CC BY
25
ГШ
МЕЖДУНАРОДНЫЙ НЕВРОЛОГИЧЕСКИЙ ЖУРНАЛ
ПРАКТИКУЮЩЕМУ НЕВРОЛОГУ
/TO PRACTICING NEUROLOGIST/
УДК 616.8+615.825 МАЛАХОВ В.О.
Зав/дувач кафедри лкувально! ф'зкультури, спортивно! медицини та реаб/л/тацИ Харювсько! медично! академИ п/слядипломно! освти
KiHE30TEPAniq У KAiHiUi НЕРВОВИХ ХВОРОБ
Кшезотерап1я — лкування рухом — е одним i3 най-бтьш важливих i д1евих методов медично! реабштацй, що знаходить найширше застосування при захворюваннях нер-вово! системи р1зно! етюлог!! з р1зномаштними кл1н1чними синдромами як у невролопчнш, так i в нейромрурпчнш практищ. Це визначаеться, з одного боку, широтою впливу лшувальних ф1зичних вправ на р1зш функц1ональн1 системи оргашзму — серцево-судинну, 1мунонейроендокринну, опорно-рухову, дихальну, а з 1ншого боку — ефектом, що тренуе й вщновлюе ц1 системи при дефщитарносп або не-достатност1 р1зних функцш орган1зму [1].
Патогенетичн основи кшезотерапи
Кдомо, що будь-який патолог1чний процес почина-еться з пошкодження будь-яко! ланки внутршньокль тинного конвеера, його мембранно! структури.
Якщо ушкодження органел кштини к1льк1сно не-значне, воно не може позначитися на ii функцй, тобто збережена маса ультраструктур повнютю компенсуе цю недостачу матер1альних ресурс1в.
Коли пошкодження кл1тини бтьш значне, майже од-ночасно з виникненням порушень внутр1шньокл1тинних органел включаеться потужна система компенсаторно-пристосувальних реакцш, спрямованих на л1кв1дац1ю цих порушень. Структурно це виражаеться в штенси-ф1каци в1дтворення специф1чних органел кштини, що компенсуе ц1 порушення.
Нормал1защя функцй' кл1тини завжди забезпечуеться структурно, але, як правило, нов1 структури виникають не в м1сц1 пошкодження, а поруч i нав1ть на вщдаленш в1д нього [2].
Попередне положення свщчить про те, що ушвер-сальною та властивою вшм без винятку органам формою матер1ального забезпечення компенсаторно-пристосу-вальних реакц1й е внутршньокттинне вщновлення, що пщводить загальну базу пщ р1зноман1тн1 вщновш процеси й шдкреслюе д1алектичн1сть структурно-функц1ональних взаемозалежностей. Сл1д зазначити, що сучасн1 електро-нно-м1кроскоп1чн1 досл1дження св1дчать про повну об-Грунтован1сть поширення положень Д.С. Сарюсова про значим1сть вплив1в внутршньокштинно! регенерац!! на вщновш процеси в нервовш тканин1, у тому числ1 й у ЦНС.
Велике значення у вщновленш функц1й при уражен-н1 ЦНС надаеться розгалуженню аксошв i дендрит1в (sprouting), що розподтяеться:
1) на reactive (collateral) sprouting — виникае в сусщшх нервових шляхах або закшченнях 1з появою денервацш-но! зони кл1тин;
2) compensatory sprouting — виникае в шших розгалу-женнях аксона, дистальна г1лка якого пошкоджена [3].
Виникнення р1зних вар1ант1в розгалуження нервових волокон при ушкодженш частини !х пояснюють двома г1потезами:
1) дегенерац1ею, яка супроводжуеться утворенням речовин, що стимулюють регенерацш волокон;
2) 1нг1б1ц1ею, яка обумовлена видленням 1з порц1онно шнервовано! тканини речовини, що гальмуе рют нервових волокон. На думку M. Devor et al. [3], ппотеза шпбщй е кращою.
Слд, 1мов1рно, припустити, що у вщновленш функ-ц1й при патологи ЦНС внутршньокттинш регенератив-н1 зм1ни ганглюзних кл1тин визначають можлив1сть по-силення розгалуження зак1нчень i дендрит1в збережених нейрошв, що й супроводжуеться решнерващею структур i функцюнальним в1дновленням.
Компенсаця являе собою процес, що поеднуе складн1 й р1зноман1тн1 реакцН за типом функцюнального замщен-ня або вщшкодування втрачених чи недостатн1х функцш.
