002.
3. Goleman D. Inteligencja emocjonalna w praktyce. Media Rodzina, Poznan, 1999.
4. Janiga J., Pietrulewicz B. Podstawy zawodoznawstwa. Agnon, Zielona Góra, 2004.
5. Krokowski M., Rydzewski P. Zarz^dzanie emocjami. Imperia, Lódz, 2002.
6. Manz Ch. Dyscyplina emocjonalna. Swiat Ksi^zki. Bertelsmann Media Sp. z o.o., Warszawa, 2005.
7. Oleksyn T. Praca i placa w zarz^dzaniu. MSzM, Warszawa, 1997.
8. Weisinger H. Inteligencja emocjonalna w biznesie, czyli jak zwi^kszyc wlasne szanse na sukces.
Business Press, Warszawa, 1998.
9. Wolk Z. Praca zawodowa jak znacz^cy wyznacznik przebiegu zycia. [w:] Calozyciowa edukacja
zawodowa. Problemy teorii i praktyki. Pod red. B. Pietrulewicza. CZE, Zielona Góra, 1997.
10. Zohar D., Marshall I. Inteligencja duchowa, Rebis, Poznan, 2001.
Анна РОМАНОВСЬКА-ТОЛОЧКО ОБРАЗ ПОЛЬСЬКО1 CIM'I НА ЗЛАМ1 XX I XXI СТОЛ1ТЬ
Cím 'я визнаеться найважливгшим осередком розвитку й виховання для дитини. Фактори загально'1 натури i мгнлив! реалИ життя вимагають перетворень також на сгмейному Грунтi як у стосунках мiж подружжям, так i в стосунках мiж батьками й дтьми. У подружнiх стосунках варто було б повтстю виключити модель зв'язку, яка базуеться на домiнуваннi й тдпорядкувант. Зате стосовно дтей патогенними е не тшьки розбитi ам'г чи ам% в яких з'являеться алкогол1зм, наркоматя або насильство. Патогенними е також тi сiмейнi середовища, в яких батьки не усвiдомлюють, що основним способом любити дiтей е пiклування про правильнi й теплi взаемостосунки подружжя, а другим способом е вiдповiдне виховання.