Компенсащя функц1й при р1зних ураженнях нервово! системи може бути чинником, що закр1плюе в1дновн1 механ1зми, що виникають у зв'язку з реститушею й регенеращею, або основним фактором вщшкодування чи замщення втрачених функцш. Кшшчне значення процесу компенсаци у вщновленш порушених функцш дуже велике, тому що на вщмшу вщ процесу реституци компенсаторн1 механ1зми можуть переб1гати значно довше й удосконалюватися п1д впливом тренування. Процес компенсаци порушених функц1й е активним процесом, тому що оргашзм людини використовуе дуже складний комплекс р1зних, найбтьш доц1льних у дан1й ситуаци реакцш для забезпечення найбтьшого ступеня керованосп частинами т1ла з метою оптимально! стратеги й тактики у взаеминах 1з зовшшшм середовищем.
У функцюнальнш перебудов1, спрямован1й на компенсацш порушених функц1й, нервова система
проявляеться як едине цiле внаслщок рефлекторних механiзмiв рiзно! складностi, що вiдповiдно замикаються на рiзних Н рiвнях:
1) вегетативнi гангли;
2) штегративно-координаторний апарат спинного мозку;
3) аналiзаторно-координаторний апарат рiзних аналiзаторiв;
4) система аналiзаторiв.
У хворих iз патологiею нервово! системи компенса-торш механiзми проходять, на наш погляд, таы етапи:
1) включення;
2) формування;
3) удосконалювання;
4) стабшзаци.
Перiод включення починаеться безпосередньо тс-ля пошкодження мозку. Його шщальним моментом, ймовiрно, е вщсутшсть вщповщно! аферентаци в роз-ташоваш вище вiддiли ЦНС як по специфiчних, так i по неспецифiчних провiдних шляхах.
Формування компенсаци фiзiологiчно пов'язане з пошуком моделi компенсаторного мехашзму, необхщ-ного для замщення дано! порушено! функци. Органiзм людини на вiдмiну вiд робота активно виршуе подiбне завдання не методом проб i помилок, а шляхом прогно-зування ймовiрного й потрiбного майбутнього, у зв'язку з чим у компенсаторний мехашзм вщразу ж включаються т системи, яю з найбтьшою ймовiрнiстю й доцiльнiстю зможуть компенсувати даний структурно-функцюналь-ний дефект [1, 4].
Перюд удосконалювання компенсаторних меха-нiзмiв е найбiльш довгим i тривае протягом усього виновного, а також i резидуального перюду. Тривале тренування компенсаторних механiзмiв (ходшня на ми-лицях, манiпулятивна дiяльнiсть, контроль сечовипус-кання та ш.) може забезпечити достатню компенсацiю втрачених функцш, однак на певнiй стада подальше вдосконалювання складних рефлекторних механiзмiв не приводить до ютотно! змши, тобто настае стабш-зацiя компенсаци. У цьому перiодi встановлюеться динамiчно-стiйке врiвноважування органiзму людини з певним структурно-функцюнальним дефектом у зо-вшшньому середовищi.
Необхiдною умовою стiйкостi компенсацш при патологи нервово! системи е систематичне тренування й використання компенсаторних механiзмiв у дiяльностi оргашзму (виробнича дiяльнiсть, ходiння, самообслуго-вування, контроль сечовипускання й дефекаци та ш.).
Нервовий механiзм при фiзичних вправах засно-ваний на процес тренування уражених систем, що становить особливють кшезотерапп й вiдрiзняе !! вiд iнших лiкувальних методiв. При ураженнях нервово! системи активш рухи розвивають шляхом поступового ослаблення дисюнезш у результатi тренування збере-жених механiзмiв, розвитку автоматизованих рухiв, а також створення нових умовних рефлекшв. У кожному
окремому випадку залежно вщ форми патологiчного процесу цей мехашзм набувае своерiдностi [5].
Методично правильне проведения процедур лкувальноТ пмнастики
Саногенетично обумовлене проведення процедур лiкувально! гiмнастики можливе лише при дотриманш таких принципiв:
1. Характер вправ, фiзiологiчне навантаження, дозування й вихщне положення повиннi вiдповiдати загальному стану хворого, його втэвим особливостям i тренованостi.
2. Усi процедури лiкувально! гiмнастики повиннi впливати на весь оргашзм хворого.
3. У процедурах повинен поеднуватися загальний i спещальний вплив на органiзм хворого, для чого вклю-чають як загальнозмщнювальш, так i спецiальнi вправи.
4. При призначенш процедури слiд дотримуватися поступовостi й послiдовностi пiдвищення та зниження фiзичного навантаження, витримуючи оптимальну фi-зiологiчну криву навантаження.
5. М'язовi групи, що залучаються у фiзичнi вправи, повиннi чергуватися.
6. При проведенш лiкувально! гiмнастики слщ придi-ляти увагу позитивним емощям, що сприяють встанов-ленню й закршленню умовно-рефлекторних зв'язк1в.
7. У процеш лiкувального курсу необхiдно щодня частково поновлювати й ускладнювати вправи, вводити 10—15 % нових вправ для того, щоб закрiпити моторнi навички й послщовно урiзноманiтнювати й ускладню-вати методику.
8. Останнi 3—4 днi курсу вщводять для навчання хворих пмнастичним вправам, рекомендованим для таких занять у домашшх умовах.
9. Обсяг процедури повинен вщповщати патоге-нетично обГрунтованому руховому режиму хворого. Методично правильне проведення процедур лкувально! пмнастики так розподтяе фiзичне навантаження, що виходить оптимальна фiзiологiчна крива, яка вщображае реакцГ! органiзму на фiзичнi вправи протягом усiе! процедури. Розподт фiзичного навантаження мае вигляд багатовершинно! криво!. Для оцшки загального навантаження в практичнш роботi звичайно користуються частотою пульсу й артерiальним тиском. Звичайно, кожна процедура складаеться з трьох роздшв: вступно-го, основного й заключного.
10. Кожну вправу повторюють рштшчно 4—5 разiв у середньому спокшному темпi з поступовим зростанням обсягу рухiв.
11. У промiжках мiж гiмнастичними вправами для зниження фiзичного навантаження вводять дихальнi вправи.
12. Дихання повинне поеднуватися з рухом, тому:
а) вдих вщповщае випрямленню корпуса, розве-
денню або пiдняттю рук, моменту меншого зусилля в данiй вправц
б) видих вщповщае згинанню корпуса, зведенню або опусканню рук i моменту бтьшого зусилля у вправь
13. Поеднання аеробних та анаеробних вправ [6].
Систематизащя лкувальних ф1зичних вправ
Лiкувaльнi фiзичнi вправи можна систематизувати за переважним впливом на певш функци:
а) руховi;
б) чутливi (у тому числi й вестибулярш);
в) вiсцерaльнi — дихальну, серцево-судинну, сечо-видiльну, шлунково-кишкову, обмiнно-ендокринну.
1з вправ, що впливають на вiсцерaльнi функци, особливо важливими е дихальш вправи, що займають значне мюце в медичнiй реaбiлiтaцií. Дихaльнi вправи розподтяються на динaмiчнi та статичш, при цьому динaмiчнi поеднуються з рухами рук, плечового пояса, тулуба, а статичш (умовно) здшснюються за участ дia-фрагми й мiжреберних м'язiв.
Залежно вiд стану хворого використовуються рiзнi методики дихальних вправ. Однак загальним правилом для них е aктивiзaцiя видиху, що дозволяе цтеспря-мовано втручатися в дихальний цикл i вегетативну систему [1].
Крiм того, необидно стежити за ритмом i глибиною дихання пащента пiд час виконання всього л^вального комплексу кшезотерапи, тому що бтьшють комплексiв кшезотерапи належить до розряду аеробних навантажень.
Переваги, що дае регулярне аеробне тренування:
— змщнюються м'язи, вiдповiдaльнi за дихання;
— змщнюеться серцевий м'яз, збiльшуеться його ефектившсть, знижуеться пульс у сташ спокою;
— змiцнюються кiстяковi м'язи у всьому оргашзмц
— полшшуеться мiкроциркуляцiя, знижуеться кров'яний тиск;
— збшьшуеться число еритроцитiв, зменшуеться гшокшя;
— полiпшуеться псиичний стан, зменшуеться стрес, знижуеться ризик депреси;
— знижуеться ризик виникнення й прогресування дiaбету [5, 7].
Особливост кшезотерапевтичних шдход1в при р1зних синдромах
Особливост юнезотерапн при спастичному гем'марез!
Кшшчно при спастичному гемiпaрезi тiею чи ш-шою мiрою нaйбiльш часто спостерпаеться така трiaдa симптомiв:
1) спастичне нерiвномiрне пiдвищення м'язового тонусу;
2) парез м'язiв;
3) пaтологiчнi сшвдружш рухи в паретичних кш-щвках.
Як усклaднюючi фактори можуть бути больовий синдром рiзного генезу й сухожильно-м'язовi контрактури.
У зв'язку з цим ус прийоми й методи ЛФК, природно, спрямоваш на вiдповiднi пaтологiчнi прояви з метою зменшення або усунення спастичноста, слабкост м'язiв, порочних, ствдружних рухiв, а також вiдтворення за-гублених побутових i трудових рухових навичок.
При використaннi вправ для зменшення парезу й шдвищення м'язово! сили вiдзнaчaеться, що паре-тичш й спaстичнi м'язи змiцнюються, спастичшсть м'язiв при цьому не шдсилюеться, а, навпаки, зни-жуеться [1].
Л^кування положенням
При лшуванш положенням спaстичнi кшщвки (рука й нога) за допомогою лонгеток приводяться у вiдповiдне коригуюче положення. При цьому можливi таы вaрiaнти: рука за голову, рука вщведена вбiк пiд прямим кутом, рука вздовж тулуба, передплiччя при вах цих положеннях супiновaне, кисть випрямлена, пальш випрямленi або злегка зинуп в середньому фiзiологiчному положенш, великий палець завжди в положенш опозицГ! [8].
Тривaлiсть лiкувaння положенням вщ 1 до 2,5 години залежно вщ суб'ективних вiдчуттiв хворого й контролю за спастичшстю м'язiв. Поява болю й шдвищення спастичносп — обов'язковий сигнал до припинення лшування положенням.
Стегно випрямлене, роташя його (нaзовнi й усе-редину) усунута, колiно зiгнуте п!д невеликим кутом 5—10° (валик щд колiном), стопа обов'язково в упорi пiд кутом не бiльш 90° (краще 80°), опора шд пальш. Також можливi вaрiaнти — деяка ротащя нaзовнi при зaйвiй внутршнш ротацГ! й, навпаки, «пляжна поза», при якш здорова нога зпнута в колiнi й опираеться на п'яту, паретична нога ротована назовш, колшо зiгнуте пiд прямим кутом, стопа своею зовшшньою частиною лежить на колЩ здорово! ноги. Ця позищя викликае поступове зниження тонусу привщних м'язiв стегна. При вертикальному положенш хворого (сидшня, стояння, ходшня) рука вкладаеться на спецiaльну пдтримуючу пов'язку-косинку або зшитий для ще! мети «лiфчик», що зaпобiгaе зсуву голiвки плечово! кiстки вниз.
Передитччя не повнiстю супiновaне (перебувае в середньому фiзiологiчному положеннi). До реч^ пaльцi розтaшовaнi так само, як i в положеннi лежачи. Для ноги використовуються ортопедичш пристосування — лонгетки, пов'язки, спещальне взуття [1].
Особливост застосування вправ
Однак необхщно враховувати так! особливосп за-стосування цих вправ:
а) припинення заняття при початку шдвищення тонусу вище вщ вихщного;
б) поеднаш рухи у двох i бiльше суглобах не повиннi супроводжуватися порочними спiвдружними рухами. Тому поеднаш рухи застосовуються тльки пiсля того, як отримаш чiткi й досить яысш рухи в окремо взятих
суглобах — спочатку в одному напрямку й одн1й площи-ш, а пот1м — у р1зних площинах i напрямках;
в) це ж правило стосуеться i збтьшення обсягу й амп-л1туди рух1в — спочатку посилення м'яз1в проводиться в д1апазош малих ампл1туд, як правило, у середин обсягу рух1в, а пот1м у м1ру зм1цнення м'яз1в (i в1дсутност1 посилення спастичност!) поступово цей обсяг рух1в зб1льшуеться аж до повного, ф1зюлопчного;
г) необхщнють досить раннього переходу в!д ¡зольо-ваних, «абстрактних» силових вправ до найпростших побутових рухових навичок (для н1г i тулуба — прись дання, для рук — робота на побутовому стенд1);
д) сл!д враховувати й той факт, що так зваш силов1 вправи належать до розряду не тльки спец1альних, але й загальнозмщнювальних вправ.
Паралельно з1 спрямованим посиленням паретич-них м'язових груп щ вправи тренувально впливають на функци серцево! й легенево! систем, а також на весь опорно-руховий апарат, детреновашсть якого (поряд 1з двома перерахованими вище системами) вщзна-чаеться майже завжди п1сля перенесено! «мозково! катастрофи» — 1нсульту, черепно-мозково! травми, наслщшв нейрох1рург1чного захворювання й оперативного втручання;
е) важливою особлив1стю проведення занять на посилення м'яз1в у нейрох1рурпчнш кл1н1ц1 е строге дотримання р1вном1рного дихання нав1ть у момент най-б1льшо! напруги. 1ншими словами, у момент виконання силових вправ повинш бути повшстю усунен1 затримки на вдиху, натужшсть, а також досить виражена задишка (частота дихання понад 20—22 на хвилину) [5].
Вщтворення й формування найважлив'/ших рухових навичок
Вщтворення й формування найважливших рухових навичок як роздт кшезотерапй! е чи не найголовшшим у всьому комплекс! лшувально! г!мнастики, тому що найбтьш наочно для хворого i його оточуючих набли-жае пащента до в!дновлення його колишнього рухового статусу (до хвороби), сприяе побутовш реадаптаци, про-фес!йн!й й сошальнш реабштаци [9].
Побудова вправ, спрямованих на виконання цього розд!лу кшезотерапй, ор!ентуеться на шкалу перел!к!в рухово! активност хворого, використовувану в багатьох закордонних i в!тчизняних кер!вництвах. Для оцшки ступеня спастичност! найб!льш часто використовуеться шкала Ашфорт.
У пац!ент!в з! спастичн!стю т!льки у верхн!х кшщв-ках використовуеться тест ¡з пружинним балансиром за методикою Ogawa. Об'ектив!зацш стану м'язового тонусу й контроль над динамшою спастичност! можна також проводити за допомогою електромюграфи й бю-механ!чних метод!в («маятниковий» тест).
Використання оцшних шкал i тестав може допомогти i в ощнщ ефективност! л!кування, яку рееструють за 4-пунктовою порядковою шкалою: 1 — немае ефекту,
2 — слабкий ефект, 3 — пом!рний ефект, 4 — дуже до-брий ефект.
Шкала Оргогозо (Orgogozo score) являе собою ще одну шкалу, придатну для швидко! оцшки динамши порушених унаслщок шсульту елементарних рухових i комушкативних функцш. Тест простий, зрозум!лий i досить над!йний.
Ц!каво, що юнують шкали для оц!нки рухових по-рушень, як! використовують як прогностичш показники чутлив!сть i специф!чн!сть бально! оц!нки дов!льного розгинання пальц!в i в!дведення плеча у р!зн! тимчасов! в!др!зки раннього пер!оду шсульту.
Юнезотерап'я при млявих парезах i параличах
Завданнями лшувально! г!мнастики при млявих парезах i парал!чах е:
1) адекватна вправа для м'яз!в ¡з метою зб!льшення !х сили;
2) створення прийнятного балансу, р!вноваги м!ж паретичними м'язами i !х синерпстами, з одного боку, i антагошстами — з 1ншого, з метою наближення ше! системи до стану, що забезпечуе виконання основних рухових акт1в;
3) непряма рефлекторна напруга м'яз1в 1з метою по-л1пшення !х кровопостачання й троф1ки;
4) запоб1гання суглобово-м'язовим контрактурам i малорухомост1 або !х усунення;
5) запоб1гання порочним компенсаторним рухам i д1ям, що виникли у хворого спонтанно на р1зних етапах в1дновлення, або !х усунення;
6) вщтворення побутових i трудових навичок.
Найбтьш складно реал1зуеться створення ф1зюло-
г1чного балансу м1ж паретичними й здоровими м'язами. Саме нер1вном1ршсть участ1 сильних i працездатних м'яз1в разом з ослабленими i створюе р1зш порушення рухового акту: перекручешсть траекторй руху, неопти-мальну швидысть виконання дй", неточн1сть досягнень кшцево! мети, порушення правильно! схеми рух1в. Одним 1з головних методичних прийом1в, що дозволяють запоб1гти зазначеним розладам або усунути !х, е спошб «зр1вняння» рухових можливостей здорово! й паретич-но! групи м'яз!в або к!нц!вки, сторони обличчя тощо, при цьому обов'язковою умовою е не «тдтягування» паретично! групи м'яз!в до можливостей здорово! групи, а, навпаки, використання т!льки тих можливостей здорових м'яз!в, що в!дпов!дають недостатн!м можли-востям паретичних груп. 1ншими словами, в!дбуваеться зр!вняння за рахунок зниження загально! ефективност! да, що, однак, дозволяе уникнути порочного дисбалансу, а також забезпечити оптимальну рухову ситуац!ю для в!дновлення всгх якостей паретичних м'яз!в [11].
Для «допомоги» паретичним м'язам притягуються !х синерг!сти (наприклад, для двоголового м'яза — пле-човий, плечово-променевий), що досягаеться змшою вих!дного положення вправи (згинання в лштьовому
суглоб^. Для зменшення впливу м'язiв-aнтaгонiстiв цтеспрямовано знижуеться !хня aктивнiсть.
У хворих iз помiрковaно вираженими парезами проводиться тренування окремих складових руив (швид-костi, прискорення тощо) в ускладнених умовах — зi штучним збiльшенням маси кiнцiвки, зi зменшенням зорового контролю, в умовах стомленого м'яза.
Актуальним при млявих парезах е попередження або усунення контрактур i малорухомостей у суглобах. Крiм лiкувaння положенням й активного масажу, тут широко застосовуються:
1) регресуючi рухи в суглобах з поступово зростаючою амплггудою (що перебувають на меж! больових вiдчуттiв, але не переступають И);
2) посилення тих м'язiв, яы е aнтaгонiстaми за на-прямком руху, — наприклад, при згинальнш контрaктурi в лiктьовому суглобi необхiдно змiцнювaти розгинaчi передплiччя — триголовий м'яз плеча;
3) збтьшення обсягу рухiв у суглобах за рахунок використання маси тiлa або його частини в процеш стояння й ходшня.
Важливими також е запобтання порочним спонтанним компенсациям, що виникли поза контролем лiкaря, та !х усунення. При цьому слщ використовувати оптимальну схему конкретного рухового акту й навчати хворого свь домому виконанню спочатку окремих елементав схеми, а потiм i вше! ди. При цьому використовуеться показ окремих елементiв руив, розучуються «зв'язування» м1ж цими елементами, формуеться цшсний руховий акт [5, 11].
Юнезотерап'я при вестибулярному синдром!
Синдром вестибулярно! дисфункци надзвичайно рiзномaнiтний. Вш складаеться з суб'ективних вiдчуттiв (наприклад, уявш рухи навколишнього оточення, запа-морочення), порушення здaтностi зберiгaти рiвновaгу, ряду вегетативних i судинних змш (нудота, блювота, серцебиття, пiдвищене потовидтення, нiстaгм та iн.).
Порушення функци вестибулярно! системи в цей час розглядаеться як результат не локального, мюцевого ураження, а функцюнальних порушень нейротрофiчно-го порядку в дшянщ лaбiринту.
У цей час використовують засоби, що нормaлiзують i тошзують нейротрофiчну регуляцiю, з метою змши функци вестибулярно! системи. До таких зaсобiв на-лежить i кшезотерашя, заснована на спецiaльному вестибулярному тренуванш
Встановлено, що тренуванню пiддaються вш види вестибулярних реaкцiй — моторш, вегетaтивнi й сен-сорнi. 1з застосовуваних методiв (пасивний, активний i змiшaний) нaйбiльш частими е активне та змшане тренування. Пасивне тренування через досить сильш по-дразнення часто призводить до негативних результапв.
Здатшсть вестибулярного апарата розширювати свою пристосувальну функцiю пiд впливом спещаль-ного вестибулярного тренування вигiдно вiдрiзняе його
вiд шших аналiзаторiв. Ця здатнiсть до тренування е результатом великих зв'язюв аналiзатора, що лежать в основ! компенсаторних механiзмiв при порушеннi або випадшш вестибулярно! функц!!.
Методика лжувально!" юнезотерапл при вестибулярних розладах визначаеться клМчною симптоматикою, характерною для вестибулярних порушень: змшами статокiнетично! стiйкостi; порушенням рiвноваги й ор!ентацй тла в простору утрудненням при пересуваннi, а iнодi й повною неможливiстю рухатися; порушеннями вестибуловегетативно! стiйкостi. Усi щ порушення про-являються вiдповiдним вегетативним симптомокомп-лексом (нудота, блювота, слинотеча, штливють, змiна забарвлення шкiри й ш.) [12].
Спiльнi завдання лшувально! фiзично! культури зводяться до тдвищення тонусу всього органiзму, сти-мулювання головних його функцiй (дихання, кровообп), змiни обмiнних процесiв. Велика увага придтяеться полiпшенню емоцiйного стану хворих.
Увесь курс лшування слiд розподтити на два основ-нi перюди.
Перший перiод — пiдготовчий; включае переважно загальнооздоровчi вправи та строго дозоване й поступове посилення спещального вестибулярного тренування.
Другий перiод — тренувальний; у його основi лежить широке використання вестибулярного тренування з бтьш активним загальним навантаженням.
До спещальних видiв фiзичних вправ, що тренують вестибулярний апарат, слiд зарахувати вправи для роз-витку рiвноваги:
а) на широкий площi опори (шдлога);
б) на вузьк^й площi опори (рейка гiмнастично! лави).
Для впливу на вестибулярний апарат iз метою зменшення його реакци на змши положення тта й голови в просторi застосовують рухи у вшх трьох площинах. Для впливу на сагггальш напiвкруглi канали й утрикулюс застосовують нахили голови й корпуса вперед, вщхилення голови назад i iншi рухи як стоячи на мющ, так i в русi.
На фронтальш канали й сакулюс переважно дшть вправи з вiдхиленням голови у фронтальнш площинi: бiчнi нахили, повороти голови при нахиленому вперед корпуш й iншi вправи зi снарядами. Подразнення гори-зонтальних напiвкруглих каналiв викликають обертання корпуса: повороти на 180° i 360° як на мющ, так i пiд час ходшня в рiзних напрямках.
Через те що адекватним подразником отолгтового апарата е початок i юнець прямолiнiйного руху, прискорення й уповтьнення, процедури лiкувально! фiзично! культури включають вправи в ходiннi й бпу й iншi рухи в рiзному темпi.
Для посилення впливу на вестибулярну систему ре-комендуеться використовувати вправи iз заплющеними очима, вправи в метанш й лов^ у координац!! рухiв з по-слiдовним ускладненням. ц! ф!зичн! вправи е сильними подразниками вестибулярного апарата. Методика !х застосування у хворих мае деяы особливост!.
Вправи в рiвновазi поступово, але безупинно усклад-нюють, використовуючи переважно широку площу опори (пiдлогу). У першi днi хворим iз порушеною ходою про-понують ходити по дорiжцi шириною до 1 м. Поступово ширину дорiжки зменшують, надал1 хворий повинен ходити по прямш лiнii. Елементи ходьби по прямш поступово ускладнюються включенням руив рук i нiг. При розвитку вщносно! стiйкостi хворий повинен ходити по прямш iз заплющеними очима. Спочатку очi закривають на 1—2 кроки, потам поступово привчають хворого робити iз заплющеними очима 10—12 кроыв, причому вiн iде по прямш у рiзних напрямках (уперед, назад, убiк). Для тре-нування в збережент рiвноваги на вузькш площi опори (рейка пмнастично! лави) рекомендуються елементарнi вправи. У першi днi занять рекомендуеться робити вправи з обмеженою амплпудою рухш, а в мiру звикання хворого вона поступово зростае. До зазначеного виду вправ слщ зарахувати й вправи на пмнастичному килимку, зi змшою положення тiла: лежачи на спиш, на боцi, на животi, як з вщкритими, так i з заплющеними очима, перехщ iз по-ложення лежачи в положення сидячи, спираючись на долош й колiна, на колшах, стоячи, назад у положення лежачи в рiзних варiантах.
Метання й лов м'ячiв служать подразниками вестибулярного апарата. У першi дш лшувального курсу за-стосовують волейбольш, а надалi — тенiснi м'ячь Кидати доводиться не тiльки вперед, але й нагору, у зв'язку з чим хворий змушений вщкидати голову назад, напружувати зiр, координувати рухи, зберiгати стiйкiсть. Все це тренуе вестибулярний апарат [5].
Заруб1жш кшезотерапевтичш технологи
У серединi XX столiття вщомий i дуже поширений за кордоном метод нейророзвиваючо! терапи, названо! за прiзвищем подружжя Бобат, — Бобат-терашя. Нейророз-виваюча терап1я Бобатiв направлена на сенсомоторнi компонента м'язового тонусу, рефлекав, патолопчних рухових стереотипiв, що склалися, поступового контролю аналiза-торiв i пам'ята, тобто на компоненти, як! пригтчуються при патологи ЦНС. Спочатку метод Бобапв застосовувався при дитячому церебральному паралiчi, а пот1м почав вживатися для пост1нсультних хворих, при остаточних явищах черепно-мозково! травми, нейромрурпчних операцiях.
Значно поширеним е i метод рефлекторно! локомоцй як основи Войт-терапй, при якш вщбуваеться координована ритмiчна активацiя вае! юстяково! мускулатури й реагуван-ня рiзних ршшв штеграцй центрально! нервово! системи. Тобто за рахунок використання рефлекторно! локомоцй здшснюються в!дновлення рiвноваги тла при рухах (посту-ральне керування), випрямлення тта проти сили тяж!ння й цтеспрямоваш хватальнi та кроковi рухи юнщвок.
Вiдомi й iншi авторськ! методики: нейромоторнi оро-фацiальнi пмнастики К. Моралiса, гiмнастика Фельден-крайза, 8ЯТ (стохастична резонансна терап!я) — заняття на в!6руюч!й платформi з метою вироблення впевнено!
ходи й зниження ступеня вираженост! шших невроло-г!чних симптом!в.
Дан! к!незотерапевтичн! пщходи поки не знайки за-стосування у виновному л!куванш хворих ¡з патолог!ею ЦНС в Укра!н! й вимагають широкого впровадження в кшезотерапевтичну практику. Реал!зац!я даного за-вдання лежить у сфер! сп!вроб!тництва ¡з пров!дними закордонними школами ф!зичних терапевпв.
Висновок
Таким чином, детальний розгляд мехашзм!в i спосо-б!в в!дновлення порушених функц!й при р!зних захво-рюваннях нервово! системи допоможе нам сформувати глибоку й продуману базу к!незотерапевтичного впливу на хворого, а також обГрунтувати особливост! застосу-вання окремих вправ при р!зних станах i синдромах. При цьому важливу роль у перспектив! розвитку цього терапевтичного напрямку повинн! в!д!грати практичн! до-слщження з використанням сучасних оц!нних шкал, тюне сп!вроб!тництво ¡з закордонними фах!вцями. Ф!зичн! вправи мають широкий спектр да, вони впливають на вс! ланки в!д кл!тин кори головного мозку до периферичних рецептор!в, захоплюючи нейро!муноендокринн! механ!з-ми, тому саме кшезотерапевтичний напрямок найб1льш перспективний у сфер! реабштацй невролог!чних хворих.
Список л1тератури
1. Коган О.Г., Найдин В.Л. Медицинская реабилитация в неврологии и нейрохирургии / АМН СССР. — М.: Медицина, 1988. — 304 с.
2. Саркисов Д.С., Гельфанд В.Б., Туманов В.П. // Клин. мед. — 1983. — № 7. — С. 6-14.
3. Devor M, Seltzer Z. Pathophysiology of damaged nerves in relation to chronic pain // P.D. Wall, R. Melzack, eds. Textbook of pain: 4th ed. — London: Churchill Livingstone, 1999. — 129-164.
4. Бернштейн H.A. Очерки по физиологии движений и по физиологии активности / Н.А. Бернштейн. — М.: Медицина, 1966. — 349 с.
5. Мошков В.Н. Лечебная физическая культура в клинике нервных болезней. — М.: Медицина, 1982.
6. Епифанов В.А. Лечебная физическая культура и спортивная медицина: Учебник. — М.: Медицина, 1999. — 304с.
7. Скворцова В.И. с соавт. Ранняя реабилитация больных с инсультом: Методические рекомендации. — М, 2004. — 40 с.
8. Малахова В.О. Проблема мышечной спастичности в нейрореабилитации. — Суми, 2011. — 138 с.
9. Нейрореабилитация: Сборник лекций / Под ред. В.А. Малахова. — 2010. — Том 1. — 170 с.
10. Nijland F., Kamp O., Verhorst P.M. et al. Myocardial viability: impact on left ventricular ilatation after acute myocardial infarction // Heart. — 2002. — 87. — 17-22.
11. Белова А.Н. Нейрореабилитация: Руководство для врачей. — М, 2000. — 559 с.
12. Столярова Л.Г., Ткачева Г.Р. Реабилитация больных с постинсультными двигательными расстройствами. — М., 1978. — 350 с.
Отримано 24.04.12 П
